Титульна (українська) нація: потреба законодавчого закріплення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Херсонський національний технічний університет

Титульна (українська) нація: потреба законодавчого закріплення в Україні

The titular (ukrainian) nation: the need for legislative consolidation in Ukraine

Лопушинський І. П.

Доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри державного управління і місцевого самоврядування

Момоток О. М.

Старший викладач кафедри загальноосвітніх гуманітарних та природничих дисциплін

Ivan Lopushynskyi

Doctor of Sciences in Public Administration, Professor, Head of the Department of Public Administration and Local Self-Government,

Kherson National Technical University, Khmelnytskyi, Ukraine

Olena Momotok

Senior Lecturer of the Department of General Education Humanities and Natural Sciences,

Kherson National Technical University, Khmelnytskyi, Ukraine

Oleksandr Tatarchenko

Candidate of Historical Sciences, Docent of the Department of General Educational Humanities and Natural Sciences,

Kherson national technical university, Khmelnytskyi, Ukraine

У статті з'ясовано, що в умовах сьогодення в Україні державна етнонаціональна політика ґрунтується на принципах консолідації української нації та розвиткові самобутності корінних народів і національних меншин, рівноправності всіх етносів, які проживають у нашій державі; водночас показано, що титульна нація - це частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави; висвітлюється передісторія запровадження в науковий обіг визначення «титульна нація», показано походження титульних націй в окремих країнах світу; розкрито різновид існування титульних націй у часи існування СРСР, проаналізовано існування титульних націй у країнах сучасного світу; показано, що за міжнародними нормами, етнічні українці в Україні є титульною нацією, котра має право на свою національну державу, проте, у чинній Конституції України це право, водночас, наразі не закріплено; висвітлено, що останнім часом Українська держава на рівні законодавства дала визначення таким поняттям, як «корінний народ», «національна меншина (спільнота)», водночас не дається визначення основною поняттю «титульна (українська) нація; запропоновано, що загальне бачення узаконення конституційних прав титульної (української) нації (поряд з правами корінних народів та національних меншин) мала б закріпити Концепція державної етнонаціональної політики, що була б базовим документом для ухвалення дальшого законодавства з етнонаціональних питань. Ключові слова: архаїчні та домодерні форми етнічних спільнот; нація; етнічна нація; титульний етнос; титульна нація; статус титульної нації.

The article shows that in today's conditions in Ukraine, the State ethnonational policy is based on the principles of consolidation of the Ukrainian nation and development of the identity of indigenous peoples and national minorities, and equality of all ethnic groups living in our country. At the same time, it is shown that the titular nation is a part of the population of the State whose nationality determines the official name of this State. The background to the introduction of the definition of “titular nation” into scientific circulation is highlighted. The origin of titular nations in certain countries of the world is shown. The type of existence of titular nations during the existence of the USSR is revealed. The existence of titular nations in the countries of the modern world is analyzed. It is shown that, according to international standards, ethnic Ukrainians in Ukraine are a titular nation that has the right to their own national state, however, this right is not currently enshrined in the current Constitution of Ukraine. It is highlighted that recently the Ukrainian State has defined such concepts as “indigenous people”, and “national minority (community)” at the level of legislation, while the basic concept of “titular (Ukrainian) nation” is not defined. It is suggested that the general vision of legalization of the constitutional rights of the titular (Ukrainian) nation (along with the rights of indigenous peoples and national minorities) should be enshrined in the Concept of the State Ethnonational Policy, which would be the basic document for the adoption of further legislation on ethnonational issues. It is found that, according to the UN classification, Ukraine, since the restoration of its state independence, has the right to legislatively acquire the status of a nation-state, and ethnic Ukrainians - the status of the titular nation. In this regard, the need to establish in Ukraine the concept of “titled (Ukrainian) nation” by a separate law and to amend Article 1 of the Constitution of Ukraine on Ukraine as a national state (according to the model of the law of the State of Israel “On the National State” dated 07.19.2018). Key words: archaic and pre-modern forms of ethnic communities; nation; ethnic nation; titular ethnicity; titular nation; the status of the titular nation.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На початку 90-х років ХХ століття, з моменту утворення суверенних держав колишнього СРСР усе частіше виникають питання, пов'язані з національним самовизначенням. 1991 року, коли Україна вийшла зі складу поліетнічного СРСР і постала як незалежна моноетнічна держава, ситуація з національним самовизначенням нашого народу докорінно змінилася, оскільки українці із корінного народу в колишній УРСР перетворилися на титульну націю в суверенній Українській державі. Підтвердженням цьому є міжнародна практика, відповідно до якої моноетнічною вважається країна, у якій кількість представників однієї нації становить не менше 67% (дві третини від усіх, хто проживає в тій чи іншій державі). Згідно з переписом населення 1989 року в УРСР українська етнічна складова становила 72,7% населення, 2001 р. в Україні - 77,8%. Отже, за міжнародними нормами, етнічні українці в Україні є титульною нацією, котра має право на свою національну державу. Водночас, у статті 1 чинної Конституції України (1996) це право української нації досі не закріплено. У цьому зв'язку ніхто не має права заперечувати законність прагнення української нації до самоорганізації, самовизначення і самовираження на своїй суверенній території.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Останнім часом до висвітлення визначень «нація» (етнічна, титульна, політична тощо) зверталися Бойко З. В. (надає просторову оцінку кількості титульної нації України за переписами 1989 та 2001 років) [1], Бойченко М. І. (розглядає рівні теоретичного осмислення та практичного втілення нації як проєкту) [2], Волков М. (розмірковує над проблемою «Україна та нація») [3], Гуцуляк О. (розглядає націю як консорцію свободи волі) [4], Дояр Л. (розмірковує над проблемою, захищаємо ми чи винищуємо сучасну українську націю) [5], Іванов М. С., Гречук О. В. (досліджують теоретичний контекст еволюції поняття «нація») [7], Кривенко- ва Р Ю. (розглядає аспекти проблеми національної консолідації політична нації в контексті державного управління) [10], Лемак О. В. (вивчає аспекти співвідношення української нації та національної безпеки) [11], Мірошниченко, Ігор. (розмірковує над питанням, чому термін «титульна нація», запроваджений у російському законодавстві, намагаються заборонити в Україні) [12], Пильгун Н. В., Вишновецький А. В. (вивчають вплив українська нації на формування сучасного українського суспільства) [13], Радей А. С. (здійснює аналіз дефініцій «етнос» і «нація») [19], Ромадикіна В. С. (вивчає націю як об'єкт соціально-філософського дискурсу) [20], Сердулець, Віктор (розмірковує над проблемою «титульна нація чи корінний народ») [21], Сторожук С. В. (розглядає українську етнічну націю в контексті суспільно-політичних подій сьогодення) [22], Яремко Я., Лужецька Н. (розглядають концепт «нація» крізь історичну призму української політичної думки) [23] та ін. Водночас, у цих та інших публікаціях акцент в основному робиться на загальних питаннях висвітлення дефініцій «нація», «титульна нація», без особливого акценту на проблемі «титульна (українська) нація», що стало особливо актуальним у період відкритої агресії Російської Федерації проти суверенної України, що розпочалася 24 лютого 2022 року.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Саме тому метою нашої статті й стало привернення уваги законотворців та наукової спільноти України до більш глибокого вивчення проблеми титульної (української) нації задля консолідації українського суспільства і побудови в нашій державі української національної держави.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання, пов'язані з національністю, в Україні є зумовленими багатьма історичними та геополі- тичними чинниками, а тому мають розглядатися комплексно з урахуванням історичних передумов, світового досвіду, наявної політико-право- вої реальності, правозастосовчої практики та виходячи з наукових та концептуальних засад.

У цьому зв'язку, насамперед, звернемося до з'ясування понятійного апарату нашого дослідження. У контексті цієї статті нас цікавитимуть поняття «нація», «політична (громадянська) нація» («держава - нація»), «етнічна нація», «титульна нація», «титульна (українська) нація», «національна (моноетнічна) держава», «українська національна ідентичність», «корінні народи» та «національні меншини (спільноти)».

Нація (від лат. natio - рід, плем'я) - спільнота людей, об'єднана певною назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам'яттю, комплексом духовно-культурних і політичних цінностей [6].

З античності та середньовіччя слово «нація» вживалося для означення віддалених, «варварських» народів, згодом - для означення студентських земляцтв, регіональних угруповань церковних еліт. У пізньому середньовіччі та за раннього Нового часу слово «нація» набуло рис етнізації та почало вважатися синонімом до слів «країна», «народ».

У сучасних суспільних науках поняття «нація» прийнято хронологічно застосовувати до модерної та новітньої доби, пов'язуючи його з поширенням модерного націоналізму та сучасної моделі національної держави, спочатку - до Європи та США, а потім - до інших регіонів світу [6].

Із межі XVIII -XIX століття поняття «нація» вживається переважно в двох значеннях:

1) політична (громадянська) нація - суверенна спільнота громадян певної держави, незалежно від етнічного походження; синонім - «держава-нація». Це значення поняття «нація» сформувалося й усталилося наприкінці XVIII - у середині XIX століття у США та тих державах Західної Європи, яким був властивий відносний збіг етнічних і державних кордонів, а поширення ідеології модерного націоналізму хронологічно збігалося із процесами широкої демократизації. Унаслідок Першої світової війни і Другої світової війни модель політичної нації було закладено як основний елемент сучасної світової політичної системи та міжнародного права (Ліга націй, Організація об'єднаних націй) [6].

Коли немає «титульного етносу», нації формуються на політичній основі і розвиваються як нації політичні. Немає, наприклад, «титульного етносу» в США, Австрії, Великій Британії, Мексиці тощо - у цих країнах суспільства багатоетнічні, але такі, у яких кожний народ-етнос добровільно і свідомо розчинився в загальній масі населення, виявляючи себе лише інколи і лише в культурологічному, а не в політичному сенсі, що в підсумку зумовлює формування в цих країнах «єдиної політичної нації».

2) етнічна нація (етнонація) - усталена спільнота людей, об'єднана етнокультурним походженням. Це тлумачення нації сформувалося в першій половині ХІХ століття в Німеччині та Східній Європі за умов існування багатонаціональних імперій та виникнення національно-визвольних рухів бездержавних народів. За такої моделі нації утворюється єдина «нація-держа- ва» в межах ареалу певного етносу, незважаючи на те, до яких державних утворень цей ареал міг входити. Принцип міждержавного розмежування за етнічною ознакою застосовувався в Європі (1919-21 і 1945-47 рр.) та в інших регіонах світу. Проте в правовому контексті за умов чинності демократичних стандартів у такій національній державі «титульна» етнічна нація все одно перетворюється на складову політичної нації. У політичній та історичній публіцистиці поняття «етнічна нація» часто помилково ототожнюється з етносом і застосовується до архаїчних та до- модерних форм етнічних спільнот. Дискусійним з політико-правового погляду досі залишається питання застосування та підтримки міжнародною. спільнотою «права націй на самовизначення», тобто які саме критерії дають підстави вважати «нацією» певну етнічну групу, що прагне суверенізації [6].

Як відомо, титульна нація - частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави. Згідно з думкою переважної більшості як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, титульною є нація, що дала назву державі (як, наприклад, українці), а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ній (як то було в Російській імперії 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І перейменував Московське царство на Росію, а московитів - на росіян).

Поняття «титульна нація» почали вживати французькі політологи, соціологи, французькі філософи ще в середині ХІХ століття (Шарль Морріс, Моріс Боррес та ін.). У їхньому розумінні це визначення означає тільки одне - нація, яка дала ім'я державі. Поняття «титульна нація» вперше було введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час - французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес уважав, що національна держава може бути сильною тільки за наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном.

Як відомо, формування етнічних націй пов'язане з «титульним етносом», тобто з тією етнічною спільнотою, яка зазвичай є найбільшою за фізичною чисельністю та найстарішим жителем певної території. Титульний етнос є тим наро- дом-етносом, який робить найвагоміший вклад у соціальну результативність життєдіяльності конкретного суспільства. Він є основним номіна- тором і дає своє ім'я не лише країні, а й державі та державно-політичним атрибуціям владності - території і кордонам, природній специфіці й ландшафту, копалинам і шельфу, територіальним водам і повітряному басейну, дипломатичній службі і збройним силам, валютно-фінансовій системі й типові економіко-господарської діяльності, парламенту й уряду, мові офіційного спілкування і моделі культурного засвоєння людиною світу, торговельно-культурним і зовнішньополітичним взаєминам народів тощо.

Термін «титульна нація» використовувався і в СРСР для визначення нації, що давала назву автономним областям та республікам держави: радянські республіки, автономні республіки, національні округи, регіони тощо. Наприклад, титульною нацією Української РСР були українці. На початку 1930-х рр. українці мали три різні статуси: представників титульної нації в УСРР, претендентів на титульну націю у випадку об'єднання з УСРР половини вже українізованих районів Північного Кавказу і національної меншини - у всіх інших регіонах СРСР

Водночас, на чолі ієрархії в СРСР, як слід було очікувати, опинилися росіяни. Вони неофіційно розглядалися як титульна нація загальносоюзного масштабу. Титульними націями другого порядку вважали тих, хто дав своє ім'я союзним республікам, третього порядку - автономним республікам, четвертого порядку - національним округам, п'ятого порядку - національним районам. Представників титульних націй, які проживали за межами своїх адміністративно-територіальних одиниць, або людей тих національностей, які не мали таких одиниць у СРСР, уважали національними меншинами.

Наявність багатьох титульних націй жодним чином не підривала привілейованого становища росіян, що не вважали себе національною меншиною в будь-якому регіоні (те саме ми спостерігаємо й наразі, коли під час ухвалення Закону України «Про корінні народи» [15] Росія добивалася, щоб росіян записали до числа корінних народів України, це при тому, що самі українці не мають такого статусу, або при ухваленні Закону «Про національні меншини (спільноти) України» [16] чільні представники РФ намагалися доводити, що росіяни не є в Україні національною меншиною, а є корінним народом.

У той же час стаття 2 Федерального закону від 24 травня 1999 року № 99-ФЗ (у редакції від 23 липня 2010 року) «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом» закріпила поняття про те, що титульна нація - це частина населення держави, національність якої визначає офіційну назву цієї держави».

Водночас у випадку з Росією ми маємо виняткову ситуацію. так званої етнічної нації «росіяни» насправді не існує. Вона сформована головним чином з угро-фінських племен (меря, мурома, мордва, вісь та ін.), які змішалися з невеликої кількістю слов'янських (Велике Тверське і Смоленське князівства, Псковська вічова республіка, Новгородська республіка). Основна ж частина населення Росії це взагалі за етнічним походженням татаро-монголи, українські переселенці або українці, які проживають на етнічних українських землях, що свого часу за різних причин були «відрізані» від України і приєднані до РРФСР (Кубань та землі, на яких розташовані такі міста, як Таганріг, Курськ, Вороніж, Брянськ, Білгород та Ростов-на-Дону. Усі вони раніше належали до козацьких регіонів Стародубщини та Слобожанщини) та північні народи (алеути, ненці, чукчі, саами та ін.).

Якби Петро І 22 жовтня 1721 року не вкрав у нас назву Русі (про що вже зазначалося вище), Росія мала б сьогодні називатися Західною Монголією. Проте, за результатами перепису населення в РФ росіянами, попри своє етнічне походження, назвали себе понад 111 млн осіб (майже 78 відсотків від усього населення країни), що, на нашу думку, свідчить про тотальне зросійщення інших народів, у тому числі й українців. Так, згідно з переписом населення 2010 року в РФ проживає 1,9 млн українців (1.4% від усього населення), тоді, як за переписом 1989 року в СРСР на території РРФСР проживало ще 4,4 млн українців (у 2,3 разу більше). Ці дані, як нам видається, абсолютно не відповідають реальному стану справ, оскільки за оцінками українських експертів в РФ наразі проживає від 7 до 10 млн етнічних українців. Водночас навіть дані переписів населення 1989 і 2010 років свідчать про «послідовну» імперську політику щодо асиміляції в РФ корінних народів і національних менших.

Щоб бути титульним, у СРСР етнос повинен був мати певну кількість населення та компактність поселення. Мова титульної нації визнавалася додатковою, після російської, офіційною мовою відповідної адміністративної одиниці. Термін добре працював у разі відносно добре розвинутого та однорідного народу. У деяких випадках, у певних районах з великою кількістю різних етносів, як, наприклад, на Північному Кавказі, поняттям «титульної нації» вносилася нерівність між титульною та нетитульною народностями, особливо після початку політики «коре- нізації», згідно з якою представників титульної нації просували на керівні посади.

Як відомо, національна (моноетнічна) держава - це тип держави, що є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначає соціо-політичну систему такої держави. Це держава, у якій усі мешканці на офіційному рівні використовують єдину знакову систему титульної нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо. Титульна нація для такої держави є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальним чинником соціо-політичної системи в ній. Представницькі і законодавчі органи влади в національній державі формуються з урахуванням етнічного відсоткового співвідношення. Скажімо, у Верховній Раді України українці повинні бути представлені не менш ніж 355-ма депутатами. Президент країни повинен бути, насамперед, українцем за походженням і зрозуміло, що світоглядно - носієм української національної ідеї.

Прикладом такого підходу може слугувати Ізраїль - національна держава єврейської нації, де така практика є нормою. До ухвалення цього історичного рішення Кнесет ішов, починаючи з 2011 року, коли Інститут сіоністської стратегії розробив перші пропозиції до відповідного зако- нопроєкту. У листопаді 2014 року уряд Держави Ізраїль ухвалив і передав Кнесету (у якому 75% із 120 депутатів - євреї) для розгляду законо- проєкт «Про національну державу», у першому параграфі якого зазначається: «Держава Ізраїль є національним осередком єврейського народу. Право на національне самовизначення в державі Ізраїль належить виключно єврейському народу. Будь-які інші законодавчі акти будуть тлумачитися з урахуванням цього положення».

Законопроєкт визначає державу Ізраїль як «національний простір єврейського народу». Тодішній прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, який підтримав законопроєкт, заявив: «Ізраїль - це національна єврейська держава. У ній рівні права для всіх громадян, хочу на цьому наголосити. Проте права ці стосуються тільки єврейського народу: і прапор, і гімн, і можливість еміграції євреїв з інших країн - усе це частина нашої національної символіки» [8].

27 грудня 2017 року Ізраїльський парламент (Кнесет) ухвалив конституційний закон про єврейський характер держави Ізраїль. Законом, зокрема, закріплюється за івритом статус єдиної державної мови. Крім того, закон закріплює декларативні норми про те, що Ізраїль є національною державою єврейського народу, де він здійснює своє природне, релігійне, культурне та історичне право на самовизначення. Також в законі зазначено, що «об'єднаний Єрусалим» є столицею Ізраїлю [8].

У той же час в Україні в пострадянський період усе ще досить поширеним є наратив про багатонаціональність українського суспільства, оскільки в нашій державі проживає понад сто націй і народностей (відома радянська «мантра»).

Водночас, відповідно до міжнародної класифікації ООН моноетнічною вважається країна, у якій кількість представників однієї нації становить не менше 67% (дві третини від загального складу населення). Згідно з останнім переписом населення, як уже зазначалося вище, в Радянському Союзі 1989 року в Українській РСР українська етнічна складова становила 72,7 % населення, 2001 року в Україні - 77,8.

Отже, за міжнародними нормами, етнічні українці в Україні є титульною нацією, котра має право на свою національну державу.

Проте, у чинній Конституції України це право, водночас, наразі не закріплено. Стаття 1 Основного Закону містить положення про те, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» [9], упускаючи при цьому визначення «національна», оскільки це апріорі не було можливим 1996 року, коли у Верховній Раді України домінувала колишня комуністична партноменклатура.

Стаття 2 Конституції визначає, що Україна є унітарною державою. Уживаючи слова «унітарна» чи «унітарність» (з фр. Unitaire - «те саме», «єдине») мається на увазі українська нація як єдине ціле, в орбіті впливу якої знаходяться всі інші корінні народи, національні меншини (спільноти) і сформовані етноси, що історично проживають на території України. Багатонаціональна ж країна - лише та, що налічує дві чи більше титульних націй (в Україні цього немає). Усі інші, крім корінних народів, - це етнічні меншини (спільноти), що проживають на певній території і мають права для самореалізації, не претендуючи на зміну векторів у системі державного управління.

Разом з тим, Основний Закон України (1996) в статті 11 констатує, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [9], у той же час не дає визначення корінних народів та національних меншин, не наводить їх переліку.

Як відомо, корінні народи - це народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є ця країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів. Російська імперія, Австро-Угорська імперія, а за ними СРСР, під окупацією яких певний час знаходилися українські землі, були багатоетнічними суспільствами. Тому, українці, за вищенаведеними визначеннями, підпадали в них під статус одного із корінних народів на своїх етнічних територіях.

Лише 1 липня 2021 року Законом України за № 1616-IX Верховна Рада закріпила визначення корінного народу України - це «автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Корінними народами України, які сформувалися на території Кримського півострову, є кримські татари, караїми, кримчаки [15].

Виходячи з норми цього Закону [15], усі інші народи, крім титульної української нації, що проживають на території України, але мають власні державні утворення за її межами, належать до національних меншин.

Як відомо, Українська держава 23 червня 2022 року набула статусу країни-кандидата на членство в Європейському Союзі (ЄС). Нещодавно чільними представниками України було заявлено про наші амбітні плани - стани членом ЄС через два роки. У цьому зв'язку на шляху інтеграції до європейського співтовариства Україна зобов'язалася забезпечити європейські стандарти захисту прав національних спільнот, зокрема, шляхом створення належних механізмів для їх реалізації.

Виконанню цього зобов'язання, на наше глибоке переконання, сприятиме ухвалений Верховною Радою України Закон від 13 грудня 2022 року № 2827 «Про національні меншини (спільноти) України» [16].

Законом [16] закріплено визначення «національні меншини (спільноти)». Національна меншина (спільнота) України - це стала група громадян України, які не є етнічними українцями, традиційно проживають на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, об'єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність. Національні меншини (спільноти) є невід'ємними, інтегрованими та органічними частинами українського суспільства [16].

Отже, як видно, останнім часом Українська держава на рівні законодавства дала визначення таким поняттям, як «корінний народ», «національна меншина (спільнота)», водночас не дається визначення основною поняттю «титульна (українська) нація».

Як нам видається, загальне бачення закріплення конституційних прав титульної (української) нації, корінних народів та національних меншин мала б запропонувати Концепція державної етнонаціональної політики, що мала б стати базовим документом для ухвалення дальшого законодавства з етнонаціональних питань, запланованого до законопроєктних робіт Верховною Радою України. Водночас, про- єкт Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України», унесений народним депутатом України М. Джамілєвим ще десять років тому, 04 липня 2013 року, так і не було ухвалено, хоча в ньому було запропоновано такі основоположні визначення, як «національна більшість - сукупність громадян України, які відносять себе до чисельно домінуючого українського етносу (титульної української етнічної нації - курсив наш - авт.)- провідного суб'єкта державотворення», «корінний народ - автохтонна етнічна спільнота, етногенез якої відбувся на території в межах сучасних кордонів України, становить етнічну меншість в складі її населення і не має власного державного утворення за межами Української держави. Корінними народами в Україні є кримські татари, караїми, кримчаки» та «національна меншина - стала група громадян України неукраїнського етнічного походження, яка традиційно (не менше 100 років) проживає на території України в її сучасних державних кордонах, є чисельно меншою за етнічних українців, має спільні етнічні, мовні, культурні, релігійні характеристики, що відрізняють її від решти населення, і виявляє бажання зберігати й розвивати свою етнокультурну ідентичність» [14].

Нині ж в Україні державна етнонаціональна політика ґрунтується на принципах консолідації української нації та розвиткові самобутності корінних народів і національних меншин, рівноправності всіх етносів, які проживають в Україні, заборони дискримінації за національною ознакою (статті 11, 21, 24, 26 та ін. Конституції України) [9], забезпечення прав корінних народів і національних меншин (Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015) [17].

Крім того, ці постулати останнім часом віднайшли своє відбиття і в законах України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» [18], «Про корінні народи» [15] та «Про національні меншини (спільноти) в Україні» [16]. Проте для остаточного законодавчого закріплення прав титульної (української) нації, корінних народів та національних меншин (спільнот), на наше глибоке переконання, слід ще ухвалити Закон України «Про титульну (українську) націю» та внести відповідні зміни до статті 1 Конституції нашої країни щодо України як національної держави.

Перші кроки на цьому шляху, як нам видається, уже зроблено парламентом України.

Так, відповідно до нещодавно ухваленого Закону України від 13 грудня 2022 року № 2834-ІХ «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» українська національна ідентичність - це стійке усвідомлення особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об'єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам'яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями [18].

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Відповідно до класифікації ООН Україна з моменту відновлення своєї державної незалежності має право на законодавче набуття статусу національної держави, а етнічні українці - статусу титульної нації. У цьому зв'язку на часі є ухвалення Закону України «Про титульну (українську) націю», (за зразком закону Ізраїлю «Про титульну націю» - 24.11.2014), що сприятиме утвердженню українців як нації, їхніх прав і свобод на своїй споконвічній землі. Крім того, потребує внесення змін до статті 1 Конституції України про Україну як національну державу (за зразком закону Держави Ізраїль «Про національну державу» від 19.07.2018 року).

Бібліографічний список

Boiko, Z. V. (2015). Prostorova otsinka kilkosti tytulnoi natsii Ukrainy za perepysamy 1989 ta 2001 rokiv [Spatial assessment of the number of the titular nation of Ukraine according to the censuses of 1989 and 2001]. Naukovyy visnyk Chernivetskoho universytetu - Scientific Bulletin of Chernivtsi University, 762-763, 110-116. [in Ukrainian].

Boichenko, M. I. (2020). Natsiia yak proekt: rivni teoretychnoho osmyslennia ta praktychnoho vtilennia [The nation as a project: levels of theoretical understanding and practical implementation]. Vcheni zapysky Tavriiskoho natsionalnoho universytetu imeni V. I. Vernadskoho. Seriia: Filosofiia - Scholarly notes of the V. I. Vernadskyi Tauvride National University. Series: Philosophy, 2 (31 (70)), 1-9. Retrieved from nbuv.gov.ua/UJRN/sntsph_2020_31(70)_2_3. DOI:10.32838/2709-2933/2020.2/01 [in Ukrainian].

Volkov, M. (2014). Ukraina ta natsiia [Ukraine and the nation]. Ridnyi krai - Native land, 2, 78-84. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Almpolt_2014_2_15 [in Ukrainian].

Hutsuliak, O. (2011-2012). Natsiia yak konsortsiia svobody voli: do pytannia pro ukrainsku identychnist [The nation as a consortium of the freedom of will: to the question of Ukrainian identity]. Etnos i kultura - Ethnic group and culture, 8-9, 187-193. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/etnik_2011-2012_8-9_23 [in Ukrainian].

Doiar, L. (2019). Suchasna ukrainska natsiia: zakhyshchaiemo chy vynyshchuiemo [Modern Ukrainian nation: protecting or exterminating]. Visnyk Knyzhkovoi palaty - Bulletin of the Book Chamber, 12, 24-28. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2019_12_ 7. DOI: 10.36273/2076-9555.2019.12(281).24-28 [in Ukrainian].

Smolii, V.A. (Ed.) (2010). Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 7: Mi-O [Encyclopedia of the history of Ukraine: Vol. 7: Mi-O]. Kyiv: Naukova dumka. Retrieved from http://www.history.org.ua/?termin=Natsiia [in Ukrainian].

Ivanov, M. S. (2014). Teoretychnyi kontekst evoliutsii poniattia «natsiia» [The theoretical context of the evolution of the concept of “nation”]. Naukovi pratsi Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu «Kyievo-Mohylianska akademiia». Seriia: Politolohiia - Scientific works Petro Mohyla Black Sea State University of the Kyiv-Mohyla Academy complex. Series: Political science, 248 (236), 14-20. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Npchdupol_2014_248_236_4 [in Ukrainian].

Kneset ukhvalyv zakon pro vyznachennia Izrayiliu yevreiskoiu natsionalnoiu derzhavoiu. [The Knesset passed a law defining Israel as a Jewish nation-state] Retrieved from https://hromadske.ua/posts/kneset-ukhvalyv-zakon- pro-vyznachennia-izrailiu-ievreiskoiu-natsionalnoiu-derzhavoiu.

Konstytutsiia Ukrainy [The Constitution of Ukraine] (1996, June 28). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https: //zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

Kryvenkova, R. Yu. (2014). Politychna natsiia ta derzhavne upravlinnia: aspekty problemy natsionalnoi konsolidatsii [Political nation and state administration: aspects of the problem of national consolidation]. Naukovyi visnyk Akademii munitsypalnoho upravlinnia. Seriya: Upravlinnia - Science Bulletin of the Academy of

Municipal Administration. Series: Administration, 1, 272-282. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvamu_ upravl_2014_1_36 [in Ukrainian].

Lemak, O. V. (2014). Ukrayinska natsiia i natsionalna bezpeka: aspekty spivvidnoshennia [The Ukrainian nation and national security: aspects of the relationship]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, 27(3), 40-44. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2014_27(3) 12 [in Ukrainian].

Miroshnychenko, Ihor. (2010, 4 Lypnia). Chomu termin «tytulna natsiia», ponad 11 rokiv tomu zaprovadzhenyi u rosiiskomu zakonodavstvi, namahaiutsia zaboronyty v Ukraini? [Why are they trying to ban the term «title nation», which was introduced in Russian legislation more than 11 years ago, in Ukraine?]. Ukrainska Pravda. Retrieved from https: //blogs.pravda.com.ua/authors/miroshnychenko/4c30ba7c866bc/ [in Ukrainian].

Pylhun, N. V. (2015). Ukrainska natsiia ta ii vplyv na formuvannia suchasnoho ukrainskoho suspilstva [The

Ukrainian nation and its influence on the formation of modern Ukrainian]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Yurydychni nauky - Scientific Bulletin of the Kherson State University. Series: Legal Sciences, 2 (1), 16-19. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvkhdu_jur_2015_2(1) 5 [in Ukrainian].

Pro Kontseptsiiu derzhavnoi etnonatsionalnoi polityky Ukrainy: proiekt Zakonu vid 4 lyp. 2013 roku, No 2560a [On the Concept of State Ethnonational Policy of Ukraine: The draft Law of Ukraine from July 4 2013, No 2560a]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47852 [in Ukrainian].

Pro korinni narody: Zakon Ukrainy vid 1 lyp. 2021 roku No 1616-IX [On indigenous peoples: The Law of Ukraine from July 1 2021, No 1616-IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1616- 20#Text [in Ukrainian].

Pro natsionalni menshyny (spilnoty) Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 13 hrud. 2022 roku No 2827-IX [On national minorities (communities) of Ukraine: The Law of Ukraine from December 13 2022, No 2827-IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40892 [in Ukrainian].

Pro Natsionalnu stratehiiu u sferi prav luidyny: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 25 serp. 2015 roku No 501/2015 [On the National Strategy in the field of human rights: The Decree of the President of Ukraine from August 25 2015, No 501/2015]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/119/2021#Text [in Ukrainian].

Pro osnovni zasady derzhavnoi polityky u sferi utverdzhennia ukrainskoi natsionalnoi ta hromadyanskoi identychnosti: Zakon Ukrainy vid 13 hrud. 2022 roku No 2834-IX [On the main principles of state policy in the sphere of the establishment of Ukrainian national and civil identity: The Law of Ukraine from December 13 2022, No 2834- IX]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https//zakon.rada.gov.ua/laws/2834-20#Text [in Ukrainian].

Radei, A. S. (2015). Etnos i natsiya. Analiz definitsii [Analysis of definitions]. Multyversum. Filosofskyialmanakh - Multiversum. Philosophical almanac, 1-2, 67-76. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Multi_2015_1-2_9 [in Ukrainian].

Romadykina, V. S. (2013). Natsiia yak obiekt sotsialno-filosofskoho dyskursu [The nation as an object of socio- philosophical discourse]. Intelekt, osobystist, tsyvilizatsiia - Intellect, personality, civilization, 11, 78-85. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/intelekt_2013_11_11 [in Ukrainian].

Serdulets, Viktor (2017, 18 Chervnia). Tytulna natsiia chy korinnyi narod? [Titular nation or indigenous people?]. Retrieved from https://pravyysektor.info/prosvitnyctvo/chogo-pragnemo/tytulna-naciya-chy-korinnyy-narod [in Ukrainian]. титульна українська нація

Storozhuk, S. V. (2014). Ukrayinska etnichna natsiia v konteksti suspilno-politychnykh podii sohodennia [Ukrainian ethnic nation in the context of social and political events of today]. Multyversum. Filosofskyi almanakh - Multiversum. Philosophical almanac, 3, 3-12. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Multi_2014_3_3 [in Ukrainian].

Yaremko, Ya. (2021). Kontsept «natsiia» kriz istorychnu pryzmu ukrayinskoi politychnoi dumky [The concept of «nation» through the historical prism of Ukrainian political thought]. Ridne slovo v etnokulturnomu vymiri- The native word in the ethnocultural dimension, 2021,98-111. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/rsev_2021_2021_11 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru