Особливості ґендерної політики при прийнятті суспільно важливих рішень

Размещено на http://allbest.ru

1Академія праці, соціальних відносин і туризму

2Волинський національний університет імені Лесі Українки

Особливості ґендерної політики при прийнятті суспільно важливих рішень

1Теремецький Владислав Іванович -- доктор юридичних наук,

професор завідувач кафедри конституційного,

адміністративного та фінансового права

2Книш Сергій Володимирович -- доктор юридичних наук, доцент,

завідувач кафедри конституційного,

адміністративного та міжнародного права

2Книш Зоряна Ігорівна -- кандидат юридичних наук,

старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін

Анотація

У статті розглянуто актуальне питання забезпечення рівності жінок та чоловіків у політичній сфері, зокрема при прийнятті суспільно важливих рішень. Вказано, що орієнтація на міжнародні стандарти при реалізації гендерної політики та імплементація відповідних норм до національного законодавства, підвищена наукова зацікавленість гендерною проблематикою (особливо у сфері праці), розробка національних програм, планів і концепцій впровадження гендерної рівності тощо зумовлюють постійний пошук ефективних механізмів її забезпечення та реалізації. Зроблено висновок, що незважаючи на підвищення статистичних показників щодо участі жінок при прийнятті суспільно важливих рішень, актуальним залишається питання подолання гендерних стереотипів і пошук механізмів підвищення ролі жінок у політиці і, зокрема, при прийнятті суспільно важливих рішень.

Ключові слова: Гендер, Гендерна рівність, Гендерна політика, дискримінація, державна служба, прийняття суспільно важливих рішень.

Аннотация

В статье рассмотрен актуальный вопрос обеспечения равенства женщин и мужчин в политической сфере, в частности при принятии общественно важных решений. Указано, что ориентация на международные стандарты при реализации гендерной политики и имплементация соответствующих норм в национальное законодательство, повышенный научный интерес к гендерной проблематике (особенно в сфере труда), разработка национальных программ, планов и концепций внедрения гендерного равенства и т.д. обусловливают постоянный поиск эффективных механизмов её обеспечения и реализации. Сделан вывод, что несмотря на увеличение статистических показателей участия женщин при принятии общественно важных решений, актуальным остается вопрос преодоления гендерных стереотипов и поиск механизмов повышения роли женщин в политике и, в частности, при принятии общественно важных решений.

Ключевые слова: гендер, гендерное равенство, гендерная политика, дискриминация, государственная служба, принятие общественно важных решений.

Abstract

Specific Features of Gender Policy in Taking Socially Important

Decisions

V.I. Teremetskyi, S. V. Knysh, Z.I. Knysh

Vladyslav I. Teremetskyi --doctor of juridical sciences, associate professor, Head of Constitutional, administrative and financial law department of the Academy of Labour, Social Relations and Tourism (3-A, Kiltseva doroha, Kyiv, 03187, Ukraine)

Serhii V. Knysh --doctor of juridical sciences, associate professor, Chair of the Department of Constitutional, Administrative and International Law, Lesya Ukrainka Volyn National University (30 Vinnichenko st., Lutsk, Volyn region, 43025)

Zoryana I. Knysh --Ph.D. in Law, Senior Lecturer of the Department of Civil Law Disciplines, Lesya Ukrainka Volyn National University (30 Vinnichenko st., Lutsk, Volyn region, 43025)

The authors of the article have studied specific features of gender policy while taking socially important decisions. It has been clarified that the most important universal international legal acts in the field of human rights protection enshrine the equality and non-discrimination principles, which form the legal basis for legal regulation of gender policy. It has been established that national legislation defines gender equality as the equal legal status of women and men and equal opportunities for its implementation, which allows persons of both sexes to equally participate in all spheres of society's life. It has been emphasized that the development of draft regulatory legal acts must be carried out with mandatory consideration of the non-discrimination principle, according to which a person and/or a group of persons is not subject to restrictions in realizing, implementing or using the rights and freedoms in any form.

Based on the analyzed statistical indicators, the authors have concluded that the level of women's participation in taking socially important decisions remains insignificant, which determines the relevance of this research. It has been indicated that despite certain positive steps in ensuring the equality of men and women in the sphere of taking socially important decisions, further guaranteeing the increase of women's role in taking political and socially important decisions requires overcoming gender stereotypes of the ''executive ” role of women in public service. It has been established that the increase in the number of women in the Ukrainian parliament of the 8th convocation led to the formation of a gender-sensitive parliament, which facilitates in overcoming obstacles to ensure the active participation of women in politics, meets the interests and needs of men and women in its structure, operations, methods and work in general. It has been found out that the formation of the Verkhovna Rada of Ukraine in the context of ensuring equal rights and opportunities for women and men will contribute to increasing the effectiveness of legislation due to the development of legal mechanisms covering all spheres of social life and guaranteeing equal representation of women and men, equal access to resources, the ability to adopt any solution.

Keywords: gender, gender equality, gender policy, discrimination, public service, taking socially important decisions.

Вступ

Постановка проблеми. Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод як найважливіші універсальні міжнародно-правові акти у сфері захисту прав людини закріплюють принципи рівності та не дискримінації, що складають підґрунтя для правового регулювання ґендерної політики. Так, абз. 18 ч. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначає ґендерну рівність як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства [1]. Пункт 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» характеризує дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними [2]. Підкреслимо, що ст. 8 зазначеного Закону визначає, що розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації (ст. 2 Закону), а саме: 1) забезпеченням рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпеченням рівності перед законом осіб та/або груп осіб;3)повагою до гідності кожної людини; 4)забезпеченням рівних можливостей осіб та/або груп осіб [2].

На думку Т. М. Краснопольської, ґендерна політика є цілеспрямованою діяльністю взаємопов'язаних інститутів, за допомогою яких формується ґендерна культура та ґендерна свідомість у суспільстві, ставлення до проблеми статі, забезпечуються рівні можливості для реалізації інтересів жінок і чоловіків. Вчена вважає, що ключові напрями сучасної ґендерної політики складають: недопущення дискримінації за статевою ознакою, забезпечення рівної участі при прийнятті суспільно-важливих рішень, забезпечення рівних можливостей поєднання професійних і сімейних обов'язків, виховання ґендерної культури та захист від пропаганди ґендерної нерівності, дискримінації і насильств [3, с. 8].

Рівень інтегрованості принципу ґендерної рівності до інституціональної політики, внутрішньої організаційної культури та повсякденної діяльності органів виконавчої влади визначає ступінь ефективності забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності. Ратифікація Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом зобов'язала її «враховувати питання рівності між чоловіками і жінками при розробці та впровадженні законів, постанов, адміністративних положень, політики і заходів» насамперед шляхом закріплення принципів ґендерної рівності в нормативно-правових документах та їх подальшого впровадження у практику [4].

Важливою складовою державної ґендерної політики є доступ до політики на рівні прийняття рішень. Зазначимо, що згідно зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, окрім іншого, спрямована на забезпечення рівної участі жінок і чоловіків під час прийняття суспільно важливих рішень [1]. Слід враховувати, що на нормативному рівні зміст категорії «суспільно важливі рішення» не розкривається і Державна служба статистики при характеристиці показника участі при прийнятті суспільно важливих рішень надає дані стосовно ступеня участі жінок і чоловіків у вищих, центральних органах влади, в системі місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органах, а також щодо керівників закладів освіти та членства в Національній академії наук. Такий підхід, на нашу думку, є розширеним тлумаченням суспільно важливих рішень, що вимагає додаткового наукового обґрунтування.

Аналіз показників доступу жінок до політики на рівні прийняття рішень свідчить, що загалом у світі жінки займають лише 22 % усіх місць в національних парламентах, а в країнах Європейського Союзу, в середньому, - 28 % [5]. Як зазначають експерти, частка жінок у національному парламенті в 2000-2001 рр. становила лише 8 %, у 2002-2005 рр. - 5 %, у 2006 р. - 9 %, у 2007-2011 рр. - 8 %, у 2012 - 2013 рр. - 9 %, за період з 2014 по 2017 рр. дані відсутні, у 2018 р. - 12,3 %, після парламентських виборів 2019 р. вона суттєво зросла до 21 % [6, с. 39; 7, с. 15]. За даними Державної служби статистики України серед народних депутатів жінки складають трохи більше п'ятої частини складу парламенту (у 2019 р. з 422 депутатів - 86 жінок (20,4 %), у 2020 р. з 420 - 87 жінок (20,7 %), у 2021 р. з 422 - 86 жінок (20,4 %) [8].

Отже, з урахуванням орієнтованості трудового законодавства на забезпечення рівності та недискримінації жінок (що встановлює для них певні додаткові гарантії у сфері праці порівняно з чоловіками), розширення Концепцією комунікації у сфері ґендерної рівності, схваленою Кабінетом Міністрів України 16.09.2020, доступу жінок до більш як 450 професій та посад шляхом усунення дискримінаційних норм, зокрема у сфері безпеки та оборони [9], за статистичними показниками рівень участі жінок під час прийняття суспільно важливих рішень залишається незначним, що і обумовлює актуальність цього дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Враховуючи підвищену наукову зацікавленість проблемами ґендерної рівності, її дослідження відбувається переважно у площині трудових правовідносин та попередження насильства в сім'ї. Теоретичні аспекти ґендерної рівності проаналізовані, зокрема, у працях М. В. Буроменського,О. Р. Дашковської, П. М. Рабіновича, О. М. Руднєвої, Т. М. Слінько,О.О. Уварової. Проблеми ґендерної політики були предметом дослідження Н. А. Буковинської [10], О. М. Венгер [11], Т. М. Краснопольської [3], І. Є. Словської [11] та ін. Питання ґендеру у сфері праці розглядали В. М. Венедіктова, М. В. Клименко, Т. В. Краснюк, І. С. Сахарук тощо. Однак проблематика ґендерної політики у сфері державної служби, при прийнятті суспільно важливих рішень та залученні до політичних процесів була висвітлена переважно в аналітичних матеріалах.

Невирішені раніше проблеми. Враховуючи актуальність питань участі громадськості під час прийняття суспільно важливих рішень, а також статистичні показники стосовно незначної участі жінок у політичній сфері, зокрема при прийнятті суспільно важливих рішень, виникає потреба у проведенні аналізу причин зазначеного явища та пошуці шляхів оптимізації участі жінок у цій сфері.

Метою статті є аналіз стану державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які перебувають на державній службі, під час прийняття ними суспільно важливих рішень та при залученні до політичних процесів задля пошуку механізмів підвищення ролі жінок у цій сфері.

Виклад основного матеріалу

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами визначає ґендер як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків [13]. Ґендер розглядається як стійка й одночасно мінлива система відносин і взаємодій, що відповідає певному рівню культури суспільства та створює фундаментальну складову соціальних зв'язків. Це один із основних компонентів стратифікації суспільства та ієрархізації владних структур [14, с. 81; 15, с. 26]. Він відображає соціально конструйовані відмінності у ставленнях та можливостях, пов'язаних з належністю до жінок або чоловіків, соціальними зв'язками та відносинами між жінками і чоловіками. Ґендер визначає, що очікується, дозволяється та цінується в жінках і чоловіках у конкретному контексті [8, с. 16]; їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства, що виникають задля реалізації творчого потенціалу в контексті соціально-рольового статусу відповідно до потреб, інтересів і таланту жінки та чоловіка на основі ґендерної рівності [15, с. 26].

Ґендерні стереотипи з ідеологією маскулінності призводять до появи ґендерної асиметрії. Саме її можна спостерігати у політичній сфері (у сфері державної служби), де жінки, як правило, переважають над чоловіками за статистичними показниками, але тільки на рівні спеціалістів («виконавців»). На жаль, через відсутність статистичних даних за весь період існування незалежної України (деякі індикатори досліджувалися з 2000 р.; окремі показники взагалі розроблялися лише в останні 2-3 роки) немає об'єктивної інформації щодо участі жінок під час прийняття суспільно важливих рішень. Оскільки активний розвиток державної ґендерної політики спостерігається лише в останні 1015 років, тому можна припустити, що статистичні показники участі жінок у досліджуваній сфері навряд чи були істотно вищими. Станом на 1 січня 2013 р. жінки складали % від загальної кількості державних службовців. Однак серед керівників першої категорії, які відповідають за прийняття рішень загальнодержавного значення, їх лише 13,5 % [6, с. 40]. Відповідно до статистичних даних за 2020 і 2021 рр. серед державних службовців категорії «А» кількість жінок становило 60 (із 180) та 55 (із 196), що у відсотках - 33,3 % та 28,1 % відповідно. Водночас серед державних службовців категорій «Б» та «В» переважають жінки (у відсотковому співвідношенні у 2020 р. - це 68,6 % та 31,4 % відповідно, а в 2021 р. - це 66,6 % та 33,4 % відповідно) [7]. У складі Уряду України протягом 20092014 рр. кількість жінок не перевищувала 3-х осіб, а в 2014 р. в українському уряді була лише одна жінка [6, с. 40], протягом 2015-2021 рр. їх чисельність збільшилася з 2 до 5 осіб, що у відсотковому відношенні є зростанням з 9,5 % до 21,7 % (найвищий показник був у 2019 р. - 27,8%). Серед керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників у 2020 р. відсоток жінок становив 22,8 % (69 осіб), а у 2021 р. - 26,4 % (84 особи). На жаль, у період з 2015 по 2019 рр. дані відсутні. Зазначимо, що питання ґендерної рівності інтегруються до системи професійного навчання державних службовців. Так, у 2020 р. 643 особи (з яких 82,4 % жінки) пройшли навчання з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків за рахунок коштів державного бюджету [16]. З 6 членів правління Національного Банку України (у 2016 р. - із 7) є лише одна жінка (у 2015 - 2017 рр. їх було дві) [7]. жінка україна гендерний дискримінація

Станом на 1 січня 2013 р., жінки складали 12 % депутатів обласних рад, 23 % депутатів районних рад, 28 % депутатів міських рад, 51 % депутатів сільських рад та 46 % депутатів селищних рад [6, с. 39]. Державна служба статистики надає сучасні статистичні дані за областями в усіх органах місцевого самоврядування. Так, частка жінок серед депутатів обласних, районних та міських, селищних і сільських рад у 2020 р. була найбільшою в Луганській та Донецькій областях (48,7 % та 49,5 % відповідно) і найменшою у Чернівецькій і Закарпатській областях (22,1 % та 25,2 % відповідно). Стосовно голів територіальних громад та старост сіл, селищ у 2020 р. за статтю переважали жінки віком від 36 до 64 рр., які мали повну вищу освіту [7]. Стосовно кількості жінок, які є керівниками політичних партій, то такі дані почали збиратися лише з 2019 р. У період з 2019 по 2021 рр. цей показник у відсотковій кількості зріс з 22,7 % до 23,1 %. Щодо чисельності жінок, які є керівниками громадських організацій, то аналогічний показник розроблявся лише з 2019 р. Наявні нині показники за період з 2019 по 2021 рр. свідчать про поступове незначне зростання числа жінок-керівників з 27,8% до 28,4% [7]. За даними аналітичних матеріалів [6, с. 40-41] керівні посадовці у 2011-2012 рр. допускали дискримінаційні висловлювання щодо жінок, особливо щодо їх можливостей брати участь у політичному житті, а також дискримінаційні дії проти колежанок-депутатів. З іншого боку, одна з представлених у парламенті політичних партій у 2012 р. ввела внутрішню ґендерну 41 квоту на рівні 20 %, а створене міжфракційне об'єднання «Рівні можливості» здійснювало активну законопроектну та просвітницьку роботу в сфері розширення прав жінок та сприяння ґендерній рівності.

У суддівському корпусі (йдеться про суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів, а також суддів Верховного Суду), навпаки, переважають жінки. За даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів у відсотковому відношенні їх кількість у 2017 р. становила 51,8 %, у 2018 р. - 52,2 %, у 2019 р. - 52,4 %, у 2018 та 2021 рр. - 53,6 %. Жінки переважно представлені серед суддів місцевих та апеляційних судів (54,6 % та 52,8 % відповідно). Водночас серед суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду переважають чоловіки (58,1 % та 58,9 % відповідно) [16]. Жінок - суддів Конституційного Суду України у 2015-2016 рр. із 14 членів було 2, у 2017 р. із 13 членів - 1, у 2018 р. із 18 - 2, у 2019-2020 рр. із 15 членів - 2, у 2021 р. - із 16 суддів - також 2. Тобто в органі конституційної юрисдикції кількість жінок збільшилася [7]. У дипломатичній сфері спостерігається тенденція до зростання представництва жінок. Так, за даними Міністерство закордонних справ України показник кількості жінок-послів зростав з 4,4 % у 2015 р. до 21,9 % у 2021 р. (за кількісним складом у 2015 р. з 68 послів лише 3 були жінки, а у 2021 р. з 64 - вже 10) [7]. У 2020 р. жінки представляли Україну в таких країнах, як Естонія, Йорданія, Македонія, Марокко, Мексика, ПАР, Португалія, Сінгапур, Угорщина та Фінляндія [16]. В апараті Міністерства внутрішніх справ України з 2016 р. і до сьогодні за числовими показниками спостерігається майже рівна кількість чоловіків і жінок (кількість жінок становить 44,7 %, а чоловіків - 46,9 %). У Національній поліції України кількість працівників жіночої статі зросла з 20,4 % у 2015 р. до 44,4 % у 2018 р. Аналогічна тенденція простежується й у чисельному складі поліцейських. Так, якщо у 2015 р. кількість жінок складала 16,2 %, то у 2021 р. - становила вже 23,4 %. Серед персоналу органів з питань пробації (формування даних здійснюється з 2018 р.) кількість жінок у 2018 р. була 66,9 % і збільшилася в 2021 р. до 69,9 % [7].

За даними Міністерства оборони України при майже рівних показниках кількості чоловіків та жінок спостерігається зменшення числа останніх в апараті Міністерства з 47,4 % у 2015 р. до 43,1 % у 2021 р. Водночас зросла чисельність жінок-військовослужбовців з 12,2 % у 2015 р. до 18,6 % у 2021 р. У складі працівників Національної гвардії в Україні відбувається зростання працюючих жінок з 35,2 % у 2015 р. до 52,5 % у 2021 р., як і військовослужбовців жіночої статі: з 7,9 % у 2015 р. до 9,7 % у 2021 р. У Збройних Силах України кількість жінок-працівниць майже не змінювалася: у 2015 р. їх було 56,4 %, а у 2021 р. - 54,4 %. Показник жінок-військовослужбовців у 2015 р. був доволі низьким і становив 7,5 %, але у 2021 р. він збільшився до 15 % [7].

Сьогодні на розгляді парламенту України знаходиться Проект Закону про внесення змін до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (підтриманий 21 вересня 2021 р. у першому читанні), яким передбачається, що жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військовою обліковою спеціальністю з переліку, який затвердило Міністерством оборони, та придатні до проходження військової служби за станом здоров'я та віком, можуть бути взяті на військовий облік військовозобов'язаних за власним бажанням. А жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з медичною діяльністю, беруться на військовий облік військовозобов'язаних [17]. У складі працівників Державної прикордонної служби України кількість жінок перевищує 50 % (у 2015 р. їх кількість складала 55 %, а у 2021 р. зменшилася до 52 %). Однак чисельність жінок-військовослужбовців Державної прикордонної служби збільшилася з 16 % у 2015 р. до 22 % у 2021 р. [7].

У державній міграційній службі із 100 % працівників жінки складають 80,4 % у 2021 р. (у 2015 р. цей показник становив 78,3 %). Аналогічне зростання можна побачити і в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, в якій у 2016 р. працівники жіночої статі складали 35,9 % від загальної кількості, а у 2021 р. цей показник збільшився до 49,7 %. Серед рядового та начальницького складу цієї служби жінки становили 10,1 % у 2016 р., а у 2021 р. цей показник зріс до 11,6 % [7]. Серед співробітників Служби безпеки України кількісний показник жінок залишається доволі стабільним: 32,2 % у 2015 р. та 33,2 % у 2021 р. У складі прокуратури спостерігається незначне зростання кількості жінок-прокурорів - з 31,41 % у 2015 р. і до 39,34 % у 2021 р. [7].

Аналіз показників кількості жінок серед керівників (включаючи заступників) самостійних структурних підрозділів (керівного складу/командування), а також структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів (начальників/командирів усіх рівнів) органів виконавчої влади у секторі безпеки і оборони (далі - керівний склад) за 2015-2021 рр. дозволяє говорити про тенденцію зростання їх чисельності (крім Міністерства оборони України та Державної міграційної служби (де показник зменшився) й Адміністрації Державної прикордонної служби (де показник є стабільним - 4 %, оскільки дані розробляються лише останні два роки). Через особливу важливість зазначеної сфери в умовах проголошення в Україні воєнного стану, зупинимося на аналізі зазначеного показника. Так, у керівному складі органів виконавчої влади у секторі безпеки і оборони чисельність жінок має таку динаміку: у Міністерстві оборони вона зменшилася з 23,8 % до 16,8 %, у Державній міграційній службі з 61 % до 58,1 %; у МВС України - зросла з 33,6 % до 39,3 %, у Національній гвардії - з 5 % до 6,7 %, в Управлінні державної охорони - з 3 % до 5 %, в Адміністрації Державного спеціального зв'язку - з 20,1 % до 22,9 %, в органах прокуратури - з 18,64 % до 20,98 %, у Службі безпеки України - з 8,3 % до 9,6 %; істотне зростання (порівняно з іншими органами) відбулося у Національній поліції - з 9,6 % до 16,3 %, у Державній службі з надзвичайних ситуацій - з 13 % до 22 % та у Державній спеціальній службі транспорту - з 4 % до 12 % [7].

Серед статистичних показників ґендерної рівності в рубриці «Суспільне життя та прийняття рішень» окремий інтерес становлять показники керівників закладів вищої освіти за типами закладів та статтю (показники 5.44 і 5.45 [7]), в яких наведено дані за областями та типами закладів з 2015 по 2021 рр., де найнижчий показник жінок - керівників закладів вищої освіти у Львівській області становить 18 % (коледжів, технікумів, училищ - 25 %, університетів, академій, інститутів - 4,8 %), а найвищий - в Луганській - 56,5 % (коледжів, технікумів, училищ - 58,8 %, університетів, академій, інститутів - 50 %). Кількість жінок - членів-кореспондентів Національної академії наук України є незначною: з 377 осіб 41 жінка (з 2015 р. показник майже не змінювався), як і кількість дійсних членів (академіків) Національної академії наук України - 8 жінок із 191 осіб (у 2015 р. із 197 академіків жінок було лише 3) [7].

На підставі проведеного аналізу статистичних даних участі жінок у політичній сфері, державній службі та прийнятті суспільно важливих рішень можна стверджувати, що протягом останніх років спостерігається тенденція до підвищення активності і ролі жінок у зазначених сферах. Цьому сприяє і поступове удосконалення законодавчих актів, впровадження програм і просвітницька робота з питань ґендерної рівності. Так, при виконанні Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 р. скасували заборону для жінок сержантського складу займати бойові посади у Збройних Силах; ухвалили Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях»; дозволили здійснювати набір дівчат на навчання до військових та військово-морських ліцеїв; провели навчальні заходи для фахівців сектору безпеки й оборони, просвітницькі заходи для населення; продовжили фахову підготовку кадрів центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань порядку денного «Жінки, мир, безпека»; удосконалили систему захисту жінок і дівчат, які постраждали від конфлікту (ідентифікація, надання допомоги, інформування про допомогу) [18].

Водночас, на думку аналітиків (яка підтверджується і відповідними статистичними показниками), участь жінок у політичному житті та прийнятті рішень високого рівня є незначною, що певною мірою свідчить про обмеженість їх можливості впливати на розробку та реалізацію політик, які стосуються їхніх власних потреб, життя їх громад або країни загалом. На думку аналітиків, Україна не отримує достатнього позитивного досвіду, який міг би використовуватися для просування ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок [8, с. 16; 19]. Ми не погоджуємося з такою позицією, оскільки національне законодавство про працю є жіночо-орієнтованим, держава постійно розробляє програми, плани тощо для забезпечення ефективної реалізації політики ґендерної рівності та недискримінації.

Так, Урядом було затверджено Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року [20], основні завдання якої спрямовані на підвищення рівня дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя українського суспільства. Зокрема, Програмою передбачено: удосконалення нормативно-правової бази; удосконалення механізму проведення ґендерно-правової експертизи; зменшення ґендерного дисбалансу у сферах державної служби та управління людськими ресурсами (зокрема, розроблення та внесення до програм курсів підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків); внесення ґендерної складової до програми реформ.

Пекінська декларація та Пекінська платформа дій [21] як глобальна програма для досягнення ґендерної рівності, в якій беруть участь 189 країн, констатувала наявність системи владних відносин, які обмежують можливості повноцінної реалізації жінок, на багатьох рівнях суспільства - від приватного життя до публічної сфери. Тому забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у політичному житті та на всіх рівнях прийняття рішень є не лише вимогою справедливого і демократичного розвитку, а й необхідною умовою представлення різних груп населення та врахування їх потреб та інтересів у всіх сферах життя. Пріоритети Пекінської платформи дій (G. «Участь жінок у роботі директивних органів та в процесі прийняття рішень») вимагають проведення регулярного моніторингу й оцінки прогресу в цій сфері шляхом регулярного збирання, аналізу та розповсюдження кількісних і якісних даних щодо представництва жінок і чоловіків на всіх рівнях прийняття рішень у державних та приватних секторах, у тому числі на різних рівнях державного управління (Стратегічна ціль G. 1. «Вживати заходів для забезпечення рівного доступу та повної участі жінок у владних структурах та процесах прийняття рішень»).

Отже, виходячи зі змісту Пекінської платформи дій особливого значення в сучасних умовах забезпечення ґендерної рівності набуває ґендерний мейнстримінг (пріоритезація), що передбачає (ре)організацію, удосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники та учасниці процесу прийняття політичних рішень використовували ґендерний підхід в усіх галузях політики і на всіх етапах. Відповідно, ґендерний мейнстримінг стосується процесу оцінки наслідків будь-яких запланованих заходів для жінок та чоловіків у всіх сферах і на всіх рівнях. Цілі сталого розвитку [22, с. 40] вимагають забезпечення рівних можливостей представництва жінок і чоловіків на вищих рівнях прийняття рішень у політичному та суспільному житті (ЦСР 5 «Ґендерна рівність», завдання 5.4). Індикаторами у моніторингу є показники частки жінок серед депутатів парламенту України, обласних і місцевих рад обласного значення і серед посад вищого корпусу державної служби (категорія «А»).

Для реалізації положень Цілей сталого розвитку Уряд України затвердив 49 індикаторів щодо представництва жінок у різних сферах суспільного життя: в органах державного управління, в законодавчій і судовій гілках влади, на дипломатичній службі, серед керівників закладів вищої освіти, у правоохоронних органах, у секторі безпеки та оборони, серед керівників громадських організацій і лідерів політичних партій [23], результати якого розміщуються на сайті Державної служби статистики [7].

Висновки

Незважаючи на певні позитивні кроки щодо забезпечення рівності чоловіків і жінок у сфері прийняття суспільно важливих рішень, подальше забезпечення підвищення ролі жінки при прийнятті політичних та суспільно важливих рішень вимагає подолання ґендерних стереотипів «виконавчої» ролі жінок у державній службі. Так, збільшення кількості жінок у складі українського парламенту 8-го скликання призвело, на думку аналітиків [15], до формування певною мірою ґендерно-сенситивного парламенту, який сприяє подоланню перешкод до забезпечення активної участі жінок в політиці, відповідає інтересам і потребам чоловіків та жінок у його структурі, операціях, методах і в роботі загалом. За даними Державної служби статистики [7] кількість нормативно-правових актів, переглянутих або прийнятих з метою забезпечення рівних прав та можливостей жінок і дівчат, збільшилася з 3 у 2015 р. до 24 у 2020 р. Крім того, формування Верховної Ради України у контексті забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків сприятиме підвищенню ефективності законодавства завдяки розробці правових механізмів, що охоплюють усі сфери суспільного життя і гарантують можливість паритетного представництва жінок та чоловіків, рівного доступу до ресурсів, можливість ухвалювати будь-які рішення.

Список використаних джерел

1. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 08.09.2005 № 2866-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2866-15#top.

2. Про засади та запобігання та протидії дискримінації: Закон України від 06.09.2012 № 5207-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text.

3. Краснопольська Т. М. Взаємодія інститутів держави та громадянського суспільства в реалізації ґендерної політики України: автореф. дис. ... канд. політ. наук. Одеса, 2013. 18 с.

4. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 30.11.2015 № 984_011. URL: https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/yevropejska-integraciya/ugoda-pro-asociacyu.

5. Шульга Л., Волик А., Нагорна Н. та ін. Ґендерний підхід при наданні соціально-медичних послуг: навч. курс. Проект МБФ «Альянс громадського здоров'я». ProfiHealth.org.ua: сайт. URL: https://profihealth.org.ua/uk/lessons/118.

6. Україна. Національний огляд виконання Пекінської декларації та Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН (2000 р.) у контексті двадцятої річниці четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок та ухвалення Пекінської декларації та Платформи дій у 2015 р. Квітень 2014 р. 74 с. URL: https://www.mil.gov.ua/content/gender/Pekinska%20deklaracia.pdf.

7. Ґендерна рівність. Індикатори для моніторингу ґендерної рівності, метадані. Розділ 5: суспільне життя та прийняття рішень. Держстат України: офіційний сайт. 23.12.2021. URL: https ://ukrstat.gov. ua/gend_rivni st/metadata_gr/05/05. htm.

8. Ґендерно-чутливі дані: збирання, аналіз, моніторинг і поширення в Україні: посібник для розробників статистики. Київ, 2021. 78 с. URL: https://ucsr.kiev.ua/publications/gender%20statistics%20toolkit_ukr.pdf.

9. Про схвалення Концепції комунікації у сфері ґендерної рівності: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1128-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1128-2020- %D1%80#Text.

10. Буковинська Н. А. Напрями удосконалення організаційного та правового забезпечення ґендерної політики в Україні. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Вип. 36. Серія 18. Право. 2021. С. 16-23.

11. Венгер О. Напрями удосконалення ґендерної політики в умовах цифрового суспільства. Освіта як чинник формування креативних компетентностей в умовах цифрового суспільства: матер. міжн. наук. практ. конф. (27-28 листопада 2019 р.). Запоріжжя, 2019. С. 23-27. URL: http://vestnikzgia.com.ua/article/view/189005.

12. Словська І. «Ґендерна рівність» звучить як утопія? Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2021. № 2 (119), С. 107-112. URL: https://scientbul.naiau.kiev.ua/index.php/scientbul/article/view/1396.

13. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) від 11.05.2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11#Text.

14. Кулачек О. Роль жінки в державному управлінні: старі образи, нові обрії: монографія. Київ: Основи, 2005. 304 с.

15. Ґендерна політика в системі державного управління: підручник / за заг. ред. М. М. Білинської. Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. 132 с.

16. Індикатори для моніторингу гендерної рівності в Україні: Моніторинговий звіт. Держстат України: офіційний сайт. 2021. 169 с. URL: https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/2021_Indukator- Monitor.pdf.

17. Проект Закону про внесення змін до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 28.12.2021 № 6482. URL:

https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=73531.

18. Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1544-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1544-2020-%D1%80#Text.

19. Ukraine National Review of the implementation of the Beijing Declaration and Platform for Action (1995). URL: https://unece.org/fileadmin/DAM/Gender/Beijing_20/Ukraine.pdf.

20. Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 273. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273-2018-%D0%BF#Text.

21. Пекінська декларація, прийнята на четвертий Всесвітній конференції зі становища жінок 15.09.1995. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_507#Text.

22. Цілі Сталого Розвитку: Україна. Національна доповідь. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, 2017. 174 с. URL: https://ukraine.un.org/uk/49413-2017-nacionalna-dopovid-cili-stalogo- rozvitku-ukraina.

23. Питання збору даних для моніторингу ґендерної рівності: розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1517-р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1517-2020-%D1%80#Text.

References

1. Pro zabezpechennia rivnykh prav ta mozhlyvostei zhinok i cholovikiv: Zakon Ukrainy vid 08.09.2005 № 2866-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#top.

2. Pro zasady ta zapobihannia ta protydii dyskryminatsii: Zakon Ukrainy vid 06.09.2012 № 5207-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text.

3. Krasnopolska T. M. Vzaiemodiia instytutiv derzhavy ta hromadianskoho suspilstva v realizatsii gendernoi polityky Ukrainy: avtoref. dys. ... kand. polit. nauk. Odesa, 2013. 18 s.

4. Uhoda pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym Spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavamy-chlenamy, z inshoi storony vid 30.11.2015 № 984_011. URL: https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/yevropejska-integraciya/ugoda-pro-asociacyu.

5. Shulha L., Volyk A., Nahorna N. ta in. Gendernyi pidkhid pry nadanni sotsialno-medychnykh posluh: navch. kurs. Proekt MBF “Alians hromadskoho zdorovia”. ProfiHealth.org.ua: sait. URL: https://profihealth.org.ua/uk/lessons/118.

6. Ukraina. Natsionalnyi ohliad vykonannia Pekinskoi deklaratsii ta Platformy dii (1995 r.) ta zakliuchnykh dokumentiv dvadtsiat tretoi spetsialnoi sesii Heneralnoi Asamblei OON (2000 r.) u konteksti dvadtsiatoi richnytsi chetvertoi Vsesvitnoi konferentsii zi stanovyshcha zhinok ta ukhvalennia Pekinskoi deklaratsii ta Platformy dii u 2015 r. Kviten 2014 r. 74 s. URL: https://www.mil.gov.ua/content/gender/Pekinska%20deklaracia.pdf.

7. Genderna rivnist. Indykatory dlia monitorynhu gendernoi rivnosti, metadani. Rozdil 5: suspilne zhyttia ta pryiniattia rishen. Derzhstat Ukrainy: ofitsiinyi sait. 23.12.2021. URL: https ://ukrstat.gov. ua/gend_rivni st/metadata_gr/05/05. htm.

8. Genderno-chutlyvi dani: zbyrannia, analiz, monitorynh i poshyrennia v Ukraini: posibnyk dlia rozrobnykiv statystyky. Kyiv, 2021. 78 s. URL: https://ucsr.kiev.ua/publications/gender%20statistics%20toolkit_ukr.pdf.

9. Pro skhvalennia Kontseptsii komunikatsii u sferi gendernoi rivnosti: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 16.09.2020 № 1128-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1128-2020-%D1%80#Text.

10. Bukovynska N. A. Napriamy udoskonalennia orhanizatsiinoho ta pravovoho zabezpechennia gendernoi polityky v Ukraini. Naukovyi chasopys NPU imeni M. P. Drahomanova. Vyp. 36. Seriia 18. Pravo. 2021. S. 16-23.

11. Venher O. Napriamy udoskonalennia gendernoi polityky v umovakh tsyfrovoho suspilstva. Osvita yak chynnyk formuvannia kreatyvnykh kompetentnostei v umovakh tsyfrovoho suspilstva: mater. mizhn. nauk. prakt. konf. (27-28 lystopada 2019 r.). Zaporizhzhia, 2019. S. 23-27. URL: http://vestnikzgia.com.ua/article/view/189005

12. Slovska I. “Genderna rivnist” zvuchyt yak utopiia? Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. 2021. # 2 (119), S. 107-112. URL: https://scientbul.naiau.kiev.ua/index.php/scientbul/article/view/1396

13. Konventsiia Rady Yevropy pro zapobihannia nasylstvu stosovno zhinok i domashnomu nasylstvu ta borotbu iz tsymy yavyshchamy (Stambulska konventsiia) vid 11.05.2011. URL: https ://zakon. rada.gov. ua/laws/ show/994_001-11#Text

14. Kulachek O. Rol zhinky v derzhavnomu upravlinni: stari obrazy, novi obrii: monohrafiia. Kyiv: Osnovy, 2005. 304 s.

15. Genderna polityka v systemi derzhavnoho upravlinnia: pidruchnyk / za zah. red. M. M. Bilynskoi. Zaporizhzhia: Drukarskyi svit, 2011. 132 s.

16. Indykatory dlia monitorynhu hendernoi rivnosti v Ukraini: Monitorynhovyi zvit. Derzhstat Ukrainy: ofitsiinyi sait. 2021. 169 s. URL: https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/2021_Indukator-Monitor.pdf

17. Proekt Zakonu pro vnesennia zmin do statti 1 Zakonu Ukrainy “Pro viiskovyi oboviazok i viiskovu sluzhbu” vid 28.12.2021 № 6482. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=73531

18. Pro zatverdzhennia Natsionalnoho planu dii z vykonannia rezoliutsii Rady Bezpeky OON 1325 “Zhinky, myr, bezpeka” na period do 2025 roku: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 28.10.2020 № 1544-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1544-2020-%D1%80#Text.

19. Ukraine National Review of the implementation of the Beijing Declaration and Platform for Action. 1995. URL: https://unece.org/fileadmin/DAM/Gender/Beijing_20/Ukraine.pdf

20. Derzhavna sotsialna prohrama zabezpechennia rivnykh prav ta mozhlyvostei zhinok i cholovikiv na period do 2021 roku, zatverdzhena postanovoiu Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 11.04.2018 № 273. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273-2018-%D0%BF#Text.

21. Pekinska deklaratsiia, pryiniata na chetvertyi Vsesvitnii konferentsii zi stanovyshcha zhinok 15.09.1995. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_507#Text.

22. Tsili Staloho Rozvytku: Ukraina. Natsionalna dopovid. Ministerstvo ekonomichnoho rozvytku i torhivli Ukrainy, 2017. 174 s. URL: https://ukraine.un.org/uk/49413-2017-nacionalna-dopovid-cili-stalogo- rozvitku-ukraina.

23. Pytannia zboru danykh dlia monitorynhu gendernoi rivnosti: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 02.12.2020 № 1517-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1517-2020-%D1%80#Text.

Размещено на Allbest.ru