Правові та організаційні особливості використання електронних доказів у господарському судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові та організаційні особливості використання електронних доказів у господарському судочинстві України

Ковальчук Алла Юріївна доктор юридичних наук, доцент, Начальник відділу дослідження проблем протидії кіберзлочинності та загрозам інформаційній безпеці, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, м. Київ

Анотація

У статті здійснено аналіз правовових та організаційних особливостей використання електроних доказів у господарському судочинстві України. Автор ставить за мету уточнення правового та організаційного забезпечення використання електронних доказів у господарському судочинстві. Зазначається, що використання електроних доказів, як доказів у господарському процесі, потребують додаткового правового опосередкування з метою недопущення необґрунтованої відмови залучення електроних доказів до справи. У зв'язку з недостатнім врегулюванням інституту електронних доказів у господарському процесі з'являються багато проблемних питань при їх використанні. Встановлено, що процес впровадження інноваційних технологій не може бути виключно позитивним, тому будь-яка реформа має свої наслідки та недоліки, породжує суперечності та нові питання, одні з яких можна сформулювати одразу, а інші можна виявити лише у правозастосовній практиці. Запропоновано внести зміни у чинне законодавство та у порядок визначення доказів допустимими. Вказано на необхідність правового визначення електронних документів, що містять копію нестійких у кіберпросторі комп'ютерних даних, а саме Messenger, Telegram, Viber або WhatsApp тощо. Відмічено, що в Україні поступово впроваджується практика застосування "standard of proof" стандартів доказування для позначення рівня ймовірності, до якого обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною. Враховуючи такі тенденції у судочинстві слід на законодавчому рівні сформувати вимоги й до електорних доказів. На даний час, залишається відкритим питання, як суд буде досліджувати й оцінювати такі електронні докази. Автором робляться висновки про необхідність актуалізації проблем використання електроних доказів. Виділяється досвід Франції та Німечини щодо долучення до справи електроних доказів та визначення їх допустимості.

Ключові слова: докази, електронні докази, електронні документи, електронний цифровий підпис. електронний доказ судочинство

Kovalchuk Alla Yuriyivna Doctor of Legal Sciences, Associate Professor, National Security and Defense Council of Ukraine the Interagency scientific research centre for Combating Organized Crime, Kyiv

LEGAL AND ORGANIZATIONAL FEATURES OF THE USE OF ELECTRONIC EVIDENCE IN ECONOMIC JUSTICE OF UKRAINE

With the development of technology, new ways of consolidating information are emerging, which are actively used in modern society, including in the field of entrepreneurship. The use of electronic document management in this activity has a positive effect on the interaction between business entities. However, in the event of a commercial dispute, the parties may confirm the facts to which they refer in support of their claims and objections only through the use of information contained on electronic media.

According to court practice, litigants often provide the court with evidence contained in electronic media, including files contained on laser disks, flash cards, hard disks, memory cards, audio and video cassettes., as well as printouts from electronic systems (for example, printouts from Internet pages, e-mail correspondence, etc.). Therefore, the issue of using this information as evidence in commercial litigation requires close attention, and their regulation should be aimed at preventing unjustified refusal to use such information as a means of proof. It should be noted that evidence has always been and remains the central legal institution of the economic process, so in the period of reforming the latter there is a growing need to study the evidence and evidence, including electronic evidence, in order to improve their legal regulation.

The article analyzes the legal institute of electronic evidence, gives a description of the institute, highlights its main features and identifies the use of electronic evidence in commercial litigation. It was noted that Ukraine is gradually introducing the practice of applying the "standard of proof" standards of proof to indicate the level of probability to which a circumstance must be confirmed by evidence in order to be considered valid. Taking into account such trends in the judiciary, requirements for electoral evidence should also be formulated at the legislative level.

It is established that the process of introduction of innovative technologies cannot be exclusively positive, so any reform has its consequences and shortcomings, creates contradictions and new issues, some of which can be formulated immediately, and others can be identified only in law enforcement practice. Therefore, the question of how the court will investigate and evaluate electronic evidence remains open.

Keywords: proofs, electronic proofs, electronic documents, electronic digital signature.

Постановка проблеми. Використання електронного документообігу позитивно впливає на взаємодію між суб'єктами господарювання. Однак, у випадку виникнення господарського спору, сторони можуть підтвердити факти, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог і заперечень, за допомогою використання інформації, що міститься на електронних носіях. Як свідчить судова практика, учасники судового процесу досить часто надають суду в якості доказів інформацію, яка міститься на електронних носіях, в тому числі файли, що містяться на лазерних дисках, флеш-картах, жорстких дисках, картах пам'яті, аудіо - та відеокасетах, а також роздруківки з електронних систем (наприклад, роздруківки з Інтернет-сторінок, електронне листування та ін.). Окрім того, глобальна цифровізація усіх сфер життя суспільства закономірно актуалізували проблеми використання електронних (цифрових) документів як джерел доказової інформації в судочинстві. У Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України були включені глави щодо можливостей сторін використовувати електронні документи та відповідно запроваджено інститут електронних доказів. Разом з тим, питання використання інформації, що знаходиться на цифрових носіях, у якості доказів у господарському судочинстві вимагає додаткового правового забезпечення, з метою запобігання необґрунтованої відмови у використанні подібної інформації як засобу доказування і унеможливлення захисту прав і свобод людини. Варто зазначити, що докази завжди були й залишаються центральним правовим інститутом господарського процесу, тому в період реформування останнього зростає потреба у вивченні доказів і доказування, у т.ч. електронних доказів, з метою вдосконалення правового регулювання їх використання. Окрім того в Україні поступово впроваджується практика застосування "standard of proof" стандартів доказування для позначення рівня ймовірності, до якого обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною. Враховуючи такі тенденції у судочинстві слід на законодавчому рівні сформувати вимоги й до електорних доказів.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідженням інституту доказування займались відомі вчені Н. Блажівська, Білецька Л., Демчишин І., Руда Т., Казачук І. та ін. Однак, в практика використання електронних доказів у господарському процесі, у якості засобу доказування, перебуває у стадії становлення і потребує додаткових наукових розвідок.

Формування цілей статті. Ціллю дослідження є - уточнення правового та організаційного забезпечення використання електронних доказів у господарському судочинстві.

Виклад основного матеріалу. Господарський процесуальний кодекс України до засобів доказування, які можуть бути використані в господарському процесі відносить письмові, речові та електронні докази, висновки експертів і показання свідків. Приписами частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, які мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) [1].

Так, у разі подання особою електронної копії доказу, суд може витребувати в останньої оригінал наданого доказу. У разі не надання оригіналу витребуваного доказу, якщо в суду виник сумнів в його автентичності, даний доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів мають зберігатись в матеріалах справи. Варто зазначити, що видів електронних доказів існує досить багато. Їм притаманні певні особливості: нематеріальний вигляд; можливість існування оригіналу електронного доказу в кількох місцях одночасно; можливість, без втрати характеристик, копіювання на різні пристрої; для їх відтворення необхідно використовувати відповідні технічні засоби [2].

Останнім часом набули значного поширення партнерські переговори на відстані за допомогою мережі Інтернет, дистанційні презентації, переписка між контрагентами щодо укладення договорів, пересилання актів прийому-передачі, замовлень, різноманітних підтверджень, рахунків-фактур. У зв'язку з цим, одним із різновидів способів доказування в господарському судочинстві є електронна переписка. На практиці даний вид доказів застосовується все частіше.

Як показують дослідження у галузі інформаційного права, отримання або відправлення повідомлення з використанням адреси електронної пошти представника суб'єкта підприємницької діяльності або електронної пошти його компетентного співробітника свідчить про вчинення цих дій самою особою, поки не доведено зворотне. Л.В. Білецька вважає, що у кожному окремому випадку суди оцінюють листування щодо конкретних обставин справи [3]. Однак, судам як правозастосовним органам, доцільно було б сформувати однакову позицію щодо застосування відповідних норм процесуального законодавства та виробити певні універсальні критерії оцінювання електронного листування як доказу. Такі критерії існують щодо врегулювання відносин, що виникають за договором перевезення вантажу. Законодавцем встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Тому, необхідно доповнити п. 2.5 Постановови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" уточнивши критерії оцінки, на предмет допустимості, електроних доказів. Наразі лише визначено наступне: "що будь- які подані учасниками процесу докази (зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом" [4].

Деякі процесуалісти стверджують, що юридична (доказова) природа зазначених доказів не визначена, однак очевидно, що їх навряд чи можна віднести до письмових або речових доказів і вважають, що електронні засоби доказування охоплюються всіма відомими видами доказів, при цьому потребують додаткової процесуальної регламентації [5]. Електронні докази мають істотну специфіку, яка повинна відображатися в матеріальному та процесуальному законодавстві, так як існують специфічні вимоги, що пред'являються до форми електронного документа, які забезпечують його доказову функцію. Варто зазначити, що в господарському законодавстві відсутні умови, яких необхідно дотриматись для надання електронному документу статусу доказу. Одним з основних завдань щодо визначення критеріїв допустимості електронних доказів є встановлення таких параметрів, які б забезпечували максимальну достовірність цих доказів, а також законність їх отримання.

