Війна в Україні та вимушена міграція як чинники впливу на міграційну політику ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Війна в Україні та вимушена міграція як чинники впливу на міграційну політику ЄС

Кисельова О.І.

д.ю.н., доцент,

доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки, Навчально-науковий інститут права Сумського державного університету

Анотація

Повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації на територію України спровокувало найбільшу гуманітарну катастрофу з часів другої світової війни. ЄС відреагував негайно і виявив солідарність у діях, підтримуючи людей, які потребували допомоги. Це включало безпосередню гуманітарну допомогу, надзвичайну громадянську допомогу, підтримку на кордоні, а також надання захисту особам, які рятуються від війни. Але різноманіття національних процедур надання статусу біженця, відсутність єдиного змістового значення визначення «біженець», різноманітна термінологія (мігрант, емігрант, переміщені особи, переселенці), що використовуються в міжнародно-правовому та національному побуті, обумовлює необхідність розкриття процесу формування та закріплення поняття біженець у міжнародному праві та ступінь його відповідності сучасним ситуаціям, що провокують вимушену міграцію. У цій статті на основі аналізу міжнародних та зарубіжних нормативно-правових актів, офіційних статистичних даних та даних ЗМІ виявлено актуальні аспекти правового регулювання статусу вимушених мігрантів на міжнародному рівні; розглянуто специфіку різних категорій вимушених мігрантів: біженців, осіб, які шукають притулку, вимушених переселенців, внутрішньо переміщених осіб. Очевидно, що формування єдиної політики щодо міграції та інтеграції мігрантів залишиться пріоритетом у спільній політиці ЄС протягом десятиліть. На даний момент Європейський Союз активізував свої зусилля щодо створення ефективної гуманної та безпечної європейської міграційної політики з огляду на захист прав людини. У березні 2022 р., внаслідок великого потоку людей, що рятувалися від війни, Рада ЄС на засіданні в Брюсселі 4 березня 2022 року, проголосувала за застосування Директиви від 20 липня 2001 року № 2001/55/EC про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та несення їх наслідків. Директива обходить традиційно перевантажену процедуру надання притулку (отримання статусу біженця/додаткового захисту) і пропонує швидкий і спрощений шлях доступу до захисту в країнах ЄС. Разом з тим дана політика викликала ряд дискусій у пресі та науковій сфері щодо «подвійних стандартів» щодо наданого захисту українцям. Автор статті приділяє увагу даному питанню, адже результати даних дискусій в подальшому вплинуть на міграційну політику ЄС.

Ключові слова: мігрант, вимушений мігрант, міграційна політика ЄС, переміщені особи, тимчасовий захист, міжнародний захист.

Abstract

The full-scale military invasion of the Russian Federation on the territory of Ukraine provoked the biggest humanitarian disaster since the Second World War. The EU reacted immediately and showed solidarity in action, supporting people in need of help. This included direct humanitarian assistance, emergency civilian assistance, border support, and the provision of protection to people fleeing war. But the diversity of national procedures for granting refugee status, the lack of a single semantic meaning of the term "refugee,» and the diverse terminology (migrant, emigrant, displaced persons, migrants) used in international legal and national everyday life, necessitate the disclosure of the process of formation and the consolidation of the concept of a refugee in international law and the degree to which it corresponds to contemporary situations that motivate forced migration. In this article, based on the analysis of international and foreign legal acts, official statistics,and media data, relevant aspects of the legal regulation of the status of forced migrants at the international level are identified; the specifics of various categories of forced migrants are considered: refugees, asylum seekers, displaced people, internally displaced persons. Itis evidents that the formation of a common policy on the issue of migration and integration of migrants will remain a priority in the EU'sstandardn policy for decades to come. At the moment, the European Union has stepped up its efforts to create an effective hum,ane and safe European migration policy, taking into account the protection of human rights. In March 2022, as a result of a large influx of people fleeing the war, The Council of the EU, at a meeting in Brussels on March 4, 2022, voted for the application of Directive No. 2001/55/EC of July 20, 2001 on minimum standards for the provision of temporary protection in the event of a mass influx of displaced persons and on measures promoting the balancing of efforts between member states regarding the reception of such persons and bearing their consequences. The directive bypasses the traditionally overburdened procedure for granting asylum (obtaining refugee status/subsidiary protection) and offers a quick and simplified way to access protection in EU countries. At the same time, this policy causeveralr of discussions in the press and the scientific field regarding "double standards" regarding the protection provided to Ukrainians. The author of the article pays attention to this issue, because the results of these discussions will affect the migration policy of the EU in the future. The common immigration policy of the EU does not mean a single set of rules that are identical for all, it only calls for following common frameworks, goals and principles on the basis of solidarity. From a historical perspective, the concept of solidarity in EU asylum policy should not be about accepting refugees but rather about working together to prevent transformational threats to the status quo. It should not be assumed that the war in Ukraine will change the general approach of EU member states ttowardmigration and asylum. But given that the conflict has already led to sweeping changes in complex policy areas such as defense, it could also spark a productive new debate about migration.

Keywords: migrant, forced migrant, EU migration policy, displaced persons, temporary protection, international protection.

Вступ

24 лютого 2022 року російська федерація вторглася на територію України, поставивши під сумнів легітимність державності країни та суверенітет українського народу. Це було продовженням російської збройної агресії, яка розпочалася набагато раніше, з необґрунтованої анексії Криму у 2014 році. Нинішня ситуація - це по суті війна, яку росія веде на території України. Це спричинило безпрецедентні масштаби втечі людей у Європі після Другої світової війни. Міграція українців справді масова. За даними УВКБ ООН на березень 2023 року, в Європі зареєстровано близько 8 мільйонів українців, з них 4,8 мільйона зареєстровано для тимчасового захисту [1]. Основними країнами, що прийняли українців стали держави-члени ЄС та Республіка Молдова. Пандемія COVID- 19 та пов'язані з нею обмеження на транскордонні пересування мали значний вплив на міграцію в усьому світі, зокрема в Україні. Проте їхні наслідки не йдуть у жодне порівняння з наслідками нападу російської федерації. Внаслідок масштабних бойових дій мільйони українців залишили свої будинки. Тема війни на території України стала головною як для політичних діячів так і засобів масової інформації. Терміни мігранти та біженці використовувалися в мас-медіа як взаємозамінні. Це пов'язано з різноманіттям національних процедур надання статусу біженця, відсутністю єдиного смислового значення визначення «біженець», різноманітною термінологією (мігрант, емігрант, переміщені особи, переселенці), що у міжнародно-правовому і національному побуті. Цей факт піднімає теоретичну проблему, яку сучасні міжнародні організації та дослідницькі асоціації не можуть вирішити: у Європі немає єдиного офіційного визначення поняття мігрант, яке використовувалося б у всіх країнах Союзу в тому самому значенні. З метою дослідження даної проблематики, на наш погляд, насамперед необхідно на основі аналізу європейського законодавства визначити статус різних категорій вимушених мігрантів. Також метою дослідження є вивчення перспектив розвитку міграційної політики ЄС в умовах сучасної міграційної кризи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

європейський союз міграційна політика

Теоретичні аспекти міграції населення, а також питання міжнародної міграції та міграційних процесів в країнах ЄС досліджували Г. Вітковская, О. Воробьева, Н. Каменскій, Л. Макарова, В. Мукомель, В. Моісеєнко, І. Орлова, В. Покшішевскій, С. Соболева, А. Топілін, І. Ушкалов, В. Бенінг, Е. Лібанова, О. Малиновська, В. Орєшкін, С. Пирожков, Ю. Пахомов, М. Романюк, Т. Ромащенко, М. Шульга, В. Олефір, О. Піскун, О. Позняк, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, В. Трощинський, Ю. Шемшученко, Г. Борхас., Д. Коулман, Д. Солт, П. Стокер, М. Гофманн, О. Жолівель, Д. Гусс, К. Амбіота та ін. Проблематика кризової міграції в умовах геополітичної нестабільності є предметом наукових дискусій таких заубіжних учених, як: Дж. Макадам, Дж. Холмс, К. Ворнер, А. Олівер-Сміт, Дж. Далла Зуанна, К. Гейн, Ф. Пасторе, К. Арчик, Д. Аморім та інших. Окремі підходи щодо вирішення міграційної кризи відображені в працях Г. Дудіної, О. Каменського, Г. Баришевої, С. Якубовського.

Результати

Згідно визначення Верховного комісара ООН у справах біженців, «біженцем є будь-яка особа, яка в силу цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, яка знаходиться поза країною своєї громадянської приналежності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає нею користуватися внаслідок певних побоювань» [2].

Організація Об'єднаних Націй визначає мігранта як «особу, яка проживає в чужій країні протягом більше одного року, незалежно від причин міграції (добровільних чи недобровільних) та методів міграції (легальних чи нелегальних)» [3].

Ми можемо помітити, що мігрант і біженець є відмінними термінами, які характеризують різні політичні та економічні ситуації, а також причини переміщення в іншу країну. Однак мас-медіа часто використовують терміни як взаємозамінні. Таке змішання викликає негативні наслідки, що відзначаються міжнародними організаціями. На питання про те, чи можна використовувати ці терміни як синоніми, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців на своєму сайті відповідає негативно [4].

Однак сьогодні ми можемо набагато частіше бачити, як терміни “біженець” та “мігрант” використовуються як синоніми у медіа та публічних дискусіях. Існує важлива юридична різниця між цими двома термінами. Їхня змішання веде до проблем для біженців і тих, хто просить притулок, так само, як і до нерозуміння в обговореннях з тем надання притулку та міграції». Біженці за офіційною статистикою ООН складають менше третини від вимушених мігрантів. Відповідно до Доповіді Генерального секретаря ООН за 2022 р. 19,7 млн біженців, прохачів притулку, внутрішньо переміщених осіб та інших осіб, які перебувають у ситуаціях, що викликають стурбованість, отримали доступ до послуг із захисту, включаючи захист дітей, профілактику гендерного насильства та реагування на нього [5].

З метою дослідження даної проблематики, на наш погляд, насамперед необхідно на основі аналізу міжнародних, нормативно-правових актів визначити правовий статус різних категорій вимушених мігрантів.

На жаль, поняття «мігрант», з погляду сучасного міжнародного права, не є конкретним, його правовий зміст чітко не визначається відповідно до норм міжнародного права. Вважається, що цей термін застосовується до всіх людей, які перебувають за межами країни свого походження та (або) національності, незалежно від мотивів міграції. При цьому виділяють загальний та спеціальний правовий статус мігрантів.

Загальний статус має такі особливості: по-перше, мігранти здійснюють просторові переміщення через державні чи адміністративні кордони; по-друге, міграційне переміщення завжди тягне за собою зміну правового статусу, зміну обсягу прав та обов'язків; по-третє, статус мігранта є тимчасовим, перехідним. Він виникає після відповідного звернення до державних органів, у тому числі дипломатичних та консульських установ, або внаслідок фактичного перетину державних або адміністративних кордонів, і втрачається після виїзду з держави перебування або після отримання її громадянства.

Якщо мігранти залишають країну, прагнучи уникнути переслідування за змістом статті 1А Конвенції 1951 року про статус біженців (Женевська конвенція), їх називають особами, які шукають притулку, або біженцями. У цьому випадку вони мають право на спеціальний, розширений, захист, гарантований відповідно до вищезгаданої міжнародної конвенції, яка на сьогоднішній день ратифікована 145 країнами. Слід зазначити, що спеціальний правовий статус деяких категорій мігрантів, таких як «біженець» та «вимушений переселенець», визначено у міжнародному праві чітко та конкретно. У міжнародному праві на універсальному рівні він врегульований в Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколі, що стосується статусу біженців, 1967 р. насильства, стихійного лиха чи переслідування з причин раси, релігії, національності, політичної позиції чи належності до певної соціальної групи, де також було визначено, що біженцем не може бути визнана особа, яка вчинила злочин проти миру, людяності, військовий злочин або інший тяжкий злочин неполітичного характеру або винна у скоєнні діянь, що суперечать цілям і принципам ООН [6].

Конвенція ООН про статус біженців регулює статус ще однієї категорії вимушених переселенців - осіб, які шукають притулок, - це особи, які прагнуть отримати міжнародний захист та на чиї заяви на отримання офіційного статусу біженця ще не дано відповіді. Категорія « внутрішньо переміщених осіб» визначається Керівними принципами ООН щодо переміщення осіб усередині країни, прийнятими в 1998 році, це люди, які були змушені індивідуально або групами залишити свої будинки (переміщуються всередині держави).

Критеріями визнання цього статусу є:

- факт вигнання із місця постійного проживання;

- докази, що ці особи були змушені залишити будинки через застосування насильства, порушення прав людини, природних або спричинених людьми катастроф;

- не перетин визнаних міжнародним співтовариством кордонів держави.

Наступним важливим кроком у визначенні статусу біженців, на наш погляд, є Нью-Йоркська декларація - документ про біженців та мігрантів, схвалений ООН 19 вересня 2016 р., основна мета якої - порятунок життя, захист прав людини та розподіл відповідальності між суб'єктами міжнародного права.

Згідно з цим документом на держави покладаються такі зобов'язання:

- захист прав людини всіх біженців та мігрантів незалежно від їхнього статусу;

- забезпечення всім дітям-біженцям та дітям-мігрантам умов для здобуття освіти протягом кількох місяців після прибуття до країни призначення;

- запобігання та припинення сексуального та гендерного насильства;

- надання підтримки країнам, які приймають біженців та мігрантів тощо.

10 грудня 2018 р. було прийнято Глобальний договір про безпечну, впорядковану та врегульовану міграцію. Документ передбачає полегшення навантаження на країни, які приймають найбільшу кількість біженців, допомогу біженцям щодо набуття економічної незалежності та вироблення заходів, які дозволять біженцям повернутися до своїх країн. Щодо змісту договору, то під загальною назвою об'єднані два різні документи: один присвячений легальній та нелегальній міграції, другий - тим, хто шукає притулок і біженцям.

Тобто автори документа намагалися розмежувати дані поняття у документі. Однак австрійський канцлер Себастьян Курц, зазначав, що в тексті змішані положення про тих, хто шукає притулок і трудових мігрантів. Такі ж побоювання висловлювали депутати німецького бундестагу під час дебатів про договір на початку листопада 2018 року [7].

Насправді ж у преамбулі договору чітко роз'яснено, що «мігранти та біженці - це дві різні групи, становище яких регулюється окремими правовими актами. Тільки біженці можуть бути забезпечені особливим міжнародним захистом відповідно до міжнародного права» (ст.2) [8].

Ухвалення цього документа викликало широкі дискусії, де основним питанням ставилася існування національного інтересу в регулюванні міграційної політики держави. Так, популярним аргументом проти договору, який озвучувався польським урядом, що це зазіхання на державу, «кінець Вестфальської системи національного суверенітету». Уряд Австрії, який обіймав у другому півріччі 2018 р. посаду голови у Раді ЄС, заявив, що «міграцію не можна віднести до прав людини, і ми самі хочемо вирішувати, кого впускати в країну».

Також показовою була реакція Вишеградської групи - Польща, Чеська республіка, до них приєдналася і Угорщина, всі вони ґрунтували свої рішення на «національних інтересах», «принципах суверенітету» та необхідності розділяти легальну та нелегальну міграцію [9].

Однак, слід зазначити, що це рамковий документ про механізм співробітництва і тому не має обов'язкової юридичної сили, а також, як зазначив генеральний секретар ООН Антоніу Гутьєррес має стати дорожньою картою для країн.

Очевидно, що на даний момент у країнах Європи є запит населення на посилення міграційної політики, договір націлений скоріше на лібералізацію режиму міграції, що пояснює його неприйняття багатьма урядами та політичними силами. Однак, він може бути корисним для підвищення ефективності легальної міграції, регулювання працевлаштування кваліфікованої робочої сили, в чому зацікавлені країни-реципієнти.

Тому за великого потоку вимушених мігрантів з України всі країни, зацікавлені в реакції ЄС, уважно спостерігали, яким чином буде врегульовано це питання. Очевидно, що ситуація в Україні була унікальною, яка вимагала допомоги великій кількості людей та швидкої реакції держав, які мають її надати.

Головним документом, що регулює питання надання тимчасового захисту для українців, стала Директива ЄС 2001/55/ЄС про тимчасовий захист, яка була прийнята в ЄС ще 20.07.2001 для забезпечення мінімальних стандартів надання тимчасового захисту у випадках масового напливу переміщених осіб. Однак уперше Директива була активована Рішенням Ради ЄС 2022/382 від 04.03.2022 саме для українців. І таке рішення, безперечно, можна назвати безпрецедентним в історії ЄС. Головна мета Директиви полягає в ослабленні тиску на національні системи надання притулку та забезпечення переміщених осіб на території держав-членів ЄС такими гармонізованими правами як право на проживання, медичну допомогу та освіту, доступ до ринку праці та житла. Але надання тимчасового захисту означає автоматичне отримання статусу біженця. У той же час особа, яка отримала тимчасовий захист, не позбавлена права набути статусу біженця в порядку, встановленому законодавством держави його перебування.

У світлі всього цього допомога ЄС українським біженцям почала розглядатися як свідчення «подвійних стандартів», які заохочуються ЄС. Так, наприклад, Президент Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Франческо Рокка, сказав, що швидке прийняття українців, які рятуються від російської агресії, висвітлює «подвійні стандарти» Європи щодо мігрантів, які протистоять її неприйняттю людей, які рятуються від насильства в Африці, на Близькому Сході та інших місцях. Він сказав, що «етнічна та національна приналежність не повинні бути вирішальним фактором для порятунку життя» [10].

Подібні вислювлювання ми бачимо і серед дослідників «болючий контраст оголює подвійні стандарти у підході ЄС до біженців. Зважаючи на похмуру історію обмежувальної політики надання притулку в Європі, хотілося б думати, що теплий прийом до українців поширюватиметься на всіх прохачів притулку. Солідарність ЄС із переміщеними українцями ілюструє глибоко політизований та найчастіше дискримінаційний характер надання захисту біженцям» [11].

Очевидно, що національна приналежність не має бути фактором для порятунку життя. Але, для використання таких термінів як «подвійні стандарти» потрібно чітко розуміти різницю правових категорій, щоб це не призводило до маніпуляцій і неправильного трактування рішень, які матимуть наслідки для багатьох людей.

Дійсно швидкість надання «тимчасового захисту» відрізняється від швидкості отриманням сатусу «біженця», адже це різні правові категорії, які мають різний порядок отримання та різні правові наслідки. Зокрема, щодо терміну дії. Тимчасовий захист видається на строк до одного року і може бути продовжений, а «статус біженця» і, наданий у зв'язку з цим захист, не має часових обмежень. Також необхідно зазначити, що на швидкість надання «тимчасового захист» вплинула наявність безвізового режиму між Україною та країнами ЄС.

Очевидно, що ключовим питанням у дослідженні вимушеної міграції стає питання вибору «напряму» та причин вибору цього напряму. На нашу думку, принципово важливим питанням у проясненні політики «подвійних стандартів» та можливої дискримінації щодо громадян таких країн, як Сомалі, Ірак, Сирія й Афганістан, країн у Північній Африці та на Близькому Сході стає місце вимушеної міграції. Україна територіально межує з країнами ЄС і є частиною Європи та зрозуміло, що більшість тих, хто рятується, біжать до сусідніх країн. Адже говорити про дискримінацію можна тільки при умові різного ставлення при однакових базових умовах. Важко говорити про однакові умови при територіальному знаходженні України на Європейському континенті та виборі українцями країн для захисту, що межують з їх власною.

Опитування REACH на польському кордоні показало, що основними чинниками, які впливають на вибір українців щодо країни призначення, були: родина чи друзі в місці прибуття (39%), близькість до України (31%) та поради, отримані в центрах прийому (17%).

Ще до війни у Польщі працювала/проживала значна група українців, яку можна оцінити приблизно у 1,35 мільйона осіб (за даними Центрального статистичного управління); ця група складалася в основному з чоловіків і складалася переважно з економічно активних осіб (понад 95% від загальної кількості) [12].

Завдяки специфічним формам міграції, тобто тимчасовій чи навіть циркулярній мобільності між Україною та Польщею, дві країни були пов'язані добре розвиненими транспортними шляхами (а Польщу та польський ринок праці можна було описати з погляду второваних соціальних та економічних просторів).

Крім того, не варто виключати національний інтерес сторони, що приймає. Національні інтереси мають найвищий пріоритет і в національній політиці кожної держави у складі ЄС, що показав приклад Данії, яка не підтримала Директиву, хоча й також надала тимчасовий захист втікачам з України. Це обумовлене правом регулювати відносини на власній території, тобто правом на внутрішній суверенітет. Найвищий пріоритет при розробці та реалізації міграційної політики залишається за національними інтересами, турботою європейських держав про національну і регіональну безпеку, що вимагає шукати компроміси з ідеалами всезагальної рівності та гарантування кожній людини абсолютно усіх прав, передбачених Загальною декларацією прав людини [13].

Висновки

Проблеми, пов'язані з імміграцією, впродовж років залишаються чи не найвагомішими для Європейського Союзу, адже міжнародна міграція є явищем багатокомпонентним за формою і змістом, зумовлена різними чинниками і може дати цілий спектр ефектів для країни-реципієнта. Загальна імміграційна політика ЄС не означає єдине зведення ідентичних для всіх правил, вона лише закликає дотримуватися загальних рамок, цілей та принципів на основі солідарності. З історичної точки зору, концепція солідарності в політиці ЄС щодо надання притулку має бути пов'язана не з прийомом біженців, а скоріше із спільними зусиллями щодо запобігання трансформаційним загрозам статус-кво. Не слід вважати, що війна в Україні змінить загальний підхід держав-членів ЄС до міграції та притулку. Але, враховуючи, що конфлікт уже призвів до радикальних змін у складних сферах політики, таких як оборона, він також може спровокувати нові продуктивні дебати про міграцію. Верховний комісар у справах біженців Філіппе Гранді зазначає, що в останнє десятиліття щороку кількість біженців лише зростає. Він заявив, що міжнародній спільноті необхідно об'єднати зусилля і зробити все, щоб нівелювати цю тенденцію та запобігти подальшим конфліктам.

Список використаних джерел

1. УВКБ ООН, Агентство ООН у справах біженців Режим доступа:йіір5://йаіа.ипйсг.ога/еп/5Ііиаііоп5/икгаіпе# ga=2.175060386.1492767110.165484

7861-1656370659.1654847861

2. “Refugees' and `Migrants” - Frequently Asked Questions (FAQs). Режим

доступа: https://www.unhcr.org/en-us/news/latest/2016/3/56e95c676/refugees-migrants- frequently-asked-question...

3. Біженці та мігранти. Визначення. Режим доступу : https://refugeesmigrants.un.org/ru/definitions

4. Pouchard A. (2015) “Migrant' ou `rйfugiй'” quelles diffйrences? Режим доступу: http://lemonde.fr/les-decodeurs/article/2015/08/25/migrant-ou-refugie-quelles- differences 4736541 43...

5. Доповідь Генерального секретаря ООН за 2022 рік. Режим доступу:

https://www.un.org/annualreport/files/2022/09/ARWO-2022-WEB-Spread-RU.pdf

6. Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 року. Сайт Організації Об'єднаних Націй. Режим доступу: http://www.un.org.

7. Пакт ООН про міграцію: дебати у бундестазі. Інформаційний портал Germania онлайн URL: https://germania-online.diplo.de/ru-dz-ru/politik/-/2161318.

8. UN General Assembly. Global Compact on Safe, Orderly and Regular Migration: Final Draft, 11 July 2018. URL: chrome-extension://oemmndcbldboiebfnladdacbdfmadadm/https://refugeesmigrants.un.org/sites/defa ult/files/180711_final_draft_0.pdf

9. Carrera S., Karel Lannoo K., Marco Stefan M.,Vosyliьtи L. Some EU governments leaving the UN Global Compact on Migration: A contradiction in terms? CEPS Policy Insights, No2018.15, November 2018.P.11-12.

10. Reilly, Rachael, and Flynn, Michael. 2022. “The Ukraine Crisis Double Standards: Has Europe's Response to Refugees Changed?” Режим доступу: https://reliefweb.int/report/ukraine/ukraine-crisis-double-standards-has-europe-sresponse-refugees-changed Emily Venturi, Anna Iasmi Vallianatou. Ukraine exposes Europe's double standards for refugees. Режим доступу: https://www.chathamhouse.org/2022/03/ukraine- exposes-europes-double-standards-refugees

11. Maciej Duszczyk, Pawe! Kaczmarczyk. The War in Ukraine and Migration to Poland: Outlook and Challenges. Intereconomics. 2022. №57 Режим доступу: https://www.intereconomics.eu/contents/year/2022/number/3/article/the-war-in-ukraine-and-migration-to-poland-outlook-and-challenges.html

12. Гачкевич А. (2022). «Подвійні стандарти» тимчасового захисту втікачів від війни в Україні у міграційні політиці ЄС. Медіафорум, 11, 162-179.

https://doi.org/10.31861/mediaforum.2022.11.162-179

Размещено на Allbest.ru