Критерії виокремлення та інструменти розвитку проблемних сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Критерії виокремлення та інструменти розвитку проблемних сільських територій

І.З. Сторонянська, І.Р. Залуцький, Х.О. Патицька

Розглянуто проблему виокремлення та ідентифікації на локальному рівні проблемних сільських територій, які потребують особливої уваги з боку держави, та досліджено підходи до її врегулювання в контексті конкретизації інструментів державної регіональної політики щодо покращення їхнього соціально-економічного стану. Виявлено, що зміст термінів «проблемна територія», «проблемна сільська територія» законодавством України не регламентовано, відсутні критерії виявлення проблемних сільських територій, оцінювання стану їхнього розвитку та класифікації за конкретними ознаками. З огляду на обмеженість інформаційно-статистичного забезпечення чіткої ідентифікації ознак проблемності сільських територій на локальному рівні як основу їх визначення використано адаптовану до європейської методології класифікацію територій адміністративних районів України як малих регіонів рівня NUTS-3 і аналогів місцевих адміністративних одиниць LAU. Виокремлення окремих типів переважно сільських територій здійснено на основі критеріїв демографічного та економічного характеру: густота наявного населення, зміни чисельності наявного населення за останні три роки, зміни кількості юридичних осіб за останні три роки, обсяг податкових надходжень на одну особу. Розроблено пропозиції щодо законодавчого забезпечення формування інструментарію розвитку проблемних територій держави.

Storonyanska I.Z., Zalutskyy I.R., Patytska Kh.O. Criteria for delineation and tools for the development of problem rural areas

Вступ

Постановка проблеми. На фоні невиразної ролі держави в підтримці розвитку сільських територій обезлюднення села та деградація його потенціалу набули загрозливих масштабів. Унаслідок істотного погіршення соціально-економічного стану сільських територій скорочення чисельності сільського населення впродовж останніх 10 років становило 1,7 млн осіб, або 11,9%, що засвідчує потребу в дійовій і послідовній державній політиці, основою якої мають бути механізми сприяння реалізації актуальних інтересів територіальних громад як основних суб'єктів комплексного розвитку сільських територій.

Нагальна потреба в невідкладному розробленні чіткої державної політики щодо стимулювання соціально-економічного розвитку сільських територій обумовлена також такими вимогами часу: наближення державної політики стосовно сільських територій до відповідник політик ЄС, як це передбачено Угодою про асоціацію між Україною та ЄС; прогнозування та мінімізації впливу всіх можливих негативних наслідків, пов'язаних із запровадженням ринкового обігу сільськогосподарських земель; мінімізації наслідків кризової ситуації, в якій опинилася економіка України внаслідок поширення пандемії COVID-19 та пов'язаної з цим глобальної економічної депресії [1].

Аналіз останніх досліджень. Проблема соціально-економічного розвитку сільських територій є предметом різнопланового наукового інтересу багатьох вітчизняних дослідників, таких як М. Барановський, О. Бородіна, В. Борщевський, О. Булавка, В. Геєць, Ю. Губені, В. Дієсперов, В. Збарський, М. Ільїна, Т. Заяць, В. Куценко, Ю. Лупенко, М. Малік, Л. Мармуль, О. Могильний, М. Могилова, М. Орлатий, Я. Остафійчук, В. Онєгіна, О. Павлов, О. Попова, Х. Притула, Прокопа, П. Саблук, В. Терещенко, М. Хвесик, Л. Шепотько, В. Юрчишин, К. Якуба та інші.

На дослідженні європейської типології сільських територій з використанням програм нейронної мережі акцентується увага англійських вчених Д. Блудена, П. Драйєра та інших [2].

Науковцями ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» розроблено методологічні засади ідентифікації функціональних типів територій (вісім функціональних типів), які враховують методичні підходи європейської регіональної політики та спрямовані на максимальну гармонізацію національної статистичної системи з європейськими нормами та стандартами [3].

Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 рр. (далі - Стратегія) переміщено фокус сучасної державної регіональної політики власне на окремі типи територій, що характеризуються специфічними соціальними, просторовими, екологічними та економічними особливостями, а реалізацію пріоритетів регіонального розвитку передбачено здійснювати на основі комплексного територіального підходу [4]. Відповідно до Додатку 2 цієї Стратегії в межах протидії кризам на територіях з особливими проблемами розвитку передбачено внесення змін до законодавства у сфері стимулювання розвитку регіонів у частині визначення типів проблемних територій, порядку та критеріїв визначення таких територій, розширення переліку інструментів та механізмів стимулювання їхнього розвитку. Тим самим актуалізовано значущість наукового пошуку алгоритму виокремлення та ідентифікації на локальному рівні проблемних сільських територій, що потребують особливої уваги з боку держави.

Метою статті є розроблення методичних підходів до виокремлення та ідентифікації проблемних сільських територій у контексті конкретизації інструментів державної регіональної політики щодо покращення їхнього соціально-економічного стану.

Основні результати дослідження

У сучасних умовах формування та реалізація політики розвитку сільських територій на основі територіально-орієнтованого підходу, а також урахування підходів Європейського Союзу та країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку є невід'ємною складовою вдосконалення державної регіональної політики України.

Світова практика диференціації сільських територій забезпечує високу ефективність управлінських рішень у сфері регулювання процесів їхнього розвитку [5, с. 72; 6; 7].

Результати оціночного дослідження впливу Спільної сільськогосподарської політики (САП) на збалансований територіальний розвиток сільських територій у країнах-членах ЄС-28 показують, що вплив САП через покращення соціально-економічних аспектів і соціальної інклюзії змінюється залежно від характеристик сільського регіону та застосованої політики [8].

Для протидії економічним наслідкам пандемії Європейська комісія в березні 2020 р. ухвалила комюніке «Тимчасовий устрій для заходів державної допомоги економіці в умовах поширення COVID-19», яке визначає умови надання державами-членами ЄС допомоги суб'єктам господарювання у вигляді прямих грантів, податкових пільг, гарантій за кредитами, субсидованих відсоткових ставок за кредитами, гарантій і кредитів, що надаються через фінансові інституції, страхування експортних кредитів [9]. У липні 2020 р. в ЄС створено тимчасовий фонд Next Genttration EU для відновлення країн-членів після коронакризи в розмірі 750 млрд євро, причому щонайменше 37% витрат мають припадати на кліматичні проєкти і щонайменше 20% - на проєкти цифрових трансформацій.

Очевидно, що в сучасних умовах періодичне декларування окремих соціально-економічних, інфраструктурних чи екологічних заходів державної підтримки як засіб пом'якшення наслідків коронакризи в регіонах України не може бути альтернативою радикальній політиці комплексного розвитку сільських територій на сталій законодавчій основі.

Доводиться констатувати, що законодавчими актами України сільські території дотепер не ідентифіковано як об'єкт державної регіональної політики. Відсутні критерії оцінювання стану їхнього розвитку та класифікації за конкретними ознаками, зокрема виявлення проблемних сільських територій, до яких науковці і практики найчастіше відносять депресивні, відсталі, економічно найслабші регіони, що мають найнижчі показники економічного та соціального розвитку.

Чіткого розмежування понять «депресивна територія», «проблемний регіон», «відсталий регіон» у науковій літературі немає, що породжує неоднозначність трактувань цих дефініцій. Окремі науковці обґрунтовують визначення поняття «депресивна територія» виключно як промислового регіону, де відбувається стагнація базових галузей економіки щодо забезпечення їхнього розвитку, зокрема: «Депресивна територія - це промислово розвинена територія, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами України» [10, с. 115].

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 5 чинного Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» [11] депресивним може бути визнано сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону саме Кабінету Міністрів України на підставі моніторингу показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення належало забезпечити визначення:

- територій, яким надається статус депресивних, і встановити їхні межі;

- строк, на який території надається статус депресивної;

- заходи державного стимулювання розвитку території для подолання депресивного стану та форми й умови їх застосування;

- співвідношення державних, регіональних та інших фінансових ресурсів, що спрямовуються на виконання програми подолання стану депресивності території;

- строк внесення проєкту програми подолання стану депресивності території.

А відповідно до частини другої статті 11 згаданого закону для подолання депресивності території центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної регіональної політики, за участю інших центральних органів виконавчої влади, відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належало розробляти відповідні програми подолання стану депресивності території, що підлягали затвердженню Кабінетом Міністрів України.

Регламентовано, що програма подолання депресивності території мала б передбачати, зокрема:

- коротку характеристику депресивної території, аналіз причин депресивного стану;

- заходи центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо подолання стану депресивності території, строк їх здійснення, обсяги фінансування з державного, місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством;

- порядок здійснення моніторингу виконання програми, показники розвитку, за якими визначатимуться результати її виконання;

- загальне оцінювання очікуваної соціально-економічної ефективності реалізації програми.

Однак станом на сьогодні не функціонує жоден з механізмів стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності окремих територій, визначених чинним Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів», не затверджено жодної програми подолання депресивності територій. На тлі перманентної відсутності затверджених програм подолання депресивності конкретних територій помітною є відсутність визначених Кабінетом Міністрів України граничних рівнів відхилення соціально-економічних показників розвитку територій, передбачених пунктами 2-4 частини другої статті 9 цього закону, від середніх показників розвитку територій відповідних груп. Це блокує можливість об'єктивного, прозорого визначення умов та обсягів державного стимулювання розвитку проблемних територій.

Єдиною спробою правового врегулювання змісту поняття «проблемна територія» у вітчизняній практиці законотворення був проєкт Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» [12], внесений Міністерством розвитку громад та територій на громадське обговорення 2.08.2018 р. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 статті 1 законопроєкту проблемна територія - це територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови та на якій у визначеному цим законом порядку та згідно з рішенням Кабінету Міністрів України або Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради здійснюються заходи відповідно державного або регіонального стимулювання розвитку. Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 4 законопроєкту соціально- економічними показниками розвитку території, за якими сільський район планувалось визначати проблемною територією, були показники виключно демографічного характеру, зокрема: щільність населення є не менш як на 25% нижча від інших районів регіону, демографічне навантаження на особу працездатного віку на 25% вище від середнього показника по сільських районах у регіоні, а темпи зниження чисельності населення району є вищими від середнього показника по районах регіону.

На нашу думку, таке фокусування на конкретизації демографічних показників можна тлумачити як елемент виключно демографічного, а не комплексного підходу до класифікації сільських територій.

Варто також зауважити, що згідно з пунктом 3 частини другої статті 9 чинного Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» перелік соціально-економічних показників розвитку території, за якими сільський район, територія якого може бути визнана депресивною, тобто проблемною, є істотно ширшим, зокрема: протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи [11].

За наявної правової невизначеності на рівні закону термінів «сільська територія», «проблемна сільська територія» юридично некоректним є встановлення переліку функціональних типів територій Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 р. [4], затвердження якої супроводжувалось вимогою корегування в шестимісячний строк регіональних стратегій розвитку.

Наприклад, цим документом визначено зміст терміна «сільські території у несприятливих умовах» як «територіальні громади, що одночасно мають такі характеристики, як щільність сільського населення нижча 15 осіб на кв. кілометр, відстань до найближчих міст з населенням більше 50 тис. осіб понад 30 хвилин на автомобілі (орієнтовно 40 км автомобільними дорогами з твердим покриттям), чисельність населення скоротилася у період 2008-2018 рр. більш як на 30 відсотків». Тобто сільська територія як геопросторовий об'єкт колізійно ототожнюється з терміном «територіальна громада», правовий зміст якого визначено абзацом другим статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр. Необґрунтованим є акцент щодо періоду скорочення чисельності населення впродовж 2008-2018 рр., а також конкретизації автомобільної доступності до найближчих міст з населенням більше 50 тис. осіб, зважаючи на різновіддаленість населених пунктів в об'єднаній територіальній громаді від такого міста.

Крім того, анонсованими чинною Стратегією [4] критеріями не забезпечується чітке виокремлення як сільських територій, так і випадки їх можливої ідентифікації як інших функціональних типів територій, зокрема: прикордонних територій у несприятливих умовах; тимчасово окупованих територій України; гірських територій Українських Карпат; природоохоронних територій та об'єктів; зон впливу міжнародних транспортних коридорів тощо.

М. А. Хвесик і М. В. Ільїна з позиції обґрунтування методологічного підходу до комплексної класифікації сільських територій стверджують, що диференціювати сільські території можна за такими категоріями, як демографічний склад населення, адміністративний та політико-правовий статус, галузева спрямованість місцевої економіки, вид і режим використання території, динаміка розвитку, ступінь складності і ресурсозабезпеченості тощо [13, с. 13].

Результати колективного дослідження, здійсненого у 2010 р. щодо розроблення комплексної типології сільських територій, засвідчили [14, с. 191219], що істотні проблеми за умовами розвитку мають понад 64% районів, а майже третина їх характеризується складною ситуацією в демографічно- поселенський сфері і низьким рівнем доступності до базових життєвих умов і споживчих послуг.

Утім, як слушно зауважує І. Прокопа: «Специфіка окремих територій найрельєфніше виявляється на рівні сільрад, але її практично неможливо відстежити в загальнонаціональному масштабі через відсутність необхідної інформації.... Водночас рівень економічного розвитку сільських територій оцінити практично неможливо, оскільки ні його узагальнюючі показники (наприклад, обсяг ВДВ), ні показники роботи галузей економіки (в тому числі сільського господарства) у розрізі «міські поселення - сільська місцевість» не розраховуються» [15, с. 52].

Підкреслимо, що організаційно-правові засади повноцінного забезпечення однозначності визначень, прозорого стабільного застосування територіальних типологій для складання та поширення європейської статистики закладено Регламентом ЄС № 1059/2003 [16]. В ЄС регіони диференціюють, ураховуючи їхній ВВП на одну особу, виражений у відсотках від середнього по ЄС: більш розвинені регіони - ВВП більше 90%, перехідні регіони - ВВП 75%-90%, менш розвинені регіони - ВВП менше 75%. Тобто згідно з європейською практикою детермінантою ідентифікації сільських територій є врахування демографічної складової, а основою їхньої класифікації є диференціація за рівнем економічного розвитку, який оцінюється за обсягом ВВП на одну особу.

Проте в Україні не передбачено законодавче впровадження європейської класифікації NUTS та імплементації європейських територіальних типологій, не визначено критеріїв виокремлення та ідентифікації окремих типів територій, що загалом не сприяє повноцінному впровадженню європейського інструментарію у сфері регіонального розвитку. Методологією державного статистичного спостереження не передбачено узагальнення показників ВВП за районами, територіальними громадами тощо.

Введеним з 01.2021 р. в дію Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» [17] до переліку геопросторових даних не віднесено функціональні типи територій, означені в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 р. [4], що блокуватиме якісне створення єдиної геоінформаційної системи як сучасного інструменту інтегрування даних з різних інформаційних джерел для проведення моніторингу та оцінювання функціональних типів територій, зокрема сільських територій на рівні об'єднаних територіальних громад і районів.

З огляду на обмеженість інформаційно-статистичного забезпечення щодо чіткої ідентифікації ознак проблемності сільських територій основою виокремлення критеріїв оцінювання їхнього стану в межах цього дослідження слугувала адаптована до європейської методології класифікація територій адміністративних районів України як малих регіонів рівня NUTS-3 і аналогів місцевих адміністративних одиниць LAU з виокремленням переважно міських, проміжних і переважно сільських територій [18, с. 50-55]. Станом на 01.01.2020 р. переважно сільські території ідентифіковано на рівні 416 адміністративних районів за такими критеріями: густота населення менша за показник 300 жителів на 1 км²; частка міського населення адміністративного району не досягає рівня 50% (щонайменше 50% сільського населення). Їхня загальна площа, за уточненими даними, у межах областей України становить 487 288,2 км², або 84,6% їхньої сумарної площі (табл. 1).

Таблиця 1 Наявність переважно сільських територій за регіонами України станом на 01.01.2020 р.

Джерело: складено авторами на основі [3; 18].

виокремлення проблемний сільський

Для ідентифікації на рівні адміністративних районів проблемних сільських територій шляхом системного виокремлення окремих типів переважно сільських територій використано доступні офіційні та статистичні дані демографічного та економічного характеру, що слугували виокремленню таких критеріїв:

- густота наявного населення, осіб / км²;

- зміни чисельності наявного населення за останні три роки;

- зміни кількості юридичних осіб за останні три роки;

- обсяг податкових надходжень на одну особу, грн.

Дослідження динаміки зміни чисельності наявного населення та кількості юридичних осіб сфокусовано на трирічному періоді 2017-2019 рр. з огляду на врахування анонсованої нормативними актами [19; 20] етапності реалізації відповідних стратегій розвитку - формування трирічного плану заходів першого етапу дії відповідної стратегії та врахування відповідних змін під час розроблення заходів на наступні чотири роки (другий етап).

Вважаємо, що для репрезентативності висвітлення демографічних трендів переважно сільських територій з негативною динамікою зміни чисельності наявного населення доцільним є визначення розрахункового періоду повного їх знелюднення - лагу знелюднення переважно сільської території (ЛЗ_пст), який у цьому дослідженні визначається як відношення чисельності наявного населення станом на 01.01.2020 р. до середньорічної зміни чисельності наявного населення за трирічний період - 2017-2019 рр.

Перелік критеріїв і деталізацію їхніх параметрів, які є основою дієвості алгоритму ідентифікації окремих типів переважно сільських територій на рівні адміністративних районів регіону, наведено в табл. 2.

Отже, пропонована нами класифікація переважно сільських територій включає такі їх типи:

- більш розвинені переважно сільські території, або інтегровані переважно сільські території (ІПСТ);

- перехідні переважно сільські території, або дискретні переважно сільські території (ДПСТ);

- проблемні переважно сільські території, або неблагополучні переважно сільські території (НПСТ).

Проблемні (неблагополучні) переважно сільські території (НПСТ) ідентифікуються за умови відповідності параметрам одного з чотирьох критеріїв:

- густота населення не перевищує середньообласне значення показника густоти населення переважно сільських територій;

- розрахункове значення лагу знелюднення переважно сільських територій (ЛЗ_пст) не перевищує середньообласний показник щодо таких територій, які характеризуються спадом чисельності наявного населення за останні три роки;

- наявністю зменшення кількості юридичних осіб переважно сільських територій за останні три роки;

- обсяг податкових надходжень на одну особу не перевищує 85% середньообласного обсягу податкових надходжень переважно сільських територій на одну особу.

Крім того, ураховуючи інтенсивність прояву показників та наявність їхніх критичних значень за критеріями відповідності типу НПСТ, у межах цього типу виділено окремий підтип - занепадаючі переважно сільські території (ЗПСТ). Для ідентифікації підтипу ЗПСТ визначається відповідність параметрам не менше трьох критеріїв НПСТ або наявність НПСТ, що характеризується нижчим 50% від середньообласного значення одного з показників - густоти населення, лагу знелюднення (ЛЗ_пст)_, середньообласного обсягу податкових надходжень на особу. Позаяк порогової динаміки зменшення кількості юридичних осіб дослідженням не виявлено в жодному районі, для ідентифікації ЗПСТ цей показник не застосовується.

Використовуючи наявні офіційні та статистичні дані [21-25], ми здійснили комплексну класифікацію переважно сільських територій України на рівні адміністративних районів з виокремленням ІПСТ, ДПСТ, НПСТ. У складі НПСТ ідентифіковано ЗПСТ, які є вкрай проблемними. Результати узагальнено на рівні областей та держави (за винятком АР Крим) (табл. 3-5).

Таблиця 2

Критерії та параметри ідентифікації типів переважно сільських територій в адміністративних районах регіону

Джерело: авторська розробка.

Отже, згідно з отриманими станом на 01.01.2020 р. результатами ідентифікації типів переважно сільських територій (включно з виокремленням переважно сільських територій як проблемних) є підстави констатувати таке:

- переважно сільські території, площа яких у межах 416 адміністративних районів (без урахування АР Крим) становить 487 288,2 км², або 84,6% території областей України, класифіковано за окремими типами, зокрема як: ІПСТ - на рівні 16 адміністративних районів (3,8%); ДПСТ - на рівні 69 адміністративних районів (16,6%); НПСТ - на рівні 331 адміністративних районів (79,6%). 96 адміністративних районів ідентифіковано як ЗПСТ, що становить 29,0% кількості районів типу НПСТ та 23,1% загальної кількості досліджених районів;

- площа ІПСТ становить 18 901 км² (3,9% площі переважно сільських територій України), де проживає 1 323 317 осіб, або 8,3% наявного населення переважно сільських територій держави. ІПСТ відсутні у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях;

- ДПСТ займають площу 84 556 км², або 18,0% площі переважно сільських територій України, з населенням 3 334 363 осіб, що становить 21,1% наявного населення переважно сільських територій країни. ДПСТ не виявлено лише в Житомирській області. У Донецькій, Закарпатській та Луганській областях ДПСТ зафіксовано на рівні тільки одного адміністративного району;

- площа НПСТ сягає 383 831 км², що становить 66,7% загальної площі держави, де проживає 28,6% її наявного населення (11 144 146 осіб), та 78,8% площі переважно сільських територій держави з часткою 70,5% наявного населення таких територій. Найбільші площі НПСТ зосереджено у Львівській (846 400 км²), Закарпатській (795 749 км²⁾ та Одеській (671 647 м²⁾ областях, а найменшою є площа НПСТ у Донецькій (172 757 км²⁾ та Луганській (258 874 км²⁾ областях. Частка НПСТ у загальній площі області є найвищою в Тернопільській (87,3%), Закарпатській (87,2%), Житомирській (85,0%) областях. Максимальною часткою площі НПСТ у межах переважно сільських територій області виділяються Житомирська (96,4%), Луганська (90,0%), Тернопільська (88,2%) області; мінімальним значення цієї частки є в Одеській області - 64,2%.

- найвищою часткою наявного населення НПСТ характеризуються Закарпатська (63,5%), Тернопільська (60,0%), Чернівецька (54,4%) області - щодо загальної чисельності наявного населення області; Луганська (88,6%), Житомирська (88,2%), Донецька (85,4%), Тернопільська (83,5%), Хмельницька (83,2%) області - щодо чисельності наявного населення переважно сільських територій області;

- у межах НПСТ виокремлено ЗПСТ площею 104 053 км², де проживає 2 532 676 осіб. Частка площі ЗПСТ у межах України становить відповідно: 18,1% її загальної площі; 21,4% - у межах переважно сільських територій; 27,1% - у межах НПСТ. Частка наявного населення в межах ЗПСТ становить 6,5% наявного населення країни; 16,0% наявного населення переважно сільських територій держави; 22,7% наявного населення НПСТ;

максимальною часткою площі ЗПСТ виділяються: щодо загальної площі держави - Київська (36,2%), Закарпатська (32,7%), Львівська (28,0%) області; щодо площі переважно сільських територій області - Київська (40,3%), Закарпатська (32,8%), Чернігівська (32,0%) області; щодо площі НПСТ області - Київська (56,8%), Львівська (41,5%), Чернігівська (41,0%); - найбільші частки наявного населення в межах ЗПСТ зафіксовано в Закарпатській (19,7%), Рівненській (13,9%), Тернопільській (12,8%) областях - щодо чисельності наявного населення країни; Донецькій (29,0%), Чернігівській (25,6%), Закарпатській (25,0%) областях - щодо чисельності наявного населення переважно сільських територій області; Київській (56,8%), Львівській (41,5%), Чернігівській (41,0%) областях - щодо чисельності наявного населення в межах НПСТ області.

Таблиця 3 Характеристики та класифікація переважно сільських територій адміністративних районів Івано-Франківської області станом на 01.01.2020 р.

Джерело: складено авторами на основі [18; 21-25].

Таблиця 4

Ідентифікація типів переважно сільських територій в регіонах України станом на 01.01.2020 р.

Примітка. Сумарні дані щодо переважно сільських територій та їх типів. Примітка. Кількість районів області, які належать до означеного типу територій.

Таблиця 5

Характеристики неблагополучных і занепадаючих переважно сільських територій за регіонами України станом на 01.01.2020 р.

Примітка. Сумарні дані щодо переважно сільських територій та їх типів. Примітка. Кількість районів області, які належать до означеного типу територій. Джерело: складено авторами на основі [18; 21-25].

Результати аналізу структури ідентифікованих типів переважно сільських територій, ураховуючи їх виокремлення за актуальними критеріями як проблемних, безальтернативно засвідчують потребу в невідкладному формуванні та реалізації політики розвитку сільських територій на основі територіально-орієнтованого підходу, ураховуючи стандарти ЄС та країн-членів ОЕСР у сфері державної регіональної політики.

Погоджуємось з Т. Заяць, що успішна реалізація лише окремих інфраструктурних проєктів на місцевому рівні сільських поселенських структур не забезпечить очікуваного ефекту розвитку. На державному рівні слід розробити відповідні програмні документи з фінансовим та організаційним механізмом їх реалізації, чітко орієнтовані на створення нових виробництв і продуктивних робочих місць на основі залучення потрібних інвестицій у ті сфери економічної діяльності територій, у розвитку яких заінтересовані постійні сільські мешканці. Водночас мають бути враховані набутий ними досвід виробничої та невиробничої діяльності, зміни структури місцевої економіки та наявних ресурсів розвитку [26, с. 57].

Зауважимо, головні пріоритети розвитку сільських територій визначено чинною Концепцією розвитку сільських територій від 23.09.2015 р. [27] (далі - Концепція), відповідно до якої затверджено план заходів з її реалізації на період до 2025 р. [28] за такими напрямами: підвищення якості життя сільського населення; охорона та збереження природних ресурсів у сільській місцевості; диверсифікація та розвиток сільської економіки; удосконалення системи управління сільськими територіями; освіта та інформаційно-консультаційне забезпечення. Функцію моніторингу реалізації цих заходів покладено на Мінагрополітики, повноваження якого щодо розвитку сільських територій новітнім положенням про це міністерство [29] зведено до сфери агропромислового виробництва. Тим самим сільські території де-факто залишено як об'єкт виключно моносекторального агрополітичного впливу.

Водночас моніторинг стану забезпечення об'єктами соціальної інфраструктури сільських територій, загальну координацію розвитку сільських територій; розроблення, забезпечення виконання за участю інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування програм розвитку сільських територій; розроблення та здійснення заходів, спрямованих на комплексний розвиток сільських територій; внесення на розгляд Кабінету Міністрів України відповідних пропозицій покладено на Міністерство розвитку громад і територій України [30].

Проте сьогодні в Україні відсутній системоутворюючий нормативно-правовий акт, який би визначав, у чому полягає зміст «державної аграрної політики», «державної політики розвитку сільських територій», «державної політики сільського розвитку», чим вони відрізняються між собою, які правові механізми їх реалізації, адже закон «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» фактично перестав діяти.

Системність та ефективність державної політики передусім залежить від законодавчої основи для її впровадження. Чинна Концепція не може слугувати правовою основою для прямої практичної імплементації її положень, інтеграції різних секторальних політик та фокусування державних витрат, позаяк відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наслідком є відсутність цілісної програмно-цільової підтримки держави щодо послідовної імплементації затверджених заходів [28], зокрема механізму гарантованого державою бюджетно-квотного забезпечення, що висвітлює декларативний характер цих заходів та обумовлює малоймовірність їх реалізації на сталій основі, посилюючи загрози щодо комплексного розвитку сільських територій на тлі безпрецедентного об'єднання сільських і міських територій.

Висновки

Зважаючи на потребу повноцінного законодавчого забезпечення ефективного функціонування механізмів стимулювання регіонального розвитку, наявність проблем інституційно-правового характеру в цій сфері, очевидною є потреба у виважених, аргументованих змінах правових, організаційних, фінансових та інших складових системи стимулювання розвитку регіонів та окремих типів територій, ураховуючи європейську практику. Реальною передумовою формування інструментарію реалізації політики розвитку сільських територій, зокрема проблемних, є прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX [31], яким анонсовано розроблення проєкту закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо створення у складі спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів Фонду розвитку сільських територій, кошти з якого спрямовуватимуться на видатки розвитку: інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників. Затримка з прийняттям згаданого законопроєкту зумовлює зростання ризиків нерозв'язання найважливіших соціальних проблем у сільській місцевості, що призведе до подальшого занепаду сільських територій та їхньої деградації.

На законодавчому рівні доцільно встановити сталий принцип проблемноквотного диференційованого залучення коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на повноцінне вирішення цих проблем у межах загальнонаціональних пріоритетів державної регіональної політики, зокрема щодо сільських територій проблемного типу. Детермінантою стимулювання розвитку таких типів територій має бути довгострокова орієнтація об'єднаних територіальних громад щодо збільшення їхньої фінансово-економічної бази та розумного використання потенціалу територій на основі інтегрованих, високоякісних стратегічних документів соціально-економічного розвитку. Так само потрібним є внесення змін до:

- Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» щодо імплементації функціональних типів територій загалом і пропонованих типів переважно сільських територій зокрема як об'єктів базових геопросторових даних з прив'язкою до трансформованої системи адміністративно-територіального устрою держави;

- Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» щодо встановлення критеріїв, параметрів їхніх показників та алгоритму ідентифікації функціональних типів територій, включно з імплементацією пропонованих типів переважно сільських територій; визначення правового режиму відповідних функціональних типів і підтипів територій; запровадження Державного реєстру проблемних (неблагополучних) сільських територій, а також встановлення порядку проведення їх моніторингу та стимулювання розвитку.

Реалізація означених пропозицій сприятиме імплементації інструментів подолання депресивності територій на засадах узгодження державних і регіональних стратегічних пріоритетів на довгостроковий період з інтересами об'єднаних територіальних громад: покращення соціально-економічного стану сільських територій та істотного підвищення рівня життя сільських мешканців.

Список використаних джерел

1. Проєкт Постанови про невідкладну розробку та ухвалення комплексної державної програми підвищення рівня життя мешканців сільських територій. Зареєстровано 27.05.2020 р. № 3549. Верховна Рада України: сайт. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=68955

2. Blunden J. R., Pryce W. T. R., Dreyer P. The classification of rural areas in the European context: an exploration of a typology using neural network applications. The Journal of the Regional Studies Association. 1998. Vol. 32(2). Pp. 149-160. DOI: https://doi.org/10.1080/00343409850123035

3. Функціональні типи територій як об'єкт державної регіональної політики: методичні підходи до ідентифікації: науково-аналітична доповідь / наук. ред. І. З. Сторонянська. Львів: ІРД НАНУ 2020. 150 с. (Серія «Проблеми регіонального розвитку»).

4. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки: постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 р. № 695. Законодавство України: сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/695-2020-%D0%BF#Text

5. Притула Х. М. Класифікація сільських територій у контексті формування пріоритетів їх розвитку: регіональні аспекти. Економіка АПК. 2013. № 9. С. 71-78.

6. Rural Definitions: Data Documentation and Methods. Economic Research Service of the U.S. Department of Agriculture: Website. 26.03.2019. URL: https://www.ers.usda.gov/data-products/rural-definitions/data- documentation-and-methods

7. The reality of European rural areas: an overriding issue for EU competitiveness. Assembly of European Regions: Website 29.04.2014. URL: https://aer.eu/the-reality-of-european-rural-areas-an-overriding-issue-for- eu-competitiveness