Актуальність укладання фідуціарних договорів на території України в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія», м. Одеса

Кафедра іноземних мов

Актуальність укладання фідуціарних договорів на території України в умовах війни

Дихта Наталя Миколаївна

кандидат юридичних наук, доцент

Явдощук Анастасія Андріївна

викладач

Анотація

фідуціарний договір захист право

Статтю присвячено особливостям фідуціарних договорів, укладання яких стало універсальним методом реалізації прав та захисту законних інтересів за допомогою представників. Основним договором серед таких договорів є договір доручення, який укладається найчастіше в період війни.

Договори та зобов'язання, які виникають між родичами, сусідами, друзями в часи війни з метою збереження приватного майна, є наслідком домовленостей сторін, в тому числі й усних домовленостей. Такі договори та зобов'язання тісно і нерозривно пов'язані з правом власності в усіх його аспектах, передбачають можливі ризики пошкодження та знищення житла, майна, документів та речей.

Авторами статті звернена увага на головний критерій таких договірних відносин як фідуціарність. Також автори простежують розвиток фідуціарних угод, які беруть свій початок з римського приватного права. Надається опис характеристики та класифікація фідуціарних угод. Класифікуючи такі угоди, автори досліджують зв'язок з сучасними фідуціарними договорами, серед яких найяскравіший приклад - це договір доручення. Цей договір нерозривно пов'язаний з mandatum та походить від римського договору з другом. Аналізуючи ці договори, автори розглядають спільну характеристику вищевказаних договорів - це фідуціарність.

Автори аргументують доцільність та актуальність укладання та функціонування фідуціарних договорів в сучасних умовах сьогодення.

Дослідники рекомендують звертатися до укладання договору доручення як універсального засобу представництва інтересів, захисту майнових прав за допомогою довірених осіб.

Ключові слова: договір, договір доручення, фідуціарні договори, представництво, фідуціарність, римське приватне право.

Dykhta Natalia Mykolaivna Candidate of legal sciences, associate professor of the department of foreign languages, National University "Odesa Law Academy", Odessa

Yavdoshchuk Anastasiia Andriivna Lecturer of the department of foreign languages, National University "Odesa Law Academy", Odessa

The relevance of making fiduciary contracts on the territory of Ukraine in wartime

Abstract

The article is devoted to the features of fiduciary contracts, the making of these contracts has become a universal method of realization of rights and protecting legal interests by representatives. The main contract among such contracts is the contract of agency, which is made most often during the war.

Contracts and obligations arise between relatives, neighbors, friends in times of war for the purpose of preservation of private property, and they are the result of agreements of the parties, including oral agreements. Such contracts and obligations closely and inextricably linked to the right of ownership in all its aspects, and cover the possible risks of damage and destruction of housing, property, documents and things.

The authors of the article drew attention to the main criterion of such contractual relations as fiduciary. The authors also trace the development of fiduciary agreements, which originate from Roman private law. A description of characteristic and classification of fiduciary agreements is provided. By classifying such agreements, the authors research the connection with modern fiduciary contracts, the contract of agency is the best example among such contracts. This contract is inextricably linked to the mandatum and arise from the Roman “fiducio cum amico”. Analyzing these contracts, the authors consider a common characteristic of these contracts. This is fiduciary.

The authors argue the expediency and relevance of making and functioning of fiduciary contracts in today's modern conditions.

The researchers of the article recommend to apply the making of the contract of agency as a universal method of representing interests and protecting property rights with the help of the authorized persons.

Keywords: contract, contract of agency, fiduciary contracts, representation, fiduciary, Roman private law.

Постановка проблеми

Положення України в умовах воєнного стану дуже ускладнилося майже в усіх аспектах. Окупація українських земель, воєнні дії, велика смертність як серед військових, так и серед цивільного населення України, підвищена небезпека життю людей та смертельна загроза визначає діяльність уряду нашої держави насамперед направлену на військове протистояння, але виникає ряд неврегульованих питань та обмеженість реалізації прав фізичних та юридичних осіб. Особливу увагу необхідно звернути на такі галузі цивільного права, що пов'язані з майновими відносинами, а також найбільшим колом учасників цих відносин. За час повномасштабної війни більша частина населення України покидає своє житло, залишає майно, документи, речі і переїжджає до більш безпечних місць або до більш безпечніших областей України, навіть за кордон, залишаючи все своє майно на інших громадян. Договори та зобов'язання, які виникають між родичами, сусідами, знайомими в обставинах війни з метою збереження конкретного майна, є наслідком домовленостей сторін, в тому числі й усних. Це питання тісно і нерозривно пов'язано з правом власності в усіх його аспектах, а також з можливими ризиками пошкодження та знищення житла, майна, документів та речей. Головний критерій таких відносин є фідуціарність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У праві України відсутнє єдине поняття довірчих відносин, яке весь час вдосконалюється і переглядається, хоча проблематикою цієї теми торкалися такі видатні вчені: Дождев Д.В., Зуев А.Е., Майданик Р.А., Харитонов Є.О. Найбільшу роль у формуванні сучасної концепції довірчих відносин відігравали та продовжують відігравати положення Стародавнього Римського права про поняття fides та фідуціарні угоди, на основі яких створена система правових контрукцій, які базуються і функціонують на особливих відносинах, пов'язаних з довірою. Наприклад, англосаксонська контрукція довірчої власності. Саме рецепція римського права й визначає основні властивості європейських традицій права є рецепція римського права. Рецепція римського права в повній мірі торкнулася й цивільного права України та продовжує й досі свій вплив на вдосконалення різноманітних договорів, пов'язаних в тому числі й з правом власності.

Мета статті полягає в дослідженні фідуціарних договорів, пов'язаних з правом власності, які укладаються, функціонують та припиняють свою дію в часи смут й війни з метою збереження матеріальних благ кожного мешканця України, з метою захисту матеріальних інтересів громадян України. Автори намагатимуться аргументувати доцільність та актуальність укладання та функціонування фідуціарних договорів в сучасних умовах сьогодення.

Виклад основного матеріалу

Норми римського права справило і продовжує справляти вплив на сучасне право Європи. Саме до реальних договорів належав фідуціарний договір (fiducia), що укладався з метою перенесення певного права від однієї особи до іншої, але договірні відносини між ними спиралися на особливу довіру один до одного, на совість, тобто bona fide, вищого рівня. [1. 314].

Римське право знало два види фідуціарних угод: перший вид - з другом, довіреною особою; інший вид - з кредитором. За своєю суттю, фідуціарні відносини є удаваним правочином, за яким власник переносив на набувача право власності незалежно від того, для якої мети робилось те перенесення, вони відірвані від своєї мети. Фідуціарні відносини виявилися придатною формою для досягнення більш-менш несхожих економічних ефектів, характерних для юридичних контрукцій найму, зберігання, позики, перевезення, забезпечувальної власності (з метою забезпечення боргу) тощо. На фідуціарних засадах, наприклад, у формі мансипації з умовою, відомої з часів стародавнього римського права, можна віддати речі в найм, перевласнючи (продаючи) їх за найману плату, домовившись фідуціарно з „наймачем” про зворотній продаж (ремансипацію) речей через певний час, але вже за фіктивну ціну [2. 18].

В юридичній літературі сфера застосування fiducia cum amico характеризується неоднозначно. У романістичних джерелах зустрічаються посилання, за якими з допомогою цієї форми здійснювалися договори зберігання (depositium), позики (commodatum), доручення (mandatum). Але більшість дослідників пов'язували існування цього фідуціарного правочину з потребою оформляти відносини зберігання. Зокрема, як на обов'язкову умову його виникнення в літературі робиться посилання на існування особливих життєвих обставин: „ у небезпезпечний час війни”, у „часи смут”, за яких дрібні власники, неспроможні до самостійного захисту нажитого добра, передавали у власність могутнішим членам роду свої землі, майно, сподіваючись під їхньою егідою зберегти його й отримати назад після того, як небезпека мине, закінчиться війна, повернеться з війни колишній власник фідуціарного майна.

Ця фідуціарна угода виникала, коли власник (фідуціант) не мав можливості особисто наглядати чи іншим способом управляти власним майном. У такому випадку власник укладав фідуціарну угоду з добре знайомою йому людиною, на підставі якої майно передавали згідно з актом мансипації сусідам, друзям, від'їжджаючи на якийсь час зі своєї домівки. Додатковою фідуціарною умовою в такому договорі було положення про те, що новий власник обіцяє здійснити ремансипацію, тобто передати майно колишньому власнику після його повернення.

Найдревніший період права фідуціанта по відношенню до фідуціарія не були захищенні в правовому відношенні. Захист їм надавали думка суспільства та мораль. В кінці республіканського періоду була введена actio fiduciae (особистий позов инфамного (infamia -моральне безчестя [3. 177]) характеру).

Таким чином, що саме угоди fiducia cum amico, які мали свій початок у Стародавньому Римі, явилися родоначальниками довірчих відносин, дали розвиток інституту довірчого управління в романо-германському праві. Також зауважимо той факт, що саме фідуціарні угоди вплинули і на формування іституту довірчої власності - trust- англо-американського права, який схожий з інститутом довірчого управління. Так як рецепція римського права проходить для всіх країн Європи неоднаково, мала латентний характер для Англії, для країн романо-германської системи права проявила свій вплив в найбільшій мірі.

Тяжке економічне становище України, нестабільність, агресія окупантів, повномасштабна війна на території нашої держави створюють негативні умови щодо укладання будь-яких договорів та юридичну обмеженість в умовах воєнного стану, заблокованість реєстрів майнових прав, появу проблемних питань в реалізації прав власності громадянами України, які насамперед намагаються зберегти найвищу цінність - життя, нехтуючи майновими інтересами.

Все це спонукає Україну переглядати національне законодавство, спрощувати процедури оформлення договорів, угод тощо, звертатися до надбань римського права та враховувати всі можливості громадян та інших осіб щодо реалізації власних прав в умовах війни та різних життєвих обставинах. Найбільш вживаним договором сьогодення серед фізичних осіб і направленим на захист прав та законних інтересів громадян являється договір доручення як універсальний спосіб представництва майнових інтересів. Договір доручення за цивільним законодавством України походить від римського договору mandatum і був сприйнятий Ураїною завдяки феномену рецепції римського приватного права.

Походив mandatum від такого фідуціарного договору як fiducia cum amico [4; 201-206]. Фідуціарні угоди являли собою один із різновидів непоіменованих договорів. Структура контракту в усіх випадках однакова, реальність ефекту якого в усіх випадках передбачала передачу довіреного майна у фідуціарну власність. Більшість вчених романістів-цивілістів М.М. Слюсаревський, О.А. Підопригора, І.А. Покровський, Д.В. Дождєв, Р.А. Майданик вважають, що римське право розрізняло два види фідуціарних угод в праві стародавнього Риму ранньореспубліканського періоду: фідуція з другом (fiducia cum amico), який дав початок в сучасному законодавстві таким договорам, як договір доручення і фідуція з кредитором (fiducia cum credutore contracta), який дав початок в сучасному законодавстві таким договорам як договір позики, договір застави, іпотека тощо.

Фідуціарні договори мали необмежене застосування і використовувалися для оформлення різного роду відносин. Тому їх укладання в Римському приватному праві було досить розповсюдженим явищем. Про що свідчить не лише окрема стаття в Інституціях Гая, а й історичні події (Рим постійно вів війни), а отже збереження майна в часи смут, а також можливість отримати винагороду за військові походи й викупити з застави власне майно було досить актуальним в той час для укладання різноманітних угод, в тому числі й фідуціарних.

Крім того, fiducia передбачає наявність «латентних» домовленостей між контрагентами, які прямо в укладених договорах не висвітлюються, а контрагенти припускають їх виникнення чи можливість їх настання. Фідуціарні відносини за своєю суттю були удаваним правочином, за яким власник переносив на набувача право власності незалежно від того, для якої мети робилось те перенесення, тобто мета укладання договору могла бути будь-якою і передбачати різні юридичні наслідки. Так, в часи Стародавнього Риму мета фідуції в залежності від різновиду фідуціарних договорів (класифікація) могла бути різноманітною (збереження майна, забезпечення боргу, гарантія виконання обумовлених дій тощо). Як зазначалось в літературі, в фідуціарних договорах передбачалося:

наявність зайвої довіри фідуціанта до фідуціарія під час укладання договірних відносин;

можливість їх необмеженого застосування з використанням «латентних» домовленостей та «удаваних» правочинів;

встановлення відповідальності у формі передачі права власності на передану річ, повернення якої залежить від волі фідуціарія, який в даному випадку володів вільним та необмеженим волевиявленням.

Сукупність перерахованих ознак, що не властиві іншим договорам, і створили незвичайність та особливість договорів, які ми називаємо фідуціарними. Назву «фідуціарних» ці договори отримали тому, що єдиною гарантією їх виконання була добросовісність (bona fides) зобов'язаної особи; у той час як виконання зобов'язань, що виникли з інших угод, забезпечувались крім морального обов'язку ще й позовами, тобто правовою санкцією. Саме тому особа, що уклала фідуціарний договір, виявляла контрагенту незвичайну особливу персональну надмірну довіру. Наявність довіри і відтворили римляни в назві таких договорів [3; 21 ].

Якщо йдеться про договір доручення за римським приватним правом, то вважалося, що мова йде про дружню послугу одного вільного громадянина іншому [5; 231], безоплатність виконання доручення була істотною ознакою договору доручення («м^даї^т, nisi gratuitum, nullum est» -- договір доручення, якщо він не безоплатний, нікчемний (D.17.1.1.4)). «Mandatum», на думку римських юристів, веде своє походження «ex officio atque amicitia» (із громадського обов'язку і дружби), а виконання боргу й одержання за це плати, за поняттями римлян, несумісні («contrarium est officio merces»). Actio mandati була відома Квінту Муцію Сцеволє та Ціцерону; у Плавта доручення представлене як побутовий правочин, укладання якої здійснюється «рукобиттям».

Висновки

Таким чином сучасний договір доручення за українським законодавством належить до фідуціарних. Підтвердженням фідуціарності договору доручення є можливість в односторонньому порядку відмовитись від договору (ст.1005 ЦК України); а також особисте виконання зобов'язань повіреним (ч.1 ст.1008 ЦК України). Відносини сторін у цьому випадку засновані на взаємній довірі, оскільки повірений реалізує доручені довірителем дії, вступаючи у відносини із третіми особами. Існує, однак, імовірність, що фактично зроблені повіреним дії виявляться невідповідними дорученим, тобто внутрішні відносини учасників договору доручення не будуть збігатися з їхнім зовнішнім вираженням. Фідуціарність договору суттєво впливає на функціонування договору доручення, предмет договору, які права та обов'язки саме за цим договором передбачаються (конкретно та детально чи загальними фразами з латентними домовленостями), умови припинення договору доручення. Ці норми дають підставу стверджувати, що договір доручення має суто особистий характер, що базується на взаємній довірі сторін і передбачає збереження цієї довіри протягом усього часу існування договору. В свою чергу втрата такої довіри дає можливість відмовитись від договору в односторонньому порядку.

Основні положення сучасної конструкції договору доручення сформувалися в римському приватному праві. Вже за часів римського приватного права юридична конструкція доручення дозволяла суб'єктам правовідносин досягати певних результатів без особистої участі через представникa-повіреного.

Створення конструкції договору доручення відбулося в кращих традиціях римських правників, які, не відступаючи від характерного для римського цивільного права консерватизму, запропонували зазначену конструкцію з урахуванням потреб цивільного обігу та з метою сприяння подальшому розвитку економічних відносин. Створена конструкція договору доручення в подальшому була реципована великою кількістю країн, що свідчить про універсальність даної конструкції, яка стала основою для формування агентського договору в країнах прецедентного права.

Використання договору доручення стало універсальним та дієвим засобом щодо реалізації прав та захисту майнових інтересів в умовах війни, оскільки непередбачені обставини, час і простір може врахувати лише представник, довірена особа.

Література

1. Підопригора О.А. Римське приватне право. - К.:Видавничий Дім „Ін-Юре”Ј¬2001. - 440с.

2. Майданик Р.А., Довірчі угоди в праві Стародавнього Риму: поняттяЈ¬видиЈ¬правова природа // Вісник: Юридичні науки/ Київський національний університет ім. Т. Шевченка. - 2000.-№ 40. - С. 17-25.

3. Орач Є.М.Ј¬Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 237 с.

4. Дихта Н.М. Фідуціарний договір у римському приватному праві // Актуальні проблеми держави і права. Вип. 33. Одеса: Юрид. л-ра, 2007. С. 201-206.

5. Харитонов Є.О. Основи римського приватного права: навчальний посібник. Х: «Феникс», 1999. 416 с.

References

1. Pidopryhora O.A. (2001). Ryms'ke pryvatne pravo. [Roman private law]. K.: Vydavnychyy Dim „In-Yure” [in Ukrainian].

2. Maydanyk R.A. (2000). Dovirchi uhody v pravi Starodavn'oho Rymu: ponyattya, vydy, pravova pryroda [Trust transactions of ancient Rom&n private law: concept, forms, legal nature]// Visnyk: Yu^dychni nauky/ Kyyivs^kyy natsional'nyy universytet im. T. Shevchenka. [ in Ukrainian].

3. Orach YE.M., Tyshchyk B.Y. (2000). Osnovy ryms'koho pryvatnoho prava. [Basics of Roman Private Law]. Navchal'nyy posibnyk.-K.: Yurinkom Inter, [ in Ukrainian].

4. Dykhta N. M. (2007). Fidutsiarnyy dohovir u ryms'komu pryvatnomu pravi [Fiduciary contract in Roman private law]// Aktual'ni problemy derzhavy i prava. Vyp. 33. Odesa: Yuryd. l-ra, [in Ukrainian].

5. Kharytonov YE. O. (1999). Osnovy ryms'koho pryvatnoho prava [Basics of Roman Private Law]: navchal'nyy posibnyk. KH: «Fenyks» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru