Національні та міжнародно-правові стандарти боротьби з порушенням законів та звичаїв війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

Юридичний факультет

Національні та міжнародно-правові стандарти боротьби з порушенням законів та звичаїв війни

Садула Любомира Миколаївна

к. е. н., доцент

Гарасимяк Назар Любомирович

студент магістратури

Шуть Роман Ігорович

студент магістратури

Анотація

порушення закон звичай війна

У дослідженні здійснено кримінально-правовий аналіз порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України). Простежено особливості припису про відповідальність за погане поводження з військовополоненими та цивільним населенням у міжнародно-правовому аспектах. Здійснено оцінку норми про поводження з військовополоненими та цивільним населенням на її відповідність приписам міжнародного права, що визначають «правила ведення оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту». Виявлено та пояснено бланкетний характер кримінально-правової заборони щодо порушення законів та звичаїв війни.

Визначено проблеми захисту прав і свобод людини в період збройних конфліктів на основі аналізу чинних міжнародно-правових і національних актів, у тому числі їх особливостей в Україні. У якості одного з основних методів аналізу використано порівняльний, за допомогою якого проведено порівняння вітчизняної практики реалізації системи захисту прав людини з правовою базою регулювання об'єкта дослідження та аналіз міжнародного гуманітарного права. Зазначено, що значну роль у дотриманні та регулюванні прав людини під час збройних конфліктів відіграє міжнародне гуманітарне право. Проаналізовано захист прав людини у рамках міжнародного права прав людини та в рамках міжнародного гуманітарного права.

Ключові слова: війна, військові злочини, військовополонений, погане поводження, насильство, жорстокість.

Summary

The author of the research has carried out criminal and legal analysis of ill-treatment of prisoners of war (the Art. 438 of the Criminal Code of Ukraine). The development of the injunction on the responsibility for ill-treatment of prisoners of war in international and legal aspects has been traced. The author has estimated the norm on the treatment of prisoners of war according its compliance with the provisions of international law, which defines “the rules of conducting a declared war or any other armed conflict”. Characteristics of the generic and direct objects of the crime have been provided; the author has defined the range of victims of crimes, whose responsibility is stipulated by the Art. 438 of the Criminal Code of Ukraine. The blanket nature of the criminal prohibition on ill-treatment of prisoners of war has been revealed and explained.

This article is devoted to the implementation of the analysis of the status of the participants of armed conflict, the peculiarities of realization of their rights, the protection of violated rights and freedoms. Special attention should be concentrated on the problems of abuse of the law in this area, as well as the conformity of the national legislation on the protection of the human rights during armed conflict, the existing international standards.

The purpose of this study is to identify the problems of protecting human rights and freedoms during armed conflicts based on the analysis of existing international legal and national acts, including their features in Ukraine. As one of the main methods of analysis, comparative analysis is used, which compares the Ukrainian practice of implementing the human rights protection system with the legal framework for regulating the object of research in some countries and at the international level, and analyses international humanitarian law and international human rights law. It is noted that international humanitarian law plays a significant role in the observance and regulation of human rights during armed conflicts. The study describes the international acts of humanitarian law and its main differences from international human rights law. The study analyses the protection of human rights within the framework of international human rights law and within the framework of international humanitarian law, and provides a retrospective analysis of their development.

Keywords: war, war crimes, prisoners of war, abusive treatment, violence, inhumanity.

Постановка проблеми

Упродовж усього свого історичного розвитку людство потерпало від безкінечних війн та конфліктів. Після закінчення Другої світової війни в різних куточках планети продовжують виникати все нові й нові збройні конфлікти, що призводять до вбивств та всіляких знущань над військовополоненими та цивільним населенням, спричиняють гуманітарні катастрофи. Це спонукало міжнародне співтовариство ввести правила ведення війни чи інших збройних конфліктів і сформулювати норми, що забороняють подібні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення [1, с. 2]. Лише у ХХ ст. міжнародні злочини призвели до мільйонів невинних смертей, до винищення цілих народів, а також руйнування культурного надбання людства. І це все відбувається на фоні активної діяльності світової спільноти по запобіганню збройним конфліктам та війнам, а також масовим порушенням прав людини. У зв'язку з цим, питання ефективного реагування та запобігання злочинам проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є одними з актуальних проблем сьогодення [2, с. 118].

Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України мають місце численні випадки порушення прав і свобод людини, що полягає у жорстокому поводженні з цивільним населенням та військовополоненими, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом тощо. Таким чином окупанти, здійснюючи цілеспрямоване знищення цивільного населення та руйнуючи інфраструктуру, тим самим нехтують нормами міжнародного права, оскільки вчиняють злочини проти людяності. Так, поширеними є випадки, коли військові РФ під час ведення агресивної війни користуються забороненими видами зброї. При цьому дуже часто спеціально використовують її саме проти цивільного населення.

У доповіді Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні вказується, що вчинені військовими РФ порушення включали позасудові страти, катування та жорстоке поводження, сексуальне насильство, судове переслідування військовополонених за участь у бойових діях, порушення гарантій справедливого судового розгляду, відмову в наданні медичної допомоги, виставлення для цікавості публіки, порушення умов інтернування, брак їжі та води, погані санітарні умови, розграбування особистих речей [3, с. 6]. А тому вказані злочинні дії повинні отримати належну кримінально-правову оцінку. На цьому етапі у Єдиному державному реєстрі судових рішень України передбачено дев'ять вироків, за якими осіб були визнано винними в порушенні законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України). Не викликає заперечень той факт, що відповідних злочинів є значно більше, оскільки в ході захоплення окремих територій України російськими військовими вчинялися масові звірства щодо цивільного населення України. Із ЗМІ також відомо про факти негуманного поводження з військовими Збройних Сил України, які перебували у полоні. Очевидно, що процедура притягнення винних до кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни не є одномоментною, а потребує відповідного розслідування та доказування таких випадків. А тому в перспективі таких обвинувальних вироків буде значно більше.

Стан теоретичного дослідження

Питання кримінально-правової протидії вчиненню злочину, передбаченого ст.438 КК України рідко були предметом розгляду у юридичній літературі. Такий стан речей зумовлений передусім тим, що аналізована норма в практичній діяльності не застосовувалась, а тому фактично була «мертвою». Втім у зв'язку з подіями, які мали місце 24 лютого 2022 р., відповідне питання набуло нового розмаху. Окремі його аспекти розглядались у працях О.Ф. Бантишева, І.П. Бліщенка, В.О. Глушкова, В.М. Киричка, В.І. Кучера, І.І. Лукашука, В.О. Миронової, В.О. Навроцького, Л.І. Скреклі, В.П. Панова, Ю.О. Поліщука, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, Н.М. Ярмиш та інших. Внесок цих авторів у розвиток питань кримінально-правової протидії порушенню законів та звичаїв війни, безумовно, є цінним. Втім чимало питань мають дискусійний характер та потребують належного вивчення.

З огляду на це, метою статті є вивчення національних та міжнародних стандартів боротьби з порушенням законів та звичаїв війни.

Виклад основних положень

Норма про відповідальність за порушення законів та звичаїв війни має бланкетний характер, а відтак її зміст залежить від інших нормативно-правових актів. Є ціла низка міжнародних документів, у яких регламентується заборона порушення законів та звичаїв війни, а саме: Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р., Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., Декларація про захист жінок і дітей при надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів від 14 грудня 1974 р., Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 року, Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 р. тощо.

Нормами національного законодавства також передбачена заборона порушення законів та звичаїв війни. Так, відповідно до Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України від 9 червня 2017 р. за № 704/30572 військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за порушення норм міжнародного гуманітарного права можуть бути притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності. Відповідальність військовослужбовців (громадян) України за злочини, пов'язані з порушенням норм МГП, передбачена у Розділі ХІХ Кримінального кодексу України. До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення МГП. До них відносять наступні: серйозні порушення, направлені проти людей; серйозні порушення, направлені проти майна; серйозні порушення, вчинені шляхом віроломного використання міжнародно визнаних розпізнавальних емблем (знаків) і сигналів.

До серйозних порушень МГП, направлених проти людей, належать:

навмисне вбивство, катування та нелюдське поводження; навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва чи нанесення шкоди здоров'ю людини; напад на небезпечні установки і споруди, якщо відомо, що це спричинить надмірні втрати серед цивільного населення або значні збитки цивільним об'єктам; нелюдське поводження, яке супроводжується приниженням гідності людини, у тому числі застосування практики апартеїду, геноциду та інших дій, які ґрунтуються на расовій дискримінації; наказ не залишати нікого в живих; позбавлення права на неупереджене та належне судочинство; обмеження доступу населення до їжі, води; застосування заборонених видів зброї; використання «живих щитів» тощо [4].

Що ж до кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни, то така передбачена ст.438 КК України, а саме:

жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням;

вигнання цивільного населення для примусових робіт;

розграбування національних цінностей на окупованій території;

застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом;

інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

віддання наказу про вчинення таких дій;

ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством.

Так, першою формою вчинення аналізованого посягання є жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням. У кримінально-правовій теорії вказується, що жорстоке поводження полягає в умисному, безжальному діянні (дії або бездіяльності), що є проявом садизму злочинця, яке спрямоване проти іншої особи і характеризується такими методами впливу на організм, унаслідок яких заподіюються фізичні та (або) моральні страждання [5, с.10]. Відповідно до п.1 ст.3 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії. Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насильство над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Дещо схоже положення також передбачене у «Порядку здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період» від 17 червня 2022 р. № 721. Щоправда, у цьому документі регламентуються положення, які спрямовані на захист військовополонених від жорстокого поводження. У п. 3 передбачено, що з військовополоненими завжди необхідно поводитись гуманно, не допускаючи стосовно них насильства, жорстокого поводження і тортур, образливого та принизливого ставлення, залякування та цікавості публіки, засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином. Військовополонених не можна піддавати фізичному каліченню, медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою у проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах.

Наступною формою вчинення аналізованого посягання є інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. До таких порушень слід відносити напад держави-агресора на цивільні об'єкти (цивільні лікарні, шкільні установи), розграбування особистих речей, заборона пропуску всіх посилок з медикаментами та санітарними матеріалами, а також предметами, необхідними для виконання релігійних обрядів, які призначаються тільки для цивільного населення тощо. Як приклад вчинення вказаної форми злочину, слід навести вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 серпня 2022 р. Так, на Л. співучасникам злочину з числа військового командування ЗС РФ було покладено обов'язки щодо безпосереднього ведення бойових дій, а саме здійснення, із застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння, вогневого ураження військових цілей та об'єктів цивільної інфраструктури, які завідомо не є військовими цілями, на території України. Останній, усвідомлюючи тяжкі наслідки своїх дій, у тому числі у вигляді загибелі та поранення цивільних осіб, погодився їх виконувати.

Л. 1 березня 2022 року, знаходячись у дворі приватного господарства, розуміючи, що він порушує вимоги міжнародного гуманітарного права, а саме статті 33 Конвенції про захист цивільного населення від 12.08.1949 р., ст.ст. 28 та 47 Конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 р., ст. 4 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08.06.1977 р., з метою протиправного заволодіння чужим майном, діючи з прямим умислом і корисливим мотивом, відкрито, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, а саме: погрожуючи вогнепальною зброєю, висловив потерпілому громадянину України, вимогу зняти із себе золоті вироби та передати йому. У свою чергу, потерпілий, реально сприймаючи погрозу для свого життя та здоров'я, виконуючи вимогу обвинуваченого, зняв із себе золотий шийний ланцюжок, на якому знаходився золотий хрестик, та передав їх останньому. У результаті чого обвинувачений заволодів золотими виробами, що не виправдане воєнною необхідністю, чим вчинив порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [6].

Відповідно до ст. 18 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., «цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, інвалідам та породіллям, за жодних обставин не можуть бути об'єктом нападу, натомість вони завжди користуються повагою сторін конфлікту й перебуватимуть під їхнім захистом». Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини підтвердило пошкодження або руйнування 252 медичних установ унаслідок бойових дій. Серед них 152 лікарні (зокрема, 17 дитячих лікарень і 12 перинатальних центрів і пологових будинків), 12 психоневрологічних закладів та 88 інших медичних закладів. З них 209 було пошкоджено, 24 зруйновано, а 19 розграбовано. УВКПЛ вважає, що фактична кількість пошкоджених медичних закладів, ймовірно, буде значно вищою [3, с. 14].

Ще однією формою вчинення злочину, передбаченого ст. 438 КК України, є порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Так, у період з 1 лютого до 31 липня 2022 року зафіксовано 12 649 випадків загибелі або поранення цивільних осіб у країні. Серед них:

5385 цивільних осіб загинули (2111 чоловіків, 1435 жінок, 173 хлопчика і 147 дівчат, а також 1481 дорослий і 38 дітей, стать яких ще не вдалося встановити);

7264 цивільні особи дістали поранень (1454 чоловіка, 1056 жінок, 221 хлопчик і 157 дівчат, а також 4183 дорослих і 193 дитини, стать яких ще не вдалося встановити) [3, с. 11].

Як приклад, слід навести вирок Солом'янського районного суду м. Києва віл 23 травня 2022 р. Так, приблизно о 08 годині ранку 28.02.2022 р. неподалік села Комиші Охтирського району Сумської області, колона ЗС РФ вирушила у бік державного кордону України з Російською Федерацією, проїхавши через село Комиші. Однак, неподалік села Грінченкове вказану колону було розбито Збройними Силами України, внаслідок чого БМП та автомобіль Камаз було знищено. У зв'язку з цим, близько 15 військовослужбовців ЗС РФ, що лишилися без транспортних засобів для пересування, розділилися на декілька груп, до однієї з яких увійшли 5 військовослужбовців ЗС РФ.

У подальшому вказаними військовослужбовцями був помічений автомобіль сірого кольору марки Фольксваген «Пассат». Коли цей автомобіль порівнявся з військовослужбовцями ЗС РФ, останні, діючи з метою заволодіння цим автомобілем, здійснили ряд пострілів зі своєї автоматичної зброї у бік вказаного автомобіля, у результаті чого пошкодили у ньому кузов, лобове скло та переднє ліве колесо. При цьому, водій зупинився та, з метою збереження власного життя і здоров'я, покинув свій автомобіль, сховавшись на узбіччі з правої сторони дороги.

Після закінчення обстрілу автомобіля п' ять військовослужбовців РФ разом зі своєю зброєю, а саме автоматами Калашникова, сіли в нього та розпочали рух в напрямку смт. Чупахівка Охтирського району Сумської області. Рухаючись автомобілем по вулиці Лебединській в смт. Чупахівка, вони побачили цивільну особу - громадянина України, місцевого мешканця 1959 року народження, який, не створюючи жодної небезпеки військовослужбовцям РФ, будучи одягнутим у цивільний одяг, не озброєним, повертався з велосипедом до себе додому та розмовляв по мобільному телефону. Хибно вважаючи, що потерпілий має намір повідомити про їх місцезнаходження, військовослужбовці ЗС РФ вбили вказану цивільну особу [7].

Висновки

Таким чином, у нормах міжнародного та національного права доволі системно окреслено правила ведення війни та інших збройних конфліктів. Втім не можна стверджувати про повну відповідність національного кримінального права нормам міжнародного права в цій частині. А тому розгляд проблеми протидії порушенням законів та звичаїв війни і надалі залишатиметься актуальним як для теорії, так і практики.

Література

1. Миронова Валентина Олександрівна. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни: автореф. дис... канд. наук: 12.00.08. 2008. 19 с.

2. Торяник А.С. Кримінально-правова характеристика порушення законів та звичаїв війни. Актуальні правові питання сьогодення. 2015. С. 118-120.

3. Доповідь щодо ситуації з правами людини України у період з 1 лютого-31 липня 2022 р. Об'єднані нації. Права людини. Управління верховного комісара. 2022. 54 с.

4. Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України від 9 червня 2017 р. за № 704/30572. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0704-17#Text.

5. Скрекля Л.І. Жорстокість як наскрізне кримінально-правове поняття: дис. канд. юрид. наук. Спец.: 12.00.08. Львів, 2014 р. 235 с.

6. Вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 серпня 2022 р. URL: reyestr.court.gov.ua.

7. Вирок Солом'янського районного суду м. Києва віл 23 травня 2022 р. Справа № 760/5257/22. URL: reyestr.court.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru