Доказування у господарських справах, пов'язаних із захистом прав промислової власності суб'єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет імені Василя Стуса

ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАХИСТОМ ПРАВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Бахур Олександр Валерійович, адвокат,

старший викладач кафедри

цивільного права і процесу

місто Вінниця



Анотація

інтелектуальний власність доказування господарський

Стаття присвячена питанню застосування стандартів доказування «баланс ймовірностей» (англ. a balance of probabilities) та «поза розумним сумнівом» (англ. beyond reasonable doubt) у господарських справах, пов'язаних із захистом прав промислової власності.

Автором охарактеризовано особливості розгляду спорів, пов'язаних із захистом прав та інтересів щодо інтелектуальної власності, що становлять специфіку розгляду таких спорів, в тому числі і щодо прав промислової власності.

У статті досліджено, що значна частка таких справ розглядається судами із застосуванням норм національного, міжнародного законодавства, а також із врахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Окремо досліджено застосування судової практики Європейського суду з прав людини в частині підходів до критеріїв (стандартів) доказування.

Автором статті зауважено, що у зв'язку із прийняттям змін до господарського процесуального законодавства з метою його вдосконалення, законодавцем допущено підміну процесуальних категорій щодо властивості доказів. У зв'язку із цим, слід розмежовувати вимоги (властивості) до доказів та стандарти доказування.

Підкреслено, що наразі як у науковій спільноті, так і в судовій практиці, стандарти доказування «баланс ймовірностей» та «поза розумним сумнівом» широко застосовуються у господарських справах.

З урахуванням наукових поглядів правознавців, положень законодавства та судової практики автором доведено, що застосування таких стандартів доказування у таких справах дозволяє максимально повно врахувати специфіку зазначеної категорії справ, пов'язаної з нематеріальним характером об'єктів інтелектуальної власності, значною часткою технічних питань, наявністю оціночних і невизначених понять та категорій у законодавстві, їх різного суб'єктивного тлумачення.

Ключові слова: право промислової власності, суб'єкт господарювання, стандарт доказування, доказування, майнові права, захист прав та інтересів суб'єктів господарювання, господарський процес, господарське судочинство, судова система, спір, сторони спору.



Annotation

Bakhur Oleksandr Valeriyovych, lawyer, Senior lecturer of the Department of Civil Law and Process, Donetsk National University named after Vasyl Stus, Vinnytsia, Vinnytskyi district, Vinnytsia region,

PROOF IN ECONOMIC CASES RELATED TO THE PROTECTION OF INDUSTRIAL PROPERTY RIGHTS OF ECONOMIC ENTITIES

The article is devoted to the issue of the application of the standards of proof of “a balance of probabilities” and “beyond reasonable doubt” in economic cases related to the protection of industrial property rights.

The author describes the peculiarities of the consideration of disputes related to the protection of rights and interests, which are specific to the consideration of such disputes, including industrial property rights.

The article examined that a significant proportion of such cases are being considered by courts with the application of national, international legislation, and also with the consideration of the jurisprudence of the European Court of Human Rights. The application of the European Court of Human Rights jurisprudence in terms of approaches to the criteria (standards) of proof has been studied separately.

The author of the article noted that in connection with the adoption of changes to the economic procedural legislation in order to improve it, the legislator allowed a change of procedural categories regarding the properties of proof. That's why, requirements (properties) to proof and standards of proof should be distinguished.

It is emphasized that now, both in the scientific community and in the judicial practice, the standards of proof "a balance of probabilities" and "beyond reasonable doubt" are widely applied in economic cases.

Taking into account scientific views of law-enforcers, provisions of legislation and judicial practice, the author has proved that the application of such standards of proof in such cases allows to take full account of the specifics of the mentioned category of cases, connected with the non-material nature of intellectual property objects, a significant part of technical issues, availability of appraised and uncertain concepts and categories in the legislation, their various subjective interpretation.

Key words: the industrial property right, the economic entity, the standard of proof, the proof, the property rights, the protection of rights and interests of economic entities, the economic process, the economic proceeding, the court system, the dispute, the parties of the dispute.



Постановка проблеми

Захист майнових і немайнових прав та законних інтересів щодо промислової власності у судовому порядку здійснюється у межах цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. При цьому переважна частина спорів у сфері захисту прав на об'єкти промислової власності, які належать суб'єктам господарювання і реалізуються в процесі здійснення господарської діяльності, розглядається саме у господарській юрисдикції в межах господарського судочинства. Стосовно визначення судової юрисдикції у сфері розгляду спорів щодо захисту прав та інтересів на об'єкти інтелектуальної власності, то наразі це питання врегульовано процесуальними нормами, що розмежовують судові юрисдикції залежно від суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин.

У судовій системі України спори, пов'язані з правами та законними інтересами інтелектуальної власності, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, розглядаються господарськими судами (ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) [1].

Справи, пов'язані із захистом прав промислової власності, є досить складними, мають свою специфіку, що відрізняє їх від інших спорів. Значна частка таких справ розглядається із застосуванням норм не лише національного законодавства, але й міжнародних договорів, учасницею яких виступає Україна. При цьому, окрему важливу роль відіграє і судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що визнається джерелом права в Україні на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [2]. Розглядаючи спори, ЄСПЛ виокремив критерії (стандарти) доказування, що фактично дають суду оцінити надані сторонами спору докази, а саме «баланс ймовірностей» та «поза розумним сумнівом», які ефективно застосовуються і національними судами.

Таким чином, метою статті є дослідження питання застосування стандартів доказування «баланс ймовірностей» та «поза розумним сумнівом» у господарських справах, пов'язаних із захистом прав промислової власності, з урахуванням специфіки зазначеної категорії справ.

Виклад основного матеріалу

При зверненні до суду за захистом свого права чи інтересу суб'єкт господарювання проводить відповідну підготовку (досудовий порядок) до такого звернення: збирає документи, що підтверджуватимуть обставини та факти, на які буде посилатись; обирає спосіб захисту; визначає коло осіб, до яких такі вимоги буде висувати; у разі необхідності вживає заходи забезпечення позову або доказів тощо.

На відміну від інших справ, що розглядаються господарськими судами, справи, пов'язані із захистом прав промислової власності є досить специфічними та різноманітними. Адже це пов'язано з нематеріальним характером об'єкту прав, що є результатом творчої, інтелектуальної діяльності та істотно відрізняється від речей (майна).

Під час судового розгляду сторони спору зобов'язані довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підстави своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 13 ГПК України). У таких спорах, в першу чергу, варто зауважити, що матеріальні норми спеціального законодавства містять ряд визначень, понять, умов (визнання торговельної марки (далі - ТМ) добре відомою в Україні, поважні причини, пріоритет заявки (пріоритет) тощо), що в цілому формують предмет доказування.

При цьому норми спеціального законодавства містять значну кількість оціночних і невизначених понять та категорій, зокрема таких як: ступінь відомості; тривалість, обсяг або географічний район; добре відомість; цінність тощо, що також є особливістю розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності. Така особливість розкривається через різне суб'єктивне тлумачення сторонами, при доведенні певних фактів, що вірогідно підтверджують або спростовують їхні вимоги. Для порівняння, в інших спорах, не пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності, наприклад, таких як розірвання договору оренди майна або стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки товару, законодавством встановлено чіткі підстави застосування заходів чи міри відповідальності до винного суб'єкта (наслідки припинення договору, розміри штрафних санкцій і т.д.).

На відміну від вище зазначеного, у досліджуваних спорах, відсутні чіткі межі, граничні розміри відшкодування шкоди, моральної (немайнової) шкоди, штрафних санкцій або стягнення компенсації, які сторона спору могла б застосувати відповідно до норм законодавства. В таких випадках, суб'єкт права інтелектуальної власності, самостійно, зазвичай на власний розсуд, та з прив'язкою до певних факторів чи критеріїв, які він вважає значимими, здійснює розрахунок завданої шкоди (збитків).

