Евтаназія як форма реалізації права людини на смерть: медико-правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Евтаназія як форма реалізації права людини на смерть: медико-правові аспекти

Тарасевич Тетяна Юріївна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри публічно-правових дисциплін, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Анотація

права людини смерть евтаназія

У статті досліджено проблеми реалізації права людини на смерть крізь призму евтаназії. Зазначено, що проблема евтаназії є комплексною та міжгалузевою. Вона є предметом дослідження філософів, медиків, юристів. Наголошено, що на сьогодні в більшості країн Європи і СНД медичне переривання життя - заборонено. У деяких країнах є тенденція до визнання евтаназії законною процедурою, зокрема це такі країни як США, Швейцарія, Швеція, Бельгія, Нідерланди. Щодо країн СНД, то в Білорусі та Казахстані евтаназія заборонена. В Україні евтаназія заборонена. Уведення кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за евтаназію, матиме превентивне значення і не дозволить уникнути покарання певному колу осіб. Крім цього, загроза кримінального покарання за евтаназію буде одним із державних елементів збереження життя людини. Тож виконання процедури евтаназії має перебувати під особливим контролем держави і будь- які правопорушення повинні припинятися. Зроблено висновок, що легалізація евтаназії досі викликає сумніви, оскільки у світі немає однозначного ставлення до цієї процедури. Термін «евтаназія» багатозначний. Він має і медичне, і юридичне значення. Легалізація евтаназії - це передусім морально-етична, віросповідна, соціальна та правова проблема такого фундаментального права людини як «право на смерть». Оскільки немає життя без смерті, поняття життя може бути оцінено тільки з позиції смерті. А найкраще, щоб смерті не було. І щоб близькі не вмирали і були поруч. По-перше, з урахуванням медичного аспекту кожна людина має право на смерть без агонії (особливо при невиліковних і пов'язаних із фізичними стражданнями хворобах). По-друге, з урахуванням юридичного аспекту людина має право на смерть без агонії лише за умови наявності юридичного механізму здійснення цього права. В Україні евтаназія як соціальна проблема перебуває на стадії зародження. Вона потребує значного і наукового, і законодавчого доопрацювання. Загалом має бути зважене рішення щодо цього питання, яке враховувало б основні проблеми цього інституту, наявні суперечності, позиції громадських інститутів, міжнародних організацій, релігійних установ та об'єднань, а також суспільна думка в цілому.

Ключові слова: права людини, право на смерть, евтаназія, організм людини, самогубство, кримінальна відповідальність.

Abstract

Tarasevych Tetiana Yuryivna Doctor of Law, Associate Professor, Associate Professor of Public Law, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Ostroh St., 32, Vinnytsia,

EUTHANASIA AS A FORM OF IMPLEMENTATION OF THE HUMAN RIGHT TO DEATH: MEDICO-LEGAL ASPECTS

The article examines the problems of realizing the human right to die through the prism of euthanasia. It is noted that the problem of euthanasia is complex and interdisciplinary. It is the subject of research of philosophers, doctors, and lawyers. It was emphasized that medical termination of life is currently prohibited in most European and CIS countries. In some countries, there is a tendency to recognize euthanasia as a legal procedure, in particular, such countries as the USA, Switzerland, Sweden, Belgium, and the Netherlands. As for the CIS countries, euthanasia is prohibited in Belarus and Kazakhstan. Euthanasia is prohibited in Ukraine. The introduction of a criminal legal norm, which provides for responsibility for euthanasia, will have a preventive value and will not allow a certain circle of persons to avoid punishment. In addition, the threat of criminal punishment for euthanasia will be one of the state elements of preserving human life. Therefore, the execution of the euthanasia procedure should be under special control of the state and any offenses should be stopped. It was concluded that the legalization of euthanasia still raises doubts, since there is no unequivocal attitude to this procedure in the world. The term "euthanasia" has many meanings. This term has both a medical and a legal meaning. The legalization of euthanasia is primarily a moral and ethical, religious, social and legal problem of such a fundamental human right as the "right to die". Since there is no life without death, the concept of life can only be evaluated from the standpoint of death. And the best thing is that there is no death. And so that loved ones do not die and are near. First, taking into account the medical aspect, every person has the right to die without agony (especially in the case of incurable and physically painful diseases). Secondly, taking into account the legal aspect, a person has the right to death without agony only if there is a legal mechanism for the exercise of this right. In Ukraine, euthanasia as a social problem is at the nascent stage. It needs significant scientific and legislative refinement. In general, there should be a balanced decision on this issue, which would take into account the main problems of this institution, the existing contradictions, the positions of public institutions, international organizations, religious institutions and associations, as well as public opinion in general.

Keywords: human rights, right to death, euthanasia, human body, suicide, criminal responsibility.

Постановка проблеми

Евтаназія - це позбавлення людини життя як спосіб припинити її страждання від старості або хвороби. Досягнення сучасної медицини в галузі реаніматології змінили ставлення до смерті як миттєвого явища і руйнування окремих частин організму. Саме право на смерть відоме з глибокої давнини. Деякі первісні племена мали звичай, згідно з яким старі люди, що стали тягарем для сімейства, вибирали смерть, йдучи з племені. Зумовлено це було передусім боротьбою за виживання, в якій кожному члену суспільства через складні умови життя доводилося витримувати величезні фізичні навантаження, добуваючи їжу і борючись за виживання. Самостійний відхід із життя заохочувався у Спарті, Стародавній Греції, допускався в Стародавньому Римі, але вже засуджувався в епоху Середньовіччя. Ставлення змінилося через, зокрема, велику кількість епідемій, внаслідок яких зросла смертність працездатного населення, а також у зв'язку з поширенням ставлення до життя як до дару, даного Богом. Однак кожна людина рано чи пізно помирає. Виникає запитання: чи має право дієздатна людина на передчасну смерть (зрозуміло, ми допускаємо умовність терміна «право на смерть», бо безсмертя людини як таке неможливе, а тому обмежуємося вузьким його розумінням, у медично-правовому аспекті) в екстраординарних випадках (наприклад, у разі невиліковної хвороби тощо)?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання евтаназії досліджується не лише юристами, а і філософами, соціологами, медиками, серед яких вагомий внесок у цій сфері зробили: Гуляєва А., Гергелійник В., Жукова Н., Мельников Д., Островська Б., Стефанчук Р., Триньова Я., Тимощук О., Чорна Л. та інші.

Метою статті є аналіз розвитку явища евтаназії у деяких іноземних державах, порядок реалізації в Україні права людини на смерть, яка має невиліковне захворювання, на задоволення її прохання в безболісній або мінімально болісній формі припинити страждання.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні більшість дослідників при співвідношенні термінів «право на життя» і «право на смерть» оперують терміном «евтаназія» [1], який, до слова, часто використовується в юридичній літературі, в чинному законодавстві багатьох країн.

Передусім зазначимо, що сам термін «евтаназія» походить з грецької мови та означає «легка смерть». Запропонував його в XVI ст. англійський філософ Френсіс Бекон для позначення «легкої» смерті без агонального періоду [2].

Подібне роз'яснення цього терміна знаходимо і в словниках: «евтаназія (нім. Euthanasie; грец. Eu - добре + thanatos - смерть) - мед. Полегшення передсмертних страждань хворого, сприяння помиранню безнадійно хворих» [3]. Зауважимо, що деякі вчені вживали термін «ейтаназія»: «Ейтаназія - неміряне прискорення настання смерті невиліковно хворого з метою позбавити його від страждань» [4].

Потребу в евтаназії і справді найчастіше мають люди, які відчувають нестерпні страждання через хвороби. І з огляду на це проблема евтаназії хвилює все сучасне суспільство [5]. Вона виходить далеко за межі суто медичних питань, оскільки в ній стикаються моральні, соціально-економічні, філософські, юридичні та політичні аспекти, часто є предметом дискусій. Основна суперечність полягає в невідповідності декларованої гуманної мети евтаназії (позбавлення від страждань) і негуманного (позбавлення життя) методу її досягнення. У конфлікті навколо проблеми евтаназії відображається криза традиційних норм медичної етики, що так чи інакше вступають у протиріччя з потребами клінічної практики.

На сьогодні в більшості країн Європи і СНД медичне переривання життя - заборонено. У деяких країнах є тенденція до визнання евтаназії законною процедурою. Наприклад, у США вона практикується на території п'яти штатів. Щоправда, хворий повинен самостійно ввести собі препарат, перебуваючи при здоровому глузді. У Швейцарії з 1942 року невиліковним пацієнтам дозволено самостійно приймати смертельні дози лікарських препаратів [6].

У 1941 р. Швейцарія стала першою країною, яка легалізувала «mercy killing». Згідно зі ст. 114 Кримінального кодексу Швейцарії вбивство із співчуття не є кримінальним злочином. Відповідальність настає лише, якщо особа діяла з корисливих мотивів. Нині в цій країні поширений «смертельний туризм» громадян тих країн, де евтаназія є поза законом [7, с. 48].

У Нідерландах та Бельгії евтаназія набула законної сили у 2002 р. Для її проведення необхідно тричі підтвердити своє рішення. У Нідерландах, згідно з Гронінгенським протоколом 2004 р., дозволяється добровільна евтаназія для дітей віком від 12 років. У Бельгії у 2014 р. була легалізована дитяча евтаназія [7].

Щодо Швеції, то там евтаназія дозволена з 2010-го. Людина, під'єднана до систем життєзабезпечення, має право просити від'єднати її від апаратів. Як аргументи на користь процедури наводять такі: право людини самостійно вирішувати свою долю, право не обтяжувати своїх близьких, евтаназія дозволяє закінчити нестерпні страждання і фізичний біль [8].

Щодо країн СНД, то в Білорусі та Казахстані евтаназія заборонена. Крім того, згідно з чинним законодавством цих країн «Про охорону здоров'я» кримінально карається участь у процедурі і схиляння до прийняття такого рішення. Відмовитися від надання медичної допомоги і не приймати лікарські препарати офіційно може будь-хто з пацієнтів.

Заборонена евтаназія і в Україні. Тому будь-які спроби допомогти людині піти з життя, навіть якщо вона про це просить, розцінюватимуть як вбивство. У жовтні 2019 року на той момент ще депутат від фракції «Слуга народу» Гео Лерос заявив, що планує внести законопроєкт, який легалізує евтаназію [9]. Він не розкрив деталей законопроєкту, але такого документа в Раді не зареєстрували й досі. На початку 2021-го про легалізацію евтаназії та асистованого самогубства говорив і перший заступник Голови Верховної Ради Руслан Стефанчук. Однак далі розмов справа так і не пішла [8].

Загалом, противники заборони евтаназії в Україні часто наводять такі аргументи: евтаназія - це замах на людське життя; можливість помилки лікаря, який поставив невтішний діагноз або призначив неправильне лікування; ризик протиправних дій з боку персоналу - зловживання своїм становищем; евтаназія може стати способом вбивства, шляхом підкупу медперсоналу і суперечить клятві Гіппократа - лікар не повинен показувати шляхи досягнення смертельного результату і давати смертельні препарати; тяжкохворі люди часто схильні до затяжних депресій і суспільного тиску; до того ж у майбутньому можуть бути отримані нові методи лікування і ліки, які будуть здатні допомогти пацієнтові; і взагалі, з позиції релігійного світогляду евтаназія вважається вбивством. Як зауважив свого часу Папа Іван Павло ІІ у «Evangelium Vitae» («Євангеліє Життя»), евтаназія - це дія чи бездіяльність, що за своєю природою і наміром означає вбивство особи, щоб запобігти стражданню [10]. А «голос природи, який виходить із Божого Закону, каже: “Не вбий”» (Вих. 20, 13) [11].

Евтаназія розглядається передусім як етико-правова проблема, сферою застосування якої є галузь охорони здоров'я. Основними функціонерами проблеми евтаназії в Україні виступають представники наукового етико- філософського співтовариства і медичної професії. Хоча, вважаємо, це і проблема фахівців-юристів, адже без правового регулювання її легалізація неможлива.

Найбільш авторитетним фахівцем з евтаназії українська наукова громадськість визнає Я. Триньову, предметом наукового дослідження якої є сформовані наукові підходи, правові ідеї та концепції; норми вітчизняного і зарубіжного права, що стосуються проблеми евтаназії, а також практика їх реалізації. Дослідниці вдалося сформулювати цілу концепцію права людини на смерть. Зокрема, вона зазначає: «право людини на життя - природна, невід'ємна можливість захисту недоторканності людського життя і свободи розпорядження ним гарантовано нормами права»; «право на вільне розпорядження своїм життям, що є структурним елементом права на життя, слід розглядати як можливість добровільного прийняття особою рішення про поставлення свого життя в небезпечне становище, що обумовлене вільним волевиявленням, направленим на досягнення якоїсь позитивної мети особистого або суспільного характеру» [12].

Отже, наразі не існує єдиного підходу до визначення і самого поняття «евтаназія», і його змісту. Зазвичай, як ми вже зауважували, вчені під евтаназією розуміють умисне заподіяння смерті невиліковному хворому, здійснене на його прохання медичним працівником, а також іншою особою через співчуття до хворого і з метою позбавити його від нестерпних фізичних страждань [13]. Недосконалість результатів наукових досліджень із цього питання багато в чому спричинює й недосконалість законодавства України. Так, аналіз чинних законодавчих норм засвідчує, що непроведення реанімації або припинення реанімації за бажанням хворого - це евтаназія. Однак нездійснення реанімації через те, що смерть настає на тлі прогресування невиліковних захворювань, - це можна за розпорядженням. Безперечно, такі моменти мають бути урегульовані й уніфіковані, щоб не виникало двозначності.

Окрім того, важливим є законодавче врегулювання питань юридичного визначення моменту виникнення і втрати права на життя. У цьому руслі доцільно прийняти такий нормативний акт як Закон України «Про визначення критеріїв моменту смерті людини, припинення реанімаційних заходів». Наразі лікарі керуються Порядком констатації та діагностичними критеріями смерті мозку людини, що затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я [14]. Зрештою, проблема евтаназії потребує серйозного наукового і законодавчого доопрацювання і на міжнародному рівні. Природно, що виразити позицію, рівною мірою відповідну всім наявним думкам, надзвичайно складно. Тому передбачуваний міжнародно-правовий акт не може мати зобов'язального характеру, а лише рекомендаційний. З одного боку, це означатиме, що в деяких країнах евтаназія може практикуватися всупереч думці міжнародних органів, а з іншого боку, це допоможе уникнути конфліктів різних позицій. Саме тому міжнародне право має охоплювати по змозі найбільшу кількість думок, втілити їх у певну форму.

Фактично положення про «право на життя» дещо гіпертрофовано. Зокрема, вчені резюмують, що заборона евтаназії виступає не іманентною межею, а обмеженням права на життя; вирішення питання про збереження заборони евтаназії, тобто визнання такого обмеження права на життя, є правомірним; легалізація евтаназії залежить від правових, релігійних, моральних та інших уявлень, установок і традицій суспільства конкретної держави; не існує перешкод для легалізації евтаназії з позицій юридичної сутності права на життя і його міжнародно-правового закріплення [15]. Також існує думка, що «незважаючи на всю непорушність права на життя з його позитивною правовою охороною, воно не може відображати справжній сенс прав і свобод людини і громадянина» [16].

До слова, в Україні приділяється велика увага розвитку паліативної медичної допомоги, яка сприяє ефективному і своєчасному позбавленню від болю і полегшенню інших важких проявів захворювання, покращує якість життя невиліковно хворих осіб до моменту їх смерті [17]. По суті, йдеться про професійний сестринський догляд вдома і в стаціонарі, психологічну і духовну підтримку пацієнта та його близьких, соціальну допомогу, юридичні консультації. І це, безумовно, набагато краща альтернатива евтаназії, оскільки є гуманним способом полегшення страждань хворих людей.

А втім, якщо смерть розуміти традиційно як припинення всіх функцій людського організму, дихання, серцебиття тощо, то ні про яку евтаназію взагалі не можна вести мову. Якщо вважати смерть позбавленням від непотрібних і марних страждань при незворотних процесах вмирання, то евтаназія буде представлятися не як морально заборонений вибір між життям і смертю, а лише як вибір між смертю і смертю (смертю болісною і довгою та смертю легкою і швидкою). Якщо смерть людини буде визначатися у зв'язку зі смертю одного, але найголовнішого для людської істоти органу - мозку, то тоді евтаназії доведеться піддавати величезні групи хворих і тим паче тих, хто помирає. Хай там як, а сказаного про законне і незаконне, моральне і неморальне є абсолютно недостатньо в сучасній суперечці про евтаназію. Тому введенню в Україні евтаназії має ще передувати широка суспільна дискусія.

Водночас важливо, щоб це питання обговорили і представники правової науки, юридична громадськість. Адже урегулювання потребують і кримінально-правові аспекти проблеми евтаназії. Зокрема, вчені наголошують на тому, що варто привести у відповідність два законодавчі акти: Закон про охорону здоров 'я [18] та Кримінальний кодекс України, встановивши кримінальну відповідальність за схиляння до самогубства (ст. 120 ККУ [19]), а також кваліфіковані види цього злочину [20]. Елементи складу злочину дозволять відмежувати карану евтаназію від інших складів злочинів, при яких заподіюється смерть людині. На нашу думку, введення кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за евтаназію, матиме превентивне значення і не дозволить уникнути покарання певному колу осіб. Крім цього, загроза кримінального покарання за евтаназію буде одним із державних елементів збереження життя людини. Тож виконання процедури евтаназії має перебувати під особливим контролем держави і будь-які правопорушення повинні припинятися.

На обговорення юридичної громадськості можна винести й питання щодо процесуальних гарантій при реалізації права на смерть і захисту особи від зловживань: 1) письмове вираження волі повнолітньої осудної особи, яка бажає в певних обставинах реалізувати своє «право на смерть» (спеціальний заповіт), або (за неможливості самостійно письмово викласти своє рішення) вираження такої волі в присутності близьких родичів і незацікавлених свідків (понятих), чи в присутності нотаріуса, або особи, що його замінює. В останньому випадку обов'язковим є застосування технічних засобів фіксації (аудіо/відеознімання) усного вираження бажання реалізувати «право на смерть»; 2) ретельне фіксування в спеціальному заповіті умов, за яких можливий розгляд питання про реалізацію «права на смерть»: стан здоров'я і/або характер тілесних ушкоджень, при яких можливе припинення роботи життєпідтримувальної апаратури; присутність у цей момент (за їх попередньої письмової згоди) близьких родичів, інших осіб, зазначених у заповіті, а також медичних працівників; 3) психолого-психіатрична експертиза особи, яка бажає реалізувати своє «право на смерть», у спірних або сумнівних випадках (сумнів в об'єктивній оцінці реальності такою особою); 4) у випадках бажаної евтаназії невиліковно або тяжкохворої особи проведення обов'язкового консиліуму лікарів і консультування з незалежним лікарем-експертом. Надання результатів консиліуму та висновок незалежного лікаря-експерта хворому, його близьким родичам та іншим зацікавленим особам за вказівкою самого хворого. Обов'язкове зберігання всіх матеріалів у нотаріуса або іншої уповноваженої особи, враховуючи довірену особу. Вирішення спірних питань реалізації «права на смерть» судом.

Висновки

Викладене дозволяє нам висловити кілька міркувань. По-перше, з урахуванням медичного аспекту кожна людина має право на безагональну смерть (особливо при невиліковних і пов'язаних з фізичними стражданнями хворобах). По-друге, з урахуванням юридичного аспекту людина має право на безагональну смерть лише за умови наявності юридичного механізму на здійснення цього права. По-третє, з огляду на невизначеність терміна «евтаназія», потрібно відмовитися від його використання в нормативно-правових актах України (передусім у Законі «Про охорону здоров'я»). По-четверте, у правовій державі може бути закріплено право на смерть.

З огляду на наведене у цій статті можна підсумувати, що термін «евтаназія» має і медичне, і юридичне значення. Її легалізація досі викликає сумніви, оскільки у світі немає однозначного ставлення до цієї процедури. В Україні евтаназія як соціальна проблема перебуває на стадії зародження. Вона потребує значного і наукового, і законодавчого доопрацювання. Загалом має бути зважене рішення щодо цього питання, яке враховувало б основні проблеми цього інституту, наявні суперечності, позиції громадських інститутів, міжнародних організацій, релігійних установ та об'єднань, а також суспільна думка в цілому. Лише в такому разі можливо прийти до рішення, яке максимально влаштувало б зацікавлені сторони.

Література

1. Коротких К. С. Эвтаназия как философско-правовая проблема. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2012. № 4(14). С. 141-149.

2. Sir Francis Bacon. The Advancement of Learning / ed. by Joseph Devey. New York: P.F. Collier and Son, 1901. URL: http://oll.libertyfund.org/titles/bacon-the-advancement-of- learning (viewed on 28.10.2022).

3. Law Dictionary. URL: https://www.merriamwebster.com/dictionary/euthanasia#legal Dictionary (viewed on 28.10.2022).

4. Нищук М. І. Евтаназія: право і безправ'я вибору смерті. Практична медицина. 1999. № 1-2. С. 113-116.

5. Терешкевич Г. Т. Основи біоетики та біобезпеки: підручник. Тернопіль: ТДМУ, 2014. 400 с.

6. Соня Анжеліка Дін. Аборти у країнах ЄС: від лібералізації до безлічі бар'єрів. DW. 2022. 26 трав. URL: https://www.dw.com/uk/aborty-u-krainakh-ies-povilnyi-prohres-i-bezlich- barieriv-a-61928183/a-61928183 (дата звернення: 28.10.2022).

7. Островська Б. Евтаназія vs права на життя: проблема прав людини. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017. № 3. С. 47-53.

8. Право на смерть. Коли в Україні дозволять евтаназію та до чого тут гроші. Заборона. 2021. 15 квіт. URL: https://zaborona.com/pravo-na-smert-koli-v-ukrayini-dozvolyat- evtanaziyu-ta-do-chogo-tut-groshi/ (дата звернення: 28.10.2022).

9. Купновська У. За власним бажанням. Яким буде український закон про евтаназію: передумови і небезпеки. Фокус. 2019. 31 жовт. URL: https://focus.ua/uk/ukrame/443488- po_sobstvennomu_zhelaniiu_kakim_budet_ukrainskii_zakon_ob_evtanazii_predposylki_i_opas nosti (дата звернення: 28.10.2022).

10. Giovanni Paolo II. Lettera Enciclica Evangelium Vitae, 25 marzo 1995. Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 1995. 192 p.

11. Святе Письмо Старого та Нового Заповіту (повний переклад, здійснений за єврейськими, арамійськими та грецькими текстами) / пер. І. Хоменко. Львів: Місіонер, 2008. 1460 с.

12. Триньова Я. О. Біоетика кримінально-правового забезпечення протидії злочинності: монографія. Харків: Право, 2019. 534 с.

13. Сьогодення і біоетика / ред. колегія: Ю. І. Кундієв (відп. ред.) [та ін.]. Київ: Авіцена, 2011. 400 с.

14. Порядок констатації та діагностичні критерії смерті мозку людини, затв. Наказом МОЗ України від 09.11.2020 № 2559. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1260-20#Text (дата звернення: 28.10.2022).

15. Евтаназія та суїцид з допомогою лікаря. BBC. URL: http://www.bbc.co.uk/ethics/ euthanasia/ (дата звернення: 28.10.2022).

16. Thursby J., Thursby М. University-industry linkages in nanotechnology and biotechnology: evidence on collaborative patterns for new methods of inventing. The Journal of Technology Transfer. 2011. Vol. 36, iss. 6. P. 605-623.

17. Про організацію паліативної допомоги в Україні: Наказ МОЗ України від

21.01.2013 № 41. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z0229-13#Text (дата звернення: 28.10.2022).

18. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text (дата звернення: 28.10.2022).

19. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-III. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 28.10.2022).

20. Сосніна О. В. До питання щодо удосконалення норм про кримінальну відповідальність за доведення до самогубства. Вісник Львівського торговельно- економічного університету. Юридичні науки. 2018. Вип. 6. С. 87-98. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvlkau_2018_6_11 (дата звернення: 28.10.2022).

References

1. Korotkih, K. S. (2012). Jevtanazija kak filosofsko-pravovaja problema [Euthanasia as a philosophical and legal problem]. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho», 4(14).

2. Sir Francis Bacon, Joseph Devey (ed.) (1901). The Advancement of Learning. New York: P.F. Collier and Son.

3. Law Dictionary. URL: https://www.merriamwebster.com/dictionary/euthanasia#legalDictionary.

4. Nyshchuk, M. I. (1999). Evtanaziia: pravo i bezpravia vyboru smerti [Euthanasia: the right and wrong to choose death]. Praktychna medytsyna, 1-2 [in Ukrainian].

5. Tereshkevych, H. T. (2014). Osnovy bioetyky ta biobezpeky [Basics of bioethics and biosafety]. Ternopil: TDMU [in Ukrainian].

6. Sonia Anzhelika Din (2022). Aborty u krainakh YeS: vid liberalizatsii do bezlichi barieriv [Abortion in EU countries: from liberalization to many barriers]. DW, 26 trav. URL: https://www.dw.com/uk/aborty-u-krainakh-ies-povilnyi-prohres-i-bezlich-barieriv-a- 61928183/a-61928183 (дата звернення: 28.10.2022). [in Ukrainian].

7. Ostrovska, B. (2017). Evtanaziia vs prava na zhyttia: problema prav liudyny [Euthanasia vs the right to life: a human rights issue]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 3 [in Ukrainian].

8. Pravo na smert. Koly v Ukraini dozvoliat evtanaziiu ta do choho tut hroshi [The right to die. When will euthanasia be allowed in Ukraine and what is the money for?]. Zaborona. 2021. 15 kvit. [in Ukrainian].

9. Kupnovska, U. (2019). Za vlasnym bazhanniam. Yakym bude ukrainskyi zakon pro evtanaziiu: peredumovy i nebezpeky [Voluntarily. What will be the Ukrainian law on euthanasia]. Fokus. 31 zhovt. [in Ukrainian].

10. Giovanni Paolo II (1995). Lettera Enciclica Evangelium Vitae, 25 marzo 1995. Citta del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana.

11. Khomenko I. (per.) (2008). Sviate Pysmo Staroho ta Novoho Zapovitu [The Holy Scriptures of the Old and New Testaments] (povnyi pereklad, zdiisnenyi za yevreiskymy, aramiiskymy ta hretskymy tekstamy). Lviv: Misioner, 2008 [in Ukrainian].

12. Trynova, Ya. O. (2019). Bioetyka kryminalno-pravovoho zabezpechennia protydii zlochynnosti [Bioethics of criminal law enforcement against crime]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

13. Kundiiev, Yu. I. (vidp. red.) (2011). Sohodennia i bioetyka [Today and bioethics]. Kyiv: Avitsena [in Ukrainian].

14. Poriadok konstatatsii ta diahnostychni kryterii smerti mozku liudyny [Procedure for establishing and diagnostic criteria for human brain death], zatv. Nakazom MOZ Ukrainy vid 09.11.2020 № 2559. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy [in Ukrainian].

15. Evtanaziia ta suitsyd z dopomohoiu likaria [Euthanasia and suicide with the help of a doctor]. BBC. URL: http://www.bbc.co.uk/ethics/euthanasia/ [in Ukrainian].

16. Thursby, J., Thursby, М. (2011). University-industry linkages in nanotechnology and biotechnology: evidence on collaborative patterns for new methods of inventing. The Journal of Technology Transfer, 36, 6.

17. Pro orhanizatsiiu paliatyvnoi dopomohy v Ukraini: Nakaz MOZ Ukrainy vid 21.01.2013 № 41 [Order on the organization of palliative care in Ukraine]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0229- 13#Text (дата звернення: 28.10.2022). [in Ukrainian].

18. Osnovy zakonodavstva Ukrainy pro okhoronu zdorovia: Zakon Ukrainy vid 19.11.1992 № 2801-XII [Law on the Basics of the Legislation of Ukraine on Health Care]. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy [in Ukrainian].

19. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal codex of Ukraine]: Zakon vid 05.04.2001 № 2341-III. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy» / VR Ukrainy [in Ukrainian].

20. Sosnina, O. V. (2018). Do pytannia shchodo udoskonalennia norm pro kryminalnu vidpovidalnist za dovedennia do samohubstva [To the issue of improving the norms on criminal responsibility for leading to suicide]. VisnykLvivskoho torhovelno-ekonomichnoho universytetu. Yurydychni nauky, 6 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru