Про деякі проблеми цивільного права

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Львівська політехніка»

Про деякі проблеми цивільного права

Парасюк М.В., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри цивільного права та процесу

Анотація

Як відомо, цивільне правo - це галузь права, яка регулює майнові та приватні немайнові відносини, засновані на правовій рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності учасників цивільних відносин, до яких належить фізичні і юридичні особи. Є концепція загальна приватного і цивільного права містить у собі: норми цивільного законодавства; правове положення приватної особи; цивільні правовідносини; юридичні факти, з настанням яких ці відносини виникають, змінюються або припиняються; умови і порядок реалізації цивільних прав та обов'язків; а також тлумачення і практику застосування норм цивільного законодавства.

Актуальним залишається наповнення цивілістичної доктрини на основі нині діючи приватно-правових засад новим змістом механізму регулювання цивільних правовідносин з урахуванням змін, що відбуваються у сфері майнових та приватно немайнових відносин. Сьогодні можемо спостерігати інституційний розвиток цивільного права України з урахуванням цивільно-правових тенденцій, які характерні для цивілізованого громадянського суспільства.

Цивільне (приватне) право є давнім важливим правовим інститутом будь-якого цивілізованого суспільства і держави, що пов'язано із правом власності і регулюванням майнових та приватно немайнових відносин. Зазначеним пояснюється необхідність поглибленого вивчення цивілістичних проблем та методології їх дослідження. Саме завдяки вивченню актуальних проблем цивільного права є можливість визначити нові тенденції розвитку цивільного права, сучасні тенденції розвитку приватного права України та країн ЄС, перспективи гармонізації законодавства України та законодавства ЄС, а також закономірності розвитку сучасної цивілістики в цілому. До особливостей застосування норм цивільного права варто віднести цивільно-правові відносини та їх регулювання в умовах воєнного стану, що оголошений та діє у зв'язку з військовою агресією зі сторони Російської Федерації. Тимчасове переміщення населення із окупованих території виїзд за кордон, створили нові вимоги щодо механізму правового регулювання цивільно-правових відносин. Передумовою для вирішення цієї проблеми виступає визначення зв'язку цивільних відносин і цивільного права, як інструменту їх регулювання, в умовах дії воєнного стану в Україні.

Annotation

Civil law is a branch of law that regulates property and private non-property relations, based on legal equality, free expression of will and property independence of participants in civil relations, which include physical and legal entities. There is a general concept of private and civil law that includes: norms of civil legislation; legal status of a private person; civil legal relations; legal facts upon which these relations arise, change or terminate; conditions and procedure for realization of civil rights and obligations; as well as the interpretation and practice of applying civil legislation.

It remains relevant to fill the civil doctrine on the basis of currently operating private law principles with a new content of the mechanism for regulating civil legal relations, taking into account the changes taking place in the sphere of property and private non-property relations. Today, we can observe the institutional development of the civil law of Ukraine, taking into account the civil law trends that are characteristic of a civilized civil society.

Civil (private) law is an ancient important legal institution of any civilized society and state, which is related to property rights and regulation of property and private non-property relations. This explains the need for an in-depth study of civil problems and the methodology of their research. It is thanks to the study of current problems of civil law that it is possible to determine new trends in the development of civil law, modern trends in the development of private law in Ukraine and EU countries, prospects for harmonization of Ukrainian and EU legislation, as well as patterns of development of modern civility in general.

Civil law relations and their regulation in the conditions of martial law declared and operating in connection with military aggression by the Russian Federation should be included among the peculiarities of the application of civil law norms. The temporary displacement of the population from the occupied territories and departure abroad created new requirements for the mechanism of legal regulation of civil-law relations.

The prerequisite for solving this problem is the determination of the connection between civil relations and civil law, as a tool for their regulation, under the conditions of martial law in Ukraine.

Keywords: civil legal relations, property and non-property rights, private property, subjects of civil legal relations.

Вступ

Метою даної статті є спроба розглянути і охарактеризувати окремі проблеми цивільного права у сфері майнових і приватних немайнових відносин.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити співвідношення приватного і публічного права; 2) провести теоретичний аналіз цивільного законодавства і дослідити сучасні проблеми цивільного права; 3) виявити прогалини в нормах цивільного законодавства; 4) охарактеризувати проблеми, які виникають у галузі цивільного права у зв'язку із повномасштабним вторгненням.

Результати

Цивілістична наука застосовує множинність зовсім не рівнозначних категорій та понять. Серед них є такі, що мають основоположне значення, пронизують весь категоріально-понятійний науковий апарат і без яких саме існування правової науки може бути поставлене під великий сумнів. Визначення поняття та сутності таких правових категорій та явищ сприятиме формуванню належного теоретичного рівня знань з проблемних питань сучасної цивілістики.

У зв'язку з існуванням низки проблемних питань у правозастосовній діяльності чи понять і категорій, які не мають однозначного тлумачення у цивілістичній науці та судовій практиці, виникла потреба на теоретичному рівні зробити спробу їх визначення.

Загалом же, проблем, що потребують осмислення науковцями , на сьогодні є достатньо багато. Вони існують як у загальному вченні про сутність та сферу застосування цивільного права, його предмет та законодавчому забезпеченні регулювання цивільних відносин, що пов'язані з правами та обов'язками юридичних осіб, об'єктів, правочинів, захистом та відповідальністю учасників цивільно-правових відносин [1, с. 90]. Важливою, як ми зазначали є проблема між приватним і публічним правом.

Слід зазначити, що існування проблеми поділу права на публічне та приватне має давню історію, яка сягає ще часів Стародавнього Риму. Римські юристи виокремили з публічного права приватне, а юрист Ульпіан (170-228 рр.) визначив, що «публічне право стосується стану римської держави; приватне право - користі окремих осіб». Тобто, публічне право охоплювало лише судову владу, цивільний процес, застосування позовів. А особливість приватного права полягала у тому, що його суб'єктами були не всі люди, що зумовлювалося тим, що Рим був рабовласницькою державою, і відповідно раби не мали жодних прав. І упродовж століть таке розуміння публічного і приватного права залишалося незмінним, допоки в ХІХ ст. це питання не почали активно вивчати вітчизняні науковці [2, с. 77]. Радянська правова доктрина повністю відкидала концепцію приватного права. В умовах відсутності чітко оформленої структури системи права приватне право ототожнювалося із правом цивільним. З розпадом Радянського Союзу і становленням незалежної України розпочався новий етап побудови конструкції системи права, відповідно до якого поділ на приватне і публічне право відновився. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Сутність цього поділу полягає у тому, що в кожній системі права є норми, що покликані забезпечувати загально публічні інтереси, насамперед інтереси суспільства, держави в цілому, при цьому є норми, які захищають інтереси окремих осіб, зокрема приватних власників [2, с. 77-78]. Одним з основних факторів, що ускладнюють поділ права України на публічне і приватне право, є відсутність єдино визначених критеріїв, за якими можна було б провести чітку межу між публічно-правовими і приватноправовими відносинами. Отож, на думку деяких сучасних українських вчених, критерієм розмежування на приватне і публічне право переважне право мають державні інтереси, правовий статус її органів, посадових осіб, а також регулювання відносин, що відрізняються вираженим суспільним інтересом. Ну а говорячи про приватне право, то основним є інтерес окремих осіб [2, с. 78].

Проблема співвідношення приватного і публічного права важлива тому, що її розв'язання дозволить вирішити значну кількість актуальних проблем, наприклад, можливих меж втручання держави, тобто публічної влади, в інтереси приватної особи, а також впливу на систему цивільного права взагалі. Оптимальність співвідношення приватного і публічного права, з точки зору дуалізму, полягає у взаємозв'язку та взаємозалежності, встановленні рівноваги та справедливого балансу приватного і публічного інтересів для вирішення сучасних завдань України [2, с. 79-80]. Наведена проблема загрожує обмеженню цивільного права лише окремого блоку норм, на які відсутній регулятивний вплив суміжних галузей права. Варто зазначити, що цивілістична наука не повинна мати меж, які не даватимуть можливості пізнання того чи іншого явища, як наслідок, вона не лише збідніє, але й саму діяльність цивілістів можна буде вважати безглуздою, адже вони будуть не здатні бачити ситуацію з регулювання тієї чи іншої правової інституції в цілому.

Наступним напрямком дослідження цивілістичних проблем є процес видозмін усталених цивільно-правових категорій. Насамперед це стосується категорії «об'єкта цивільного права», який несе важливе нормативне забезпечення в законодавстві України. У підсумку в Цивільному кодексі України [3] утворилося кілька прогалин, внаслідок яких виникають певні дискусії. приватний цивільний право україна

По-перше, загальні положення (глава 12) не відповідають змісту інших (спеціальних) глав, які присвячені окремим видам об'єктів цивільних прав. По-друге, в ст. 177 ЦК України різновиди об'єктів цивільних прав не конкретизовані досить чітко. По-третє, в ст. 177 ЦК України законодавець використовує словосполучення «матеріальні і нематеріальні блага». Однак самого співвідношення блага і права не визначено. По-четверте, законодавець, з одного боку, використовує слово «благо» в якості узагальнюючої або збиральної категорії щодо інших видів об' єктів цивільних прав, а з іншого, його правовий режим залишається невизначеним. По-п'яте, як об'єкти цивільних прав перелічуються «дії», «послуги» і «роботи», але надалі в розділі 3 про «роботу» і «послуги» більше жодним чином не зазначено [3; 4, с. 215].

Отож, перша проблема, яка характерна цивільному законодавству, це визнання того чи іншого явища в якості об'єкта цивільних прав. Наприклад це стосується визнання домену та інших різновидів об'єктів як об'єктів цивільних прав, що неоднозначно сприймається і вченими-юристами, і законодавцями. Друга проблема - це визначення правового режиму об'єктів цивільних прав. Якщо традиційні об'єкти цивільних прав мають детальний правовий режим, то «нетрадиційні» об'єкти їх не мають [4, с. 216]. Наукова категорія «об'єкти цивільних прав» має важливе і практичне значення. Вона впливає на пізнавальну законодавчу діяльність і сприяє алгоритму визначення правового режиму певного конкретного явища, як об'єкта цивільних прав. До того ж, в процесі розвитку інтернету простежуються використання і взаємодія саме різних об'єктів цивільних прав, починаючи від речей і закінчуючи іншими майновими правами і благами, які прямо не згадуються в законодавстві.

Також існує проблема подвійності природи окремих цивілістичних конструкцій (наприклад, вже сталий погляд на права, що надаються акцією, - «право на акцію» як класичне цивільне право та «право з акції», що має корпоративний характер; право на житло як майнове право та недоторканість житла як право особисте немайнове тощо). Більше того, в цивільному праві присутні такі категорії, які доволі складно однозначно охарактеризувати, це такі поняття, як: корпоративна власність, багатоповерховий житловий будинок тощо. І, звісно ж, з'являються складні об'єкти, які вмістили в себе прості, але на рівні їх регулювання дуже часто виникають труднощі, наприклад, садиба, підприємство, нормування відносин з якими доводить свою недосконалість. Окрім цього, існує потреба у з'ясуванні можливості участі особи в цивільних правовідносинах у різних іпостасях [1, с. 93]. Це пов'язано з тим, що можуть виникнути ситуації, коли особа ніби як сама з собою складає домовленості, але з одного боку виступає як фізична особа, а з іншого - юридична. Це формально є можливим, але дуже часто подібні ситуації негативно відображаються на оподаткуванні.

Наступною розглядуваною проблемою є зловживання правом в українській цивілістиці. Сьогодні головною проблемою залишається відсутність легального визначення поняття «зловживання правом» та його форм. Ця проблема наголошує на «унікальність» зловживання правом як юридичного феномену. Адже особа, здійснюючи свої формально визначені суб'єктивні права, завдає шкоди суспільним або особистим інтересам іншої особи. Законодавець, використовуючи термін «зловживання правом» у ст. 13 Цивільного кодексу України, вперше в правозастосовній практиці зазначив, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах [3]. Проте все ж залишається не визначена основна аргументація цього поняття. Тому очевидним є той факт, що ця проблема не може бути вирішена лише в теоретичних дискусіях [5, с. 54-55].

Процес становлення правової категорії «зловживання правом» є доволі складним, однак сьогодні слід не лише активізувати пошук варіантів вирішення даного питання, але й активізувати участь законодавчих, виконавчих та судових органів у цьому тривалому процесі.

Пов'язаною з вищевикладеною є проблематика цивільно-правової відповідальності. Найбільш гострим та дискусійним було і залишається питання підстав виникнення цивільно-правової відповідальності. В науці цивільного права склалися різні точки зору науковців щодо їх визначення. Дехто вважає, що підставою цивільно-правової відповідальності (єдиною та загальною) є порушення суб'єктивних цивільних прав, як майнових, так і приватно немайнових, оскільки цивільно-правова відповідальність є відповідальністю одного учасника майнового обороту перед іншим, відповідальність порушника перед потерпілим.

Загальною метою цивільно-правової відповідальності є відновлення порушеного права на основі принципу відповідності розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди або збитків. Інші вказують, що найбільш прийнятим є розуміння підстави цивільно-правової відповідальності як джерела її встановлення. Виходячи з цього аспекту, виділяють дві підстави відповідальності - закон і договір [6, с. 187-188]. Зважаючи на це, вважаємо за потрібне законодавчо закріпити визначення цивільно-правової відповідальності з урахуванням ознак, які склалися у цивільно-правовій теорії, а також закріпити у ЦК України конкретні підстави її виникнення. Актуальними також залишаються проблеми права власності. В даному випадку, потрібно більше уваги звернути на з'ясування структури власності; наявності прав осіб, хто нею користується; ефективності захисту права власності, в тому числі з урахуванням конкуренції позовів і т. д. [1, с. 95]. Говорячи про захист права власності, то в Україні справи за позовами про захист права власності належать до найбільш поширених категорій цивільних справ, хоча гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у вітчизняному законодавстві. Однак судова практика свідчить про те, що суди не завжди дотримуються єдиного підходу до застосування законодавства у цій категорії справ. Захист прав власності також ускладнює порушення судами розумних строків розгляду справ. Основними причинами порушення розумних строків розгляду цивільних справ є неналежна підготовка, неякісне проведення попереднього судового засідання, недоліки при вирішенні питання про призначення судової експертизи. Тобто, захист права власності ускладнюється загалом через проблеми у судовій системі в цілому, через недовіру населення до цієї інституції та невисокого авторитету суддів в Україні.

Проблемні моменти містяться і у сфері інтелектуальної власності. Є підстави стверджувати, що в Україні створена відповідна нормативно-правова основа щодо захисту прав інтелектуальної власності. Однак, недоліком можна зазначити відсутність профільного закону про власність, в якому мають бути визначення поняття, особливості та зміст права інтелектуальної власності. До того ж, потребує вдосконалення нормативний захист прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Крім того, законодавство у сфері інтелектуальної власності потребує подальшої гармонізації з нормами міжнародного права, що пов'язано з метою реалізації стратегічного прагнення з набуття членства в Європейському Союзі та є необхідною передумовою щодо наближення та адаптування законодавства у відповідних сферах до acquis ЄС [7, с. 24-25]. Незважаючи на певні успіхи у законодавчому забезпеченні правової охорони інтелектуальної власності, недосконалість законодавства в цій сфері можна вважати одним із головних факторів, що перешкоджають створенню в Україні ефективного механізму захисту прав інтелектуальної власності. Зазначимо, що збройна агресія зі сторони Росії внесла свої корективи у регулювання та функціонування суспільних правовідносин, в тому числі і цивільно-правових. Отож, необхідно, хоча б і тезово, але звернути нашу увагу на цей аспект. Як свідчить досвід більше ніж року (від 24 лютого 2022 року) активних бойових дій, Збройних Сил України з військами Російської Федерації особливого значення набуває захист цивільних прав та інтересів переміщення осіб, населення що проживає на окупованих територіях та військовослужбовців істотно ускладнюється обмеженими можливостями звернення за юрисдикційним захистом чи взагалі відсутністю такої можливості. Остання обставина зумовлює доцільність детального визначення статусу людини, як приватної особи, а особливо визначення способів захисту цивільних прав та порядку їхнього здійснення у особливих умовах [8, с. 45]. Залишається дискусійним є питання щодо оцінки цивільно-правового договору, як форми цивільного законодавства.

Права людини не є безмежними, але спроби щодо їх обмеження створюють низку проблем, які мають долатися. «Суб'єктивне цивільне право» має певна, конкретна людина, що, власне, відображається і у позначенні «суб'єктивне цивільне право», тобто, «право, що належить певному суб'єкту». З цього твердження випливає, що стосовно визначення наслідків запровадження воєнного стану може йтися про здійснення, захист цивільних прав, обмеження цивільної дієздатності та спроби обмеження цивільної правоздатності, вирішення колізії суб'єктивних прав учасників цивільних відносин тощо. Це питання очевидно потребує окремого розгляду. Однак можна зробити попередній висновок, що основна проблема у демократичному суспільстві полягає у виникненні колізії не лише публічних і приватних прав (інтересів), але й прав (інтересів) приватних осіб - суб'єктів цивільних прав [8, с. 56]. Наявною проблемою також є проблема кореляції у засадах договірного регулювання в умовах воєнного стану. Фактично ще починаючи з 2014 року війна між Україною і Російською Федерацією формально оголошена не була, тому договірне регулювання відбувалося на тих самих засадах, що і раніше. Відповідно до частини 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, а подання до Верховної Ради України проєкту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, повинне супроводжуватись одночасним поданням проєкту закону про внесення змін до ЦК України. Поданий проєкт розглядається Верховною Радою одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України [3].

Ця складна і тривала процедура одночасного прийняття спеціальних законів і відповідного внесення змін у ЦК України, що призначена гарантувати зваженість законодавчих рішень як у звичайних умовах, так і в період воєнного стану є непридатною. І це пов'язано насамперед з її ускладненістю. Тому, ми вважаємо варто скасувати (або призупинити дії на період запровадження воєнного стану) положення ЦК України, якими передбачається ускладнена процедура прийняття законів у сфері регулювання цивільно-правовх відносин.

Висновок. Отже, на основі викладеної статті, можемо помітити, що актуальних проблем цивільного права є достатньо значна кількість. Сфера цивільного права, як і будь-які інші соціальні сфери, є важливою, і вона повинна вийти на міждержавний рівень. До цього спонукають економічні, політичні, наукові та інші зв'язки, які потребують свого правового забезпечення. В умовах воєнного стану, варто зазначити, що законодавча влада України досить своєчасно реагує на виклики, оперативно прийнявши низку законів, призначених регулювати суспільні відносини, спрямованих на захист майнових та немайнових прав держави та окремої людини тощо. Для усунення загрози виникнення колізії в регулюванні цивільних відносин у звичайних умовах і у період воєнного стану необхідно внести зміни і доповнення у розділ І «Основні положення» книги Першої ЦК України «Загальні положення», що стосуються скасування (або призупинення дії на період воєнного часу/стану) положень ЦК України, якими передбачається ускладнена процедура прийняття законів у сфері регулювання цивільних відносин. Оскільки наведені положення ЦК України в умовах активної фази військової агресії можуть стати перепоною для активної законотворчості у галузі регулювання цивільних відносин, забезпечення захисту цивільних прав та інтересів учасників цих відносин.

Список використаних джерел

1. Сучасні проблеми цивільного права та процесу : навч. посіб. /за

ред. Ю. М. Жорнокуя, Л. В. Красицької. Харків : Право, 2017. 808 с.

2. Бірюкова А. Г. Співвідношення приватного та публічного права: дуалістичний аспект. Право і суспільство. № 4. 2018. С. 76-80.

3. Цивільний кодекс Укр. від 16.01.2003 р. Відом. Верховної Ради Укр. 2003. № № 40-44. Ст. 356. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/ 435-15#Text

4. Сафончик О. І. Об'єкти цивільних прав: окремі проблеми рекодифікації цивільного законодавства України. Сучасні тенденції розвитку законодавства України в контексті проведення державних реформ : матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Чернівці, 04 бер. 2021 р.) / відп. ред. Т. А. Латковська. Чернівці, 2021. 332 с.

5. Бровченко Т. І., Миргород В. О. Зловживання цивільними правами. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. Том 31 (70). № 3. 2020. С. 51-56.

6. Клець І. І. Проблеми цивільно-правової відповідальності в ЦК України. Шерешевські читання. Оновлення цивільного кодексу України: концептуальні засади : матер. Всеукр.наук.-практ. конфер. (Одеса, 11 груд. 2020 р.) / за заг. ред. Є. О. Харитонова. Одеса : Фенікс, 2020. С. 187-189.

7. Крусян А. Р. Актуальні проблеми права інтелектуальної власності в Україні: конституційно-правовий контекст. Юридичний вісник. Одеса : Гельветика. 2019. № 4. С.21-29.

8. Проблеми здійснення та захисту цивільних прав в умовах воєнного стану: монографія [Електронне видання] / за ред.: Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, К. Г. Некіт ; упор.- укл. Ю. С. Маршук ; НУ «Одеська юридична академія». Одеса : Фенікс, 2023. 336 с. URL: https://hdl.handle.net/11300/23423

Размещено на Allbest.ru