Поняття і види предмета доказування в кримінальних провадженнях крізь призму порушень прав інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і види предмета доказування в кримінальних провадженнях крізь призму порушень прав інтелектуальної власності

Компанець Євгеній Михайлович адвокат,

Пізнання фактів і обставин та їх аналіз передує прийняттю уповноваженою особою певного рішення. Для досягнення мети і завдань кримінального провадження широкий предмет кримінального процесуального пізнання двічі фокусується: на «складі злочину» та «предметі доказування».

Для подальшого аналізу наведемо погляди вчених радянської доби та сучасників на поняття ПД, однак запропонуємо їх систематизацію не по часовій хронології, а за смисловим навантаженням:

орієнтир у пізнанні обставин справи, що направляє роботу по доказуванню для слідства, прокуратури і судів (А. Р. Белкин) [3, с. 22-23];

усі факти й обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (А. Я. Дубинський) [4, с. 58];

об'єктивізоване знання законодавця про ті конечні фрагменти реальної дійсності, без установлення яких неможливо досягти соціальні цілі та завдання правосуддя в конкретній кримінальній справі (Ю. М. Грошевой) [5, с. 12];

фактичний склад злочину, що дозволяє виконати всі завдання кримінального судочинства щодо тих діянь, відносно яких здійснювалось досудове слідство і судовий розгляд (В.Г. Гончаренко, Е. В. Брянская) [6, с. 122; 7, с. 99]. Ми критично ставимося до підходу вчених, оскільки вважаємо, що фактичний склад злочину неправильно ототожнювати з ПД, зокрема, через наявність у ПД обставин, які мають процесуальне правове значення. В. О. Попелюшко розділив у ПД факти і обставини, які мають матеріально-правове і процесуальне значення [8, с. 195]. Найбільше дослідників підтримують підхід, за яким ПД система (коло, сукупність) фактів/обставин, які виражають властивості і зв'язки досліджуваної події, що є суттєвими для правильного вирішення кримінальної справи та реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства (Н. В. Жогин, В. Т. Нор, В. М. Тертишник, C. B. Слинько, И. В. Михайлов, М. М. Михеенко) [9, с. 139; 10, с. 47; 11, с. 51; 12, с. 36; 13, с. 98, 99]. На думку В.В. Вапнярчука, ПД частина спільних відносин (які є об'єктом доказування) з приводу визначених законом та суб'єктом доказування обставин кримінального правопорушення, які мають правове значення і впливають на вирішення кримінального провадження [14, с. 247]. Думку критикують через намагання поєднати предмет і об'єкт доказування. Також, на відміну від інших, автор вводить до поняття спосіб його визначення. На нашу думку, автор так підкреслює дискрецію суб'єкта доказування або вплив правозастосування у визначенні обставин ПД за відсутності нормативного регулювання. Л.М. Лобойко і О.А. Банчук ведуть мову про те, що «сторони кримінального провадження самостійно визначають коло питань, що є необхідними для дослідження» [15, с. 171,173]. Твердження є дискусійним, оскільки досить сумнівно ототожнювати права сторін та обов'язок суб'єктів доказування.

Відмітимо підхід М. Є. Шумило (2019), який запропонував включити до поняття ПД важливий критерій доказаність системи юридично значущих фактів і обставин кримінального провадження для ухвалення обвинувальною та судовою владами законних та обґрунтованих процесуальних рішень [16, с. 15].

Аналіз понять дозволяє окреслити основні напрямки у становленні змісту поняття ПД: від пізнання до теоретичних положень, від загальних норм до поділу на матеріальні і процесуальні елементи, від зібраних до доказаних фактів, стадійність (розгляд заяви, початок розслідування, проміжні рішення, рішення по суті, виконання), спосіб закріплення (нормативний або ненормативний).

Незважаючи на те, що поняття ПД тривалий час, зокрема і в КПК 1960 р, КПК 2012 р., нормативно не визначено, науковці вважають, що ПД має таке значення:

1) спрямовує діяльність суб'єктів доказування саме щодо тих обставин, які підлягають доказуванню;

2) сприяє повному та всебічному дослідженню обставин кримінального провадження;

3) обумовлює межі доказування до складання підсумкового процесуального акта;

Додатково пропонуємо доповнити наведений перелік ще одним теоретико-практичним значенням ПД дозволяє виконати вимоги ст. 291 та 368 КПК (навести обставини в обвинувальному акті, вирішити питання, пов'язані з обставинами ПД під час винесення вироку). Не викликає заперечень і позиція А. І. Антипової «правильне визначення ПД дозволяє встановити конкретну задачу, направлення та об'єм розслідування і судового розгляду справи» [17, с. 281].

Судово-практичне значення ПД чітко пояснює суддя Верховного Суду А. П. Бущенко «Проблема, яка призвела до затяжного розгляду справи і врешті до помилкового її вирішення полягає у неправильному визначенні предмету доказування» [18].

В Україні структура та елементи ПД нормативно закріплені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Автори «Теории доказательств в советском уголовном процессе» серед елементів ПД виділяли «головний факт» та «доказові (допоміжні) факти» [9, с. 142]. Існує й протилежна думка усі елементи ПД є рівноцінними, оскільки всі вони підлягають доказуванню. Ми пристаємо на думку тих учених, які вважають, що без встановлення події злочину, інші обставини встановлювати немає потреби.

А. А. Кухта із головного факту виділяв ще й «центральний факт учинення особою суспільно небезпечного діяння, який має бути доказаний абсолютно достовірно» [19, с. 204]. Prima facie такий підхід містить два елементи: діяння та ступінь його доказування, який за лінгвістичною конструкцією схожий зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Особливості справ про ППІВ дозоляють нам частково підтримати напрямок думки вченого, однак до обґрунтування цього твердження ми повернемося далі.

М. М. Михеенко, як прихильник встановлення всіх обставин ПД, запропонував деталізацію структури ПД:

1) обставини, що підлягають доказуванню в усіх кримінальних провадженнях;

2) обставини, що підлягають доказуванню з урахуванням окремих категорій кримінальних проваджень;

3) інші обставини, що мають значення для правильного розгляду кримінального провадження й регулюються законом, зокрема проміжні обставини, а також обставини, що мають значення для оцінки доказів [13, с. 99].

У 2019 р. М. Є. Шумило так описав структуру ПД:

«1) Факти і обставини, доказування яких прямо прописує закон (ч. 1 ст. 62, п. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 1. ст. 2 КК, ст. ст. 91, 368, п. 3 ст. 374 та 485 КПК)

Підгрупа а) факти і обставини, що підлягають встановленню у кожному кримінальному провадженні, доказаність яких дозволяє стороні обвинувачення та судові приймати законні та обґрунтовані процесуальні рішення про закінчення провадження складанням відповідно обвинувального акту чи обвинувального або виправдувального вироку («головний факт»);

Підгрупа б) факти і обставини <...>, доказаність яких дозволяє стороні обвинувачення та судові приймати законні та обґрунтовані інші процесуальні рішення, не пов'язані з основним питання кримінального провадження (локальні або ситуаційні), оскільки необхідність їх встановлення обумовлюється конкретною процесуальною ситуацією (ст. ст. 131-213, 513-514, 409, 438, 459-5-457, 75-83, 87-88 КПК).

2) Група нормативно неокреслених фактів та обставин кримінального провадження, встановлення яких вимагає специфіка доказової ситуації (проміжні та побічні). Конкретний обсяг фактів цієї групи визначається на підставі особистого професійного досвіду юриста й рекомендацій криміналістики» [16, c. 15-19]. Приклади з практики: 1) факт оптового придбання особою солі не має самостійного юридичного значення. Але з цього факту, у сукупності з виявленням фальсифікованої побутової хімії, тари, сировини, можна дійти до висновку про усвідомлену підготовку та діяльність з її виробництва. 2) факт пересилки кур'єрською службою продуктів харчування із закінченим терміном придатності також не має самостійного юридичного значення. Але надалі з'ясовано, що продукція була перефасована в «нову» тару. Ми згодні з авторами, які вважають, що перелік проміжних та побічних фактів неможливо передбачити в законі.

Також пропонуємо доповнити підгрупу «a» статтею 284 КПК, яка регулює підстави та порядок закриття кримінального провадження, оскільки цей спосіб закінчення провадження часто використовується та в процесі доказування підстав його застосування «ламається багато списів». Так багато, що суд касаційної інстанції неодноразово готував відповідні узагальнення та постанови.

Продовжуючи, висловимо власне ставлення щодо наявних у літературі основних підходів до елементів структури ПД:

загальний. «Нормативно визначити всі елементи ПД неможливо, вони залежать від характеристики конкретного злочину» (А. Я. Вишинський) [20, с. 232-237]. О. В. Баганець пропонує додатковий спосіб закріплення елементів ПД «у правозастосовчій практиці щодо конкретного КП» [21, с. 22]. Складно не погодитись. Водночас вважаємо, що в розслідуванні злочинів про ППІВ має бути додатковий, методологічний, місток між нормативним регулюванням ПД і правозастосуванням. Так, першочерговим і обов'язковим елементом події ПД у злочинах цієї категорії є об'єкт порушення один з охоронюваних об'єктів ІВ (авторського і суміжних прав, права промислової власності, комерційних найменувань). При цьому в ч. 1 ст. 91 КПК серед елементів події (час, місце, спосіб, інші обставини) марно шукати цей об'єкт порушення, оскільки це юридичний факт (охоронний документ), а не обставина. І який наслідок відсутності нормативного, методологічного або правозастосовного регулювання, запитаєте ви? Приклад. Молодий слідчий не перевірив за наданим заявником документом, що правова охорона торговельної марки, зареєстрованої за міжнародною процедурою, не поширюється на Україну. Це з'ясувалося лише наприкінці досудового розслідування і, як наслідок, справу закрито за відсутністю події...(п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК). Немає в ПД формально відсутній обов'язок доказувати. Відтак, ми є прихильниками уточненого ПД.

уточнений. Переконливим є аргумент, що значне розширення ПД призведе до збільшення навантаження на правоохоронні органи, уповільнення розслідування та судового розгляду справи. Наприклад. Для чого в справі за ст. 229 ККУ призначати хімічну експертизу речовин, якщо диспозиція статті це не передбачає і правовласник за тарою визначив ознаки фальсифікації? Водночас за ст. 201 КК (Контрабанда... отруйних, сильнодіючих... речовин) та ст. 321-1 КК (Фальсифікація лікарських засобів.) доведення властивостей речовин лікарських засобів, безумовно, становить ПД і вписується в елемент події «інші обставини.». Отже, визначення ПД у кожному кримінальному провадженні залежить від особливостей кримінального правопорушення. Доповнення або деталізація фактів і обставин ПД дозволить уникнути непродуктивних зусиль правоохоронних органів та судів.

Автори коментарів до КПК вказують, що «обставини, викладені у ст. 91 КПК, мають узагальнюючий, орієнтуючий характер для всіх видів кримінального провадження, у зв'язку з чим у теорії доказів отримали назву загального предмета доказування» [22, с. 239; 23, с. 267].

У доктрині кримінального процесу виокремлюють види ПД: загальний (по всіх справах), родовий (щодо окремих видів злочинів), спеціальний (у певних категоріях справ), індивідуальний або безпосередній (у кожній конкретній справі). Розглянемо три протилежні підходи науковців до поділу ПД на види.

С. М. Стахівський критикує дослідників, які розподіляють ПД на види «законодавець формулює лише родові властивості даного процесуального інституту і надає можливість органам досудового розслідування та суду конкретизувати їх з урахуванням обставин кримінальної справи» [24, с. 30]. Такий підхід заслуговує на увагу в тому сенсі, що не обмежує слідчого чітким переліком фактів і обставин ПД та дозволяє реалізовувати дискреційні повноваження щодо визначення складових ПД. З іншого боку, Велика Палата Верховного Суду (2022 р.) вбачає інший наслідок конкретизації «відбувається перехід від невизначеності юридичного припису до його визначеності, а також невизначеності норми права у зв'язку з появою юридичного факту до якості визначеного правового регулятора» [25, § 76]. Як нам видається, за відсутності «юридичного припису або норми права» (нормативно неокреслені факти) немає чого й конкретизувати.

Т. В. Лукашкіна прийшла до висновку, що не існує якогось особливого ПД [26, с. 299]. Такий висновок суперечить низці досліджень про особливості ПД в різних категоріях кримінальних проваджень, а тому вважаємо його помилковим.

В основу дослідження видів ПД В. В. Вапнярчук поклав рівень конкретизації суспільних відносин/обставин та рівень узагальнення ознак предмета. «Загальний ПД сукупність суспільних відносин з приводу закріплених у законі обставин, на які повинно бути спрямоване кримінально-процесуальне доказування (структура і зміст цих обставин регламентовані ст. 91 КПК та нормами Загальної частини кримінального закону)» [14, с. 242]. Ми погоджуємося з автором, що цей вид ПД є важливим для визначення загальних цілей доказування.

«Родовий ПД це певна частина суспільних відносин з приводу обставин вчинення таких же або подібних кримінальних правопорушень. Він визначається на рівні норм Особливої частини кримінального закону, у яких сформульовані конкретні юридичні ознаки вчинених кримінальних правопорушень (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, суб'єкт)» [14, с. 242]. У злочинах з бланкетною диспозицією на родовий ПД також впливають норми цивільного права. Тобто, на відміну від загального, родовий ПД має розширені юридично значимі елементи, що характеризують не лише кримінально-правовий зміст конкретних складів злочинів, а і цивільно-правовий.

Систему кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за ППІВ, утворюють склади злочинів, що включені до різних розділів Особливої частини ККУ, тобто формально стосуються різних суспільних відносин (Розділ V «Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод громадянина» ст. 176, 177 ККУ; Розділ VII «Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності» ст. 229, 231, 232 ККУ). Однак на цей час більшість учених прийшли до висновку про необхідність об'єднання всіх посягань на права ІВ в окремому Розділі ККУ, у т.ч. зважаючи на незмінність їх родового об'єкту прав ІВ.

Злочини про ППІВ мають бланкетну диспозицію, а тому на родовий ПД вагомий вплив мають норми ЦК України та спеціальні закони у сфері ІВ. Вони визначають об'єкт порушення (об'єкт ІВ), умови правової охорони щодо різних об'єктів, зміст правопорушення. Для деталізації відповіді щодо виду ПД у злочинах про ППІВ пропонуємо дослідити їх особливості:

Особливість перша об'єкт ІВ, підтверджений відповідним документом (свідоцтво, патент, ліцензійна угода), правова охорона якого діє в Україні. Об'єкт ІВ надає його власнику або ліцензіару виключні права дозволяти його використання або перешкоджати його неправомірному використанню, у т.ч. забороняти таке використання. Наявність права ІВ у справах цієї категорії можна назвати «центральним фактом», оскільки без нього навіть встановлена подія фальсифікації продукції не має перспектив у відновленні та захисті цього права.

Наслідком нерозуміння суті конкретного об'єкту ІВ є вироки за ст. 229 ККУ, у яких особу засуджено за незаконне використання знаку для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, однак на товарі фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товару (як охоронювані об'єкти ІВ) були відсутні, а тому права щодо них не порушені. Слідчий/прокурор просто переписали диспозицію ст. 229 ККУ, без розмежування різних об'єктів. У цьому випадку правильне визначення ПД, зокрема об'єктів ІВ, дозволило б здійснювати доказування та інкримінувати особі лише фактичне порушення, а не всю диспозицію.

Особливість друга різноманіття способів використання об'єктів ІВ, які альтернативно наведені в законах, що регулюють правовідносини щодо конкретного об'єкту та корегують ознаки об'єктивної сторони складу злочину в конкретному кримінальному провадженні. Незважаючи на схожість або різницю способів використання, такі обставини по кримінально-правовому змісту є елементами події в родовому ПД.

Особливість третя карні діяння можуть впливати одразу на декілька видів охоронюваних законом суспільних відносин та об'єктів ІВ. Для прикладу, у вироку по справі № 715/2391/17 [27] встановлено одночасне порушення прав на промисловий зразок (ст. 177 ККУ) і торговельну марку (ст. 229 ККУ).

Особливість четверта віднесення різних складів злочинів до різних форм обвинувачення: публічного (ч. 2,3 ст. 176, 177 КК) і приватного (ч. 1 ст. 176, 177, ст. 229, 231,232 КК), що зумовлює різні процесуальні форми здійснення досудового розслідування та судового розгляду.

Особливість п'ята різні предмети злочинів: фальсифікована або піратська продукція, послуги, неправомірний контент, домен, плагіат, відеограма, фонограма та ін.

Наведені особливості притаманні лише злочинам про ППІВ, а тому відносяться до родового ПД. Вважаємо, що родовий ПД має бути доповнено/деталізовано, щонайменше, обставинами: об'єкт ІВ, спосіб використання об'єкту, суспільні відносини, форма досудового розслідування, предмет злочину. У свою чергу, обставини мають зумовлювати специфіку їх доказування. Родовий ПД у кожній справі коригується особливістю справи та обставинами. Нормативне закріплення такої кількості елементів ПД уявити складно, а тому належною формою їх закріплення вважаємо методологічну та судову.

«Спеціальний ПД певна частина суспільних відносин з приводу обставин вчинення кримінальних правопорушень, характер яких залежить від певного провадження. Він визначається на рівні норм Особливої частини кримінального закону, в яких сформульовані конкретні юридичні ознаки вчинених кримінальних правопорушень та норм ст. 91 КПК і окремих глав КПКУ, які регламентують порядок так званих особливих проваджень» [14, с. 242]. Як приклад наводяться провадження щодо неповнолітніх та застосування примусових заходів медичного характеру, у яких у ст. 485, 505 КПК законодавцем визначено спеціальні обставини, що підлягають встановленню.

В інших провадженнях (на підставі угод, у формі приватного обвинувачення, щодо окремої категорії осіб та ін.) законодавець не визначив спеціального ПД, однак, на нашу думку, він присутній імпліцитно. Так, у ст. 471, 472 КПК (зміст угод про винуватість та про примирення) фактично визначені обставини, які мають бути доведені, а саме: істотні для відповідного [приватного чи публічного] провадження обставини, строк відшкодування або вчинення дій на користь потерпілого, згода сторін на призначення покарання (ст. 471 КПК). У ст. 472 КПК, крім згаданих у ст. 471 КПК обставин, також мають бути доведені підстави для часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності. Перелічені обставини не просто складові змісту угод, а елементи спеціального ПД. На суд покладено як функцію контролю їх наявності та доведеності (ч. 6, 7 ст. 474 КПК), так і прийняття рішення за невиконання відмова в затвердженні угоди (ч. 7 ст. 474 КПК). Отже, за своєю сутністю обставини, визначені в ст. 471, 472, 485, 505 КПК, є спеціальними, порівняно із загальним та родовим ПД. Обставини ППІВ не відносяться до спеціального ПД, оскільки спеціальний ПД значно вужчий ніж родовий ПД; не всі провадження про ППІВ віднесені до приватного обвинувачення; лише в частині справ про ППІВ застосовується інститут угод. «Безпосередній (індивідуальний) ПД сукупність суспільних відносин щодо обставин, які повинні бути встановлені в конкретному кримінальному провадженні залежно від певних, притаманних саме вчиненню конкретного кримінального правопорушення, фактичних обставин» [14, с. 243]. Вважається, що це обставини, які не пов'язані з рішенням по суті, а застосовуються на певних етапах: на початку досудового розслідування, для отримання дозволу на тимчасовий доступ, для арешту, для отримання дозволу на проведення н.с.р.д. повідомлення про підозру, обрання запобіжних заходів та ін. В. С. Зеленецький розуміє індивідуальний ПД як усю сукупність індивідуально визначених обставин, що підлягають доказуванню [28].

Наведене дозволяє підсумувати, що безпосередній ПД використовується у всіх кримінальних провадженнях, у т.ч. про ППІВ.

Висновки

Предмет доказування це важливе процесуальне поняття та інструмент. Він спрямовує роботу слідчого і зобов'язує зосередитися як на загальних вимогах процесуального закону, так і на обставинах конкретного кримінального провадження. Правильне визначення фактів і обставин предмету доказування має вагоме методологічне та практичне значення, оскільки сприяє виконанню завдань досудового розслідування та правосуддя. Злочини про порушення прав інтелектуальної власності відносяться до родового предмета доказування. Особливості злочинів цієї категорії зумовлюють необхідність розширення родового предмету доказування фактами і обставинами, які мають важливе, а іноді вирішальне значення для розкриття справ. Для подолання нормативізму такі факти і обставин мають бути закріплені на методологічному рівні та в правозастосуванні шляхом доповнення/деталізації родового предмету доказування. Для формування судової доктрини необхідним вбачаємо здійснення узагальнення судової практики та напрацювання єдиного підходу до розгляду таких справ.

предмет доказування інтелектуальна власність

Література

1. Севідов О.А. Криміналістична характеристика злочинних порушень авторського і суміжних прав та основні положення їх розслідування: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2009. 19 с.

2. Поліщук І. Ю. Розслідування незаконного використання торговельних марок: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 Київ,2019. 310 с.

3. Белкин А.Р. Теория доказывания. М., 1999. 429 с.

4. Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі. Радянське право. 1983. № 1. С. 58

5. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. Х., 1979. 144 с.

6. Гончаренко В.Г. Предмет доказування в кримінальному судочинстві. Вісник Академії адвокатури України 1(20) 2011.С. 120 122

7. Брянская Е.В. Предмет доказывания в квалификации преступного деяния. Сибирский юридический вестник № 4 (75). 2016. С. 95 100

8. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі (процесуально-правові та кримінально-правові аспекти). Острог. 2001. 231 с.

9. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина. М. 1973. 736 с.

10. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. Л. 1978. 112 с.

11. Тертышник В.М., Слинько C.B. Теория доказательств. X. 1998. 256 с.

12. Михайлов И. В. Методические указания по теории судебных доказательств. Одеса. 1991. С. 36

13. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. К. 1984. 134 с.

14. Вапнярчук В.В. Загальна характеристика криміналього-процесуального доказування. Вісник національної академії наук України № 3 (74). 2013. С. 238-248

15. Лобойко Л. М., Банчук О. А. Кримінальний процес: Навчальний посібник. К. 2017. 280 с.

16. Шумило М.Є. Відгук офіційного опонента на дисертацію Шабаровського Б.В.: «Перевірка доказів у кримінальному процесі України». Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право» 2019. № 2(20). С. 15 19

17. Антипова А.І. Роль предмету доказування у кримінальному процесі України. Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2013. Том 26 (65). № 2-1. Ч. 2. С.281-287

18. Окрема думка судді Верховного Суду Бущенка А.П. до ухвали колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.09.20 р. у справі-№ 591/9618/13-к URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/91933055 (дата звернення:01.09.2022)

19. Лобойко Л.М. Кримінальний процес: підручник. K. 2014. 432 с.

20. Вишинський А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве. М. 1950. 308 с.

21. Баганець О.В. Поняття і значення предмету доказування у кримінальному провадженні про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Форум права. № 1.2015. С. 18-23

22. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. К.: Юстініан, 2012. 1224 с.

23. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т. т. 1 / за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Х.: Право, 2012. 768 с.

24. Стахівський С.М. Кримінальнопроцесуальні засоби доказування: дис.... доктора юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2005.367 с.

25. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.22 р. у справі№ 201/10234/20 URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/104076189 (дата звернення:01.09.2022)

26. Лукашкіна Т.В. Предмет доказування в кримінальному провадженні. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції: матеріали Міжнародної наук.практ. конф. (20 травня 2016 р., Одеса): у 2 т. Т.2/відп. Ред. М.В. Афінасьєва. Одеса.

2016. С. 297-299

27. Вирок Глибоцького районного суду від 21.06.19 р. у справі № 715/2391/17 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82554011

(дата звернення: 01.09.2022)

28. Зеленецький В.С. Уголовноправовые проблемы возбуждения уголовного дела: монография. Х. 1995. 234 с.

References

1. Sevidov O.A. Kryminalistychna kharakterystyka zlochynnykh porushen avtorskoho i sumizhnykh prav ta osnovni polozhennia yikh rozsliduvannia: avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk: 12.00.09. Kharkiv, 2009. 19 s.

2. Polishchuk I. Yu. Rozsliduvannia nezakonnoho vykorystannia torhovelnykh marok: dys.... kand. yuryd. nauk: 12.00.09 Kyiv, 2019. 310 s.

3. Belkyn A.R. Teoryia dokazbivanyia. M., 1999. 429 s.

4. Dubynskyi A.Ia. Shchodo predmeta dokazuvannia v radianskomu kryminalnomu protsesi. Radianske pravo. 1983. № 1. S. 58

5. Hroshevoi Yu.M. Sushchnost sudebnbikh reshenyi v sovetskom uholovnom protsesse. Kh., 1979. 144 s.

6. Honcharenko V.H. Predmet dokazuvannia v kryminalnomu sudochynstvi. Visnyk Akademii advokatury Ukrainy 1(20) 2011.S.120 122

7. Brianskaia E.V. Predmet dokazbivanyia v kvalyfykatsyy prestupnoho deianyia. Sybyrskyi yurydycheskyi vestnyk № 4 (75). 2016.-S. 95 100

8. Popeliushko V.O. Predmet dokazuvannia v kryminalnomu protsesi (protsesualnopravovi ta kryminalno-pravovi aspekty). Ostroh. 2001. 231 s.

9. Teoryia dokazatelstv v sovetskom uholovnom protsesse / Pod red. N.V. Zhohyna. M. 1973. 736 s.

10. Nor V.T. Problemy teorii i praktyky sudovykh dokaziv. L. 1978. 112 s.

11. Tertbishnyk V.M., Slynko C.B. Teoryia dokazatelstv. X. 1998. 256 s.

12. Mykhailov Y.V. Metodycheskye ukazanyia po teoryy sudebnbikh dokazatelstv. Odesa. 1991. S. 36

13. Mykheenko M.M. Dokazb vanye v sovetskom uholovnom sudoproyzvodstve. K. 1984. 134 s.

14. Vapniarchuk V.V. Zahalna kharakterystyka kryminaloho-protsesualnoho dokazuvannia. Visnyk natsionalnoi akademii nauk Ukrainy № 3 (74). 2013. S. 238-248

15. Loboiko L. M., Banchuk O. A. Kryminalnyi protses: Navchalnyi posibnyk. K.

2017. 280 s.

16. Shumylo M.Ie. Vidhuk ofitsiinoho oponenta na dysertatsiiu Shabarovskoho B.V.: «Perevirka dokaziv u kryminalnomu protsesi Ukrainy». Chasopys Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Pravo» 2019. № 2(20). S. 15 19

17. Antypova A.I. Rol predmetu dokazuvannia u kryminalnomu protsesi Ukrainy. Vcheni zapysky Tavriiskoho natsionalnoho universytetu im. V.I. Vernadskoho. Seriia: Yurydychni nauky. 2013. Tom 26 (65).№ 2-1. Ch. 2. S. 281-287

18. Okrema dumka suddi Verkhovnoho Sudu Bushchenka A.P. do ukhvaly kolehii suddiv Kasatsiinoho kryminalnoho sudu Verkhovnoho Sudu vid 03.09.20 r. u spravi№ 591/9618/13-k URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/91933055

19. Loboiko L.M. Kryminalnyi protses: pidruchnyk. K. 2014. 432 s.

20. Vyshynskyi A. Ya. Teoryia sudebnbikh dokazatelstv v sovetskom prave. M. 1950.308 s.

21. Bahanets O.V. Poniattia i znachennia predmetu dokazuvannia u kryminalnomu provadzhenni pro pryiniattia propozytsii, obitsianky abo oderzhannia nepravomirnoi vyhody sluzhbovoiu osoboiu. Forum prava.№ 1. 2015.S. 18-23

22. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar / za zah. red. V.H. Honcharenka, V.T. Nora, M.Ie. Shumyla. K.: Yustinian, 2012. 1224 s.

23. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar:-

u 2 t. t. 1 / za zah. red. V.Ia. Tatsiia,V.P. Pshonky, A.V. Kh.: Pravo, 2012. 768 s.

24. Stakhivskyi S.M. Kryminalnoprotsesualni zasoby dokazuvannia: dys.... doktora yuryd. nauk: 12.00.09. Kyiv, 2005. 367 s.

25. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 08.02.22 r. u spravi № 201/10234/20 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104076189

26. Lukashkina T.V. Predmet dokazuvannia

v kryminalnomu provadzhenni. Pravovi ta instytutsiini mekhanizmy zabezpechennia rozvytku derzhavy ta prava v umovakh yevrointehratsii: materialy Mizhnarodnoi nauk.-prakt. konf. (20 travnia 2016 r., Odesa): u 2 t. T.2/vidp. Red. M.V. Afinasieva. Odesa.2016. S. 297-299

27. Vyrok Hlybotskoho raionnoho sudu vid 21.06.19 r. u spravi № 715/2391/17 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82554011

28. Zelenetskyi V.S. Uholovno-pravovbie problembi vozbuzhdenyia uholovnoho dela: monohrafyia. Kh. 1995. 234 s.

Размещено на Allbest.ru