Кримінальна відповідальність водія транспортного засобу за залишення потерпілого в небезпеці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна відповідальність водія транспортного засобу за залишення потерпілого в небезпеці

Мисливий Володимир Андрійович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри інформаційного, господарського та адміністративного права, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Анотація

Розглянуто питання кримінальної відповідальності водіїв транспортних засобів за залишення в небезпеці потерпілих як діяння, передбаченого статтею 135 Кримінального кодексу України. Досліджено особливості цього складу злочину, що відрізняють його від інших посягань, які охоплюються диспозицією даної статті. Проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні ознаки залишення в небезпеці та визнано, що об'єктом злочину повинно вважатися не лише життя, а й здоров'я потерпілого. Запропоновано коригування диспозиції норми з огляду на те, що не завжди лише водій ставить потерпілого в небезпечний для життя стан, оскільки в такий стан, внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху, іноді ставить себе сам потерпілий.

Досліджено вітчизняне нормативно-правове підґрунтя щодо обов'язку надання водієм при вчиненні порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту або причетності водія до дорожньо-транспортної події допомоги потерпілому, який внаслідок цього перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження. Вказані заходи, що мають здійснюватися водієм з надання допомоги потерпілому для запобігання кримінальній відповідальності за залишення в небезпеці. На основі аналізу судової практики зроблено висновок, що в ситуаціях, коли потерпілий у дорожньо-транспортному делікті був позбавлений життя миттєво, в чому переконується водій, причетний до цього, але який зникає з місця події, його діяння не може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 135 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю об'єкта посягання - життя людини.

Значної уваги приділено розгляду суб'єктивної сторони даного складу злочину, у зв'язку з чим з метою запобігання об'єктивному ставленню в вину запропоновано предметно з'ясовувати таку ознаку вини суб'єкта, як завідомість.

Ключові слова: дорожньо-транспортна подія, водій транспортного засобу, потерпілий, небезпечний для життя стан, залишення в небезпеці.

Abstract

Criminal liability of vehicle's driver for leaving victim in danger

Myslyvyy Volodymyr Andriyovych Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Information, Economic and Administrative Law, National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”

The article deals with issues of criminal liability of vehicles' drivers for leaving the victim in danger as an act stipulated in Article 135 of the Criminal Code of Ukraine. The features of this crime that distinguish it from other encroachments covered by the disposition of this article have been studied. The objective and subjective features of leaving in danger have been analyzed and the author has recognized that the object of the crime should be considered not only the life but also the health of the victim. Corrections to the disposition of the rule have been proposed in view of the fact that not always only the driver puts the victim in a life-threatening condition, since in such a condition, as a result of violation of traffic safety rules, sometimes puts himself/herself the victim.

The author has studied the national regulatory framework for the drivers' obligation to provide aid to the victim when committing violations of traffic safety and operation rules or involvement of the driver in a traffic accident who, as a result, is in a life-threatening condition and deprived of the opportunity to take measures for self-preservation. He has indicated measures to be taken by the driver to avoid criminal liability for leaving the victim in danger by helping the victim. Based on the analysis of judicial practice, it has been concluded that in situations where the victim in a road traffic offense was deprived of life instantly, which convinces the driver involved in it, but who disappears from the scene, his/her actions can not constitute a crime stipulated in Art. 135 of the Criminal Code of Ukraine, due to the absence of an object of encroachment - the human life.

Considerable attention has been paid to the analysis of the subjective part of this crime, due to which, in order to prevent objective attribution of guilt, it has been proposed to specifically clarify such a feature of guilt as intentionality.

Keywords: traffic accident, vehicle's driver, victim, life-threatening condition, leaving in danger.

Постановка проблеми

Дорожньо-транспортна аварійність в Україні залишається небезпечним явищем навіть в умовах війни, оскільки за статистикою у 2022 році було вчинено 18628 дорожньо-транспортних пригод (далі - ДТП), в яких загинула 2791 особа [1], а отже кількість жертв суттєво не знизилась, оскільки у довоєнні роки в країні в аваріях також щорічно гинуло близько 3000 осіб. Крім того, сьогодні показники аварійності не враховують їх в окремих регіонах, де відбуваються бойові дії, або які знаходяться під тимчасовою окупацією.

Виникнення вказаних деліктів пов'язано із порушенням правил безпеки дорожнього руху, що спричиняють шкоду здоров'ю і життю учасників ДТП. Разом з цим нерідко вчинення цих діянь супроводжується умисною кримінально-протиправною поведінкою водіїв транспортних засобів, причетних до ДТП, заподіюючи додаткову шкоду здоров'ю і життю потерпілим, залишеним без допомоги на місці події у небезпечному для життя стані, що потребує окремої уваги до певних аспектів цієї проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Кримінально-правові аспекти протидії злочинам проти безпеки руху та експлуатації транспорту досліджувались вітчизняними вченими С.В. Бабаніним, В.В. Бабаніною, В.І. Борисовим, С.В. Гизимчуком, В.С. Гуславським, В.А. Звірякою, В.В. Ємельяненком, В.І. Касинюком, М.Г. Колодяжним, Я.В. Матвійчуком, В.А. Мисливим, О.М. Опальченком, В.І. Осадчим, А.М. Піддубною, К.О. Полтавою та іншими фахівцями. Науковці розглядають ці діяння переважно як такі, що передбачені ст. ст. 286 і 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), з'ясовуючи їх кримінально-правову характеристику, детермінанти та засоби запобігання. Серед останніх робіт у цій царині звертає на увагу наукова праця М.Г. Колодяжного (2022), присвячена міжнародно-правовому убезпеченню дорожнього руху.

Разом з цим, питання споріднених умисних деліктів, передбачених ст. 135 КК України «Залишення в небезпеці», що супроводжують дорожньо-транспортні делікти, не знаходять належної уваги в теорії кримінального права та правозастосовній практиці, а отже вимагають окремого наукового дослідження.

Мета статті - кримінально-правовий аналіз злочинів, обумовлених протиправною поведінкою водіїв транспортних засобів, що пов'язана із завідомим залишенням без допомоги осіб, які в результаті дорожньо-транспортної події перебувають у небезпечному для життя стані.

Виклад основного матеріалу

Диспозиція вказаної норми сформульована як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Кваліфікований склад даного злочину містить діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки.

Відразу наголосимо, що у статті розглядаються не всі діяння, пов'язані із залишенням в небезпеці потерпілого, що охоплюються даною нормою, а лише ті, що вчинюються водіями транспортних засобів. Така вибірковість обумовлена як особливостями кримінально-правової регламентації цих діянь, так і існуючою правозастосовною практикою, адже саме водії при вчиненні ДТП найчастіше стають суб'єктами вказаних кримінальних правопорушень.

У теорії кримінального права визнано, що основним безпосереднім об'єктом посягання, передбаченого ст. 135 КК України, є життя людини, що цілком доречно, адже законодавець двічі вживає термін «життя» у диспозиції основного складу даної норми. Водночас, з визнанням об'єктом даного посягання лише життя людини погодитись важко, адже, як правило, посягання на життя у вказаних діяннях взагалі не може відбутися без заподіяння шкоди здоров'ю людини, оскільки ці блага людини нерозривно пов'язані. Тому дійсно слід вважати, що безпосередній об'єкт у цих злочинах - це суспільні відносини, спрямовані на охорону здоров'я та життя потерпілого [2, с. 64-65].

В юридичній літературі відзначається, що перебування потерпілого в небезпечному для життя стані означає, що йому внаслідок ДТП спричинено тілесні ушкодження, які реально загрожують настанням смерті, тобто така небезпека для життя людини виникає внаслідок подій у сфері дорожнього руху, що пов'язані з поведінкою водія транспортного засобу або інших учасників дорожнього руху. Сфера дорожнього руху обумовлює певні види ДТП, проте поряд з її ґрунтовним регулятивним законодавством нормативно- правова база, що стосується порядку обліку ДТП, не є досконалою, адже чинні «Правила ведення обліку дорожньо-транспортних пригод» хоча й визначають, що потерпілі - це особи, життю та здоров'ю яких унаслідок ДТП заподіяно шкоду, проте, на відміну від попереднього скасованого нормативного акта з цього питання, не містять ні поняття ДТП, ні їх видів, делегуючи вирішення цих питань МВС України [3].

Разом з цим, сучасна статистика ДТП формується за такими їх видами, як: зіткнення транспортних засобів; наїзд на пішохода; наїзд на перешкоду; перекидання транспортного засобу; наїзд на велосипедиста; наїзд на транспортний засіб, що стоїть; падіння пасажира; наїзд на гужовий транспорт; падіння вантажів, які в реальній дійсності нерідко комбінуються. Що стосується досліджуваних нами діянь, то потерпілими в них найчастіше стають пішоходи (75,0%), велосипедисти (15,5%), водії (4,8%) та пасажири (1,9 %).

Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, визначається як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Отже в реальній дійсності небезпечному стану для життя потерпілого передує створення такого стану внаслідок певного предикатного делікту, який може обумовити його подальшу трансформацію у залишенні в небезпеці.

Найбільш типовими в цьому відношенні є ситуації, коли водій транспортного засобу, внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, заподіює фізичну шкоду здоров'ю потерпілого у вигляді тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, після чого залишає його без допомоги. Судова практика визнає, що у випадках, коли водій транспортного засобу, що залишив без допомоги потерпілого від дорожньо- транспортної події, винен у порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту, вчинене кваліфікується за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 286 і 135 КК України [4]. Таких випадків у досліджених нами вироках судів виявлено 43,7 %, з яких 73,3 % - це діяння, передбачені ч. 1 ст. 286, а 26,7 % - ч. 2 ст. 286 КК України.

Дещо іншою виглядає ситуація, в якій водій транспортного засобу заподіює фізичну шкоду потерпілому, не допускаючи при цьому порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, проте залишає потерпілого без надання допомоги (56,3 %). Переважна частина цих діянь кваліфікована судом за ч. 1 ст. 135 (84,4 %), дещо менша - за ч. 3 ст. 135 (16,6 %) КК України.

Разом з цим, обидві ситуації характерні тим, що водій не надає потерпілому допомоги, усвідомлюючи, що залишає без неї особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, а отже це вказує на наявність в його діях ознак об'єктивної сторони вказаного злочину.

Ключовою ознакою об'єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 135 КК України, є «залишення без допомоги», яке в теорії кримінального права визначається як бездіяльність, що спричинена попередніми діями винної особи. Останнє твердження, на наш погляд, юридично не зовсім коректне, адже, як вже зазначалось, попередні дії водія можуть і не мати ознак його вини у заподіянні шкоди потерпілому.

Гіпотезою даної кримінально-правової норми передбачено, що суб'єкт цього діяння «зобов'язаний був піклуватися про особу потерпілого і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан». Наведене формулювання також не вдається бездоганним. Адже наявність змоги надання допомоги потерпілому має бути об'єктивно досяжною, а отже можливою в обох випадках, на які вказує законодавець, тобто і при обов'язку суб'єкта піклуватися про таку особу, і за умови, коли суб'єкт сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, інакше останній варіант може призводити до об'єктивного ставлення в вину наслідків цього діяння. Таким чином, словосполучення «мав змогу надати їй допомогу» за логікою та важливістю його кримінально-правового значення законодавцю доцільно перенести в кінець формулювання диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України.

Певні питання виникають до такої ознаки об'єктивної сторони, як «у разі коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан». Адже при вчиненні ДТП, якщо водій не порушив правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, таке порушення, як правило, вчинюється саме потерпілим, який стає жертвою своєї неправомірної поведінки. Отже в такому разі важко погодитись з тим, що водій транспортного засобу «сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан», напевно, спочатку у такий стан поставив його хтось інший і очевидно, що це був сам потерпілий.

Таким чином, поставлення потерпілого в небезпечний для життя стан має місце, коли винний умисно чи з необережності вчинив діяння (дію або бездіяльність), що створило для потерпілого зазначений стан або потерпілий внаслідок своєї умисної чи необережної поведінки опинився в такому стані в результаті ДТП. Зауважимо, що у справах даної категорії поведінка потерпілого як учасника дорожнього руху має обов'язково підлягати правовій оцінці суду.

У ситуаціях, що розглядаються, обов'язок водіїв піклуватися про потерпілого, який знаходиться в небезпечному для життя стані, передбачений галузевим законодавством, зокрема Законом України «Про дорожній рух» [5]. Так, ст. 14 цього Закону встановлює, що учасники дорожнього руху зобов'язані: у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» [6], надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій.

Поряд з цим, ст. 48 Закону передбачає обов'язок водіїв транспортних засобів володіти практичними навичками з надання домедичної і медичної допомоги потерпілим внаслідок ДТП. Нарешті, пп. «г» п. 2.10 «Правил дорожнього руху» зобов'язує водія у разі причетності до ДТП: вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров'я або у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г», відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом і повернутися на місце пригоди [7]. Отже вимоги законодавства та інших нормативно-правових актів у цій сфері є виключно імперативними, а тому їх виконання вимагає визначеної належної поведінки.

При цьому суб'єкт даного злочину має враховувати всі можливі фактори, що стосуються потерпілого та його стану, в якому він перебуває після травмування в ДТП. Зокрема, водій має переконатися чи знаходиться потерпілий у свідомості, реагувати на його звернення про допомогу, оцінити наявність очевидних тілесних ушкоджень, їх локалізацію і характер, вік потерпілого, можливі фізичні вади, стан (сп'яніння, шок) та інші ознаки щодо надання відповідної допомоги, а також мати уявлення щодо можливостей потерпілого вжити заходів до самозбереження. При цьому водію слід враховувати, що потерпілий не завжди адекватно оцінює свій стан і фізичні можливості, що іноді безпідставно сприймається водієм як відсутність у потребі надання потерпілому допомоги.

Аналіз вироків показує, що серед обставин ненадання допомоги, на які посилаються водії, є такі, як: стрес, розгубленість, переляк, сподівання на допомогу інших осіб, помилка у стані потерпілого, вважав потерпілого загиблим, побоювання розправи з боку осіб, присутніх на місті аварії, тощо. Судова практика відзначає, що такими факторами також є прагнення уникнути кримінальної відповідальності, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо, але на кваліфікацію вони не впливають [8].

Крім того, наше дослідження показує, що 20 % засуджених, які вчинили ці діяння, знаходились у стані алкогольного сп'яніння, що було суттєвою перепоною для дотримання законослухняної поведінки на місці події та не сприяло перспективам спілкування водія як з медичними працівниками, так і поліцією.

Відповідальність за ст. 135 КК настає, коли суб'єкт мав змогу надати допомогу потерпілому. Її відсутність виключає відповідальність, при цьому, насамперед, йдеться про ДТП, в яких також був травмований сам водій, що унеможливлює його допомогу іншим потерпілим, або в ситуації агресивної поведінки осіб, присутніх на місці події, які з різних мотивів вчиняють насильницькі дії щодо водія, який вчинив аварію, пошкоджують його транспортний засіб, що іноді спонукає його залишити місце події або не повернутись на нього. Ця обставина виявлена у 1,9 % вивчених вироків. Отже, якщо надання водієм допомоги потерпілому було пов'язане з ризиком для власного здоров'я чи життя, питання про кримінальну відповідальність особи в такому випадку повинно вирішуватися судом з урахуванням положень ст. 39 КК або розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання. Проте характерно, що у вироках ця обставина за її наявності судами не обговорювалася.

При окресленні об'єктивної сторони аналізуємого діяння відзначається, що завідоме залишення потерпілого без допомоги має бути пов'язано з його перебуванням в небезпечному для життя стані, що вимагає уваги та окремого з'ясування такого підходу. Небезпека для життя людини означає, що існує реальна небезпека для життя конкретної людини, яка обумовлена вказаними у диспозиції статті факторами і, зокрема, в нашому випадку - обставинами ДТП. Зазвичай, коли йдеться про небезпеку для життя людини, то мається на увазі, що така небезпека може призвести до смерті людини. Отже реальна небезпека для життя конкретної людини - це наслідок діяння, який вимагає негайного термінового надання допомоги потерпілому, щоб запобігти або пом'якшити можливі небезпечні наслідки для життя людини. Небезпека для життя потерпілого у ситуаціях, пов'язаних із ДТП, у першу чергу, характеризується тим, що вона виникає внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.

Разом з цим, слід погодитись з думкою, що «небезпека передбачає в даний час, в даній конкретній обстановці умови, які при своєму закономірному розвитку можуть привести до здійснення певної шкоди» [9, с. 59]. Повертаючись до того, що джерелом створення небезпеки при вчиненні вказаних діянь завжди виступає протиправна поведінка учасників дорожнього руху, можна стверджувати, що вона має деліктний характер, що призводить до заподіяння шкоди здоров'ю особи, яке може привести до спричинення смерті потерпілого. Отже йдеться про своєрідний делікт створення небезпеки, який може мати кримінально-правове чи адміністративно-правове або змішане підґрунтя, що врешті визначається правовою оцінкою поведінки учасників дорожнього руху, якою був викликаний указаний делікт. Такий делікт завжди має конкретний характер, який визначається певними умовами, зокрема такими, як: 1) місце заподіяння шкоди потерпілому; 2) час заподіяння шкоди; 3) стан навколишнього середовища; 3) ступінь тяжкості шкоди здоров'ю потерпілого, 4) вікові ознаки потерпілого (малоліття, похилий вік, інвалідність та ін.); 5) фізичний та психологічний стан потерпілого, 6) можливість потерпілого вжити заходи до самозбереження тощо.

Отже злочин, передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, вважається закінченим з моменту залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для життя стані. При цьому з огляду на конструкцію його об'єктивної сторони виникає питання, чи є вказаний склад формальним, чи матеріальним? Дослідники цієї норми прямо відзначають, що ч. 1 ст. 135 КК України має формальний склад, а настання суспільно-небезпечних наслідків передбачено лише у частині 3 цієї статті [10, с. 158].

Разом з цим, слід враховувати, що делікти створення небезпеки у діяннях, що розглядаються за такими їх характеристиками, як реальність, конкретність, ступінь імовірності реалізації у певні наслідки суттєво відрізняється від посягань, у яких створення небезпеки передбачено законом як певна абстрактна категорія, яка вказує не на реальну шкоду, заподіяну злочином, а на загрозу (небезпеку) настання такої шкоди, що, наприклад, має місце в низці складів, які посягають на безпеку руху та експлуатацію транспорту (ст. ст. 276, 277, 279 КК України).

Водночас слід зазначити, що в одних випадках злочин заподіює фактичну шкоду, тобто небезпека реалізується, а в інших злочин може мати місце і за відсутності шкоди, що фактично настала. Саме в останньому випадку створюється небезпека, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

При цьому для кваліфікації діяння не має значення, чи відвернула б надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Сучасна судова практика виходить з того, що дії водія, який вчинив ДТП, поставивши потерпілого у небезпечний для життя стан, після чого залишив місце події, не надавши допомоги потерпілому, підлягають кваліфікації за ст. 135 КК України, незалежно від того, чи могла своєчасно надана допомога потерпілому відвернути настання шкоди для його життя чи здоров'я.

Так, водій, керуючи автомобілем, порушивши правила дорожнього руху, вчинив наїзд на пішохода, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер. На порушення вимог підпунктів «а», «г», «д» пункту 2.10 ПДР водій з місця події на своєму автомобілі зник, залишивши потерпілого на проїзній частині в небезпечному для життя стані.

За вироком місцевого суду водія визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України. Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо кваліфікації дій засудженого залишив незмінним. Касаційним кримінальним судом вирок апеляційного суду також залишено без змін. При цьому колегія суддів не погодилася з доводами у касаційній скарзі захисника, що смерть потерпілого настала миттєво, і надати йому будь-яку медичну допомогу водій вже не міг, а зникнення з місця ДТП не пов'язується з уникненням кримінальної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що для кваліфікації діяння за ст. 135 КК України не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю потерпілого. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК України [8]. Ця правова позиція суду стає прецедентною в іншому судовому рішенні у справі даної категорії [11].

Проте вона не тільки не дає чіткого розмежування таких понять, як «смертельна травма», «несумісна з життям травма, при якій будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини», із поняттями «смерть наступила відразу» або настання «миттєвої смерті» потерпілого, що, на наш погляд, має суттєве значення. У зв'язку з цим уявляється не зовсім чіткою позиція Верховного Суду з цього приводу, якщо смерть потерпілого під час ДТП дійсно настала миттєво і надати йому будь-яку медичну допомогу водій вже не міг, але зник з місця ДТП, адже в таких випадках особа вже позбавлена життя, а не перебуває в небезпечному для життя стані.

Поставимо, зокрема, питання, чи могла, наприклад, надати якусь реальну допомогу булгаковському Ьерліозу водій трамвая, який під час руху на Патріарших переїхав потерпілого, миттєво відрізавши йому голову? Очевидно, що сама постановка цього питання позбавлена будь-якої логіки. Удається, що це, нарешті, сприймає Верховний Суд, який в одному із останніх своїх рішень з цього питання при розгляді конкретного кримінального провадження прямо вказує, що «склад злочину буде відсутній лише у тому випадку, якщо водій автомобіля, який збив пішохода, переконавшись у тому, що пішохід мертвий та надання допомоги не потребує, залишить останнього на дорозі» [12]. Таку позицію слід підтримати.

Суб'єкт вказаних діянь, поряд з його загальними ознаками, має розглядатися як спеціальний, тобто особа, яка керує транспортним засобом, а тому зобов'язана надати допомогу потерпілому, який знаходиться у небезпечному для життя стані. Дослідження показало, що такими були переважно водії легкового автотранспорту (89,0 %), мототранспорту (5,7 %), гужового транспорту (1,9 %), а останнім часом і таких засобів пересування у сфері дорожнього руху, як електросамокати.

Суб'єктивна сторона цього діяння передбачає прямий умисел, на що вказує усвідомлення винного у тому, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані й позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, а також розуміє, що зобов'язаний надати допомогу і має змогу це зробити. Умисел водія щодо вказаного діяння характеризується завідомістю, що в українській мові означає «знаючи наперед» [13, с. 48], а отже використовуючи його законодавець підкреслює цим, що винний, залишаючи потерпілого без допомоги, явно, заздалегідь, наперед усвідомлював суспільну небезпечність вчиненого. Враховуючи цю особливість інтелектуально-вольового змісту поведінки суб'єкта, вважаємо, що не доведення завідомості може свідчити про відсутність прямого умислу, а отже відсутність вини в діях водія. Таким чином, ознака завідомості, на наш погляд, зобов'язує суд точного встановлення усвідомлення водієм обставин ДТП і, зокрема, пов'язаних зі станом потерпілого.

Тобто, наявність лише самого факту того, що водій, поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан, не зупиняється на місці події або не переконаний чи не обізнаний з інших причин у стані потерпілого, не надає йому допомоги не може розцінюватися як завідоме ухилення від допомоги останньому. У зв'язку з цим цілком слушною вдається позиція про те, що «в діях особи наявний склад злочину лише тоді, коли вона достовірно знала про небезпеку, що загрожує потерпілому, і про те, що вказана небезпека загрожує життю останнього. Тільки неусвідомлення особою небезпечного для життя стану безпорадної особи виключає кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці» [14].

