Формальні правила у забезпеченні функціонування фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів в Україні в контексті євроінтеграції

Мета статті полягає в розгляді формальних правил, на основі яких функціонує фіскальний механізм регулювання інвестиційних процесів, визначенні позитивних і негативних аспектів їх дії, а також можливостей адаптації до європейських стандартів.

Виклад основного матеріалу

Загальні формальні правила функціонування фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів в Україні, насамперед, визначені у Конституції України. Власне Основний Закон держави наголошує на обов'язку громадян щодо декларування та сплати податків і зборів у встановленому порядку і розмірах. Причому закумульовані податкові надходження у бюджетах мають справедливо та неупереджено розподілятися між громадянами й територіальними громадами із прагненням до бюджетного балансу. Конституція України також встановила повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо формування та витрачання бюджетних коштів, зокрема Верховної Ради України (ст.85, 92, 96), Президента України (ст.106), Кабінету Міністрів України (ст.96, 97, 116), Національного банку України (ст.99, 100), Рахункової палати (ст.98), місцевих державних адміністрацій (ст.119), Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (ст.142, 143) [1]. Незважаючи на конституційну визначеність основних аспектів функціонування фіскального механізму, при підготовці та прийнятті законодавчих актів досить часто недостатньо враховуються положення Основного Закону України, нерідко конституційні положення характеризуються й трактуються помилково, існує негативна практика недотримання низки конституційних норм.

Конституційне закріплення основ функціонування фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів в Україні деталізувалось у низці кодифікованих законів, які пройшли тривалий шлях становлення, розвитку й коригування (табл. 1).

У частині доходів бюджету, законодавче визначення фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів відбулося у 1991 р. із ухваленням Закону України «Про систему оподаткування» який містив лише 25 статей (на дату втрати чинності 20 статей) [2].

Еволюція кодифікованих законів, що регламентують функціонування фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів в Україні станом на 31.03.2022 р.

Джерело: складено автором на основі [2-9]

Варто зазначити, що даний закон визначав тільки принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів і обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки. Питання справляння конкретних податків і зборів регламентувала величезна сукупність нормативно-правових актів, серед яких Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р.), Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1994 р), Закон України «Про податок на додану вартість» (1997 р), Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» (2003 р) тощо.

Фіскальні аспекти організації митної справи в Україні на початкових етапах її розвитку визначалися прийнятим у 1992 р. Законом України «Про митну справу в Україні», який охоплював тільки 11 узагальнених статей, серед яких одна стосувалася того, що обкладення митом товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, здійснюється відповідно до Закону України «Про митний тариф» [4]. Така змістовна обмеженість першого нормативно-правового документу у митній сфері вимагала ухвалення єдиного кодифікованого законодавчого акту, що забезпечив би гармонізацію та уніфікацію вітчизняної митної справи з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами. Ним став Митний кодекс України, прийнятий у 2002 р., який окрім митних пільг, не містив положень щодо фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів [5].

У частині видатків бюджету українська практика законодавчої регламентації фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів започаткована у 1990 р. із прийняттям Закону України «Про бюджетну систему України», який містив лише 16 статей (на дату втрати чинності 42 статті) [7]. Складність організації бюджетної системи та формування бюджетів різного рівня зумовила необхідність ухвалення у 2001 р. Бюджетного кодексу України, яким було юридично визначено відносини, що виникають в ході бюджетного процесу, тобто в процесі формування, розподілу, використання та контролю за витрачанням бюджетних коштів [8].

Граничні та фактичні строки складання, розгляду та затвердження закону про Державний бюджет України

Джерело: складено автором на основі [9; 10]

За даними табл. 2 видно, що з 2015 р. вдалося налагодити передачу у визначені законодавством строки схваленого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України. Однак, ефективно організувати роботу народних депутатів щодо розгляду даного законопроекту та затвердження його у визначені законодавством строки до цих пір не вийшло. У досліджуваному періоді закон про Державний бюджет України вчасно було прийнято лише на 2019-2020 рр. Така ситуація обумовлена тим, що щорічно бюджетний законопроект піддається критиці з боку Верховної Ради України за нереальність його показників, незбалансованість, недостатню соціальну спрямованість чи інвестиційну орієнтованість, неналежне фінансування місцевих бюджетів та окремих галузей національної економіки тощо. Зазначене відбувається, насамперед, через відсутність законодавчих норм щодо відповідальності народних депутатів України за недотримання визначених строків розгляду та затвердження закону про Державний бюджет України, хоча у ст.116 Бюджетного кодексу України передбачено, що «порушенням бюджетного законодавства визначається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету» [9].

Несвоєчасне прийняття закону про Державний бюджет України порушує наступне виконання бюджету, при чому не так державного, як місцевих бюджетів, які затверджуються після державного. У ст.79 Бюджетного кодексу України зазначено, що «до прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період забороняється здійснювати капітальні видатки і надавати кредити з бюджету (крім випадків, пов'язаних із виділенням коштів з резервного фонду відповідного бюджету та проведенням видатків за рахунок трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам), а також здійснювати місцеві запозичення та надавати місцеві гарантії» [9]. Як свідчить вітчизняна практика, зазвичай рішення про місцеві бюджети затверджуються у січні-лютому, що призводить до фактичного припинення інвестиційної діяльності бюджетним коштом у даний період.

Варто наголосити, що Україна, прагнучи стати членом Європейського союзу, у своєму законодавстві, яке визначає функціонування фіскального механізму регулювання інвестиційних процесів, врахувала найкращі надбання європейського права. Проте до цих пір не імплементовано у вітчизняну практику фіскальні правила, які сприяють фіскальній стійкості держави. нормативний правовий інвестиційний фіскальний механізм

За даними Міжнародного валютного фонду фіскальним правилом є тривале обмеження фіскальної політики через числові обмеження бюджетних агрегатів, що спрямоване на виправлення викривлених стимулів і стримування перевитрат бюджетних видатків, особливо в хороші часи, щоб забезпечити фіскальну відповідальність і боргову стійкість [11]. Причому Міжнародний валютний фонд не лише визначає фіскальні правила, а й надає систематичну інформацію про їх використання та розробку, що охоплюють національні та наднаціональні фіскальні правила в 106 країнах з 1985 р. і дотепер.