До питання щодо суб’єктів військових кримінальних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання щодо суб'єктів військових кримінальних правопорушень

Карпенко М.

Фесенко О.

докт.юрид. наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права, ВНЗ "Національна академія управління"

Шнипко О.

канд.юрид. наук, доцент кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права, ВНЗ "Національна академія управління"

Анотація

У статті досліджуються ознаки суб'єкта злочину, які характеризують суб'єктів військових кримінальних правопорушень. Аналізується чинне кримінальне законодавство України та окремих держав світу, що передбачає правові норми, які розкривають особливості, які характерні для суб'єктів військових злочинів. Висловлюється думка про те, що у випадках, коли ознаки суб'єкта військового кримінального правопорушення не мають його чітких ознак, аналізу і врахуванню додатково підлягають загальні положення теорії кримінального права і судова практика.

Ключові слова: військове правопорушення, військове кримінальне правопорушення, військовий злочин, порядок несення або проходження військової служби, кваліфікація військового правопорушення, склад військового злочину, погроза або насильство щодо начальника.

Annotation

The article examines the features of the subject of a crime which characterize the subjects of military criminal offenses. The content of the legal provisions of military and criminal law and their analysis highlights a number of features which are inherent only to the subjects of military criminal offenses directed against the procedure established by law for performing or completing military service. We are talking about those features of a special subject that relate to military personnel, persons liable for military service and reservists during training, as well as other persons specified by law, which are not sufficiently reflected in criminal law and therefore require additional coverage. The author analyzes the current criminal legislation of Ukraine and certain countries of the world, which provides for legal provisions that reveal the peculiarities characteristic of the subjects of war crimes. War crimes can be committed with the intentional joint participation of two or more persons in the form of simple or complex complicity. Military personnel and persons liable for military service and reservists called up for training can act as perpetrators of a war crime, as well as organizers, instigators, and aiders and abettors. Servicemen, persons liable for military service and reservists during training are criminally liable for committing war crimes. Prisoners of war may be held liable under some articles of the Criminal Code. Geneva Convention relative to the Treatment of Prisoners of War of 1949. злочин військовий кримінальний

Вступ

Постановка проблеми. Зміст правових норм військового і кримінального законодавства та їх аналіз висвітлює ряд ознак, які притаманні лише суб'єктам військових кримінальних правопорушень, спрямованих проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби. Мова йде про ті ознаки спеціального суб'єкта, які стосуються військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також інших осіб, визначених законом, що недостатньо відображено у кримінальному законі і тому потребує додаткового висвітлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню питань щодо характеристики суб'єктів військових злочинів присвятили свої наукові праці: Г.В. Андрусів, Д.В. Бараненко, В.М. Білоконев, В.П. Бодаєвський, В.В. Бондарєв, В.О. Бугаєв, С.І. Дячук, М.І. Карпенко, В.І. Касинюк, Т.Ю. Касько, В.А. Клименко, Є.С. Ковалевська, Ю.Б. Курилюк, В.В. Кухар, С.Б. Леонов, А.Р. Мухамеджанова, А.М. Ониськів, В.О. Навроцький, А.С. Осадча, М.І. Панов, О.Р. Полегенька, Є.Б. Пузиревський, М.М. Сенько, О.С. Ткачук, М.С. Туркот, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, І.О. Харь, Г.І. Чангулі та інші вчені.

Крім того, ці питання аналізувались фахівцями у коментарях до відповідних статей Кримінального кодексу України, інших публікаціях практичних працівників, судових рішеннях по конкретних кримінальних провадженнях. Разом з тим, залишаються окремі питання, які потребують додаткового всебічного аналізу і висвітлення.

Метою статті є подальший аналіз і розкриття ознак, які характеризують ряд аспектів, що притаманні суб'єктам військових кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів) та їх представлення для обговорення широким колом фахівців, які цікавляться цією сферою законодавства і його застосуванням у практичній діяльності.

Результати

Частина 1 статті 18 Кримінального кодексу України (далі - КК) передбачає, що "суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність" [1].

В Юридичній енциклопедії термін "суб'єкт злочину" тлумачиться наступним чином, що це "фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, коли може наставати кримінальна відповідальність. Характеризується трьома обов'язковими ознаками. По-перше, суб'єкт злочину може бути тільки особа. ... По-друге, осудною..., яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними. Ця здатність особи означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу та місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків).

Суб'єктом злочину може бути лише особа, яка досягла встановленого кримінальним законом віку" [2, с. 679].

Згідно ч. 2 ст. 18 КК "спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб'єктом якого може бути лише певна особа" [1].

Щодо загальних ознак спеціального суб'єкта, визначених в ч. 2-4 ст. 18 КК, А.С. Осадча зазначає, що це є "осудна, фізична особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності за певний злочин і наділена однією чи кількома додатковими юридичними ознаками, що передбачені у кримінальному законі або прямо випливають із його змісту та обмежують коло осіб, які можуть нести відповідальність за цей злочин" [3, с. 7-8].

Як зазначає Д.В. Бараненко, "спеціальні ознаки суб'єкта злочину за критерієм тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з'ясування нормативного змісту, поділяються на: 1) спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми;

2) спеціальні ознаки, прямо в диспозиціях не зазначені і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину" [4, с. 17].

Розглядаючи ознаки спеціального суб'єкта через призму елементів складу злочину, Д.В. Бараненко зазначає, що "спеціальні ознаки суб'єкта злочину, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України або випливають з її змісту, є такими у складі злочину лише за умови конструктивної сумісності з об'єктом та об'єктивною стороною складу злочину" [4, с. 9]. Розкриваючи зміст спеціального суб'єкта злочину, він зазначає, що "ним є суб'єкт злочину, який має спеціальні (додаткові) ознаки, що передбачені у статтях Загальної та Особливої частини КК України та інших нормативних актах, притаманних суб'єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа" [4, с. 10].

Щодо суб'єктів військових кримінальних правопорушень, яким теж властиві ознаки спеціального суб'єкта, то їх перелік передбачений в ч.2 ст. 401 КК, де зазначено, що "за відповідними статтями цього розділу (розділу ХІХ Особливої частини КК) несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом" [1].

О.Р. Полегенька на підставі проведеного дисертаційного дослідження за темою "Суб'єкт військових злочинів" сформулювала його поняття, як: "фізична особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності, безпосередня постійна або тимчасова діяльність якої пов' язана зі здійсненням військових функцій, котрі певним чином обумовили вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що порушила встановлений порядок проходження (несення) військової служби" [5, с. 13].

На думку одного із авторів цієї статті "суб'єктами військових злочинів, передбачених ст. 402422, 425-435 КК України, можуть бути, в разі їх вчинення, громадяни України (військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів), а в окремих випадках іноземці та особи без громадянства, військовополонені, придатні за станом здоров'я і віком до військової служби і досягли віку з якого можуть проходити військову службу, а також інші особи, визначені законом, у разі порушення встановленого законодавством порядку проходження або несення військової служби за умови досягнення віку з якого настає кримінальна відповідальність. Крім того, за умисну співучасть у військових злочинах, на умовах визначених ст. 26-27 КК, підлягають кримінальній відповідальності і інші фізичні особи як організатори, підбурювачі та пособники" [6, с. 177], що визначено законодавцем в ч. 2-3 ст. 401 КК.

За вчинення військових злочинів несуть кримінальну відповідальність військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, як це зазначено у ст. 401 КК, а також інші особи, визначені законом. Така вказівка містилася в п. 7-8 наказу Генерального прокурора від 29.08.2014 р. № 12гн (із змінами від 20.10.2014 р.) "Про особливості діяльності військових прокуратур" [7]. Нині підслідність кримінальних проваджень щодо військових злочинів покладена на слідчих Державного бюро розслідувань, яке з 27.11.2018 р. розпочало роботу [8; 9].

До відповідальності за деякими статтями КК може бути притягнуто військовополонених. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. у ст. 82 встановлює, що військовополонені підпорядковуються законам, статутам і наказам, які діють у збройних силах держави, що тримає у полоні та яка має право вживати судових чи дисциплінарних заходів щодо будь-якого військовополоненого, який порушив ці закони, статути і накази. Кримінальна відповідальність військовополонених настає за законом держави, яка тримає в полоні, на загальних підставах із військовослужбовцями цієї держави. Але за втечу з полону, спробу втечі і співучасть у втечі військовополонені не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, а до них передбачені лише заходи дисциплінарного стягнення (ст. 91, 92, 93 Конвенції) [10].

Військові злочини можуть бути вчинені за навмисної спільної участі двох чи більше осіб у формі простої чи складної співучасті. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані та резервісти можуть виступати виконавцями військового злочину, а також організаторами, підбурювачами, пособниками. Особи, прирівняні до військовослужбовців, також можуть бути як виконавцями, так і співучасниками злочинів, що кваліфікуються за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Щодо інших осіб, які можуть приймати співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом злочину, то А.С. Осадча дотримується думки, що "загальний суб'єкт злочину повинен визнаватись співвиконавцем злочину із спеціальним суб'єктом лише у випадках, коли він разом із останнім виконав хоча б частину діянь, які утворюють об'єктивну сторону такого складу злочину" [3, с. 12]. Більш конкретно з цього питання висловився законодавець, передбачивши у ч. 3 ст. 401 КК, що "особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу" [1].

Статус військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, як спеціальних суб'єктів, підтверджується положеннями Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до ст. 2 якого "військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності" [11].

Крім того, додатковими ознаками, які засвідчують їх спеціальний статус, є необхідність прийняття Військової присяги (ст. 2 вищезазначеного Закону), наявність військового звання і забезпечення військовою формою, знаками розрізнення (ст. 7 вказаного Закону) т. і.

Інші ознаки, що характеризують їх спеціальний статус, витікають із змісту видів (груп) військових кримінальних правопорушень, передбачених розділом ХІХ Особливої частини КК. Такими ознаками є посада, повноваження і службова діяльність згідно займаної посади, вид Збройних Сил, рід військ / сил, в яких проходить фізична особа військову службу, наявність мирного чи військового часу, тощо. Тому для таких військових злочинів, як "недбале ставлення до військової служби" (ст. 425 КК), "бездіяльність військової влади" (ст. 426 КК), "перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень" (ст. 426-1 КК) важливе значення мають положення ч. 3 ст. 18 КК, в якій законодавець роз'яснив зміст терміну "службова особа", яким роз'яснено, що "службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади..., на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади., центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом" [1].

Одночасно законодавець в пункті 1 примітки до ст. 425 КК роз'ясняє, що "під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування" [1].

Крім того, в ч. 12 ст. 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" дано роз'яснення терміну "військова посадова особа - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов' язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством" [11], який за змістом має схожі ознаки терміну "військові службові особи", але не ідентичний йому.

На відмінність між зазначеними термінами вказує і М.С. Туркот, який зазначає, що "військову службову особу не потрібно плутати з військовою посадовою особою... Адже зміст терміна "військова посадова особа" завжди прив'язаний до штатної посади у ЗС України та інших військових формуваннях і не включає в себе начальників за військовим званням. Якщо сприйняти цю логіку, старший офіцер, який вчинив насильство стосовно підлеглого за військовим званням, перебуваючи тимчасово поза штатом, не може нести відповідальність за вчинене, оскільки на час скоєння службового делікту не обіймав жодної посади" [12, с. 37].

Кримінальна відповідальність суб'єктів військових злочинів за статтями розділу ХІХ Особливої частини КК має свої особливості. Так, в окремих диспозиціях зазначених правових норм як суб'єкти цих злочинів зазначаються лише військовослужбовці. Такими є ч. 1 ст. 406-410, 425426-1, 431 КК. В інших статтях цього розділу ХІХ термін "військовослужбовець не використовується", але із змісту, як диспозиції правової норми, так і інших актів законодавства витікає, що мова йде про військовослужбовців. Це ч. 1 ст. 411-422, 427-430 КК. Разом з тим із змісту положень ч. 1 ст. 402 ("Непокора"), ч. 1 ст. 403 ("Невиконання наказу"), ч. 1 ст. 404 ("Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків"), ч. 1 ст. 405 ("Погроза або насильство щодо начальника") можна зробити висновок, що за певних обставин працівник Збройних Сил України або іншого військового формування, створеного відповідно до законів України, при виконанні обов'язків за посадою може не виконати відповідний наказ чи здійснить погрозу або насильство щодо начальника, будучи незадоволеним його службовою діяльністю.

Разом з тим, аналіз винесених протягом 2011-2022 років судами України обвинувальних вироків за вчинення злочинів, передбачених ст. 405 КК, не містить інформації про засудження за їх вчинення працівників (не військовослужбовців). Тому можемо вести мову лише про теоретичні аспекти зазначених питань. В цьому контексті набуває актуальності питання чи можуть бути суб'єктами окремих військових кримінальних правопорушень, наприклад члени добровільних формувань територіальних громад чи окремі громадяни (партизани) на території тимчасово окупованих російською федерацією території України ?

Згідно з ст. 1 Закону України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" від 3 березня 2022 року № 2114-ІХ [12] "у період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України".

Крім того, ст. 2 вказаного Закону передбачає, що "застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до цього Закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України" [13].

Як зазначає Д.В. Бараненко, "встановлення ознак спеціального суб'єкта злочину у ряді випадків має пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину. Відсутність таких ознак у певних випадках є підставою для твердження про відсутність у діянні особи складу злочину, що має наслідком або закриття кримінальної справи, або винесення виправдовувального вироку. Водночас при відсутності необхідних ознак спеціального суб'єкта не виключається кримінальна відповідальність за інший злочин (за наявності ознак його складу)" [4, с. 15]. Більше того "кожна особа, яка у кримінально-правових відносинах виступає спеціальним суб'єктом злочину, виявляє комплекс певних властивостей, що не завжди мають прямий нормативний зв'язок зі складом злочину. Такі властивості щодо спеціальних ознак суб'єкта злочину можуть мати ненормативний (фактичний) зв'язок, а можуть існувати нейтрально - характеризувати певним чином особу злочинця, але від додаткових ознак суб'єкта злочину не залежати"[4, с. 15].

Аналіз кримінального законодавства Норвегії, Республіки Польща, США, Швеції свідчить, що за певних умов цивільні особи можуть нести кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.

Зокрема, згідно § 4 Військового кримінального кодексу Норвегії під військовослужбовцями у цьому Законі розуміються:

"3. Добровольці, які знаходяться на службі у збройних силах, ...

4. Цивільні військові особи на відповідних посадах, за виключенням службовців на службі комплектування і військової юридичної служби" [14, с. 321 - 322].

Відповідно до ст. 317 КК Республіки Польща "§ 2. Положення ст. 356 - 363 (злочини проти правил несення служби, злочини проти військового майна), а також у випадках вчинення злочину, передбаченого у цих статтях, загальні положення, що стосуються військовослужбовців, застосовуються відповідно також до співробітників армії.

§ 3. Положення Військової частини застосовуються відповідно також до інших осіб, якщо це встановлено законом" [15].

Єдиний кодекс військової юстиції США не передбачає визначення поняття суб'єкта військових злочинів, передбачених окремими статтями розділу Х цього Кодексу. Тому у ст. 77 поняття суб'єкта цих злочинів, визначено "будь-яку особу, що може бути покарана згідно з цим розділом, яка: по-перше, вчиняє злочини, передбачені цим розділом або допомагає, підбурює, консультує, командує, забезпечує його вчинення; або, по-друге, особа, яка сприяє вчиненню діяння, яке, якщо воно безпосередньо вчиняється нею" (неофіційний переклад) [16].

Цікавою і відмінною від попередніх положень проаналізованих КК зазначених держав щодо визначення статусу суб'єктів злочинів військовослужбовців є відповідні положення КК Швеції, у ст. 3-4 якого зазначено наступне:

"Стаття 3. Для цілей цієї Глави (21-ї) всі ті, хто зобов'язаний служити у збройних силах, повинні розглядатися в якості військовослужбовців.

Під збройними силами варто також розуміти такими:

1) офіцерів поліції, які не підлягають службі у збройних силах, але зобов' язані приймати участь у захисті Королівства;

2) вартових і осіб, які наглядають за територією, яка охороняється, що призначаються у відповідності з Актом про Охорону Важливих Споруд;

3) всіх інших осіб, інакшим чином прикріплених до з' єднань збройних сил, коли такі з' єднання знаходяться на полі битви або діють за подібних обставин, і

4) членів організованого руху опору.

Стаття 4. Положення цієї Глави, що відносяться до військовослужбовців, повинні також застосовуватися до:

1) військовополонених;

2) учасників війни, інтернованих протягом війни, в якій Королівство є нейтральним, і іноземців, які перебувають чи залишаються з військовополоненими або з інтернованими учасниками війни з метою здійснення медичної чи духовної турботи" [17, с. 172 - 173].

Висновки

- вік, осудність, його статус (військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст під час проходження зборів), інші особи, визначені законом (правові норми відповідних актів законодавства);

- військове звання, штатна посада, яку обіймав правопорушник під час вчинення військового кримінального правопорушення, обсяг повноважень;

- спеціальні ознаки суб'єкта злочину, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми;

- спеціальні ознаки, прямо в диспозиціях не зазначені і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину.

У випадках, коли ознаки суб'єкта військового кримінального правопорушення не мають його чітких ознак, аналізу і врахуванню додатково підлягають загальні положення теорії кримінального права і судова практика.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України [Текст] : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2001. № 25 - 26. Ст. 131.

2. Тацій В.Я. Суб'єкт злочину // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 1998 - Т. 5: П-С. - 2003. - 736 с.: іл.

3. Осадча А.С. Спеціальний суб'єкт злочину: генезис, функції, проблеми кваліфікації: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / А.С. Осадча. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків. 2015. 21 с.

4. Бараненко Д.В. Спеціальний суб'єкт злочину: кримінально-правовий аналіз: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Д.В. Бараненко. Академія адвокатури України. Київ. 2009. 24 с.

5. Полегенька О.Р. Суб'єкт військових злочинів: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.Р. Полегенька. Донецький юридичний інститут МВС України. Кривий Ріг. 2019. 21 с.

6. Карпенко М.І. Теоретико-методологічне дослідження злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за кримінальним кодексом України: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08 / М.І. Карпенко. Університет державної фіскальної служби України. Ірпінь. 2020. 547 с.

7. Про особливості діяльності військових прокуратур [Текст] : наказ Генеральної прокуратури України від 29 серпня 2014 р. № 12 гн / Архів Генеральної прокуратури України за 2014 р.

8. Про Державне бюро розслідувань [Текст] : Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-УШ // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 68. Ст. 55.

9. ДБР розпочало свою роботу: вже є два провадження щодо правоохоронців. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.5.ua/politvka/dbr-rozpochalo-svoiu-robotu-vzhe-ie-dva- provadzhennia-shchodo-pravookhorontsiv-181974.html. Дата звернення: 02 грудня 2022 р.

10. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими: Женева, 12.08.1949. Офіційний вісник України. 2010. № 62. Ст. 2179.

11. Про військовий обов'язок і військову службу [Текст]: Закон України в редакції від 4 квітня 2006 р. № 3597-IV / Офіційний вісник України. 2006. № 17. Ст. 1261.

12. Туркот М.С. Загальна характеристика військових кримінальних правопорушень // Військові кримінальні правопорушення: Розділ ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу України з постатейними матеріалами практики Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Верховного Суду, апеляційних і місцевих судів. Станом на 11 січня 2021 р.: наук.-практ. посіб. / уклад.: М.С. Туркот, А.В. Столітній, Г.М. Рябенко, С.В. Шмаленя, О.М. Хоменко, В.М. Александров; за ред. канд. юрид. наук, доцента М.С. Туркота. Київ, Норма права, 2020. 478 с.

13. Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України [Текст]: Закон України від 3 березня 2022 року № 2114-ІХ / Голос України. 06.03.2022. № 47.

14. Уголовное законодательство Норвегии / Науч. ред. и вступ. статья докт. юрид. наук, профессора Ю.В. Голика; перевод с норвежского А.В. Жмени. СПб: "Юридический центр Пресс", 2003. 375 с.

15. Карний кодекс Республіки Польща / Наук. ред. д.ю.н., проф. П.С. Берзіна; переклад з польської Г.В. Бормецької. Київ: ВАІТЕ, 2015. 172 с.

16. Uniform Code of Military Justice, 1951 [Електронний ресурс]. Режим доступу: httos://www.law.comell.edu/uscode/text/10/subtitle-A/part-II/chapter-47; MANUAL FOR

17. COURTS-MARTIAL UNITED STATES (2000 EDITION) // The 2000 Edition of the MCM is a complete revision incorporating all Executive Orders (1984 MCM, Changes 1-7, and 1995, 1998, and 1999 Amendments). Copies of cach Executive Order can be found in Appendix 25, page IV-1 - IV-126.

18. Уголовный кодекс Швеции / Научные редакторы проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Перевод на русский язык С.С. Беляева. СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001. 320 с.

Размещено на Allbest.ru