Ще однією особливістю розгляду таких спорів є те, що суддя вимушений поряд із вирішенням правових питань (визнання чи відсутності права, оспорювання прав, розміру завданої шкоди) також досліджувати питання у технічній, спеціальній площині (ознаки формули винаходу, схожість ТМ, введення в оману), сформувати предмет дослідження і питання до експерта, що вимагає наявність певних знань та навичок. Безумовно, сприяти з'ясуванню цих аспектів може судова експертиза, яка надає висновок. Проте, не завжди висновок експерта надає повну та остаточну відповідь для вирішення спору, зокрема через проведення повторних, додаткових, комплексних експертиз, які зазвичай між собою різняться та сторони спору наполягають саме на тій, яка їм більш вигідна, або через відсутність єдиних методологічних засад проведення експертизи.

ГПК України встановлює порядок судового розгляду господарських спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності, зокрема: загальні положення господарського судочинства, учасники судового процесу, докази та доказування, процесуальні строки (розділ І); судовий розгляд у межах позовного (загального або спрощеного) провадження, стадії такого розгляду, заяви по суті справи, судові рішення (розділ ІІІ).

Господарський процес під час розгляду й вирішенню спорів, пов'язаних із захистом прав промислової власності, здійснюється у певній логічній послідовності за стадіями процесу. Усі процесуальні дії, які здійснюються учасниками господарського процесу, залежать від мети їхнього здійснення та змісту.

Відповідно до ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору винятково в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Такими заявами, серед іншого, є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Нормами процесуального закону врегульовано, що в заявах по суті справи сторони, серед іншого, мають зазначити докази, що підтверджують вказані обставини та надати їх до суду. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73). При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74); до таких доказів ставляться певні вимоги: мають бути належними (ст. 76), допустимими (ст. 77), достовірними (ст. 78) та вірогідними (ст. 79).

ГПК України в попередній редакції до внесення змін у вересні 2019 року містив вимоги до доказів дещо в іншому розумінні. Так, окрім належності, допустимості та достовірності існувала така вимога, як достатність, що визначалась у ст. 79 наступним чином: «достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання». За новою редакцією ця норма була змінена та вимогою до доказів стала «вірогідність», що містить наступне визначення: «наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані для її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зазначити, що запропоноване законодавцем формулювання, з одного боку, є вдалим, адже в силу змагальності сторін, суд має оцінити подані сторонами докази, що підтверджують або спростовують обставини, а отже, і візьме до уваги той доказ, який є більш вірогідним, ніж інший. Але, з іншого боку, законодавець приймаючи зміни до господарського процесуального законодавства з метою його вдосконалення, допускає підміну процесуальних категорій щодо властивості доказів.

У літературі обговорюються різні думки з приводу суті, поняття та ознак доказів. На думку Л. Ніколенко, сутність правової природи доказів зводиться до сукупності трьох взаємопов'язаних елементів: змістовного, матеріального і процесуального. Перший елемент розкривається в виді інформації, що має значення для вирішення справи, матеріальний - реалізується в носії інформації, процесуальний у вимогах процесуального закону, процесуальній формі [3, с. 132].

В.В. Комаров зазначає, що докази - це взаємозв'язок фактичних даних, на підставі яких суд у передбаченому законом порядку встановлює обставини, що мають значення для обґрунтованості вимог і заперечень сторін, та засобів доказування, що містять ці фактичні дані [4, с. 220].

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору [5, с. 85]; відомості про предмет доказування за допомогою визначених в законі засобів доказування в передбаченому законом порядку [6, с. 171].

Отже, зазначені думки хоч і різняться у визначенні підходів до розуміння доказів, однак є слушними та можна констатувати, що суть доказів полягає у підтвердженні фактів та обставин, що мають значення для справи.

При цьому, у зв'язку із внесеними змінами до ГПК України щодо вимог до доказів, на думку В.В. Рєзнікової, законодавець замінив властивість доказів, як достатність у господарському процесі, на стандарт доказування «вірогідність доказів», тоді як вони є не взаємозамінними категоріями [7, с. 83]. Отже, не слід плутати властивість доказів та стандарт доказування, адже ототожнювати ці дві категорії неприпустимо.

Стандарти доказування - це певний об'єктивний критерій, на підставі якого суд оцінює докази для встановлення фактів справи [8, с. 326], а властивості доказів - це невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення [9, с. 252].