Приписами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Створення електронного документа завершується накладанням електронного підпису. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу [6]. Запровадження електроного підпису дає можливість перевірити автентичність документу, а також дозволяє встановити, по-перше, походження документа та його авторство, по-друге, його цілісність, тобто той факт, що після підписання ніхто не вносив в документ ніяких змін. Необхідним вважається застосування взаємоконтролюючих алгоритмів. Застосувавши хешування, або хеш-функцію дозволяє отримувати для будь-якої послідовності двійковий код і тільки одну контрольну суму. Будь-яке виправлення, внесене в цю послідовність, призведе до того, що при повторному підрахунку вийде зовсім інша сума. І навпаки, відтворення раніше зафіксованої суми при новому підрахунку означає, що з моменту її фіксації ніякі зміни не відбувались.

При створенні електроного підпису контрольна сума шифрується певним способом, при якому застосовується пара з двох ключів. За допомогою одного з них інформація шифрується, за допомогою іншого - розшифровується, але таким чином, що зворотнє шифрування цим ключем неможливо [2]. Так, перший з цієї пари ключів повинен бути відомий тільки відправнику, що незаперечно доводиться його авторство. Тому він іменується особистим ключем. Другий же ключ, відкритий, служить для перевірки справжності повідомлення. Здійснивши обрахунок контрольної суми переданого повідомлення і порівнявши її з тієї, яка була прикладена в зашифрованому вигляді і піддалася розшифровці цим ключем, можна переконатися, що повідомлення створив власник першого ключа, після чого в ньому не був змінений ні один біт інформації. У випадку з електронним посвідченням підпису на електронних документах слід мати на увазі, що засвідчується не тільки підпис власника сертифіката ключа підпису, а й відсутність спотворень в електронних документах. Підтвердження справжності електронного цифрового підпису в електронному документі є умовою використання цього документа як доказу [2].

У зв'язку з недостатнім врегулюванням інституту електронних доказів у господарському процесі з'являються багато проблемних питань при їх використанні. Перші проблеми виникають вже на етапі залучення електронних документів до матеріалів справ. У законі відсутні вимоги щодо форми та формату надання будь-яких фактичних даних в електронній формі, щодо порядку дослідження форм надання електронних документів і порядку залучення їх до матеріалів судової справи. Найчастіше електронні документи повинні подаватися в суд не на технічному, а на паперовому носії, тобто перетвореними в друкований вигляд, що дозволяє візуально досліджувати і обговорювати подані докази. На практиці виникає ситуація, коли електронні докази не досліджуються судом як прямі докази в силу технічної непідготовленість суду або існуючого протягом тривалого часу паперового документообігу в судах. Суд буде оцінювати як прямий доказ або копію електронного документа на паперовому носії (коли електронний документ несе в собі текстову або графічну інформацію), або висновок експерта (якщо оскаржується електронний цифровий підпис на електронному документі і призначається експертиза). У разі неможливості представлення паперової версії створюються додаткові труднощі залучення електроних доказів тому мають бути врегульовані наступні питання організаційного характеру використання електроних доказів:

- сторона, яка надає до суду електронні докази, повинна забезпечити в судове засідання технічні засоби, які відсутні в залі суду для відтворення змісту електронного доказу;

- сторона, яка надає до суду електронні докази має оплатити витрати пов'язані з дослідженням електронного доказу відповідними фахівцями;

- суд не має права відмовити в прийнятті електронних доказів у зв'язку з відсутністю в суді відповідного технічного забезпечення для відтворення доказів в судовому засіданні [2].

Окрім технічних проблеми використання електроних доказів, існують й суто організаційні. Наприклад, для залучення у вигляді доказу інформації взятої з сайту необхідно організувати і провести демонстрацію її в залі судового засідання. Для цього потрібна наявність відповідного технічного забезпечення і створення умов, унеможливлення внесення змін іншою стороною вмісту сайту. Під час складання протоколу огляду з підписами свідків необхідно унеможливити підміну показань свідків. У разі забезпечення доказів нотаріусом необхідно довести наявність підстав вважати, що подання доказів згодом стане неможливим або складним. Нотаріус повідомляє про час і місце забезпечення доказів сторони і зацікавлених осіб. Забезпечення доказів проводитися шляхом складання протоколу огляду. В даному протоколі повинні бути відображенні адреса сайту, мета огляду, час огляду, характеристики комп'ютера, який використовується, провайдер, принтер, за допомогою якого був проведений друк фотографії сайту.

Окрім проблем залучення доказів існують проблеми перевірки істинності електронних доказів. Зокрема, Олегів М. пропонує для визначення достовірності документа, отриманого за допомогою електронної пошти, залучати в судове засідання фахівця, який допоможе досліджувати електронний документ не на магнітному носії, а безпосередньо на комп'ютері одержувача. У тому випадку, якщо виникають сумніви в достовірності електронного документа, наприклад, якщо зміст поданих сторонами документів різниться, необхідно приймати додаткові заходи для дослідження достовірності таких документів, а в необхідних випадках - призначати експертизу [7]. Казачук І. вважає: "Змінити ситуацію на краще та забезпечити використання електронних доказів при здійсненні доказування без необхідності проведення додаткових процесуальних дій та формування інших джерел доказів, що є досить дорогим та довготривалим процесом, можна шляхом зміни підходу до цього інституту. При цьому доцільно звернути увагу на досвід Німеччини та Франції щодо правового регулювання у вказаній сфері. Так, Німецький підхід до надання юридичної сили електронним документам нарівні із юридичною силою документів у паперовому вигляді. Доказова сила таких документів забезпечується наявністю електронного цифрового підпису. У Франції електронні документи отримали таке ж визнання юридичної сили, як і паперові з власноручним підписом, без зв'язку із конкретним технологічним засобом" [8].

Висновки

Процес впровадження інноваційних технологій не може носити виключно позитивний характер, так будь-яке реформування має свої наслідки і недоліки, породжує суперечності і нові питання, деякі з яких можливо сформулювати відразу, а інші можна буде виявити тільки в ході правозастосовної практики. Особливо слід звернути увагу на правове визначення електронних документів, що містять копію нестійких у кіберпросторі комп'ютерних даних, а саме Messenger, Telegram, Viber або WhatsApp тощо. На даний час, залишається відкритим питання, як суд буде досліджувати й оцінювати такі електронні докази.

Література

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 03.10.2017 № 2147-VTTT [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/l aws/show/1798-12.

2. Найченко А.М., Курткова Г.О. Електрони докази: реалії сьогодення // Експерт: парадигма юридичних наук і державного управління. № 1 (2018). URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/expert/article/view/1467

3. Білецька Л. Доказування у господарському процесі України. На шляху до формування судових стандартів // Господарське право і процес. 2013. № 2 (3). С. 60.

4. Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". URL: http://zakon.rada.gov.ua/go/v0018600-11

5. Цехан Д.М. Цифрові докази: поняття, особливості та місце у системі доказування. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія "Юриспруденція". 2013. № 5. С. 256-260.

6. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 № 851-15 // Верховна Рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/851-15

7. Олегов М.Д. Истина в гражданском процессе: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03; МГЮА. М., 1999. 184 с.

8. Казачук І. В. Використання у доказуванні електронних джерел фактичних даних в адміністративно-деліктному процесі // Європейські перспективи. 2014. № 6. С. 93-97.

9. References:

10. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy : pryiniatyi 06 lystopada 1991, № 1798-XII [Economic Procedural Code of Ukraine: from November 6 1991, № 1798-XII] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 [in Ukrainian].

11. Naichenko A. M., Kurtkova G.O. Elektroni dokazi: realiyi sogodennya // Ekspert: paradigma yuridichnih nauk i derzhavnogo upravlinnya. № 1 (2018). URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/expert/article/view/1467 [in Ukrainian].

12. Biletska L. (2013). Dokazuvannia u hospodarskomu protsesi Ukrainy: na shliakhu do formuvannia sudovykh standartiv [Proof in the economic process of Ukraine. On the way to the formation of judicial standards]. Slovo Natsionalnoi shkoly suddiv Ukrainy - 85 The word of the National School of Judges of Ukraine, 2, 58-64 [in Ukrainian].

13. Postanova plenumu Vyshchoho hospodarskoho sudu Ukrainy "Pro deiaki pytannia praktyky zastosuvannia Hospodarskoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy sudamy pershoi instantsii" : pryiniata 26 hrudnia 2011, № 18 [Resolution of the Plenum of the Supreme Economic Court of Ukraine "On Certain Issues of Practice of the Economic Procedural Code of Ukraine by Courts of First Instance" of December 26 2011, № 18]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon.rada.gov. ua/go/v0018600-11 [in Ukrainian].

14. Tsekhan, D. M. (2013). Tsyfrovi dokazy: poniattia, osoblyvosti ta mistse u systemi dokazuvannia [Digital Evidence: Concepts, Features and Place in Evidence System]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Yurysprudentsiia. № 5. URL: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_jur_2013_5_58 [in Ukrainian].

15. Zakon Ukrainy "Pro elektronni dokumenty ta elektronnyi dokumentoobih" : pryiniatyi 22 travnia 2003, № 851-15 [Law of Ukraine "On electronic documents and electronic document circulation" from May 22 2003, № 851-15]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/851-15 [in Ukrainian].

16. Olegov M. D. (1999). Istina v grazhdanskom protsesse [Truth in civil process]. Moscow: MGYuA [in Russian].

17. Kazachuk I. V. (2014). Vykorystannia u dokazuvanni elektronnykh dzherel faktychnykh danykh v administratyvno-deliktnomu protsesi [Use in the Evidence of Electronic Sources of Evidence in the Administrative Trial Process]. Yevropeiski perspektyvy - European Perspectives, 6, 93-97 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru