Кращі європейські практики управління процесами розвитку фізичної культури та спорту

Размещено на http://allbest.ru

КРАЩІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

Нагорняк Михайло Миколайович

доктор політичних наук, професор, Кафедра управління та бізнес-адміністрування, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ,



Анотація. У статті розглядаються питання аналізу кращих практик європейських країн щодо управління процесами розвитку фізичної культури і спорту. Державна політика у галузі спорту є основою соціальної політики та формування здорової нації. Важливість, практична цінність та актуальність питань розвитку фізичної культури та спорту визначає пріоритетність у державній політиці. Проте, низька інвестиційна привабливість у зв'язку із високою соціальною роллю, визначає необхідність формування державних механізмів управління розвитком фізичної культури та спорту. Європейський досвід та його імплементація до реалій України дозволяють формувати умови для забезпечення євроінтеграційного вектору розвитку фізичної культури та спорту, що має особливу актуальність в умовах вступу України до Європейського Союзу, отже приєднання до цінностей об'єднаної Європи, в тому числі у галузі фізичної культури та спорту. Аналіз практик регулювання питань фізичної культури та спорту у різних країнах Європи дасть змогу знайти прогалини та знайти ефективні методи розвитку фізичної культури та спорту, які можуть бути адаптовані до національної системи. Спираючись на досвід інших розвинених країн, визначено особливості роботи, розвитку та захисту даної сфери на різних рівнях. Визначено нормативно-правові акти, що регулюють та захищають права спортсменів. Шляхом проведення аналізу, визначено основні принципи регулювання даної сфери. Визначено базові пріоритети провідного світового досвіду розвитку фізичної культури та спорту на рівні публічного управління. Отже, у статті сформовано на основі проведеного попередньо аналізу рекомендації щодо імплементації європейського досвіду у систему забезпечення державного управління фізичною культурою та спортом з урахуванням національної специфіки та пріоритетів національного розвитку.

Ключові слова: публічне управління, фізична культура, спорт, європейський досвід



Nahornyak Mykhaylo Mykolayovych

Doctor of political sciences, professor, Department of Management and Business Administration, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk,

BEST EUROPEAN PRACTICES FOR MANAGEMENT OF PHYSICAL CULTURE AND SPORTS DEVELOPMENT PROCESSES

Abstract. The article deals with the analysis of the best practices of European countries regarding the management of physical culture and sports development processes. State policy in the field of sports is the basis of social policy and the formation of a healthy nation. The importance, practical value and relevance of the issues of physical culture and sports development determines the priority in state policy. However, low investment attractiveness in connection with a high social role determines the need for the formation of state management mechanisms for the development of physical culture and sports. The European experience and its implementation to the realities of Ukraine make it possible to form conditions for ensuring the European integration vector of the development of physical culture and sports, which is of particular relevance in the conditions of Ukraine's accession to the European Union, thus joining the values of a united Europe, including in the field of physical culture and sport The analysis of the practices of regulation of physical culture and sports in different European countries will make it possible to find gaps and find effective methods of physical culture and sports development that can be adapted to the national system. Based on the experience of other developed countries, the specifics of the work, development and protection of this area at different levels have been determined. Normative legal acts regulating and protecting the rights of athletes have been defined. By conducting an analysis, the main principles of regulation of this area were determined. The basic priorities of the world's leading experience in the development of physical culture and sports at the level of public administration have been determined. So, based on the preliminary analysis, the article formulated recommendations for the implementation of European experience in the system of providing state management of physical culture and sports, taking into account national specificities and priorities of national development.

Keywords: public administration, physical culture, sport, European experience

управління європейський порівняльний фізична культура спорт



Постановка проблеми. Сфера фізичної культури та спорту має іти в ногу з сучасними глобалізаційними і інтеграційними процесами, щоб створити її інтегрування в світовий і європейський простір, згідно з Дорожньою картою реформ у сфері фізичної культури та спорту. Удосконалення інституційних механізмів державного регулювання даної сфери на основі впровадження закордонного досвіду ЄС є одним з пріоритетних напрямів розвитку національної сфери фізичної культури і спорту, саме це і обумовило вибір теми даної публікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти визначення підходів до формування процесів розвитку фізичної культури та спорту шляхом акумулювання провідного європейського досвіду розглянуті у роботах таких авторів: Домбровська С.М., Вавренюк С.А., Палюх В.В., Моргунов О.А., Щаслива Я.А., В. В. Подгорна, К. В. Дроздова, Цимбалюк І.О., Павліха Н. В., Цимбалюк С. М., Гриньов С., Піддубна Ю., Варфоломєєв М. О., Зайцева Л.О., Арістова І.В. [1-9].

Однак незважаючи на велику увагу науковців до питання розвитку фізичної культури та спорту, важливо визначити європейський досвід для його адаптації в нових умовах післявоєнної відбудови.

Мета статті - дослідження теоретико-методичних підходів та практичних рекомендацій до акумулювання кращого європейського досвіду управління процесами розвитку фізичної культури та спорту.

Виклад основного матеріалу. Компаративний (порівняльний) аналіз закордонних практик управління сферою фізичної культури і спорту виділяє основні складові сфери:

- Забезпечення необхідними ресурсами,

- Організаційна модель управління,

- Нормативно-правове регулювання [1]

Наддержавний рівень координації та управління є головною особливістю європейських засад управління фізичною культурою і спортом. У 1974 році почала діяти велика континентальна міжурядова організація - Рада Європи, а також її структурний підрозділ - Комітет з розвитку спорту (CDDS). Згідно з Європейською концепцією CDDS має забезпечувати та спонукати координацію спортивної політики в державах, що є членами ради Європи. Усі країни, що входять до його складу, мають основні спортивні цінності: виховання спортивної молоді, поширення програми «спорт для всіх», немає бути жодних політичних маніпуляцій [2].

Найважливішим нормативним документом ЄС у сфері фізичної культури та спорту є «Європейська хартія спорту для всіх», вона містить рекомендації і цілі, має положення про спортивні споруди, система залучення до спорту, про професійний спорт, про вплив на навколишнє середовище, про фінансове забезпечення, про співробітництво, тощо.

Країни в структурі цієї Хартії поділяються дві групи, за формами регулювання спорту, розрізняються вони в залежності від міри державної участі в управлінні. Самостійний спеціалізований орган державного управління на федеральному рівні - це перша група [3].

Схема першої групи країн представлена на рис. 1

Рис. 1. Перша група країн за розподілом [3]

Друга група країн складається з держав, що не мають самостійного спеціалізованого органу державного управління. Структурою управління у даній групі країн є підрозділи [3].

Схема другої групи країн представлена на рис. 2

Рис. 2. Друга група країн за розподілом

У таких країнах розвиток спорту здійснюється за трьома моделями. Управління першою здійснюється національним олімпійським комітетом, у державах таких як Італія, Бельгія, Люксембург. Для другої моделі характерним є управління спортивною конфедерацією разом з олімпійським комітетом. Основна роль надається конфедерації (об'єднання федерацій, спілки та асоціації спорту). Німеччина, Данія, Норвегія, Австрія.

Третя модель управління здійснюється національними федераціями, координуюча участь держави, застосовується дана модель у Великобританії, Португалії, Іспанії [4].

Моделі розвитку спорту представлені на рис. 3

Рис.3. Моделі розвитку спорту [4]

У низці досліджень шляхом проведення аналізу законодавства, що регулює положення про спорт у розвинених країнах, виділено декілька основних положень, серед яких:

- Фінансування спорту,

- Держава відповідальна за розвиток спорту,

- Розподіл повноважень між різними спортивними організаціями,

- Фізичне виховання в школах, садочках та інших навчальних закладах,

- Створення організації спортивного руху,

- Експлуатація існуючих та будівництво нових споруд для спортивних потреб,

- Інформаційна та науково-дослідницька діяльність,

- Підготовка спортивних кадрів,

В країнах західної Європи належним чином налаштована сфера суспільних відносин, через високий рівень розвитку фізичної культури, за умови гарної економічної ситуації. Розвиток спорту іде спираючись на нові та допрацьовуючи існуючі правові акти, кодекси, тощо.

Майже до 1980-х років минулого століття, увесь європейський спорт опирався на закони професійних ліг та клубів. Велика кількість міжнародних правових актів, що почали врегульовувати суспільні відносини у даній сфері було введено лише на початку 1980-х років. У 1985 роках було прийнято Європейську конвенцію про насильство та неналежну поведінку вболівальників під час спортивних заходів, зокрема футбольних матчів. 1992 рік - прийнято Європейську спортивну хартію. Норми даних правових актів, містили єдині наміри рекомендацій, щодо необхідності конституційного регулювання питань з фізичної культури та спорту [5].

У 1978 році - Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) прийнята Міжнародна хартія фізичного виховання та спорту, де прописано право людини на доступ до фізичного виховання і спорту як головне, воно має бути впровадженим у освітніх програмах, а також у аспектах суспільного життя.

У 1992 році - спортивна хартія Європи, ввело як необхідне створення відповідних вимог для занять спортом кожної людини (гарантії даного права мають бути закріплені в Конституції).

У конституціях багатьох європейських країн закріплені положення про фізичну культуру і спорт. В Італії, Португалії, Швейцарії, Іспанії та Греції закріплено повноваження органів державної влади на законодавчому рівні.

В Італії спорт регулюється державою та регіонами спільно, але певних норм, що розкривають повноваження органів державної влади немає. У 1978 році верховний суд Італії закріпив право на автономію спортивних організацій, сам тому вони можуть самостійно приймати адміністративні та нормативні акти. Згідно статі 117 конституції Італії [6].

У Португалії згідно з Конституцією держава обов'язково має співпрацювати з навчальними закладами, асоціаціями спорту та заохочувати заняття фізичною культурою та спортом, та не допускати насильство в цій сфері. Згідно з статтями 64,70,79, 228 Конституції Португалії.

Швейцарія, як і Португалія, стимулює підтримує спорт. Вони керують спортивними школами, а також приймають закони у даній сфері та регулюють обов'язки навчання з будь-якого спортивного напряму у школах. Згідно з 68 статтею Конституції Швейцарії.

У Конституція Іспанії прописано обов'язок державних органів та органів місцевого самоврядування розвитку сфери фізичної культури та спорту. Згідно статей 43 та 148 Конституції Іспанії.

У Греції, спорт під наглядом та захистом держави, вона контролює союзи спортивних товариств. Детально визначено повноваження органів державної влади в питаннях спорту, всебічний контроль як законодавчий так і адміністративних. Згідно статті 16 Конституції Греції.

У багатьох країнах Європи закріплюються права та норми, щодо регулювань фізичної культури та спорту конституційно. Держави відповідальні за розвиток фізичної культури і спорту на вищому рівні, слугують фундаментом для правового регулювання суспільних відносин у державах [7].

Прийнято велику кількість законодавчих актів, з регулювання питань даної сфери, зокрема [8]:

- 1984 рік - Закон «Про любительський спорт» в Італії,

- 1984,1992 - роки Закон «Про любительський спорт» в Іспанії та Франції,

- 1980 рік - Закон «Про любительський спорт» у Фінляндії,

- 1942 рік - Закон «Про спорт» в Італії,

- 1975 рік - Закон «Про спорт» у Греції та Франції,

- 1972 рік - Закон «Про спорт» у Швейцарії,

- 1937 рік - Закон «Про фізичну підготовку і рекреацію» у Великобританії.

У законодавствах більшості європейських країн велика увага зосереджена на безпеці глядачів під час проведення спортивних подій. В 1987 році - у Великобританії видали Закон «Про безпеку в місцях проведення змагань», а у подальшому розроблено основи, щодо поведінки глядачів у місцях проведення подій. В 1989 році - італійський уряд розробив нормативи для будівництва та експлуатації спортивних споруд [9].

У Франції існує низка нормативно-правових актів, згідно з якими регламентується діяльність у сфері фізичної культури та спорту. Держава повинна сприяти розвитку спорту, зокрема для людей з обмеженими можливостями, а також надавати підтримку та контроль різним федераціям за видами спорту та має контролювати дотримання законів та врегульовувати суперечки [7].

В Греції держава контролює спортивні спілки. Спортивні клуби та союзи Греції функціонують як зареєстровані об'єднання, згідно з цивільним правом ,а також не переслідують мети отримання прибутку, на них покладаються певні нормативні акти , але цим не обмежується їх автономність.

Найефективнішою моделлю управління питаннями фізичної культури і спорту є Іспанія, у ній Міністерство освіти, культури і спорту розробляє та заохочує до спортивних програм, просувають спорт у навчальних закладах, управляють професійним спортом (слідкують за дотриманням норм та правил). Величезну роль відіграє те, що у спортивних клубів країни існує певна автономія, управління клубами виконують органи самоврядування. Саме прийняття Закону «Про місцеве самоврядування» підвищило роль даного органу управління [9].

Акумулювання результатів аналізу нормативного забезпечення розвитку спорту представлений на рис. 4.

Рис. 4. Досвід нормативно-правового забезпечення розвитку фізичної культури та спорту *Джерело: розроблено автором

Отже, дослідження дозволило розробити низку теоретико-методичних підходів та практичних рекомендацій до акумулювання кращого європейського досвіду управління процесами розвитку фізичної культури та спорту [10].

Висновки. На даному етапі розвитку більшість країн Європи розвиває та вдосконалює системи регулювання фізичної культури і спорту, включаючи до конституції певні положення та нормативно-правові акти. Для подальшого розвиту даної сфери в Україні, необхідно спиратися на досвід інших країн, враховуючи переваги та недоліки кожної з систем. Проведення аналізу дозволило слідкувати за формуванням основних пріоритетів суспільного розвитку спорту.



Література:

1. Домбровська С.М., Вавренюк С.А., Палюх В.В. Державне регулювання фізичної культури та спорту в Україні: монографія. Харків : НУЦЗУ, 2020. 313 с

2. Моргунов О.А. Організація вищого рівня системи публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту: досвід для України. Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, Україна, 7-8 квіт. 2017 р.). Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2017. С. 65-67

3. Щастлива Я.А. Проблеми міжнародно-правового регулювання відносин у сфері спорту. - Дипломна робота на здобуття ступеня бакалавр спеціальності "Міжнародне право". - Національний авіаційний університет. - Київ, 2022. - 60 с Електронний ресурс. - Режим доступу: https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/55502

4. Особливості діяльності вчителя фізичної культури в умовах нової української школи/за ред. В. В. Подгорна, К. В. Дроздова. Чернігів: Вісник Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. 2019. 147 с

5. Цимбалюк І. О., Павліха Н. В., Цимбалюк С. М. Сталий розвиток спортивно-оздоровчої сфери регіону заради миру та безпеки : монографія . Луцьк : Вежа-Друк, 2022. 254 с. Електронний ресурс. - Режим доступу: https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/20755

6. Гриньов С., Піддубна Ю. Європейський досвід діяльності студентських клубів за інтересами в умовах карантину. Витоки педагогічної майстерності: журнал. Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. Полтава, 2020. Випуск 26.(Серія «Педагогічні науки»). С. 41-47. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/1234567

7. Варфоломєєв М. О. Циркулярна економіка як невід'ємний шлях українського майбутнього в аспекті глобалізації. 2020. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/ 5_2020/202.pdf.

8. Зайцева Л.О. Складові концепції сталого розвитку. Ефективна економіка. 2019. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/11_2019/57.pdf

9. Арістова І.В. Соціальна функція держави як визначальна категорія права соціального забезпечення. Форум права. 2019 № 2. С. 18-21. URL: http://dspace.univd.edu.ua/ xmlui/handle/123456789/2776

10. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448 https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620

Размещено на Allbest.ru