До питання дискреційних повноважень адміністративних судів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

До питання дискреційних повноважень адміністративних судів

Гаран Ольга Володимирівна доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного та господарського права,

Степанова Тетяна Валеріївна доктор юридичних наук, професор, завідувачка кафедри конституційного права та правосуддя

м. Одеса

Анотація

Стаття присвячена дослідженню окремих дискреційних повноважень судів через призму адміністративного судочинства. На підставі аналізу явища судової дискреції адміністративних судів розкриті окремі моменти прояву дискреційних повноважень суду на рівні: оцінки рішень суб'єктів владних повноважень, прийняття судового рішення тощо.

Невирішеними частинами цієї проблеми на сьогодні є питання формування змістової складової дискреційних повноважень адміністративних судів, перспективи застосування наданих у межах закону повноважень на власний розсуд здійснювати певні дії, приймати судові рішення тощо. Зазначено, що досвід європейських країн та рішення Європейського суду з прав людини є необхідною умовою для розвитку національного законодавства.

Надання широкого коло дискреційних повноважень адміністративним судам зумовлює необхідність вироблення ефективних правових механізмів захисту особи у відносинах із судом. Термін «дискреційні повноваження» означає повноваження, яке надається адміністративному органу, як ступінь свобод під час прийняття рішень, дозволяючи йому вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним. До детермінантів існування суддівського розсуду можливо віднести : швидку динаміку зміни умов існування суспільства; дуже широкий спектр різноманітності життєвих явищ та обставин; наявність дефектів законодавчої техніки; неможливість та недоцільність, в ряді випадків, закріплювати на законодавчому рівні абсолютно-визначених норм. У межах даної статті не можливо висвітлити усі прояви дискреційних повноважень адміністративних судів, але безумовно було доведено на декількох прикладах, що на рівні прояву судового розсуду, гостро постає потреба більш глибокого наукового осмислення даного правового феномену. Вирішення цього питання дозволить перевести адміністративне судочинство на більш прогресивний рівень.

Акцентовано увагу на тому, що реалізація дискреційних повноважень адміністративного суду дозволяє вирішувати велику кількість питань процесуального характеру; поліпшувати механізми захисту суб'єктивних прав і свобод осіб як загальної мети адміністративного судочинства.

Ключові слова: дискреційні повноваження, адміністративні суди, судочинство, захист прав, європейські стандарти.

Abstract

Haran Olha Volodymyrivna Doctor of Juridical Sciences, Professor the Department of Administrative and Commercial Law, Odesa I. I. Mechnikov National University, , Odesa

Stepanova Tetiana Valeriivna Doctor of Juridical Sciences, Professor, Head the Department of Constitutional Law and Justice, Odesa I. I. Mechnikov National University, , Odesa

ON THE ISSUE OF DISCRETIONARY POWERS OF ADMINISTRATIVE COURTS

The article is devoted to the study of individual discretionary powers of courts through the prism of administrative proceedings. On the basis of the analysis of the phenomenon of judicial discretion of administrative courts, separate moments of the manifestation of the discretionary powers of the court at the level of: evaluation of the decisions of subjects of power, adoption of a court decision, etc. are revealed.

Unsolved parts of this problem today are the question of forming the substantive component of the discretionary powers of administrative courts, the prospects of using the powers provided within the law to take certain actions, make court decisions, etc. at their own discretion. It is noted that the experience of European countries and the decisions of the European Court of Human Rights are a necessary condition for the development of national legislation.

Granting a wide range of discretionary powers to administrative courts necessitates the development of effective legal mechanisms for the protection of individuals in court relations. The term "discretionary power" refers to the power given to an administrative body as a degree of freedom in decision-making, allowing it to choose from several legally permissible decisions the one that will be most acceptable. Determinants of the existence of judicial discretion can include: rapid dynamics of changes in the conditions of existence of society; a very wide range of diversity of life phenomena and circumstances; the presence of defects in the legislative technique; the impossibility and impracticality, in a number of cases, of enshrining absolutely defined norms at the legislative level.Within the scope of this article, it is not possible to highlight all the manifestations of the discretionary powers of administrative courts, but it was definitely proved on several examples that at the level of the manifestation of judicial discretion, there is an urgent need for a deeper scientific understanding of this legal phenomenon. Solving this issue will allow to transfer administrative proceedings to a more progressive level.

Attention is focused on the fact that the implementation of the discretionary powers of the administrative court allows solving a large number of issues of a procedural nature; to improve mechanisms for the protection of subjective rights and freedoms of individuals as a general goal of administrative proceedings.

Keywords: discretionary powers, administrative courts, judiciary, protection of rights, European standards.

Постановка проблеми

Адміністративні суди є найдоступнішим та найефективнішим інструментом захисту прав людини від порушень з боку суб'єктів владних повноважень ( далі - СВП), а також захисту інтересів держави та суспільства. Дотримання судами релевантного балансу між публічними та приватними інтересами досягається завдяки застосуванню широко арсеналу прийомів законодавчої техніки. Інститут адміністративного розсуду (дискреції) є одним з них. І хоча, протягом багатьох років проблематика розсуду (дискреції) привертає увагу науковців та практиків, але кожен із них по різному розуміє сам термін, його змістовне наповнення, види та межі. Здебільшого, розробка питання щодо розсуду (дискреції) здійснюється у контексті діяльності суб'єктів владних повноважень. Останнім часом, і право суду діяти на власний розсуд все більше приваблює наукову спільноту та втілюється на рівні нормативного закріплення, однак найбільшу увагу цьому питанням приділено у судовій практиці вищих судових інстанцій: Касаційного адміністративного суду Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

У правовій доктрині адміністративного судочинства склалася ситуація, за якою проблематиці суддівського розсуду приділяється значно менше уваги, ніж реалізації дискреційних повноважень СВП, які можуть такий розсуд застосовувати. Мабуть, така зацікавленість з боку наукової спільноти має одразу декілька логічних пояснень.

Практичний контекст вирішення питання , а постійні публікації щодо питань суддівського розсуду є основним показником того, що ця проблема досить актуальна і на науковому рівні

Потребує вирішення питання у контексті імунітету від відповідальності щодо судді, який добросовісно здійснює суддівський розсуд, згідно з нормами національного законодавства та із урахуванням міжнародних й європейських стандартів. Ці стандарти знаходять своє відображення у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року[1] та практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого, відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейським судом з прав людини» [ 2 ] є джерелом права. Згідно з цими стандартами, суддя, який добросовісно здійснює суддівський розсуд, повинен мати імунітет від відповідальності.

Суддівський розсуд проявляється на усіх стадіях адміністративного провадження, але інстанційна складова впливає на кількість дискреційних повноважень.

Проблематика виявлення та реалізацій дискреційних повноважень на рівні адміністративних судів є надзвичайно своєчасною й актуальною. Невирішеними частинами цієї проблеми на сьогодні є питання формування змістової складової дискреційних повноважень адміністративних судів, перспективи застосування наданих у межах закону повноважень на власний розсуд здійснювати певні дії, приймати судові рішення тощо. Зважаючи на завдання адміністративного судочинства та враховуючи положення ч. 1 і ч. 2 ст. 5 КАСУ, кожна особа має право у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства (далі - КАСУ), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю СВП порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист [3]. Законодавством передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом на декількох рівнях, а саме: а) у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; б) у формах визначених законодавством: визнання дій СВП протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності СВП протиправною та зобов'язання вчинити певні дії визнання протиправним та нечинним нормативноправового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень тощо [ 4 ].

Аналіз доробок науковців та практиків, осмислення сутності та прояву дискреційних повноважень адміністративного суду, які визначаються, розкриваються та реалізуються на певних стадіях адміністративного судового провадження свідчать про достатню кількість проблемних питань, які потребують свого вирішення. Наукові дослідження щодо зазначеної тематики носять фрагментарний характер і не завжди враховують виклики сьогодення. дискреційний повноваження адміністративний судочинство

Незважаючи на важливість цього питання, в теорії права взагалі, та адміністративного права й судового процесу, зокрема, не приділено належної уваги вивченню цього правового феномену, з точки зору напрямку його розвитку, особливостей прояву в сучасних умовах. Всебічна оцінка меж дискреції суду, визначення особливості її прояву та встановлення її загальних ознак впливу на реалізацію завдання адміністративного судочинства є одним з актуальних завдань сучасної науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом окремі аспекти проблемних питань дискреційних повноважень було розглянуто у роботах В. Бевзенко, Я. Берназюка, В. Гаращука, О. Губської , О.Константия, О. Крижової, О. Мельника, Г. Панова В. Перепелюка, А. Петрова, М. Смоковича та інших науковців. Однак, особливостям реалізації дискреційних повноважень адміністративними судами в сучасних реаліях сьогодення присвячено недостатньо уваги, тому дана тематика є актуальною та потребує подальших наукових досліджень.

Метою статті є дослідження окремих питань реалізації дискреційних повноважень суду у площині адміністративного судочинства із урахуванням європейських стандартів захисту праві свобод осіб, визначених Конституцією України й міжнародно-правовими зобов'язаннями України.

Виклад основного матеріалу

Стаття 8 Конституції України визначає, що в нашій державі діє принцип верховенства права [5]. Елементами цього принципу є принцип правової визначеності та принцип справедливості. У зв'язку з необхідністю дотримання принципу верховенства права постає питання меж судового розсуду (дискреції) при реалізації судами своїх повноважень.

Дійсно, право адміністративного суду діяти на власний розсуд означає наявність у суду дискреційних повноважень. Наприклад на рівні Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV закріплено ряд таких повноважень. Наприклад, норми ч.1 ст. 245 КАСУ визначають, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково [3] тощо.

Законодавством визначено критерії правомірності здійснення дискреційних повноважень на різних рівнях.

Перший рівень передбачає враховувати загальні засади реалізації дискреційних повноважень, які визначаються Конституцією України [5] і рішеннями Конституційного Суду України. У цьому контексті, доречно нагадати Рішення від 08.06.2016 р. № 3-рп/2016 [6] та від 11 жовтня року № 7-р/2018[7].

Другий рівень - визначається специфікою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема ч. 2 ст. 2 КАС України [3].

Третій рівень передбачає врахування вимог судової практики, як у контексті національних судів (наприклад, Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 № 90340265 [8]), а також практики Європейського суду з прав людини. І тут доцільним буде звернути увагу на рекомендації щодо застосування норм п. 10.3. Постанови Пленуму ВАС України 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», які передбачають дискреційні повноваження[9].

Також цікавою є постанова Верховного Суду від 16 травня року у справі №821/925/18, яка зазначає, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи [10].

Питання щодо визначення меж судової дискреції залишається досить дискусійним. Однак, в будь-якому випадку, у площині дискреційних повноважень, заслуговує уваги рішення ЄСПЛ у справах « Круслен проти Франції» [11], «Мейлоун проти Сполученого Королівства» [12], «Свято- Михайлівська парафія проти України» [ 13] та ін.

Четвертий рівень визначення критеріїв правомірності здійснення дискреційних повноважень окреслено у Додатку до Рекомендації № R(80)2 [14]. У контексті цієї Рекомендації, термін «дискреційні повноваження» означає повноваження, яке надається адміністративному органу, як ступінь свобод під час прийняття рішень, дозволяючи йому вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Крім того, потрібно враховувати положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень [15], в якому зазначається, що для ухвалення судового рішення може виявитися необхідним не лише враховувати відповідні правові положення, а також брати до уваги неправові поняття та реалії, які стосуються контексту спору, зокрема: етичні, соціальні чи економічні міркування. Це вимагає від судді усвідомлення наявності таких міркувань при вирішенні справи. Дана теза повністю узгоджується із положеннями підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 [16], яке підкреслює, що одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Потребує уточнення факт того, що під час оцінки правомірності здійснення дискреційних повноважень судами враховуються вимоги усіх чотирьох рівнів.

Останнім часом питання щодо реалізації дискреційних повноважень судами на рівні адміністративного судочинства привертає до себе увагу у зв'язку із вимогами до вступу України в ЄС. Україна, за рекомендацією Європейської Ради, отримала статус кандидата на саміті ЄС 23-24 червня 2022 року. Але для повноцінного включення України у склад європейської спільноти потрібно виконати певні «домашні завдання» у вигляді проведення реформ.

До пріоритетних реформ належить протидія корупції, реформування судової системи, конституційна та виборча реформи, поліпшення бізнес- клімату та підвищення рівня енергоефективності, а також реформа державного управління, у тому числі заходи щодо централізації [17, с.114].

Так, зрозуміло, що під час розгляду адміністративної справи та прийняття судового рішення законодавством передбачено можливість реалізації судового розсуду, а це в свою чергу, обумовлює можливість прояву корупційних дій. На присутність корупційного ризику звертає увагу Методологія проведення антикорупційної експертизи, затверджена Наказом Міністерства юстиції № 1395/5 від 24.04.2017 року. Так, пункті 1.6 цього нормативного акту дається визначення дискреційних повноважень, а у пункті 2.4. Методології № 1395/5 закріплюються типові види, критерії та способи оцінки дискреційних повноважень [18].

Враховуючи вплив євроінтеграційних процесів на національне законодавство, доречним буде звернути увагу на європейські підходи до розуміння судового прозсуду. Це пов'язано із тим, що на рівні законодавства досить залишаються не врегульованим питання встановлення рівня свободи у ході здійснення дискреційних повноважень, а також визначення меж судового розсуду під час розгляду справи.

В. Перепелюк у Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження СВП та судового контролю за його реалізацією [19], зазначаєт, що серед науковців існує єдність щодо того, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Дана позиція науковців повністю відзеркалюється у постанові КАС ВС від 15.12.2021р. по справі № 1840/2970/18, де наголошено, що важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким [20]

Потрібно звернути увагу, що на рівні законодавства адміністративний суд, реалізуючи судовий розсуд у контексті перевірки рішення, дії чи бездіяльністі СВП на відповідність, закріпленим ч.2 ст. 2 КАСУ критеріям, не втручається у дискреції цього СВП поза межами перевірки за названими критеріями. Така позиція КАСУ обумовлена завданнями адміністративного судочинства - не забезпечення ефективності публічного управління, а гарантування дотримання вимог права. Такий підхід дозволяє не порушувати принцип розподілу влади.

Я. Берназюк, зазначає, що в Україні суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Чітких меж втручання суду у розсуд суб'єкта владних повноважень на рівні нормативних актів, в тому числі Кодексу адміністративного судочинства України, не установлено, і ці межі визначаються судом самостійно [4 ].

До детермінантів існування суддівського розсуду можливо віднести : швидку динаміку зміни умов існування суспільства, що виступає фактором гальмування для створення безстрокових правових норм; дуже широкий спектр різномастості життєвих явищ та обставин; наявність дефектів законодавчої техніки;неможливість та недоцільність, в ряді випадків, закріплювати на законодавчому рівні абсолютно-визначених норм.

З огляду на те, що в країнах ЄС адміністративне правосуддя є одним із найважливіших демократичних інститутів, так як цей інститут забезпечує захист прав та свобод осіб від неправомірних дій (або бездіяльності) органів «публічної влади», виникає потреба у більш глибокому науковому осмисленню реалізації дискреційних повноважень адміністративними судами.

Слушним є зауваження Я. Берназюка щодо особливостей адміністративного судочинства, а саме: лише адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9); лише адміністративний суд зобов'язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у т. ч. щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9) [4].

З огляду на євроінтеграційний розвиток національного законодавства у напрямок унормування реалізації дискреційних повноважень адміністративними судами, аксіомою є дотримання принципу, що з яких би причин судова дискреція не виникала, рішення завжди повинно відповідати критеріям верховенства права, обґрунтованості і вмотивованості. І тоді, судовий розсуд буде мати позитивний суспільний ефект. І головне, буде обмежений не лише законом ..., а й роз'ясненнями (тлумаченням) цих норм компетентними органами ..., обґрунтуванням обраного рішення суду сукупністю наявних у справі доказів (фактичних обставин справи), метою та цілями судочинства, інтересами особи, суспільства і держави, вимогами справедливості, обґрунтованості та всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин . провадження, а також, безсумнівно, судовою практикою [ 21].

О. Губська, наголошує, що досить дискусійним залишається питання щодо визначення меж судової дискреції. В яких випадках суд може зобов'язати СВП прийняти конкретне рішення на користь позивача, а в яких - зобов'язати розглянути питання з врахуванням мотивів, зазначених у судовому рішенні [22].

Під час реалізації адміністративними судами своїх дискреційних повноважень, зазвичай суд отримує відповідь на такі основних питання.

« Чи були наявні у СВП дискреційні повноваження під час прийняття рішення ?».

«Чи діяв СВП відповідно до ч. 2 ст. 2 КАСУ, забезпечуючи якість прийнятого рішення?». Якість прийнятого рішення залежить від меж і способу, визначених законом з дотриманням принципів обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, безсторонності, пропорційності та рівності перед законом. Так, у Мірило правовладдя, схвалений Комітетом Міністрів Ради Європи та Парламентською Асамблеєю Ради Європи, закріплена вимога, що здійснення повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя [23].

« Чи діяв СВП відповідно до ч. 2 ст. 2 КАСУ, забезпечуючи дотримання процедурних гарантій?» До таких процедурних гарантій можливо віднести : дотримання розумного строку тощо.

« Чи діяв СВРП з легітимною метою?» тощо.

Наслідком реалізації зазначеної вище дискреції суд може прийняти декілька судових рішень. Так, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4, ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - СВП прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд [ 3].

А у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право СВП діяти на власний розсуд, суд зобов'язує СВП вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Яскравим прикладом застосування адміністративними судами дискреційних повноважень є ситуація, коли під час розгляду і вирішення адміністративної справи потрібно враховувати і публічні інтереси, і приватні.

Дійсно, сам факт визначення судом пріоритету певного інтересу залишається досить дискусійним. Приклади надання переваги публічному інтересу над приватним при реалізації уповноваженими особами власних дискреційних повноважень знаходимо у Постановах Верховного Суду у справі № 804/4781/17 від 19 вересня 2019 року, справі № 490/955/16-а від 18 квітня 2018 року та справі № 813/2806/17 від 26 травня 2021 року [24], [25], [26].

Висновки

Надання широкого коло дискреційних повноважень адміністративним судам зумовлює необхідність вироблення ефективних правових механізмів захисту особи у відносинах із судом. Термін «дискреційні повноваження» означає повноваження, яке надається адміністративному органу, як ступінь свобод під час прийняття рішень, дозволяючи йому вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним. До детермінантів існування суддівського розсуду можливо віднести : швидку динаміку зміни умов існування

суспільства, що виступає фактором гальмування для створення безстрокових правових норм; дуже широкий спектр різномастості життєвих явищ та обставин; наявність дефектів законодавчої техніки;неможливість та недоцільність, в ряді випадків, закріплювати на законодавчому рівні абсолютно-визначених норм. У межах даної статті не можливо висвітлити усі прояви дискреційних повноважень адміністративних судів, але безумовно було доведено на декількох прикладах, що на рівні прояву судового розсуду, гостро постає потреба більш глибокого наукового осмислення даного правового феномену. Вирішення цього питання дозволить перевести адміністративне судочинство на більш прогресивний рівень. Це пов'язано із тим, що судовий розсуд, який знаходить своє відображення у судових рішеннях прийнятих із урахуванням принципів національного та європейського права та забезпечує дотримання балансу між публічним та приватним інтересом. Використання сучасних доктринальних підходів до розуміння сутності дискреційних повноважень адміністративного суду та окреслення її меж, впливає на зміну парадигми реалізації правосуддя та визначає напрямки й пріоритети його подальшого розвитку, змінює акценти у механізмі захисту прав, свобод та інтересів осіб, відповідно до міжнародних та європейських стандартів захисту прав людини та цінностей, визначених Конституцією України й міжнародно-правовими зобов'язаннями України.

Література

1. European Convention on Human Rights.

2. Про виконання рішень та застосування практики Європейським судом з прав людини : Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV.

3. Кодекс адміністративного судочинства: Закон України від 06.07.2005 № 2747-IV.

4. Берназюк Я. Звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до адміністративного суду: виняток чи необхідність?

5. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

6. Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 р. № 3-рп/2016.

7. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018.

8. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 № 90340265.

9. Про судове рішення в адміністративній справі : Постанова Пленуму ВАС України 20.05.2013 р. № 7.

10. Постанова Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №821/925/18.

11. Case of Kruslin v. France. 24 April 1990 (Application no. 11801/85)

12. Case of Malone v. the United Kingdom, 2 August 1984. (Application no. 8691/79)

13. Case of Svyato-Mykhaylivska parafiya v. Ukraine. (Application no. 77703/01). 14 June 2007.

14. Recommendation No. R (80) 2 of the ^mm^e of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities (Adopted by the Committee of Ministers on 11 March 1980 at the 316th meeting of the Ministers' Deputies).

15. Conclusion No. 11 (2008) of the Advisory Council of European Judges to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the quality of judicial decisions.

16. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

17. Кваша О. С. Синякова А. В.Україна та єс: проблеми та перспективи інтеграції в сучасних умовах.

18. Методологія проведення антикорупційної експертизи, затвердженій Наказом Міністерства юстиції № 1395/5 від 24.04.2017 року.

19. Перепелюк В. Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією.

20. Постанова КАС ВС від 15.12.2021р. у справі № 1840/2970/18.

21. Петрова А. Дискреційні повноваження судді у кримінальному судочинстві як один із видів корупційних ризиків судової системи України.

22. Губська О. Дискреція та її межі: що говорить про це національне та міжнародне законодавство Rule of Law Checklist.

23. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 490/955/16-а від 18 квітня 2018 року.

24. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 804/4781/17 від 19 вересня 2019 року.

25. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 813/2806/17 від 26 травня 2021 року

References

1. European Convention on Human Rights.

2. Zakon Ukrainy Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskym sudom z prav liudyny [The Law of Ukraine On the Implementation of Decisions and Application of Practice by the European Court of Human Rights].

3. Kodeks administratyvnoho sudochynstva [Code of administrative proceedings] [in Ukrainian].

4. Bernaziuk, Ya. Zvernennia subiekta vladnykh povnovazhen iz pozovom do administratyvnoho sudu: vyniatok chy neobkhidnist? [Addressing a subject of authority with a claim to an administrative court: an exception or a necessity? ].

5. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine ].

6. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy № 3-рп/2016 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine].

7. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy №7-р/2018. [Decision of the Constitutional Court of Ukraine].

8. Rishennia Poltavskoho okruzhnoho administratyvnoho sudu № 90340265. [Decision of the Poltava District Administrative Court ].

9. Postanova Plenumu VAS Ukrainy Pro sudove rishennia v administratyvnii spravi [Resolution of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine On a court decision in an administrative case].

10. Postanova Verkhovnoho Sudu №821/925/18 [Resolution of the Supreme Court ].

11. Case of Kruslin v. France. 24 April 1990 (Application no. 11801/85)

12. Case of Malone v. the United Kingdom, 2 August 1984. (Application no. 8691/79).

13. Case of Svyato-Mykhaylivska parafiya v. Ukraine. (Application no. 77703/01). 14 June 2007

14. Recommendation No. R (80) 2 of the ^mmittee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities (Adopted by the Committee of Ministers on 11 March 1980 at the 316th meeting of the Ministers' Deputies).

15. Conclusion No. 11 (2008) of the Advisory Council of European Judges to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the quality of judicial decisions.

16. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy № 15-рп/2004 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine ].

17. Kvasha, O. S. Syniakova, A. V. Ukraina ta YeS: problemy ta perspektyvy intehratsii v suchasnykh umovakh. [Ukraine and eu: problems and prospects of integration in modern terms].

18. Nakaz Ministerstva yustytsii shchodo Metodolohii provedennia antykoruptsiinoi ekspertyzy № 1395/5 № 1395/5 [Order of the Ministry of Justice on the Methodology of anti-corruption examination ].

19. Perepelyuk, V. (2018). Naukovyi vysnovok shchodo mezh dyskretsiinoho povnovazhennia subiekta vladnykh povnovazhen ta sudovoho kontroliu za yoho realizatsiieiu. [Scientific conclusion on the limits of discretion of the subject of power and judicial control over its implementation].

20. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Kasatsiinoho administratyvnoho sudu u spravi № 1840/2970/18. [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Cassation Administrative Court].

21. Petrova, A. (2017). Dyskretsiini povnovazhennia suddi u kryminalnomu sudochynstvi yak odyn iz vydiv koruptsiinykh ryzykiv sudovoi systemy Ukrainy [ Discretionary powers of a judge in criminal proceedings as one of the types of corruption risks in the judicial system of Ukraine ].

22. Hubska, O. Dyskretsiia ta yii mezhi: shcho hovoryt pro tse natsionalne ta mizhnarodne zakonodavstvo [Discretion and its limits: what national and international law says about it].

23. Rule of Law Checklist

24. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Kasatsiinoho administratyvnoho sudu u spravi № 490/955/16-а. [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Cassation Administrative Court].

25. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Kasatsiinoho administratyvnoho sudu u spravi № 804/4781/17 [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Cassation Administrative Court].

26. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Kasatsiinoho administratyvnoho sudu u spravi № 813/2806/17 [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Cassation Administrative Court].

Размещено на Allbest.ru