Державна аграрна політика як елемент забезпечення національних інтересів України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

Державна аграрна політика як елемент забезпечення національних інтересів України

Шатило О., к. н. з держ. управління

Анотація

У статті проаналізовано аспекти нормативно-правового, інституційного та фінансово економічного механізмів аграрної політики в Україні через призму політики економічної та з урахуванням компонентів енергетичної політики держави. Визначено, що в Україні напрацьовано комплексний механізм формування та реалізації аграрної політики, що знаходить свій вияв у визначених та закріплених відповідними правовими актами напрямах та пріоритетах аграрної політики. Поряд із тим з'ясовано, що прийняті основоположні акти потребують суттєвих змін у напрямі підвищення рівня їх дієвості шляхом закріплення на рівні законодавства поряд із пріоритетами обсягів фінансування у формі певного відсотка від державного бюджету або ВВП країни, а також прозорих та спрощених механізмів розподілу коштів.

Визначено, що інституційна структура реалізації державної аграрної політики хоча й наявна в кількісному вигляді, однак, на нашу думку, потребує вдосконалення як на центральному рівні - шляхом приведення її в підпорядкованість політиці економічній, так і на місцевому, тим більше що значну частину функцій підрозділів реалізації аграрної політики на регіональному рівні є дублююча МінАПП робота з опрацювання документів учасників державних аграрних програм. Додатковим аргументом такої консолідації є успішний досвід запровадження Програми 5-7-9, яка впроваджується без прив'язки до певної галузі економіки, однак відіграє домінантну роль у справі державної фінансово-кредитної підтримки аграрного підприємництва.

Ключові слова: економічна політика, аграрна політика, енергетична політика, аграрне законодавство, біодизель, органи державного управління аграрним розвитком.

Annotation

Shatylo O. Public agrarian policy as ensuring Ukrainian national interest's instrument

The article analyzes the legal, institutional and financial-economic mechanisms aspect of Ukraine agrarian policy through the economic policy and the components of public energy policy. It is determined a complex mechanism for the agricultural policy formation and implementation has been developed in Ukraine, which expressed in the relevant legal acts of priorities agricultural policy. At the same time, it was found the current redaction basic laws need correction in the increasing their effectiveness direction, by fixation along with priorities, funding, in the form of a percentage of the public budget or GDP, as well as transparent and simplified mechanisms for allocating that funds. It is also determined the public agricultural policy institutional structure implementation, although available but, in our opinion, needs to be improved both at the central level - by bringing it into line with economic policy and local. Especially since much of agricultural policy units' functions implementation at the regional level is a duplicate of the Ministry of Agriculture Policy in the aspects of documents processing of government agricultural programs participants. An additional argument for such consolidation is the successful experience of implementing Program 5-7-9, which implemented without reference to a particular sector of the economy, but despite this plays a dominant role in public financial and credit support for agricultural entrepreneurship. Special attention should be paid to the realization of opportunities to solve energy problems at the expense of the available raw materials in the agricultural sector, which, with more efficient policy, would make it possible to reduce energy resources import dependence. Based on the approaches of the European Union and the United States in the field of production and use of biofuels stimulating, it is appropriate to use adapted experience, such as setting specific requirements for the use of biofuels at a certain percentage of total diesel consumption, tax incentives and more.

Key words: economic policy, agricultural policy, energy policy, agricultural legislation, biodiesel, public administration of agricultural development.

Постановка проблеми

Розвиток аграрної сфери в Україні завжди був тією чи іншою мірою важливим акцентом державної політики, що зумовлюється місцем і роллю цієї сфери суспільного виробництва в економіці країни. Надходження до бюджетів усіх рівнів, забезпечення продовольчої безпеки країни, валютні надходження від експорту, зайнятість у сільській місцевості та її соціально-економічний розвиток - ось далеко не повний перелік чинників, що зумовлюють актуальність розроблення ефективної аграрної політики. Водночас, з огляду на імпортозалежність національної економіки від енергоресурсів, сфера аграрного виробництва набуває додаткової ваги вже як інструмент забезпечення енергетичної безпеки держави. Саме тому як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні існує розгалужена система інституцій державного регулювання у відповідній сфері, а також створено нормативно-правове поле, яке, з одного боку, врегульовує «правила гри» у сфері аграрного виробництва, а з іншого - покликане стимулювати його подальший розвиток відповідно до пріоритетів національної економічної політики держави.

Аналіз останніх досліджень. Питання формування аграрної політики, у тому числі з урахуванням іноземного досвіду, досить широко досліджено у варіативних аспектах, зокрема правовому, ресурсному, структурно-компонентному, глобалістичному (Х. Григорьєва, 2019; Т. Курман, 2018; П. Матвєєв, 2019; А. Невесенко, 2017; П. Саблук, 2019). Поряд із тим наявні дослідження здебільшого спрямовують увагу на дослідження окремих аспектів аграрного сектору без прив'язки до процесу вироблення та впровадження економічної політики держави. Саме тому метою публікації визначено дослідження нормативно-правового, інституційного та фінансово-економічного аспектів аграрної політики в Україні через призму політики економічної.

Виклад основного матеріалу

Нині в Україні прийнята і діє ціла низка нормативно-правових актів із питань визначення орієнтирів та інструментів забезпечення розвитку аграрної сфери, серед яких найбільш вагомими є, зокрема, закони України «Про державну підтримку сільського господарства України» [1] та «Про альтернативні види палива» [2]. Окреслений перелік нормативно-правових актів є далеко не вичерпним із питань створення програмної основи розвитку агропромислового комплексу, адже прийнята і діє ціла низка галузевих актів, якими визначаються напрями та заходи державної аграрної політики в конкретних підгалузях, водночас усі вони в агрегованому вигляді знайшли своє відображення в положеннях Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України».

Проаналізуємо їхні положення більш детально. Так, Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначається досить широкий набір фінансових інструментів підтримки аграрного виробництва, серед яких - кредитні субсидії та компенсації лізингових платежів, бюджетна тваринницька дотація, часткові компенсації виробникам на придбання або будівництво основних засобів тощо. Водночас указаним Законом також визначається, що обсяги та порядок використання державного фінансування визначаються Кабінетом Міністрів України, що дає змогу констатувати відсутність чітко визначених або стійко прогнозованих видатків державного бюджету на заходи державної аграрної підтримки.

Водночас на державному рівні прийнято та ефективно реалізуються інші інструменти підтримки, у тому числі й суб'єктів підприємницької діяльності у сфері агропромислового виробництва. Йдеться про Постанову КМУ «Про надання фінансової державної підтримки» [3], повсюдною назвою якої є «Програма 5-7-9». Указана Програма не має прив'язки до конкретної сфери економіки, а поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які відповідають критерію резидентності (бути зареєстрованими в Україні як суб'єкти підприємницької діяльності згідно з чинним законодавством), розміру суб'єкта господарювання (бути суб'єктом малого чи середнього підприємництва у розумінні Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні») а також не отримували державної фінансової підтримки протягом певного періоду та у визначених граничних обсягах. Таким чином, Програма не спрямована на стимулювання розвитку саме аграрного виробництва або його окремих галузей, а прийнята для підтримки та розвитку всіх суб'єктів підприємництва. Поряд із тим за структурою кредитного портфелю саме на сільськогосподарських товаровиробників нині припадає понад 45% обсягів асигнованих за програмою коштів, що у вартісному вигляді становить понад 26,6 млрд грн [4]. аграрний політика україна енергетичний сировинний

У Законі України «Про альтернативні види палива», серед іншого, детально описано інструменти економічного механізму стимулювання у сфері альтернативних видів палива, зокрема стимулювання інвестиційної діяльності і запровадження новітніх технологій у сфері альтернативних видів палива шляхом створення пільгового режиму інвестиційної та іншої господарської діяльності іноземним інвесторам, що на практиці не знайшло свого втілення, адже в Україні нині відсутні будь-які механізми або пільгові режими, які б стимулювали іноземну інвестиційну активність у сфері аграрної енергетики, власне, так само, як і для вітчизняних учасників ринку. Таким чином, указане положення носить суто декларативний характер, як і низка інших, зокрема надання пільг і дотацій розробникам технологій виробництва альтернативних видів палива, стимулювання фізичних і юридичних осіб до переходу на альтернативні види палива тощо. Це притому, що вказаний закон діє вже понад 20 років, що не може не знижувати вагу значення національного законодавства України в очах іноземних інвесторів і, відповідно, негативно впливає на інвестиційний імідж країни загалом.

Водночас у країнах Європи основою технологій із виготовлення альтернативних нафтовим видів палива становить виробництво біодизеля, що здебільшого виробляється з ріпакової олії. І виробництво, і використання такого палива, як правило, через слабку сировинну базу, має підтримку на державному рівні. У країнах - членах ЄС збудовано достатньо малих і великих переробних заводів. Зокрема, у Німеччині за рік виробляють близько 2 млн т біодизельного палива. Цей вид палива використовують і найближчі сусіди України: Чехія, Словаччина, Польща. Останнім часом ці країни суттєво збільшили посівні площі під ріпак. За даними німецької Федеральної агенції відновлювальних джерел енергії, площа посіву цієї культури торік сягнула 1,4 млн га, а середня врожайність - 38 ц/га. Із 2009 р. всі країни Європейського Союзу зобов'язуються виробляти й використовувати біодизельне паливо [5, с. 210]. Розглядаючи в ретроспективі ситуацію довкола виробництва біодизеля у світі, цікаво, що його виробництво знайшло значне поширення серед розвинутих країн. У Німеччині, Франції, Австрії, Чехії та США у вирощуванні ріпаку використовують 10-14% ріллі (з обсягом виробництва до 2 млн т біопалива).

В Україні, за розрахунками Міністерства аграрної політики і продовольства, виробництво біопалива з ріпакової олії має широкі можливості для застосування в агропромисловому секторі економіки та суміжних галузях. Щорічна потреба України в дизельному пальному становить близько 5 млн т. За сучасних технологій з одного гектару засіяних площ можливе виробництво 600 кг біодизеля, тобто для задоволення потреби всієї економіки потрібно засіяти 9,1 млн га орних земель, що становить 30% від усіх орних ґрунтів України (за врожайності 18 ц/га - середня врожайність ріпаку в Україні). Тому, зважаючи на високе виснаження продуктивності ґрунтів за постійного вирощування цієї олійної культури (задля природного відновлення ґрунту - на одному і тому ж місці висаджувати ріпак можна лише кожні чотири-п'ять років), подібне виробництво у масштабах усієї країни недоречне. Проте у розрізі використання такого дизельного палива виключно у сільськогосподарському виробництві, де потреба становить близько 2 млн т, виробництво і споживання біодизеля з ріпакової олії потребуватиме до 11% орних земель за мінімальної врожайності. Це може здешевити сільськогосподарське виробництво, зробити його відновлюваним і замістити імпортовані нафтопродукти на енергетичному ринку. Для показовості: за підсумками 2020 р. в Україні зібрано понад 2.5 млн т ріпаку [6], що за наведеними розрахунками вже повністю покриває потребу в цій сировині для виробництва біодизеля для сільськогосподарського виробництва, звичайно ж, за умови його переробки в Україні.

Проте на разі побудова та введення в експлуатацію окремих прямоорієнтованих на виробництво біодизеля виробничих комплексів (потужність - понад 5 тис т на рік) із відповідними інфраструктурними об'єктами не ведеться. Натомість спостерігається ситуація, за якої зусилля окремих сільськогосподарських підприємств, внутрішніх і зовнішніх інвесторів недостатні для налагодження повноцінної інфраструктури виробництва біодизеля з ріпакової олії в Україні. Тобто в сучасних умовах регулювання та стимулювання цього виду господарської діяльності на енергетичному ринку окремим ініціативам не вдається створити фактично нову індустрію зі значним економічним та екологічним ефектом у масштабах держави.

Ми не марно приділили значну частину цього дослідження опису можливостей та переваг виробництва біодизеля в Україні, адже цінові коливання на ринку паливно-мастильних матеріалів є основою інфляційних процесів, у тому числі й за індексом цін товаровиробників, а саме ціноутворення на паливному ринку залежить, перш за все, від зовнішніх чинників, оскільки Україна є імпортозалежною у сфері нафти та продуктів її переробки, у тому числі й дизельного пального.

Поряд із тим світовий досвід свідчить про значну увагу до розвитку інституційного середовища виробництва та використання біодизеля (табл. 1). Йдеться передусім про досвід Європейського Союзу, де директивами Європейського Парламенту та Ради встановлено конкретні вимоги щодо використання біопалива на рівні 10% загального обсягу споживання дизельного палива, а також рекомендації щодо зменшення загального обсягу споживання нафтопродуктів на 25% до 2030 р. Власне, рекомендація щодо зменшення споживання нафтопродуктів також певною мірою спрямована на збільшення обсягів споживання біопалива, адже є зрозумілим, що вона може бути трансформованою через певний період у конкретну вимогу, саме тому бізнес ураховує її під час довгострокового планування своєї діяльності.

Таблиця 1

Порівняльна таблиця компетенції та законодавчих практик у сфері виробництва та використання біологічних видів палива

1. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 черв. 2004 р. N165. Голос України. 2004. 7 вересня.

2. Про альтернативні види палива: Закон України від 21 трав. 2004 р. Голос України. 2000. 15 лютого.

3. Про надання фінансової державної підтримки: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 р. №12. Офіційний вісник України. 2020. 14 лютого.

4. Структура кредитного портфеля у розрізі видів економічної діяльності Фонд розвитку підприємництва: вебсайт.

5. Бережний Я., Шатило О. Стратегічне планування й управління в енергетиці України: механізм забезпечення національних економічних інтересів. Івано-Франківськ: Фоліант, 2015. 241 с.

6. Обсяг виробництва сільськогосподарських культур на 1 грудня 2020 року. Державна служба статистики України: вебсайт.

Размещено на Allbest.Ru