Набуття статусу підозрюваного: теоретичний та практичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Набуття статусу підозрюваного: теоретичний та практичний аспекти

Яворський Віталій Олександрович студент факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Квасильчук Дмитро Борисович студент факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків,

Анотація

У статті надається визначення статусу підозрюваного. Вказано на нормативну базу, що регулює процедуру повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Проаналізовано положення глави 11 КПК України. Зауважено, що законодавець намагався надати стороні обвинувачення можливість повідомлення особі про підозру у випадках, в яких загальний порядок повідомлення про підозру застосувати неможливо з об'єктивних причин. підозра кримінальний правопорушення

Проаналізовано проблему, що виникає під час неможливості вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення. Зазначено, що делегування вручення складеного повідомлення про підозру можливе іншому суб'єкту, однак це обов'язково має бути інший слідчий або прокурор. Проаналізовано питання про те, чи не порушуються вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо роз'яснення прав та обов'язків особі, якій повідомляється про підозру.

Розкрито актуальне питання щодо повідомлення про підозру особі, місцезнаходження якої невідоме. Зазначається про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності у випадку неповідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Акцентовано увагу на тому, що сторона обвинувачення зловживає нечіткістю змісту деяких норм КПК України, що є неприпустимим.

Запропоновано внесення відповідних змін до КПК України, зокрема, можливості розшуку особи до набуття нею статусу підозрюваного. Порівняно категорії приватного та публічного інтересу. Зауважено на тому, що сторона обвинувачення, реалізуючи положення глави 11 КПК України, зобов'язана дотримуватися принципів кримінального процесуального права та діяти так, щоб публічний інтерес не переважав над приватним.

Ключові слова: підозра, повідомлення про підозру, підозрюваний, статус підозрюваного.

Yavorskyi Vitalii Oleksandrovych Student of the Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav Mudriy National Law University, Kharkiv

Kvasylchuk Dmytro Borisovych Student student of the Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav Mudriy National Law University, Kharkiv

OBTAINING THE STATUS OF A SUSPECT: THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

The article defines the status of the suspect. The regulatory framework governing the procedure for reporting suspected criminal offenses is indicated. The provisions of Chapter 11 of the Criminal Procedure Code of Ukraine were analyzed. It was noted that the legislator tried to provide the prosecution with the opportunity to notify a person of suspicion in cases in which the general procedure for notification of suspicion cannot be applied for objective reasons.

The problem that arises when it is impossible to deliver a written notice of suspicion on the day of its preparation is analyzed. It is noted that it is possible to delegate the delivery of the completed notice of suspicion to another subject, but it must be another investigator or prosecutor. The question of whether the requirements of the criminal procedural law and the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms regarding the clarification of the rights and obligations of the person who is notified of the suspicion are not violated.

The current issue regarding the notification of suspicion to a person whose location is unknown has been revealed. It is noted about the impossibility of criminal prosecution in case of failure to notify a person of suspicion of committing a criminal offense. Attention is focused on the fact that the prosecution abuses the vagueness of the content of some norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which is unacceptable.

It is proposed to make appropriate changes to the Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, the possibility of searching for a person before he acquires the status of a suspect. The categories of private and public interest are compared. It is noted that the prosecution, implementing the provisions of Chapter 11 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, is obliged to adhere to the principles of criminal procedural law and to act so that the public interest does not prevail over the private one.

Keywords: suspicion, report of suspicion, suspect, suspect status.

Постановка проблеми. У сучасній доктрині кримінального процесу дослідження проблематики інституту повідомлення про підозру є актуальним напрямом наукового пошуку, про що свідчить значний обсяг тематичних досліджень. Втім, незважаючи на вагомі доктринальні розробки, низка питань теоретико-прикладного характеру зберігає свою актуальність, що обумовлює подальший науковий пошук у зазначеному напрямі. Зокрема, доволі актуальною у правовому полі залишається проблематика отримання процесуального статусу підозрюваного, окремі аспекти якої спробуємо висвітлити у межах цієї статті та надати можливий варіант їх вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню дискусійних питань, пов'язаних із повідомлення про підозру, приділяли увагу у своїх наукових працях такі вчені: Рогатюк І.В. [2], Татаров О. [4], Тацій В.Я. [5], Туманянц А.Р. [5], Грошевий Ю.М. [5], Бублик Н.С. [6], Шкелебей В.А. [11], Глинська Н. [12], Лобойко Л. [12], Шило О. [12], Хитра А.Я. [15], Атаманов О.М. [16, 23], Жук А. [17], Місечко М.М. [18], Гузела М. [19], Палюх А. [19], Кримчук С.Г. [20], Приймак І.В. [21], В. Лаврова [22] та інші.

Мета статті полягає у висвітленні окремих проблем набуття процесуального статусу підозрюваного та надання можливих варіантів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. Повідомлення про підозру є ключовим, багатоаспектним інститутом кримінального процесуального права, що передбачений статтями 276-279 КПК України, які регламентують процедуру притягнення особи до кримінальної відповідальності під час досудового розслідування [1]. Так, деякі вчені вважають, що повідомлення про підозру є одночасно і процесуальним рішенням, і процесуальним актом, що приймається на основі доказів щодо вчинення особою кримінального правопорушення прокурором або слідчим за погодженням прокурора або іншим уповноваженим на це суб'єктом [2, с.117]. Крім того, у доктрині кримінального процесу повідомлення про підозру пов'язують із виникненням кримінальних процесуальних відносин між особою, щодо якої було складено письмове повідомлення про підозру, та слідчим, прокурором [3, с.583]. Коли особа набуває статусу підозрюваного, у неї з'являються права і обов'язки, передбачені КПК України. Фактично, з набуттям такого статусу особа стає суб'єктом права на захист. Цей етап є "відправною точкою" досудового розслідування, тому що факт отримання особою статусу підозрюваного є початком обчислення строків досудового розслідування відповідно до вимог ст. 219 КПК України. В іншому випадку фактично досудове розслідування може тривати необмежений час [4, с.185]. Зважаючи на багатоманітність інституту повідомлення про підозру, набуває особливого значення питання щодо моменту набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Так, виходячи з положень ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа: 1) якій повідомлено про підозру у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України; 2) яка була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; 3) щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено особі внаслідок невстановлення її місцезнаходження, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК, для вручення повідомлень.

Системне тлумачення положень ст. 278 КПК України дає підстави стверджувати, що за загальним правилом особі вручається повідомлення про підозру в день складання уповноваженою особою. Але на практиці доволі часто виникають випадки, коли з об'єктивних причин виконати ці дії неможливо. В таких випадках законодавець надав можливість скористатися положеннями про виклик слідчим, прокурором (глава 11 КПК України). Так, Н.С. Бублик, розглядаючи дану статтю, наголошує, що існує загальний спосіб (вручення письмового повідомлення про підозру) та спеціальний (вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень). При цьому науковець наголошує, що у другий спосіб можна повідомити особу про підозру, якщо у перший спосіб це вчинити неможливо, тому ці способи не є альтернативними [6, с.245]. На нашу думку, існування двох вказаних способів є виправданим, оскільки законодавець намагався надати стороні обвинувачення можливість повідомлення особі про підозру у випадках, коли вручити письмове повідомлення про підозру неможливо з об'єктивних причин. Так, відповідно до вимог глави 11 КПК України повідомлення про підозру може бути надіслане поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, по телефону або телеграмою, вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи тощо.

У багатьох наукових джерелах наголошується на доволі поширеній практиці, коли прокурори або слідчі надсилають повідомлення про підозру засобами поштового зв'язку або дають під розпис іншому дорослому члену сім'ї або представнику житлово-експлуатаційної організації за місцем особою статусу підозрюваного [23, с. 37]. Отже, виникає питання про те, чи виникає процесуальний статус підозрюваного у такому випадку? І якщо так, то з якого моменту: вручення повідомлення про підозру третій особі або отримання цього процесуального документу особою, якій підозра адресується? На практиці деякі уповноважені особи схиляються до того, що статус підозрюваного виникає у момент направлення повідомлення про підозру засобами поштового зв'язку, факсимільним зв'язком тощо. На нашу думку, питання є дискусійним з огляду на наступне. Так, ч. 1 ст. 278 КПК України передбачає, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором. У разі неможливості такого вручення, ця норма відсилає до глави 11 КПК України, і саме в цьому ми вбачаємо проблему.

По-перше, не завжди передбаченого ч. 1 ст. 278 КПК України строку (тобто в день складання повідомлення про підозру) вистачить, щоб повідомити особі про підозру. Звісно, якщо особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, з'явилася вчасно за викликом у день складання цього процесуального документу, в такому випадку вручення повідомлення про підозру буде відповідати вимогам ч. 1 ст. 278 КПК України. При цьому зауважимо, що якщо особа не з'явилася за викликом, і слідчий скористається засобами поштового зв'язку, то в такому разі повідомлення про підозру навряд чи встигне надійти адресату в день складення. Необхідно зазначити, що формулювання "в день його складення" означає, що, не зважаючи на те, що повідомлення було складено о дев'ятій годині ранку чи у п'ятій вечора, воно у будь-якому випадку має бути "вручено" до 23:59 тієї ж доби.

По-друге, виникає питання щодо того, чи належний суб'єкт буде здійснювати повідомлення про підозру. Так, відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 536/2475/14-к за провадженням №13-34кс 19 [7], для отримання особою статусу підозрюваного має бути здійснений комплекс усіх дій відповідною особою: "складання", "вручення" та "здійснення" повідомлення про підозру. Акцентуємо увагу на тому, що всі дії вчиняються саме уповноваженою особою. Адже зі змісту постанови випливає, що перевіряють підстави, складають та підписують повідомлення про підозру визначені законом суб'єкти. Тобто, дізнавач Зауважимо, що під час досудового розслідування у формі дізнання, письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку складається дізнавачем за погодженням із прокурором у випадках та порядку, передбачених КПК. Втім у статтях 276-278 КПК, які регламентують інститут повідомлення про підозру, дізнавач не зазначений, що свідчить, на нашу думку, про непослідовність внесення законодавцем змін у кримінальний процесуальний закон., слідчий за погодженням з прокурором або прокурор у цьому кримінальному провадженні. Але особливих вимог щодо вручення, зокрема, передання цього процесуального документу особисто, безпосередньо "з рук в руки", не встановлюється законом. Верховний Суд вважає, що вручення складеного повідомлення про підозру, за умови, що таке рішення було прийняте та підписане належним суб'єктом, може здійснюватися іншою уповноваженою особою, оскільки суб'єкт вручення ніяк не може вплинути на зміст повідомлення про підозру. Поділяючи висловлену позицію, підкреслимо, що делегування процесу вручення складеного повідомлення про підозру можливе виключно іншому слідчому, дізнавачу чи прокурору в письмовій формі. При цьому вручення цього процесуального документа має відбуватися з повідомленням і роз'ясненням прав такій особі (за необхідності). Втім у разі направлення повідомлення про підозру засобами поштового зв'язку, фактично, суб'єктом, який вручив таке повідомлення, буде вважатися кур'єр чи працівник пошти. При цьому зі зрозумілих причин нівелюється вимога закону щодо роз'яснення прав та обов'язків особи, що отримує статус підозрюваного.

По-третє, вважаємо, що особа набуває статусу підозрюваного у момент усвідомлення та сприйняття змісту і значення документу, що їй вручають. Для досягнення такої мети цілком достатньо повідомлення підозрюваному про його права саме уповноваженою особою, а за необхідності, детального роз'яснення її прав. На підтвердження цієї думки звернемося до змісту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) [8]. Так, відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 6, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Необхідно зазначити, що у такому випадку термін "обвинувачення" не тотожний поняттю "обвинувачення" в КПК України, а є синонімічним до поняття "підозра". На це вказується у рішеннях по справі "Техедор Гарсія проти Іспанії" [9, с. 222], "Імбріосія проти Швейцарії" [10], у яких сказано, що термін "обвинувачення" стосується не тільки судового розгляду справи, а й досудового розслідування.

На нашу думку, хоча у п. 7 ч. 1 ст. 277 КПК України зазначено, що у повідомленні про підозру мають бути зазначені права підозрюваного, це не означає, що такі права можуть не повідомлятися уповноваженою особою. Навпаки, вважаємо, що неповідомлення особі про права та обов'язки під час вручення повідомлення про підозру є порушенням норм кримінального процесуального законодавства та вимог Конвенції, тому без належного роз'яснення особа не набуває статусу підозрюваного правомірно. Підкреслимо, що працівник пошти не може належним чином роз'яснити права підозрюваному, а повідомлення особі про підозру шляхом надсилання через месенджери чи телефоном взагалі є неприпустимими, зважаючи на важливість набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.

На наш погляд, слушною є думка В.А. Шкелебей, яка зазначає, що норма КПК України у частині про відсилання до ст. 133 КПК надає можливість не повідомити про підозру шляхом використання положень КПК України про виклики, а лише передати повістку про виклик до слідчого, прокурора для отримання повідомлення про підозру [11, с.113]. Вважаємо, що для виключення проблеми зловживання таким формулюванням необхідно вносити зміни до КПК України, вказавши, що посилання на главу 11 стосується виключно виклику особи для здійснення повідомлення про підозру. Також допомогти вирішити цю проблему може новий правовий висновок Верховного Суду України.

Іншою доволі дискусійною проблемою є набуття статусу підозрюваного особою, місцезнаходження якої невідомо. Як вже було зазначено, у ст. 42 КПК України підозрюваним також визначається особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Зазначимо, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто, можемо дійти до висновку, що, якщо особі не було повідомлено про підозру, її не можна притягнути до кримінальної відповідальності. А отже, відповідно до даного припису, особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, не може бути обвинуваченою у кримінальному провадженні, оскільки вона набуває статусу підозрюваного без отримання повідомлення про підозру. Вважаємо, що між ст. 3 та ст. 42 КПК України виникає колізія.

Крім того, зазначимо, що на практиці уповноважені особи іноді зловживають змістом ст. 278 КПК України, а саме слідчі чи прокурори навмисно складають повідомлення наприкінці доби. В такому випадку часу на вручення повідомлення "в день його складення" не залишається, і уповноважена особа отримує право здійснити таке повідомлення способом, передбаченим главою 11 КПК України. На думку низки вчених, у ч. 1 ст. 278 КПК України слова "неможливість вручення" стосуються не слів "у день його складення", а підкреслюють відсутність можливості у слідчого, прокурора особисто (безпосередньо) передати певній особі повідомлення про підозру [12].

На нашу думку, одним із варіантів вирішення цієї проблеми буде внесення змін до КПК України, а саме встановлення можливості розшуку особи, щодо якої складено повідомлення про підозру до моменту набуття нею статусу підозрюваного. Також у разі, якщо особа знаходиться далеко від місця проживання - встановлення необхідності делегування вручення повідомлення про підозру уповноваженими особами, що знаходяться поруч. У разі знаходження особи за кордоном - делегування такого повноваження до правоохоронних органів іншої країни. Розуміючи, що особа може переховуватись умисно, необхідно звернутися до правових категорій "публічний" та "приватний інтерес", які розглядав у своїй праці Р.І. Раімов [13, с. 59]. Так, у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" [14] Європейський суд з прав людини зауважив, що публічний інтерес має бути справедливим і законним інтересом, а порушення приватного інтересу має створити умови, завдяки яким публічний інтерес не можна було б вважати несправедливим. Тобто, якщо особа тимчасово відсутня на місці проживання через свою роботу чи іншу поважну причину, приватний інтерес буде переважати над публічним. Якщо особа умисно переховується, то особа має набувати такого статусу, незважаючи на те, що це порушує її приватний інтерес.

На сьогодні інститут повідомлення про підозру регламентований не досить чітко, тому необхідно звертатися до ч. 6 ст. 9 КПК України, у якій зазначено, що, якщо положення цього Кодексу неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження. В даному випадку маємо застосувати засаду верховенства права, визначену ст. 8 КПК України, у ч. 2 якої зазначено, що такий принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Тому можемо використовувати вищенаведені справи та поняття "публічний" та "приватний інтерес". Уповноважена особа має керуватися власною правосвідомістю та, дотримуючись цього принципу, відверто порівнювати, який інтерес переважає: публічний чи приватний.

Висновки

З огляду на вищевикладене, пропонуємо внести зміни до КПК України, а саме: з метою недопущення зловживання правом визначити, що набуття статусу підозрюваного можливе без вручення такого повідомлення, якщо є істотні підстави вважати, що особа переховується від його отримання. Втім інформація про набуття особою статусу підозрюваного має бути належним чином опублікована, наприклад, на сайті Офісу Генерального Прокурора України. З метою подолання колізій у законодавстві пропонуємо викласти п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України у такій редакції: "притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту набуття особою статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення".

Література

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI : станом на 29 груд. 2022 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 30.12.2022).

2. Рогатюк І. В. Повідомлення про підозру: значення інституту та проблеми правозастосування. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 117.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. Х. : Одісей, 2013. 1104 с.

4. Татаров О. Проблеми повідомлення про підозру та шляхи їх вирішення. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4. С. 179-186.

5. Кримінальний процес: підруч. / ред.: В.Я. Тацій та ін. Х. : Право, 2013. 824 с.

6. Бублик Н.С. Процесуальний порядок набуття статусу підозрюваного: напрями реформування. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 3. С. 244-250.

7. Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/86365236 (дата звернення: 30.12.2022).

8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 04.11.1950 р. : станом на 1 серп. 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_004#Text (дата звернення: 30.12.2022).

9. Макбрайд Дж. Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес. К. : "К.І.С.", 2010. 576 с.

10. Judgment of European Court of Human Rights of 24.11.1993 in Case Of Imbrioscia V. Switzerland. URL: https://tinyurl.com/2f827wfh (date of access: 30.12.2022).

11. Шкелебей В.А. Способи та порядок вручення письмового повідомлення про підозру. Вісник кримінального судочинства. 2017. № 4. С. 110-114.

12. Глинська Н., Лобойко Л., Шило О. Повідомлення про підозру: правомірність застосування порядку, передбаченого КПК для вручення повідомлень. Юридичний вісник України. 2017. 16 листоп.

13. Раімов Р. І. Практика Європейського суду з прав людини щодо визначення меж поняття "публічний інтерес". Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Т. 2, № 47. С. 157-162.

14. Рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 р. у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/980_098#Text (дата звернення: 30.12.2022).

15. Хитра А.Я. Визначення поняття повідомлення про підозру у кримінальному провадженні. Теорія та практика правоохоронної діяльності : конфер., 11 листоп. 2016 р. Львів, 2016. С. 348-351.

16. Атаманов О.М. Набуття статусу підозрюваного особою, місцезнаходження якої не встановлено. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 3 (116). С. 83-94.

17. Жук А. Процесуальний статус підозрюваного у кримінальному провадженні. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 12. С. 220-225.

18. Місечко М.М. Поняття та правова природа категорії "підозра". Електронне наукове видання "Аналітично-порівняльне правознавство". 2021. № 4. С. 331-336.

19. Гузела М., Палюх А. Поняття повідомлення про підозру в кримінальному провадженні. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: юридичні науки. 2017. № 4. С. 249-254.

20. Кримчук С.Г. Теоретико-правові та прикладні основи здійснення повідомлення про підозру в кримінальному провадженні : дис. ... д-ра філософії в галузі права. Київ, 2020. 223 с.

21. Приймак І. В. Повідомлення у кримінальному провадженні під час досудового розслідування: дис. . д-ра філософії в галузі права. Львів, 2022. 266 с.

22. Лаврова В. Строки оскарження повідомленя про підозру: практичні і теоретичні аспекти. Юридичний вісник. 2021. № 2. С. 166-176.

23. Атаманов О.М. Вручення письмового повідомлення про підозру як невід'ємна складова притягнення особи до кримінальної відповідальності. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 1 (19). С. 33-48.

24. References:

25. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine], Kodeks Ukrainy № 4651-VI (2023) (Ukraina) [in Ukrainian]. https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4651-17#T ext

26. Rohatiuk, I. V. (2015). Povidomlennia pro pidozru: znachennia instytutu ta problemy pravozastosuvannia [Suspicion reporting: Institutional significance and enforcement issues]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, (3), 117 [in Ukrainian].

27. Kivalov, S. V., Mishchenko, S. M., & Zakharchenko, V. Yu. (Red.). (2013). Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar [Criminal procedural code of Ukraine: scientific and practical commentary]. Odisei [in Ukrainian].

28. Tatarov, O. (2014). Problemy povidomlennia pro pidozru ta shliakhy yikh vyrishennia [Suspicion reporting problems and ways to solve them]. Naukovyi chasopys Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy, (4), 179-186 [in Ukrainian].

29. Tatsii, V. Ya. et al. (Red.). (2013). Kryminalnyi protses [Criminal process]. Pravo [in Ukrainian].

30. Bublyk, N. S. (2020). Protsesualnyi poriadok nabuttia statusu pidozriuvanoho: napriamy reformuvannia [Procedural procedure for acquiring the status of a suspect: directions for reform]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav, (3), 244-250 [in Ukrainian].

31. Velyka Palata Verkhovnoho Sudu Ukrainy, 11 hrudnia 2019, 536/2475/14-k (Ukraina) [in Ukrainian]. https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/86365236

32. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms], Konventsiia Rady Yevropy (2021) [in Ukrainian]. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text

33. Makbraid, Dzh. (2010). Yevropeiska konventsiia z prav liudyny ta kryminalnyi protses [The European Convention on Human Rights and the criminal process]. "K.I.S." [in Ukrainian].

34. Case Of Imbrioscia V. Switzerland, European Court of Human Rights, 24 lystopada 1993. https://tinyurl.com/2f827wfh

35. Shkelebei, V. A. (2017). Sposoby ta poriadok vruchennia pysmovoho povidomlennia pro pidozru [Ways and procedure of delivery of a written notice of suspicion]. Visnyk kryminalnoho sudochynstva, (4), 110-114 [in Ukrainian].

36. Hlynska, N., Loboiko, L., & Shylo, O. (2017, 16 lystopada). Povidomlennia pro pidozru: pravomirnist zastosuvannia poriadku, peredbachenoho KPK dlia vruchennia povidomlen [Notification of suspicion: the legality of applying the procedure provided for by the Code of Criminal Procedure for the delivery of notifications]. Yurydychnyi visnyk Ukrainy [in Ukrainian].

37. Raimov, R. I. (2017/ Praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny shchodo vyznachennia mezh poniattia "publichnyi interes" [The practice of the European Court of Human Rights regarding the definition of the limits of the concept of "public interest"]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu, 2(47), 157-162 [in Ukrainian].

38. Sporrong i Lonnrot proty Shvetsii [Case of Sporrong and Lonnroth v. Sweden], Yevropeiskyi sud z prav liudyny, 23 veresnia 1982 [in Ukrainian]. https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/980_098#Text

39. Khytra, A. Ya. (2016). Vyznachennia poniattia povidomlennia pro pidozru u kryminalnomu provadzhenni [The practice of the European Court of Human Rights regarding the definition of the limits of the concept of "public interest"]. U Teoriia ta praktyka pravookhoronnoi diialnosti (s. 348-351) [in Ukrainian].

40. Atamanov, O. M. (2020). Nabuttia statusu pidozriuvanoho osoboiu, mistseznakhodzhennia yakoi ne vstanovleno [Acquiring the status of a suspect by a person whose location has not been established]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, (3 (116)), 83-94 [in Ukrainian].

41. Zhuk, A. (2020). Protsesualnyi status pidozriuvanoho u kryminalnomu provadzhenni [Procedural status of a suspect in criminal proceedings]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, (12), 220-225 [in Ukrainian].

42. Misechko, M. M. (2021). Poniattia ta pravova pryroda katehorii "pidozra" [The concept and legal nature of the "suspicion" category]. Elektronne naukove vydannia "Analitychno-porivnialne pravoznavstvo", (4), 331-336 [in Ukrainian].

43. Huzela, M., & Paliukh, A. (2017). Poniattia povidomlennia pro pidozru v kryminalnomu provadzhenni [The concept of notification of suspicion in criminal proceedings]. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika". Seriia: yurydychni nauky, (4), 249-254 [in Ukrainian].

44. Krymchuk, S. H. (2020). Teoretyko-pravovi ta prykladni osnovy zdiisnennia povidomlennia pro pidozru v kryminalnomu provadzhenni [The concept of notification of suspicion in criminal proceedings] [Dys. d-ra filosofii v haluzi prava] [in Ukrainian].

45. Pryimak, I. V. (2022). Povidomlennia u kryminalnomu provadzhenni pid chas dosudovoho rozsliduvannia [Notification in criminal proceedings during pre-trial investigation] [Dys. d-ra filosofii v haluzi prava] [in Ukrainian].

46. Lavrova, V. (2021). Ctroky oskarzhennia povidomlenia pro pidozru: praktychni i teoretychni aspekty [Terms of appeal of the notice of suspicion: practical and theoretical aspects]. Yurydychnyi visnyk, (2), 166-176 [in Ukrainian].

47. 23. Atamanov, O. M. (2020). Vruchennia pysmovoho povidomlennia pro pidozru yak nevid'iemna skladova prytiahnennia osoby do kryminalnoi vidpovidalnosti [Delivery of a written notice of suspicion as an integral component of bringing a person to criminal responsibility]. Yurydychnyi chasopys Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, (1 (19)), 33-48 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru