Інституційне забезпечення управління системним розвитком закладів охорони здоров’я

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Західноукраїнський національний університет

Анотація

У дослідженні розкрито актуальність проблематики управління інституційним забезпеченням системного розвитку суб'єктів господарювання, зокрема медичної сфери.

Метою дослідження є удосконалення методико-прикладних рекомендацій з формування інституційного забезпечення управління системним розвитком закладів охорони здоров'я. Доведено, що забезпечення системного розвитку закладів охорони здоров'я потребує формування необхідного для цього інституційного забезпечення. Встановлено, що інституційне забезпечення розвитку закладів охорони здоров'я складається з системи інституцій та інститутів, в якій до інституцій відносяться структурні підрозділи суб'єкта господарювання, відповідальні за процес планування, організації, реалізації управлінських заходів, здійснення аудиту та контролю їх дієвості в межах своїх повноважень, в той час як до інститутів належать програмно-цільові та організаційно-розпорядчі документи, які детермінують вектори розвитку медичного закладу, встановлюють правила, закономірності, алгоритми взаємодії між структурними підрозділами, а також зовнішніми інституціями. Показано, що узгоджена між собою сукупність елементів інституційного забезпечення системного розвитку закладів охорони здоров'я з трьох блоків: стратегічного (відповідальні підрозділи - адміністрація, відділ планування діяльності та сектор обліку й контролю), ресурсного (НЯ- та фінансовий менеджмент, сектор технологічного забезпечення), функціонального (лікувально- діагностичні підрозділи (у розрізі видів медичних послуг), відділ маркетингу, правова служба).

Annotation

From a managerial point of view, the stability and regularity of business processes following the defined priorities of system development are ensured by the development, approval, and implementation of several internal organizational and administrative documents that regulate the activities of medical and diagnostic institutions as a whole and establish rules, regularities, procedures, and interaction mechanisms between individual structural units, and thus determine the distribution of powers and responsibilities. At the same time, the decisive role in the adoption and implementation of management decisions is played by management entities, the effectiveness of administrative and management activities in solving current problematic aspects and ensuring the needs of the systemic development of medical institutions largely depends on the level of management quality and organizational capacity.

The study revealed the relevance of the issue of managing institutional support for the systemic development of business entities, in particular, the medical field.

The purpose of the study is to improve the methodological and applied recommendations for the formation of institutional support for the management of the system development of healthcare institutions. It has been proven that ensuring the systemic development of healthcare institutions requires the formation of the necessary institutional support for this. It was established that the institutional support for the development of health care facilities consists of a system of institutions and institutes, in which the institutions include the structural divisions of the economic entity, responsible for the process of planning, organization, implementation of management measures, audit and control of their effectiveness within their powers, while institutes include program-target and organizational-administrative documents that determine the vectors of development of a medical institution, establish rules, regularities, algorithms of interaction between structural units, as well as external institutions. It is shown that the set of elements of institutional support for the systemic development of health care institutions is coordinated among themselves from three blocks: strategic (responsible units - administration, activity planning department and accounting and control sector), resource (HR and financial management, technological support sector), functional (medical and diagnostic units (in terms of types of medical services), marketing department, legal service).

Keywords: management, enterprise management, healthcare facilities, medical field, medical services, system development, human capital, institutional basis.

Вступ

З управлінської точки зору сталість та планомірність перебігу бізнес-процесів відповідно до визначених пріоритетів системного розвитку забезпечується шляхом розробки, апробації та впровадження низки внутрішніх організаційно-розпорядчих документів, які регламентують діяльність лікувально-діагностичних установ в цілому та встановлюють правила, закономірності, процедури і механізми взаємодії між окремими структурними підрозділами, а відтак детермінують розподіл повноважень та обов'язків. Разом з тим визначальну роль при ухваленні та реалізації управлінських рішень відіграють суб'єкти управління, від рівня якості менеджменту та організаційної спроможності яких великою мірою залежить ефективність адміністративно- управлінської діяльності зі вирішення поточних проблемних аспектів та забезпечення потреб системного розвитку медичних закладів.

Питання системного розвитку підприємств різних видів економічної діяльності перебувають у фокусі наукових пошуків багатьох вітчизняних дослідників. Зокрема, проблематику здатності до стабільного функціонування і розвитку підприємств досліджували К. Бужимська, Т. Васильців, В. Грабовський, Р. Грінченко, І. Запухляк, Р. Захарчин, Н. Коваленко, Р. Лупак та ін. Системний розвиток суб'єктів господарювання досліджується й безпосередньо у сегменті закладів охорони здоров'я. Ці питання достатньо комплексно розкриті у працях В. Грабовського та П. Клименко, І. Запухляк, Г. Зелінської та С. Побігуна та ін. дослідників.

Невирішеною частиною проблеми ефективного управління закладами охорони здоров'я залишається розробка методико-прикладних засад формування інституційного базису їх системного розвитку.

Метою дослідження є удосконалення методико-прикладних рекомендацій з формування інституційного забезпечення управління системним розвитком закладів охорони здоров'я.

Результати

Варто зазначити, що до базисних та першочергових документів-інститутів стратегічного планування відноситься стратегія системного розвитку закладів охорони здоров'я. Оскільки стратегія у своїй сутності дозволяє конкретизувати мету та ціннісні принципи господарської діяльності, а також окреслити стратегічні напрями та цілі системного розвитку закладів охорони здоров'я за структурно-процесним підходом на довгострокову перспективу, обґрунтування та формалізація її ключових положень відіграє роль відправної точки у забезпеченні реалізації функції планування поступальності й планомірності системного розвитку.

Як свідчить практика, топ-менеджмент медичних закладів у процесі управлінської діяльності не приділяє належної уваги формуванню та удосконаленню стратегії системного розвитку. Управління бізнес-процесами здійснюється здебільшого на основі короткострокових програм та планів без прив'язки до стратегічних орієнтирів системного розвитку бізнес-одиниць. Головно це свідчить про те, що галузева специфіка лікувально-діагностичних установ при розробці їх стратегій системного розвитку враховується не в достатній мірі. В той же час медичні працівники слабо інкорпоровані у процес формування та реалізації стратегічних ініціатив, що, відповідно, погіршує якість взаємодії управлінського персоналу з медичним.

Відтак для підвищення рівня дієвості стратегії системного розвитку керівництву підприємств сфери медичних послуг необхідно дотримуватись певних закономірностей при розробці її ключових положень.

По-перше, стратегічне планування діяльності медичного закладу повинно бути тісно взаємопов'язане як із тенденціями розвитку галузі охорони здоров'я в країні, так і внутрішньогосподарськими програмно-цільовими документами, враховуючи при цьому запити, потреби та вимоги споживачів у специфічних лікувально-діагностичних послугах, особливості розвитку медичної інфраструктури та ресурсного забезпечення.

По-друге, до процесу визначення цілей стратегії системного розвитку закладів охорони здоров'я та пошуку засобів її реалізації доцільно залучати як представників управління вищої ланки, так і всього медичного персоналу та стейкхолдерів.

По-третє, стратегічні цілі та завдання системного розвитку закладів охорони здоров'я повинні комплексно і збалансовано окреслювати перспективні орієнтири поступу ключових складових системного розвитку лікувально-діагностичних установ, до яких належать інтелектуально-кадрова,виробничо-господарська,інноваційно-технологічна, маркетингово-інформаційна, організаційно-управлінська, фінансово-економічна.

По-четверте, на етапі формалізації та удосконалення положень стратегії системного розвитку варто застосовувати такі інструменти стратегічного управління, як PEST-, SWOT-аналіз, які дозволяють ідентифікувати основні труднощі та проблеми поточного функціонування медичних закладів, оцінити здатність до набуття конкурентних переваг, а також загострити увагу керівництва до викликів і загроз ефективізації бізнес-процесів у перспективі.

Відтак, на нашу думку, ключовими проблемними аспектами, які інгібують процеси системного розвитку медичних підприємств та потребують негайного вирішення, в тому числі через врахування їх під час удосконалення цілей та завдань стратегії системного розвитку, є недостатньо гнучка та структурно деформована система мотивації праці, недосконала система комунікації зі споживачами, моніторингу іміджу та репутації медперсоналу, підвищення рівня його кваліфікації, обмеженість практики використання адаптивних методів управління бізнес-процесами, все ще недостатній рівень соціальної відповідальності бізнесу, а також фінансово-економічної та інтелектуально-кадрової стійкості.

Водночас доцільними, на наш погляд, є управлінські ініціативи щодо додаткової розробки стратегій за функціональним принципом, які дозволять більш деталізовано визначати цілі та параметри розвитку медичних закладів. Зокрема, прикладами таких програмно-цільових документів може бути стратегія управління інтелектуально-кадровим потенціалом лікувально-діагностичних установ, маркетингово-комунікаційна, інвестиційна, інноваційно-технологічна стратегії розвитку закладів охорони здоров'я.

Разом з тим при формуванні стратегії системного розвитку ключову роль необхідно відвести формалізації місії, візії, цінностей та цілей, які детермінують управлінську філософію функціонування та розвитку медичного закладу та в узагальненому вигляді зображено на рис. 1.

Рис. 1. Базові елементи стратегії системного розвитку закладів охорони здоров'я: структурний підхід (авторська розробка)

інституційний управління лікувальний діагностичний здоров'я

Таким чином, візія медичного підприємства у стратегічному вимірі, на нашу думку, розкривається в площині нарощення та реалізації конкурентних переваг у сфері надання медичних послуг, постійної квалітизації та оптимізації спектру медичних послуг, профілактичних заходів, в той час, як до пріоритетних цінностей бізнесу важливо віднести пацієнтоорієнтованість, соціальну відповідальність, якість медичних послуг, турботу, пріоритет упередження, оперативність, інноваційність, резилентність, професіоналізм, партнерство та довіру.

Зрештою стратегію системного розвитку закладів охорони здоров'я слід розглядати як необхідний інституційний елемент ефективізації діяльності підприємств сфери медичних послуг. Проте задля забезпечення її дієвості у довгостроковому горизонті діяльності лікувально-діагностичної установи додатково варто розробляти та удосконалювати систему внутрішніх програмно-цільових та організаційно-розпорядчих документів, які більш предметно детермінують способи та механізми досягнення стратегічних цілей, регламентують та покращують керованість бізнес-процесами в тактичному (середньостроковому) та операційному (короткостроковому) вимірах.

Разом з тим стратегічні пріоритети системного розвитку закладів охорони здоров'я детермінують цілі, які має досягти бізнес-структура у процесі вдосконалення лікувально- діагностичних та консультаційних послуг. Однак задля їх реалізації на практиці необхідно аби на підприємстві сформувалась ефективна модель політики управління системним розвитком, яка, однак, може виявитися недостатньо ефективною та досконалою або мати лімітований вплив на квалітизацію діяльності медичних закладів, якщо на підприємствах не буде вибудовано (сформовано) досконалу інституційну систему забезпечення управління бізнес-процесами.

В цілому інституційна система являє собою набір інституцій та інститутів. Згідно інституційної теорії О. Вільямсона та Д. Норта, інституції - це суб'єкти, відповідальні за процес планування, організації, реалізації управлінських заходів, а також здійснення аудиту та контролю їх дієвості в межах зон своєї відповідальності та повноважень. Водночас до інститутів належать закони, нормативно-правові акти, неформально усталені правила, звичаї, традиції.

На рівні підприємства інституціями є суб'єкти управління, керівники структурних підрозділів, в той час як до інститутів відносяться накази, розпорядження, вказівки, положення, програми, плани заходів, які в цілому детермінують, гармонізують та стандартизують підходи до управління бізнес-процесами, підвищуючи при цьому їх організованість, планомірність та ефективність, визначають вектори розвитку підприємства та способи досягнення наперед визначених цілей, встановлюють правила, закономірності, алгоритми взаємодії між структурними підрозділами, а, відтак, забезпечують стале функціонування бізнесу та його системний розвиток.

Зважаючи на багатогранність поняття системного розвитку та галузеву специфіку закладів охорони здоров'я, система інституційного забезпечення управління набуває специфічних рис та особливостей. Разом з тим присутність на підприємствах сфери медичних послуг значної кількості взаємодоповнюючих та взаємопов'язаних інституцій та інститутів обґрунтовують доцільність структурування та групування елементів інституційної системи управління бізнес-процесами за їх роллю у забезпеченні розвитку закладів охорони здоров'я. Відтак у процесі дослідження нами було виділено стратегічну, функціональну та ресурсну компоненти інституційного забезпечення управління системним розвитком медичних підприємств.

У стратегічному вимірі до інституцій, відповідальних за формування та реалізацію базисних засад політики управління системним розвитком медичного закладу, на нашу думку, належать адміністрація, відділ планування діяльності та сектор обліку і контролю бізнес-процесів.

Як свідчить практика, інституційне забезпечення стратегічної складової управління не у достатній мірі ефективне та досконале. По-перше, адміністративний персонал у процесі управління бізнес-процесами приділяє недостатню увагу необхідності формування та удосконалення таких довгострокових програмно-цільових документів, як стратегія, програми та плани заходів системного розвитку бізнесу, розробляючи накази та розпорядження, орієнтовані здебільшого на виконання оперативних завдань і реалізацію короткострокових планів. По-друге, у наявних положеннях про організацію роботи лікувально-діагностичних установ, при обґрунтуванні організаційної структури, розподілі функцій, обов'язків, прав, відповідальності та загальних правил діяльності, простежується тенденція надмірної бюрократизації управлінських процесів, яка проявляється в площині посилення формальної регламентації бізнес-процесів, не до кінця обґрунтованому ускладненні ієрархії управлінських структур, що у результаті погіршує якість комунікації між структурними підрозділами та інгібує процеси системного розвитку в цілому.

Таким чином, ключові функції та завдання керівництва закладів охорони здоров'я повинні зводитися до організації роботи і забезпечення ефективної взаємодії між структурними підрозділами через імплементацію інноваційних цифрових технологій та практик менеджменту, які прискорюють ухвалення та імплементацію організаційно-управлінських рішень в операційну діяльність медичної установи, а також контролю за результатами діяльності медичної установи, розробки, удосконалення та затвердження стандартів, протоколів, інструкцій стосовно надання медико-профілактичних послуг. Водночас програмно-цільові документи варто розробляти та переглядати у відповідності до вимог часу та бізнесу на постійній основі.

Не менш важливе значення у стратегічному забезпеченні системного розвитку займає відділ планування діяльності медичного закладу. Оскільки без належного планування розвиток бізнесу слабокерований та хаотичний, виникає гостра необхідність у формуванні системи документів, які забезпечують ефективну реалізацію функції планування. Відтак, до найважливіших програмно- цільових документів відділу планування, на нашу думку, слід віднести стратегії, програми, плани заходів виробничо-господарського та економічного розвитку, антикризову програму управління, плани заходів квалітизації та диверсифікації бізнесу.

Варто відзначити, що програмно-цільові документи відділу планування повинні розроблятись у прив'язці до стратегічних пріоритетів системного розвитку медичного бізнесу за сценарним підходом на коротко-, середньо- та довгостроковий прогнозні горизонти, містити варіативно- адаптивні плани управлінських заходів у залежності від мінливості бізнес-середовища та потреб споживачів у лікувально-діагностичних і медико-консультаційних послугах, а також чітко конкретизувати планові завдання в розрізі структурних підрозділів та функціональних служб закладу охорони здоров'я.

Врахування даних вимог при формуванні інституційного забезпечення відділу планування дозволить закладам охорони здоров'я підвищити рівень резистентності та адаптивності при виникненні непередбачуваних, форс-мажорних ситуацій.

Адже саме пандемія СОVID-19 та погіршення безпекової ситуації в Україні наочно продемонстрували необхідність формування та імплементації антикризових програм управління медичними закладами. Їх положення і заходи мають враховувати галузеву специфіку медичного бізнесу та спрямовуватись на попередження, ідентифікацію та оперативне врегулювання кризових явищ на ранніх стадіях. Зрештою на практиці антикризові програми управління розробляються вкрай рідко, а наявні плани антикризових заходів є здебільшого короткостроковими за терміном дії та направлені в більшій мірі на вирішення «вузьких проблем» фінансово-економічного характеру (підвищення рентабельності та прибутковості, фінансове оздоровлення бізнесу), ніж системної модернізації, пошуку резервів ефективізації діяльності закладів охорони здоров'я. Це актуалізує потребу в удосконаленні плану заходів антикризового управління у напрямах трансформації профілю та розширення видів медичної діяльності через нарощення номенклатури і асортименту лікувально- діагностичних послуг із врахуванням поточних потреб, запитів споживачів та корисності для суспільства.

З іншого боку, у програмах квалітизації бізнесу, зважаючи на споживчу орієнтованість системи охорони здоров'я, видається за доцільне особливу увагу приділяти формуванню блоку заходів з підвищення рівня соціальної відповідальності та довіри споживачів до діяльності медичної установи. У цьому відношенні відділу планування варто розробляти плани заходів, спрямовані на підвищення медичної грамотності та обізнаності населення стосовно особливостей раннього діагностування, профілактики, лікування поширених захворювань, медико-соціальну підтримку незахищених верств населення.

Не менш прикладне значення матимуть заходи щодо удосконалення моніторингу ефективності виробничо-господарських та економічних процесів через розширення переліку абсолютних показників та відносних детермінант, до яких, крім традиційних індикаторів продуктивності та результативності бізнес-процесів, слід відносити показники якості лікувально-діагностичних послуг та сервісного обслуговування, рівень задоволеності, кількість скарг і пропозицій споживачів, а також додатково розраховувати інтегральні та часткові індекси системного розвитку закладу охорони здоров'я у зрізі ключових складових.

Таким чином, задля посилення стратегічної складової інституційного забезпечення системного розвитку закладів охорони здоров'я основні функції та завдання відділу планування повинні зводитись до стратегічного і тактичного планування та прогнозування, моніторингу ефективності бізнес-процесів, розробки пропозицій стосовно підвищення економічної ефективності бізнесу, його розвитку і горизонтально-вертикального розширення у відповідності до потреб та запиту споживачів.

Разом з тим комплементарним структурним підрозділом до відділу планування діяльності виступає сектор обліку та контролю. Як засвідчує практика, у закладах охорони здоров'я функціональні обов'язки та завдання цієї інституції у більшості випадків зводяться лише до організації та безперервного ведення обліку та контролю господарських процесів згідно чинного законодавства та установчих документів, складання та подання податкової і фінансово-економічної та медичної звітності, проведення розрахунків з бюджетом та іншими контрагентами, систематизації та узагальнення облікових даних, дотримання правил документообігу і процедур обробки інформації.

На загал це свідчить про те, що керівництво закладів охорони здоров'я недооцінює роль процесів обліку та контролю у забезпеченні квалітизації медичного бізнесу, розглядаючи їх як статичні, які відображають лише поточний стан справ та в цілому не впливають на ефективність функціонування лікувально-діагностичної установи. Таким чином, досліджувана інституція характеризується недостатньою інкорпорованістю у процеси управління системним розвитком та не в достатній мірі враховує галузеву специфіку діяльності підприємств сфери медичних послуг у питаннях обліку та контролю результатів їх діяльності.

На нашу думку, задля системної ефективізації і планомірного поступу закладів охорони здоров'я необхідно аби управлінська діяльність сектору обліку та контролю модернізувалась у напрямі імплементації цифрових технологій та інноваційних практик обліку і контролю. У цьому відношенні особливої уваги, заслуговують заходи спрямовані на розробку та впровадження цифрових програмних продуктів внутрішньогосподарського обліку та контролю, удосконалення алгоритму і процедур діагностики бізнес-процесів, імплементацію інноваційних методик моніторингу та автоматизації контролю результатів господарювання закладів охорони здоров'я, які, у підсумку, дозволятимуть виявляти вузькі місця та дефекти системного розвитку на ранніх стадіях та ухвалювати управлінські рішення з метою їх усунення.

Відтак, в організаційному зрізі управлінська діяльність персоналу сектору обліку та контролю повинна здійснюватися на основі затверджених форм первинної звітності, внутрішніх норм і нормативів використання, обліку та контролю, а також у відповідності до ключових положень програм і планів заходів цифровізації обліку та автоматизації контролю.

У результаті це дозволить розширити та підвищити функціональну спроможність сектору обліку та контролю до виконання більш широкого спектру завдань, серед яких формування інформаційно-аналітичної бази управління системним розвитком, удосконалення форм та процесів обліку внутрішньогосподарської діяльності, а разом із тим інтегрувати його у процеси управління розвитку медичних закладів.

Зрештою стратегічна складова інституційного забезпечення управління системним розвитком закладів охорони закладає ключові засадничі основи регулювання та планомірного розвитку медичного бізнесу в цілому, тоді як спеціалізація управлінських процесів детермінується в площині його ресурсної та функціональних компонент.

До інституцій, які відповідають за реалізацію політики управління системним розвитком закладів охорони здоров'я у ресурсному зрізі, слід віднести сектор технологічного забезпечення, НЯ- та фінансового менеджменту.

Зважаючи на те, що стан та якість інтелектуально-кадрового забезпечення медичних закладів відіграє першочергову роль у формуванні позитивного іміджу та репутації підприємства сфери медичних послуг серед споживачів, впливають на здатність закладу охорони здоров'я надавати медичні послуги з високим рівнем лікувально-діагностичної ефективності, базисні функції та завдання HR-менеджменту повинні спрямовуватись на відбір та розвиток персоналу, планування і організацію заходів, направлених на формування корпоративної культури та нарощення інтелектуально-кадрового капіталу корпоративного бізнесу.

Як свідчить практика, інституційне забезпечення управління інтелектуально-кадровими ресурсами закладів охорони здоров'я також не достатньо розроблене; програми стимулювання та розвитку персоналу розробляються зазвичай не на постійній основі та скеровуються здебільшого на задоволення матеріальних потреб персоналу, ніж нарощення інтелектуально-кадрового капіталу. Разом з тим управлінські заходи нематеріальної мотивації працівників спрямовані на підвищення професійних компетентностей медичного персоналу зазвичай нетривалої (короткострокової) дії та мають вибірковий характер, що не дозволяє належною мірою покращувати якість професійно-кваліфікаційних характеристик медичного персоналу в цілому та підвищує плинність кадрів через недостатність мотивації та обмеженість перспектив кар'єрного зростання.

Таким чином, НЯ-менеджменту варто реалізовувати заходи модернізації системи мотивації кадрів для розвитку інтелектуально-кадрових ресурсів у відповідності до професійно-кваліфікаційних якостей та результативності праці медичних працівників, які б у належній мірі стимулювали персонал до якісного виконання функціональних обов'язків, освоюючи при цьому передові медичні технології, удосконалюючи та розширюючи спектр професійних навичок, знань і вмінь.

У цьому відношенні у закладах охорони здоров'я доцільно впроваджувати практику складання загальних та індивідуальних планів кар'єрного зростання медичного персоналу, які конкретизуватимуть цілі, окреслюватимуть перспективи та сфери професійного розвитку працівників, шляхи їх реалізації, а також формувати програми адаптації нових працівників через розвиток інституту наставництва та професійної підтримки молодого лікарського персоналу, реалізовувати заходи, направлені на удосконалення методики моніторингу та аналізу результативності праці медичних працівників, в тому числі через імплементацію цифрових інструментів HR-аналітики та автоматизацію кадрового обліку.

Висновки

Доведено, що забезпечення системного розвитку закладів охорони здоров'я потребує формування необхідного для цього інституційного забезпечення, що складається з системи інституцій та інститутів, в якій до інституцій відносяться структурні підрозділи суб'єкта господарювання, відповідальні за процес планування, організації, реалізації управлінських заходів, здійснення аудиту та контролю їх дієвості в межах своїх повноважень, в той час як до інститутів належать програмно-цільові та організаційно-розпорядчі документи, які детермінують вектори розвитку медичного закладу, встановлюють правила, закономірності, алгоритми взаємодії між структурними підрозділами, а також зовнішніми інституціями. На таких засадах формується узгоджена між собою сукупність елементів інституційного забезпечення системного розвитку закладів охорони здоров'я з трьох блоків:

1) стратегічного (відповідальні підрозділи - адміністрація, відділ планування діяльності та сектор обліку й контролю),

2) ресурсного (RR- та фінансовий менеджмент, сектор технологічного забезпечення),

3) функціонального (лікувально-діагностичні підрозділи (у розрізі видів медичних послуг), відділ маркетингу, правова служба).

Навколо кожної з інституцій управління системним розвитком закладів охорони здоров'я слід активізувати відповідні інститути, що забезпечить загальну високу ефективність інституційного забезпечення.

Подальші наукові дослідження у цьому напрямі доцільно зосередити на формуванні методики аналізування життєздатності суб'єктів медичної сфери.

Список використаних джерел

1. Бужимська К.О., Царук І.М. Механізми управління розвитком підприємства: сутність і структура. Бізнес-інформ. 2020. №7. С. 278-287.

2. Васильців Т.Г., Лупак Р.Л., Штець Т.Ф. Обґрунтування стратегічних напрямів, цілей та заходів державної політики реалізації потенціалу ІТ-сектору економіки України. Підприємництво і торгівля. 2018. №3. С. 56-63.

3. Грабовський В.А., Клименко П.М. Системний підхід до управління закладами охорони здоров'я. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2014. №3. С. 136-142.

4. Грінченко Р.В. Методи та інструменти формування механізму адаптації підприємства до змін. Вісник Херсонського державного університету. Серія: Економічні науки. 2019. Вип. 34. С. 53-58.

5. Запухляк І.Б., Зелінська Г.О., Побігун С.А. Підходи, методи та інструменти управління змінами в системі управління розвитком підприємства. Глобальні та національні проблеми економіки. 2018. №23. С. 204-209.

6. Захарчин Р.М. Сучасні виклики щодо формування економічної стратегії розвитку підприємства. Науковий вісник НЛТУ України. 2014. Вип. 24.7. С. 245-250.

7. Коваленко Н.В. Організаційне забезпечення управління розвитком підприємств: цілі, принципи, функції та завдання. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. 2019. №4. С. 69-77.

8. Лупак Р.Л., Дідич А.М. Економічні основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства в умовах ринкових відносин. Науковий вісник НЛТУ України. 2017. Вип. 20.6. С. 248-252.

9. Lupak R.L., Kunytska-Iliash M.V. Conceptual Relationships between the Systems of Ensuring the Economic Security of the State and the Implementation of the State Policy of Import Substitution. Проблеми економіки. 2017. №2. С. 117-123.

10. Lupak R., Boiko R., Kunytska-Iliash M., Vasyltsiv T. State management of import dependency and state's economic security ensuring: New analysis to evaluating and strategizing. Accounting. 2021. №7 (4). P. 855-864.

Размещено на Allbest.Ru