Правове регулювання в умовах сучасних демократичних трансформацій: системний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Правове регулювання в умовах сучасних демократичних трансформацій: системний підхід

Юсіфова Севіндж,

аспірантка

м. Київ

Анотація

правовий кризовий регулювання

Стаття присвячена дослідженню особливостей природи правового регулювання в контексті системного підходу. Наголошується, що системний підхід до розуміння природи правового регулювання проявляється на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Обґрунтовується думка, що зовнішній аспект системності правового регулювання відображає його місце в загальній системі соціальної регуляції, а також характер взаємодії права з іншими нормативно-регулятивними системами в межах визначених координат часу і простору. При цьому саме зовнішній аспект системності правового регулювання набуває особливої значущості в умовах посилення кризових тенденцій соціального розвитку, подолання яких неможливо досягти за допомогою використання лише правових та відповідних їм організаційних засобів.

У результаті проведеного дослідження автор робить такі висновки:

1. Правове регулювання в умовах сучасних демократичних перетворень має, з одного боку, бути спрямованим на забезпечення всебічного розвитку особистості, забезпечення її можливостей свідомого вибору власної соціальної позиції, а з іншого - сприяти узгодженню суспільних інтересів і гармонійному розвитку суспільних відносин на засадах справедливості і гуманізму та інших загальнолюдських цінностей.

2. Системний підхід до розуміння сутності правового регулювання проявляється на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Внутрішній аспект системи правового регулювання відображає параметри взаємозв'язку та взаємодії складових його механізму, а також стадії правового регулювання, у межах яких використовуються конкретні правові засоби регулювання суспільних відносин. Зовнішній аспект системи правового регулювання відображає її місце в загальній системі соціального регулювання, а також характер взаємодії права з іншими нормативно-регулятивними системами в межах визначених координат часу і простору.

Ключові слова: право, правове регулювання, правотворчість, правові норми, мораль, права і обов'язки людини, соціальна регуляція.

Abstract

Yusifova Sevindzh graduate student, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky National Academy of Sciences of Ukraine, Tryohsvyatitelska St., 4, Kyiv

Legal regulation in the conditions of modern democratic transformations: a systemic approach

The article is devoted to the study of the peculiarities of the nature of legal regulation in the context of a systemic approach. Modern law in a democratic state not only directly regulates certain social relations, enshrining in norms their specific models, rights and obligations of their participants, etc., but also influences their further development, to a certain extent determines the trends of their evolution in the future, thus ensuring the interests of the legal subjects and the possibility for them to predict the prospects of their further activities.

However, it should be noted that despite the most significant role of law in regulating modern social relations and its influence on the interests of their participants, it must be recognized that one of the important conditions for their progressive development is also the appropriate degree of influence on their content by other social regulators, in particular, morality, the rules of which are aimed at ensuring the optimal combination of personal freedom with social necessity and social responsibility, and the resolution of relevant conflicts between them.

In view of the above, the study of the nature of the relationship and relationship between law and morality as the most important social regulators acquires special significance in today's conditions. It is obvious that a correct understanding of the content of the relationships between them will contribute to the formation of better law enforcement, including law enforcement practice, and will also provide an opportunity to predict the consequences of reform measures implemented in the state aimed at ensuring social and individual well-being much more accurately.

As a result of the research, the author makes the following conclusions:

1. Legal regulation in the conditions of modern democratic transformations should, on the one hand, be aimed at ensuring the comprehensive development of the individual, ensuring his opportunities to make a conscious choice of his own social position, and on the other hand, contribute to the coordination of social interests and the harmonious development of social relations on the basis of justice and humanism and other universal values.

2. A systematic approach to understanding the nature of legal regulation is manifested at the internal and external levels. The internal aspect of the system of legal regulation reflects the parameters of the relationship and interaction of the components of its mechanism, as well as the stages of legal regulation, within which specific legal means are used to regulate social relations. The external aspect of the system of legal regulation reflects its place in the general system of social regulation, as well as the nature of the interaction of law with other normative and regulatory systems within the defined coordinates of time and space. At the same time, it is the external aspect of the system of legal regulation that acquires special significance in the conditions of increasing crisis trends of social development, overcoming which cannot be achieved by using only legal and corresponding organizational means.

Keywords: law, legal regulation, law-making, legal norms, morality, human rights and responsibilities, social regulation.

Основна частина

Постановка проблеми. Основними аспектами у розумінні сутності та природи правового регулювання в сучасних реаліях визнання демократичних цінностей правової держави і громадянського суспільства є насамперед уявлення про їх місце та роль у створенні умов розвитку вільної, всебічно розвиненої та відповідальної особистості. Здійснюючи нормативно - організуючий вплив на суспільство шляхом формування відповідних правових норм, демократична, правова, соціальна держава виходить з необхідності забезпечення оптимального балансу публічних та приватних інтересів, узгоджений характер яких задає імпульс для подальшого розвитку та удосконалення суспільних відносин.

Втім, незважаючи на перманентне посилення динамізму правового регулювання на сучасному етапі праводержавотворення, зокрема в Україні, що проявляється насамперед у постійному збільшенні кількості нормативно - правових актів різної юридичної сили, все ж потрібно звернути увагу на той факт, що, на жаль, якість та рівень життя громадян нашої держави, ступінь забезпечення їх прав, свобод і законних інтересів, все ще залишає бажати кращого, особливо у світлі можливостей прискореного набуття повноправного членства України у Європейському Союзі.

Погоджуючись в цілому з тим, що велика кількість соціальних проблем сьогодення, які мають місце в нашій державі, породжена повномасштабним військовим вторгненням рф в Україну, факт якого засвідчив системну, сутнісну кризу сучасного міжнародного права, все ж мусимо визнати, що чимало дефектів у розвитку різноманітних суспільних відносин в Україні пов'язані саме з внутрішніми процесами, у тому числі з недоліками правового регулювання, роль, значення та можливості якого потребують певного переосмислення в контексті кризових реалій сьогодення, у тому числі з урахуванням тенденцій розвитку сучасного глобального світоустрою.

У зв'язку із цим, особливої актуальності на сьогодні набуває дослідження проблематики правового регулювання у світлі системного підходу, зокрема, у контексті співвідношення правового регулювання з іншими системами нормативної регуляції соціально значущої поведінки індивідів, співвідношення раціонального та ірраціонального у правовому регулюванні тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сутності та природи правового регулювання були і продовжують залишатися предметом доктринального осмислення багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, відповідні питання досліджувалися такими вченими: Ж.-Л. Бержель, С. Бобровник, О. Богініч, Т. Дідич, О. Левченков, Д. Ллойд, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, О. Петришин, О. Скрипнюк, Т. Тарахонич, Ю. Шемшученко тощо. Водночас, кризові реалії сучасного правового розвитку, у тому числі на міжнародному рівні, засвідчують необхідність переосмислення змісту деяких концептуальних підходів до осмислення природи правового регулювання, зокрема, у контексті його системних характеристик.

Мета статті. Метою цієї статті є переосмислення характеристик правового регулювання у світлі системного підходу.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, регламентація, упорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою системи соціальних норм, які включають в себе насамперед норми права, моралі та релігії. З моменту виникнення держави та, відповідно, права як ексклюзивного державного регулятора, який має офіційно-владний та загальнообов'язковий характер, особлива увага почала приділятися саме правовому регулюванню, яке з поступовим ускладненням характеру соціальних взаємозв'язків протягом історичного поступу набувало все більшої значущості у забезпеченні необхідного нормативно-організуючого впливу на суспільство. У цьому зв'язку беззаперечним слід визнати, що на сучасному етапі функціонування та розвитку демократичних правових систем, в межах яких права і свободи людини визнаються найвищою соціальної цінністю, особливої значущості набувають, з одного боку, проблемні питання удосконалення норм законодавства, а з іншого - підвищення ефективності реалізації правових норм у суспільній практиці.

Саме тому динаміка розвитку сучасних суспільних відносин вимагає від суб'єктів правотворчої діяльності забезпечення своєчасного та якісного правового реагування на відповідні соціальні процеси, що досягається за рахунок використання відповідних правових засобів. Таке реагування досягається насамперед за рахунок прийняття законів як актів вищої юридичної сили, які регулюють важливі суспільні відносини та забезпечують не лише, власне, правове регулювання поведінки та діяльності їх учасників, але й вплив на їх свідомість, волю, інтереси, переконання тощо. Останнє випливає з того, що право як соціонормативний феномен виконує різноманітні функції (наприклад, регулятивна, комунікативна, виховна, ціннісно - орієнтаційна, захисна тощо), кожна з яких відображає певний аспект його соціального призначення загалом, а також напрями вирішення відповідних соціальних завдань.

У зв'язку з цим цілком очевидним слід визнати, що сучасне право в демократичній державі вже не лише безпосередньо регулює ті чи інші суспільні відносини, закріплюючи у нормах їх конкретні моделі, права і обов'язки їх учасників тощо, а й впливає на їх подальший розвиток, до певної міри визначає тенденції їх еволюції у майбутньому, забезпечуючи тим самим інтереси суб'єктів права та можливість передбачення ними перспектив своєї подальшої діяльності. Адже правове регулювання - це, по суті, юридична функція держави, яка проявляє себе в процесі її владно-організаційного впливу на суспільні відносини та за допомогою якої поведінка учасників цих відносин приводиться у відповідність до вимог та дозволів, які містяться у правових нормах. При цьому легітимність та обов'язковість дотримання вказаних норм підтримується суспільством та забезпечується можливостями застосування владної сили держави. З цього випливає, що правове регулювання можна розглядати як складову державного управління, оскільки ця функція є виключною прерогативою держави, яка виступає гарантом права та володіє монополією на правозастосовну та правоохоронну діяльність.

Втім, слід відзначити, що попри найвагомішу роль права в упорядкуванні сучасних суспільних відносин та його впливу на інтереси їх учасників, все ж потрібно визнати, що однією з важливих умов їх прогресивного розвитку є також належний ступінь впливу на їх зміст з боку інших соціальних регуляторів, зокрема, моралі, правила якої спрямовані на забезпечення оптимального поєднання особистої свободи з суспільною необхідністю та соціальною відповідальністю, вирішення відповідних колізій між ними.

Як справедливо відзначається у юридичній літературі, «механізм соціальної регуляції є складним поняттям, в якому його складові по-різному доповнюють одне одного, а його іманентною властивістю є єдність, що виражається у системному взаємозв'язку та взаємодії соціальних регуляторів, які його утворюють, їх внутрішній стабільності та стійкості до відповідних змін. Об'єктивна взаємозалежність між цими нормативними системами (права і моралі) випливає з того, що у своїй сукупності вони здатні забезпечити системний вплив на свідомість та волю людини, належним чином унормовуючи її внутрішні інтереси, бажання, інстинкти, мрії, уявлення, віру, знання тощо (мораль), а також зовнішні прояви її конкретних дій або вчинків (право, мораль). При цьому результатом такого системного впливу цих соціальних регуляторів на людину є повнота відчуття нею власної цілісності, що виявляється в постійно усвідомленій узгодженості внутрішнього (морального) та зовнішнього (правового або юридичного) закону. Адже юридичні правила, закріплені у законодавстві, лише тоді не сприймаються як певні обмеження особистої свободи, коли їх зміст узгоджений з внутрішніми моральними переконаннями. Якщо такий взаємозв'язок поступово розривається, нормативність кожного з цих соціальних регуляторів починає невідворотно послаблюватися, надаючи тим самим можливість для суб'єкта здійснювати свою діяльність лише так, як він сам для себе бажає» [1, с. 160].

Так, досліджуючи, наприклад, проблеми ефективності правового регулювання соціальної сфери українського суспільства, вітчизняні науковці слушно зауважують, що «багаточисленні спроби сучасних держав на законодавчому рівні вирішити такі важливі соціальні проблеми, як подолання бідності, доступність медичних та інших соціально важливих послуг для громадян, підвищення рівня допомоги соціально незахищеним верствам населення тощо, не призводять до якісних позитивних наслідків або змін, оскільки відповідні правові норми, які так чи інакше, але являють собою наказ уповноважених органів державної влади, не знаходять внутрішнього сприйняття у людини в силу відсутності у її свідомості відповідних моральних переконань, почуття свого особистого морального обов'язку». Адже відносини у соціальній сфері суспільного життя у значній мірі перебувають також у сфері внутрішніх морально-психологічних почуттів особистості. При цьому право, як соціальний регулятор, «може сприяти лише або зміцненню таких відносин, закладаючи у зміст правових норм відповідні механізми, або, навпаки, сприяти їх «розвінчанню» у контексті «впровадження» у соціальне життя так званих відносних, прагматичних, утилітарних моральних цінностей, забезпечуючи тим самим примітивне уявлення про індивідуальну та неповторну сутність кожної людської особистості» [2, с. 33-35].

Відтак, маємо ситуацію, коли сучасна демократична, правова, соціальна держава не може ефективно вирішувати такі соціальні проблеми як, наприклад, подолання бідності значної частини населення, підвищення рівня його зайнятості, забезпечення доступності медичних, освітніх, транспортних та інших найважливіших соціальних послуг тощо, оскільки прагне їх вирішити лише за допомогою прийняття відповідних правових механізмів.

З огляду на зазначене, особливої значущості в умовах сьогодення набуває дослідження питання характеру взаємозв'язку та співвідношення права і моралі як найважливіших соціальних регуляторів. Очевидно, що правильне розуміння змісту взаємозв'язків між ними сприятиме формуванню більш якісної правореалізаційної, у тому числі правозастосовної практики, а також надасть можливість значно точніше спрогнозувати наслідки впроваджуваних в державі реформаторських заходів, спрямованих на забезпечення соціального та індивідуального благополуччя.

Отже, ще раз наголосимо: правове регулювання - це особлива регламентація суспільних відносин, яка включає в себе систему різноманітних юридичних засобів, серед яких варто виокремити норми права, юридичні факти, правові відносини, право - та дієздатність громадян, їх правовий статус в цілому, компетенція та повноваження суб'єктів владних повноважень, правове положення громадських організацій, юридичних осіб та інших учасників суспільних відносин.

Досліджуючи дану проблему, слід звернути увагу насамперед на якість закону як найважливішого джерела права, яка, як зазначає Т. Тарахонич, включає в себе соціальний та, власне, юридичний аспект. При цьому якість закону з точки зору соціального ракурсу - це його здатність чітко обумовлювати цілі правового регулювання, максимально враховувати суспільні, групові, індивідуальні потреби та інтереси, забезпечувати відповідність між обраними способами правового регулювання та формами реалізації норм права. З юридичної точки зору важливе значення відводиться конституційності, системності, прямій дії, техніко-юридичній досконалості прийнятого закону [3, с. 60].

Таким чином, правове регулювання - це регламентація суспільних відносин засобами загальнообов'язкових правил поведінки і заснованих на них приписів індивідуального значення, що забезпечується за допомогою використання різноманітних засобів впливу на волю, свідомість та поведінку громадян, у тому числі в необхідних випадках державним примусом. Категорія «правове регулювання» виражає динамічну сутність всієї юридичної надбудови, вона характеризує активно-творчу сторону права, відображає процес перетворення його із можливості у дійсність. Процес правового регулювання спрямований на широке коло суб'єктів суспільних відносин (держава, нації, організації, органи держави, громадяни).

Крім цього, правове регулювання можна охарактеризувати також як особливий формалізований метод державної регламентації дій суб'єктів права з метою спрямування їх поведінки у відповідності з інтересами громадян, суспільства і держави. Саме тому правове регулювання потребує комплексного вивчення не лише його внутрішніх складових в їх нерозривній взаємодії та взаємозв'язку, але й у контексті його узгодженості з іншими ланками системи соціальної регуляції, що тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюючи одна одну. Відтак, правове регулювання передбачає необхідність здійснення системного аналізу як внутрішньої будови його механізму, так і зовнішніх параметрів його узгодженості з іншими складовими багатоманітної природи соціальної нормативності в цілому, що відображає багатоаспектний характер впливу відповідних норм на поведінку та діяльність учасників суспільних відносин [4, с. 47-48].

Отже, необхідною якістю правового регулювання є його здатність регламентувати відносини на основі юридичних норм. При цьому норма права справляє вплив на поведінку людей визначенням правоздатності громадян і організацій, юридичними фактами тощо. При визначенні правоздатності норми права ще не регулюють поведінку людей, а впливають на їх волю і свідомість узагальнено. Норма права починає регулювати поведінку людей лише на стадії юридичного факту і закінчує його в момент припинення дії правовідносин, коли буде досягнутий певний правовий ефект. Правове регулювання охоплює всі форми впливу права на суспільне життя: правотворчість, виховний вплив права, здійснення правових приписів в конкретних діях суб'єктів права, забезпечення виконання цих приписів, тобто правомірну поведінку, а також все, що створює основу і передумову для такої поведінки, забезпечує її.

У вказаному контексті необхідно також враховувати, що правове регулювання являє собою складну єдність структурних елементів, взаємозв'язок між якими в межах цілісної системи досить чітко проявляється на відповідних рівнях. У науковій літературі наголошується, що «систему правового регулювання можна розглядати як об'єктивне об'єднання функціонально взаємозалежних юридичних засобів, які утворюють горизонтальні та вертикальні зв'язки, з яких відбувається юридичний вплив на суспільні відносини, нормування життя» [5, с. 79].

Це означає, що зміна того чи іншого елемента в системі правового регулювання в тій чи іншій мірі викликає зміну інших елементів (наприклад, зміна правової норми може як наслідок викликати виникнення, припинення або зміну правовідносин між суб'єктами права). Наведений приклад свідчить про взаємозалежність елементів правового регулювання і, водночас, демонструє, що правове регулювання - це цілісна, єдина система правових засобів, для якої характерними є не лише такі властивості або ознаки, як стійкість, органічність, упорядкованість, але й наявність різних функціональних зв'язків: прямий (норма права - юридичний факт - правовідносини) і зворотній (правовідносини - норма права).

Разом з тим потрібно підкреслити, що взаємозалежність окремих елементів системи правового регулювання не позбавляє їх відносної самостійності. Останнє пов'язано з тим, що, по-перше, сам факт окремого існування ланки регулювання (наприклад, юридичний факт) вже свідчить про сукупність властивих їй окремих ознак, які виділяють її з числа інших ланок і, по-друге, саме певна кількість ланок правового регулювання дозволяє нам говорити про систему, тобто про певну сукупність взаємопов'язаних, взаємозалежних елементів: норми права, юридичні факти, правові відносини, акти реалізації норм права. Перераховані елементи, безумовно, не вичерпують всіх форм і засобів правового регулювання, які включають в себе також, зокрема, такі складові, як право-дієздатність громадян, правовий статус різних організацій, суб'єктивні права, юридичні обов'язки тощо.

Крім цього, необхідно зазначити, що вивчення правового регулювання як цілісної системи потребує також здійснення аналізу його відповідних методів, тобто сукупності юридичних прийомів і способів, що пронизують процес регулювання. Також, системне пізнання правового регулювання передбачає виявлення умов його соціальної ефективності. Іншими словами, аналіз правового регулювання як цілісної системи повинен включати в себе також дослідження умов ефективності процесу правового регулювання, його конкретних соціальних результатів.

Декілька слів про це докладніше. Умови ефективності правового регулювання поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивними умовами є соціально-економічний стан суспільства, форми власності, політичний режим, державний устрій тощо. До суб'єктивних умов належить: а) всебічний аналіз тенденцій розвитку суспільних відносин; б) вибір оптимального варіанту регулювання (правового методу, форми правового акта тощо); в) чітке визначення мети (задач) регулювання; г) своєчасність правотворчості; д) удосконалення діючого законодавства; е) забезпечення стабільності правового регулювання; є) ясність, чіткість правових приписів; ж) активність правозастосовних органів; з) свідомість, психологічна підготовленість громадян у здійсненні ними суб'єктивних прав і юридичних обов'язків [4, с. 48-49; 6, с. 33].

Водночас, на нашу думку, до об'єктивних умов ефективності правового регулювання в сучасних реаліях слід також віднести і стан морального «клімату» в суспільстві, низький рівень якого здатен суттєво погіршити його кінцеві результати попри закладену в прийняття відповідних правових норм соціально важливу, необхідну та значущу мету.

Системний характер правового регулювання проявляється також на рівні його взаємозв'язаних стадій, кожна з яких характеризується різними особливостями, а саме:

1. Організаційна стадія, в яку входять: визначення право-дієздатності громадян; встановлення правового статусу громадян; визначення компетенції органів влади; встановлення правового положення різних юридичних осіб (господарських товариств, громадських організацій тощо).

2. Перехідна (трансформаційна) стадія, яка має місце після здійснення суб'єктами права юридично значущих дій, що тягнуть певні юридичні наслідки. Це стадія юридичного факта, після якої встановлюється конкретний правовий зв'язок між суб'єктами права та їх суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Ця стадія складається з двох взаємозв'язаних, але відносно самостійних частин - юридичного факту і конкретних правовідносин.

3. Заключна стадія (результат правового регулювання) - це наслідки, що були здобуті в процесі регулювання. Вони, як правило, закріплюється в актах реалізації і знаходить прояв у реалізованих громадянами суб'єктивних правах та юридичних обов'язках; виконаних органами держави завдань та повноважень; реалізованій юридичній відповідальності тощо Загальна теорія держави і права: підручник для студ. юрид. вищ. навч. закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. М. В. Цвіка та О. В. Петришина. Харків: Право, 2010. С. 221-223 (584 с.).[7, с. 221-223].

Таким чином, правове регулювання - це лише один з багатьох аспектів дії права в суспільстві, який характеризує насамперед спеціально-юридичний, а не інформаційний, орієнтаційний чи мотиваційний вплив на поведінку і діяльність суб'єктів права. Іншими словами, правове регулювання - це спеціальна дія права, яка здійснюється через суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів права, що виступають учасниками конкретних правовідносин. У даному випадку мова йде не про простий вплив права (вплив на почуття, думки), а чітко визначені приписи можливої і необхідної поведінки. При цьому активна та постійна участь права та його компонентів у системі нормативного регулювання стає провідною ланкою складного механізму взаємодії всіх видів соціальних норм, які чинять вплив на всю багатоманітність суспільних відносин [8, с. 239].

Висновки. Враховуючи все вищенаведене, можемо зробити наступні висновки:

1. Правове регулювання в умовах сучасних демократичних трансформацій повинно, з одного боку, спрямовуватися на забезпечення всебічного розвитку особистості, забезпечення її можливостей здійснювати усвідомлений вибір власної соціальної позиції, а з іншого - сприяти узгодженню соціальних інтересів та гармонійному розвитку суспільних відносин на засадах справедливості, гуманізму та інших загальнолюдських цінностей.

2. Системний підхід до розуміння природи правового регулювання проявляється на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Внутрішній аспект системності правового регулювання відображає параметри взаємозв'язку та взаємодії складових його механізму, а також стадій правового регулювання, в межах яких використовуються специфічні правові засоби для упорядкування суспільних відносин. Зовнішній аспект системності правового регулювання відображає його місце в загальній системі соціальної регуляції, а також характер взаємодії права з іншими нормативно-регулятивними системами в межах визначених координат часу і простору. При цьому саме зовнішній аспект системності правового регулювання набуває особливої значущості в умовах посилення кризових тенденцій соціального розвитку, подолання яких неможливо досягти за допомогою використання лише правових та відповідних їм організаційних засобів.

Література

1. Сунєгін С.О. Право, мораль і релігія як соціальні регулятори: об'єктивний і суб'єктивний виміри. Правова держава. 2017. Вип. 28. С. 145-163.

2. Соціальна політика: вимоги суспільства, виклики часу, потреби людини: науково - аналітична доповідь / Шемшученко Ю.С., Оніщенко Н.М., Пархоменко Н.М., Сунєгін С.

О. Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2016. 80 с.

3. Тарахонич Т.І. Правове регулювання в умовах соціальних змін: чинники впливу та напрями вдосконалення. Правова держава. 2018. Вип. 29. С. 56-63.

4. Оніщенко Н.М. Правове регулювання, правовий вплив та правове забезпечення: індекс взаємовизначеності. Правова держава. 2020. Вип. 31. С. 46-53. DOI: 10.33663/08692491-2020-31-46-53.

5. Богів Я.С., Нестеренко А.О. Теоретичні основи визначення ролі норм конституційного права у системі правового регулювання. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. 2021. Вип. 30. С. 77-83.

6. Кравчук С.И. Теоретико-правові аспекти регулювання суспільних відносин. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «ПРАВО». 2022. Вип. 69. С. 33 (С. 31-36). DOI: https://doi. Org/10.24144/2307-3322.2021.69.4.

7. Загальна теорія держави і права: підручник для студ. юрид. вищ. навч. закладів / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка та О.В. Петришина. Харків: Право, 2010. 584 с.

8. Левченков О.І. Проблеми правового регулювання суспільних відносин: загальнотеоретичні аспекти: монографія. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. 528 с.

References

1. Su^gm, S.O. (2017). Pravo, moral' і rel^ya jak sodal'm reguljatori: ob^ktivnij і sub^ktivnij vimm [Law, morality and religion as social regulators: objective and subjective dimensions]. Pravova derzhava - Constitutional state, 28, 145-163 [in Ukrainian].

2. Shemshuchenko, Ju. S., Ornshhenko, N.M., Parhomenko, N.M., Su^gm, S.O. (2016). Soctal'na pohtika: vimogi suspd'stva, vikliki chasu, potrebi ljudini [Social policy: demands of society, challenges of time, human needs]. Kiiv:! nstitut derzhavi і prava m. V.M. Korec'kogo NAN Ukraini [in Ukrainian].

3. Tarahonich, T. І. (2018). Pravove reguljuvannja v umovah sodal'nih zmm: chinniki vplivu ta naprjami vdoskonalennja [Legal regulation in the conditions of social changes: influencing factors and directions for improvement]. Pravova derzhava - Constitutional state, 29, 56-63 [in Ukrainian].

4. Ornshhenko, N.M. (2020). Pravove reguljuvannja, pravovij vpliv ta pravove zabezpechennja: mdeks vzaєmoviznachenostі [Legal regulation, legal influence and legal support: index of mutual determination]. Pravova derzhava - Constitutional state, 31, 46-53. DOI: 10.33663/0869-2491-2020-31 -46-53 [in Ukrainian].

5. BogA, Ja. S., Nesterenko, A.O. (2021). Teoretichrn osnovi viznachennja rob norm konstitudjnogo prava u sistemі pravovogo reguljuvannja [heoretical bases of determining the role of the norms of constitutional law in the system of legal regulation]. Naukovt zapiski L'vtvs'kogo umversitetu Mznesu ta prava. Serja ekonommhna. Serja juridichna - Scientific notes of the Lviv University of Business and Law. The series is economical. Legal series, 30, 77-83 [in Ukrainian].

6. Kravchuk, S.J. (2022). Teoretiko-pravovі aspekti reguljuvannja suspb'nih vMnosin [Theoretical and legal aspects of regulation of social relations]. Naukovij vtsnik Uzhgorods'kogo nadonal'nogo umversitetu. Serja «PRAVO» - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. «RIGHT» series, 69, 31-36. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.69.4 [in Ukrainian].

7. Cv^, M.V., Petrishin, O.V., Avramenko, L.V. ta іп. (2010). Zagal'na teorja derzhavi і prava [General theory of the state and law]. HarkA: Pravo [in Ukrainian].

8. Levchenkov, O. І. (2012). Problemi pravovogo reguljuvannja suspd'nih vtdnosin: zagaГnoteoretichm aspekti [Problems of legal regulation of social relations: general theoretical aspects]. Lugans'k: RVV LDUVS m. E.O. DMorenka, 2012 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru