Сутність адміністративної юрисдикції та її місце в адміністративному процесі

Размещено на http://allbest.ru

Сутність адміністративної юрисдикції та її місце в адміністративному процесі

Інга Гудим аспірант

(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, м. Дніпро, Україна)

На підставі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел, у тому числі закордонного досвіду, з'ясовано сутність, значення та місце адміністративної юрисдикції в структурі адміністративного процесу.

Визначено поняття адміністративної юрисдикції та відповідні ознаки, що характеризують її як спосіб вирішення адміністративних спорів. Доведено, що сутність адміністративної юрисдикції розкривається також через відповідні принципи, серед яких принципи: об'єктивності; законності адміністративного провадження; гласності; здійснення процесу державною мовою; рівності всіх перед законом.

Ключові слова: юрисдикція, адміністративна юрисдикція, адміністративний процес, адміністративне провадження, ознаки адміністративної юрисдикції, принципи адміністративної юрисдикції.

Inha Hudym.

Essence of administrative jurisdiction and its place in the administrative procedure.

The article, based on the analysis of current legislation, available scientific, journalistic and methodological sources, including foreign experience, identifies the nature, importance and place of administrative jurisdiction in the structure of the administrative process.

The notion of administrative jurisdiction and the corresponding features that characterize it as a way of resolving administrative disputes are defined, namely: first, during the resolution of administrative disputes, both material and procedural aspects of the system of administrative jurisdiction are implemented; secondly, the resolution of administrative disputes is ensured by the use of both judicial and non-judicial forms of administrative jurisdiction; thirdly, the beginning of the exercise of administrative jurisdiction is the moment of appeal of the parties (parties) in dispute to the body of administrative jurisdiction or to its official who has the appropriate powers; fourth, the process of exercising administrative jurisdiction in resolving administrative and legal disputes has a significant regulatory basis.

It has been proved that the essence of administrative jurisdiction is also revealed through the relevant principles, including the principles of: objectivity; legality of administrative proceedings; publicity; implementation of the process in the state language; equality of all before the law.

Emphasis is placed on the expediency of considering administrative jurisdiction as the activity of considering and resolving administrative and legal conflicts (cases of administrative offenses and disputes arising from administrative legal relations) carried out by authorized administrative bodies or courts in accordance with the relevant procedure. The place of jurisdiction in the administrative process is determined, which is based on a broad understanding of the latter and its division into varieties, one of which is the administrative-jurisdictional process, carried out in two forms: proceedings on administrative offenses and disputes arising from administrative relations.

Key words: jurisdiction, administrative jurisdiction, administrative process, administrative proceedings, features of administrative jurisdiction, principles of administrative jurisdiction.

законодавство адміністративна юрисдикція процес

Постановка проблеми. Відновлення останнім часом дискусії щодо змісту адміністративного процесу та визначення місця у ньому адміністративної юрисдикції наочно свідчить про те, що ця тема й досі не закрита, запропоно вані підходи не безперечні, а єдино правильне рішення поки що не знайдено. Необхідність дослідження проблем наукової детермінації окремих складових адміністративного процесу зумовлено недостатнім й досі теоретичним усвідомленням проблем ефективної реалізації адміністративно-процесуальних правовідносин, що негативно позначається на реформуванні адміністративно-процесуального законодавства та адміністративного процесу загалом. Складний системний характер останнього зумовлюється великим обсягом предметної регламентації, яка охоплює найрізноманітніші сфери діяльності публічної адміністрації та численні категорії індивідуальних справ. Особливої уваги заслуговує питання наукової детермінації окремих складових адміністративного процесу, бо від того, наскільки динамічно буде вирішуватись проблема ланок його системи, залежатиме уся кодифікаційна діяльність в царині адміністративно -процесуального права, а також ефективне функціонування усієї системи державної влади на благо людини, суспільства та держави загалом.

Зрозуміло, що створення абсолютно нової парадигми розвитку адміністративного процесу не може бути одномоментним, а тому, на жаль, ще є інститути процесуального права, які концептуально залишились незмінними, тільки частково пристосувавшись до нових умов, не відповідаючи вимогам сьогодення. Одним із таких є інститут адміністративно-юрисдикційних проваджень, як важлива складова адміністративного процесу та інструмент, покликаний вирішувати широке коло різних за змістом індивідуально-конкретних справ, включно з протидією адміністративним деліктам, захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми. Зрозуміло, що подолання принципових прогалин і нормативних колізій, які фактично склалися в правовому регулюванні адміністративно-юрисдикційних проваджень, об'єктивно неможливе без ґрунтовного наукового аналізу наявних проблем та визначення шляхів їх вирішення. Водночас адміністративно-правова наука на сьогодні практично не має у своєму розпорядженні спеціальних досліджень, присвячених проблемам правового регулювання адміністративно-юрисдикційних проваджень. Хоча окремі питання адміністративного процесу ставали предметом досліджень відомих вчених - адміністративістів. Непоодинокими є також наукові роботи, безпосередньо присвячені окремим питанням адміністративних проваджень, серед яких зокрема дисертаційні дослідження В. Шильника «Адміністративні юрисдикційні провадження та їх здійснення органами внутрішніх справ» (Харків, 2004), Я. Іваненко «Адміністративні неюрисдикційні провадження» (Київ, 2011), О. Крикун «Адміністративно-правовий статус учасників проваджень у справах про адміністративні правопорушення» (Київ, 2011), С. Форостяна «Неконфліктні провадження в адміністративному процесі» (Київ, 2012), М. Глуховері «Апеляційне провадження в адміністративному судочинстві України» (Дніпропетровськ, 2015), Х. Кіт «Підготовче провадження в адміністративному процесі» (Львів, 2015) тощо. Водночас проблематика адміністративної юрисдикції в адміністративному процесі залишається невирішеною, дослідження епізодичними і неповними.

З огляду на незначний інтерес з боку науковців і практиків до проблем вивчення особливостей правового регулювання адміністративно-юрисдикційних проваджень, і відповідно недостатній рівень наукових досліджень цієї проблеми, її ґрунтовне дослідження сьогодні набуває особливого змісту та актуальності, а тому метою статті є з'ясування на основі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел правової природи, а також місця адміністративної юрисдикції в структурі адміністративного процесу.

Виклад основного матеріалу. В науці адміністративного права досить складним і доволі суперечливим залишається питання остаточного з'ясування сутності такої важливої складової адміністративного процесу, як адміністративна юрисдикція. Незважаючи на те, що цей термін є вкрай неоднозначним та різноплановим, теорія права розглядає його тільки в площині діяльності публічної адміністрації та визн ачає як окремий вид державної правозастосовної та правоохоронної діяльності, для якої характерна певна процедура розгляду спорів, винесення юрисдикційного акта, а також змагальність процесу.

Розглядаючи адміністративну юрисдикцію, треба сказати, що вона є складовою більш загального поняття, ніж термін «юрисдикція». Зазвичай останній трактується як сукупність правочинів відповідних державних органів вирішувати правові суперечки та відносини щодо правопорушень, тобто оцінювати дії суб'єкта права з погляду їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників. Найчастіше «юрисдикцією» позначаються підвідомчість, підсудність справ, і навіть система відповідних юрисдикційних органів. При цьому помилковим треба вважати твердження про не потрібність юрисдикційного втручання державних органів, доки не виникають правові конфлікти [1, с. 29]. Останні не є обов'язковим критерієм наявності юрисдикції, адже вона справедливо вченими визначається як «діяльність державного, підзаконного, правозастосовного, правоохоронного характеру, що виникає за необхідності застосування заходів державного примусу (останнє не обмежується тільки правовим спором), має змагальний характер, закінчується виданням юрисдикційного акту та виконує охоронну, виховну та регулятивну функції» [2, с. 5].

Аналогічної думки дотримується А. Шергін, який стверджує, що термін «юрисдикція» перекладається як вирішення конфлікту або застосування встановлених правил [3, с. 74]. Думку цього вченого треба поділяти, адже юрисдикційний процес має на меті не лише вирішення правових конфліктів, а й регламентацію застосування права в порядку організаційно-виконавчої діяльності. Так само, на думку Н. Саліщевої, адміністративна юрисдикція відображає «діяльність щодо вирішення індивідуальних справ у сфері державного управління» [4, с. 19]. Не менш переконливим є твердження Л. Явича, на думку якого «саме вирішення конфліктів є основним змістом юрисдикційної діяльності» [5, с. 229].

Незважаючи на те що термін «юрисдикція» є вкрай неоднозначним та різноплановим, теорія права розглядає його у зв'язку з діяльністю органів державної влади.

З погляду переважної більшості вчених, юрисдикція є окремим видом державної правозастосовної та правоохоронної діяльності, для якої характерна певна процедура розгляду спорів, винесення юрисдикційного акта, а також змагальність процесу. Проте, наприклад, професор І. Панова наголошує, що не згодна «з точкою зору деяких авторів, які вважають, що юрисдикційне втручання державних органів не потрібне, доки не виникають правові конфлікти» [1, с. 29]. Вона приєднується до тих авторів, які вважають, що під адміністративною юрисдикцією треба розуміти «діяльність компетентних публічних органів, уповноважених на розгляд адміністративно -юрисдикційних справ у позасудовому чи досудовому порядку та винесення за ними юридично обов'язкових рішень» [6, с. 43].

Визначаючи місце юрисдикції в адміністративному процесі, треба виходити з широкого розуміння останнього та його поділу на різновиди, одним з яких є адміністративно-юрисдикційний процес, здійснюваний у двох формах: провадження у справах про адміністративні правопорушення та провадження у суперечках, що виникають з адміністративних правовідносин. Тож адміністративна юрисдикція здійснюється у межах центральної стадії названих проваджень за допомогою юрисдикційного провадження, що містить низку процедур.

Адміністративна юрисдикція відображає «діяльність щодо вирішення індивідуальних справ у сфері державного управління» [4, с. 19]. Ця діяльність здійснюється переважно органами виконавчої влади, до компетенції яких належить розгляд та вирішення справ у галузі адміністративної юрисдикції, адміністративних спорів, притягнення до відповідальності та застосування різних заходів державного примусу з метою захисту охоронних правовідносин.

У переважній більшості, як було зазначено раніше, основу адміністративно- юрисдикційних правовідносин становлять правові конфлікти (суперечки), які можуть виникати як між окремими учасниками управлінських відносин, так і з ініціативи органу державної влади. Хоча таку ознаку жодним чином не можна вважати обов'язковою, оскільки адміністративно-юрисдикційна діяльність (як динамічна складова адміністративної юрисдикції) розглядається як сукупність адміністративних проваджень, спрямованих на охорону правовідносин, що виникають у різних сферах управлінської діяльності, а також на вирішення адміністративних спорів, конфліктів, що виникають між органом виконавчої влади, громадянами та юридичними особами. Характерними рисами, що визначають загалом адміністративну юрисдикцію як важливий компо нент адміністративного процесу, можна вважати те, що вона є складовим елементом адміністративно-юрисдикційного процесу; регламентує правозастосовну діяльність; є засобом реалізації охоронної функції адміністративного права; спрямована на розв'язання конфлікту у сфері публічного адміністрування за допомогою заходів адміністративного примусу.

На відміну від кримінально-правової чи цивільно-правової діяльності адміністративна юрисдикція ототожнюється та виявляється у вирішенні компетентним органом в адміністративному порядку спору між сторонами. У «широкому» розумінні вона охоплює всю владну діяльність компетентних органів щодо вирішення правових спорів (питань) індивідуального значення, що виникають у сфері права. При такому підході адміністративна юрисдикція є частиною правоохоронної діяльності щодо застосування норм права компетентними органами (посадовими особами) у сфері виконавчої влади, що здійснюється в межах законодавчо закріплених адміністративно - юрисдикційних проваджень [7, с. 59].

Підтримуючи позицію щодо розгляду адміністративної юрисдикції у «широкому» значенні, треба наголосити, що це діяльність (адміністративно -юрисдикційна) уповноважених адміністративних та інших органів державної влади та місцевого самоврядування щодо вирішення суб'єктами адміністративних правовідносин адміністративних спорів та вжиття необхідних заходів адміністративного та дисциплінарного примусу в адміністративно-процесуальній формі. Саме остання дає змогу суттєво відмежувати адміністративну юрисдикцію від кримінальної та циві льної, характеризуючись менш деталізованою, загальною процесуальною змістовністю. Вона передбачає процедуру змагання при розгляді справи, тобто суб'єкти наділені відповідними правами, сторони адміністративно-правового спору є активними учасниками вирішення справи компетентними органами (захист інтересів, надання доказів, клопотання, оскарження рішень тощо). Більше того, юрисдикційні адміністративні провадження ґрунтуються на низці принципів, що узгоджуються з нормами Конституції України та закріплені в адміністративному законодавстві.

Іншою властивістю адміністративної юрисдикції як способу вирішення адміністративно-правової суперечки є її чітка формальна визначеність. Тобто процеси розгляду спору, винесення та у певних випадках виконання рішення досить чітко регламентуються нормами права.

Тож саме через адміністративну юрисдикцію забезпечується захист різних правовідносин; вона регулюється як низкою норм матеріального права, так і процесуальними нормами, які закріплені в адміністративному праві.

Отже, підсумовуючи викладене, треба вказати на певні ознаки, що характеризують адміністративну юрисдикцію як спосіб вирішення адміністративних спорів, а саме: по-перше, під час вирішення адміністративно-правових суперечок реалізуються і матеріальні, і процесуальні аспекти системи адміністративної юрисдикції; по-друге, вирішення адміністративних спорів забезпечується як застосуванням судової, так і несудової форми адміністративної юрисдикції; по-третє, початком реалізації адміністративної юрисдикції є момент звернення сторін (сторони), що сперечаються, до органу адміністративної юрисдикції або до її посадової особи, яка має відповідні повноваження; по-четверте, процес реалізації адміністративної юрисдикції під час вирішення адміністративно-правових спорів має значне нормативне підґрунтя.

Сутність адміністративної юрисдикції розкривається також через відповідні принципи, серед яких принципи:

- об'єктивності, що виявляється в обов'язках державних органів та посадових осіб, уповноважених неупереджено здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- законності адміністративного провадження, адже застосування норм матеріального права здійснюється у суворій відповідності до порядку, передбаченого адміністративно-процесуальними нормами;

- гласності, що полягає у відкритому розгляді справ про адміністративні правопорушення, за винятком випадків, коли це може призвести до розголошення державної, комерційної або іншої таємниці, що охороняється законом, а також, якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, членів їхніх сімей, їхніх близьких, захисту їхньої честі та гідності;

- здійснення процесу державною мовою;

- рівності всіх перед законом.

Під час трактування сутності адміністративного процесу можливий розгляд адміністративної юрисдикції й у «вузькому», й у «широкому» значенні. Як зазначає щодо цього А. Калюта, у першому випадку адміністративна юрисдикція ототожнюється з кримінально-правовою чи цивільно-правовою діяльністю та виявляється у вирішенні компетентним органом в адміністративному порядку спору між сторонами. У «широкому» розумінні охоплює всю владну діяльність компетентних органів щодо вирішення правових спорів (питань) індивідуального значення, що виникають у сф ері права. При такому підході адміністративна юрисдикція є частиною правоохоронної діяльності щодо застосування норм права компетентними органами (посадовими особами) у сфері виконавчої влади, що здійснюється в межах законодавчо закріплених адміністративно-юрисдикційних проваджень [7, с. 59].

Деякі вчені адміністративну юрисдикцію поділяють на три види, зокрема виділяють:

- судову адміністративну юрисдикцію (підсудність справ відповідно до законодавства про судову систему);

- позасудову адміністративну юрисдикцію (підвідомчість справ органам виконавчої влади відповідно до встановленої структури);

- альтернативну адміністративну юрисдикцію [8, с. 14-20].

На думку В. Авер'янова, адміністративну юрисдикцію можна розглядати принаймні як діяльність двох видів:

- «каральна» адміністративна юрисдикція -- діяльність органів публічної влади, що пов'язана з розглядом і вирішенням адміністративно-правового спору, в основі якого - наявність в діях громадян та юридичних осіб складу адміністративного проступку, та накладенням відповідного стягнення;

- «правозахисна» адміністративно-юрисдикційна діяльність - діяльність органів публічної влади, яка пов'язана з вирішенням адміністративно -правового спору, змістом якого є вимога фізичної чи юридичної особи щодо поновлення порушених прав, у зв'язку із неправомірністю, на їх думку, дій або бездіяльності відповідних державно -владних суб'єктів [9, с. 473].

При цьому, на слушну думку В. Колпакова, науковці, в основному, зосереджуються на дослідженні саме деліктної адміністративної юрисдикції [10, с. 32-33], залишаючи поза увагою інший її аспект (вид) - регулятивний, що полягає в щоденному здійсненні владних повноважень органів центральної виконавчої влади та їхніх територіальних підрозділів у спеціально виокремленій площині - колі їхніх адміністративно-владних повноважень.

Висновки. Отже, адміністративною юрисдикцією треба вважати діяльність щодо розгляду та вирішення адміністративно-правових конфліктів (справ про адміністративні правопорушення та суперечки, що виникають з адміністративн их правовідносин), що здійснюється уповноваженими на те адміністративними органами або судами з дотриманням відповідної процедури. Визначаючи місце юрисдикції в адміністративному процесі, треба виходити з широкого розуміння останнього та його поділу на різновиди, одним з яких є адміністративно-юрисдикційний процес, здійснюваний у двох формах: провадження у справах про адміністративні правопорушення та провадження за суперечками, що виникають з адміністративних правовідносин. Адміністративну юрисдикцію можна охарактеризувати як правоохоронну, правозастосовну, адміністративно-процесуальну діяльність публічної адміністрації або її посадових осіб, яка здійснюється як у позасудовому, так і в судовому порядку та суворо врегульована законом. Основним завданням цієї діяльності є розгляд індивідуальних правових суперечок, які безпосередньо пов'язані з адміністративно -процесуальними відносинами громадян, посадових осіб та організацій з органами публічного адміністрування під час реалізації зазначеними суб'єктами їхньої компетенції.

Список використаних джерел

1. Панова И.В. Об административной юрисдикции. Административная юрисдикция : материалы Всероссийской научно-практ. конф. ; под ред. д-ра юрид. наук, проф. М. А. Лапиной. Москва, 2012. С. 29-30.

2. Прилуцкий В. А. Административные комиссии - юрисдикционные органы исполнительных комитетов местных советов народных депутатов: сущность, применение и эффективность административных взысканий : автореф. дис... канд. юрид. наук. Одесса, 1978. 18 с.

3. Шергин А. П. Административная юрисдикция. Москва : Юр. лит., 1979. 143 с.

4. Салищева Н. Г. Административный процесс в СРСР. Москва : Юр. лит., 1964. 158 с.

5. Явич Л. С. Общая теория права. Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1976. 287 с.

6. Лапина М.А. Административная юрисдикция в системе административного процесса : монография. Москва : Финансовый университет, 2013. 140 с.

7. Калюта А. Б. Адміністративно-юрисдикційна діяльність митних органів України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2007. 198 с.

8. Махров И. Административная юрисдикция органов исполнительной власти. Право и экономика. 2002. N° 12. С. 14-20.

9. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. Т. 2. Особлива частина ; редкол.: В. Б. Авер'янов (голова). Київ : Юрид. думка, 2005. 624 с.

10. Колпаков В. Адміністративна юрисдикція: парадигма поняття. Юридична Україна. 2003. № 7. С. 32-34.

Размещено на Allbest.ru