Авторське право на об’єкти архітектурної діяльності: колізії і конкуренції норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Авторське право на об'єкти архітектурної діяльності: колізії і конкуренції норм

Косович В.М.

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та філософії права, юридичний факультет

м. Львів, Україна

Анотація

Стаття присвячена висвітленню актуальних питань, пов'язаних з колізіями та конкуренціями норм, які врегульовують авторські права на об'єкти архітектурної діяльності. Проаналізовано законодавчі положення щодо об'єктів, суб'єктів авторського права на твори архітектури, щодо майнових та особистих немайнових прав на них. Визначено існуючі законодавчі колізії та конкуренції цих норм. Встановлено, що Закон України «Про архітектурну діяльність» є спеціальним нормативно-правовим актом, який врегульовує відносини у сфері архітектурної діяльності, в тому числі і щодо авторських прав на об'єкти архітектурної діяльності. Доведено, що недоліком законодавчої техніки є не розмежування твору архітектури і планів, карт, креслень тощо, які можуть стосуватися архітектурної діяльності, оскільки часто виникає конкуренція щодо застосування відповідної норми і трактування певного об'єкту або як твору архітектури, або як твору (план, креслення тощо), який стосується архітектури. Обґрунтовано, що твір архітектури має власний правовий режим, особливу форму вираження, спеціальний суб'єктний склад тощо, натомість твори (плани, креслення, карти, ескізи тощо, що стосуються архітектури) спеціальних норм, які б визначили їх правовий режим, не мають, що свідчить про відсутність правової визначеності щодо цього об'єкту авторського права і його правового режиму. Встановлено, що в законі не визначено, хто саме може бути автором твору архітектури (архітектор чи будь-яка особа). Доведено, що слід вирішити законодавчу колізію між ч. 3 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» (яка трактує як автора твору архітектури будь-яку особу, яка створила цей твір) і між іншими нормами цього ж закону, які вказують саме на архітектора як автора твору архітектури. Колізія може бути вирішена шляхом внесення відповідних змін до цих статей з обранням уніфікованого підходу до суб'єктного складу вказаних відносин. Обґрунтовано, що з точки зору законодавчої техніки доцільно змінити місцями ст. 30 і 31 Закону України «Про архітектурну діяльність», оскільки особисті немайнові авторські права мали би бути висвітлені першими, порівняно з майновими правами (такий підхід відображено і в Конституції України, і в ЦК України, в Законі України «Про авторське право і суміжні права»). Доведено, що станом на сьогодні частини 1 і ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» позбавлені змістовного навантаження, оскільки вони дублюють загальне правило щодо набуття майнових авторських прав на службові твори і твори, створені на замовлення, яке вказано у ЦК України. Встановлено, що норма, передбачена ч. 5 ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність», в якій вказано про виключність права автора твору архітектури на внесення змін до не завершеного будівництвом чи збудованого твору архітектури у разі зміни його функціонального призначення чи реконструкції, надає додаткові майнові авторські права архітектору як спеціальному суб'єкту авторських прав на архітектурні твори. Доведено, що ця норма є незавершеною, та потребує вдосконалення, оскільки має місце конкуренція норм законодавства про архітектурну діяльність і законодавчих положень про право власності, які сформульовані у ЦК України, відповідно до яких власник самостійно розпоряджається належним йому майном (ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України). Обґрунтовано, необхідність вирішення конкуренції норм: ч. 1 ст. 31 Закону України «Про архітектурну діяльність», яка відносить до особистих немайнових прав автора твору архітектури право фотографувати, здійснювати відеозйомку відповідного об'єкта архітектури як об'єкта авторського права, і ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», зі змісту якої вбачається, що фотографування може трактуватися як відтворення певного вже існуючого твору, тобто йдеться про здійснення майнових авторських прав.

Ключові слова: авторське право, архітектурна діяльність, будівництво, архітектор, право інтелектуальної власності, особисті немайнові та майнові авторські права, твір архітектури.

Abstract

COPYRIGHT TO THE OBJECTS OF ARCHITECTURAL ACTIVITY: CONFLICTS AND COMPETITIONS

Vitaliy Kosovych

Doctor of Legal Sciences, Professor, Head of the Department Theories and Philosophy of Law, Faculty of Law, Ivan Franko National University of Lviv,

Lviv, Ukraine

The article is devoted to the coverage of topical issues related to conflicts and competition rules that regulate copyright in architectural objects. Legislative provisions on objects, subjects of copyright on architectural works, on property and personal non-property rights to them are analyzed. The existing legislative conflicts and competitions of these norms are determined. It is established that the Law of Ukraine “On Architectural Activity" is a special legal act that regulates relations in the field of architectural activity, including copyright on objects of architectural activity. It is proved that the disadvantage of legislative technique is not distinguishing between architectural works and plans, maps, drawings, etc., which may relate to architectural activities, as there is often competition for the application of the relevant rules and interpretation of a particular object or as an architectural work or as a work (plan, drawings, etc.), which relates to architecture. It is substantiated that a work of architecture has its own legal regime, special form of expression, special subject composition, etc., while works (plans, drawings, maps, sketches, etc. relating to architecture) have no special rules that would determine their legal regime, indicating the lack of legal certainty regarding this object of copyright and its legal regime. It is established that the law does not specify who can be the author of a work of architecture (architect or any person). It is proved that the legislative conflict between Part 3 of Art.

of the Law of Ukraine “On Architectural Activity" (which treats as the author of a work of architecture any person who created this work) and among other provisions of the same law, which indicate the architect as the author of the work of architecture. The conflict can be resolved by making appropriate changes to these articles with the choice of a unified approach to the subject composition of these relations. It is substantiated that from the point of view of legislative technique it is expedient to change places of Art. 30 and 31 of the Law of Ukraine “On Architectural Activity", as personal intangible copyrights should be covered first, compared to property rights (such an approach is reflected in the Constitution of Ukraine, and the Civil Code of Ukraine, and the Law of Ukraine “On Copyright and Related rights »). It is proved that as of today, parts 1 and 2 of Art. 30 of the Law of Ukraine “On Architectural Activities" are devoid of meaning, as they duplicate the general rule on the acquisition of property copyrights for official works and works created to order, which is specified in the Civil Code of Ukraine. It is established that the norm provided by h. 5 Art.

of the Law of Ukraine “On Architectural Activity", which states the exclusive right of the author of an architectural work to make changes to the unfinished or constructed work of architecture in case of change of its functional purpose or reconstruction, provides additional property rights to the architect as a special subject of copyright rights to architectural works. It is proved that this norm is incomplete and needs improvement, as there is competition between the norms of legislation on architectural activities and legislative provisions on property rights, which are formulated in the Civil Code of Ukraine, according to which the owner independently disposes of property belonging to him (Article 316, 317, 319 of the Civil Code of Ukraine). Substantiated, the need to address competition rules: Part 1 of Art. 31 of the Law of Ukraine “On Architectural Activity", which refers to the personal non-property rights of the author of a work of architecture, the right to photograph, videotape the relevant object of architecture as an object of copyright, and Art. 15 of the Law of Ukraine “On Copyright and Related Rights", the content of which shows that photography can be interpreted as a reproduction of a certain existing work, it is about the exercise of property copyright. Key words: copyright, architectural activity, construction, architect, intellectual property law, personal intangible and property copyrights, work of architecture.

Постановка проблеми

Колізії і конкуренції норм права є непоодиноким явищем у різних галузях права. Не є винятком і інтелектуальне право (право інтелектуальної власності). Ця галузь законодавства є доволі об'ємною, оскільки включає в себе чимало правових інститутів, серед яких авторське право, патентне право, торговельні марки, недобросовісна конкуренція, комерційна таємниця тощо. Зважаючи на дуже широкий перелік складових права інтелектуальної власності у цьому науковому дослідженні буде проаналізовано, як приклад, лише один правовий інститут, який доволі активно застосовується у сфері будівництва та архітектури. Зокрема, йдеться про авторське право на об'єкти архітектурної діяльності. колізія норма архітектурний майновий

Сфера будівництва є доволі затребуваною, і її правове регулювання є достатньо об'ємним, яке включає в себе норми з різних галузей права та галузей законодавства. Авторське право (як частина права інтелектуальної власності) теж посідає вагоме місце у регулюванні будівельних відносин. Свідченням цього є наявність окремого розділу у Законі України «Про архітектурну діяльність», який має назву «Авторське право на об'єкти архітектурної діяльності» (Розділ 4). З точки зору законодавчої техніки цей розділ не є бездоганним, оскільки виникає досить багато питань щодо його структури, групування статей та окремих норм. Окремим предметом дослідження є також визначення співвідношення норм цього розділу з іншими нормами цього закону, з нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про авторське право і суміжні права». Попри невелику кількість статей, яку містить Розділ 4 Закону України «Про архітектурну діяльність», можна стверджувати про наявність колізій та конкуренції з іншими законодавчими актами. Все це вказує на актуальність даного наукового дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми авторського права у сфері архітектурної діяльності досліджувалися окремими науковцями, такими як Греков Є. А. [1], Вербіць- ка А. О. [2], Мироненко Н. В. [3] та інші. Однак ці наукові дослідження або є доволі задавненими, оскільки виконувалися більш як 10 років тому [1], або є поодинокими та вузькопрофільними, спрямованими на дослідження певної прикладної проблеми правового регулювання [3], або ж стосувалися правового режиму твору архітектури як об'єкту авторського права [2]. Інші наукові дослідження також не стосуються проблемних аспектів наявних колізій та конкуренції правових норм щодо авторського права у сфері будівництва та архітектури.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Метою статті є правовий аналіз колізій та конкуренції правових норм, які містяться у законодавстві про авторське право у сфері архітектурної діяльності, висловлення пропозицій щодо усунення колізій та вирішення питання про конкуренцію вказаних правових норм.

Виклад основного матеріалу дослідження

Закон України «Про архітектурну діяльність» є спеціальним нормативно-правовим актом, який врегульовує відносини у сфері архітектурної діяльності, визначає правові, організаційні засади здійснення архітектурної діяльності, спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів. Про це зазначено у преамбулі цього закону.

Як бачимо, завдання, які поклав законодавець на цей нормативний акт, є доволі різноплановими, оскільки вони стосуються різних аспектів та діяльності у сфері архітектури. Зокрема, закон покликаний унормувати організаційні основи здійснення архітектурної діяльності, що насамперед стосується діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забудовників, проектантів тощо у вказаній сфері.

Закон спрямований на формування сприятливого життєвого середовища для мешканців населених пунктів загалом і для мешканців конкретного житлового мікрорайону, кварталу та будинку зокрема. Досягнення естетичної виразності як мета правового регулювання спрямована на унормування власне креативної архітектурної діяльності, результатом якої стає твір архітектури у формі проектної документації на початках і формі будівлі або споруди, в яку власне втілюється розроблена творцями відповідна проектна документація. Окремим напрямком правового регулювання закону є встановлення правової основи для досягнення технічної надійності будинків і споруд, що забезпечує безпеку осіб, які в них проживають і перебувають.

Особливо, це питання набуло актуальності в час повномасштабної війни, яка дала поштовх переглянути бачення будівельних норм в частині проектування приміщень, які можуть служити укриттям під час ворожих обстрілів міст і сіл. Зокрема, йдеться про нові правила проектування будинків, які мали би передбачати підземні укриття та кімнати з двома стінами, які мли би уберегти мешканців від обстрілів [4]. Для цього повинні бути розроблені нові державні будівельні норми. До речі, саме у м. Львові місцева влада перша спробувала зініціювати такі нововведення у проектуванні. А саме, виконком Львівської міської ради затвердив нові стандарти будівництва житлових будинків, які передбачають врахування виникнення різних надзвичайних ситуацій, згідно з якими підземні паркінги та інші приміщення мають адаптувати для укриття людей та бути без бар'єрними, на поверхах також повинні бути кімнати безпеки, а в будинку - протипожежні стіни й вікна [5]. Тому сфера будівництва потребуватиме розробки та впровадження нових технологій. Нові інноваційні технології у сфері будівництва є важливими як для відновлення країни у післявоєнний час, так і в часі війни. Однак вказані технології можуть охоронятися як об'єкти патентного права, відтак і їх використання повинно здійснюватися на підставах, передбачених законом, на що наголошують і в науковій літературі [6, с. 68].

Отож, Закон України «Про архітектурну діяльність» у розділі 4 унормовує окремі так звані «спеціальні» положення щодо авторських прав у сфері архітектурної діяльності. Розділ складається з трьох статей, в яких йдеться про об'єкти та суб'єкти авторського права в галузі архітектури, майнові та особисті немайнові права автора (співавторів) об'єкта архітектури. Призначення цього розділу закону - спеціальне регулювання авторських правовідносин у сфері архітектури. Тому видається недоречним дублювання окремих положень з ЦК України чи Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас окремі положення розділу 4 все таки переписують норми з вказаних законодавчих актів, що слід трактувати як недолік законодавчої техніки.

Стаття 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» перш за все вказує на правове регулювання відносин, що виникають під час створення і використання об'єктів архітектури як об'єктів авторського права. Відповідно до ч. 1 цієї статті регуляторами цих відносин є ЦК України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про архітектурну діяльність» та інші законодавчі акти України. Хоча, слід відзначити, «інших законодавчих актів» - немає, принаймні поки що.

Частина 2 цієї статті передбачає перелік об'єктів авторського права в галузі архітектури. З неї вбачається, що такими є дві групи об'єктів авторського права: 1. твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 2. плани, креслення, пластичні твори, ілюстрації, карти та ескізи, що стосуються архітектури. Ці об'єкти вказані у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» серед об'єктів авторського права. У ч. 2 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» не розкривається зміст твору архітектури, а також не проводиться розмежування твору архітектури, яким власне може бути і певний план, проект, креслення тощо, і планів, карт, креслень тощо, які можуть стосуватися архітектурної діяльності. Не здійснено такого розмежування і в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Вважаємо, це недоліком законодавчої техніки, оскільки і в теорії, і на практиці ці об'єкти не завжди можна чітко розмежувати, виокремити їх окремі відмінні ознаки. У Законі України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 1 лише наведено визначення твору архітектури, яке є не достатньо інформативним, але не наведено ні визначення, ні характеристики таких творів як плани, креслення, пластичні твори, ілюстрації, карти та ескізи, що стосуються архітектури. Відтак нерідко виникає конкуренція щодо застосування відповідної норми і трактування певного об'єкту або як твору архітектури, або як твору (план, креслення тощо), який стосується архітектури. Відзначаємо, що твір архітектури має власний правовий режим, особливу форму вираження, спеціальний суб'єктний склад тощо. Натомість твори (плани, креслення, карти, ескізи тощо, що стосуються архітектури) спеціальних норм, які б визначили їх правовий режим, не мають. Такий підхід законодавця свідчить про відсутність правової визначеності щодо цього об'єкту авторського права і його правового режиму.

Частина 3 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначає суб'єктів авторського права щодо творів архітектури. Але ця норма сформульована некоректно, без взаємозв'язку з іншими нормами цього закону. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 29 вказаного закону особа (особи), творчою працею якої (яких) створено об'єкти архітектури як об'єкти авторського права, вважається автором (співавторами) цих об'єктів. Ця норма змістовно дублює положення ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», в якій вказано визначення автора - це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Така редакція

ч. 3 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» не є спеціальною нормою, а є переписом норм з закону про авторське право.

Натомість змістовно законодавець повинен визначитися, чи є особливості щодо суб'єктного складу творців творів архітектури, чи їх таких особливостей немає. Якщо особливостей немає - то немає і сенсу в дубляжі цієї норми. Водночас на нашу думку, це питання є дискусійним і підлягає вирішенню законодавцем, оскільки в науковій літературі неодноразово слушно вказують, що, можливо, лише архітектор (інженер), які мають кваліфікаційні сертифікати, можуть вважатися авторами твору архітектури [1; 2]. Дійсно, ця позиція заслуговує на увагу, оскільки саме архітектор (інженер), що має кваліфікаційний сертифікат, є фахівцем, який має повноваження щодо ведення особистої діяльності у сфері архітектурної діяльності, і який, більше того, несе відповідальність за результати своєї роботи. У статті 2 Закону України «Про архітектурну діяльність» йдеться про захист державою авторських прав і забезпечення свободи творчості саме архітекторів, стаття 8 цього ж закону передбачає, що робоча проектна документація для будівництва виконуються за участю архітектора - автора затвердженого проекту, стаття 9 передбачає обов'язкову участь архітектора у прийнятті в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта архітектури, статті 22 і 26 - передбачають права та обов'язки архітектора як суб'єкта архітектурної діяльності. Ці та інші правові норми фактично надають архітектору спеціальний статус як суб'єкту, який створює твори у сфері архітектурної діяльності. Відтак ч. 3 ст. 29 Закону України «Про архітектурну діяльність» є неінформативною щодо визначення суб'єкта авторських прав на твори архітектури як загальне правило, адже у визначених законом випадках лише архітектор (а не просто особа, яка творчою працею створила твір) може вважатися автором твору. Тому маємо законодавчу колізію між ч. 3 ст. 29 вказаного закону про архітектурну діяльність, і між іншими нормами цього ж закону, які вказують саме на архітектора як автора твору архітектури. Колізія може бути вирішена шляхом внесення відповідних змін до цих статей з обранням уніфікованого підходу до суб'єктного складу досліджуваних відносин.

Статті 30, 31 Закону України «Про архітектурну діяльність» присвячені авторським правам - майновим та особистим немайновим. З точки зору законодавчої техніки було би більш доцільно змінити місцями ст. 30 і 31, оскільки особисті немайнові авторські права мали би бути висвітлені першими, порівняно з майновими правами. Такий підхід відображено і в Конституції України, і в ЦК України, і в Законі

України «Про авторське право і суміжні права». Натомість закон про архітектурну діяльність фактично надає неофіційний пріоритет саме майновим правам, зміст яких розкривається спочатку.

Станом на сьогодні частини 1 і 2 ст. 30 вказаного закону позбавлені особливого змістовного навантаження, оскільки вони дублюють загальне правило щодо набуття майнових авторських прав на службові твори і твори, створені на замовлення. Зокрема ч. 2 ст. 429 і ч. 2 ст. 430 ЦК України передбачають таке ж правило розподілу майнових прав. До серпня 2021 р. ч. 1 і ч. 2 ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» виконувало певну допоміжну роль як спеціальна норма, яка вирішувала, або навіть краще висловитися, ставила «крапку» у законодавчій колізії, яка була між ЦК України і нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо розподілу майнових авторських прав на службові твори і твори, створені за замовленням. Зокрема, закон про авторське право передбачав, що саме роботодавець або замовник набувають виключних майнових авторських прав на службові твори (твори, створені за замовленням). В контексті творів архітектури норма ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» трактувалася (в тому числі і судами) як спеціальна норма по відношенню до норм Закону України «Про авторське право і суміжні права», і саме вона підлягала до застосування. Водночас у Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» у прикінцевих положеннях було внесено зміни до закону про авторське право, і колізія була усунута.

Частина 3 ст. 30 України «Про архітектурну діяльність» визначає, що істотною умовою договору про створення твору містобудування є правовий режим здійснення майнових прав на містобудівну документацію з планування територій після передачі її замовнику. Ця норма трактується як спеціальна щодо змісту договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, який передбачено статтею 1112 ЦК України. Водночас наголошуємо на певні поняттєві колізії і неузгодженості, оскільки ст. 1112 ЦК України по-іншому називає такий договір, відповідно до якого творець зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог замовника, а саме йдеться не лише про створення, а й про використання твору замовником.

Частина 5 ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» частково дублює норму, передбачену ч. 4 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в частині наділення автора твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва виключним правом на участь у подальшій його реалізації. Але в подальшому, знову ж таки, виявляється колізія, оскільки ч. 4 ст. 15 закону про авторське право імперативно, без винятків закріплює виключність права автора на участь в подальшій реалізації проекту. Водночас ч. 5 ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» вказує: «якщо інше не передбачено умовами договору із замовником або юридичною чи фізичною особою, де або в якої він працює». Вважаємо, що цитована норма є спеціальною по відношенню до відповідної норми з закону про авторське право, і тому саме ця спеціальна норма підлягає до застосування.

Також у ч. 5 ст. 30 Закону України «Про архітектурну діяльність» зазначено про те виключність права автора твору архітектури на внесення змін до не завершеного будівництвом чи збудованого твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва у разі зміни його функціонального призначення чи реконструкції. Ця норма дійсно надає додаткові майнові авторські права архітектору як спеціальному суб'єкту авторських прав на архітектурні твори, однак ця норма є певною мірою незавершеною, та потребує вдосконалення, оскільки маємо певну конкуренцію норм законодавства про архітектурну діяльність (і авторське право на твори архітектури) і законодавчих положень про право власності, які сформульовані у ЦК України, відповідно до яких власник самостійно розпоряджається належним йому майном (ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України). Зокрема, лише власник будівлі визначає, як саме здійснювати реконструкцію будинку, кого з архітекторів залучати до розробки проекту тощо. Судова практика у подібних спорах теж застосовує законодавчі положення щодо права власності і стоїть на стороні власника, а не архітектора. Окрім того, на момент реконструкції будинку архітектор може втратити статус архітектора, або може втратити відповідні навички, або ці навички не відповідатимуть сучасному стану розвитку архітектури. Тому вказану конкуренцію норм слід вирішувати шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про архітектурну діяльність».

Особисті немайнові права автора (співавторів) об'єкта архітектури, передбачені ст. 31 Закону України «Про архітектурну діяльність», є також спеціальними, порівняно з відповідними правами, що передбачені ЦК України і Законом України «Про авторське право і суміжні права». Але змістовно знову ж таки можемо говорити про конкуренцію окремих норм. Так, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про архітектурну діяльність» відносить до особистих немайнових прав автора твору архітектури право фотографувати, здійснювати відеозйомку відповідного об'єкта архітектури як об'єкта авторського права, крім випадків, визначених законом. Конкуренцію вказаній нормі створює ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», в якій йдеться про використання об'єктів авторського права, і зі змісту якої вбачається, що фотографування може трактуватися як відтворення певного вже існуючого твору, тобто йдеться про здійснення майнових авторських прав. Більше того, законодавство України про авторське право не містить норм про свободу панорами (щодо обмеження на фотографування об'єктів архітектури), відтак будь-яка особа, а не лише автор, може вільно здійснювати фото- і відеозйомку будівель та споруд. Протидіяти такій зйомці можна зазвичай з посиланням саме на ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а не на ч. 1 ст. 31 Закону України «Про архітектурну діяльність». Відтак є потреба внесення ясності у зміст цієї норми шляхом прийняття відповідних законодавчих змін.

Висновки

Законодавчі положення про авторське право на твори архітектури, передбачені Законом України «Про архітектурну діяльність», є спеціальними правовими нормами щодо загальних положень про авторське право, які передбачені ЦК України і Законом України «Про авторське право і суміжні права». Водночас навіть невелика кількість цих правових норм не позбавлена певних колізій та конкуренції щодо окремих аспектів здійснення майнових та особистих немайнових прав. Встановлено, що нерідко виникає конкуренція щодо застосування норм про певний об'єкт у сфері будівництва, який може трактуватися або як твір архітектури, або як твір (план, креслення тощо), який стосується архітектури. Доведено, що саме законодавець повинен визначитися, чи є особливості щодо суб'єктного складу творців архітектурних творів, чи їх таких особливостей немає. Встановлено, що існує конкуренція між нормами закону про архітектурну діяльність, які передбачають виключне право автора на участь в реалізації проекту по реконструкції будівлі, і між нормами ЦК України щодо права власності, які надають власнику можливості самостійно визначати долю належного йому майна. Доведено, необхідність усунення конкуренції норм щодо права автора твору архітектури на його фотографування, яке може трактуватися і як особисте немайнове авторське право, і як майнове авторське право.

Бібліографічний список

1. Греков Є. А. Авторське право на твори архітектури. Автореф. дис. к.ю.н. НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України. К. 2007. 22с.

2. Вербицька А. О. Твір архітектури як об'єкт авторського права. Дис. к.ю.н. Київ. нац. ун-тет ім. Т Шевченка. К. 2018. 228 с.

3. Мироненко Н. В., Ряботягова Л. П. Твір архітектури як об'єкт договірних відносин. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2013. № 6. С. 10-18.

4. Кононенко В. Якими будуть нові українські міста та будинки? Дев'ять нових заповідей архітекторів. 2022.

5. Мельник С. У Львові затвердили нові стандарти будівництва житла. 2022.

6. Тарасенко Л.Л. Реформа патентного законодавства (2020): основні новації щодо винаходів (корисних моделей). Вісник Львівського університету. Серія Юридична. 2021. № 73. С. 67-76.

References

1. Hrekov, УА. (2007). Avtors'ke pravo na tvory arkhitektury [Copyright on works of architecture]. Extended abstract of Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

2. Verbyts'ka, A. O. (2018). Tvir arkhitektury iak ob'iekt avtors'koho prava [The work of architecture as an object of copyright]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

3. Myronenko, N., & Riabotiahova, L. (2013). Tvir arkhitektury iak ob'iekt dohovirnykh vidnosyn [A work of architecture as an object of contractual relations]. Teoriia i praktyka intelektual'noi vlasnosti - Theory and practice of intellectual property, 6, 10-18 [in Ukrainian].

4. Kononenko, V. (2022). Yakymy budut' novi ukrains'ki mista ta budynky? Dev'iat' novykh zapovidej arkhitektoriv [What will the new Ukrainian cities and houses be like? Nine new commandments of architects].

5. Mel'nyk, S. U. (2022). L'vovi zatverdyly novi standarty budivnytstva zhytla [New housing construction standards were approved in Lviv].

6. Tarasenko, L. L. (2021). Reforma patentnoho zakonodavstva (2020): osnovni novatsii schodo vynakhodiv (korysnykh modelej) [Patent law reform (2020): main innovations regarding inventions (utility models)]. VisnykL'vivs'koho universytetu. Seriia Yurydychna - Bulletin of Lviv University. Legal series, 73, 67-76.

Размещено на Allbest.ru