Визнання права власності на землю як цивільно-правовий спосіб захисту прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визнання права власності на землю як цивільно-правовий спосіб захисту прав

Дейнега Марина Андріївна,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного та господарського права Національного університету біоресурсів і природокористування України

Maryna Deineha,

Doctor of Law, Associate Professor,

Professor of the Department of Civil and Economic Law,

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine,

RECOGNITION OF LAND OWNERSHIP AS A CIVIL LAW METHOD OF RIGHTS PROTECTION

The purpose of the article is to analyze theoretical approaches and provisions of legal acts regarding the recognition of land ownership as a civil law method of protecting rights, to identify gaps and contradictions in national legislation and judicial practice that arise during the application of such a method of protection, as well as to develop proposals to the improvement of legislation on certain issues. The methodological basis of the research was the dialectical method of scientific knowledge, the general scientific (formal-logical, methods of analysis and synthesis) and the special-legal method (formal-legal). The scientific novelty lies in the fact that based on the analysis of doctrinal and normative sources, the article reveals gaps and contradictions in national legislation and judicial practice that arise when applying the recognition of property rights as a civil law method of protecting rights, and also develops proposals for improving the legislation from a specific issue. According to the results of the study, it was established that the recognition of the right of ownership is an effective way of civil legal protection of the right to land ownership, which is aimed at eliminating disputes and uncertainty of the content of the rights of the owner of a plot of land, ascertaining the existence of the right of ownership and its renewal, by creating legal opportunities for the realization of rights belonging to the owner land plot of powers.The practical significance of the article lies in the fact that the proposed changes to the civil and civil procedural legislation of Ukraine can be used in law-making activities with the aim of improving the regulatory framework in the field of civil law protection of rights.

Key words: ownership, land ownership, recognition of ownership, civil law protection of rights, jurisdictional forms of rights protection, methods of rights protection.

Постановка проблеми

право власності на землю захист законодавство

Право власності у системі визнаних прав вважається одним із основоположних прав людини, саме тому захист власності є першочерговим завданням будь-якої демократичної і правової держави. У ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [10] передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Конституція України закріплює основні засади, за допомогою яких регулюються відносини власності та на підставі яких здійснюється їх захист. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України [3] держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а у разі порушення такого права особа може звернутися до уповноважених органів за його захистом (ст.ст. 55, 124 Конституції України). Ці конституційні норми повною мірою стосуються і права власності на землю. Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, а також набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Безперечно, конституційні положення є найважливішими в регулюванні відносин з приводу власності в Україні та відіграють основоположну роль у захисті права власності на землю. Водночас зазначені положення Конституції України та норми Конвенції конкретизуються у цивільному законодавстві, основним завданням якого є відновлення порушеного права та повернення майнового стану особи, права якої були порушені, у первісний стан. Так, ст. 15 Цивільного кодексу України [17] вказує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист своїх інтересів, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Окрім того, реалізація конституційних положень щодо гарантій права власності на землю потребує спеціальних правових механізмів їх здійснення, які містяться у галузевих законодавчих актах, насамперед, в актах земельного законодавства України.

Однак, попри те, що право на захист власності гарантується кожній особі як на конституційному рівні, так і на рівні кодифікованих та законодавчих актів різної галузевої приналежності, дана категорія є суто цивільно-правовою [7, с. 11].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В юридичній літературі питанням захисту права власності традиційно відводиться значна увага. Ця проблематика є предметом дослідження таких вчених, як: І.О. Дзери, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, С. Кузнєцової, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової та ін. Правовим проблемам визнання права як цивільно-правового способу захисту прав присвячують увагу такі науковці, як: М. Отрош, Р.В. Падун, І.М. Панченко, О.П. Печений, Ю.Д. Притика, З.В. Ромовська, О.С. Яворська та ін. Способи захисту земельних прав досліджуються представниками земельно-правової доктрини: О.А. Вівчаренком, О.П. Кулинич, П.Ф. Кулиничем, Л.В. Лейбою, А.М. Мірошниченком, Д.В. Федчишиним, М.В. Шульгою та ін. Однак, визнання права власності як цивільно-правовий спосіб захисту прав, у тому числі прававласності на землю, є дискусійною проблематикою, що не знаходить єдності точок зору, викликаючи формулювання різних наукових підходів, що у свою чергу зумовлює й практичні проблеми в окресленій сфері дослідження.

Постановка завдання

Метою статті є аналіз теоретичних підходів і положень нормативно-правових актів щодо визнання права власності на землю як цивільно - правового способу захисту прав, виявлення прогалин та суперечностей у національному законодавстві й судовій практиці, що виникають під час застосування такого способу захисту, а також вироблення пропозицій до удосконалення законодавства з визначеної проблематики.

Виклад основного матеріалу дослідження

У науковій літературі є багато підходів до тлумачення поняття цивільно-правового захисту права власності. Так, деякі науковці тлумачать поняття «цивільно-правовий захист права власності» як: дії уповноважених органів, направлених на захист прав осіб, так і дії самих власників: система активних заходів, які застосовує власник чи інші компетентні органи, спрямовану на усунення порушень права власності, покладання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника [і, с. 27]; реакція на правопорушення з боку самого потерпілого (самозахист) або уповноваженого на це державного органу, яка призвела до відновлення попереднього юридичного і фактичного статусу речі [11, с. 5]. Інші вчені розглядають цивільно-правовий захист права власності як процесуально-правове явище і визначають його як застосування судовими органами у разі порушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених нормами цивільного права і спрямованих на відновлення прав власника [15, с. 279].

Але ж, категорія «захисту» має двоїсту природу [13, с. 93], і на думку І.М. Панченко розгляд категорії «захисту» лише через призму матеріального або процесуального права є неправильним, оскільки дана категорія має розглядатися комплексно, а не окремо кожною із галузей законодавства [7, с. 16]. У зв'язку з цим, вчена пропонує авторське визначення «цивільно-правого захисту права власності», яке тлумачить як сукупність передбачених нормами права активних дій, що застосовує власник, інша уповноважена власником особа або уповноважений державою компетентний орган відносно правопорушника з метою відновлення права власності, що було оспорене, не визнане або порушене [7, с. 16].

У контексті піднятої проблематики, слід звернути увагу і на наукові підходи представників земельно-правової доктрини щодо тлумачення категорії «цивільно- правого захисту права власності на землю». Так, О.П. Кулинич визначає цивільно- правовий спосіб захисту права власності на землю як захід цивільно-правового примусу, спрямований на поновлення правомочностей власника земельної ділянки, а також на відшкодування власникам земельних ділянок шкоди, завданої протиправним обмеженням правомочностей власника, погіршенням екологічних, естетичних та інших властивостей земельної ділянки, та на відшкодування майнової шкоди, завданої правомірними діями у передбачених законом випадках [4, с. 188].

З метою захисту права власності на землю в юрисдикційному порядку застосовуються способи захисту, передбачені в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України і ст. 152 Земельного кодексу України [2].

Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміються визначені законом або договором матеріально-правові заходи, спрямовані на відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника [16, с. 346].

У ст. 16 Цивільного кодексу України законодавець наводить широкий перелік способів захисту, на які, при зверненні до уповноважених органів, має право спиратися будь-яка особа, права чи інтереси якої порушуються, оспорюються або не визнаються. Цей перелік не є вичерпним, а тому суд може захистити право або інтерес також і в інший спосіб, що встановлений договором або законом. Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: 1) визнання прав; 2) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; 3) визнання угоди недійсною; 4) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; 5) відшкодування заподіяних збитків; 6) застосування інших, передбачених законом, способів. При цьому, слід зазначити, що вибір способу захисту має базуватися на чіткому розумінні його правової природи та характеру порушення права особи.

Виокремлення серед способів захисту в цивільному і земельному законодавстві визнання права і, зокрема, права власності, було обумовлено його розповсюдженістю у практиці, що підтверджується значною кількістю відповідних судових спорів. У науковій літературі не вироблено єдиного розуміння вказаного способу захисту. Це зумовлено тим, що сфера застосування і предмет визнання права достатньо широкі, тому виробити універсальне визначення цього способу захисту вбачається досить складним завданням.

Так, визнання права розглядається як спосіб судового захисту, що являє собою відображення у судовому рішенні права, яке виникло на законній підставі і наявність якого не визнано ким-небудь із учасників правовідносин [19, с. 202]. Р.В. Падун під поняттям «визнання права» так само розуміє судовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який обов'язково потребує відображення в судовому рішенні, що підтверджує наявність існуючого суб'єктивного права, яке не визнають інші учасники (учасник) цивільних правовідносин [6, с. 3]. На думку Ю.Д. Притики цей спосіб захисту застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільних прав з приводу наявності або відсутності правовідносин і, відповідно, наявності чи відсутності цивільних прав та обов'язків [9, с. 29].

Отже, визнання права як спосіб захисту прав зумовлений відсутністю прав, їх спірністю, невизнанням, й означає констатацію вже існуючого права, мета якого - усунення правової невизначеності.

Визнання права власності є одним із підвидів такого способу захисту, як визнання права, який посідає перше місце серед наведених законодавцем у ст. 16 Цивільного кодексу України і ст. 152 Земельного кодексу України способів захисту прав. Змістом визнання права власності на землю є підтвердження існування певного права без наступного створення матеріальних правовідносин. Як відмічає І.М. Панченко, підстави для висунення вимог про визнання права власності виникають у випадку, коли наявний

зміст прав неоднаково усвідомлюється та оспорюється суб'єктами матеріально-правових відносин [7, с. 48]. Позов про визнання права власності на земельну ділянку пред'являється у випадку, коли право ще не порушене, що і вирізняє його з-поміж інших способів захисту прав.

При цьому, у науковій літературі зазначається, що цей спосіб захисту може застосовуватися для захисту переважної більшості прав [12, с. 446]. Отже, його певною мірою можна вважати універсальним [4, с. 89].

Визнання права власності на землю як спосіб захисту речового права закріплено у ст. 392 Цивільного кодексу України. Згідно з цієї нормою, власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності. Цей позов є речово-правовим способом захисту права власності, який застосовуються у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язально-правових відносин та має стосуватися індивідуально визначеного майна. Причому, на відміну від інших речово - правових способів захисту, вимога про визнання права власності може як застосовуватися самостійно, так і поєднуватися з іншими способами захисту права власності, наприклад, віндикаційним, негаторним позовами або з позовом про виключення майна з опису та/або звільнення з-під арешту.

Однак, у ст. 392 Цивільного кодексу України не надається визначення визнання права власності як способу захисту, так само не розкривається сутність позову про визнання права власності, що призводить до виникнення ряду проблемних ситуацій як у теорії, так і на практиці.

У науковій літературі висловлена позиція щодо суті позову про визнання права власності. Є.О. Харитонов та О.І. Харитонова вважають, що позов про визнання права власності - це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності у нього права власності на спірне майно [14, с. 29]. На думку К.П. Пейчева суть позову про визнання права власності полягає у підтвердженні наявності права на земельну ділянку шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності [8, с. 366].

Слід зазначити, що досліджуваний спосіб захисту може бути застосований і у випадку відсутності спору щодо земельної ділянки, наприклад, у разі втрати правовстановлюючого документа, що засвідчує право власності на землю. Такий спосіб захисту може бути застосований абопри наявності спору щодо правової належності земельної ділянки, або при невизначеності її правового режиму, що заважає власнику у повній мірі реалізувати належні йому правомочності власника.

Зі змісту ст. 392 Цивільного кодексу України випливає, що визнання права власності як цивільно-правовий спосіб захисту реалізується у судовому (позовному) порядку.

Відповідно до ст.ст. 42, 48 Цивільного процесуального кодексу України [18] у справах позовного провадження учасниками справи є сторони - позивач і відповідач. Якщо з правовим становищем позивача у справах про визнання права власності більш - менш все зрозуміло, то визначення відповідача є проблемним питанням. Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України відповідачем за позовом про визнання права власності може виступати будь-яка особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача. Але, якщо права особи ніхто не оспорює, а правова невизначеність земельної ділянки через втрату правовстановлюючого документа має місце і це не дає можливості власнику розпоряджатися належною йому земельною ділянкою. У цій безспірній ситуації відсутня сторона, до якої може позиватися позивач.

З цього приводу І.О. Дзера наголошує на доцільності внесення змін до цивільного процесуального законодавства, які б давали можливість звернутися з позовами про визнання права власності і за відсутності відповідача [1, c. 91]. Однак, на думку

І.М. Панченко, наведена позиція є принципово неправильною, оскільки з процесуальної точки зору звернутися до суду з будь-яким позовом за відсутності відповідача неможливо [7, c. 60]. Саме тому у разі втрати власником земельної ділянки документа, що засвідчує його право власності, постає питання щодо доцільності звернення до суду саме з позовом, оскільки саме наявність спору про право може бути підставою для подання позову.

Щодо окресленої проблеми і відсутності у законодавстві альтернативного спосо бу її вирішення, у науковій літературі навіть використовуються такі поняття, як «штучний позов» [7, c. 62] і «штучна конструкція відповідача» [20, c. 230], враховуючи аналіз судової практики у сфері визнання права власності у разі втрати правовстановлюючого документа.

У зв'язку з цим, розгляд справи про визнання права власності на землю у разі втрати власником документа, що засвідчує його право власності, доцільно розглядати не у порядку позовного провадження, а у порядку окремого провадження. Цей підхід у науковій літературі визнається дієвим способом вирішення проблеми і всіляко підтримується науковцями. Так, І.М. Панченко зазначає, що за умови втрати правовстановлюючого документа необхідно лише встановити вже існуючий факт - факт належності особі певного майна на підставі права власності, підтвердити який немає можливості через втрату документів. За умови звернення власника до суду в порядку окремого провадження, особа як раз і досягне поставленої мети [7, c. 64]. На думку

І.М. Отрош вимога про визнання права власності в ряді випадків може носити безспірний характер і процесуально така вимога має розглядатися у порядку окремого провадження [5, с. 10].

Висновки

Отже, визнання права власності є ефективним способом цивільно - правового захисту права власності на землю, що спрямований на усунення спірності і невизначеності змісту прав власника земельної ділянки, констатацію наявності права власності та його поновлення, шляхом створення юридичних можливостей для реалізації належних власникові земельної ділянки правомочностей.

Визнання права власності як цивільно-правовий спосіб захисту реалізується у судовому порядку. Однак, на практиці виникає низка проблем з його застосуванням. Проаналізувавши зміст ст. 392 Цивільного кодексу України, визнання права власності як цивільно-правовий спосіб захист прав може бути реалізований власником земельної ділянки у порядку позовного провадження, якщо його право оспорюється або не визнається іншою особою, або у порядку окремого провадження у разі втрати власником документа, що засвідчує його право власності на землю. У зв'язку з цим, слід внести відповідні зміни до ст. 392 Цивільного кодексу України, а також до ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України, де закріплено перелік справ, які вирішуються в порядку окремого провадження, або до ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, в якій визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення , і які розглядаються у порядку окремого провадження.

Однак, незважаючи на те, що визнання права власності у разі втрати правовстановлюючого документа не закріплено ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, слід звернути увагу на ч. 2 цієї статті, відповідно до якої у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому, маємо положення ст. 392 Цивільного кодексу України, де саме і передбачено «інший порядок їх встановлення» - шляхом пред'явлення позову.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо за необхідне внесення змін саме до ст. 392 Цивільного кодексу України у частині розмежування двох категорій справ щодо визнання права власності за позовним і окремим провадженнями. Саме ці зміни законодавства і мають розв'язати практичні проблеми в реалізації окресленого цивільно-правовий способу захисту права власності, у тому числі й у сфері земельних відносин.

Список використаних джерел

2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2768-14#Text.

3. Конституція України від 28.06.1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

4. Кулинич О.П. Захист права приватної власності на землю: цивільно-правові аспекти: монографія. Вінниця: ФОП Рогальська І.О., 2016. 232 с.

5. Отрош І.М. Право власності на об'єкти нерухомості за законодавством України: охорона та захист: автореф. дис. ... к.ю.н.: 12.00.03. Київ, 2012. 16 с.

6. Падун Р.В. Визнання права як спосіб захисту цивільних прав та інтересів: автореф. дис. ... к.ю.н.: 12.00.03. Київ, 2014. 18 с.

7. Панченко І.М. Визнання права власності як спосіб захисту цивільних прав: дис. ... к.ю.н.: 12.00.03. Одеса, 2016. 204 с.

8. Пейчев К.П. Науково-практичний коментар до Земельного кодексу України. Харків: Фактор, 2011. 472 с.

9. Притика Ю.Д. Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді: монографія. Київ: Ін Юре, 2006. 633 с.

10. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535#Text.

11. Ромовська З.В. Проблеми захисту права власності фізичної особи. Вісник Академії адвокатури України. 2009. Вип. 2 (15). С. 5-10.

12. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Загальна частина: підручник. Київ: Атіка, 2005. 560 с.

13. Теория юридического процесса / под общ. ред. В.М. Горшенева. Харьков: Вища шк., 1985. 192 с.

14. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Структура права власності та її вплив на концептуальні засади його захисту в сучасному цивільному праві України. Новий Цивільний кодекс України: проблемні питання застосування: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Впровадження нового Цивільного кодексу в Україні»(м. Київ, 1415.02.2008 р.). Київ: Поліграф-Експрес, 2008. С. 24-30.

15. Цивільне право України: Частина перша / за ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. Харків: Право, 2000. 368 с.

16. Цивільне право: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова та ін.; за ред. В.І. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Харків: Право, 2011. Т. 1. 656 с.

17. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.

18. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#Text.

19. Штанько А. Ефективність визнання права як способу захисту майнових цивільних прав та інтересів. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. Вип. 4. С. 200-211.

20. Яворська О.С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України: навчальний посібник. Київ: Атіка, 2008. 256 с.

References

1. Dzera, I.O. (2001). Tsyvilno-pravovi zasoby zakhystu prava vlasnosti Ukrainy [Civil legal means of protection of property rights of Ukraine]. Kyiv: Yurinkom Inter. (in Ukrainian).

2. Land Code of Ukraine (2001). Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text (in Ukrainian).

3. Constitution of Ukraine (1996). Available at:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (in Ukrainian).

4. Kulynych, O.P. (2016). Zakhyst prava pryvatnoi vlasnosti na zemliu: tsyvilno- pravovi aspekty[Protection of the right to private ownership of land: civil law aspects]. Vinnytsia: FOP Rohalska I.O. (in Ukrainian).

5. Otrosh, I.M. (2012). Pravo vlasnosti na ob'iekty nerukhomosti za zakonodavstvom Ukrainy: okhorona ta zakhyst[Ownership of real estate according to the legislation of Ukraine: protection]. Kyiv. (in Ukrainian).

6. Padun, R.V. (2014). Vyznannia prava yak sposib zakhystu tsyvilnykh prav ta interesiv[Recognition of law as a way to protect civil rights and interests]. Kyiv. (in Ukrainian).

7. Panchenko, I.M. (2016). Vyznannia prava vlasnosti yak sposib zakhystu tsyvilnykh prav[Recognition of property rights as a way to protect civil rights. Odesa. (in Ukrainian).

8. Peichev, K.P. (2011). Naukovo-praktychnyi komentar do Zemelnoho kodeksu Ukrainy[Scientific and practical commentary to the Land Code of Ukraine]. Kharkiv: Faktor, 472 (in Ukrainian).

9. Prytyka, Yu.D. (2006). Problemy zakhystu tsyvilnykh prav ta interesiv u treteiskomu sudi[Problems of protection of civil rights and interests in the arbitration court]. Kyiv: In Yure, 633 (in Ukrainian).

10. Protocol to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (1952). Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_535#Text (in Ukrainian).

11. Romovska, Z.V. (2009). Problemy zakhystu prava vlasnosti fizychnoi osoby [Problems of protecting the property rights of an individual]. Visnyk Akademii advokatury Ukrainy, 2(15): 5-10 (in Ukrainian).

12. Romovska, Z.V. (2005). Ukrainske tsyvilne pravo. Zahalna chastyna [Ukrainian civil law. General part]. Kyiv: Atika. (in Ukrainian).

13. Horsheneva, V.M. (Ed.). (1985). Teoryia yurydycheskoho protsessa[Theory of the legal process]. Kharkov: Vyshcha shk. (in Russian).

14. Kharytonov, Ye.O. & Kharytonova, O.I. (2008). Struktura prava vlasnosti ta yii vplyv na kontseptualni zasady yoho zakhystu v suchasnomu tsyvilnomu pravi Ukrainy. [The structure of property rights and its impact on the conceptual foundations of its protection inmodern civil law of Ukraine]. Novyi Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: problemni pytannia zastosuvannia: Vprovadzhennia novoho Tsyvilnoho kodeksu v Ukraini. Kyiv: Polihraf-Ekspres, 24-30 (in Ukrainian).

15. Azimova, Ch.N., Prystupy, S.N., Ihnatenka, V.M. (Ed.). (2000). Tsyvilne pravo Ukrainy: Chastyna persha [Civil law of Ukraine: Part one]. Kharkiv: Pravo. (in Ukrainian).

16. Borysova V.I., Baranova L.M., Biehova T.I. et al. (2011). Tsyvilne pravo [Civil law]. Kharkiv: Pravo. (in Ukrainian).

17. Civil Code of Ukraine (2003). Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (in Ukrainian).

18. Civil Procedure Code of Ukraine (2004). Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (in Ukrainian).

19. Shtanko, A. (2014). Efektyvnist vyznannia prava yak sposobu zakhystu mainovykh tsyvilnykh prav ta interesiv [The effectiveness of the recognition of the right as a way of protecting property civil rights and interests]. Naukovyi chasopys Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy, 4: 200-211 (in Ukrainian).

20. Yavorska, O.S. (2008). Pravove rehuliuvannia vidnosyn vlasnosti za tsyvilnym zakonodavstvom Ukrainy[Legal regulation of property relations under the civil law of Ukraine]. Kyiv: Atika. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru