Майнові права як об'єкт захисту в умовах збройного конфлікту

Keywords: property rights, violations, non-recognition, contestation, criterion of illegality, protection mechanism.

Постановка проблеми

захист майнових прав

Людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов'язком держави. Зобов'язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми, показав, що такі науковці, як У. Шемет, К. Косяченко, І. Спасибо- Фатєєва, Р. Стефанчук присвятили свої праці загальним питанням об'єктів цивільних прав. Більш детально майнові права як об'єкт цивільних правовідносин вивчали Р. Панькевич, С. Шимон, Ф. Ріш. Дослідження вказаних науковців, існуюча судова практика, а також нагальна необхідність чіткого і зрозумілого механізму захисту майнових прав в умовах збройного конфлікту, зумовили вибір теми статті.

Метою статті є дослідження відносин щодо захисту майнових прав в умовах збройного конфлікту як різновиду правовідносин щодо захисту. Проте вважаємо за потрібне акцентувати увагу на майнових правах як об'єкті таких відносин під час збройного конфлікту, який прямо впливає на наявність порушень майнових прав та розуміння можливості застосування процедур з відшкодування шкоди виключно після завершення конфлікту.

Виклад основного матеріалу

За усталеною у цивільному праві практикою всі відносини, що є об'єктом цивільно-правового регулювання, поділяються на дві групи: майнові та особисті немайнові, тобто об'єктами відносин виступають будь-які матеріальні та нематеріальні блага, до яких виникають або можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Розглядаючи майнові права через призму вчення про об'єкти цивільних прав, слід звернутися до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), де у ст. 177 ЦК України вказано, що "об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі, гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага" [1], тобто майнові права є окремим об'єктом цивільних прав, хоча зі змісту ст. 190 ЦК України зрозуміло, що майнові права та обов'язки є різновидом майна, є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами [1].

Про самостійність майнових прав у системі об'єктів цивільного права точаться тривалі дискусії. Зокрема, У. Шемет та К. Косяченко (2019) у своїй праці "Об'єкти цивільних прав: особливості та парадокси їх визначення" звертають увагу на те, що "критичне ставлення деяких науковців до майнових прав як об'єктів ґрунтувалося на розмежуванні цивільних правовідносин і цивільного обороту (здатність об'єктів цивільних прав брати участь у процесах, що сприяє динаміці цивільних правовідносин). Зараз вітчизняна юридична наука схильна не розмежовувати ці поняття та розглядати майнові права об'єктом і цивільних правовідносин, і цивільного обороту та такими, що посідають у системі об'єктів самостійне місце" [2, с. 57]. Погоджуємося з авторами останньої праці та вважаємо, що вона відображає повноту досліджень щодо майнових прав у цивільному обігу. Зокрема, на подвійність природи майнових прав вказує І. Спасибо-Фа- тєєва (2015) у своїй праці "Види об'єктів цивільних прав", де слушно зазначає, що "на складність розуміння майнових прав (чи то як права суб'єктивного, чи то як об'єкта права) впливає те, що вони можуть виступати і як елемент змісту правовідносин, і як його об'єкт" [3, с. 13].

Верховним судом України підготовлено "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ", де вказано, що "з аналізу чинного законодавства (ст. 190, 656, 717 ЦК, Закон від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII"Про заставу" (далі - Закон № 2654-XII), Закон від 19 червня 2003 р. № 979-IV"Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", Закон від 5 червня 2003 p. № 898-IV"Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV)), а також з урахуванням висновків Верховного Суду України за результатами розгляду спорів з приводу майнових прав (справи № 6-29429св09, 6-52295св10, 6-32594св10) вбачається, що майнові права поряд з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами є об'єктами цивільного обороту" [4].

І.Утєхін (2018) у своїй статті "Договір купівлі-про- дажу майнових прав: теорія та практика", визначаючи майнові права, використовує такі конструкції, як "дозвіл на використання" та "повноваження щодо набуття", при цьому акцентуючи, що "майнові права є особливим об'єктом цивільних прав і за суттю можуть бути як дозволи на використання певних об'єктів цивільних прав (якщо ці об'єкти є) чи виступати як повноваження особи набути певне право на об'єкт у майбутньому" [5, с. 202]. Про особливості майнових прав автор згадує і в контексті складання договорів з передачі майнових прав, наголошуючи, що "треба чітко розуміти особливості того чи іншого майнового права, що виступає предметом договору" [5, с. 203].

С. Шимон (2012) у своїй праці "Майнові права в контексті сучасних концепцій права власності в цивілістиці" також наголошує, що "загалом проблема майнових прав як об'єктів пов'язана з питаннями правового регулювання способів їх відчуження, передання під заставу, внесення до статутного капіталу підприємницьких товариств..." [6, с. 194].

Ф. Ріш (2020) у своїй роботі "Майнові права як об'єкти заставних відносин (порівняльні аспекти)" пропонує досить розгорнуте тлумачення категорії "майнові права", які слід розглядати як у широкому, так і у вузькому сенсі. У широкому значенні вона охоплює речові права, зобов'язальні права, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо). У вузькому сенсі "майнове право" характеризує абсолютне суб'єктивне цивільне право панування стосовно майнових цінностей, має грошову оцінку та упорядковує відповідним суб'єктам приналежність згаданих цінностей і здатне бути самостійним об'єктом цивільного обороту відповідно до ст. 177 ЦК України. Майнові права закладають невидимий зв'язок між (юридичною або фізичною) особою - суб'єктом, з одного боку, та майновою цінністю (благом), з іншого боку [7, с. 10-11].

У ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" № 2658-Ш від 12.07.2001 р. зазначено, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі, права, які є складовими права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги [8]. Із цього визначення можемо зрозуміти, що майнові права завжди пов'язані з майном, але не тотожні праву власності, хоча складові права власності вважаються майновими, більше того, законодавець наводить приклади специфічних прав, що за своєю сутністю є майновими.

Також слід звернути увагу на те, що в "Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" також вказано, що "при розгляді справ зазначеної категорії судам слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпоряджання майном (напр., спадкові права; права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і под.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно" [4]. Тобто можна з упевненістю сказати, що майнові права є цікавим з позиції права об'єктом дослідження, позаяк мають дуже широкий вияв та здебільшого цивільно-господарське спрямування. Зокрема і С. Почтарьов (2013) у своїй статті "Предмет договору дарування" робить уточнення про те, що ". майнові права є частиною прав на цінні папери та корпоративних прав. Нарешті, майновими правами чи правами на майно є речові права: володіння, емфітевзис, суперфіцій, сервітут" [9, с. 164].

А. Сліпченко (2020) у праці "Визначення поняття "майно" у праві ЄС та вітчизняному праві" робить висновок про те, що "поділ майна на наявне та законні (правомірні, легітимні) очікування, який традиційно використовується у практиці ЄСПЛ, має свій аналог у правовій доктрині України. Зокрема, наявне майно охоплюється у вітчизняному праві поняттям існуючі майнові блага, а законні очікування, в основі своїй, збігаються з поняттям майбутні об'єкти майнових правовідносин" [10, с. 127]. З цього випливає, що в понятті "законні очікування", яке використовує автор, простежується сподівання особи на те, що належне особі майнове право згодом буде реалізовано.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. До майнових обов'язків належать, зокрема, договірні зобов'язання майнового характеру, зобов'язання з утримання тощо, обов'язки з відшкодування шкоди, а також обов'язки щодо вчинення певних дій стосовно майна, передбачених законом або договором, та на інших підставах (напр., обов'язок щодо знесення самочинного будівництва) [11 ].

Ми вважаємо, що майнові права є об'єктом захисту, і тому, що право на захист цивільних прав та інтересів гарантується ст. 15 ЦК України, яка передбачає, що "кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання" [1]. Окрім цього, Р. Панькевич (2018) у свої статті "Правове регулювання захисту майнових прав та інтересів держави й територіальних громад у цивільному праві України" конкретизує, що захист майнових прав та інтересів держави та територіальних громад є комплексним інститутом як матеріального, так і процесуального права, що здійснюється в разі їх порушення, невизнання або оспорювання [12, с. 70].

Натомість О. Кот (2016) у своїй праці "Інститут захисту прав у цивільному праві України" зауважує, що "право на захист на практиці найчастіше реалізується через процесуальні норми, але за своєю сутністю воно є передусім матеріально-правовою, а не процесуальною категорією, хоча і дуже тісно пов'язане з процесуальними нормами" [13, с. 229].

У висновку, який зробив Верховний Суд України, вказано, що захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством (напр., захист майнових прав автора - за Законом від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII"Про авторське право і суміжні права"; далі - Закон № 3792-XII), а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства [11].

Зі змісту ст. 15 ЦК України, Т. Асатрян робить висновок, що підставами захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільних прав, у тому числі, і майнових. Продовжуючи думку, автор зауважує, що водночас слід враховувати такі умови, за яких здійснюватиметься захист: 1) суд має встановити наявність в особи суб'єктивного права або інтересу, що охороняється законом, про захист яких особа звернулася до суду; 2) суд має з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмовити в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог; 3) для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або інтересу, що охороняється законом, характеру незаконного посягання та бути ефективним [14, с. 135].

Отож наступним нашим дослідницьким завданням є з'ясувати, у чому полягає порушення, невизнання та оспорювання майнових прав саме в умовах збройного конфлікту. Спершу маємо зауажити той факт, що порушення прав, у тому числі і майнових, є більш дослідженою категорією. А от такі підстави захисту, як невизнання та оспорювання, малодосліджені та потребують додаткового наукового пошуку. Зазначимо також, що необхідно відрізняти порушення, невизнання та оспорювання за їхнім юридичним змістом, а також з'ясувати важливість критерію протиправності щодо активних дій та / або бездіяльності, що призвели до порушення, невизнання та оспорювання майнових прав в умовах збройного конфлікту.

У листі Верховного суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" вказано, що зміст зазначених у ст. 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин [15]. Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, в: недотриманні сторонами в момент вчинення правочину вимог закону (ст. 215 ЦК); поширення про особу недостовірної інформації (ст. 277 ЦК); розкриття таємниці про стан здоров'я особи (ст. 286 ЦК); піддання фізичної особи катуванню, жорстокому або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ст. 289 ЦК); неповага до гідності та честі особи (ст. 297 ЦК); протиправне позбавлення права власності чи його обмеження (ст. 321 ЦК); безпідставне заволодіння особою майном іншої особи- власника (ст. 387 ЦК); створення власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК); неправомірне використання твору без згоди автора (ст. 443 ЦК); невиконання чи неналежне виконання умов зобов'язання (ст. 610 ЦК); безпідставна одностороння відмова від договору (ст. 651 ЦК); продаж товару неналежної якості (ст. 678 ЦК); втрата (нестача) чи пошкодження речі (ст. 951 ЦК); спричинення фізичній чи юридичній особі майнової чи немай- нової (моральної) шкоди (ст. 1166-1167 ЦК) [15].

Як бачимо зі змісту наведених статей, порушення права може проявляється як у виконанні активних дій, так і в бездіяльності, що мають протиправний характер. На підтвердження нашої думки зазначимо, що Д. Куше- рець (2014) у своїй праці "Невизнання та оспорювання права як підстави охорони і захисту в договірному праві" робить уточнення, що "... порушення договірного права виражається в невиконанні або належному виконанні стороною договору покладених на неї умовами договору або положенням чинного законодавства обов'язків. Порушення як підстава до захисту майнового права в договірному праві має форму бездіяльності суб'єктів, що полягає в невчиненні обов'язкових для сторони та визначених договором чи законом дій у повному обсязі або частково" [16, с. 97]. Продовжуючи думку авторка вказує, що невизнання та оспорювання можуть бути визначені як посягання на суб'єктивні майнові права особи [16, с. 94], але уточнює, що підставою до охорони майнових прав фізичних та юридичних осіб у договірному праві є невизнання певного права особи, що можна визначити як заперечення наявності його у сторони договору шляхом відмови у вчиненні передбачених договором певних дій, які особа, що не визнає наявність суб'єктивного цивільного права, зобов'язана або може вчиняти в цивільному правовідно- шенні, у якому вона перебуває, у той час як оспорювання майнового права в договірних відносинах не може виступати ні підставою до його захисту, ні підставою до його охорони [16, с. 97].

Р. Стефанчук (2004) розкриває зміст вказаних категорій, зазначаючи при цьому, що вони є трьома формами посягань на суб'єктивне право. На думку вченого, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, унаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання - це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, унаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідно- шенні. Оспорювання - це такий стан цивільного право- відношення, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. Оспорюване право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого [17].

Під час вирішення питання щодо тлумачення та розмежування понять порушення, невизнання та оспорювання майнових прав в умовах збройного конфлікту слід виходити з того, що більшість доктринальних джерел розуміють їх як тріаду підстав захисту суб'єктивних цивільних прав. Разом з тим у листі Верховного суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" визначено, що невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права [15].

Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то особа, чиє право оспорюється, може вимагати його визнання шляхом звернення із зустрічним позовом [15]. З огляду на це, можемо зауважити, що невизнання цивільного права, у тому числі майнового, не здійснюється у формі активних дій суб'єктів, що мають форму заперечення із зверненням про це до юрисдикційного органу, натомість оспорювання передбачає активні дії із зверненням до юрисдикційного органу.

Наступним питанням нашого дослідження є розкриття критерію протиправності щодо активних дій та / або бездіяльності, що призвели до порушення, невизнання та оспорювання майнових прав в умовах збройного конфлікту. З приводу цього досить лаконічною є думка О. Отраднової (2010), яка у своїй статті "Критерії протиправності та правомірності в деліктних зобов'язаннях" вказує, що для визначення протиправності необхідна наявність двох рівновеликих критеріїв. По-перше, обов'язковим є порушення суб'єктивного права особи, тобто фактичне порушення її майнових або особистих немайнових інтересів.

Другим критерієм протиправності за вищезазначеною теорією є порушення норм права або тих об'єктивних правил поведінки, які закріплені в нормах права [18, с. 239-240]. У цьому випадку ми дійшли думки, що поведінка, яка порушує норми права і не відповідає приписам закону, вважатиметься протиправною, якщо не матиме будь-яких ознак правомірної поведінки, що своєю чергою може вплинути на відповідальність за заподіяну шкоду. Виходячи з досліджуваних нами майнових прав як об'єктів порушення, невизнання та оспорювання, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що законодавець не запропонував окремого механізму захисту майнових прав в умовах збройного конфлікту. Більше того, про майнові права не йдеться і в нещодавно розробленому проєкті Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації" № 7198 від 24.03.2022 р. [19].

Отож з тексту вказаного проєкту Закону випливає, що в ньому зазначається про компенсацію за пошкодження та знищення житла фізичної особи, під яким розуміється "житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них" (ст. 379 ЦК) та відповідні об'єкти будівництва [19]. Більше того, взагалі немає згадки про питання компенсації власникам нежитло- вого нерухомого майна та компенсації юридичним особам. Оскільки щодо майнових прав не визначений спеціальний порядок захисту і наразі діє принцип, за яким захист має здійснюватися на загальних засадах цивільного законодавства.

Висновки

Виходячи з розуміння майнових прав, вважаємо, що така його характеристика як "панування стосовно майнових цінностей", дає нам підстави говорити про суттєві порушення або навіть і про повну неможливість такого панування в умовах бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації. З огляду на це можемо говорити про втрату суб'єктами майнових прав таких правомочностей щодо них як володіння, користування та розпорядження, а також і про порушення законних очікувань щодо реалізації майнового права в майбутньому. Все це дає підстави вважати, що суб'єкт майнових прав зазнає передусім майнових втрат, а тому механізм захисту майнових прав повинен містить подачу заяви про компенсацію, розгляд її компетентними органами та забезпечення надання компенсації.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України : Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. Дата оновлення: 07.05.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15(дата звернення: 12.04.2022).

2. Шемет У.Р., Косяченко К.Е. Об'єкти цивільних прав: особливості та парадокси їх визначення // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Юридичні науки, 2019. Т. 30(69). № 6. С. 56-60. DOI https://doi.org/10.32838/2707-0581/2019.6/11.

3. Спасибо-Фатєєва І.В. Види об'єктів цивільних прав // Часопис ци- вілістики, 2015. Вип. 18. С. 13-18.

4. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ. Верховний суд України. URL: https://ips.ligazakon.net/document/VSS00069(дата звернення: 12.04.2022).

5. Утєхін І.Б. Договір купівлі-продажу майнових прав: теорія та практика // Вісн. ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2018. Вип. 2(82). С. 196-205.

6. Шимон С.І. Майнові права в контексті сучасних концепцій права власності в цивілістиці // Часопис Київ. ун-ту права, 2012. 2. С. 192-195.

7. Ріш Ф.А. Майнові права як об'єкти заставних відносин (порівняльні аспекти) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Нац. академія наук України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2020. 286 с.

8. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні : Закон України № 2658-IIIвід 12.07.2001 р. Дата оновлення: 03.07.2020 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2658-14(дата звернення: 15.04.2022).

9. Почтарьов С.О. Предмет договору дарування // Наше право,

2013. № 2. С. 161-167

10. Сліпченко А. С. Визначення поняття "майно" у праві ЄС та вітчизняному праві // Форум Права, 2020. № 61(2). С. 122-130. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.3883825.

11. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12. URL: https://ips.ligazakon.net/document/VsS00069(дата звернення: 15.04.2022)

12. Панькевич Р.В. Правове регулювання захисту майнових прав та інтересів держави й територіальних громад у цивільному праві України // Наук. вісн. Херсон. держ. ун-ту. Юридичні науки, 2018. Вип. 2, Т. 1. С.67-71.

13. Кот О.О. Інститут захисту прав у цивільному праві України. URL:

http://antikalaw.com.ua/data/uploads/2016/04/kot_oinctitut_zahictu_prav_u_

civil_nomu_pravi_ukrayini_1.pdf. С.227-245 (дата звернення: 17.05.2022).

14. Асатрян Т.Л. Підстави захисту майнових прав в умовах збройних конфліктів / за заг. ред. І.В. Толока // Всеукр. наук.-практ. конф. мол. вчених, ад'юнктів, слухачів, курсантів і студентів "Молодіжна військова наука у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка". 23 квітня 2021 р. Київ : ВІКНУ, 2021. С. 135-135.

15. Лист Верховного суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України". URL: https://ips.ligazakon.net/document/VSS00073(дата звернення: 17.05.2022).

16. Кушерець Д. Невизнання та оспорювання права як підстави охорони і захисту в договірному праві // National Low J.: Teory and Practice,

2014. C. 93-98.

17. Цивільне право : навч. посіб. / за заг. ред. Р.О. Стефанчука. Київ : Правова єдність, 2009. 532 с. URL: http://adhdportal.com/book_835_chapter_23_Glava_12._Zakhist_ivlnikh_prav_ta_nteresv.html(дата звернення: 17.05.2022)

18. Отраднова О.О. Критерії протиправності та правомірності в деліктних зобов'язаннях // Актуальні проблеми держави і права, 2010. Вип. 53. С. 238-243. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2010_53_36(дата звернення: 17.05.2022).

19. Проєкт Закону України " Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації" № 7198 від 24.03.2022 р. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39283 (дата звернення: 22.05.2022).

References

1. The Civil Code of Ukraine (2003). Code on January 16, 2003 № 435-