Розвиток інституту державно-приватного партнерства як інструмент державної економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток інституту державно-приватного партнерства як інструмент державної економічної політики

Дробязко Людмила Василівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент, Крамарева Ольга Сергіївна, кандидат економічних наук, доцент, доцент, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління»

Анотація

У статті досліджено розвиток інституту державно-приватного партнерства як інструменту державної економічної політики. Доведено, що у науковій літературі відсутнє однозначне визначення державно-приватного партнерства (ДПП), в результаті різне розуміння сутності механізму стає бар'єром для партнерів у реалізації проектів ДПП. Єдине розуміння терміну дозволить уникнути підміни понять і спростить реалізацію проектів ДПП. Так на основі аналізу визначень ДПП, сформованих вітчизняними та зарубіжними дослідниками, виявлено основні риси, властиві ДПП. Аналіз законодавства в сфері ДПП дозволив виявити як основні риси, властиві ДПП, так і особливості розуміння терміну ДПП в Україні.

Визначено поняття ДПП у вузькому сенсі, що враховує основні риси ДПП як проекту і дозволяє відрізнити ДПП від інших видів співпраці бізнесу і держави. ДПП у вузькому сенсі володіє всіма елементами, властивими суспільному інституту: норми (правила), санкції і механізм функціонування (застосування санкцій), і може бути досліджено з точки зору інституційної економіки. Також ДПП розглянуто як особливий економічний інститут з точки зору інституціональної економіки (проаналізовано принципи, формальні та неформальні правила, санкції, механізм інституту ДПП). Виявлено інституційні пастки і прояви інституціонального вакууму ДПП в Україні.

З'ясовано, що до основоположних принципів інституту ДПП відносяться: принцип свободи вибору дій; принцип стабільності контракту ДПП і в той же час можливості його зміни та адаптації; принцип прозорості та зворотного зв'язку; принцип невтручання публічного партнера в сфері відповідальності приватного партнера; принцип конкуренції; принцип стимулювання і гарантій.

Проявом інституційного вакууму є відсутність необхідних знань про ДПП. Державні службовці не володіють знаннями про ДПП і, отже, не ризикують брати участь у незнайомій, новій для них формі партнерства. Часто через відсутність досвіду сторони бояться брати на себе відповідальність і спробувати новий економічний механізм.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, інституціональна економіка, публічний партнер, механізм функціонування, взаємодія бізнесу і держави.

Abstract

Development of institute of public-private partnership as an instrument of state economic policy

Drobiazko Liudmyla Vasylivna PhD in Economics, Associate Professor of Department, Kramareva Olha Sergiivna PhD in Economics, Associate Professor of Department, Department of Personnel Management and Entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration"

The article examines the development of the Institute of Public- Private Partnership as an instrument of State Economic Policy. It is proved that there is no unambiguous definition of Public-Private Partnership (PPP) in the scientific literature, as a result, a different understanding of the essence of the mechanism becomes a barrier for partners in the implementation of PPP projects. A unified understanding of the term will avoid substitution of concepts and simplify the implementation of PPP projects. Thus, based on the analysis of PPP definitions formed by domestic and foreign researchers, the main features inherent in PPP are identified. The analysis of legislation in the field of PPP allowed us to identify both the main features inherent in PPP and the peculiarities of understanding the term PPP in Ukraine.

The concept of PPP is defined in a narrow sense, which takes into account the main features of PPP as a project and allows you to distinguish PPP from other types of cooperation between business and the state. PPP in a narrow sense has all the elements inherent in a public institution: norms (rules), sanctions and the mechanism of functioning (application of sanctions), and can be studied from the point of view of institutional economics. PPP is also considered as a special economic institution from the point of view of institutional economics (principles, formal and informal rules, sanctions, and the mechanism of PPP institution are analyzed). Institutional traps and manifestations of the institutional vacuum of PPP in Ukraine are identified.

It is found out that the fundamental principles of the PPP Institute include: the principle of freedom of choice of actions; the principle of stability of the PPP contract and at the same time the possibility of its change and adaptation; the principle of transparency and feedback; the principle of non-interference of the public partner in the sphere of responsibility of the private partner; the principle of competition; the principle of incentives and guarantees.

A manifestation of the institutional vacuum is the lack of necessary knowledge about PPPs. Civil servants do not have knowledge of PPPs and therefore do not risk participating in an unfamiliar, new form of partnership. Often, due to lack of experience, the parties are afraid to take responsibility and try a new economic mechanism.

Keywords: public-private partnership, institutional economy, public partner, functioning mechanism, interaction between business and the state.

інституціональний економіка державно-приватний партнерство

Постановка проблеми

Розвиток економічної сфери є найважливішою функцією держави, завдяки модернізації економіки відбувається потенційне зростання всього суспільства в цілому. Одним з найважливіших інструментів модернізації є державно-приватне партнерство - важливий механізм розвитку місцевої та державної інфраструктури.

Повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації в Україну, суттєво скоротило фінансові надходження та інвестиції, що сприяють реалізації проектів ДПП, але в останні довоєнні роки обсяги інвестицій, а також кількість комерційних закриттів проектів скорочувалась, що було викликано множинними причинами, але головними можна виділити: пандемію короновірусу, яка призвела до локдауну і заморожування багатьох об'єктів і планованих проектів державно-приватного партнерства у 2020-2021 рр., наступним фактором скорочення стало - збільшення собівартості матеріалів для будівництва, що призвело до зростання капіталомісткості проектів. Викладені обставини зумовили необхідність вивчення проблем розвитку інституту державно-приватного партнерства як інструменту державної економічної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам розвитку інституту державно-приватного партнерства присвячені праці багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених як Берданова О. [1], Бойко О. [2], Бондар Н. [3], Вдовенко Ю. [4], Єфименко Т. [5], Черевиков Є. [5], Павлюк К. [5], Винницький Б. [6], Лендьел М. [6], Онищук Б. [6] та ін. Разом з тим зважаючи на складність і багатогранність проблеми залишається ще багато теоретичних і практичних прогалин в її дослідженні. Зокрема, недостатньо розкритим є ресурсне та інституційне забезпечення розвитку інституту державноприватного партнерства.

Мета статті. Метою статті є дослідження розвитку інституту державно-приватного партнерства як інструменту державної економічної політики та надання пропозицій з його удосконалення.

Виклад основного матеріалу

Державно-приватне партнерство як економічна категорія в даний час набуло ознак, з одного боку, суспільного інституту, з іншого боку, ефективного інституту управління соціально-економічним розвитком.

Термін «державно-приватне партнерство» (ДПП) з'явився на початку 90-х рр. ХХ ст. У 1992 р .Уряд Великої Британії під керівництвом Д. Мейджора оголосив про приватну фінансову ініціативу, що являла собою модернізовану концепцію управління державною власністю. Приватний партнер при цьому отримував можливість фінансувати, будувати, реконструювати, експлуатувати і управляти соціальними та інфраструктурними об'єктами, що знаходяться в державній власності [2, С. 42]. Таким чином, з'являвся новий суспільний інститут, що визначає правила взаємодії бізнесу і держави при будівництві та реконструкції суспільно значущих об'єктів.

Використання економічних можливостей ДПП у світі постійно розширюється. Більш ніж в 120 країнах світу сформовано законодавство, що передбачає взаємодію органів публічної влади з приватними інвесторами [3].

Згідно з дослідженнями Світового банку, за підсумками 2020 р .було реалізовано близько 13 тис. проектів ДПП у 135 країнах світу. За даними Європейського Інвестиційного Банку, в 2021 р .сукупна вартість проектів ДПП в Європі, що пройшли стадію фінансового закриття, становила 14,6 млрд євро. Такі обсяги вказують на затребуваність механізму ДПП, а також на необхідність контролю проектів ДПП [10].

Термін «державно-приватне партнерство» став загальновживаним у нашій країні, хоча єдиного його розуміння у світовій економічній літературі не сформувалося. Існують різні трактування даного терміну. На основі аналізу визначень ДПП, запропонованих різними дослідниками, виявлено основні риси, властиві ДПП.

Варто відзначити, що спірним видається визначення кола проектів, які входять в поняття ДПП. Так, ДПП можна розглядати в широкому і вузькому сенсі.

Згідно з оглядом О. Берданової, з 2010 р. було опубліковано більше 12 тис. різних робіт, авторами яких розглядається сфера ДПП. З них 4,5 тис . публікацій присвячено розвитку механізму партнерства в Україні, а близько 2,4 тис. робіт розглядають міжнародний аспект застосування даного механізму. З усього обсягу опублікованого матеріалу тільки близько 30% робіт дійсно відповідають заявленій тематиці і розглядають ДПП у вузькому сенсі. У той час як решта 70% наукових праць аналізують тему ДПП в контексті, що не відповідає її основному змісту [1, с. 141].

Ю. Вдовенко в своєму визначенні відображає широке розуміння ДПП, так як з усіх можливих форм взаємодії виключаються тільки державні контракти [4, с. 32].

ДПП в широкому сенсі є ДПП непрямою, частковою приватизацією, свого роду альтернативою повної приватизації життєво важливих, що мають стратегічне значення об'єктів державної власності [6, с. 36].

ДПП в широкому сенсі включає в себе всі види взаємовигідних відносин бізнесу і держави, може реалізовуватися і юридично оформлятися в найрізноманітніших формах.

Форми ДПП визначають ступінь участі приватного партнера в проекті. Публічний партнер може передавати більше або менше правомочностей власника приватному партнеру. Найменша ступінь участі приватного партнера - контрактні відносини, найбільша ступінь участі - спільне підприємство, в якому власником контрольного пакету є приватний партнер .

Форми ДПП також відрізняються один від одного варіантами розподілу ризиків між партнерами.

Всі проекти ДПП по будові об'єктів соціальної інфраструктури можна розділити на дві групи в залежності від наявності гарантій з боку держави:

- проекти, в яких потік платежів зафіксований, тобто держава гарантує мінімальну прибутковість;

- проекти, в яких потік платежів безпосередньо залежить від споживчого попиту [8, с. 41].

Були створені різні схеми будівництва та реконструкції соціальних об'єктів, які могли підійти під визначення ДПП в широкому розумінні, але у вузькому сенсі не мали відношення до даного суспільного інституту. Через відсутність чіткого розуміння ДПП в діях партнерів почали проявлятися зловживання, які після появи нормативних правових актів перейшли в приховані форми.

Т. Єфименко та її колеги дають визначення ДПП як в широкому, так і у вузькому сенсі. Крім того, поділяють форми ДПП на контрактні та інституційні. До контрактних належать концесійні угоди, оренда / лізинг з інвестиційними зобов'язаннями, угода про ДПП, контракт життєвого циклу. До інституційних форм відносяться особливі економічні зони, спільні підприємства, індустріальні парки [5, с. 36].

Т. Єфименко також виділяє базові ознаки ДПП:

- наявність спільних або паралельних, невзаємовиключних інтересів учасників партнерства;

- контрактна основа відносин;

- інституційна рівність учасників партнерства, що забезпечує максимальні можливості для реалізації інтересів кожного учасника взаємодії;

- об'єднання фінансових і (або) інших ресурсів публічного і приватного партнера;

- передача частини функцій, що відносяться до компетенції органів влади, приватній стороні [5, с. 38].

Проаналізувавши трактування терміну, запропоновані такими іноземними авторами, як Д. Грімсей і М.К. Льюїс, Е.Р. Єскомб, можна виділити головні риси визначення ДПП у вузькому сенсі:

- стосується об'єктів, будівництво яких є обов'язком держави;

- метою є розвиток інфраструктури;

- приватна компанія має більше можливостей в управлінні проектами, ніж в рамках державного замовлення;

- довгостроковість угоди;

- розподіл ризиків між партнерами [2].

У нашій роботі ДПП розглядається у вузькому сенсі, тобто як проекти, що реалізуються на основі угоди про ДПП або концесійної угоди відповідно до строго регламентованим процесом реалізації, визначеному в законодавстві про ДПП [7].

З урахуванням ознак ДПП як проекту дано авторське визначення ДПП у вузькому сенсі: ДПП - це довгострокова, але обмежена в часі і просторі угода бізнесу і держави, укладена відповідно до норм законодавства у сфері ДПП.

Варто відзначити, що нами під проектом ДПП мається на увазі процес, який включає ініціацію проекту, укладення угоди, будівництво об'єкта, а також його експлуатацію.

Необхідно відзначити, що на основі досягнень інституційної економіки ДПП у вузькому сенсі можна розглядати як особливий економічний інститут. Інститутом в економіці називається сукупність формальних і неформальних правил і моделей поведінки, які структурують повторювані взаємодії між людьми .

Згідно Д. Норту, інститути - це «правила гри» в суспільстві, або, висловлюючись більш формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємини між людьми [9]. Сукупність формальних і неформальних «правил гри» при взаємодії приватного і публічного партнера утворює інститут ДПП.

О. Вільямсон розглядає інститути як механізми управління контрактними відносинами. Тому найважливішими економічними інститутами є фірми, ринки і відносна контрактація [11, р. 121]. Відповідно до теорії О. Вільямсона максимальна ефективність контрактних відносин досягається при мінімізації трансакційних витрат. ДПП визначає необхідні трансакції для здійснення контрактних відносин між приватним і публічним партнерами, що підтверджує віднесення його до категорії інститутів [11, р. 123].

Інституційна економіка виділяє наступні складові елементи інституту: норма (правила), санкція і механізм функціонування (здійснення санкцій).

Тільки при наявності всіх трьох елементів інститут може вважатися повним і працездатним.

Отже, ДПП можна розглядати як сукупність правил поведінки, механізмів, а також ролей і статусів при взаємовідносинах бізнесу і держави. У досліджуваному виді партнерства дві основні ролі: приватний партнер і публічний партнер. У разі багатостороннього договору в ДПП можуть брати участь кілька приватних партнерів. Крім цього, варто відзначити роль кредитних установ як суб'єктів «другого плану» у відносинах між державою і бізнесом, хоча найчастіше проект просто неможливий без участі кредитора.

О. Берданова в своїх дослідженнях, присвячених проблемам ДПП, зазначає, що ефективне ДПП не можна розглядати вузько, тільки як залучення додаткових ресурсів в капіталомісткі проекти влади всіх рівнів. Вона вважає, що при реалізації проектів ДПП потрібно враховувати реальні інтереси обох сторін [1, с. 14].

ДПП має спиратися на принципи соціальної відповідальності та довіри, створювати на основі реалізації ДПП-проектів додаткову цінність шляхом балансу інтересів усіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) партнерства.

Відносини партнерства включають відносини безпосередніх учасників партнерства, ділове співробітництво з контрагентами учасників партнерства (постачальниками, споживачами, кредиторами, клієнтами, замовниками) і відносини з інститутами зовнішнього середовища (державою, органами місцевого самоврядування, суспільством в цілому та його представниками) .

Варто також відзначити суспільство як третю неофіційну сторону партнерства. Суспільство є цільовою аудиторією, для якої будується об'єкт. Саме воно формує попит на послуги, що надаються потенційним об'єктом угоди.

Інтереси суспільства обов'язково повинні бути виражені в системі ДПП через громадські організації, некомерційні партнерства, організації, що об'єднують місцеві спільноти.

Крім того, суспільство є контролюючою стороною угоди. Як правило, будівництво об'єктів ДПП висвітлюється в засобах масової інформації, а громадські організації в деяких випадках беруть участь у контролі за реалізацією об'єкта на етапах проектування, будівництва та експлуатації, а також при прийманні об'єкта.

До основоположних принципів інституту ДПП відносяться:

- Принцип свободи вибору дій. Приватний і публічний партнери мають право вибирати методи досягнення поставлених перед ними цілей. Публічний партнер вибирає модель ДПП і приватного партнера для реалізації угоди. Приватний партнер вільний у прийнятті всіх адміністративно- господарських, управлінських та інших рішень;

- Принцип стабільності контракту ДПП і в той же час можливості його зміни та адаптації. З одного боку, положення контракту, які визначають права і обов'язки сторін, повинні бути стабільні протягом усього часу виконання контракту. З іншого боку, при необхідності контракт може бути конкретизований і доповнений;

- Принцип прозорості та зворотного зв'язку. Доступність для населення інформації про реалізацію проекту. Державний і громадський контроль;

- Принцип невтручання публічного партнера в сфері відповідальності приватного партнера. Приватний партнер приймає управлінські (у тому числі адміністративно-господарські, кадрові) рішення самостійно, а публічний партнер не втручається в господарсько-адміністративну діяльність приватного партнера;

- Принцип конкуренції. Конкуренція серед компаній за участь у проекті ДПП на стадії проведення конкурсу;

- Принцип стимулювання і гарантій. Застосування публічним партнером системи стимулів для залучення потенційних приватних партнерів до участі в проектах ДПП (пільги по оподаткуванню, співфінансування, дотації з бюджету, гарантії по прибутковості, гарантії по позиках та ін.).

Інститут ДПП складається з формальних і неформальних норм і правил. Формальні правила визначені законодавством, а також угодою про ДПП.

До формальних зобов'язань держави відносяться наступні зобов'язання:

- надати у володіння і користування майно, необхідне для реалізації угоди;

- прийняти від приватного партнера у власність об'єкт угоди;

- надати необхідні для виконання угоди права на використання результатів інтелектуальної діяльності приватному партнеру;

- надати державні гарантії;

- надати пільги та інші переваги приватному партнеру;

- надати приватному партнеру грошові кошти для реалізації проекту.

Формальні зобов'язання бізнесу:

- створити (реконструювати) або модернізувати об'єкт угоди;

- повністю або частково профінансувати експлуатацію об'єкта угоди;

- передати в порядку, визначеному угодою, право власності на об'єкт угоди публічному партнеру.

Говорячи про відносини приватного і державного партнера, варто відзначити ряд моментів, які маються на увазі, навіть якщо вони не зафіксовані в угоді. Це неформальні норми і правила інституту ДПП. До них відносяться: трудова етика і етика бізнесу, політична активність і престижність підприємництва і т. д.

Одним з видів неформальних правил інституту ДПП в Україні є регулярна відкрита взаємодія бізнесу і держави на спільних заходах.

Інститут ДПП також передбачає і формальні позитивні заходи впливу-заохочення, які можуть застосовуватися, якщо партнер якісно і в строк побудував об'єкт і ефективно справляється з наданням соціальної послуги. Це може бути публічне схвалення з боку публічного партнера: урядові нагороди, державні премії, почесні грамоти. Формальні заохочення можуть підвищити престиж організації - приватного партнера, стати для бізнесу дієвою рекламою.

Відмінною рисою ДПП є те, що одна зі сторін (публічний партнер) володіє більшими адміністративними ресурсами, ніж інша сторона: має можливості тиску, впливу, контролю, здійснення санкцій, тобто виступає і стороною партнерства, і механізмом одночасно. Ця особливість є приводом для опортуністичної поведінки.

Публічний партнер визначає правові рамки, в яких повинні функціонувати всі інші учасники цивільно-правових відносин, зберігаючи свої владні функції при вступі в партнерські відносини, які передбачають рівність сторін.

Наміри про співпрацю приватного і публічного партнера реалізуються за допомогою тих чи інших нормативно встановлених механізмів, через конкретні інвестиційні проекти і програми, довгострокові угоди. Під механізмами слід розуміти організаційно-правові конструкції, що використовуються при реалізації проектів ДПП.

Проявом інституційного вакууму є відсутність необхідних знань про ДПП. Державні та муніципальні службовці не володіють знаннями про ДПП і, отже, не ризикують брати участь у незнайомій, новій для них формі партнерства. Часто через відсутність досвіду сторони бояться брати на себе відповідальність і спробувати новий економічний механізм.

При використанні механізму ДПП в Україні виникає ряд інституційних пасток-неефективних стійких норм (неефективний інститут), що мають характер само підтримання. Суть пасток полягає в наступному: зміна якогось інституту поза зв'язком з трансформацією правил в інших інститутах створює тупикову ситуацію для вирішення поставлених перед економікою завдань.

Першою інституційною пасткою є відсутність гарантій з боку держави. Державні програми в періоди економічних криз зазнають змін. Фінансування проектів, які були включені в такі програми, може бути скорочено через відсутність фінансових коштів на реалізацію проекту. В результаті побудований інвестором об'єкт держава не зможе викупити у зв'язку з відсутністю коштів у бюджеті. У такій ситуації інвестору необхідні додаткові гарантії того, що об'єкт буде викуплений.

Друга інституційна пастка - відсутність гарантій з боку приватного партнера. Держава, як і приватний партнер, ризикує. Серед наслідків зазначеної пастки можна назвати довгобуди, а також ймовірність банкрутства інвестора. Через кризу інвестор може стати банкрутом, в результаті об'єкт так і не буде побудований. Також можливі складнощі, що стосуються юридичної долі об'єкта, так як об'єкт належить інвестору, а земельна ділянка - муніципалітету. Як наслідок, виникає проблема встановлення прав власності на об'єкт ДПП.

До наслідків даної інституційної пастки при здійсненні проекту без укладення угоди або з укладенням формальної рамкової угоди також можна віднести відсутність контролю над якістю об'єкта. У цьому випадку інвестор вільний у виборі матеріалів і може будувати об'єкт з найдешевших і низькоякісних матеріалів, а публічний партнер не захищений зобов'язаннями інвестора будувати об'єкт якісно.

Крім того, при прийманні об'єкта публічним партнером можуть виникнути корупційні відносини. Недобросовісний приватний партнер може "оплатити" представникам держави свою перемогу в конкурсі на земельну ділянку для будівництва об'єкта ДПП. Отже, ще одним наслідком пасток є переростання ДПП в корупційні моделі у взаємодії держави і бізнесу.

Висновки

Таким чином, варто відзначити різноманіття точок зору на визначення поняття ДПП в працях дослідників і законодавстві про ДПП. Відсутнє однозначне визначення ДПП, в результаті різне розуміння сутності механізму стає бар'єром для партнерів у реалізації проектів ДПП. Єдине розуміння терміну дозволить уникнути підміни понять і спростить реалізацію проектів ДПП. Так на основі аналізу визначень ДПП, сформованих вітчизняними та зарубіжними дослідниками, виявлено основні риси, властиві ДПП. Аналіз законодавства в сфері ДПП дозволив виявити як основні (загальні) риси, властиві ДПП, так і особливості розуміння терміну ДПП в Україні.

В рамках нашого дослідження ДПП розглядається саме у вузькому сенсі, як обмежена рамками укладеної угоди в часі і просторі спільна діяльність приватного і публічного партнера, спрямована на створення різноманітних об'єктів суспільної інфраструктури відповідно до законодавства про ДПП. Визначення поняття ДПП у вузькому сенсі, враховує основні риси ДПП як проекту і дозволяє відрізнити ДПП від інших видів співпраці бізнесу і держави. ДПП у вузькому сенсі володіє всіма елементами, властивими суспільному інституту: норми (правила), санкції і механізм функціонування (застосування санкцій), і може бути досліджено з точки зору інституційної економіки.

Також ДПП розглянуто як особливий економічний інститут з точки зору інституціональної економіки (проаналізовано принципи, формальні та неформальні правила, санкції, механізм інституту ДПП). Виявлено інституційні пастки і прояви інституціонального вакууму ДПП в Україні.

Література

1. Берданова О.В. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг: монограф. / за ред. Ю.П. Лебединського. Ужгород: Патент, 2003. 192 с.

2. Бойко О. Державно-приватне партнерство: світовий досвід та перспективи реалізації в Україні. Юридична газета. 2021. № 22. С. 42-43.

3. Бондар Н.М. Світовий досвід державно-приватного партнерства у транспортній галузі. Ефективна економіка. 2021. № 6.

4. Вдовенко Ю.С. Приватно-державне партнерство в автодорожній сфері: монограф. Чернігів: ЧДТУ, 2019. 198 с.

5. Державно-приватне партнерство в системі регулювання економіки: монографія / [Єфименко Т.І., Черевиков Є.Л., Павлюк К.В. та ін.]; за заг. ред. чл.-кор. НАНУ Т.І. Єфименко; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. Київ, 2012. 372 с.

6. Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств в Україні та за кордоном / Б. Винницький, М. Лендьел, Б. Онищук, П. Сегварі. Київ: К.І.С., 2013. 146 с.

7. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-VI.

8. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг: монограф. / О.В. Берданова, В.М. Вакуленко, М.Д. Василенко та ін.; за ред. Ю.П. Лебединського. Ужгород: Патент, 2003. 192 с.

9. North, D. "Institutions". Journal of Economic Perspectives. 1991. №5 (1). Р. 97-112.

10. The World Bank. Official site.

11. Williamson, O.E. The Economic Institutions of Capitalism. New York: Macmillan., 1985. 405 р.

References

1. Berdanova O.V. (2003). Rozvytok partnerstva mizh mistsevoiu vladoiu ta nederzhavnym sektorom u sferi nadannia hromadskykh posluh: [Development of partnership between local authorities and the non-governmental sector in the provision of public services]. Uzhhorod: Patent. [in Ukrainian].

2. Boiko O. (2021). Derzhavno-pryvatne partnerstvo: svitovyi dosvid ta perspektyvy realizatsii v Ukraini. [Public-Private Partnership: world experience and prospects for implementation in Ukraine.] Yurydychna hazeta. - Legal newspaper. 22. 42-43. [in Ukrainian].

3. Bondar N.M. (2021). Svitovyi dosvid derzhavno-pryvatnoho partnerstva u transportnii haluzi. [Global experience of Public-Private Partnership in the transport industry]. Efektyvna ekonomika - Efficient economy. 2021. [in Ukrainian].

4. Vdovenko Yu.S. (2019). Pryvatno-derzhavne partnerstvo v avtodorozhnii sferi. [Private-state partnership in the road sphere]. Chernihiv: ChDTU, [in Ukrainian].

5. Iefymenko T.I., Cherevykov Ye.L., Pavliuk K.V. (2012). Derzhavno-pryvatne partnerstvo v systemi rehuliuvannia ekonomiky. [in Ukrainian]; NAN Ukrainy, In-t ekon. ta prohnozuv. Kyiv, 2012. [in Ukrainian]

6. Vynnytskyi, B., Lendel, M., Onyshchuk, B., Sehvari, P. (2015). Dosvid ta perspektyvy vprovadzhennia derzhavno-pryvatnykh partnerstv v Ukraini ta za kordonom / Kyiv: K.I.S., 2013. [in Ukrainian]

7. Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo: Zakon Ukrainy vid 01.07.2010 r. № 2404-VI. [On public-private partnership: Law of Ukraine]. [in Ukrainian].

8. Berdanova, O.V., Vakulenko, V.M., Vasylenko, M.D. (2003). Rozvytok partnerstva mizh mistsevoiu vladoiu ta nederzhavnym sektorom u sferi nadannia hromadskykh posluh. [Development of partnership between local authorities and the non-governmental sector in the field of public services provision]. Uzhhorod: Patent. [in Ukrainian].

9. North, D. (1991). "Institutions". Journal of Economic Perspectives. 5 (1). 97-112. [in English]/

10. The World Bank. Official site. [in English].

11. Williamson, O.E. (1985). The Economic Institutions of Capitalism. New York: Macmillan. [in English]/

Размещено на Allbest.ru