ЄСПЛ виокремив критерії (стандарти) доказування, що фактично дають суду оцінити докази у справі, а саме «баланс ймовірностей» (англ. a balance of probabilities) та «поза розумним сумнівом» (англ. beyond reasonable doubt), які застосовує у своїх рішеннях [10; 11; 12; 13; 14]. Хоча останній критерій на думку ЄСПЛ є більш прийнятним кримінальному судочинстві, однак це не є перешкодою у його застосуванні й в інших видах судочинства, зокрема у господарському процесі. Враховуючи, що судова практика ЄСПЛ визнається джерелом права в Україні, то судді при розгляді справ, можуть застосовувати ці критерії.

Самі по собі факт чи обставина не є доказом, оскільки обізнаність чи не обізнаність особами, що здійснюють судовий розгляд, жодним чином не впливає на підставу існування самого факту чи обставини. Головною метою, що матиме значення для вирішення справи, є доведення до таких осіб існування цього факту чи цієї обставини за допомогою доказів та доказування, яке полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

На думку К. Пількова «стандарт доказування», який використовується для визначення ймовірності, з якою обставина має бути доведена, щоб вважатись дійсною, походить з доктрини загального права, з якої він був запозичений у теорію та практику доказування у міжнародному комерційному арбітражі та інших міжнародних юрисдикційних органів, зокрема ЄСПЛ, де він поступово впроваджується в країнах континентальної правової традиції, в тому числі в Україні [15].

Стандарти доказування знайомі країнам англосаксонського права, в рамках якого були вироблені особливі моделі розподілу ризиків прийняття помилкового рішення, що дозволяють присяжним та суддям орієнтуватися у питанні про допустимий рівень сумнівів - вони й отримали назву «стандарти доказування». Наприклад, стандарт «баланс ймовірностей» активно застосовується у Великій Британії, як правило, у цивільних справах. Він вимагає визнавати факт доведеним тоді, коли комплекс поданих стороною, що несе тягар доказування, доказів дозволяє судді дійти висновку, що спірний факт швидше був, ніж не був. Нерідко його виражають у суб'єктивній впевненості в істинності факту, що доводиться на рівні понад 50%. Баланс вірогідностей оцінюється в абсолютних виразах, тому в ситуації, коли докази оцінені як 50 на 50 (позивача/відповідача), тоді спір виграє відповідач. Як було вирішено верхньою палатою Парламенту Великої Британії - Палатою лордів у справі “Rhesa Shipping Co SA v Edmonds [1985] 1 WLR 948” [16], що є ґрунтовною позицією для суддів цієї країни.

Щодо стандарту «поза розумним сумнівом», то Касаційний господарський суд Верховного Суду у справі № 914/2505/17 вказав, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення [17].

Аналізуючи судову практику Верховного Суду, можна констатувати, що у справах господарської юрисдикції Верховний Сд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Судом зауважувалось, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. У разі коли сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певних обставин, суд робить висновок про їх недоведеність (постанови Верховного Суду у справах № 922/1163/18 від 27.02.2019; № 909/105/15 від 29.08.2018; № 910/23428/17 від 29.08.2018; № 910/8763/17 від 31.01.2018).

Господарські суди першої інстанції нерідко доходять висновку щодо задоволення позову, оскільки відповідачем не надано переконливих доказів щодо спростування обставин, зазначені позивачем. Також є і випадки навпаки, коли за результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів, суд доходить висновку про недоведеність доводів і тверджень позивача.

Наприклад у справі № 910/21300/17 [18] Господарський суд міста Києва за позовом юридичної особи до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та суб'єкта підприємницької діяльності про визнання частково недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з урахуванням наступного.

У позові позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач володіє свідоцтвом на знак для товарів і послуг, що був зареєстрований з порушенням вимог чинного законодавства України ще у квітні 2001 році. За цим свідоцтвом позначення «КАШТАН» не має розрізняльної здатності та є загальновживаним відносно товару 30 класу МКТП «морозиво», а тому підлягає визнанню недійсними частково в частині товарів певних класів МКТП. При цьому слід також зазначити, що у 2015 році рішенням суду словесний знак для товарів і послуг «КАШТАН» визнано добре відомим в Україні знаком за відповідачем - підприємцем відносно товару 30 класу МКТП «морозиво» станом на вересень 2000 року.

До позову було додано копію висновка експерта, згідно якого було встановлено, що на момент подачі заявки на отримання свідоцтва (у лютому 1999 році), знак для товарів і послуг «КАШТАН» складався лише з позначення, що є загальновживаним як позначення товару певного виду, для якого його зареєстровано, а саме для товару 30 класу МКТП «морозиво» і не мав розрізняльну здатність для товару цього класу. Відповідачем суб'єктом підприємництва, у свою чергу було долучено до матеріалів справа інший висновок, за результатами проведення судової експертизи, було встановлено, що спірний знак для товарів і послуг за свідоцтвом України не є таким, що складається лише з позначень, що є загальновживаними позначеннями для товарів чи послуг, для яких його зареєстровано, зокрема морозива, станом на дату подання заявки у лютому 1999 році, а також не є таким, що втратив розрізняльну здатність відносно товарів і послуг, для яких його зареєстровано.

З огляду на це, суд беручи до уваги наявність у матеріалах справи двох висновків експертів, які суперечать один одному, постановив ухвалу про призначення судової експертизи. Згідно проведеної експертизи було вирішено, що позначення «КАШТАН» за свідоцтвом України не є загальновживаним як позначення товарів певного виду, а саме для товару 30 класу МКТП (морозиво), та на дату подання заявки у лютому 1999 року мав розрізняльну здатність відносно товару 30 класу МКТІІ (морозиво).

Таким чином, судом було встановлено, що останній висновок експерта за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, відповідає вимогам законодавства і не викликає сумнівів у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експерта, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи. За таких обставин висновок експерта взято судом в якості належного та допустимого доказу у справі. Інші докази, що були досліджено судом як окремо, так і в їх сукупності не знайшли свого підтвердження для задоволення позову.

За результатом дослідження зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про недоведеність доводів і тверджень позивача про те, що позначення «КАШТАН» за свідоцтвом України не має розрізняльної здатності та є загальновживаним відносно товару 30 класу МКТП «морозиво», а відтак позивачем належними доказами не доведено у встановленому законом порядку невідповідність спірного свідоцтва України умовам надання правової охорони, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва належить відмовити.

У справі № 910/426/20 [19], яка перебувала у провадженні Господарського суду міста Києва про дострокове припинення дії свідоцтва, позивач будучи фізичною особою-підприємцем, нібито через зловживання відповідачем правом на використання знаку для товарів та послуг, що полягає у невикористанні більше 5 років стосовно більшості товарів та послуг МКТП для усіх 45 класів, в тому числі щодо товарів 9 класу, не має змоги зареєструвати цей знак по цьому ж класу.

Позивач доводив свою позицію, серед іншого, тим, що він наділений правом на звернення до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва частково, оскільки відповідач не використовує ТМ більше 5 років; станом на березень 2019 відсутні товари 9 класу МКТП, які підлягали митному оформленню органами державного митного контролю, під торгівельною маркою за спірним свідоцтвом особою імпортером/експортером яких була компанія відповідача; враховуючи, що правова охорона за свідоцтвом була надана всім товарам 9 класу МКТП (766 товарів) відповідач має довести наявність на ринку кожного товару цього класу, а у разі її відсутності - зазначити про поважні причини невикористання позначення на таких товарах; відповідач має довести саме комерційне використання знаку для товарів та послуг, тобто пропонування продажу товарів 9 класу МКТП.

Відповідач проти доводів позивача та задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, серед іншого, що на момент звернення з позовом до суду та станом на вересень 2020 у позивача відсутнє порушене право, оскільки відсутні належні та допустимі докази у справі, які б свідчили про сплату збору за реєстрації знаку, звернення позивача до відповідного органу з заявкою на отримання знаку та отриману відмову уповноваженого органу з видачі такого свідоцтва з підстав того, що виключно відповідач володіє таким знаком на клас 9 МКТП; підприємство, якому надано право використовує знак у діловій переписці, в рекламно-інформаційний та корпоративних матеріалах, в презентаціях та при виробництві сувенірної продукції, на зарядних пристроях акумуляторних батарей та електричних акумуляторів, зарядних станціях для електричних транспортних засобів, засобах індивідуального захисту, спеціальному захисному одязі, захисних шоломах, комп'ютерних програмних додатках, мобільних телефонах, медіа файлах, флеш-накопичувачах тощо.

Оцінивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають. Суд зазначив, що стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Також тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Докази, надані відповідачем на спростування доводів позивача та на підтвердження обставин використання ним знаку для товарів і послуг стосовно товарів 9 класу МКТП, є більш вірогідними, на переконання суду, ніж докази надані позивачем, та дозволяють дійти висновку, що факти використання відповідачем знаку стосовно товарів 9 класу МКТП впродовж 5 років, що передують зверненню позивача до суду із даним позовом, мають місце.

У справі № 911/1325/18 [20] Господарський суд Київської області про захист права інтелектуальної власності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги позивача повинні бути доведені «поза розумним сумнівом». У цьому разі розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати (Справа ЄСПЛ «Грецька справа», № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення ЄСПЛ по справі «Вільваража та інші проти Об'єднаного Королівства» від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення ЄСПЛ по справі «Науменко проти України» від 10 лютого 2004 року § 109).

На переконання господарського суду з наданих на підтвердження позовних вимог позивача доказів встановити достовірність тієї обставини, що відповідач використовував у своїй господарській діяльності ТМ позивача, про заборону використання якої подано позов, не вбачається за можливе.

Отже, на підставі викладеного, можна дійти висновку, що наразі як у науковій спільноті, так і в судовій практиці, стандарти доказування широко застосовуються у господарських справах. З одного боку, керуючись принципом змагальності й досягнення об'єктивної істини в судовому процесі сторони, подаючи до суду докази на підтвердження своїх позицій мають врахувати, що такі докази мають бути належними, допустимими та достовірними. А з іншого боку, суд при розгляді справи, всебічно, повно та об'єктивно оцінивши докази, на підставі внутрішнього переконання має дійти висновку щодо наявності підстав визнати докази тієї чи іншої сторони вірогідними [21, с. 345].



Висновки

Враховуючи вище зазначене можна констатувати, що застосування категорії стандартів доказування забезпечує належний розгляд та повноту дослідження фактів, залежно від об'єкта права інтелектуальної власності та виду порушення, що складають предмет доказування, з врахуванням особливостей цих господарських справ у сфері промислової власності. Адже принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи шляхом покладання тягаря доказування на сторони, а суд при ухвалені рішення, застосовуючи, серед іншого (норми права та закону, внутрішнє переконання), стандарти доказування, здатний по-справжньому підвищити ефективність захисту прав інтелектуальної власності суб'єктів господарювання та забезпечити оперативність, економність й гнучкість процедури розгляду справ.

Разом з тим, цей принцип не зобов'язує суд вважати обставину, яку стверджує сторона, встановленою і доведеною, тому що таку обставину слід довести таким чином, аби, як правило, дотриматись стандарту переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про наявність факту твердження видається більш правдоподібним, ніж протилежне, у світлі наданих доказів. А тому, на підставі вищезазначеного, можна констатувати, що наразі суди господарської юрисдикції при розгляді справ у сфері промислової власності широко та системно застосовують такі стандарти доказування як «баланс ймовірностей» (англ. a balance of probabilities) та «поза розумним сумнівом». Таке застосування дозволяє максимально повно врахувати специфіку зазначеної категорії справ, пов'язаної з нематеріальним характером об'єктів інтелектуальної власності, значною часткою технічних питань, наявністю оціночних і невизначених понять та категорій у законодавстві, можливості їх різного суб'єктивного тлумачення.

Крім того, застосування судами стандарту доказування «поза розумним сумнівом» надає їм змогу для неупередженої та об'єктивної оцінки наданим сторонами доказам. Судова практика демонструє на прикладі конкретних справ, які докази є достатніми, а які ні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Усунувши усі сумніви та дослідивши кожний доказ окремо, вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд має підтвердити ті обставини, що ґрунтуються на цих доказах, а відповідно прийняти істинне рішення у справі.



Література

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06 листопада 1991р. № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992 р., № 6, стаття 56.

2. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006р. № 3477-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006 р. № 30, ст. 260.

3. Ніколенко Л. Доказування в господарському судочинстві: навч. посібник. Одеса, 2007. 415 с.

4. Гражданский процесс. Под ред. В.В. Комарова. Харьков, 2001. 704 с.

5. Світличний О. П. Господарський процес: підручник/ за заг. ред.Світличного О. П. - К.: НУБіП України., 2016. 337 с.

6. Степанова Т. Доказування та докази в господарському процесі: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.04. Одеса, 2002. 202 с.

7. В. Рєзнікова. Стандарт доказування «вірогідність доказів» у господарському судочинстві. Право України. 2021. №9. С. 66-85.

8. Бут І.О. Стандарт доказування «баланс ймовірностей» у цивільному судочинстві. Правове життя сучасної України: у 3 т.: матеріалиМіжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 трав. 2020 р.). Відп. ред. М. Р. Аракелян. Одеса: Гельветика, 2020. Т. 2. С. 324-327.

9. Нарбікова Н. Г., Стоянов М. М. Сутність достовірності доказів у кримінальному судочинстві. Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. Одеса: «Фенікс», 2009. Вип. 36. 372 с.

10. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (Заява № 22750/02) від 15 листопада 2007 року. Офіційний вісник України від 17.03.2008. № 18, стор. 207, стаття 535.

11. ECtHR, Irelandv. United Kingdom, Judgement of 18 January 1978, Series A, Appl. 25: URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57506 (дата звернення 14.10.2022).

12. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (Заява № 16437/04) від 14 лютого 2008 року. Офіційний вісник України від 11.08.2008. №57, стор.117, стаття 1931.

13. CASE OF J.K. AND OTHERS v. SWEDEN (Application no. 59166/12) 23 August 2016. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-165442"]} (дата звернення 14.10.2022).

14. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Заява № 42310/04) від 21 квітня 2011 року. Офіційний вісник України від 21.11.2011. № 88, стор. 188, стаття 3225.

15. Пільков К. М. Теорія і практика доказування у міжнародному комерційному арбітражі: Монографія. К., Освіта України. 2016. 240 с.

16. Rhesa Shipping Co SA v Edmonds 1 WLR 948. House of Lords. 16 May 1985. URL: https://www.bailii.org/uk/cases/UKHL/1985/15.html (дата звернення 14.10.2022).

17. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78450568 (дата звернення 14.10.2022).

18. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у справі №910/21300/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91784233 (дата звернення 14.10.2022).

19. Рішення Господарського суду міста Києва від 13 квітня 2021 року у справі №910/426/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96684873 (дата звернення 14.10.2022).

20. Рішення Господарського суду Київської області від 02 листопада 2018 року у справі №911/1325/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77749182 (дата звернення 14.10.2022).

21. Бахур О.В. Щодо стандартів доказування у господарському судочинстві. Весняні юридичні читання - 2022. Сучасні проблеми законодавства, практики його застосування та юридичної науки. Випуск XXXI: матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернетконференції «Весняні юридичні читання - 2022». 28 квітня 2022р., Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022. С. 341-345.

References

1. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Economic Procedural Code Ukraine]. (1991, November 06). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrainy Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: pryiniatyi 23 liut. 2006 roku № 3477-IV [Law of Ukraine on the execution of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights from February 23 2006, № 3477-IV]. (2006, February 23). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. 30, article 260 [in Ukrainian].

3. Nikolenko, L. (2007). Dokazuvannia v hospodarskomu sudochynstvi [Evidence in commercial proceedings]. Odesa [in Ukrainian].

4. Komarov, V.V. (Eds.). (2001). Hrazhdanskyiprotsess [Civilprocedure]. Kharkov [in russian].

5. Svitlychnyi, O. P. (Eds.). (2016). Hospodarskyi protses [Economic process]. K.: NUBiP Ukrainy [in Ukrainian].

6.Stepanova, T. (2002) Dokazuvannia ta dokazy v hospodarskomu protsesi [Proof and evidence in the business process]. Candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

7. Rieznikova, V. (2021) Standard dokazuvannia «virohidnist dokaziv» u hospodarskomu sudochynstvi [The standard of proof "probability of evidence" in economic litigation]. Pravo Ukrainy - The law of Ukraine, 9, 66-85 [in Ukrainian].

8. But, I.O. (2020). Standart dokazuvannia «balans ymovirnostei» u tsyvilnomu sudochynstvi [The "balance of probabilities" standard of proof in civil proceedings]. Materials from MIIM '20: Materialy Mizhnar. nauk.-prakt. Konf: Pravove zhyttia suchasnoi Ukrainy: u 3 t. - Materials of the International science and practice conf. Legal life of modern Ukraine: in 3 volumes. (pp. 324327). Odesa: Helvetyka [in Ukrainian].

9. Narbikova, N. H., & Stoianov M. M. (2009). Sutnist dostovirnosti dokaziv u kryminalnomu sudochynstvi [The essence of the credibility of evidence in criminal proceedings]. Aktualni problemy polityky: Zbirnyk naukovykh prats - Actual problems of politics: Collection of scientific papers. Odesa: «Feniks», issue 36 [in Ukrainian].

10. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Benderskyi proty Ukrainy» (Zaiava № 22750/02) vid 15 lystopada 2007 roku [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Benderskyi v. Ukraine" of November 15, 2007]. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official Gazette of Ukraine. 18, p.207, article 535 [in Ukrainian].

11. ECtHR, Irelandv. United Kingdom, Judgement of 18 January 1978, Series A, Appl. 25: Retrieved from: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57506.

12. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Kobets proty Ukrainy» (Zaiava № 16437/04) vid 14 liutoho 2008 roku [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Kobets v. Ukraine" of February 14, 2008]. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official Gazette of Ukraine. 57, p.177, article 1931 [in Ukrainian].

13. CASE OF J.K. AND OTHERS v. SWEDEN (Application no. 59166/12) 23 August 2016. Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-165442"].

14. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi «Nechyporuk i Yonkalo proty Ukrainy» (Zaiava № 42310/04) vid 21 kvitnia 2011 roku [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine" of April 21, 2011]. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy - Official Gazette of Ukraine. 88, p.188, article 3225 [in Ukrainian].

15. Pilkov, K. M. (2016) Teoriia ipraktyka dokazuvannia u mizhnarodnomu komertsiinomu arbitrazhi [Theory andpractice of evidence in international commercial arbitration]. Kyiv: Osvita Ukrainy [in Ukrainian].

16. Rhesa Shipping Co SA v Edmonds 1 WLR 948. House of Lords. 16 May 1985. Retrieved from: https://www.bailii. org/uk/cases/UKHL/ 1985/15.html.

17. Postanova Kasatsiinoho hospodarskoho sudu Verkhovnoho Sudu vid 27 lystopada 2018 roku u spravi № 914/2505/17 [Ruling of the Commercial Cassation Court of the Supreme Court of November 27, 2018 in case 914/2505/17]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99297005 [in Ukrainian].

18. Rishennia Hospodarskoho sudu mista Kyieva vid 17 veresnia 2020 roku u spravi №910/21300/17 [Decision of the Commercial Court of the city of Kyiv of September 17, 2020 in case 910/21300/17]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91784233 [in Ukrainian].

19. Rishennia Hospodarskoho sudu mista Kyieva vid 13 kvitnia 2021 roku u spravi №910/426/20 [Decision of the Commercial Court of the city of Kyiv of April 13, 2021 in case 910/426/20]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96684873 [in Ukrainian].

20. Rishennia Hospodarskoho sudu Kyivskoi oblasti vid 18 serpnia 2021 roku u spravi №911/1325/18 [Decision of the Economic Court of the Kyiv region of August 18, 2021 in case 911/1325/18]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96684873 [in Ukrainian].

21. Bakhur, O.V. (2022) Shchodo standartiv dokazuvannia u hospodarskomu sudochynstvi [Regarding the standards of proof in commercial litigation]. Vypusk XXХІ: Suchasni problemy zakonodavstva, praktyky yoho zastosuvannia ta yurydychnoi nauky. Materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi internet-konferentsii «Vesniani yurydychni chytannia - 2022» - Issue XXXI Modern problems of legislation, the practice of its application and legal science. Materials of the All-Ukrainian Scientific and Practical Internet Conference "Spring Legal Readings - 2022". ^. 341-345). Vinnytsia: DonNU imeni Vasylia Stusa [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru