Судова система в державі, заснована на верховенстві права: міжнародно-правові критерії

Размещено на http://www.allbest.ru

Судова система в державі, заснована на верховенстві права: міжнародно-правові критерії

Копча В. В

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права та процесу Ужгородського національного університету ORCID: 0000-0001-9888-1464 Копча Н. В.,

доктор філософії у галузі права, асистент кафедри кримінального права та процесу Ужгородського національного університету

V. Kopcha, Doctor of Law, prof, Professor of the Department of Criminal Law and Procedure of Uzhhorod National University

N. Kopcha, Doctor of Philosophy in Law, Assistant of the Department of Criminal Law and Procedure of Uzhhorod National University

The judicial system in the state, based on the rule of law:

international legal criteria

The article examines international legal documents that set out the requirements for the organization of the judiciary and the status of judges in states based on the rule of law. Particular attention has been paid to the analysis of Council of Europe documents which are "soft law" acts. It is concluded that an independent judiciary is a key mechanism that guarantees democracy and the rule of law.

The international legal criteria for the organization of the judiciary and the status of judges are focused on ensuring the independence of the administration of justice. Their importance is to limit the discretion of national public authorities in this field, which provides a real guarantee of the principle of separation of powers.

The legal achievement of sufficient guarantees of independent justice is the main criterion and, at the same time, the meaningful fulfillment of the direction and meaningful fulfillment of the judicial reform in the states of Central Europe during their preparation and accession to the European Union. On the other hand, a situation where, as a result of the adoption of new legislation and the introduction of new administrative practice in the sphere of justice, the indicator of independence decreased, such changes cannot in any case be recognized as "judicial reform". An example of such a case was the adoption in Ukraine in 2010 of the new law "On the Judiciary and the Status of Judges", which, together with other measures, led to a sharp decrease in the independence of the judiciary and its significant weakening. The relevance of the study of the essence of justice in a state based on the rule of law stems from the continuation of judicial reform in Ukraine, which, in particular, consists in increasing the effectiveness of the judiciary and strengthening institutional guarantees of its independence.

Justice administered by the judiciary is a key element of the state's human rights function. At the beginning of the 21st century, the civilized world developed fairly clear universal criteria of justice (its main feature is independence), which are fixed at various levels of the international and European legal systems.

From the very beginning of the activities of the United Nations, special attention was paid to the issue of the rule of law and, accordingly, the role of the courts. Already in the Universal Declaration of Human Rights, which was adopted and proclaimed by resolution 217 A (III) of the UN General Assembly of December 10, 1948, the preamble noted that "taking into account that it is necessary that human rights be protected by the force of law in order to ensure that, so that man is not forced to resort as a last resort to rebellion against tyranny and oppression." In this regard, Article 8 of the declaration directly indicated the role of the courts: "Every person has the right to effective redress by competent national courts in the event of a violation of his basic the rights granted to it by the constitution or the law". Later, other leading UN documents in the field of human rights noted the role of courts for the protection and restoration of violated rights.

Keywords: rule of law, judiciary, rule of law, independent judicial system.

У статті досліджено міжнародно-правові документи, які визначають вимоги до організації судової влади та статусу суддів у державах, які засновані на верховенстві права. Особливу увагу звернуто на аналіз документів Ради Європи, які є актами «м'якого права». Зроблено висновки, що незалежна судова система є ключовим механізмом, що гарантує демократію і верховенство права.

Міжнародно-правові критерії організації судової влади і статусу суддів зосереджені на забезпеченні незалежності здійснення правосуддя. Їхнє значення полягає в обмеженні дискреції національних публічних властей у цій сфері, що надає можливість реального забезпечення принципу поділу влади. судова влада верховенство

Ключові слова: правова держава, судова влада, верховенство права, незалежна судова система.

