Обмеження права на свободу слова та вираження поглядів в умовах воєнного стану: правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обмеження права на свободу слова та вираження поглядів в умовах воєнного стану: правові аспекти

Коломієць Інна Станіславівна,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, заступник завідувача науково- організаційного відділу Інституту законодавства Верховної Ради України



Анотація

Метою статті є аналіз правових умов можливості обмеження гарантованого національним законодавством і міжнародним правом права на свободу слова та вираження поглядів в умовах воєнного стану.

Наукова новизна полягає у пошуку балансу між правом на свободу вираження поглядів і поширення інформації та захистом національних інтересів і територіальної цілісності країни в умовах воєнного стану, а також виробленні на основі проведеного дослідження рекомендацій по удосконаленню законодавства.

Методологія дослідження представлена комплексом загальнонаукових, філософських та спеціально-правових методів із застосуванням системного, структурно-функціонального, інформаційного, синергетичного, аксіологічного підходів.

Висновки. В умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з повномасштабною російською агресією в Україні, актуалізується питання правових підстав часткового обмеження гарантованих Конституцією України і міжнародними актами, які є частиною національного законодавства, прав і свобод людини. Одним із фундаментальних прав у демократичному суспільстві виступає право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Міжнародне право наділяє країни, що переживають надзвичайні ситуації, можливістю обмеження частини гарантованих і охоронюваних свобод, називаючи війну або іншу суспільну небезпеку, яка загрожує життю нації, необхідною умовою запровадження таких обмежень. При цьому на державу покладається обов'язок чіткого законодавчого визначення відповідних умов та механізмів. Тому міжнародними актами та Конституцією України право на свободу вираження поглядів та інформації декларується із застереженням щодо обмеження законом в інтересах національної та державної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку тощо. Користування відповідними правами щодо поширення інформації накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність, тим більше в умовах російської військової агресії, яка ще з часу тимчасової окупації українських територій у 2014 році носить ознаки гібридної війни.

Українське законодавство у сфері діяльності медіа та інформаційного контенту, з урахуванням нещодавно внесених змін, частково регулює відповідні обмеження. На нашу думку, визначеності правових механізмів обмеження права на свободу вираження поглядів під час воєнного стану та зменшенню деструктивного впливу медіаконтенту, що несе загрозу державному суверенітету, національній безпеці, територіальній цілісності України та життю її громадян, сприятиме прийняття Закону України «Про медіа», а також внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Разом з тим, Україна, залишаючись суверенною і демократичною державою, повинна забезпечувати встановлені Конституцією України гарантії свободи слова, вільного отримання, збирання і поширення інформації з урахуванням встановлених законами України обмежень, пов'язаних з воєнним станом.

Ключові слова: свобода слова і вираження поглядів, інформація, пропаганда, медіа, ЗМІ, воєнний стан, обмеження прав людини.



Kolomiiets Inna S.,

PhD in Law, Senior Research Fellow, Deputy Head of Scientific and Organizational Department of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

RESTRICTION OF THE RIGHT TO FREEDOM OF SPEECH AND FREE EXPRESSION OF VIEWS UNDER THE MARTIAL STATE CONDITIONS: LEGAL ASPECTS

Abstract

The purpose of the article is to analyze the legal conditions of the possibility of restriction of the right to freedom of speech and expression of views, which is guaranteed by national legislation and international law, in martial state conditions. свобода слова інформація пропаганда

The scientific novelty consists in finding a balance between the right to freedom of expression and dissemination of information and the protection of nationaI interests and territoriaI integrity of the country in the of martial state conditions, as well as developing recommendations for improving the legislation based on the conducted research.

The research methodology is represented by a complex of general scientific, philosophical and special legal methods with the use of systemic, structural-functional, informational, synergistic and axiological approaches.

Conclusions. In the conditions of martial state introduced in connection with full-scale Russian aggression in Ukraine is actualized the issue of legal grounds for partial restriction of the human rights and freedoms guaranteed by the Constitution of Ukraine and international acts, which are the part of national legislation. The right to freedom of thought and speech, free express views and beliefs is one of the fundamental rights in a democratic society. International law gives countries experiencing emergency situations the ability to limit some of the guaranteed and protected freedoms, designating war or other public danger that threatens the life of the nation, as a necessary condition for the introduction of such restrictions. At the same time, the state is entrusted with the duty of clear legislative definition of the relevant conditions and mechanisms. Therefore, international acts and the Constitution of Ukraine declare the right to freedom of expression of views and information with a caveat regarding limitations by law in the interests of national and state security, territorial integrity, public order, etc. Exercising the relevant rights regarding the dissemination of information imposes special duties and special responsibility, especially in the conditions of Russian military aggression, which since the time of the temporary occupation of Ukrainian territories in 2014 bears the signs of a hybrid war.

Ukrainian legislation in the field of media activity and information content, taking into account the recently introduced changes, partially regulates the relevant restrictions. In our opinion, the adoption of the Law of Ukraine «On Media» will contribute to the certainty of legal mechanisms for limiting the right to freedom of expression during martial state and to reducing the destructive impact of media content that threatens state sovereignty, national security, the territorial integrity of Ukraine and the Iives of its citizens, and as weII as amendments to the Law of Ukraine «On the LegaI Regime of Martial State». At the same time, Ukraine, remaining a sovereign and democratic state, must ensure the guarantees of freedom of speech, free receipt, collection and dissemination of information established by the Constitution of Ukraine, taking into account the restrictions established by the laws of Ukraine related to martial state.

Key words: freedom of speech and expression, information, propaganda, media, mass media, martial state, restrictions on human rights.



Постановка проблеми

В умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з повномасш- табною російською агресією в Україні, актуалізується питання правових підстав часткового обмеження гарантованих Конституцією України і міжнародними актами, які є частиною національного законодавства, прав і свобод людини. Одним із фундаментальних прав у демократичному суспільстві виступає право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Міжнародне право наділяє країни, що переживають надзвичайні ситуації, можливістю обмеження частини гарантованих і охоронюваних свобод, називаючи війну або іншу суспільну небезпеку, яка загрожує життю нації, необхідною умовою запровадження таких обмежень. При цьому на державу покладається обов'язок чіткого законодавчого визначення відповідних умов та механізмів.

Метою статті є аналіз правових умов можливості обмеження гарантованого національним законодавством і міжнародним правом права на свободу слова та вираження поглядів в умовах воєнного стану, що супроводжуватиметься пошуком балансу між відповідним правом та захистом національних інтересів і територіальної цілісності країни.

Аналіз досліджень та публікацій

Питання правомірного обмеження прав людини в міжнародному та національному праві ставали об'єктом аналізу багатьох науковців та практиків. Зокрема, дослідження в цьому контексті проводили Бурмагін О. О., Бу- роменськийМ.В., ГрецоваЄ.Є., ЄбзєєвБ.С., МерникА.М., НазаровВ.В., ОпришкоД.І., Оп- ришкоЛ.В., РазмєтаєваЮ.С., СенатороваО.В., Скрипнюк О. В., Славко А. С., Фігель Ю. О., Чир- кін В. Є. Значний внесок у розробку цієї теми внесли також С.Грір, М.Дж.Денніс, Н.Х.Ем- месс, Ф. Зумпані, Дж. М. Лєхман, М. Мілованіч, Г. Оберляйтнер, К. Рейд, К. Дж. Фаріс, Л. Р. Хай- фер, Е. М. Хафнер-Бартон та інші.

Сьогодні актуалізувалася необхідність у дослідженні питань вивчення можливості обмеження гарантованих національним законодавством і міжнародним правом свобод щодо вираження поглядів та розповсюдження інформації в умовах введеного в Україні воєнного стану.

Виклад основного матеріалу

У зв'язку з широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації відповідно до п.20 частини першої ст. 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [1] з 24лютого 2022 р. в Україні Указом Президента від 24.02.2022 р. №64/2022 [2], затвердженим Законом від 24.02.2022 р. №2102-IX [3], введено воєнний стан. Законодавство визначає останній як «особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень». Таким чином, правовими наслідками введення в Україні воєнного стану можуть бути обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Одним із фундаментальних прав у демократичному суспільстві, закріпленим нормами міжнародного права і національним законодавством, виступає право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як відомо, відповідне право в Україні, крім Конституції (ст. 34), гарантується ключовими міжнародними актами: статтею 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [4], статтею 19 Загальної декларації прав людини [5], статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) [6] (далі - ЄКПЛ), 29 квітня 1982 р. на 70-й сесії Комітетом міністрів Ради Європи було ухвалено Декларацію про свободу вираження поглядів та інформації [7], якою встановлюється, що свобода вираження поглядів та інформації є основоположним елементом принципів справжньої демократії, верховенства права й поваги прав людини, необхідним для соціального, економічного, культурного й політичного розвитку кожної людини та є умовою гармонійного прогресу соціальних і культурних груп, націй та міжнародної спільноти. Цим документом конкретизується право передавання чи поширення інформації за допомогою ЗМІ, їх вільного змістовного наповнення, а також декларується скасування цензури або будь-якого контролю чи обмежень щодо учасників інформаційного процесу.

ЄКПЛ однаковою мірою поширює право свободи вираження поглядів на будь-яку особу, ця свобода застосовується також як до традиційних каналів передачі повідомлень (преса, радіо, телебачення тощо), так і до поширення інформації в мережі Інтернет [8].

До міжнародних стандартів забезпечення свободи вираження поглядів віднесено також принципи свободи вираження поглядів, які конкретизуються, у тому числі, у принципи доступу до ефіру та регулювання мовлення [9, c.79-218], що є основним джерелом інформації та дозвілля для більшості частини населення. Мовлення розглядається як основне джерело інформації та новин, яке об'єктивно виступає об'єктом зацікавленості та конкуренції владних, громадських і комерційних структур. Тому принципи встановлюють систему стандартів, спрямованих на досягнення балансу між забезпеченням та захистом незалежного мовлення й врахуванням інтересів суспільства. Відповідно до них право на свободу вираження включає право мовників бути вільними від державного, політичного або комерційного втручання, та право громадськості на отримання різнобічної інформації та ідей через різноманітні мовні ЗМІ. Різноманітність у даному випадку передбачає плюралізм мовних організацій, їх форм власності, а також поглядів та мов у мовленні в цілому. Зокрема, цей принцип передбачає існування широкого спектра незалежних мовників та програм, що є представленням та відображенням суспільства в цілому.

Слід, однак, зауважити, що міжнародними актами та національним законодавством право на свободу вираження поглядів та інформації декларується із застереженням. Так, ст. 34 Конституції України передбачає, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку. Так само, серед необхідних умов реалізації цього права, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю,

Європейська конвенція з прав людини називає захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, у зв'язку з чим здійснення цих свобод може підлягати формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві. До того ж, статтею 10 Конвенції встановлено, що ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств [6]. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, своєю чергою, визначає, що користування відповідними правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність, а отже, може бути пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними, серед іншого, для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення [4].

Міжнародні принципи вільного мовлення, декларуючи недопущення можливості держави встановлювати контроль над теле- радіомовленням, також допускають виникнення дійсно надзвичайних обставин, коли такі заходи є абсолютно необхідними, пропонуючи на цей період прийняття спеціального законодавства, яке відповідало б надзвичайним вимогам і, у той же час, - міжнародному законодавству [9, с. 82-83].

Необхідно відзначити, що саме поняття інформації (лат. - роз'яснення) є багатовимірним і може змінювати своє функціональне призначення в залежності від конкретних історичних обставин, соціально-політичного забарвлення, являти собою джерело критичної оцінки або бути пропагандою, ретельно спланованою та нав'язаною її поширювачами. Так, крім того, що це «відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність» [10], одним із визначень цього поняття є «абстрактне судження, що має різні значення залежно від контексту» [11]. Цим інформація відрізняється від даних, посідаючи все більш значне місце у житті суспільства XXI століття, яке слідує тенденції стати інформаційним суспільством, виробляючи і споживаючи все більше інформації, остання може бути правдивою, хибною, відверто перекрученою. В умовах військової агресії чутливість до таких її граней збільшується у рази.

Протягом століть інформація, яка використовувалася для поширення у найбільш агресивній формі, трансформувалася у пропаганду (лат. propago - «поширюю») - «форму комунікації, спрямовану на поширення в суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції» [12]. Для формування обраного результату суспільної думки пропаганда широко використовує комунікаційні канали ЗМІ. Пропаганда може мати як позитивну (конструктивну), так і негативну (деструктивну) форми. Бажаним результатом пропаганди є зміна ставлення до її суб'єкта. В основі зловмисної пропаганди, яка нав'язує людям ті або інші переконання, лежить принцип «мета виправдовує засоби». Метою негативної пропаганди є політична боротьба, розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві тощо. Це відбувається завдяки формуванню «образу ворога», створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів [12].

Загроза розповсюдження зловмисної пропаганди в умовах російської військової агресії полягає у тому, що сама інформація може використовуватися як зброя. У цьому контексті слід згадати про новий термін «гібридної війни», що виник нещодавно, однак міцно закріпився у визначенні сучасного протистояння. Як зазначається, Російська Федерація не раз відпрацьовувала і продовжує відпрацьовувати різноманітні прийоми та технології у війні проти України. Серед населення Росії сіється паніка про можливий наступ Америки чи НАТО з боку української території, міфічних «бандерівців», які заполонили владу в Україні, та нацистів, які не дозволяють російськомовним громадянам розмовляти російською. Так пропагандисти намагаються переконати свій народ в необхідності ведення війни в Україні [13]. Однак такий переконливий інформаційний важель може використовуватися не лише в середині країни-агресора, а й на території країни, що потерпає від цієї агресії. Воєнна агресія проти України, фактично розпочата Росією ще в 2014році з окупації частини українських територій, була би позбавлена свого активного потенціалу без підтримки розтягнутої у часі потужної інформаційної кампанії. Організовувалася та координувалася діяльність численних ЗМІ, які, спираючись на право вільного вираження поглядів у демократичній країні, одночасно були ретрансляторами гасел політичних партій та громадських організацій, які зазіхали на суверенітет цієї ж країни. Влучно сформульовані тези щодо провідних життєвих постулатів особистості, які начебто піддавалися обмеженням з боку держави і співгромадян, знаходили своїх прихильників в Україні, формуючи певний прошарок суспільства, що віддавав перевагу втраті національної ідентичності, незалежності, державності на користь «вигідної» зміни громадянства в межах своєї ж країни.

Потужні інформаційні вкидання є вагомою причиною зародження, підтримки та реалізації планів будь-якої збройної агресії, яку легітимізує, в першу чергу, громадська думка населення країни-нападника, схвалюючи дії політичного керівництва держави і наділяючи його повноваженнями задля досягнення воєнних цілей. З іншого боку, готуючи необхідну інформаційну платформу на території іншої держави з обґрунтування та виправдання свого нападу, країна-агресор забезпечує собі більш сприятливі умови для виконання своїх загарбницьких намірів.

Отже, в таких умовах постає закономірна дихотомія: з одного боку, держава гарантує права і свободи людини шляхом прийняття відповідного законодавства та імпле- ментуючи міжнародні угоди. З іншого боку, задля гарантії цих прав держава повинна знову ж таки через законодавство забезпечувати власний суверенітет і територіальну цілісність. Таким чином, коли йдеться про загрозу державному суверенітету та життю громадян, саме законодавством повинні визначатися чіткі обмеження факторів впливу, що призвели до неї або сприяють цій загрозі, якими можуть виступати, у тому числі, прописані в конституції свободи, і зокрема свобода слова і вираження поглядів.

Наведені вище норми міжнародних актів та Конституції України свідчать про те, що ці права надійно захищені на рівні як міжнародного, так і національного законодавства, отже завдання полягає у пошуці відповідного балансу між правом на свободу вираження поглядів та захистом національних інтересів і територіальної цілісності країни у період збройного конфлікту [8]. Застереження, зазначені у законодавстві щодо застосування відповідних прав, повною мірою відповідають ситуації, що склалася в Україні. Повномасштабна військова агресія РФ проти нашої держави здатна була ще в перші дні вторгнення зруйнувати державний суверенітет, а територіальна цілісність країни де факто порушена ще у 2014році з окупацією Криму та самопроголошенням так званих «ЛНР» і «ДНР», злочинними забороненими діями загарбників повністю нівельоване непорушне право людини на життя. Відповідно до міжнародного права користування свободами слова та вираження поглядів накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Логічно, що в даному випадку повинні вмикатися всі названі вище застереження в якості обмежень щодо такого користування, оскільки: 1) вони вводяться для досягнення легітимної мети; 2) вони необхідні в демократичному суспільстві (тобто для їх введення існує нагальна суспільна потреба, мотиви введення є відповідними і достатніми).

У міжнародному праві прав людини деякі основні договори містять положення про відступ, які дозволяють державі призупинити або обмежити здійснення певних прав за договором у надзвичайних ситуаціях [14].

Зауважимо, що стаття 15 ЄКПЛ містить положення про відступ від зобов'язань. Вона надає Договірним Державам, за виняткових обставин, можливість обмеженого і контрольованого відступу від своїх зобов'язань із забезпечення певних прав і свобод, називаючи при цьому умовою правомірного відступу від зобов'язань війну або іншу суспільну небезпеку, яка загрожує життю нації, вживаючи заходи ... виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища. Цією ж статтею право на свободу вираження поглядів до зобов'язань, відступ від яких не допускається, не віднесене. Однак до них віднесене зобов'язання статті 7 - ніякого покарання без закону [15].

Отже, вимогою ЄКПЛ є те, щоб відповідні обмеження встановлювалися законом, який повинен відповідати критеріям ясності та передбачуваності, а саме обмеження було пропорційним законній меті. У цьому контексті цікавим буде навести приклад Туреччини. Законодавство цієї країни визнає право на свободу висловлювання одним із основоположних прав, втім, протягом певного періоду реалізувати його було дуже складно, зокрема, через те, що в преамбулі до Конституції Туреччини 1982 р. зазначалося, що захист не надається думкам або поглядам, які суперечать турецьким національним інтересам, основоположному принципу існування неподільної турецької держави і території [8].

Законодавство України містить низку правових норм, які обмежують свободу вираження поглядів з огляду на необхідність захисту національних інтересів України, її територіальної цілісності, забезпечення правопорядку тощо, а також протидії російській навалі держави-агресора і терориста. Деякі з них введені нещодавно, вже під час повно- масштабного російського вторгнення. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» «забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, регіональної, релігійної ворожнечі;. пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки; популяризації або пропаганди держави-терориста (держави-агресора) та її органів, російського нацистського тоталітарного режиму, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну, представників органів влади держави-терориста (держави-агресора) та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-терориста (держави-агресора), виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію Російської Федерації як дер- жави-терориста проти України, окупацію території України; виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського конфлікту, громадянської війни, заперечення тимчасової окупації частини території України; глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, представників збройних формувань

Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та інші структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, у тому числі шляхом їх визначення як «повстанці», «ополченці», «ввічливі військові люди» ...» [16]. Аналогічні положення містить й ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» [17].

Ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» [18] відносить до терористичної діяльності, серед іншого, пропаганду і поширення ідеології тероризму, а також інше, в тому числі й інформаційне, сприяння тероризму. У травні 2022 р. цю статтю доповнено положеннями, відповідно до яких: пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України також віднесено до терористичної діяльності; державу, яка відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму, названо державою-терористом.

Кримінальний кодекс України у ч.1, 6 ст. 111-1 встановлює відповідальність за таку колабораційну діяльність:«публіч

не заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агре- сора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України»; «здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/ або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України». При цьому публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизна- ченого кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації; а під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації [19].

Наразі на розгляді в парламенті знаходиться проєкт Закону України «Про медіа» (реєстр. № 2693-д від 02.07.2020 р.), який має прийти на зміну застарілому законодавству, що не враховувало технологічних змін та містило неефективні процедурні норми. Поряд із тим, що цей закон імплементує оновлений комплекс правових норм у галузі аудіовізуальних медіа відповідно європейських стандартів і міжнародних зобов'язань України [20], він визначить ефективні та сучасні засади захисту прав споживачів на вільне отримання інформації, а також законні механізми визначення і обмеження шкідливого контенту. Серед іншого, передбачається законодавче закріплення та забезпечення дотримання на території України вимог і обмежень у сфері медіа з метою захисту національного медіа-простору України та побудови інформаційного середовища, здатного протистояти актуальним реаліям гібридної війни, загрозам інформаційної безпеки [21], шляхом надання ще більших можливостей Нацраді з питань телебачення і радіомовлення ухвалювати рішення, санкції, механізми, які дадуть змогу зупиняти поширення незаконного контенту. Таким чином, українське законодавство наблизиться до того, щоб забезпечити юридичні механізми захисту на інформаційному фронті під час війни.

Із початком російської агресії українська держава зіштовхується з постійними викликами, які змушена вирішувати для захисту свого суверенітету від наслідків гібридної війни. Після такого необхідного кроку, як заборона діяльності політичних сил, що намагалися підтримувати позитивний імідж країни-агресора, послідувало закриття пов'язаних із ними ЗМІ, намагання припинити розповсюдження в медіапросторі будь-якого шкідливого контенту, який становить загрозу національній безпеці України. Ці закономірні заходи спричинили критику та обурення з боку медійників, які, поряд з усвідомленням того, що країна перебуває у стані війни, сприйняли обмеження свого права на свободу слова та вираження поглядів більш вагомим відносно необхідності забезпечення охорони державного суверенітету, життя і здоров'я громадян, ефективного протистояння російській навалі.

Як наголошувалося, міжнародне право наділяє країни, що переживають надзвичайні ситуації, можливістю обмеження частини гарантованих і охоронюваних свобод [22]. Так, Е.М.Хафнер-Бартон, Л.Р.Хай- фер та К. Дж. Фаріс називають права людини основними жертвами надзвичайних ситуацій [23]. Г. Оберляйтер констатує, що «відповідно до міжнародного права прав людини відступ дозволяє тимчасово призупинити певні права людини у світлі надзвичайних ситуацій у країні, які можуть включати збройні конфлікти. ... Порушення певних прав, зокрема громадянських свобод, як вони розуміються у внутрішніх правових системах, розглядаються як прийнятні за суворих обмежень, щоб забезпечити загальне функціонування та виживання держави та суспільства» [24]. Ф. Зумпані у своїй роботі «Міжнародне право, війна і права людини: гуманітарна реакція на надзвичайну ситуацію в державі» усебічно розглядає збройний конфлікт як надзвичайну ситуацію в міжнародному праві, та наголошує на цілковитій легітимності та відповідності інструментів обмеження прав людини під час збройного конфлікту, наданих державам у стані військових дій [25]. При цьому Н.Холкрофт Ем- месс зауважує, що «будь-які пропозиції держави про припинення захисту прав людини повинні розглядатися з усією ретельністю та пильністю» [26]. Прикметно, що розгляд Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) звернень з приводу обмеження права на свободу вираження поглядів концентрувався, головним чином, навколо обґрунтування існування відповідного надзвичайного стану [8]. Також ЄСПЛ не давав визначення терміну «війна», оскільки будь-які суттєві прояви насильства або заворушення на межі війни підпадають під дію другого аспекту п.1 ст. 15 - «суспільна небезпека, яка загрожує життю нації», до того ж до 2015 р. жодна держава не робила заяв про відступ від прав, ґрунтуючись на цій підставі (у 2015 р. таку заяву зробила Україна) [27, с. 124]. Сьогодні, коли значна частина міжнародної спільноти на рівні національних парламентів та міжнародних організацій визнала Україну жертвою військової агресії РФ, яка розв'язала найбільшу війну на континенті в XXI ст., не виникає питань про наявність правових засад необхідності обмеження права на свободу слова та вираження поглядів.

Проведене дослідження свідчить, що легітимною основою відповідних заходів повинно бути, у тому числі, чітко прописане внутрішньодержавне законодавство. Поряд з існуючими правовими нормами, наведеними вище, вважаємо за доцільне, беручи до уваги запровадження в Україні воєнного стану, звернутися до ст. 8 Закону «Про правових режим воєнного стану», якою, в контексті можливої реалізації свободи вираження поглядів, встановлюється, що військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, серед іншого, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів; порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об'єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення [1]. На нашу думку, зазначену статтю слід доповнити положенням про можливість заборони чи припинення діяльності ЗМІ, які розповсюджують відповідний контент, а також пов'язані з відповідними політичними партіями чи громадськими об'єднаннями. Це сприятиме визначеності правових механізмів обмеження права на свободу вираження поглядів під час воєнного стану та зменшенню деструктивного впливу медіаконтенту що несе загрозу державному суверенітету, національній безпеці, територіальній цілісності України та життю її громадян.

Наприкінці слід наголосити, що Україна була й залишається демократичною країною, готовою відстоювати свої цінності. Не випадково в квітні 2022 р. Верховною Радою України було зроблено Заяву про цінність свободи слова, гарантії діяльності журналістів і засобів масової інформації під час дії воєнного стану [28], якою наголошено, що одним із ключових завдань Української держави повинно стати забезпечення встановлених Конституцією України гарантій свободи слова, вільного отримання, збирання і поширення інформації з урахуванням встановлених законами України обмежень, пов'язаних з воєнним станом.



Висновки

В умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з повномасштабною російською агресією в Україні, актуалізується питання правових підстав часткового обмеження гарантованих Конституцією України і міжнародними актами, які є частиною національного законодавства, прав і свобод людини. Одним із фундаментальних прав у демократичному суспільстві виступає право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Міжнародне право наділяє країни, що переживають надзвичайні ситуації, можливістю обмеження частини гарантованих і охоронюваних свобод, називаючи війну або іншу суспільну небезпеку, яка загрожує життю нації, необхідною умовою запровадження таких обмежень. При цьому на державу покладається обов'язок чіткого законодавчого визначення відповідних умов та механізмів. Тому міжнародними актами та Конституцією України право на свободу вираження поглядів та інформації декларується із застереженням щодо обмеження законом в інтересах національної та державної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку тощо. Користування відповідними правами щодо поширення інформації накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність, тим більше в умовах російської військової агресії, яка ще з часу тимчасової окупації українських територій у 2014році носить ознаки гібридної війни.

Українське законодавство у сфері діяльності медіа та інформаційного контенту, з урахуванням нещодавно внесених змін, частково регулює відповідні обмеження. На нашу думку, визначеності правових механізмів обмеження права на свободу вираження поглядів під час воєнного стану та зменшенню деструктивного впливу медіаконтенту, що несе загрозу державному суверенітету, національній безпеці, територіальній цілісності України та життю її громадян, сприятиме прийняття Закону України «Про медіа», а також внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Разом з тим, Україна, залишаючись суверенною і демократичною державою, повинна забезпечувати встановлені Конституцією України гарантії свободи слова, вільного отримання, збирання і поширення інформації з урахуванням встановлених законами України обмежень, пов'язаних з воєнним станом.



Список використаних джерел:

1. Про правовий режим воєнного стану:

Закон України від 12.05.2015 р. №389-VIII. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

389-19 (Дата звернення: 30.05.2022).

2. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/64/2022#Text (Дата звернення:

30.05.2022) .

3. Про затвердження Указу Президен

та України «Про введення воєнного стану в Україні» : Закон України від 24.02.2022 р. №2102-IX. URL:https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/2102-20#Text (Дата звернення:

30.05.2022) .

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: прийнятий 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

5. Загальна декларація прав людини: прийнята і проголошена резолюцією 217A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10грудня 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/995_015#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

7. Декларація про свободу вираження

поглядів та інформації: ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 29 квітня 1982 р. на 70-й сесії. URL:https://cedem.org.ua/

library/pro-svobodu-vyrazhennya-poglyadiv-ta- informatsiyi (Дата звернення: 30.05.2022).

8. Свобода слова в умовах збройного конфлікту. Огляд практики Європейського суду з прав людини / Бурмагін О. О., Оприш- коЛ.В., ОпришкоД.І. Київ: ГО «Платформа прав людини», 2019. 112 с.

9. Доступ до ефіру. Принципи свободи вираження та регулювання мовлення. Міжнародні стандарти забезпечення свободи вираження поглядів: Збірник публікацій Артиклю 19 / Інститут Медіа права. К.: «Фенікс», 2008. 224 с. URL: https://cedem.org.ua/ wp-content/uploads/userimages/book_files/ Freedom%20of%20expressions_A19.pdf (Дата звернення: 30.05.2022).

10. Інформація. Словник іншомовних слів. URL: https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/ u/book/sis.pl?Qry=%B3%ED%F4%EE%F0 %EC%E0%F6%B3%FF (Дата звернення:

30.05.2022) .

11. Інформація. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL:https://uk.wikipedia.org/

wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0% BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1 %96%D1%8F (Дата звернення: 30.05.2022).

12. Пропаганда. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0% B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0 %B0 (Дата звернення: 30.05.2022).

13. Що таке пропаганда: її вплив на людей та як вона працює в умовах війни. ТСН. URL: https://tsn.ua/ato/scho-take-propaganda- yiyi-vpliv-na-lyudey-ta-yak-vona-pracyuye-v- umovah-viyni-2068972.html (Дата звернення:

30.05.2022) .

14. Derogations. How does law protect in war? URL: https://casebook.icrc.org/ (Дата звернення: 30.05.2022).

15. Посібник зі статті15 Європейської конвенції з прав людини. Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації / Рада Європи; Європейський суд з прав людини, 2016. 14 с. URL: https://www.echr.coe.int/ Documents/Guide_Art_15_UKR.pdf (Дата звернення: 30.05.2022).

16. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. №2782-XII. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2782-12#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

17. Про телебачення і радіомовлен

ня: Закон України від 21грудня 1993 р. №3759-XII. URL:https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/3759-12#Text (Дата звернення:

30.05.2022) .

18. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638- 15#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

19. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341- 14#Text (Дата звернення: 30.05.2022).

20. Директива Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіа послуги від 10 березня 2010 року зі змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14листопада 2018року. URL: https:// www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/ 2019/10/Dyrektyva_mediaposluhy_kodyf.pdf (Дата звернення: 30.05.2022).

21. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про медіа». URL: http:// w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=& pf3511=69353&pf35401=531539 (Дата звернення: 30.05.2022).

22. International legal protection of human rights in armed conflict / Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. New York and Geneva, 2011. 119 p.

23. Emilie M. Hafner-Burton, Laurence R. Heifer, and Christopher J. Fariss. Emergency and Escape: Explaining Derogations from Human Rights Treaties. International Organization. Vol. 65, No. 4 (Fall 2011). Р. 673-707. Cambridge University Press. URL: https://www.jstor.org/ stable/23016230 (Дата звернення: 30.05.2022).

24. Oberleitner, Gerd. War as emergency: derogation. Human Rights in Armed Conflict. Law, Practice, Policy. Cambridge University Press, 2015. P. 169-175.

25. Zumpani, Federico. International Law, War and Human Rights: The Humanitarian Response against the State of Emergency. Athens Journal of Social Sciences. April 2014. Volume 1, Issue 2. P. 121-132. doi=10.30958/ajss.1-2-3

26. Holcroft-EmmessN. Analysing Proposals for a 'Presumption to Derogate' from

Human Rights Laws in Armed Conflicts. Oct 6, 2016. URL: https://ohrh.law.ox.ac.uk/analysing- proposals-for-a-presumption-to-derogate-from- human-rights-laws-in-armed-conflicts/ (Дата звернення: 30.05.2022).

27. СенатороваО.В. Права людини і збройні конфлікти: навч. посібн. Київ : ФОП Голембовська О. О., 2018. 208 с.

28. Про Заяву Верховної Ради України

про цінність свободи слова, гарантії діяльності журналістів і засобів масової інформації під час дії воєнного стану: Постанова Верховної Ради України від 14квітня 2022 р. №2190-IX. URL:https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/2190-20#Text (Дата звернення:

References:

1. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Pro

pravovyy rezhym voyennoho stanu:Zakon

Ukrainy №389-VIII. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/389-19 (Last accessed:

30.05.2022) [in Ukrainian].

2. Prezydent Ukrainy. (2022). Pro vvedennya voyennoho stanu v Ukraini: Ukaz №64/2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/64/2022#Text (Last accessed:

30.05.2022) [in Ukrainian].

3. Verkhovna Rada Ukrainy. (2022). Pro zatverdzhennya Ukazu Prezydenta Ukrainy «Pro vvedennya voyennoho stanu v Ukraini»: Zakon Ukrainy №2102-IX. URL: https://zakon. rada.gov. ua/laws/show/2102-20#Text (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

4. Heneral'na Asambleya OON. (1966). Mizhnarodnyy pakt pro hromadyans'ki i politychni prava. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/995_043#Text (Last accessed:

30.05.2022) [in Ukrainian].

5. Heneral'na Asambleya OON. (1948).

Zahal'na deklaratsiya prav lyudyny: pryynyata i proholoshena rezolyutsiyeyu 217A (III). URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

995_015#Text (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

6. Rada Yevropy. (1950). Konventsiya pro

zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

995_004#Text (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

7. Komitet ministriv Rady Yevropy. (1982). Deklaratsiya pro svobodu vyrazhennya pohlyadiv ta informatsiyi: ukhvalena na 70-y sesiyi. URL: https://cedem.org.ua/library/pro-svobodu- vyrazhennya-poglyadiv-ta-informatsiyi/ (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

8. Burmahin, O. O., Opryshko, L. V., Opryshko,D.I. (2019). Svoboda slova v umo- vakh zbroynoho konfliktu. Ohlyad praktyky Yevropeys'koho sudu z prav lyudyny. Kyiv: HO «Platforma prav lyudyny» [in Ukrainian].

9. Instytut Media prava. (2008). Dostup do efiru. Pryntsypy svobody vyrazhennya ta rehu- lyuvannya movlennya. Mizhnarodni standarty zabezpechennya svobody vyrazhennya pohlyadiv : Zbirnyk publikatsiy Artyklyu 19. K.: «Feniks». URL: https://cedem.org.ua/wp-content/uploads/ userimages/book_files/Freedom%20of%20 expressions_A19.pdf (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

10. Informatsiya. Slovnyk inshomovnykh sliv. URL: https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/ book/sis.pl?Qry=%B3%ED%F4%EE%F0%EC% E0%F6%B3%FF (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

11. Informatsiya. Vikipediya. Vil'na

entsyklopediya. URL:https://uk.wikipedia.

org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0% BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1 %96%D1%8F (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

12. Propahanda. Vikipediya. Vil'na entsyklopediya. URL: https://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BF %D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0 %B4%D0%B0 (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

13. TSN. (2022). Shcho take propahanda: yiyi vplyv na lyudey ta yak vona pratsyuye v umovakh viyny. URL: https://tsn.ua/ato/scho- take-propaganda-yiyi-vpliv-na-lyudey-ta-yak- vona-pracyuye-v-umovah-viyni-2068972. (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

14. Derogations. How does law protect in

war? URL:https://casebook.icrc.org/ (Last

accessed: 30.05.2022).

15. Rada Yevropy; Yevropeys'kyy sud

z prav lyudyny. (2016). Posibnyk zi statti15 Yevropeys'koyi konventsiyi z prav lyudyny. Vidstup vid zobov"yazan' pid chas nadzvychaynoyi sytuatsiyi. URL:https://www.echr.coe.int/

Documents/Guide_Art_15_UKR.pdf(Last

accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

16. Verkhovna Rada Ukrainy. (1992). Pro drukovani zasoby masovoyi informatsiyi (presu) v Ukraini: Zakon Ukrainy № 2782-XII. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2782- 12#Text (Last accessed:30.05.2022) [in

Ukrainian].

17. Verkhovna Rada Ukrainy. (1993). Pro

telebachennya i radiomovlennya : Zakon Ukrainy №3759-XII. URL:https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/3759-12#Text (Last accessed:

30.05.2022) [in Ukrainian].

18. Verkhovna Rada Ukrainy. (2003). Pro borot'bu z teroryzmom: Zakon Ukrainy № 638-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/638-15#Text (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

19. Verkhovna Rada Ukrainy. (2001).

Kryminal'nyy kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy №2341-111. URL:https://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/2341-14#Text (Last accessed:

30.05.2022) [in Ukrainian].

20. Yevropeys'kyi parlament ta Rada.

(2010). Pro audiovizual'ni media posluhy: Dyrektyva 2010/13/YeS vid 10 bereznya 2010r. zi zminamy, vnesenymy Dyrektyvoyu (YeS) 2018/1808 vid 14lystopada 2018r. URL:https://www.nrada.gov.ua/wp-content/

uploads/2019/10/Dyrektyva_mediaposluhy_ kodyf.pdf Text (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

21. Poyasnyuval'na zapyska do proektu Zakonu Ukrainy «Pro media». (2020). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc3 4?id=&pf3511=69353&pf35401=531539 (Last accessed: 30.05.2022) [in Ukrainian].

22. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2011). International legal protection of human rights in armed conflict. New York and Geneva.

23. Emilie, M. Hafner-Burton, Laurence R. Heifer, and Christopher J. Fariss. (2011). Emergency and Escape: Explaining Derogations from Human Rights Treaties. International Organization, Vol. 65, 4, 673-707. Cambridge University Press. URL: https://www.jstor.org/ stable/23016230 (Last accessed: 30.05.2022).

24. Oberleitner, Gerd. (2015). War as

emergency:derogation. Human Rights in

Armed Conflict. Law, Practice, Policy. Cambridge University Press, 169-175.

25. Zumpani, Federico. (2014). International Law, War and Human Rights: The Humanitarian Response against the State of Emergency. Athens Journal of Social Sciences, April, Vol. 1, Issue 2, 121-132. doi=10.30958/ ajss.1-2-3

26. Holcroft-EmmessN. (2016). Analysing Proposals for a 'Presumption to Derogate' from Human Rights Laws in Armed Conflicts. URL: https://ohrh.law.ox.ac.uk/analysing-proposals- for-a-presumption-to-derogate-from-human- rights-laws-in-armed-conflicts/ (Last accessed:

27. Senatorova,O.V. (2018). Prava lyudyny i zbroyni konflikty: navch. posibn. Kyiv: FOP Holembovs'ka O. O. [in Ukrainian].

28. Verkhovna Rada Ukrainy. (2022). Pro

Zayavu Verkhovnoyi Rady Ukrainy pro tsinnist' svobody slova, harantiyi diyal'nosti zhurnalistiv i zasobiv masovoyi informatsiyi pid chas diyi voyennoho stanu: Postanova №2190-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2190- 20#Text (Last accessed:30.05.2022) [in

Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru