Проблеми уніфікації регулювання відносин у сфері міжнародного авторського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Проблеми уніфікації регулювання відносин у сфері міжнародного авторського права

Посашкова Вікторія Сергіївна,

студентка 4 курсу 1 групи Факультету приватного права та підприємництва

Анотація

У статті розглядаються питання, пов'язані із проблемами уніфікації норм у сфері міжнародного авторського права. Проаналізовано найбільш значущі джерела правового регулювання транскордонних відносин у сфері авторського права. Висвітлено значення судової уніфікації, яка є однією з сучасних тенденцій при регулюванні даних відносин. Наголошено на важливості встановлення балансу між інтересами правовласників і користувачів. Зроблено висновок про існування найбільш успішної уніфікації на регіональному рівні.

Аннотация

В статье рассматриваются вопросы, связанные с проблемами унификации норм в области международного авторского права. Проанализированы наиболее значимые источники правового регулирования трансграничных отношений в области авторского права. Отражено значение судебной унификации, являющейся одной из современных тенденций при регулировании данных отношений. Отмечена важность установления баланса между интересами правообладателей и пользователей. Сделан вывод о наиболее успешной унификации на региональном уровне.

Abstract

V.S. Posashkova Problems of the Unification of the Rules in the Field of International Copyright Law

This article deals with problems of unification of the rules in the field of international copyright law. Seen in the past as an utopian goal, the idea of unification of copyright laws in the world has gradually gained significant ground. The real question is therefore not whether international copyright law unification is necessary, but how the most effective to do it. Nowadays the international community has realized that in the field of copyright, regardless of whether conflict rule or substantive rule is applied, certain difficulties arise in practice. Concerns in regard to the unification of rules in the field of international copyright law has received very little attention in the literature, yet its examination is the most urgent need to start the process of improvement of unification. Therefore, a complete and objective analysis of existing and possible difficulties is the subject of this study. In the focus of this study was analysis of five major international copyright treaties. On the basis of that, a set of existing problems of the unification of rules in the field of international copyright was allocated and systematized. First of all, it was said that unfortunately we have these treaties with a different set of member countries. Secondly, author mentioned two layers of balance. A first balance is between authors and users. Copyright regulation, which would harmoniously combine effective protection of intellectual creations with public interest goals was considered. The second one is proposed to call «domestic/international balance.» Moreover tremendous challenges posed by scientific and technical progress, online dissemination, use and protection of copyright-protected works that have shown the inherent limitations and weak flexibility of international copyright law. Also the matter of examination was luck ofproper interpretation of unified rules concerning copyright. In this case jnudicial unification can be useful instrument. But it requires some reform to make it works. The author concluded that the most effective way to unify the rules of copyright today is unification at the regional level, in particular this is European copyright law.

Keywords: unification, copyright, multilateral international treaties in the field of copyright, judicial unification, imbalance of interests of rightsholders and users.

Основна частина

Постановка проблеми. В наші дні помітна значна інтенсифікація транснаціональних зв'язків у сфері авторського права, особливо внаслідок впливу інформаційних технологій. Тобто перед нами приватно-правові відносини ускладнені іноземним елементом. Окреслю суть іноземного елементу у відносинах в сфері авторського права. Вона полягає в тому, що автор може претендувати на наявність у нього авторського права в різних державах або просто одній, відмінній від своєї; також іноземці можуть мати бажання отримати доступ до авторського доробку в іншій країні. І коли національні правопорядки передбачали різні режими правової охорони авторського права, то вважалося доцільним оптимізувати це становище завдяки уніфікації. Однак сутність проблеми зводиться до того, що в процесі уніфікації норм міжнародного права з метою урегулювання цих динамічних відносин постає чимало труднощів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми уніфікації міжнародно - правових договорів постійно цікавили та продовжують цікавити вчених-юристів. Однак, незважаючи на підвищену увагу до проблем уніфікації загалом, спостерігаються прогалини з широкого кола питань, що стосуються саме авторського права. Серед науковців, які займалися науковими розробками стосовно проблем регулювання відносин в сфері авторського права слід виокремити О.Д. Святоцького, В.С. Дроб'язко, Т.В. Рудника, Ю.М. Капіцу, Т.М. Вахонєву, Ю.С. Різника, Дж. Гінсбург та інших.

Невирішені раніше проблеми.

Невирішеними раніше проблемами є те, що в основному питання уніфікації регулювання відносин описуються у межах загального дослідження міжнародного права інтелектуальної власності. Значно більша кількість наукових праць присвячена інтелектуальній власності в міжнародному праві, в той час як наукових розробок, що спеціалізуються на виявленні проблем в авторському праві не так багато. А оскільки кожний інститут права інтелектуальної власності має свої особливості, на мою думку, значно ефективніше казати про секторальні (інституціональні) проблеми, щоб знайти способи їх усунення. Поки ці проблеми позначені лише на тлі загальних проблем права інтелектуальної власності, не може бути початий процес їх вирішення.

Метою статті є виокремити та систематизувати комплекс існуючих проблем уніфікації регулювання відносин в сфері міжнародного авторського права, тим самим формуючи підвалини руху в напрямку вдосконалення уніфікації.

Виклад основного матеріалу. Уніфікація тривалий час розглядалась як вдалий спосіб забезпечення одноманітності в регулюванні відносини у сфері авторського права, що є одним з найзатребуваніших інститутів права інтелектуальної власності. Відомо, що уніфікація відбувається на двох рівнях: міжнародному та національному.

Зауважу, що в даній статті увага буде закцентована саме на міжнародній уніфікації, тому що вона в будь-якому разі є первинною. Загалом така уніфікація має дві площини: матеріально-правову та колізійну. На сьогоднішній день міжнародна спільнота усвідомила, що в галузі авторського права, незалежно від того, застосовується колізійна чи матеріально-правова норма, на практиці виникають певні труднощі. Тож, повний та об'єктивний аналіз існуючих й можливих труднощів і є предметом даного дослідження.

Але в першу чергу слід розглянути різні міжнародні договори, які були створені для забезпечення охорони творів, що є об'єктом авторського права. Щодо універсальної уніфікації у цій царині, то на міжнародному рівні було прийнято немало багатосторонніх міжнародних угод, серед яких основними є:

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р. - перший і найвідоміший договір в досліджуваній сфері, що досі залишається основним елементом міжнародно-правової охорони авторського права. Цей договір доповнювався на конференціях в 1896, 1914 роках та повністю перегядався в 1908, 1928, 1948, 1967, 1971 роках. Тепер діє у редакції Паризькього акта Бернської Конвенції 1971 року, зміненого у 1979 році. Бернська конвенція містить значну кількість матеріально-правових норм. Але також там є і колізійні. Конвенція встановила чотири фундаментальні принципи: принцип національного режиму (творам, повинна забезпечуватися така сама охорона в інших країнах-учасницях, яка надається своїм власним громадянам), принцип незалежності охорони (твори отримують охорону незалежно від існування охорони у країні походження товару), принцип автоматичної охорони (твори охороняються вже з самого моменту їх створення) принцип ретроактивної охорони (охорона творам повинна надаватися у визначеній конвенції строки незалежно від приєднання держави до конвенції). Бернська конвенція не містить механізму примусового застосування. Тобто не передбачає жодних ефективних санкцій проти держав-членів, які не виконують вимоги документа. Загалом, вона залишає «засоби правового захисту» на розсуд законодавства «країни, де вимагається ахист» («lexlociprotectionis»). Зокрема, статею 5 частиною 2 Бернської конвенції закріплено, що засоби захисту, що забезпечують охорону авторських прав «регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в ній» [1].

- Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 року. Розроблена ЮНЕСКО. Є наступною за значущістю після Бернської конвенції та не зачіпає її положень. Конвенція містить невелику кількість матеріально-правових норм і по багатьом питанням має колізійні норми, які відсилають до національного законодавства країн-учасниць. Положення ВКАП гнучкіші порівняно з Бернською конвенцією. Збільшення гнучкості направлено на те, щоб задовольнити країни з різним ступенем розвитку, з різними економічними і соціальними системами.

- Договір ВОІВ про авторське право 1996 року (ДАП) - спеціальна угода в рамках Бернської конвенції, яка вступила в силу 6 березня 2002 року. Цей договір прийнятий на тлі розвитку інформаційних технологій. Тепер від держав вимагається надавати авторсько-правову охорону й комп'ютерним програмам та базам даних (збіркам даних або інших матеріалів). Він не має жодного відношення до інших договорів, крім Бернської конвенції, і не обмежує будь-які права та зобов'язання за будь-якими іншими договорами.

- Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TradeRelatedAspectsofIntellectualPropertyRights, TRIPS, звідки походить український варіант назви ТРІПС) - це міжнародний договір, який адмініструє СОТ. Узгоджено та підписано його в 1994 році. Це складова частина Угоди СОТ. Договір уточнює принципи, вже прописані в Бернській Конвенції. Саме після прийняття цієї угоди можна було стверджувати закладено підвалини для справжньої міжнародної «системи» захисту авторського права. Оскільки на відміну від Бернської конвенції, Угода ТРІПС детально визначає заходи примусу, які держави-члени повинні або можуть запровадити для захисту прав інтелектуальної власності. Не менш важливо, що Угода ТРІПС містить процедуру вирішення спорів, встановлену СОТ, таким чином потерпілі країни можуть реагувати на невиконання порушником зобов'язань у сфері авторського права шляхом застосування торговельних санкцій.

- Римська Конвенція 1961 р. (Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення). Членство в цьому договорі відкрите тільки для країн, які вже є сторонами Бернської Конвенції або Всесвітньої Конвенції про авторське право. Ця угода поширила охорону як на авторів робіт, так і на продюсерів та виробників окремих матеріальних носіїв твору (аудіокасети, диски, DVD).

Якщо взяти невеликий екскурс в історію, доволі цікавим є той факт, що саме з усвідомлення необхідності правового регулювання відносин інтелектуальної власності почалося становлення міжнародно-договірної уніфікації приватного права як такої. Початок цього періоду традиційно відносять до другої половини XIX століття [2, с. 27].

Однак на сучасному етапі уніфікація в сфері інтелектуальної власності, а зокрема авторського права, вийшовши на той рівень, коли сформований значний масив актів, зіштовхнулася з глобальною проблемою, що такий шлях упорядкування регулювання відносин не завжди приводить до бажаного результату, оскільки не може врахувати відмінності й особливості різних національних правових систем [3, с. 13]. Вихідним етапом процесу вирішення певних проблем є усвідомлення їх та визнання. Тож, в цій статті я комплексно зібрала наступні 5 проблем, які потребують майбутнього вирішення, як з точки зору нормативно-правового забезпечення, так і доктринальних розробок:

1. Перш за все наразі початкова ідея укладення багатосторонніх договорів ускладнюється певним нашаруванням різних таких договорів, у кожного з яких різний набір країн-учасниць [4, с. 26]. Внаслідок чого можемо спостерігати в міжнародному авторському праві таке явище як «руйнування та хаотизація» уніфікованих договірних норм практикою внесення доповнень та змін, які визнаються не всіма учасниками міжнародного договору, створюючи різні формати застосування ніби-то єдиного та універсального інструмента [5, с. 113]. Демонструю прикладом Всесвітньої Конвенції. Вона має два тексти договору. То, що ж робити в тому випадку, коли одна країна приєдналась тільки до першої версії договору, а інша до останньої? Варто пам'ятати, що основоположний принцип міжнародного права проголошує, що держава не може бути зв'язана за зобов'язаннями договору, до якого вона не приєдналась. Тому доводиться керуватися принципом, згідно з яким застосовується більш ранній за часом текст. Також, наприклад, Бернська конвенція, як було зазначено вище, переглядалася кілька разів, і не всі країни ратифікували найновішу версію. Хоча вона передбачає багато нововведеннь: пільги для країн, що розвиваються, також вона розширила перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Також там були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам. Але приміром, у відносинах між Пакистаном (Стокгольмська редакція 1967 року) та Туреччиною (Паризька редакцій 1971 року) чинним є Стокгольмський акт Конвенції. А у відносинах між Туреччиною та Україною чинним є Паризький акт 1971 року. Тож, по суті в цих двох випадках відбувається застосування одного й того ж універсального договору в різних форматах. В цьому разі можна стверджувати, що дійсно уніфікація не досягає своєї первісної мети. Чи не простіше було б включити обов'язок про участь усіх членів Бернського Союзу у цих нових версіях договорів?

2. Навіть коли норми вже успішно створені, постає питання щодо забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Але значення міжнародних угод, часто не таке однозначне, як здається на перший погляд. Незважаючи на неодноразові перегляди, наприклад Бернської Конвенції, багато положень ще досі не інтерпретовані авторитетно, це і неможливо зробити в рамках договору. Так, в Бернській Конвенції не визначено поняття «повідомлення для загального відома», «публічний показ і виконання», «відтворення твору» тощо. У випадку, якщо договірні держави будуть тлумачити ці поняття у своїх національних законодавствах, ми матимемо розбіжності в розумінні одного й того ж формулювання. Проблема авторського права загострюється через відсутність стійких і послідовних правил тлумачення міжнародних норм. Основне правило тлумачення договорів, яке міститься у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 року зазначене в статті 31 полягає в тому, що договори повинні тлумачитися «добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору» [6]. Це, здавалося б, просте правило, насправді досить проблематичне. Можливо це тому, що об'єкт і ціль міжнародного захисту авторського права не є «одновимірними». Йдеться не лише про захист авторських прав, а також про роль закону про авторське право в дозволі добросовісного використання творів, захищених авторським правом. В цьому контексті можна було б казати про такий варіант вирішення проблеми

договірно-правової уніфікації міжнародного авторського права як судова уніфікація, що загалом є сучасною тенденцією. Судова уніфікація по суті виступає в ролі судової нормотворчості і виконує певні завдання, такі як: встановлення змісту норм договорів; заповнення прогалин правового регулювання; формування правового звичаю; створення стандартів судової діяльності та правових позицій. Також вона може стверджувати домінуюче положення уніфікації над внутрішнім законодавством. Але поки що серед успішних прикладів можна навести уніфікацію здійснену лише регіональними судами, зокрема судом Європейського Союзу.

Як слушно зауважує Стрельцова Є.Д. дійсно практика Суду Європейського Союзу була вирішальним чинником уніфікації правової охорони інтелектуальної власності в рамках ЄС, оскільки в своїх рішеннях у справах, які стосувались здійснення та реалізації прав на інтелектуальну власність і так званої «комунітарної дихотомії права на інтелектуальну власність», цей суд з посиланням на обов'язковість своїх рішень, а також на пріоритет комунітарного права, фактично і юридично обмежив сферу застосування внутрішнього державного права на користь норм уніфікованого права ЄС [7, с. 287].

Наприклад, важливу роль для розвитку авторського права ЄС і національних правопорядків учасників відіграло рішення Європейського Суду Справедливості у справі SvenssonvRetrieverSverigeAB (Case-C466/12) [8] щодо тлумачення ст. 3 Директиви 2001/29 Європейського Парламенту та Ради від 22 травня 2001 року про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві («Директива InfoSoc»), де було визначено наступне: розміщення на сайті клікабельних посилань на твори, що знаходяться у вільному доступі на іншому сайті не становлять дії щодо публічного сповіщення про які йдеться в цій Директиві. Таким чином, було надане тлумачення поняттю «повідомлення для загального відома» (communicationtopublic) яке передбачає, що лише коли повідомлення буде доведене до загального відома «нової публіки», воно буде становити повідомлення. Також варто відзначити, що саме тлумачення було спрямоване на примирення інтересів спільного ринку та авторів, перешкоджаючи у наданні державі члену занадто широкої охорони прав авторів. Крім того, у такий спосіб було встановлено принцип прямої дії (прямого ефекту) права ЄС та його домінуюче положення по відношенню до внутрішнього законодавства.

В свою чергу суд ООН так і не став ефективним інструментом міжнародно-правової уніфікації, як зазначає Стрельцова в своїй монографії, провівши глибокий аналіз [7, с. 271]. В такому разі, на мою думку, варто вести мову про реформування вже існуючих міжнародних судів або створення судів нового типу з посиленням обов'язкової юрисдикції, які могли б створювати такі норми, щоб їх адресатами стали всі учасники відповідного універсального договору в сфері авторського права.

3. Зверну увагу, що як в процесі класичної договірної уніфікації, так і судової завжди існує потреба оцінювання протилежних інтересів авторів та користувачів і знаходження справедливого балансу між ними. З одного боку, і доступ до інформації, і захист авторських прав існують в одній культурній і творчій сфері. Водночас, незважаючи на цю теоретичну гармонію, ці цінності можуть суперечити одна одній на практичному рівні. Необмежений доступ до інформації перешкоджатиме захисту авторських прав, а надмірний захист авторських прав ускладнюватиме отримання інформації, що міститься в захищених творах. Досягти згоди щодо змісту уніфікованих норм справі важко в цьому аспекті. Різні зацікавлені сторони визначають і відстоюють різніі версії балансу, які не завжди узгоджуються між собою. Наприклад, Сполучені Штати (або так звані «максималісти») зацікавлені в сильному авторському праві стверджуючи, що сильний захист авторського права для авторів, особливо в цифровому середовищі, є важливим для створення балансу в міжнародному авторському праві. З іншого боку, деякі країни, що розвиваються, і прихильники концепції «суспільного надбання» («publicdomain») (іменовані як Міжнародний рух Доступу до знань (A2K)) скаржилися, що максималісти відсувають міжнародне законодавство про авторське право від належного балансу, що означає появу нового руху за обмеження культури. Таким чином, вони закликали до збалансування міжнародного авторського права захисту та захист прав користувачів на використання інтелектуальних творів [9, с. 11].

Досі точаться дискусії як повернути рівновагу, яка похитнулася. Тож, треба продовжувати активні доктринальні напрацювання в цій сфері, а також проаналізувати досвід більш вдалої уніфікації, яка відбулася на регіональному рівні.

Знову-таки в розрізі згадуваної проблеми щодо балансу інтересів більш менш прогресивний документ прийнятий наразі саме в Європейському Союзі. Це Директива 2019/790 «Про авторське право і суміжні права на єдиному цифровому ринку Європи» [10]. Багато в чому це дуже вдалий документ. Тож, бачу необхідним проаналізувати його. По-перше, директива є спробою пошуку механізму, що сприяв би ефективному оцифруванню і відповідно доступу спільноти до творів культурної спадщини ЄС за допомогою подвійного механізму, що включає ліцензування та обмеження / винятки. Було запроваджено механізм розширеного колективного ліцензування, передбачений главою 2 розділу III, який покликаний стати адекватним рішенням даної проблеми, з одного боку, забезпечуючи юридичну визначеність для користувачів, а, з іншого - дозволяючи правовласникам отримувати вигоду від законного використання їх творів. По-друге, реалізовано новий підхід щодо використання творів, що знаходяться поза комерційним обігом. Якщо попередня концепція використання «сирітських творів» вимагала довести неможливість знайти автора такого твору (а це призводило до несумірних витрат часових ресурсів, що потрібні для проведення належного пошуку авторів), то тепер такої вимоги не ставиться для доступу до творів, що знаходяться поза комерційним обігом. Відбувається надання можливості використання таких творів, через передбачення винятків з охорони авторського права. Лише передбачається можливістю суб'єктам права при їх зацікавленості протягом певного часу повідомити про незгоду щодо надання доступу до таких творів [11, с. 68]. На мою думку, ці положення є важливими для розвитку авторського права, бо дійсно втілюють прагнення відшукати належний баланс.

4. Слід також зазначити, що за своєю природою авторські права є територіально обмеженими. Але можна прослідкувати тенденцію, що з розвитком міжнародного авторського права, принцип територіальності, сутність якого полягає в тому, що захист авторських прав здійснюється тільки в межах тієї країни, де воно виникло, все далі відходить на другий план. Наприклад, ТРІПС суттєво змінив норми щодо того як міжнародні стандарти авторського права повинні впроваджуватися в країнах-членах. Якщо Бернська конвенція прагнула поважати економічні та культурні пріоритети кожної країни і покладала на національну автономію питання про те, як кожна країна повинна дотримуватися міжнародних стандартів, то ТРІПС змістив ці рамки в бік більшої жорсткості у додержанні стандартів та меншої поваги до національних пріоритетів.

Доречним тут є питання про те, наскільки глибоко міжнародна система авторського права повинна втручатися у внутрішні пріоритети держави, і яким чином краще включити питання щодо забезпечення розвитку тієї чи іншої держави в структуру міжнародного регулювання авторського права. Інакше кажучи, ще один необхідний баланс для цілей міжнародного авторського права - це баланс між обов'язковими стандартами захисту, встановленими в договорах, і сферою розсуду, залишеною за державами для встановлення обмежень і винятків, зокрема тих, які спеціально спрямовані на внутрішні проблеми. Професорка Рут Окедідже пропонує називати це «національний/міжнародний баланс» [12, с. 3].

5. На особливу увагу заслуговує питання адаптації уніфікації міжнародного авторського права відповідно до потреб інформаційно-технологічного розвитку сучасного світу. Тільки науковці обґрунтовували необхідність перегляду міжнародно-правових договорів у зв'язку з потребою охорони таких технологічних об'єктів, як комп'ютерні програми, біотехнології, інтегральні мікросхеми, репрографія, а також з огляду на поширення сигналів через нові засоби зв'язку (Інтернет, кабель, супутники), зараз вже ведуться активні дискусії щодо охороноздатності творів, створених штучним інтелектом. Професорка Джейн Гінсбург у своєму дослідженні пише: «Оскільки відсутність авторства людини виводить такі об'єкти [об'єкти, створені із використанням технологій штучного інтелекту] з-під дії Бернської конвенції, відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, члени Бернського Союзу не беруть на себе зобов'язання охороняти твори, сгенеровані суто за допомогою комп'ютера, навіть якщо країни походження вирішили охопити їх авторським правом» [13, с. 134].

Таким чином, питанням є найскоріше віднайдення адекватної форми правової охорони таких новаторських об'єктів та правове закріплення її на міжнародному рівні. Наведений приклад вище ілюструє слабку гнучкість міжнародно-правових договорів. І що важливо відзначити, що вже зараз можна спрогнозувати, що темпи технологічного прогресу будуть набирати обертів, тим самим визначаючи стратегічні напрями розвитку правового регулювання. Тому частота необхідності зміни положень або прийняття додаткових актів може значно зрости.

Отже, ми бачимо, що міжнародна уніфікація відносин стосовно міжнародного авторського права хоча і є доволі значна за обсягом, проте на шляху її здійснення постає немало перешкод. На основі проведеного дослідження, можна відзначити наступну сукупність існуючих проблем:

- наявність кількох версій одного й того договору, в кожному з якої різний набір країн-учасниць;

- відсутність стійкої та авторитетної інтерпретації деяких положень міжнародно-правових договорів;

- проблема оцінювання протилежних інтересів правовласників і користувачів і знаходження належного балансу між ними;

- знаходження справедливої межі втручання в сферу національних інтересів при уніфікації регулювання відносин;

- проблема повільного реагування уніфікації на впливи інформаційно-технологічного розвитку сучасного світу.

На закінчення слід підкреслити, що однією з найдієвіших уніфікацій є регіональна. Красномовним прикладом цього є Європейський Союз, як ми вже могли впевнитися хоча б на прикладі судової уніфікації, здійснюваної в його межах та запровадження правових механізмів, спрямованих на встановлення балансу між інтересами правовласників та користувачів.

Список використаних джерел

міжнародний право авторський транскордонний

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24.07.1971 р. №995 051. URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/995_051#Text (дата звернення: 02.12.2022).

2. Стрельцова Є. Д. Уніфікація як закономірна тенденція розвитку міжнародного приватного права: загальний огляд. Вісник Академії адвокатури України. 2015. Т. 12. №2. С. 26-33

3. Вахонєва Т.М. Вплив міжнародного права на формування та правову охорону авторських і суміжних прав в Україні. Альманах міжнародного права. 2016. Вип. 11. С. 12-22.

4. Авторське право для бібліотекарів: підручник / [пер. з англ. О. Васильєва]. ТОВ «ІММ «ФРАКСІМ». Київ, 2015. 196 с.

5. Стрельцова Є. Д. Теорія і практика уніфікації міжнародного права в умовах глобалізації (міжнародний та національно-правовий аспекти): автореф. дис…. д-ра юрид. наук. Одеса, 2020. 42 с.

6. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. №995_118. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118 (дата звернення: 02.12.2022).

7. Стрельцова Є. Д. Уніфікація міжнародного права та її вплив на національне законодавство: монографія. Одеса: Гельветика, 2019. 522 с.

8. Al-Sharieh, S. Toward a Human Rights Method for Measuring International Copyright Law's Compliance with International Human Rights Law. Utrecht Journal of International and European Law. 2016. 32 (82). P.5-26.

9. Judgment of the Court (Fourth Chamber), 13 February 2014 Nils Svensson and Others v Retriever Sverige AB. Case C-466/12. ECLI:EU:C:2014:76. URL: http://curia.europa.eu/juris/liste.jsf? num=C-466/12. (дата звернення: 22.11.2022).

10. Directive 2001/29 EC of the European Parliament and of the Council of 22 May 2001 on the harmonisation of certain aspects of copyright and related rights in the information society. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX % 3A32001L002 (дата звернення: 02.12.2022).

11. Капіца Ю.М. Директива 2019/790/ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку та питання адаптації законодавства України. Інформація і право. №3. 2019. С. 65-77.

12. Ruth L. Okediji The International Copyright System: Limitations Exceptions and Public Interest Considerations for Developing Countries. International Centre for Trade and Sustainable Development (ICTSD). 2006. Issue 15.

13. Ginsburg J. People not machines: authorship and what it means in the Berne Convention. International Review of Intellectual Property and Competition Law. 2018. Vol. 49. No 2. P. 131-135.

References

1. Bernska konventsiia pro okhoronu literaturnykh i khudozhnikh tvoriv vid 24.07.1971 r. №995_051. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text (data zvernennia: 02.12.2022).

2. StreltsovaYe. D. Unifikatsiiayakzakonomirnatendentsiiarozvytkumizhnarodnohopryvatnohoprava: zahalnyiohliad. Visnyk Akademii advokatury Ukrainy. 2015. T. 12. №2. S. 26-33

3. Vakhonieva T.M. Vplyv mizhnarodnoho prava na formuvannia ta pravovu okhoronu avtorskykh i sumizhnykh prav v Ukraini. Almanakh mizhnarodnoho prava. 2016. Vyp. 11. S. 12-22.

4. Avtorske pravo dlia bibliotekariv: pidruchnyk / [per. z anhl. O. Vasylieva]. TOV «IMM «FRAKSIM». Kyiv, 2015. 196 s.

5. StreltsovaYe. D. Teoriiaipraktykaunifikatsiimizhnarodnohopravavumovakhhlobalizatsii (mizhnarodnyitanatsionalno-pravovyiaspekty): avtoref. dys…. d-rayuryd. nauk. Odesa, 2020. 42 s.

6. Videnska konventsiia pro pravo mizhnarodnykh dohovoriv vid 23.05.1969 r. №995_118. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118 (data zvernennia: 02.12.2022).

7. StreltsovaYe. D. Unifikatsiiamizhnarodnohopravatayiivplyvnanatsionalnezakonodavstvo: mon - ohrafiia. Odesa: Helvetyka, 2019. 522 s.

8. Al-Sharieh, S. Toward a Human Rights Method for Measuring International Copyright Law's Compliance with International Human Rights Law. Utrecht Journal of International and European Law. 2016. 32 (82). P.5-26.

9. Judgment of the Court (Fourth Chamber), 13 February 2014 Nils Svensson and Others v Retriever Sverige AB. Case C 466/12. ECLI:EU:C:2014:76. URL: http://curia.europa.eu/juris/liste.jsf? num=C-466/12. (data zvernennia: 22.11.2022).

10. Directive 2001/29 EC of the European Parliament and of the Council of 22 May 2001 on the harmonisation of certain aspects of copyright and related rights in the information society. URL: https://eur - lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX % 3A32001L002 (data zvernennia: 02.12.2022).

11. KapitsaYu. M. Dyrektyva 2019/790/IeSproavtorskepravovyedynomutsyfrovomurynkutapytanniaadaptatsiizakonodavstvaUkrainy. Informatsiia ipravo. №3. 2019. S. 65-77.

12. Ruth L. Okediji The International Copyright System: Limitations Exceptions and Public Interest Considerations for Developing Countries. International Centre for Trade and Sustainable Development (ICTSD). 2006. Issue 15.

13. Ginsburg J. People not machines: authorship and what it means in the Berne Convention. International Review of Intellectual Property and Competition Law. 2018. Vol. 49. No 2. P. 131-135.

Размещено на Allbest.ru