Постановка проблеми. Правове досягнення достатніх гарантій незалежного правосуддя є тим основним критерієм і, водночас, змістовним наповненням напряму і змістовного наповнення судової реформи в державах Центральної Європи в період їх підготовки і вступу до Європейського Союзу. З іншого боку, ситуація, коли внаслідок прийняття нового законодавства і запровадження нової адміністративної практики в сфері правосуддя показник незалежності понижувався, такі зміни в жодному випадку не можуть бути визнані "судовою реформою". Прикладом такого випадку стало ухвалення в Україні в 2010 р. нового закону "Про судоустрій і статус суддів", який в сукупності з іншими заходами призвів до різкого зниження незалежності судової влади та її істотного послаблення. Актуальність дослідження сутності правосуддя у державі, заснованій на верховенстві права, випливає з продовження судової реформи в Україні, яка зокрема полягає у підвищенні ефективності судової влади, зміцнення інститу- ційних гарантій її незалежності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні різні аспекти функціонування судової влади охоплювалися предметом дослідження багатьох учених і практиків, зокрема О.Дашковської [1], Р.Ігоніна [2], В.Потапенка [3], О.Бурака [4], В.Городовенка [5], В.Крижановського [6], В.Сердюка [7], Л. Москвича [8; 9].

Формулювання мети статті. Однак потреба у продовженні дослідження місця судової влади в право- захисній функції сучасної держави зберігається, виходячи також з необхідності врахування міжнародно- правових критеріїв

Виклад основного матеріалу. Відтак метою цієї статті є дослідження сутності правосуддя у державі, заснованій на верховенстві права, в аспекті міжнародно- правових критеріїв.

Правосуддя, яке здійснюється судовою владою, є ключовим елементом правозахисної функції держави. На початку ХХІ століття цивілізованим світом вироблені доволі чіткі універсальні критерії правосуддя (його основної ознаки - незалежності), які закріплені на різних рівнях міжнародного та європейського пра- вопорядків.

З самого початку діяльності Організації Об'єднаних Націй питанням верховенства права і відповідно ролі судів приділялася особлива увага. Уже в Загальній декларації прав людини, яка була прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року в преамбулі відзначалося, що "беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення". У статті 8 декларації з цього приводу прямо вказувалося на роль судів: "Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом" [10]. Пізніше і в інших провідних документах ООН у сфері прав людини відзначалася роль судів для захисту і відновлення порушених прав.

Проте лише в 1980-х роках в рамках ООН були схвалені документи, які окремо визначали критерії незалежності судів. Серед них передовсім необхідно відзначити "Основні принципи незалежності судових органів" (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р., а також "Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів" (прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 р.) [11, с. 145 - 146.]

У "Основних принципах" вказується, що з урахуванням рішимості урядів захищати права людини, незалежність судових органів має бути заснована на певних принципах у різних аспектах.

Перше, визначається, що в сфері функціональній незалежність судів забезпечується такими принципами: 1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. 2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь- яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин. 3. Судові органи мають компетенцію стосовно всіх питань судового характеру і виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції. 4. Не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, а судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом'якшенню вироків, винесених судовими органами. 5. Кожна людина має право на судовий розгляд у звичайних судах або трибуналах, які застосовують встановлені юридичні процедури. Не повинні утворюватися трибунали, що не застосовують встановлені належним чином юридичні процедури, з метою підміни компетенції звичайних судів або судових органів. 6. Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. 7. Кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Друге, в аспекті умов служби та терміну повноважень суддів передбачено низку принципів, зокрема: 1. Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. 2. Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення терміну повноважень там, де це встановлено. 3. Підвищення суддів на посаді там, де є така система, слід здійснювати на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей, моральних якостей і досвіду. 4. Розподіл справ між суддями в судах, до яких вони належать, є внутрішньою справою судової адміністрації.

Третє, у питанні стягнення, усунення від посади і звільнення судді визначені наступні принципи:

Звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов'язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою. Суддя має право на відповідь і справедливий розгляд. На початковому етапі розгляд скарги має проводитись конфіденційно, якщо суддя не звернеться з проханням про інше. 2. Судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. 3. Усі процедури накладення стягнення, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки. 4. Рішення про дисциплінарне стягнення, усунення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки. Цей принцип може не застосовуватися до рішень Верховного суду або до рішень законодавчих органів, прийнятих при розгляді справ у порядку імпічменту або при дотриманні аналогічної процедури.

У "Рекомендаціях щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів", які були прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1889 р. відзначається, зокрема:

Всі держави мають прийняти та впровадити Основні принципи незалежності судових органів у відповідності до правил конституційного процесу країни та внутрішньої практики.

Жодний суддя не може бути призначений, обраний чи іншим чином залучений до виконання своїх обов'язків на умовах або з метою, що несумісні з Основними принципами незалежності судових органів. Жоден суддя не повинен приступати до роботи в суді на умовах або з метою, що несумісні з Основними принципами незалежності судових органів.

Основні принципи мають застосовуватися до всіх суддів, включаючи таких, які не є професійними юристами.

Держава має гарантувати, що Основні принципи будуть широко розповсюджуватися принаймні офіційною мовою (мовами) країни, яка їх прийняла. Судді, юристи, представники органів законодавчої та виконавчої влади і суспільство в цілому мають бути проінформовані в найбільш прийнятний спосіб про важливість і зміст Основних принципів таким чином, щоб вони могли сприяти їх застосуванню в системі правосуддя. Зокрема, держава має зробити текст Основних принципів доступним для всіх суддів.

Впроваджуючи принципи 7 та 11 Основних принципів, держава має звернути особливу увагу на необхідність надання певних ресурсів, потрібних для функціонування судової системи, враховуючи призначення достатньої для рівня завантаженості справами кількості суддів, забезпечення судів необхідним персоналом та обладнанням та надання суддям гідного рівня особистої безпеки, пенсійного забезпечення та заробітної плати.

Нагадаємо, принцип 7 вказаного документу встановлює, що "кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції", а принцип 11 - "Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом" [12].

На рівні Ради Європи вимоги до організації судової влади і статусу суддів зосереджені у так званій "Європейській хартії про статус суддів", яка стала результатом багатосторонньої наради з приводу законів про статус суддів в Європі, що була організована Радою Європи 8-10 липня 1998 року.

Перше, до закону про статус суддів, як випливає з Європейської хартії про статус суддів, ставляться наступні вимоги:

1. Закон про статус суддів має на меті забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, яких кожна особа цілком законно очікує від судів та від кожного судді, якому довірено захист її прав.

У кожній європейській державі основні принципи закону про статус суддів викладаються у внутрішніх нормах найвищого рівня, а його основні положення - в нормах не нижче законодавчого рівня.

Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів - судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу (параграф 1.3 Хартії).

Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити.

Під час виконання своїх обов'язків суддя повинен виявляти повагу до осіб, що до них звертаються, та пильно стежити за підтриманням високого рівня компетентності, якого вимагає винесення рішень у справах, від яких залежить гарантія захисту прав людини, та за збереженням конфіденційності інформації, яку їм довірено в ході судового розгляду.

На державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Професійні організації, створені суддями, до яких усі судді можуть вільно входити, роблять значний внесок у захист прав, які надаються законом, зокрема у стосунках з тими владними структурами та органами, які залучаються до винесення рішень стосовно них.

Через своїх представників та професійні організації судді залучаються до винесення рішень стосовно управління судами, визначення судового бюджету та його розподілу на місцевому і національному рівнях. З ними таким же чином проводяться консультації стосовно планів щодо будь-яких змін до закону, а також з приводу визначення винагороди за працю та їх соціальне забезпечення.

Друге, до відбору, призначення на посаду та початкової підготовки суддів ставилися такі вимоги: 1. Правила відбору та призначення на посаду суддів незалежним органом або комісією вимагають здійснення відбору на основі здатності кандидатів вільно і неупереджено оцінювати справи, що передаються на їхній розгляд, та застосовувати закон із повагою до гідності людини. Кандидату не може бути відмовлено у посаді на підставі статі, етнічного чи соціального походження, його філософських або політичних поглядів чи релігійних переконань. 2. Законом має бути передбачене забезпечення умов, які гарантуватимуть шляхом дотримання вимог щодо освітньої кваліфікації та наявності поперед нього досвіду призначення на посаду саме тих осіб, які здатні здійснювати судові обов'язки. 3. Законом має бути передбачене забезпечення належної підготовки за державний кошт кандидатів, відібраних для ефективного виконання обов'язків судді.

Третє, до процедури призначення на посаду судді та його переведення Європейська хартія статусу суддів ставить, зокрема, наступні вимоги: 1. Рішення про призначення обраного кандидата на посаду судді та призначення його/її до конкретного суду приймається незалежним органом, про який йдеться у параграфі 1.3, або на підставі його пропозиції, рекомендації або згоди чи висловлення його окремої думки. 2. Законом має бути встановлено конкретно зазначені обставини, за яких через попередню діяльність кандидата або його/її близьких родичів, можуть виникнути законні та об'єктивні сумніви щодо його незалежності та неупередженості, що може бути перешкодою для призначення до певного суду. 3. Суддя, що обіймає посаду в суді, не може бути призначеним на іншу судову посаду або бути переведеним на будь-яку іншу роботу, навіть якщо це відбувається з підвищенням по службі, без його згоди. Винятки з цього принципу дозволяються лише у випадку, коли переведення передбачене у відповідності до дисциплінарних санкцій, у випадках змін у судовій системі на підставі закону або у випадках тимчасового переведення для зміцнення сусіднього суду. Максимальна тривалість такого переведення суворо обмежується законом.

Четверте, в сфері відповідальності суддів Європейська хартія встановлює: 1. У випадку невиконання суддею одного із своїх обов'язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції дише на підставі рішення, прийнятого за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половину якого складають обрані судді. Справа такого судді повинна бути сповна розглянута цим органом шляхом заслухання сторін, а суддя, справа якого розглядається, повинен мати право на представництво своїх інтересів. Шкала застосовуваних санкцій має бути визначена законом, а їх застосування має відповідати принципу пропорційності. Рішення виконавчого органу, комітету або органу, що визначає передбачену законом санкцію, може підлягати оскарженню у вищій судовій інстанції. 2. Державою гарантується відшкодування збитків за шкоду, заподіяну в результаті протиправної поведінки або незаконних дій судді під час виконання ним службових обов'язків. В Законі може бути передбачене право держави вимагати від судді в судовому порядку відшкодування таких витрат, але не більше встановлених розмірів, у разі грубого і непростимого порушення правил, що регулюють виконання суддівських обов'язків.

П'яте, з питання винагороди та соціального захисту суддів встановлюється: 1. Рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання їхніх професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб вони відчували себе захищеними від тиску при прийнятті рішення і в роботі загалом, щоб не було впливу на їхню незалежність та неупередженість. 2. Винагорода може бути різною: залежно від стажу роботи, характеру обов'язків, виконання яких покладено на суддів у їх професійній діяльності, та від важливості їхніх обов'язків; оцінюватися ці фактори повинні відверто і відкрито. 3. Законом передбачено гарантії суддям, що виконують свої професійні обов'язки, захист від соціальних ризиків, пов'язаних з хворобою, материнством, інвалідністю, похилим віком та смертю. 6.4. Зокрема, законом передбачено, що судді, які досягли пенсійного віку і пропрацювали на посаді судді зазначений період, отримують пенсію по старості, рівень якої має бути якомога ближчим до рівня їхньої останньої заробітної плати на посаді судді.

Шосте, нарешті, з питання припинення перебування на посаді Хартія передбачає: 1. Перебування судді на посаді повністю припиняється у випадку, коли він/вона подає у відставку; коли медично засвідчується, що суддя фізично неспроможний виконувати свої обов'язки; якщо він досягає граничного віку служби або наступає кінець фіксованого терміну його перебування на посаді або, якщо його звільнено з посади згідно із процедурою, передбаченою у параграфі 5.1 (параграф 7.1). 2. Настання випадків, передбачених у параграфі 7.1. (окрім випадків досягнення гранич- ного віку або завершення фіксованого терміну перебування на посаді) має перевірятися органом, про який йдеться у параграфі 1.3 [13].

Пояснювальна записка до Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 р., по суті, роз'яснює її зміст та механізми імплементації в національних правопорядках, відзначаючи зокрема: "Мета Хартії - визначити зміст будь-якого закону про статус суддів, ґрунтуючись на завданнях, що мають бути досягнуті: забезпечити компетентність, незалежність та неупередженість, яких громадськість має право очікувати від судів та суддів, яким довірено захист їхніх прав. Таким чином, цей закон не є самоціллю, а скоріше засобом досягнення того, щоб особи, чиї права мають захищатися судами і суддями, мали необхідні гарантії ефективності такого захисту. Може виникнути питання, чи мають ці положення Хартії бути обов'язковими, тобто чи повинні вони обов'язково включатися до національних законів, що регулюють поведінку суддів, чи вони повинні мати силу рекомендацій і замість них можуть бути застосовано інші положення, що можуть забезпечити рівноцінні гарантії. Останній підхід може бути виправданий небажанням критикувати національні системи, в яких давно встановленою практикою забезпечено ефективні гарантії законодавчої захищеності суддівського корпусу, навіть якщо ця система лише згадує про такий захист". Окрім іншого, Хартія закріплює за кожним суддею "право на оскарження", якщо він/вона вважає, що створюється загроза її/його незалежності або незалежності правового процесу або ця незалежність якимось чином порушується, і в такому випадку він/вона може передати розгляд описаному вище незалежному органу. Це означає, що судді не залишаються беззахисними у випадках посягань на їхню незалежність. Право на оскарження є необхідною гарантією, тому що інакше це залишиться лише бажанням встановити засади, спрямовані на захист суддів, якщо вони не будуть послідовно підтримуватися механізмами, які гарантуватимуть їх ефективну реалізацію. Обов'язок отримувати пропозицію або висновок від незалежного органу перед тим, як буде прийнято рішення щодо статусу конкретного судді, не обов'язково поширюватиметься на всі можливі ситуації, в яких здійснюватиметься вплив на його чи її незалежність. Саме тому надзвичайно важливо забезпечити можливість, щоб судді могли звертатися до цього органу з власної ініціативи. Однак Хартія не санкціонує посягань на повноваження щодо прийняття рішень, якими наділені національні органи відповідно до Конституції [14].

Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (17 листопада 2010 р.) відштовхувалася від розуміння того, що виконуючи суддівські функції, суддя відіграє основну роль у забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод; а незалежність суддів є невід'ємним елементом верховенства права, необхідним для неупередженості суддів та функціонування судової системи, а також від того, що незалежність судової влади забезпечує кожній особі право на справедливий суд і тому є не привілеєм суддів, а гарантією поваги до прав людини та основоположних свобод, що дає змогу кожній особі відчувати довіру до судової системи. Як зазначено у ст. 6 Конвенції, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу. В свою чергу, незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом.

У Рекомендаціях розрізняється зовнішня і внутрішня незалежність суддів. Зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупере- дженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неу- передженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом. Рекомендації визначають низку засобів забезпечення зовнішньої незалежності суддів, зокрема: а) закон повинен передбачати санкції проти осіб, які намагаються певним чином впливати на суддів; б) судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно. Однак судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень; в) рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві; г) за винятком рішень про амністію, помилування або подібних заходів, виконавча та законодавча влада не повинні приймати рішення, які скасовують судові рішення; д) коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію; е) судові провадження та питання, що стосуються здійснення правосуддя, становлять громадський інтерес.

Серед засобів забезпечення внутрішньої незалежності суддів Рекомендаціями називаються наступні: а) принцип незалежності судової влади означає незалежність кожного судді при здійсненні ним функції прийняття судових рішень. У цьому процесі судді мають бути незалежними та неупередженими, а також мати можливість діяти без будь-яких обмежень, впливу, тиску, погроз, прямого чи непрямого втручання будь-яких органів влади, зокрема внутрішніх органів судової влади. Ієрархічна організація судової влади не повинна підривати незалежність суддів; б) вищі суди не повинні давати суддям вказівок щодо того, які рішення потрібно приймати в конкретних справах, за винятком попередньої ухвали або при вирішенні питання про обрання засобів правового захисту відповідно до закону; в) розподіл справ серед суддів суду має здійснюватися на основі об'єктивних попередньо встановлених критеріїв для забезпечення права на незалежність та неупередженість суддів. На такий розподіл справ не повинні впливати сторони у справі чи інші особи, зацікавлені в результатах розгляду справи; г) судді повинні мати можливість створювати професійні організації, метою яких є захист їхньої незалежності, інтересів та сприяння утвердженню верховенства права, чи приєднуватися до них.

У розділі IV Рекомендації також указують на Ради суддів, які є незалежними органами, створеними відповідно до закону або конституції, які прагнуть зберегти незалежність суддів та судової влади загалом і, таким чином, сприяти ефективному функціонуванню судової системи. Не менше половини членів таких рад мають бути суддями, яких обирають самі ж судді із судів усіх рівнів з повагою до плюралізму в судовій системі. Водночас, під час виконання своїх функцій ради суддів не повинні втручатись у незалежність окремих суддів [15].

Ще в одному документі в системі Ради Європи - у Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів (від 1 січня 2001 р.) метою якого є детальніший розгляд цілої низки обговорюваних тем та визначення проблем або питань, які стосуються незалежності суддів, привернення уваги до яких буде корисним, - було запропоновано наступні теми: обґрунтування судової незалежності; рівень, на якому гарантується судова незалежність; порядок призначення та просування по службі; органи призначення та дорадчі органи; термін повноважень - період призначення; термін повноважень - незмінність та дисциплінарні заходи; оплата праці; свобода від неправомірного зовнішнього впливу; незалежність усередині судової влади; роль судді [16].

З нагоди своєї 10-ї річниці Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) ухвалила під час свого 11-го пленарного засідання (Страсбург, 17-19 листопада 2010 року) Велику Хартію Суддів (основоположні принципи), в якій узагальнюються і кодифікуються головні підсумки Висновків, які вона вже затвердила. Всі ці 12 Висновків містять додаткові рекомендації щодо тематики, висвітленої в цьому документі та були доведені до відома Комітету Міністрів Ради Європи. Вчергове було підтверджено, що "1.Судова влада є однією з трьох гілок влади будь-якої демократичної держави. Її місія полягає в забезпеченні самого існування верховенства права і, таким чином, в забезпеченні належного та неупе- редженого застосування закону у справедливий та ефективний спосіб. 2. Незалежність і неупередженість судової влади є необхідними умовами для здійснення правосуддя.

Незалежність судової влади повинна бути законодавчо закріпленою, функціональною та фінансовою. Для тих, хто потребує правосуддя, незалежність судової влади має бути гарантованою стосовно інших гілок державної влади, суддів та суспільства в цілому, за допомогою національних правил закріплених на найвищому рівні. Держава і кожен суддя несе відповідальність за поширення і захист незалежності судової системи". Серед нових ідей, у пункті 11 Хартії визначалося, що "Судді мають забезпечити рівність сторін обвинувачення та захисту. Незалежний статус прокурорів є основоположною вимогою верховенства права", а в пункті 17 - "Виконання судових рішень є важливою складовою права на справедливий судовий розгляд, а також гарантією ефективності правосуддя".

Крім того, виголошувалися деякі додаткові гарантії для судді у зв'язку з судовою помилкою". У пунктах 20-21 Хартії вказувалося, що "судді несуть кримінальну відповідальність у межах звичайного права за злочини, вчинені поза виконанням своїх посадових обов'язків. Судді не підлягають кримінальній відповідальності за ненавмисні помилки, здійснені під час виконання ними своїх обов'язків", а "засіб правового захисту від судових помилок повинен полягати у відповідній системі апеляцій. Правовий захист у зв'язку з іншими помилками при здійсненні правосуддя здійснюється тільки державою"[17].

Наведене дозволяє прийти до таких висновків. Перше, держава, заснована на верховенстві права (правова держава) вимагає наявності та дотримання низки вимог, зокрема незалежну судову систему, яка є ключовим механізмом, що гарантує демократію і верховенство права [18, с. 176].

Друге, міжнародно-правові критерії організації судової влади і статусу суддів зосереджені на забезпеченні незалежності здійснення правосуддя, перетворюючи ідеї на конкретні працюючі механізми. Третє, значення таких критеріїв полягає в обмеженні дискреції національних публічних властей у цій сфері, що надає можливість реального забезпечення принципу поділу влади.

Список використаних джерел

Дашковська О. Інтерпретаційні акти органів судової влади (на прикладі актів конституційного судочинства). Вісник Академії правових наук України. 2011. № 2. С. 26-34.

Ігонін Р. В. Принципи судової влади. Вісник Академії адвокатури України. 2011. 1. С. 24-29.

Потапенко В. Передумови становлення принципу самостійності судової влади за чинним законодавством України. Вісник Академії правових наук України. 2011. № 2. С. 175-181.

Бурак О. В. Конституційні основи організації судової влади у зарубіжних країнах. Вісник Академії адвокатури України. 2009. 1. С. 163-167.

Городовенко В. В. Принцип справедливості судової влади: загальнотеоретичні аспекти. Адвокат. 2012. № 2. С. 20-24.

Крижановський В. Я. Судова влада в механізмі захисту прав громадян України. Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 62. С. 643-650.

Сердюк В. В. Судова влада та її місце в теорії поділу влади. Вісник Академії адвокатури України. 2006. Вип. 5. С. 38-46.

Москвич Л. М. Суспільна довіра до суду як показник ефективнос

ті судової влади. Вісник Верховного Суду України. 2011. № 2. С. 25-30.

Москвич Л. М. Суспільна довіра до суду як показник ефективнос

ті судової влади. Вісник Верховного Суду України. 2011. № 2. С. 25-30.

Загальна декларація прав людини, яка була прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

Права человека при отправлении правосудия (пособие по правам человека для судей, прокуроров и адвокатов): ООН. Нью-Йорк и Женева, 2003. 1086 с.

Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (Прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року). URL: http://vkksu.gov.ua/ua.

Европейская хартия о законе "О статусе судей" Лиссабон, 10 июля 1998 года. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_236.

Пояснювальна записка до Європейської хартії про статус суддів (від 10 липня 1998 р.). URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a46.

Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам- членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (від 17 листопада 2010 р.). Додаток до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a38.

Висновок N 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Ко

мітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів 1 січня 2001 року URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/

show/994_a52.

Велика хартія суддів (основоположні принципи), Консультативна рада європейських суддів (від 17 листопада 2010 р.) URL: file:///C:/Users/www/Downloads/ Samoylov._Magna_Carta_of_Judges_Rus.pdf.

Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы. Ин-т международных экономических и политических исследований РАН. Москва : Наука, 2005. 184 с

Размещено на Allbest.ru