Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та їх проектів як засіб запобігання корупції в Україні

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів та їх проектів як засіб запобігання корупції в Україні

Анотація

У центрі уваги дослідження перебувають юридичні та організаційні проблеми функціонування інституту антикорупційної експертизи в Україні. У рамках публікації розкривається суть антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та їх проєктів у механізмі протидії корупції. Аналізується законодавство України з питань антикорупційної експертизи, а також практика його застосування. На підставі оцінки кількісних і якісних показників діяльності законодавчо визначених суб'єктів проведення антикорупційної експертизи визначено ступінь ефективності реалізації кожним із них закріплених за ними повноважень.

Зроблено загальний висновок про те, що порядок реалізації антикорупційної експертизи в Україні характеризується різноманітністю методологічного забезпечення, а також, що можливості інструменту антикорупційної експертизи органами державної влади в Україні використовуються не в повному обсязі.

Ключові слова: нормативно-правові акти, нормотворчість, корупція, антикорупційна експертиза нормативно-правових актів, корупціогенні фактори, корупційні ризики.

Abstract

Legal and organisational issues of the anticorruption expertise institution functioning are in the centre of attention of the given survey. The essence of the anti-corruption knowledge of Legal Acts and their Projects in the process of corruption prevention mechanism is being exposed in the release. Ukrainian anticorruption law and the practice of its applying are analysed in the survey. Based on the assessment of quantitative and qualitative indicators of legally designated actors of anti-corruption knowledge, the review defines the level of effective realisation of the powers assigned to the bodies responsible.

The author makes conclusion that opportunities and instruments of the anti-corruption expertise of Ukrainian power are not used on a large scale, and that existence of various methodological support is a special feature of such activities.

The author stresses that comparison the work of different anti-corruption bodies' witnesses the fact that these activities are most actively performed by the Anti-Corruption Committee of the Verkhovna Rada of Ukraine and the National Anti-Corruption Agency. The Agency has managed to take into account almost all conclusions of anti-corruption expertise of Verkhovna Rada and Cabinet of Ministers of Ukraine.

The author notes that the Ministry of Justice of Ukraine pays its main attention to anticorruption audit of subordinate legislation. Meanwhile, lack of interest in specific propositions' workout to delete or minimise discovered corruption risks as well as to track down the extent, to which the Ministry's recommendations were being taken into account by other legislative bodies are the main disadvantage in the work of the Ministry of Justice. Institutional ability of the Ministry is being realised on a large scale only in its responsibilities concerning expertise of legal acts that are subject to state registration and of projects of normative legal acts that are being developed and submitted by the government.

The author of the article sees standardisation of key aspects of anti-corruption and legal expertise as a keystone in the Law of Ukraine «On normative-legal acts». Development and adoption of this legal project will give the opportunity to denote kinds and juridical force of normative-legal acts, establish requirements to their working out (including public debate), adopt it and enter into force, include regulations, law-making technique, interpreting, record and arrangement, resolution of miscalculations and contradictions in the process of their elaboration, discussion and adoption.

Key words: normative-legal acts, legislation, corruption, anti-corruption examination of legal acts, corruption-causing factors, corruption risks.

Основна частина

Нормотворчість є однією з найголовніших функцій будь-якої сучасної держави. Проте, вказана діяльність, як і інші сфери суспільного життя, є вразливими до впливу такого негативного явища, як корупція. Досвід протидії корупції в Україні підтверджує думку про те, що значна частина корупційних правопорушень стала можливою через наявність в органів державної влади занадто широких дискреційних повноважень, що дозволяли їм діяти у відносинах із підвладними суб'єктами за нечіткими правилами. Загальна причина вказаного недоліку спричинена наявністю в законодавстві великої кількості дефектів юридичних норм.

Приклад нормотворчої діяльності, яку здійснюють державні органи в країнах Європи, свідчить, що проведення різного виду правових експертиз, як засобу профілактики корупції, є невід'ємною частиною правотворчого процесу кожної країни. Проте, наявність антикорупційної експертизи в якості обов'язкової складової правотворчого процесу є характерним явищем для країн Східної Європи, для яких притаманний високий рівень корупції. Ця особливість знайшла своє втілення в міжнародних документах спрямованих проти корупції.

У Стамбульському плані дій з боротьби проти корупції для Східної Європи та Центральної Азії, розробленому за ініціативи Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) 2003 року, міститься пропозиція країнам-підписантам проводити регулярний моніторинг законодавства та інститутів у сфері протидії корупції [1]. Аналіз рекомендацій ОЕСР дозволяє зробити висновок, що деякі з них стосуються проведення антикорупційної експертизи. Серед яких - необхідність проведення регулярних антикорупційних експертиз чинних правових актів; необхідність спеціальних процедур у випадку виявлення в проєктах юридичних актів корупціогенних норм (зокрема, обов'язок розробника проєкту врахувати зауваження або необхідність обґрунтувати відмову); вимога опублікувати результати антикорупційної експертизи проектів актів для підвищення прозорості нормотворчого процесу; необхідність посилення довіри до державних органів, підвищення обізнаності суспільства про корупцію, а також посилення цивільного контролю за діяльністю влади.

У сучасних теоретичних моделях корупції, на яких ґрунтуються експертні висновки Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, МВФ та інших міжнародних організацій, якість законодавства та інституцій кожної конкретної країни, враховуються як ключові показники рівня корупції.

Про необхідність розширення практики використання антикорупційної експертизи, як засобу протидії корупції, неодноразово наголошувалося в стратегічних для антикорупційних реформ в Україні документах.

В Указі Президента України «Про Національну антикорупційну стратегію на 20112015 роки» №1001/2011 від 21 жовтня 2011 року вказувалося на необхідності удосконалення трирівневої оцінки корупційних ризиків у законодавстві: 1) на рівні суб'єкту, що розробляє законопроект (формалізована оцінка); 2) на рівні Мін'юсту (як офіційна антикорупційна експертиза); 3) на рівні громадської експертизи, яка забезпечується існуванням прозорої процедури нормопроєктування та доступністю інформації для громадськості.

У Законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» у переліку основних причин, які зумовлюють корупцію в приватному секторі, звернуто увагу на наявність недосконалого та нестабільного законодавства, ухваленого, зокрема, внаслідок незаконного лобіювання певних бізнес-інтересів.

У Законі України «Про засади державної антикорупційної політики на 2021-2025 роки» №2322-IXвід 20 червня 2022 року, яким була затверджена Антикорупційна стратегія на 2021-2025 роки, йдеться про необхідність подальшого удосконалення положень нормативно-правових актів та їх проєктів для усунення можливих корупціо - генних факторів. Серед очікуваних результатів реалізації Стратегії названо: системне проведення обов'язкової антикорупційної експертизи проєктів та чинних нормативно-правових актів уповноваженими на це суб'єктами; обов'язковий розгляд і оприлюднення результатів антикорупційної (у тому числі громадської) експертизи; усунення колізій, прогалин та інших корупціоген - них факторів, що зумовлюють неоднозначне тлумачення, порушують принцип правової визначеності та системні корупційні ризики у сферах запобігання корупції.

Метою цієї статті є аналіз юридичних і організаційних проблем функціонування інституту антикорупційної експертизи правових актів і їх проектів в Україні. А також, дослідження його ролі на заключному етапі нормотворчого процесу в Україні в сучасних умовах.

Одночасно з унормуванням відносин у сфері антикорупційної експертизи на державному рівні відбулося підвищення уваги науковців до дослідження різних аспектів вказаної діяльності. У якості різновиду правової експертизи, засобу профілактики корупції або складової законотворчого процесу інститут антикорупційної експертизи неодноразово ставаdпредметом наукових досліджень Богачової О.В., Гавриша С.Б., Копиленка О.Л., Косовича В.М., Маркєєвої О.Д., Оніщенко Н.М., Орлова В.Л., Ортинського В.Л., Петрашка С.Я., Романюка М.В, Селіванова А.О., Сіренка В.Ф, Скрипнюка О.В., Сметаніної Н.В., Теплюка М.О., Хавронюка М.І. Ющика О.І., та багатьох інших учених.

У той же час, слід відзначити, що в правовій літературі поки що відсутні ґрунтовні академічні дослідження, присвячені питанню антикорупційної експертизи законодавства. Що обумовлює актуальність подальших наукових розвідок на вказану тему.

Повноцінне нормативне закріплення антикорупційної експертизи в Україні відбулося після схвалення Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон), та прийняття низки підзаконних нормативно-правових актів, які конкретизують положення вказаного Закону в частині необхідності перевірки нормативно-правових актів та їх проєктів на відповідність вимогам антикорупційного законодавства.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 55 Закону суть антикорупційної експертизи полягає у виявленні в чинних нормативно-правових актах та їх проєктах корупціогенних факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також напрацюванні рекомендацій стосовно їх усунення. За своєю правовою природою вказаний інститут належить до засобів профілактики корупції.

Законодавчо визначеними суб'єктами проведення антикорупційної експертизи в Україні є: Комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання боротьби з корупцією (з 2019 року Комітет ВРУ з питань антикорупційної політики (далі - Комітет) та Міністерство юстиції України (далі - МЮУ). Ці органи здійснюють вказану діяльність на постійній основі (так звана обов'язкова експертиза). НАЗК вдається до необов'язкової антикорупційної експертизи лише за власною ініціативою. Можливість проведення громадської анти - корупційної експертизи передбачена п. 7 ст. 55 Закону.

Процедурні аспекти антикорупційної експертизи, що проводиться Міністерством юстиції України, знайшли своє закріплення у «Порядку проведення антикорупційної експертизи» (затв. наказом МЮУ від 18 березня 2015 р. №383/5), та у «Методології проведення антикорупційної експертизи» (затв. наказом МЮУ від 24 квітня 2017 р. №1395/5) (далі - Методологія МЮУ). Повноваження Комітету ВРУ з питань антикоруп - ційної політики визначені у внутрішньому «Регламенті розгляду Комітетом проєктів нормативно-правових актів» (затв. Рішенням Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики від 12.03.2020, протокол №31), та вищенаведеній Методології МЮУ. НАЗК - у «Порядку проведення антикорупційної експертизи Національним агентством з питань запобігання корупції» (затв. Наказом НАЗК №325/20 від 29.07.2020 р.), та «Методології проведення антикорупційної експертизи Національним агентством з питань запобігання корупції» (затв. наказом НАЗК від 20.10.2020 р. №470/20) (далі - Методологія НАЗК).

Методологія МЮУ визначає корупціогенний фактор як «здатність нормативно - правової конструкції (окремого нормативного припису чи їх сукупності) самостійно чи у взаємодії з іншими нормами сприяти вчиненню чи збільшенню корупційних правопорушень або правопорушень, пов'язаних з корупцією», та закріплює необхідність перевірки нормативно-правових актів на наявність чотирьох корупціогенних факторів. У свою чергу, Методологія НАЗК визначає корупціогенний фактор як «положення проєкту акта (чинного акта), які самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень або правопорушень, пов'язаних з корупцією», та дає перелік п'яти найбільш поширених корупціогенних факторів.

Корупціогенні фактори, передбачені у методологіях МОУ і НАЗК, умовно можуть бути зведені до двох великих груп: 1) ті, що надають державно-владним суб'єктам необ - ґрунтовано широкі (дискреційні) повноваження або дають можливість необґрунтовано застосувати винятки із загальних правил; 2) ті, що містять нечіткі, складні, важкі для виконання вимоги для їх адресатів.

Незважаючи на відносно невеликий перелік корупціогенних факторів, передбачений у методологіях МЮУ і НАЗК, ці документи містять детальний опис вимог до процедури аналізу корупціогенних факторів, у відповідності з якими антикорупційна експертиза повинна здійснюватися за чіткими критеріями з належним обґрунтуванням результатів антикорупційної експертизи.

Практика роботи Комітету ВРУ дає підстави стверджувати, шо він «фактично поділяє свої висновки на три види: «відповідає вимогам антикорупційного законодавства» («позитивний»), «відповідає вимогам анти - корупційного законодавства, але містить зауваження» («із зауваженнями»), «не відповідає вимогам антикорупційного законодавства» («негативний»)» [2, с. 42]. До недоліків у роботі цього Комітету слід віднести відсутність чітких меж між «із зауваженнями» та «негативним висновком». Оскільки «Комітет не виробив уніфікованих правил, які б свідчили про однозначність висновку щодо законопроєкту як «негативного» чи «із зауваженнями» [2, с. 42].

Кількісні та якісні показники роботи Комітету ВРУ виглядають наступним чином: за період з листопада 2014 року по липень 2019 року ним було розглянуто 7039 зако - нопроєктів, з яких 486 було визнано такими, що містять корупціогенні фактори (або 6,7%) [3, с. 3].

За період діяльності ВРУ 9-го скликання (з вересня 2019 року по січень 2022 року) Комітетом було розглянуто 5224 законопро - єктів, з яких 138 було визнано такими, що не відповідають вимогам антикорупційного законодавства, оскільки містять корупціогенні фактори. До 372 були надані зауваження (загалом 9,6%) [4].

МЮУ, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади що забезпечує реалізацію державної правової політики, уповноважений здійснювати антикорупційну експертизу проєктів актів, які вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, а також усіх нормативно-правових актів, які підлягають реєстрації. У цьому випадку антикорупційна експертиза проводиться як складова частина їх правової експертизи, у висновку якої робиться загальний висновок щодо наявності корупціогенних факторів та подаються пропозиції щодо можливих шляхів доопрацювання проєкту нормативноправового акта у разі їх виявлення (ч. 2, розділ 4 Порядку проведення антикорупційної експертизи МЮУ №383/5 від 18.03.2015 р.).

Основна увага МЮУ сфокусована на проведенні антикорупційної експертизи підзаконних нормативно-правових актів, кількість якої в рази перевищує кількість висновків щодо проектів законів [2, с. 43].

Так, лише протягом 2020 року Мін'юстом було проаналізовано 5192 проєкти нормативно-правових актів, з яких до 8 були висловлені зауваження щодо наявності корупційних ризиків. Протягом 2021 року було проаналізовано 5368 проєктів нормативно - правових актів, з яких до 29 були висловлені зауваження щодо наявності корупційних ризиків. За перші два квартали 2022 року ці показники виглядають наступнім чином: проаналізовано 2046 проєктів нормативно - правових актів, з яких до 6 були висловлені зауваження щодо наявності корупційних ризиків [5].

Наступною категорією нормативно-правових актів, щодо яких Міністерство юстиції проводить антикорупційну експертизу, є чинні закони і підзаконні акти із найбільш вразливих до корупції сфер життя, згідно зі щорічним планом, який має затверджуватися МЮУ до 31 грудня кожного року (ч. 4 ст. 55 Закону). За 2014-2019 роки Мін'юст оприлюднив 17 висновків на чинні нормативно-правові акти, з них: щодо 2 постанов Кабінету Міністрів України (обидва висновки позитивні) та щодо 15 законів (з яких 9 позитивні та 6 негативні) [6, с. 45].

Згідно з Планом проведення антикорупційної експертизи чинних нормативно - правових актів на 2020 рік, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 19.12.2019 №4082/5 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України від 17.07.2020 №2446/5), протягом 2020 року МЮУ було проведено антикорупційну експертизу 9 чинних нормативно-правових актів, у п'яти з яких були виявленні корупціогенні фактори. Зокрема, у двох законах, двох постановах КМУ і Кодексі України про адміністративні правопорушення [7, с. 272].

Незадовільні показники діяльності МЮУ свідчать про невисокий рівень анти - корупційної експертизи у роботі цього органу, що тосується аналізу законопроєктів, які реєструються у ВРУ, та чинного законодавства України.

У частині проведення антикорупційної експертизи НАЗК володіє превентивними повноваженнями спеціалізованого антикорупційного органу. У відповідності з ч. 5 ст. 55 Закону НАЗК може проводити, за власною ініціативою, антикорупційну експертизу проєктів будь-яких нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Парламенту або Уряду. Окрім цього, Національне агентство має повноваження на здійснення періодичного моніторингу чинного законодавства на наявність у ньому корупціогенних норм, та надавати МЮУ пропозиції щодо включення законодавства до плану проведення антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів (ч. 9 ст. 55 Закону).

Хоча на сьогодні кількість нормативних актів і їх проєктів, які пройшли антикорупційну експертизу НАЗК, є невеликою, завдяки двоетапній процедурі її проведення, за умовами якої на повну перевірку потрапляють лише проєкти актів зі сфер із високим рівнем корупційних ризиків (Розділ 2 Методології НАЗК), такий механізм є найбільш продуктивним для профілактики корупції на заключній стадії нормотворчого процесу.

Щодо кількісних і якісних показників діяльності НАЗК, то протягом 2020 року Агенство провело 512 моніторингів проєктів нормативно-правових актів, серед яких було виявлено корупціогенні фактори в 46 з них [7, 276].

Протягом 2021 року НАЗК був проведений моніторинг 3950 проєктів нормативно - правових актів. У 100 з них було виявлено ознаки корупціогенних факторів. Серед них: у 55 проєктів законів, 44 проєкти актів КМУ, 1 проєкт акта Президента України [8].

Загалом, робота НАЗК у частині проведення антикорупційної експертизи з боку експертного середовища отримує високі оцінки [2, с. 43; 9, с. 110]. Цій діяльності сприяє наявність у НАЗК повноважень центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики, які дозволяють йому здійснювати як антикорупційну експертизу нормативно правових актів та їх проєктів, так і досліджувати практику правозастосування, а також оцінювати корупційні ризики в діяльності органів влади.

Значним недоліком у роботі НАЗК є відсутність нормативного порядку здійснення моніторингу і антикорупційної експертизи чинного законодавства України. Без такого порядку нереалізованими залишаються положення ч. 9 ст. 55 Про запобігання корупції.

Висновки

1. В Україні існує належна нормативна основа здійснення як обов'язкової, так і ініціативної антикорупційної експертиз нормативно-правових актів і їх проєктів, яка реалізується трьома державними органами, а також представниками громадянського суспільства. Порядок реалізації антикорупційної експертизи в Україні характеризується різноманітністю методологічного забезпечення.

Порівняння результатів роботи суб'єктів проведення антикорупційної експертизи дозволяє зробити висновок, що найбільш ефективно повноваження щодо антикорупційної перевірки проєктів законів реалізуються Комітетом ВРУ з питань антикорупційної політики, а також, НАЗК. НАЗК вдалося досягти майже повного врахування висновків антикорупційної експертизи ВРУ і КМУ.

МЮУ більше уваги приділяє антикорупційній перевірці підзаконних нормативно правових актів. Головним недоліком у роботі вказаного органу є незацікавленість у дачі конкретних пропозицій стосовно шляхів усунення або мінімізації виявлених корупціогенних факторів і незацікавленість у відстеженні ступеня врахування рекомендацій іншими державними органами. На повну потужність інституційна спроможність МЮУ реалізується лише в частині повноважень щодо проведення антикорупційної експертизи проектів актів, які підлягають державній реєстрації, та проєктів нормативно-правових актів, які розробляються та подаються урядом.

2. Логічною складовою державної політики у протидії корупції є звернення до послуг недержавного сектору. Наразі передбачена п. 7 ст. 55 Закону Про запобігання корупції можливість проведення громадської антикорупційної експертизи реалізуються ефективно лише у формі залучення представників громадськості до опрацювання законопроєктів Комітетом ВРУ з питань анти - корупційної політики. За даними аналітичного Центру «Інститут законодавчих ідей», у рамках громадської антикорупційної експертизи Центром аналізується близько 55% проєктів законів, зареєстрованих у парламенті. Близько 80% його рекомендацій враховуються Комітетом ВРУ під час розгляду проєктів нормативно-правових актів [2, с. 46-47]. Співпраця інших державних органів, в частині залучення представників громадськості до проведення різного виду правових експертиз, є вкрай недостатньою для того, щоб вважати цю діяльність відчутною з точки зору запобігання корупції.

3. З огляду на ту обставину, що обов'язковою ознакою корупційного правопорушення є наявність спеціального суб'єкта, який отримує неправомірну вигоду, а саме: осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або інших осіб, на яких поширюється дія Закону України Про запобігання корупції. Найбільш ефективна антикоруп - ційна експертиза виявляється в тому разі, якщо порядок її проведення передбачає попередній відбір законодавчих актів та їх проєктів зі сфер з високим рівнем корупційних ризиків.

4. На думку автора публікації, слід погодитися з позицією тих науковців, які вважають, що робота з проведення антикорупційної експертизи потребує наукового прогнозування можливості використання положень правових актів для вчинення корупційних правопорушень. Будучи засобом усунення дефектів юридичних норм, анти - корупційна експертиза не повинна зводитися лише до пошуку так званих корупційних маркерів. Натомість, у більшості випадків, потребує всебічного аналізу текстів юридичних актів. Оскільки правова експертиза охоплює собою більш широкий предмет дослідження, то вона співпадає з антикорупційною по об'єкту дослідження. Вказана обставина породжує необхідність чіткого нормативного розмежування об'єктів і завдань обох експертиз, з урахуванням тієї обставини, що антикорупційна експертиза є різновидом правової, проте здійснюється зі спеціальною метою.

5. Перспективним заходом вбачається унормування ключових аспектів реалізації антикорупційної і правової експертиз в Законі України «Про нормативно-правові акти». Розробка і ухвалення такого законопроєкту дасть можливість визначити види та юридичну силу нормативно-правових актів, встановити вимоги до процедури їх підготовки (у тому числі громадського обговорення), прийняття та набрання чинності, включити правила нормотворчої техніки, тлумачення, обліку і систематизації, врегулювання порядку подолання прогалин і суперечностей у процесі їх розробки, обговорення та прийняття.

Література

корупція законодавство правовий експертиза

1. Стамбульський план дій з боротьби проти корупції для Східної Європи та Центральної Азії, 2003 р. OrganisationforEconomicCo-operationandDevelopment (OECD).URL: http://www.oecd.org/corruption/acn/istanbulactionplan

2. Антикорупційна експертиза законопроєктів ВРУ ІХ скликання. Результати. Проблеми. Перспективи. Інститут законодавчих ідей.URL: https://izi.ins titute/wp-con - tent/uploads/2021/08/galuzeva-analitika.pdf

3. Звіт за період роботи Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції VIII скликання ВРУ (2014-2019). Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики. URL: http://crimecor.rada.gov.ua/uploads/documents/31217.pdf

4. Звіти Комітету ІХ скликання. Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики.URL: https://crimecor.rada.gov. ua/documents/dijal komit/Zv r/74098.html

5. Звіт про результати проведення антикорупційної експертизи нормативно - правових актів та проектів нормативно-правових актів Міністерством юстиції України. Міністерство юстиції України.URL: https:// minjust.gov.ua/uncorrupexp/zvitprorez ancorrupt npa

6. Панькевич М.Б. Магістерська робота на тему: Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів як засіб запобігання корупції. Український католицький університет.URL: https://er.ucu.edu.ua/bit-stream/handle/1/2345/Pankevych _Antykorupt - siina ekspertyza normatyvno-pravovykh.pdf

7. Національна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики у 2020 році. НАЗК.URL: https://nazk.gov.ua/wp-content/ uploads/2021/06/NAZK Nats.dopovid 15 06.pdf

8. Звіт про діяльність Національного агентства з питань запобігання корупції за 2021 рік. НАЗК.URL: https://nazk.gov.ua/wp - content/uploads/2021/04/NAZK-Zvit-za-2020-rik-15.04.2021-1-1.pdf

9. Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження державної антикорупційної політики. Київ, 2021. Реанімаційний Пакет Реформ, Центр політико-правових реформ.URL: https://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2021/11/AlternativeReport 2021.pdf

Размещено на Allbest.ru