Водночас додамо, що завідоме залишення без допомоги особи означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але ухиляється від цього. Отже притягнення водія до кримінальної відповідальності за завідоме залишення без допомоги особи рівною мірою зобов'язує органи досудового розслідування і суд довести завідомість усвідомлення водієм факту, що потерпілий перебуває в небезпечному для життя стані, що у вироку має бути вмотивованим, а не означати щось подібне об'єктивному ставленню в вину. За діяння, передбачені ч. 1 ст. 135 КК України, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки встановлено більш суворе покарання. Між залишенням потерпілого в небезпеці та вказаними наслідками має бути причиновий зв'язок. Відзначимо, що серед вказаних злочинів, вчинених водіями, діяння, передбачені ч. 3 ст. 135 КК України, склали близько 10 %, при цьому їх кваліфікуючими ознаками суди визнавали виключно факти спричинення смерті потерпілим. Інших обставин в якості тяжких наслідків у вироках не зустрічається.

Висновки

Дослідження злочинів, передбачених ст. 135 КК України, суб'єктами яких є водії транспортних засобів, які залишили потерпілого в ДТП без допомоги, показує, що названі діяння характеризуються такими особливостями: 1) об'єктом цих посягань є здоров'я та життя людини; 2) вчиненню цього злочину передує предикатний делікт; 3) предикатний делікт може бути наслідком як протиправної, так і правомірної поведінки водія, а також аналогічної поведінки потерпілого; 4) якщо до вчинення ДТП є причетними декілька водіїв транспортних засобів, обов'язок надання допомоги потерпілому (потерпілим) одночасно лежить на кожному з них; 5) небезпека для життя потерпілого характеризується заподіянням шкоди його здоров'ю, яка завжди має конкретний та реальний характер, що визначається певними умовами, зокрема такими, як: а) місце заподіяння шкоди потерпілому; б) час заподіяння шкоди; в) ступінь тяжкості шкоди здоров'ю потерпілого, г) вікові ознаки потерпілого (малоліття, похилий вік, інвалідність та ін.); д) фізичний та психологічний стан потерпілого, є) можливість потерпілого вжити заходи до самозбереження тощо; ж) стан навколишнього середовища; 6) завідомість усвідомлення водієм факту, що потерпілий перебуває в небезпечному для життя стані, має бути у вироку вмотивованою, а не нагадувати об'єктивне ставлення в вину; 7) якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала миттєво і надати йому будь-яку медичну допомогу водій вже не міг, у чому він переконався, але зник з місця події із різних мотивів, і, зокрема, з метою уникнення кримінальної відповідальності, його дії не можуть утворювати склад злочину, передбаченого ст. 135 КК України.

Література

1. Статистика ДТП за 2022 рік. Патрульна поліція.

2. Луцький Т.М. Кримінальна відповідальність за необережне заподіяння смерті іншій особі: дис.…доктора філософії: 081 Право. Львів. 2021. 385 с.

3. Правила ведення обліку дорожньо-транспортних пригод: постанова Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 р. № 424.

4. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14.

5. Про дорожній рух: Закон України від 30.06.1993 р. № 3353-XII

6. Про екстрену медичну допомогу: Закон України від 05.07.2012 р. № 5081-VI.

7. Правила дорожнього руху: постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306.

8. Постанова колегії суддів Третьої судової палати Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 742/1479/19 (провадження № 51-3505км20).

9. Церетели Т.В. Деликтн создания опасности. Сов. государство и право. 1970. № 8. С. 59.

10. Махатадзе К.Г. Залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані: кримінологічне дослідження: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Національний ун-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2018. 195 с.

11. Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 711/798/18 (провадження № 51-1352км19).

12. Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.01.2023 р. справа № 142/642/16-к провадження № 51-1734км22. Єдиний державний реєстр судових рішень.

13. Новий тлумачний словник української мови. Т. 2. Київ: Вид-во «Аконіт», 1998. 910 с.

14. Постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 06.03.2014 р., справа № 5-1кс13.

злочин дорожньо-транспортний водій

References

1. Statystyka DTP za 2022 rik [Traffic accident statistics for 2022]. Patulfna politsiya. [in Ukrainian].

2. Luts'kyy T.M. (2021) Kryminal'na vidpovidal'nist' za neoberezhne zapodiyannya smerti inshiy osobi [Criminal responsibility for negligently causing death to another person]: PhD⁵s thesis … 081 Law. L'viv, 385 p. [in Ukr.].

3. Pravyla vedennya obliku dorozhn'o-transportnykh pryhod [Rules for keeping records of traffic accidents]: resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine from May 22, 2019 № 424. [in Ukrainian].

4. Pro praktyku zastosuvannya sudamy Ukrayiny zakonodavstva u spravakh pro deyaki zlochyny proty bezpeky dorozhn'oho rukhu ta ekspluatatsiyi transportuЈ¬a takozh pro administratyvni pravoporushennya na transporti [On the practice of enforcement legislation by the courts of Ukraine in cases of certain crimes against road traffic safety and the operation of transport, as well as administrative offenses in transport]: resolution of the Plenum of the Supreme Court ща Ukraine from December 23, 2005 № 14. [in Ukrainian].

5. Pro dorozhniy rukh [On road traffic]: Law of Ukraine from June 30, 1993 № 3353-XII [in Ukrainian].

6. Pro ekstrenu medychnu dopomohu [On emergency medical care]: Law of Ukraine from July 5, 2012 №2 5081-VI. [in Ukrainian].

7. Pravyla dorozhn'oho rukhu [Traffic rules]: resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine from October 10, 2001 № 1306. [in Ukrainian].

8. Postanova kolehiyi suddiv Tret'oyi sudovoyi palaty Verkhovnoho Sudu vid 10.03.2021 u spravi № 742/1479/19 (provadzhennya № 51-3505km20) [Resolution of the panel of judges of the Third Judicial Chamber of the Supreme Court dated March 10, 2021 in case № 742/1479/19 (proceedings № 51-3505km2]. [in Ukrainian].

9. Tsereteli, T. V. (1970) Delikty sozdaniya opasnosti [Torts of making danger]. Sov. gosudarstvo i parvo - Soviet State and Law. № 8, p. 59. [in russian].

10. Makhatadze K.H. (2018) Zalyshennya v nebezpetsi ta nenadannya dopomohy osobi, yaka perebuvaye v nebezpechnomu dlya zhyttya stani: kryminolohichne doslidzhennya [Leaving in danger and not providing help to a person who is in a life-threatening condition: criminological study]: candidate's thesis: 12.00.08. Natsional'nyy un-t «Odes'ka yurydychna akademiya». Odesa, 195 p. [in Ukrainian].

11. Postanova kolehiyi suddiv Pershoyi sudovoyi palaty Kasatsiynoho kryminal'noho sudu Verkhovnoho Sudu vid 11.03.2021 u spravi № 711/798/18 (provadzhennya № 51-1352km19) [Resolution of the panel of judges of the First Judicial Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court dated March 11, 2021 in case № 711/798/18 (proceedings № 51-1352km19)]. [in Ukrainian].

12. Postanova kolehiyi suddiv Pershoyi sudovoyi palaty Kasatsiynoho kryminal'noho sudu Verkhovnoho Sudu vid 17.01.2023 r. sprava № 142/642/16-k provadzhennya № 51-1734km22 [Resolution of the panel of judges of the First Judicial Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court dated January 17, 2023, case № 142/642/16-k, proceeding № 51-1734km22]. Yedynyy derzhavnyy reyestr sudovykh rishenf. [in Ukrainian].

13. Novyy tlumachnyy slovnyk ukrayins'koyi movy [New explanatory dictionary of the Ukrainian language]. Vol. 2. Kyiv: Vyd-vo «Akonit», 1998. 910 p. [in Ukrainian].

14. Postanova Sudovoyi palaty u kryminal'nykh spravakh Verkhovnoho Sudu Ukrayiny vid 06.03.2014 r., sprava № 5-1ks13 [Resolution of the Judicial Chamber in Criminal Cases ofthe Supreme Court of Ukraine dated March 6, 2014, case № 5-1кс13]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru