Міжнародні екологічні злочини РФ на території України та перспективи притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні екологічні злочини РФ на території України та перспективи притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення

Наталія Рафаелівна Малишева, доктор юридичних наук,

професор, академік НАПрН України, завідувачка відділу І

нституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Резюме

Стаття присвячена дослідженню національних та міжнародних механізмів кримінальної відповідальності за екоцид в контексті військової агресії рф проти України. Акцентується на особливостях складу відповідного злочину, передбаченого ст. 441 Кримінального кодексу України. Аналізуються труднощі в застосуванні відповідної статті, пов'язані як з недосконалістю її тексту, так і з відсутністю чітких критеріїв визначення самого явища екоциду за міжнародним правом та національним законодавством України. Досліджуються міжнародно-правові аспекти кримінальної відповідальності за екологічні злочини, зокрема перспективи доповнення Римського статуту Міжнародного кримінального суду новим злочином «екоцид», його включенням до сфери юрисдикції цього судового органу. Зважаючи на те, що кримінальна відповідальність за екоцид, передбачена як національним законодавством України, так і опосередковано - міжнародно-правовими актами, може бути застосована лише до фізичних осіб, що є безпосередніми заподіювачами відповідної шкоди, підтримується пропозиція створення спеціального міжнародного трибуналу ad-hoc для розслідування злочинів рф в Україні. Підкреслюється, що до юрисдикційних повноважень цього трибуналу в комплексі питань, пов'язаних з розслідуванням гуманітарних та інших злочинів рф, повинно бути включено розслідування злочинів екоциду.

Ключові слова: міжнародні екологічні злочини, військова агресія рф в Україні, екоцид, міжнародна кримінальна відповідальність, Римський статут МКС, спеціальний міжнародний трибунал ad-hoc.

Summary

Nataliia Malysheva. International environmental crimes of the russian federation on the territory of Ukraine and the prospects of criminal responsibility for their committing.

The article is devoted to the study of national and international mechanisms of criminal responsibility for ecocide in the context of the military aggression of the russian federation against Ukraine. Emphasis is placed on the specifics of the crime under Article 441 of the Criminal Code of Ukraine, as well as the corresponding norms of the criminal legislation of other countries where such responsibility is established. All elements of the composition of this crime, difficulties in applying the relevant legal norm related to both the imperfection of its text and the lack of clear criteria for defining the phenomenon of ecocide itself under international law and the national legislation of Ukraine are analyzed. It is emphasized that the term “ecocide” is not yet used in current acts of international law. However, this does not mean that the perpetrators cannot be brought to justice for this international crime. International legal norms, which already make possible to punish those guilty of environmental crimes during military operations, are cited. The genesis of the concept of “ecocide” in the doctrine of international law, modern and promising international legal principles of criminal responsibility for environmental crimes, in particular the achievements in working out the issue of supplementing the Rome Statute of the International Criminal Court with the new crime “ecocide”, including it in the jurisdiction of this judicial body are analyzed. Criminal responsibility for ecocide, provided both by the national legislation of Ukraine and indirectly by international legal acts, can be applied only to natural persons who are the direct inflictors of the corresponding damage. However, the main perpetrators of these crimes are those who initiated military aggression and gave orders that, among other things, led to large-scale environmental damage. Taking this into account, the proposal officially expressed by Ukraine at various levels, to create a special international ad-hoc tribunal for investigation of russian crimes in Ukraine is supported. It is emphasized that the jurisdictional powers of this tribunal in the complex of issues related to the investigation of humanitarian and other crimes of the russian federation should include the investigation of crimes of ecocide.

Key words: international environmental crimes; military aggression of the rf in Ukraine; ecocide; international criminal respon-sibility; Rome Statute of ICC; special international ad-hoc tribunal.

Дев'ятий рік триває неоголошена війна російської федерації проти України. Спершу вона носила достатньо локалізований характер, світом здебільшого сприймалась як внутрішній військовий конфлікт на Сході України і отримала назву «гібридної війни». Відповідна гібридність, однак, коштувала Україні понад 10000 життів наших захисників, втричі більше поранених, знищеної або пошкодженої інфраструктури, зламаних доль сотень тисяч українців, вимушених полишати свої домівки і поневірятися по світу1. Ці страшні гуманітарні наслідки відтісняли з переднього плану збитки іншого, екологічного характеру, які вже тоді (2014-2021 рр.) були величезними. Адже на території окупованої частини Луганської та Донецької області була зосереджена п'ята частина промислового потенціалу України, що охоплює 5,5 тис. промислових підприємств, серед яких 78 % віднесені до категорії потенційно небезпечних об'єктів2,3. Вони безжально нищились військами рф та їх найманцями. За оцінкою експертів Програми ООН з навколишнього середовища (далі - ЮНЕП), внаслідок військових дій на Донбасі тільки упродовж 2014-2018 рр. зруйновано екосистеми на території щонайменше 530 тисяч га, зокрема у 18 заповідних об'єктах загальною площею 80 тисяч га. Знищено чи пошкоджено 150 тисяч га лісів4, завдано значну кількість інших екологічних збитків, вплив яких уже тоді вийшов за межі регіону бойових дій.

А з початку повномасштабного вторгнення російських загарбників на територію України у лютому 2022 р. рівень загрози екологічній безпеці ще багатократно підвищився. До традиційних негативних екологічних наслідків військових злочинів додалася реальна можливість ядерної аварії, оскільки сьогоднішні воєнні дії створили радіаційну загрозу, що у випадку її реалізації здатна в 10 разів перевищити негативний вплив аварії 1986 р. на Чорнобильській АЕС і завдати довготривалої непоправної шкоди не лише в Україні, а й у Європі та світі. Йдеться про те, що війна рф проти України ведеться в периметрі трьох потужних атомних електростанцій: Хмельницької, Південно-Української та найбільшої в Європі Запорізької АЕС, над якими повсякчас літають російські ракети, здійснюються різного роду провокаційні акції. До цього слід додати злочинні дії окупантів в зоні законсервованої Чорнобильської АЕС.

Щодо екологічних злочинів, які вчиняються рф на території України, все частіше вживається термін «екоцид» та звучать заклики до притягнення росії за такі злочини до міжнародної та національної кримінальної відповідальності. Спробуємо в цьому контексті розібратися, чи є у цих закликів правові перспективи і, якщо є, то які.

Зазначимо, що термін «екоцид» вперше був використаний у 1970 р. американським біологом Артуром Галстоном на Конференції з питань війни та національної відповідальності, що відбулась у Вашингтоні, округ Колумбія США. У 1972 р. Улоф Пальме, прем'єр-міністр Швеції, згадав про «екоцид» у своїй вступній промові на Конференції ООН з навколишнього середовища у Стокгольмі. У 1973 р. почесний професор міжнародного права Прінстонського університету (США) Річард А. Фальк розробив проєкт Конвенції про екоцид, зазначивши у преамбулі, «що людина свідомо чи несвідомо завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу як в мирний час, так і під час війни»5. У 1985 р. Спеціальний доповідач Комісії ООН з питань прав людини, Бенджамін Вітакер, обраний для аналізу ходу ратифікації Конвенції 1948 р. про попередження злочинів геноциду і покарання за нього, а також для напрацювання пропозицій щодо нових методів попередження, виступив за включення до визначення «геноциду» поняття «екоцид», пропонуючи розуміти його як несприятливі, часто непоправні, зміни в навколишньому середовищі.., вчинені чи-то навмисно, чи-то через злочинну недбалість6. Однак ця пропозиція не знайшла одностайної підтримки і прийнята не була.

Відтоді концепт «екоциду» активно присутній у доктрині міжнародного кримінального права, однак нормативного закріплення в міжнародно-правових договірних інструментах злочин екоциду допоки не отримав, хоча пропозицій щодо цього лунало чимало.

«Попереду» міжнародного права в закріпленні екоциду як одного із найбільш серйозних злочинів проти безпеки людства та міжнародного правопорядку пішло національне законодавство деяких країн. До речі, вперше норму про кримінальну відповідальність за цей злочин було закріплено в Кримінальному кодексі РФ від 13 червня 1996 р. (ст. 358). Екоцидом при цьому визнавалось «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу»7. У подальшому майже ідентичні норми (з деякими модифікаціями, здебільшого в частині санкцій, наприклад, в Республіці Казахстан - навіть позбавлення громадянства) з'явились в кримінальному законодавстві ще восьми пострадянських держав: ст. 131 КК Республіки Білорусь8; ст. 400 КК Республіки Таджикистан9; ст. 409 КК Грузії10; ст. 136 КК Республіки Молдова11; ст. 394 КК Республіки Вірменії12; ст. 169 КК Республіки Казахстан13; ст. 409 КК Республіки Киргизстан14. Стаття «Екоцид» такого самого змісту була включена і до Кримінального кодексу України (ст. 441 КК України).

Слід зазначити, що лише КК Грузії дещо розвинув формулювання складу відповідного злочину, передбачивши змінами до закону від 28 квітня 2006 р. частину другу ст. 409, якою було встановлено підвищену відповідальність за ті самі діяння екоциду, але вчинені під час збройного конфлікту. Такі дії можуть потягти за собою більш суворе покарання - аж до довічного позбавлення волі.

Здійснювалися спроби ввести концепт екоциду в кримінально-правове поле й деяких інших держав (Франції, Бельгії, Португалії, Бразилії, Фінляндії, Канади, Великої Британії, Чилі та інших)16. Однак ці спроби не мали успіху, оскільки відповідні законодавчі ініціативи не знаходили підтримки більшості законодавців цих країн. Так, законопроєкт щодо включення злочину екоциду до Кримінального кодексу Франції в 2019 р. було відхилено на таких підставах: нечіткість редакції тексту статті, що суперечить конституційному принципу ясності кримінального закону, недоведеність нагальної необхідності запровадження цього правопорушення дуже загального характеру, коли наявний законодавчий арсенал повністю охоплює потреби практики; відсутність міжнародно визнаних критеріїв екоциду.

Ті самі вади присутні у чинних формулюваннях відповідного складу злочину в пострадянських кримінальних кодексах. Запровадження їх в законодавчу практику призвело до того, що, за наявною у відкритих джерелах інформацією, в жодній з держав, де відповідна стаття існує, за весь період її закріплення вона застосована не була.

Невдалими були й декілька здійснених спроб притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид в Україні, хоча стан довкілля, що міг би характеризуватись таким, що загрожує екологічною катастрофою, фіксувався неодноразово. Безумовно, нинішня агресія рф проти України таку катастрофу наблизила в геометричній прогресії. Тому важливо детально проаналізувати можливості національного права України в покаранні винних за екоцид, виходячи з чинної конструкції ст. 441 КК України.

Насамперед зазначимо, що кримінальне правопорушення (злочин) екоциду, на відміну від 22 інших екологічних кримінальних правопорушень, передбачених статтями Розділу VIII КК України «Кримінальні правопорушення проти довкілля» - єдиний екологічний злочин, вміщений до Розділу ХХ КК України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Це є відображенням міжнародного характеру відповідного злочину, його категоризації та ступеня суспільної небезпеки. Зважаючи на покарання, передбачене за його вчинення (позбавлення волі на строк від 8 до 15 років), екоцид за кримінальним законодавством України (ч. 6 ст. 12 КК України) належить до особливо тяжких злочинів.

Родовим об'єктом цього злочину є суспільні відносини щодо забезпечення безпеки людства і міжнародного правопорядку, а його безпосереднім об'єктом - суспільні відносини, спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини як біологічного виду та соціальної спільності в безпечному природному довкіллі.

Системний аналіз доктринальних міжнародно-правових джерел у предметній сфері дає підстави об'єктивну сторону екоциду розуміти як використання геофізичних, метеорологічних, військових та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, її біосфери, літосфери, гідросфери, атмосфери, а також навколоземного космічного простору. Обов'язковою умовою об'єктивної сторони відповідного злочину є масовість знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки. Кримінальний закон України не містить уточнення характеристик «масовості» знищення чи отруєння природних ресурсів. Утім, аналіз норм міжнародного права навколишнього середовища, а також спеціальної природничої, зокрема, екологічної, літератури дає підстави стверджувати, що масовим може вважатись повне знищення хоча б одного виду рослинного чи тваринного світу, або часткове знищення видів біологічних ресурсів, що ставить такі види під загрозу зникнення в регіональному чи глобальному масштабі, а це своєю чергою через зв'язки в екосистемі спричиняє незворотну шкоду біологічному різноманіттю, життю та здоров'ю людини як біологічного виду18. Ознака «масовості» у формулюванні ст. 441 ККУ поширюється не лише на об'єктивну сторону знищення тваринного чи рослинного світу, а й на отруєння атмосфери, водних ресурсів, а також здійснення інших дій, здатних спричинити екологічну катастрофу. До інших дій, у розумінні ст. 441 ККУ, зокрема, належить знищення чи отруєння інших природних ресурсів: земельних, гірничих, лісових, кліматичних, інших. У цьому контексті відповідне отруєння повинно мати великі масштаби поширення, точні розміри якого законодавство не визначає, але експертна оцінка яких має брати до уваги незворотність шкідливих наслідків для природних комплексів, непоновлюваність природних ресурсів (нездатність цих ресурсів відновлювати свій кількісний та якісний стан після використання, або їх відновлення протягом дуже тривалого часу19), вплив таких процесів на природне середовище в цілому та здоров'я великої кількості людей. Як альтернативна, але важлива умова впливу таких процесів, має розглядатись і їх транскордонний вплив, тобто вихід шкідливих деструктивних змін в природному середовищі за географічні межі держави походження. Такі, за загальним правилом незворотні зміни, що супроводжуються нанесенням величезної шкоди природному середовищу, масовою загибеллю тварин, рослин і людей, або створюють невідворотну загрозу такої загибелі, охоплюються поняттям «екологічна катастрофа». Саме науково доведена і офіційно визнана можливість настання такої катастрофи на певній, великій за масштабами території є необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 441 ККУ «Екоцид».

Екологічні катастрофи поділяються на локальні та глобальні. При цьому глобальні екологічні катастрофи наразі є лише гіпотетичними. А локальні, які в останні десятиліття констатувалися нечасто, завжди мали транскордонні ефекти. Екологічні катастрофи можуть мати природне походження (затоплення великих островів, які спричиняють масове знищення їх біологічних ресурсів і виключають можливість подальшої життєдіяльності людини, породжуючи проблему екологічних мігрантів), а можуть мати антропогенну (техногенну) генезу (Чорнобильська катастрофа 1986 р., аварія на АЕС у Фукусімі, Японія 2011 р.), зокрема, можуть бути результатом воєнних дій і збройних конфліктів. В останньому випадку воєнні дії часто спричиняють аварії техногенного характеру, що завдають величезної екологічної шкоди. Саме такі ситуації мають місце в результаті воєнної агресії рф в Україні. За даними UNEP, внаслідок військових дій постраждала переважна більшість регіонів країни. До того ж спектр руйнувань досить широкий: відбулися інциденти на атомних електростанціях та об'єктах, в енергетичній інфраструктурі, включаючи танкери-сховища нафти, нафтопереробні заводи, бурові платформи та газові об'єкти, розподільні трубопроводи, шахти, промислові об'єкти та підприємства з переробки сільськогосподарської продукції21. Вогонь після бомбардувань безперешкодно поширюється, знищуючи лісові та інші екосистеми. Особливу небезпеку становлять пожежі у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, куди ще 24 лютого зайшли російські окупанти22, а також окупація рашистами Запорізької АЕС.

Злочин екоциду за законодавством України може вчинятись виключно у формі дії, що випливає з формулювання відповідної норми кримінального законодавства, а саме її частини «а також вчинення інших дій…» (далі за текстом статті), саме дій, а не діянь, які охопили б і бездіяльність.

З точки зору суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умислом (прямим чи непрямим). Спеціальний суб'єкт за цим складом злочину не передбачений. Це означає, що ним може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Важливою умовою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 441 ККУ є встановлення причинного зв'язку між діями конкретної особи/конкретних осіб і наслідками, що настали. Наголошуємо, що причинний зв'язок за цим складом злочину є не лінійним, а багатоступеневим, і в наших випадках передбачає доведення комплексу різнопорядкових зв'язків: 1) виявлення фактів масової деградації довкілля, що призвело чи реально може призвести до екологічної катастрофи (повного або часткового знищення флори та/чи фауни на великій за обсягом території, катастрофічного забруднення атмосфери, морських чи прісних вод (перевищення кількісних та якісних екологічних стандартів і нормативів), що спричинило непоновлювані втрати біологічних ресурсів) - підтверджується даними моніторингу, в т.ч. космічного, офіційним визнанням великої за масштабами території зоною надзвичайної екологічної ситуації, а також науковими дослідженнями щодо довготривалості, непоновлюваності такого стану; 2) зафіксована наявність критичних порушень норм екологічної безпеки (ГДВ, ГДС, ГДР, лімітів природокористування) в певних часових проміжках і в територіальному розрізі, які могли призвести до екологічної катастрофи (у наших випадках - підтверджується офіційними даними фіксації правопорушень тощо), 3) доведення прямого причинного зв'язку між настанням/можливістю настання екологічної катастрофи і зафіксованими порушеннями норм екологічного законодавства (підтверджується серед іншого даними новітніх наукових досліджень); 4) зіставлення екологічних показників від усіх наявних на певній території джерел забруднення (іншої деградації), щоб виключити можливий поєднаний вплив різних джерел, який у комплексі з метеорологічними умовами (які також мають бути досліджені) міг призвести до відповідної екологічної катастрофи, якої можна було б уникнути у випадку ізольованої дії одного джерела (джерел одного об'єкта); 5) якщо буде підтверджений причинний зв'язок між впливом конкретного джерела деградації та настанням/можливістю настання) екологічної катастрофи, слід довести вину у формі прямого чи непрямого умислу конкретної особи/осіб, яка вчинила відповідні дії, або на яку/які покладено відповідальність за відповідну сферу, від якої походили дії, що призвели до небезпечних екологічних наслідків.

Підсумовуючи цю частину дослідження, можна констатувати, що наразі існує реальна загроза локальної екологічної катастрофи в районі бойових дій в Україні, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 441 КК України. Однак наявність такої катастрофи в її науковому сенсі (фактор непоновлюваності, стійкої довготривалої втрати природних ресурсів чи властивостей) підлягає доведенню. Крім того, у ході процесуальних дій слід встановлювати причинний зв'язок відповідного стану довкілля з винною протиправною поведінкою конкретних осіб. Вважаємо, що тільки дотримання всіх наведених вище умов може бути запорукою притягнення до кримінальної відповідальності конкретних осіб з числа військових рф, винних у вчиненні дій, що підпадають під ознаки екоциду в розумінні ст. 441 КК України.

Додаткові труднощі притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид на нинішньому етапі широкомасштабних бойових дій пов'язані також з проблемами ідентифікації конкретних суб'єктів злочину

- винуватців кожного епізоду спричинення екологічної шкоди масштабів екоциду, оскільки власне таким винуватцем є рф як держава, що розв'язала агресивну війну проти нашої країни. Виходячи з цього, важливо перевести наше дослідження в площину міжнародного права, тим більше, що склад злочину «екоцид» за законодавством України є злочином проти безпеки людства і міжнародного правопорядку. А це означає, що такий правопорядок має отримати міжнародно-правове регулювання, а чіткі критерії екоциду повинні знайти закріплення на міжнародному рівні.

Міжнародне право до сьогодні не оперує поняттям «екоциду», не передбачає міжнародної кримінальної відповідальності суб'єктів міжнародного права за цей злочин. Однак міжнародне право, хоч і опосередковано, регулює відносини щодо міжнародних екологічних злочинів, якщо такі злочини пов'язані з воєнними конфліктами. Вперше відповідальність за такі злочини позначена в міжнародних актах, що регламентують правила ведення збройних конфліктів. Так, ст. 55 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 р. регламентовано, що під час воєнних дій слід проявляти турботу про захист природного середовища від обширної, довгострокової та серйозної шкоди. А ч. 3 ст. 35 того самого Протоколу забороняється застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті заподіяти або, як можна очікувати, завдати великої, довготривалої та серйозної шкоди природному середовищу і тим самим спричинять збитки здоров'ю чи виживанню населення23.

Міжнародно-правовим актом спеціального регулювання відповідних відносин стала Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (набула чинності 5 жовтня 1978 р.), якою шкода довкіллю внаслідок військових дій вже кваліфікується як загроза міжнародній безпеці. Конвенція містить організаційно-інституційні механізми, які вже сьогодні слід починати застосовувати стосовно злочинів екоциду, що вчиняються рф в Україні24.

Питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб за воєнні злочини розглядалось на рівні ООН, її Генеральної асамблеї з 1948 р., а отримало своє вирішення шляхом створення в 1998 р. Міжнародного кримінального суду - першого постійно діючого міжнародного органу кримінальної юстиції. З процесуальної точки зору екоцид формально не підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (далі - МКС). Основним міжнародним договором, що регулює юрисдикцію МКС, є Римський статут25. Згідно зі ст. 5.1 Римського статуту МКС має юрисдикцію відносно таких злочинів: а) злочин геноциду; b) злочин проти людяності; c) воєнні злочини; d) злочин агресії.

Але міжнародною багатосторонньою групою експертів Фонду «Стоп екоцид» уже напрацьований і в червні 2021 р. офіційно представлений на розгляд проєкт доповнень Римського статуту новим злочином «екоцид». Проєктом запропоновано зміни до Преамбули Римського статуту, введення до ст. 5(1) нового пункту «e) злочин екоциду», введення нової статті 8 ter, в якій пропонується визначення екоциду і розкриваються всі його складові та ознаки. Екоцидом у проєкті визнаються незаконні або необґрунтовані діяння, вчинені з усвідомленням того, що існує значна ймовірність серйозної широкомасштабної чи довготривалої шкоди навколишньому середовищу, завданої цими діяннями. В пояснювальній записці до проєкту підкреслюється, що передбачене діяння може вчинятися як у формі дії, так і у формі бездіяльності, причому являти собою як окремі діяння, так і кумулятивні дії (бездіяльність). Це суттєво розширює об'єктивну сторону екоциду порівняно з нормою, передбаченою ст. 441 КК України, адже остання обмежує відповідне злочинне посягання лише дією. «Навколишнє середовище», згідно з проєктом, отримало широке тлумачення і означає Землю, її біосферу, кріосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу, а також космічний простір. Під «серйозною» пропонується розуміти шкоду, що передбачає дуже несприятливі зміни, порушення чи шкоду будьякому елементу навколишнього середовища, включаючи серйозний вплив на життя людей або природні, культурні чи економічні ресурси. «Широкомасштабна» означає шкоду, яка виходить за рамки обмеженої географічної території, перетинає державні кордони або така, що охоплює цілу екосистему чи вид, або велику кількість людей. «Довготривалою» пропоновано визнавати незворотну шкоду або шкоду, яка не може бути відшкодована шляхом природного відновлення протягом розумного періоду часу. Відповідні зміни планується також внести до Правил процедури та доведення МКС, а також до документа Статуту «Елементи злочину»26.

У випадку, якщо відповідні зміни будуть прийняті, і екоцид як п'ятий міжнародний злочин буде введений в тіло Римського статуту, це надасть можливість будь-якій державі-учасниці звертатись до МКС для притягнення до кримінальної відповідальності винних у діяннях, що підпадають під ознаки екоциду.

Варто підкреслити, що і зараз, поки ці доповнення до Римського статуту ще не прийняті, юрисдикція МКС дозволяє розглядати злочинні посягання на довкілля, причому саме в контексті воєнних злочинів. Так, ст. 8. 2b (iv) Cтатуту передбачає міжнародну кримінальну відповідальність за такі серйозні порушення законів та звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, як навмисне здійснення нападу, коли відомо, що такий напад став причиною значного довготривалого та серйозного збитку навколишньому природному середовищу… Екологічні наслідки злочинів рф проти довкілля України повністю вписуються у відповідні правові рамки.

Україна поки не стала Стороною Римського статуту, хоча підписала його ще 20 січня 2000 р., але до цього часу не ратифікувала. Вважаємо, що наша країна не повинна зволікати з ратифікацією цього важливого міжнародного документа. При цьому наголошуємо, що ця ратифікація є обов'язком України за Угодою про асоціацію. Набуття статусу Сторони відповідного міжнародного договору надасть нашій державі низку переваг, зокрема участь у формуванні складу МКС та можливість звертатися до Суду з усього спектру його юрисдикції.

кримінальний екоцид військова агресія

Висновки

Злочини проти довкілля, які вчиняються під час воєнних дій рф в Україні, є безпрецедентно масштабними і не можуть залишитись безкарними. Як міжнародне, так і національне право вже сьогодні передбачають певні механізми, які дозволяють притягнути винних у відповідних злочинах до кримінальної відповідальності, а також стягнути з них спричинену шкоду. Однак шлях до того, щоб ці механізми запрацювали, тобто для можливості їх повноцінного застосування, є досить складним і багатовекторним. Причому для успіху справи Україна повинна вже сьогодні здійснювати низку невідкладних заходів.

Насамперед важливо грамотно фіксувати факти таких злочинів, з урахуванням усіх вимог матеріального та процесуального права, приділяючи особливу увагу встановленню всіх елементів об'єктивної сторони злочинів, особливо причинного зв'язку катастрофічних екологічних наслідків з конкретними військовими діяннями певних осіб. Позитивно, що така робота вже ведеться. Для цього під егідою Державної екологічної інспекції України вже в квітні 2022 р. створено спеціальний оперативний штаб з фіксації екологічних злочинів27. Вважаємо також, що слід більш активно залучати до цієї проблематики міжнародні організації екологічного профілю, максимально привертаючи їх увагу до відповідних злочинів та їх наслідків, а також запрошувати міжнародних та зарубіжних експертів до їх фіксації.

Україні варто врешті вирішити питання ратифікації Римського статуту МКС, що надасть можливість звертатись до цієї міжнародної інституції щодо військових злочинів рф в Україні, в тому числі - з екологічним компонентом.

Слід також на різних рівнях підтримувати ідею включення до Римського статуту нового злочину «екоцид» і всіляко сприяти доведенню до завершення розпочатого у відповідному напрямі процесу.

Усі наявні на сьогодні національні та міжнародні інструменти притягнення до відповідальності винних в екологічних злочинах стосуються фізичних осіб, безпосередньо причетних до відповідних злочинних діянь. Водночас найбільш важливо, щоб до відповідальності за агресивні дії рф на території України, наслідком яких є екологічна шкода, були притягнені не лише безпосередні виконавці, а насамперед ті, хто планував та організовував такі діяння, віддавав накази щодо їх вчинення. Для цього недостатньо сьогоднішніх юрисдикційних інстанцій. Тому на державному і міжнародному рівнях Україні необхідно вести планомірну роботу щодо створення спеціального міжнародного трибуналу ad-hoc для притягнення до відповідальності головних винуватців військових злочинів рф в Україні. Одним із напрямів діяльності цього трибуналу має стати притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за злочини екоциду.

Література

1 Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини. Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня - 15 серпня 2017 р. URL: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf

2 Пріоритетні напрями протидії екологічним і техногенним загрозам в зоні військового конфлікту на Сході України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/nacionalna-bezpeka/prioritetni-napryami-protidii-ekologichnim-i-tekhnogennim-zagrozam

3 Резніков О. ОРДЛО знаходиться на межі екологічної катастрофи. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/02/21/novyna/ suspilstvo/ordlo-znaxodytsya-mezhi-ekolohichnoyi-katastrofy-reznikov

4 Мир и безопасность. Донбасс - на пороге экологической катастрофы. 6 ноября 2018. URL: https://news.un.org/ru/story/ 2018/11/1342192

5 Lisa M. Brady. The Invention of Ecocide: Agent Orange, Vietnam, and the Scientists Who Changed the Way We Think about the Environment by David Zierler (review). Journal of Cold War Studies, 16 (1). Р. 224-226.

6 Revised and updated report on the question of the prevention and punishment of the crime of genocide prepared by B. Whitaker.

Doc. UN Economic and Social Council. Commission on Human Rights. 38 session. E/CN.4/Sub.2/1985/6, 2 July 1985.

7 Уголовный кодекс Российской Федерации. URL: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/

8 Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля 1999 г. URL: https://kodeksy-by.com/ugolovnyj_kodeks_rb/131.htm

9 Уголовный кодекс Республики Таджикистан от 13 ноября 1998 г. URL: http://ncz.tj/content/

10 Уголовный кодекс Грузии от 22 июля 1999 г. URL: https://matsne.gov.ge/ka/document/download/16426/143/ru/pdf

11 Уголовный кодекс Республики Молдова от 18 апреля 2002 г. URL: https://continent-online.com/Document/?doc_id= 30394923

12 Уголовный кодекс Республики Армения от 18 апреля 2003 г. URL: http://www.parliament.am/legislation.php?ID=1349& lang=rus&sel=show#13a

13 Уголовный кодекс Республики Казахстан от 3 июля 2014 г. URL: https://online.zakon.kz/document/?doc_id=31575252# sub_id=0

14 Уголовный кодекс Кыргызской Республики от 28 октября 2021 г. URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id= 36675065

15 Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

16 Предать суду за экоцид. URL: https://www.project-syndicate.org/commentary/the-icc-should-recognize-ecocide-as-an-inter national-crime-by-kate-mackintosh-et-al-2021-08

17 Le Senat rejette l'inscription du concept d'ecocide dans le droit. Reporterre. 3 mai 2019. URL: https://reporterre.net/Le-Senatrejette-l-inscription-du-concept-d-ecocide-dans-le-droit

18 UN Report: Nature's Dangerous Decline `Unprecedented'; Species Extinction Rates `Accelerating'. Sustainable Development Goals. URL: https://www.un.org/sustainabledevelopment/blog/2019/05/nature-decline-unprecedented-report/; Греченкова О.Ю. К вопросу о массовости уничтожения растительного и животного мира при совершении актов экоцида. Евразийский юридический журнал. 2016. № 9 (100). С. 78-80.

19 Воїнственський М.А. Непоновлювані природні ресурси. ВРЕ. URL: https://leksika.com.ua/16421226/ure/neponovlyuva ni_prirodni_resursi

20 Catastrophe йcologique. URL: https://www.universalis.fr/encyclopedie/catastrophe-ecologique/

21 URL: https://glavcom.ua/ru/news/voyna-sushchestvenno-uhudshila-sostoyanie-okruzhayushchey-sredy-ukrainy-karta858623.html

22 Війна в Україні завдала шкоди екології: основні проблеми. https://kanaldom.tv/uk/vijna-v-ukrayini-zavdala-shkody-ekolo giyi-osnovni-problemy

23 Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I), 8 June 1977.

24 Малишева Н.Р. Екоцид як міжнародний злочин РФ на території України. Деокупація. Юридичний фронт. Матеріали міжнародного експертного круглого столу (м. Київ, 18 березня 2022 року). К., 2022. С. 42-46. URL: https://knute.edu.ua/file/MjI xNw==/27cc38a6612c0cbea72be02ece330fa5.pdf

25 Rome Statute of the International Criminal Court. URL: https://legal.un.org/icc/statute/99_corr/cstatute.htm

26 Independent Expert Panel for the Legal Definition of Ecocide Commentary and core text. June 2021. URL: https://static1.squa respace.com/static/5ca2608ab914493c64ef1f6d/t/60d7479cf8e7e5461534dd07/1624721314430/SE+Foundation+Commentary+and+c ore+text+revised

27 В Україні працює оперативний штаб з фіксації екозлочинів російської федерації. Окупанти мають відповідати за свої злочини проти людства та довкілля. URL: https://koda.gov.ua/v-ukrayini-praczyuye-operatyvnyj-shtab-z-fiksacziyi-ekozlochynivrosijskoyi-federacziyi-okupanty-mayut-vidpovidaty-za-svoyi-zlochyny-proty-lyudstva-ta-dovkillya/

Размещено на Allbest.ru