Врегулювання правових спорів онлайн: поняття та сутність, стан впровадження в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Кафедра цивільного права та процесу

Врегулювання правових спорів онлайн: поняття та сутність, стан впровадження в Україні

Н.Л. Бондаренко-Зелінська

м. Хмельницький, Україна



Анотація

Глобальні процеси цифрової трансформації призвели до широкого використання мережевої комунікації для врегулювання правових конфліктів. Це обумовлює необхідність удосконалення українського законодавства в частині регламентації відповідної онлайн-діяльності. Метою дослідження є вироблення узагальненого наукового бачення сутності врегулювання правових спорів онлайн. Для досягнення вищевказаної мети використовувалися методи системного та порівняльно-правового аналізу та ін.

У статті розглянуто проблематику врегулювання правових конфліктів за допомогою діджитал-ресурсів (інформаційно-цифрових технологій, мережевої комунікації). На підставі аналізу чинного вітчизняного законодавства, міжнародних нормативно-правових актів, думок дослідників висвітлено існуючі в доктрині та практиці підходи до розуміння сутності такого явища як онлайн-врегулювання спорів. Особлива увага приділяється огляду зарубіжного в т.ч. міжнародного досвіду впровадження ОВС як перспективного напрямку цифрової трансформації сучасного суспільства.

З'ясовано, що зміст категорії «онлайн врегулювання спорів» не отримав правового визначення, ані у вітчизняному, ані у зарубіжному законодавстві, хоча саме поняття широко застосовується теоретиками та практиками. На підставі порівняння особливостей самих юрисдикційних та неюрисдикційних примирних процедур, обґрунтовано висновок про те, що ОВС це своєрідний modus operandi класичних способів альтернативного врегулювання спорів та інформаційно-цифрових технологій, мережевої комунікації.

Modus operandi судового процесу та відповідних диджитал-ресурсів - це електронне судочинство або як його ще називають «кібер-правосуддя», «диджитал-правосуддя», «віртуальний суд» тощо. Зроблено висновки і практичні рекомендації щодо подальшого розвитку ОВС в Україні. Зокрема зазначено, що для успішного впровадження способів урегулювання правових спорів за допомогою диджитал-ресурсів велике значення має розроблення належного понятійно-категоріального апарату, який би став науковим підґрунтям для подальшої розробки та прийняття відповідних нормативно-правових актів, а також упровадження відповідних практик.

Ключові слова: диджиталізація, е-суд, віртуальний простір, інтернет, онлайн, альтернативне врегулювання спорів



Abstract

Online dispute resolution: the concept, signs and stateof implementation in ukraine

N.L. Bondarenko-Zelinska, department of civil law and procedure Leonid Yuzkov Khmelnytskyi university of management and law Khmelnytskyi, Ukraine

Global processes of digital transformation have led to the widespread use of network communication for the settlement of legal conflicts. This necessitates the improvement of Ukrainian legislation in terms of regulation of relevant online activities. The purpose of the article is to develop a generalized scientific vision of the essence of the settlement of legal disputes online. To achieve the above goal, methods of systematic and comparative legal analysis and others were used. The article deals with the issues of legal conflict resolution using digital resources (information and digital technologies, network communication).

On the basis of the analysis of the current domestic legislation, international legal acts, and the opinions of researchers, the approaches to understanding the essence of such a phenomenon as online dispute resolution are highlighted in doctrine and practice. Special attention is paid to the review of foreign, including international experience of the implementation of ODR as a promising direction of digital transformation of modern society. It was found that the content of the category «online dispute resolution» has not received a legal definition, neither in domestic nor in foreign legislation, although the concept itself is widely used by theoreticians and practitioners.

On the basis of a comparison of the peculiarities of jurisdictional and non-jurisdictional conciliation procedures, the conclusion that ODR is the modus operandi of alternative disputes resolution and information and digital technologies, network communication. The modus operandi of the judicial process and the corresponding digital resources is e-court procedure or as it is also called «cyber-justice», «digital justice», virtual court etc.

Conclusions and practical recommendations have been made regarding the further development of ODR in Ukraine. In particular, it is stated that for the successful implementation of dispute resolution with the help of digital resources, it is of great importance to develop an appropriate conceptual and categorical apparatus, which would become a scientific basis for the further development and adoption of relevant normative legal acts, as well as the implementation of relevant practices.

Keywords: digitalization, e-court, virtual space, Internet, online, Alternative Dispute Resolution



Вступ

Стрімкий розвиток інформаційно-цифрових технологій, що спостерігається в останні десятиліття, спричинив глобальну діджиталізацію суспільства та економіки, а карантинно-обмежувальні заходи, обумовлені світовою пандемією COVID-19, надали додаткового імпульсу цим перетворенням, стимулюючи широке застосування мережевого спілкування, інтерактивного навчання, електронної комерції та інших форм цифрової трансформації різних сфер життєдіяльності суспільства. Ці та інші фактори привернули увагу дослідників у різних сферах до мережевої комунікаціїУ першу чергу в глобальних мережах..

Щодо альтернативного врегулювання спорів (далі АВС), то ще на початку 90-х років ХХ ст. фахівці побачили точки дотику між технологіями й АВС та почали практикувати онлайн [1; 2; 3, с. 24-25; 4]. Сьогодні ж практика врегулювання спорів онлайн достатньо поширена як у світі, так і в УкраїніТак, наприклад, урегулювати спір онлайн можна за допомогою таких ресурсів як: ADR ODR International, Resourceful Internet Solutions, Inc., The European Online Dispute Resolution, Центр «Онлайн-медіації» та ін.. Хоча слід визнати, що в нашій державі ці тенденції проявилися порівняно нещодавно [5-9].

Способи альтернативного врегулювання правових спорів, у тому числі за допомогою цифрових технологій були складовою наукової уваги різних фахівців, серед яких: А. Ахалт (Arthur M. Ahalt), Ю. Білоусов, О. Брижинський, Н. Василина, Б. Дерев'янко, Г. Єрьоменко, В. Заросило І. Ізарова, О. Капля, І. Катш (Ethan Katsh), М. Кінах, П. Клос (Pawel Klos), Л. Лещинський (Leszek Leszczynski), Н. Мазаракі, К. Манія (Karolina Mania), Д. Минюк, О. Минюк, М. Мислинська (Marzena Myslinska), К. Муравйов, В. Нагнибіда, О. Носирева, Є. Приймак, Є. Приймак, Ю. Притика, Д. Проценко, В. Рекун, Д. Ріфкін (Janet Rifkin), Л. Романадзе, А. Свінціцький, О. Скворцов, Ю. Сліпченко, О. Сушинський, О. Теличко, О. Угриновська, А. Якуб'як-Мирончук та ін. Утім аналіз відповідних праць свідчить про те, що окреслена проблематика розглядається переважно через призму діджиталізації судочинства або в контексті використання окремих віртуальних ресурсів для потреб АВС.

Привертає увагу й відсутність у доктрині єдиного підходу до розуміння сутності досліджуваних альтернативних способів урегулювання спорів. Окремі фахівці говорять про врегулювання спорів онлайн як інструмент юрисдикційної процедури правосуддя [6; 7]. Інші, вказуючи на позасудовий характер онлайн урегулювання спорів, розглядають його як складову «гібридної форми» судочинства [5, с. 115]. Та навіть ті дослідники, які переконані в позасудовій природі способів, які застосовуються для врегулювання спорів онлайн, не можуть визначитися з єдиною термінологією з цього приводу, оскільки за роки існування АВС сформувалося багато примирних практик, що різняться за своєю сутністю, суб'єктним складом та змістом дій, спрямованих на вирішення спору [10]. Тому стан теоретичного осмислення питання альтернативного врегулювання спорів за допомогою інформаційно-цифрових технологій не тільки в Україні, а й за кордоном не можна назвати достатнім.

З огляду на вищевказане, метою даної статті є вироблення узагальненого наукового бачення сутності врегулювання правових спорів за допомогою інформаційно-цифрових технологій.



Матеріали та методи

Для досягнення вищевказаної мет^,и дослідження, результати якого оприлюднюються у представленій роботі використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. Так, з використанням методів системного та порівняльно-правового аналізу було проаналізовано матеріали наукових праць та практики вітчизняних і зарубіжних фахівців, джерела права, серед яких особливий акцент зроблено на актах ЄС. Унаслідок цього було виявлено проблему відсутності єдиного підходу до розуміння сутності способів урегулювання спорів за допомогою інформаційно-цифрових технологій, місця таких процедур у механізмі захисту прав особи. Поряд із використанням гіпотетико-дедуктивного методу це дозволило виявити особливості неюрисдикційних способів урегулювання спорів, з огляду на які можна розмежовувати їх з юрисдикційними способами, в першу чергу з судовим. Аксіоматичний метод дозволив оперувати аксіоматичною ідеєю про те, що метою судочинства є нормативно закріплений загальновизнаний кінцевий результат здійснення правосуддя, на досягнення якого зорієнтована процесуальна діяльність учасників процесу. Засобом досягнення є й виконання комплексу специфічних завдань, які окреслюють основні напрямки діяльності учасників процесу на тому чи іншому етапі розгляду та вирішення цивільної справи. Завдання тісно взаємозв'язані, тому що те, що потребує виконання, одночасно є тим, чого прагнуть, що потрібно здійснити, а виконанню завдань завжди передує уявлення про бажаний результат діяльності, і цей результат є мотивом відповідної процесуальної діяльності.

Суд, як і будь-який інший державний орган, повинен виконувати свою функцію правосуддя. І судочинство повинно тривати доти, доки не буде досягнуто його мети, інакше процесуальна діяльність буде лише ілюзією правосуддя. Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість як держави в цілому, так і правосуддя як виду державної діяльності щодо розгляду та вирішення судових справ. Ця мета не змінилася за час реформ. Утім способи її досягнення вдосконалилися, зокрема в умовах сьогодення способи досягнення мети правосуддя можна доповнити сприянням урегулюванню спорів шляхом примирення сторін. Тому критично сприймається популярна у вузьких колах точка зору про те, що мета судочинства в Україні та світі в процесі трансформацій, що відбуваються з ним за останні десятиріччя, стала такою ж як у способів альтернативного врегулювання спорів. З огляду на це в процесі дослідження проблематики врегулювання спорів онлайн у роботі способи альтернативного врегулювання спорів відмежовуються від судочинства і за ознакою розбіжностей їх цілей.

Піднімаючи питання єдиної термінології для формулювання дефініцій «онлайн врегулювання спорів» та «електронне судочинство» поряд з вищевказаними, було використано методи правового прогнозування та планування.

Предметом дослідження стали підходи до альтернативного врегулювання спорів та судочинства за допомогою диджитал-ресурсів, які використовуються теоретиками та практиками як в Україні, так і в різних країнах світу, а також досвід проведення відповідних процедур.

Результати та обговорення

Як було вказано вище в доктрині відсутній єдиним підхід до розуміння сутності досліджуваних альтернативних способів врегулювання спорів. Для позначення позасудових способів урегулювання спорів онлайн застосовуються різні формулювання: Online Dispute Resolution ODR; Electronic Dispute Resolution eDR; Electronic Online Dispute Resolution eODR; Internet Dispute Resolution iDR; Electronic ADR eADR; Online ADR oADR [5, с. 116; 9, с. 30; 11; 12, с. 66].

Водночас в останні роки найбільш поширеним для позначення відповідних способів став термін «онлайн-врегулювання спорів (ОВС)» (Online Dispute Resolution (ODR). Багато в чому цьому сприяли такі акти ЄС, як Регламенти (ЄС) *№2006/2?4 (ЄС), 524/2013 та Директиви 29/22/ЄС, 2013/11/ЄС [13-16], а також створення в 2016 р. однойменної платформи для онлайн-врегулювання спорів за участі споживачів [17]. Утім досі відсутнє єдине його визначення та бачення ролі інтернету та онлайн-технологій у процесі врегулювання спорів.

Так, зі змісту Регламенту (ЄС) №2006/2004 вбачається, що ОВС охоплює способи позасудового врегулювання спорів, що виникають у процесі онлайн-взаємодії різних людей та організацій [16]. Натомість більшість дослідників вважають ОВС сукупністю методів урегулювання спорів (конфліктів) із застосуванням інтернет-технологій [9, с. 29; 18, р. 5848; 19, с. 82]. Існує погляд, що ОВС у широкому розумінні охоплює як онлайн АВС, так і онлайн-суди [12, с. 66], у той час як у п.ч. 2 ст.2 Директиви 2013/11/ЄС зазначається про непоширення ОВС на випадки врегулювання спору суддею в ході судового провадження щодо цього спору.

На нашу думку, для формулювання найбільш коректного визначення онлайн-врегулювання спорів слід у першу чергу розмежовувати такі категорії як віртуальний простір та віртуальні інструменти [3, с. 35], використання яких к зарубіжній практиці позначаються однаково ODR. Віртуальний простір¹ це новий тип простору, який дозволяє нам створити інтернет, він не має фізичного втілення, але існує онлайн у віртуальній формі [3, с. 31-32]. Так, вищезгадана платформа «Online Dispute Resolution» є віртуальним простором для застосування примирних процедур. Посередник, який примирну процедуру проводить за допомогою zoomвідеоконференції, використовує віртуальний простір платформу «Zoom». Натомість, якщо учасники фасилітації обмінюються інформацією онлайн шляхом пересилки листів на електронну пошту, вони застосовують окремий інструмент мережевої комунікації. Так само суд, який оприлюднює свої акти, використовує платформу Єдиний державний реєстр судових рішень (далі ЄДРСР), натомість коли він відповідно до вимог ст.7 ЦПК України [21] транслює в мережі інтернет перебіг судового засідання, що проводилося в режимі відеоконференції, то лише оперує віртуальним інструментарієм.

Процеси вирішення спорів із застосуванням віртуального простору та віртуальних інструментів різняться і за витратністю. Створення відповідної інтернет-платформи, хмарного сховища чи сервісу, порталу, локальної мережі тощо потребує значних початкових витрат. Адже, як вірно вказують дослідники, щоб забезпечити безпеку системи необхідно запровадити засоби захисту від втрати даних та її злому, що значно збільшує стартові витрати [4]. Натомість просте використання окремих інструментів мережевої комунікації, як наприклад месенджера соціальної мережі чи онлайн-зв'язку, як правило обмежується витратами на оплату інтернет-трафіку.

По-друге, як відомо альтернативні й судові способи суттєво різняться і за ступенем добровільності та конфіденційності Попри існуючі проблеми конфіденційності медіації та інших примирних процедур (див. напр.: [22]), можемо констатувати, що офіційне судочинство точно не є конфіденційним., так і за іншими ознаками [23; 24, с. 236], тому об'єднувати їх в одну категорію тільки за ознакою використання для їх застосування інформаційно-цифрових технологій вбачається безпідставним. Зокрема, навіть, коли суддя проводить для сторін таку примирну процедуру, як урегулювання спору за участю судді, він залишається суб'єктом владних повноважень, обмеженим вимогами процесуальної форми на відміну від приватних посередників. Так само розміщення судових актів у ЄДРСР у мережі інтернет не змінює імперативності процедури прийняття та оприлюднення відповідних юридичних документів. Тому всі способи врегулювання спорів некоректно охоплювати єдиним терміном ОВС (ODR).

У цьому контексті більш доречною вбачається пропозиція зарубіжних колег щодо створення для судочинства окремого віртуального простору на кшталт платформи Virtual Courthouse Dispute Resolution Engine (DRE) [1; 25] Віртуальної судової системи вирішення спорів. У принципі саме цим шляхом і пішла Україна. В останні роки з метою реалізації ідеї діджиталізації правосуддя було запроваджено низку елементів е-судочинства: згаданий вище ЄДРСР, веб-портал «Судова влада України» підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційої системи (ЄСІТС)

«Електронний суд», низку експериментальних платформ тощо [26; 27, с. 16-18]. Але не всі новації доведено до логічного завершення, втім сам факт їх запровадження свідчить про прагнення створити для правосуддя окремий віртуальний простір.

По-третє, при здійсненні судового провадження або АВС за допомогою інформаційно-цифрових технологій та мережевої комунікації зміст самих процедур не змінюється. Метою судочинства є не врегулювання спорівХоча б тому, що не всі судові справи містять спір про право., а ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Такий захист забезпечується справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням судових справ. Суди можуть лише сприяти примиренню сторін і таким чином також ліквідувати конфлікти. Власне врегулювання спорів є основною метою способів АВС [28, с. 13]. Тому перелік ролей суддів та суб'єктів проведення примирних процедур у процесі врегулювання конфліктів різниться й останні, як вірно відмічають дослідники, виконують функції не властиві суддям консультаційну, психологічну, каталітичну тощо [29, с. 86].

Тому застосування терміну «онлайн-врегулювання спору» щодо судової процедури вбачається не зовсім коректним. У даному випадку найкраще сутність процесуальної діяльності із застосуванням інформаційно-цифрових технологій відображає термін «електронне судочинство», який уже отримав достатнє поширення [30; 31, с. 8-10]. Зауважимо, що поряд із згаданим, застосовуються й такі дефініції, як «електронне правосуддя», «кібер-правосуддя», «діджитал-правосуддя», «віртуальний суд» тощо, які використовуються як синоніми [12, с. 64; 32; 33, с. 8].

По-четверте, не можна ігнорувати того факту, що врегулювання спору онлайн має свою специфіку: техніка обмежує застосування деяких прийомів та методик примирення (зокрема, таких як емпатичне слухання, рефлексивна вербалізація тощо). Цифрові технології, принаймні ті, що застосовуються при врегулюванні спорів на даному етапі розвитку суспільства, не здатні компенсувати всі складові безпосередньої «офлайн» - комунікації. Більше того, мережеве спілкування по своїй суті не є приватним, оскільки допускає доступ до неї сторонніх осіб (наприклад тих, які здійснюють технічне обслуговування мережі чи адміністрування відповідного ресурсу). Також в інтернеті в рази складніше мінімізувати ризики несанкціонованого втручання, збереження та поширення інформації тощоЯк правило, учасники примирної процедури при мережевій комунікації не можуть проконтр-олювати присутність третіх осіб «з іншого боку екрану» чи завадити недобросовісному запису змісту розмови. Більше того мережевий зв язок буквально може пропасти у «самки відповідальний момент».. При чому характер вищевказаних ризиків однаковий абсолютно для всіх способів урегулювання спорів, якщо в них має місце мережева комунікація.

По-п'яте, попри те, що більшість віртуальних просторів у сфері врегулювання спорів створювалися з орієнтиром на конфлікти, що виникають власне в інтернеті (у сфері електронної комерції, інтелектуальної власності, онлайн-освіти, телемедицини тощо), предметом їх урегулювання може бути більшість приватноправових спорів.

Тобто термін «онлайн» у назві способів урегулювання спорів указує не на існування якоїсь нової примирної процедури для специфічних, у нашому випадку онлайн-спорів, а про застосування для врегулювання відповідного конфлікту в тій чи іншій мірі інформаційно-цифрових технологій та мережевої комунікації.

З огляду на це, критично сприймається висловлена в доктрині пропозиція щодо можливості виведення онлайн-урегулювання спорів у самостійну форму захисту прав [5, с. 116].

міжнародний україна онлайн врегулювання правовий спір



Висновки

За результатами проведеного дослідження можна констатувати, що онлайн-врегулювання спорів це не особлива процедура, а своєрідний modus operandi класичних способів АВС та інформаційно-цифрових технологій, мережевої комунікації.

Кожен з елементів цього модусу може існувати та застосовуватися в юридичній дійсності самостійно, але коли виникає потреба в урегулюванні спору дистанційно, в т.ч. онлайн, учасники конкретної примирної процедури можуть використовувати ту чи іншу примирну процедуру в поєднанні з тим набором діджитал-ресурсів, який потрібен або можливий у кожній конкретній конфліктній ситуації.

Так, за допомогою такого віртуального простору як портал Modria.com, який співпрацює в тому числі з eBay, заінтересовані у врегулюванні спору особи можуть, наприклад, провести процедуру посередництва та арбітражу [4]. Інформаційно-ресурсний центр медіації Mediate.com поряд з цим дозволяє приєднатися до дискусійних форумів, читати статті, знайти навчальні програми на додаток до інших ресурсів [34, с. 2]. За допомогою ресурсів згаданої вище платформи «Online Dispute Resolution» заінтересовані особи також можуть застосовувати різні способи врегулювання спорів онлайн.

На противагу цьому в межах окремо взятого способу АВС, його учасники можуть використовувати кілька віртуальних інструментів. Так, наприклад учасники переговорів можуть узгоджувати питання підготовки проведення примирної процедури шляхом переписки в месенджері або чаті, проводити переговори в режимі онлайн-відеоконференції, оформляти результати переговорного процесу шляхом відправлення документів, засвідчених електронним підписом на електронну адресу одне одного тощо.

Так само електронне судочинство це modus operandi судового процесу та згаданих вище інформаційно-цифрових технологій, а де потрібно мережевої комунікації.

Рекомендації. Підсумовуючи слід констатувати, що виклики сьогодення стимулюють процес діджиталізації як суспільства в цілому, так і способів урегулювання конфліктів, що у ньому виникають. Важливим кроком на шляху запровадження ефективних способів урегулювання спорів та їх застосування за допомогою інформаційно цифрових технологій та мережевої комунікації повинно стати створення наукового підґрунтя для майбутніх змін. Тому юридична спільнота, як академічна, так і практикуюча повинна активізувати свою діяльність не тільки щодо фактичного впровадження відповідних практик, а й стосовно формування правильного понятійно-категоріального апарату, що дозволить уникнути в перспективі плутанини в способах АВС та пов'язаних з цим проблем їх застосування, запровадження



Список використаних джерел

1. Monty Ahalt, Arthur M. What You Should Know about Online Dispute Resolution. MontyAhalt.com.

2. Wahab Mohamed S. Abdel, Katsh Ethan & Rainey Daniel (Eds.) Online Dispute Resolution: Theory and Practice. A Treatise on Technology and Dispute Resolution. 2021

3. Katsh Ethan, Rifkin Janet. Online Dispute Resolution: Resolving Conflicts in Cyberspace. Jossey-Bass. 2001. 240 р.

4. Mania Karolina. Online dispute resolution: The future of justice. International Comparative Jurisprudence. 2015. Vol. 1, Issue 1. P. 76-86.

5. Василина Н.В. Перспективи впровадження онлайн-урегулювання спорів в Україні.

6. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2019. Вип. 55. Т.1. С. 114-117.

7. Вирішення спорів у режимі онлайн як інструмент покращення доступу до правосуддя: міжнародна конференція у Києві (25.09.2017). Координаційний центр з надання правової допомоги.

8. Кінах М. В Україні стане можливою технологія онлайн вирішення спорів. Юридична газета.

9. Prytyka Yuriy D. Online-arbitration: the concept, signs and perspectives of implementation in Ukraine. Вісник Національної академії правових наук України. 2018. Т. 25. №3. C. 187-195.

10. Теличко О.А., Рекун В.А. Онлайн-врегулювання спорів у сфері електронної комерції як альтернативний спосіб досудового врегулювання конфліктів. Прикарпатський юридичний вісник. 2021. №4 (39). С. 29-32.

11. Ізарова І.О. Європейська ODR платформа для захисту прав споживачів: досвід для України. Електронний архів Національного університету «Києво-Могилянська академія».

12. Ishido Norihide. The Role of Dispute Resolution on Cyberspace. The Japanese Journal of Law and Political Science. 2003. Vol. 40, Issue 1. P. 29-41.

13. Цувіна Т.А. Онлайн суди та онлайн вирішення спорів у контексті міжнародного стандарту доступності правосуддя: міжнародний досвід. Проблеми законності. 2020. №149. С. 62-79.

14. Directive 2009/22/EC of the European Parliament and of the Council of 23 April 2009 on injunctions for the protection of consumers' interests. EUR-Lex.

15. Directive 2013/11/EU of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on alternative dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Directive on consumer ADR). EUR-Lex.

16. Regulation (EC) No 2006/2004 of the European Parliament and of the Council of 27 October 2004 on cooperation between national authorities responsible for the enforcement of consumer protection laws (the Regulation on consumer protection cooperation). EUR-Lex.

17. Regulation (EU) No 524/2013 of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on online dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Regulation on consumer ODR). EUR-Leх

18. Alternative dispute resolution: reports and research. European Commission website.

19. Rakhi Singh Chouhan. Streamlining Online Dispute Resolution with Alternate Dispute Resolution: Chances and Challenges. -Z4EE. 2020. 17 (7). Р. 5848-5858.

20. Карпенко О.И. ООК как онлайн-зквивалент методов альтернативного урегулирования споров: опмт Евросоюза. Актуальные проблеми юридического образования в контексте обучения альтернативному урегулированию споров как подходу к обеспечению прав человека: материалы междунар. науч.-од. конф. (Минск, 29 нояб. 3 дек. 2016 г.) / редкол.: С.А. Балашенко (отв. ред.) [и др.]. Минск: Изд. центр БГУ, С. 81-88.

21. Віртуальний простір. Велика українська енциклопедія.

22. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 №1618-IV. Верховна Рада України. Законодавство України.

23. Klos Р. Confidentiality of Mediation in Civil Cases in Perspective of the Jerzy Lande's Analytical Theory of Legal Norm. Studia luridica Lublinensia. 2018. Vol. XXVII, 3. Р. 163-174.

24. Вступ до альтернативного вирішення спорів / під ред. Хелльманна, Н.Л. Бондаренко-Зелінської. Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 234 с.

25. Zarosylo O., Kaplua O.M. Muraviov K.V., Myniuk D.І., Myniuk O. YU. Alternative ways of resolving legal disputes and their application in ukraine. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. 2021. Vol. 28. No. 4. P. 233-239.

26. Monty Ahalt, Arthur M. Virtual Courthouse. Issue 5.3.

27. Бойко Ю. На допомогу суддям прийде платформа вирішення спорів онлайн. Закон і бізнес. 2020. №52 (1506). 26-31 грудня.

28. Бринцев О.В. «Електронний суд» в Україні. Досвід та перспективи. Харків: Право, 2016. 72 с.

29. Jakubiak-Mironczuk А. Effectiveness of Mediation Between Effort and Result. Studia IuridicaLublinensia. 2018. Vol. XXVII, 3. Р. 13-34.

30. Myslinska M. Mediation Functions Performed by Mediator during Mediation. Selected Problems. Studia Iuridica Lublinensia. 2018. Vol. XXVII, 3. Р. 73-88.

31. Бежевець А.М. Електронне судочинство як необхідний елемент цифрової трансформації суспільства та держави. Інформація і право. 2020. №4 (35). С. 142-146.

32. Голубєва Н.Ю. Електронне судочинство: міжнародний досвід. Одеса: Фенікс, 2020. 204 с.

33. Bilousov Y.V., Hariievska M.B., Bondarenko-Zelinska N.L., Trach O.M., ChudykBilousova N.I. Digitalization of civil justice in Ukraine. Asia Life Sciences. 2020. Issue 22 (1). P. 209-226.

34. Obrusna S., Ivanova I. Electronic court as a legal and administrative category. Адміністративне право і процес. 2020. №2 (29). С. 5-17.

35. Victorio Richard Michael. Internet Dispute Resolution (iDR): Bringing ADR into the 21st Century. Pepperdine Dispute Resolution Law Journal. 2001. Vol. 1, Issue 2. Р. 279-300.



References

1. Monty, A., & Arthur, M. (2009). What You Should Know about Online Dispute Resolution. MontyAhalt.com.

2. Wahab, M.S.A., Katsh, E. & Rainey, D. (Eds.) (2021). Online Dispute Resolution: Theory and Practice. A Treatise on Technology and Dispute Resolution.

3. Katsh, E., & Rifkin, J. (2001). Online Dispute Resolution: Resolving Conflicts in Cyberspace. Jossey-Bass.

4. Mania, K. (2015). Online dispute resolution: The future of justice. International Comparative Jurisprudence, 1, 1, 76-86.

5. Vasylyna, N.V. (2019). Prospects for implementing online dispute resolution in Ukraine. Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University, 55, 1, 114-111.

6. Online dispute resolution as a tool for improving access to justice: an international conference in Kyiv (September 25, 2017). Coordination center for the provision of legal assistance.

7. Kinakh, M. (2020). Online dispute resolution technology will become possible in Ukraine. Legal newspaper.

8. Prytyka, Yu.D. (2018). Online-arbitration: the concept, signs and perspectives of implementation in Ukraine. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 25, 3, 187-195.

9. Telychko, O.A., & Rekun, V.A. (2021). Online dispute resolution in the field of e-commerce as an alternative method of pre-trial conflict resolution. Carpathian Legal Gazette, 4 (39), 29-32.

10. Izarova, I.O. (2017). European ODR platform for consumer rights protection: experience for Ukraine.

11. Ishido, N. (2003). The Role of Dispute Resolution on Cyberspace. The Japanese Journal of Law and Political Science, 40, 1, 29-41.

12. Tsuvina, T.A. (2020). Online courts and online dispute resolution in the context of the international standard of access to justice: international experience. Problems of legality, 149, 62-79.

13. Directive 2009/22/EC of the European Parliament and of the Council of 23 April 2009 on injunctions for the protection of consumers' interests. EUR-Lex.

14. Directive 2013/11/EU of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on alternative dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Directive on consumer ADR). EUR-Lex.

15. Regulation (EC) No 2006/2004 of the European Parliament and of the Council of 27 October 2004 on cooperation between national authorities responsible for the enforcement of consumer protection laws (the Regulation on consumer protection cooperation). EUR-Lex.

16. Regulation (EU) No 524/2013 of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on online dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Regulation on consumer ODR). EUR-Lex.

17. Alternative dispute resolution: reports and research. European Commission website. (2023, January).

18. Rakhi, S.Ch. (2020). Streamlining Online Dispute Resolution with Alternate Dispute Resolution: Chances and Challenges. PJAEE, 17 (7), 5848-5858.

19. Karpenko, O.I. (2016). ODR as an online equivalent of alternative dispute resolution methods: the experience of the European Union. Paper presented at International scientific unit conference «Actual problems of legal education in the context of teaching alternative dispute resolution as an approach to the protection of human rights»: Minsk, Republic of Belarus.

20. Virtual space. Great Ukrainian encyclopedia.

21. Civil Procedure Code of Ukraine: Law of Ukraine. (2004, March).

22. Klos, Р. (2018). Confidentiality of Mediation in Civil Cases in Perspective of the Jerzy Lande's Analytical Theory of Legal Norm. Studia luridica Lublinensia, XXVII, 3, 163-174.

23. Hellmann, U., & Bondarenko-Zelinska, N. (Eds.) (2017). Introduction to alternative dispute resolution. Khmelnytskyi: Khmelnytskyi University of Management and Law.

24. Zarosylo, O., Kaplua, O.M., Muraviov, K., Myniuk, D.I., & Myniuk, O.Yu. (2021). Alternative ways of resolving legal disputes and their application in Ukraine. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 28, 4, 233-239.

25. Monty, A., & Arthur, M. 2008.Virtual Courthouse, 5.3.

26. Boyko, Y. (2020). An online dispute resolution platform will come to the aid of judges. Law and business, 52 (1506).

27. Bryntsev, O.V. (2016). «Electronic court» in Ukraine. Experience and perspectives. Kharkiv: Pravo.

28. Jakubiak-Mironczuk, А. (2018). Effectiveness of Mediation Between Effort and Result.

29. Studia Iuridica Lublinensia, XXVII, 3, 13-34.

30. Myslinska, M. (2018). Mediation Functions Performed by Mediator during Mediation. Selected Problems. Studia Iuridica Lublinensia, XXVII, 3, 73-88.

31. Bezhevets, A.M. (2020). Electronic justice as a necessary element of digital transformation of society and the state. Information and law, 4(35), 142-146.

32. Golubeva, N.Yu. (2020). Electronic justice: international experience. Odesa: Phoenix.

33. Bilousov, Y.V., Hariievska, M.B., Bondarenko-Zelinska, N.L., Trach, O.M., & ChudykBilousova, N.I. (2020). Digitalization of civil justice in Ukraine. Asia Life Sciences, 22(1), 209-226.

34. Obrusna, S., & Ivanova, I. (2020). Electronic court as a legal and administrative category.

35. Administrative law and process, 2(29), 5-17.

36. Victorio, R.M. (2001). Internet Dispute Resolution (iDR): Bringing ADR into the 21st Century. Pepperdine Dispute Resolution Law Journal, 1, 2, 279-300.

Размещено на Allbest.Ru