Інтерпол як суб’єкт екстрадиційних правовідносин у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ,

Навчально-науковий інститут права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції,

Кафедра кримінального процесу

Інтерпол як суб'єкт екстрадиційних правовідносин у кримінальному провадженні

Бадалова Т.Г., ад'юнкт, майор поліції

Федченко В.М., к.ю.н., доцент

м. Дніпро, Україна



Анотація

Стаття присвячена висвітленню однієї з актуальних проблем сучасності, пов'язаних з використанням можливостей Інтерполу під час оголошення осіб у міжнародний розшук та процедури здійснення процедури екстрадиції в Україні. Розглянуто історичні аспекти створення й розвитку Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу та становлення Інтерполу в Україні вже як самостійної та незалежної держави. Проаналізовано діяльність Інтерполу в Україні починаючи з років проголошення незалежності нашої Держави до сучасних часів, законодавство щодо діяльності Інтерполу та його зміни. Відображено наукові дослідження вітчизняних науковців, які наголошують на проблемних питаннях та недосконалості законодавства щодо порядку діяльності Інтерполу в Україні, кримінального процесуального законодавства України.

Висвітлено проблематику застосування законодавства у сфері діяльності Інтерполу під час оголошення особи у міжнародний розшук. Наголошено, щодо теперішнього часу не вирішено проблемні питання пов'язані з перекладом процесуальних документів, необхідних для оголошення осіб у міжнародний розшук. Вносяться пропозиції, щодо вдосконалення положень кримінального процесуального законодавства з питань екстрадиції, як окремого виду надання міжнародної допомоги у кримінальному провадженні із залученням Інтерполу шляхом впровадження у кримінальному процесуальному законодавстві України додаткових понять процесуального статусу діяльності Інтерполу.

Ключові слова: Інтерпол в Україні, Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол, нормативно-правове регулювання діяльності Інтерполу України, екстрадиційні відносини, органи досудового розслідування.



Annotation

Interpol as a subject of extradition legal relations in criminal proceedings

T. Badalova, Adjunct; V. Fedchenko, Supervisor, Candidate of Legal Sciences, Ass.e Professor, Professor; Department of Criminal Procedure, Police Major, Educational and Scientific Institute of Law and Specialist Training for National Police Units,Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Dnipro, Ukraine

The article is devoted to highlighting one of the current problems of our time, related to the use of Interpol's capabilities when declaring persons on international wanted list and the procedure for carrying out the extradition procedure in Ukraine. The historical aspects of the creation and development of the International Criminal Police Organization - Interpol and the establishment of Interpol in Ukraine as an independent and independent state are considered.

The activity of Interpol in Ukraine, starting from the years of the declaration of independence of our state to the present day, the legislation on the activity of Interpol and its changes are analyzed. The scientific researches of domestic scientists are reflected, which emphasize problematic issues and imperfections of the legislation regarding the order of activity of Interpol in Ukraine, the criminal procedural legislation of Ukraine.

The problem of the application of legislation in the field of Interpol's activities during the declaration of a person on international wanted list is highlighted. It was emphasized that until now problematic issues related to the translation of procedural documents necessary for declaring persons on international wanted list have not been resolved. Proposals are made to improve the provisions of the criminal procedural legislation regarding extradition, as a separate type of international assistance in criminal proceedings involving Interpol, by introducing additional concepts of the procedural status of Interpol's activities into the criminal procedural legislation of Ukraine.

Key words: Interpol in Ukraine, International Criminal Police Organization - Interpol, regulatory and legal regulation of Interpol of Ukraine, extradition relations, bodies of pre-trial investigation.



Постановка проблеми

Вирішення завдань, які стоять перед органами досудового розслідування під час здійснення екстрадиції неможливо без використання можливостей Інтерполу. Розглянуте кримінальне процесуальне законодавство України та законодавство щодо організації діяльності Інтерполу не досконале та потребує змін. Вивчено проблемні питання у сфері діяльності Інтерполу, наукові дослідження вітчизняних науковців та запропоновано шляхи їх вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання функціонування Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу та міжнародного співробітництва України в рамках цієї організації достатньо широко висвітлювались у науковій літературі.

Серед українських вчених, які тією чи іншою мірою торкались цієї проблеми, можна відзначити, зокрема, таких: О.М. Бандурка, В.С. Березняка, П.Д. Біленчука, О.І. Виноградової, О.І. Леженіна, Г.І. Прокопенко, С.Т Пуня, В.Б. Смеліка, Л.Д. Тимченко, О.Н. Карпова тощо. Роботи зазначених вчених суттєво вплинули на дослідження у сфері міжнародного права, кримінального процесу та криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, юридичної психології та адміністративного права у контексті діяльності Інтерполу.

Серед українських науковців-міжнародників варто окремо відзначити В.Б. Смеліка, який здійснював дослідження інституційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу (далі - МОКП Інтерпол, або Інтерпол) - у розрізі міжнародного права. В своїх дослідженнях ним було проаналізовано юридичну природу МОКП - Інтерпол, міжнародно - правові тенденції розвитку інституційної системи Інтерполу та її правових засад; питання участі України в діяльності Інтерполу: організаційно-правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в Україні та основні напрями його вдосконалення, автор здійснив огляд нормативної бази діяльності НЦБ Інтерполу, дослідив динаміку розвитку структури цього підрозділу, надав низку рекомендацій щодо покращення його діяльності шляхом вдосконалення матеріально-технічного та кадрового забезпечення [1]. Але також не слід оминути такого українського науковця як О.М. Бандурка, який також досліджував міжнародно-правовий статус Інтерполу як міжнародної організації, історичні аспекти його створення й розвитку, структуру, нормативну базу діяльності НЦБ Інтерполу України [2].

Питання діяльності Інтерполу достатньо широко висвітлювались у працях вчених, що займаються дослідженнями у кримінально-правових галузях права.

Так, А.Г. Маланюк у своїх дослідженнях, присвячених питанням провадження у кримінальних справах, пов'язаних із міжнародними відносинами, аналізував діяльність Інтерполу в контексті розгляду клопотань іноземної держави про видачу особи (екстрадицію). В своїх дослідженнях автор пропонував визначити в проекті нового КПК України правовий статус циркулярів Інтер- полу про розшук і арешт особи як правової підстави для її затримання [3, с. 15]. Нажаль запропоновані А.Г. Маланюком пропозиції не знайшли свого відображенням в новому Кримінальному процесуальному кодексі України, хоча відповідні ідеї мали прихильників як серед науковців, так і практиків.

Науковець Ю.М. Чорноус торкалась проблематики Інтерполу в дослідженнях із криміналістики. Наводячи результати опитування працівників слідчих підрозділів та НЦБ Інтерполу, вона констатувала, що найбільш ефективною є взаємодія органів досудового розслідування України з НЦБ Інтерполу, що здійснюється, головним чином, з метою обміну інформацією, ідентифікації та перевірки осіб, предметів за обліками Інтерполу та органів поліції іноземних держав, проведення міжнародного розшуку каналами Інтерполу, забезпечення реалізації видачі особи (екстрадиції), допомоги під час виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва [4].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Опрацювання наукових джерел, окремих нормативно-правових актів, наукових праць з питань діяльності Інтерполу, а також законодавства України, міжнародних правових актів у сфері діяльності Інтерполу. Дослідження його становлення та розвитку на теренах України вже як незалежної, суверенної держави. Опрацювання проблемних питань з впровадження та застосування законодавства України з питань діяльності Інтерполу та його співпраці з уповноваженими органами досудового розслідування України. Внесення законодавчих пропозицій з питань екстрадиції у кримінальному провадженні.



Виклад основного матеріалу дослідження

У сучасному світі злочинність набуває глобального та інтернаціонального характеру. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю є, з одного боку, умовою, а з іншого - засобом зміцнення та гарантування внутрішнього та міжнародного порядку та миру. Сьогодні, як ніколи, міжнародне співробітництво між державами спрямоване на консолідацію зусиль у боротьбі із злочинністю. Спрощення паспортного контролю, наявність «прозорих» кордонів між державами, неефективність національних механізмів протидії та запобігання злочинності, недосконалий механізм видачі злочинців - все це дозволяє уникнути кримінальної відповідальності особам, які порушили кримінальне законодавство тієї чи іншої держави. У зв'язку з цим виникає потреба широкомасштабного співробітництва і використання продуктивного механізму міжнародної співпраці. Основною метою міжнародного співробітництва є вироблення спільної стратегії та координація дій держав у запобіганні та безпосередній боротьбі зі злочинністю. Таким чином, у сучасній науковій доктрині досить значна увага приділена вивченню питання використання можливостей Інтерполу під час оголошення особи у розшук та здійснення процедури екстрадиції в Україні.

Питання співробітництва держав через Інтер- пол у міжнародно-правовому аспекті були достатньо широко висвітлені ще за радянських часів. Рівень злочинності в Україні стрімко зростав протягом 1990-х років, досягнувши свого піку у 2000 році, після чого почався зворотній процес який тривав до 2009 року, коли українська економіка увійшла у глобальну фінансову кризу.

За даними сервісу Numbeo, який формує Індекс злочинності, Україна станом на 2021 рік займала 54 місце у світі (зі 135 країн) за рівнем злочинності [5].

У 2021 році український аналітичний портал «Слово і Діло» проаналізував рівень злочинності в Україні за період з 1992 року по 2020 рік [6] та розробив основну наглядну картину злочинності (рис. 1).

Рис. 1. Кількість кримінальних правопорушень, скоєних в Україні у період з 1992 р. по 2020 р.

Згідно наведеного вище рисунку можливо від- стежити кількість зростання злочинності в Україні за різними категоріями кримінальних правопорушень. Таким чином з зростанням кількості злочинності в Україні зростала і кількість направлення запитів каналами Інтерполу та використання можливостей щодо оголошення осіб у міжнародний розшук з метою подальшої екстрадиції. Наразі Україна переживає не прості часи, пов'язані зі скоєнням великої кількості міжнародних злочинів з боку країни агресора - російської федерації. Яскравим прикладом злочинності на міжнародному рівні є купа воєнних злочинів, скоєних на території нашої держави - України. Згідно з даними електронного ресурсу видання «Made for minds» розділ новини 01.03.2022 Міжнародним кримінальним судом в Гаазі розпочато розслідування ймовірних воєнних злочинів в Україні, також в свою чергу власні розслідування також почали понад 10 країн ЄС, тобто у подальшому під час розслідування вказаних злочинів виникне необхідність користування можливостей Інтерполу та можливості екстрадиції винних осіб. До теперішнього часу у світі злочини, що відбуваються проти українського населення не визнано геноцидом.

На думку науковців В.С. Березняка, Н.В. Павлової, Н.К. Паустовської, В.М. Федченка, Л.А. Філяніної, геноцид - це злочини проти людства та військові злочини, які є найбільш серйозними злочинами, що хвилюють міжнародне співтовариство.

Дані види міжнародних злочинів можуть мати тривалий, дестабілізуючий вплив на безпеку суспільства, націй і регіонів протягом десятиліть після їх вчинення. Запобігання, розслідування та кримінальне переслідування цих злочинів є центральними елементами із забезпечення принципу невідворотності покарань. Використовуючи свої глобальні мережі та технічні інструменти Інтерпол має унікальну можливість надання допомоги правоохоронним органам, міжнародним кримінальним трибуналам і національним прокуратурам у спільній боротьбі проти геноциду, військових злочинів, злочинів проти людства [8].

Тобто, підсумовуючі наведене робимо висновок, що співпраця з Інтерполом України та Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол дійсно є найважливішим механізмом під час здійснення процедури екстрадиції та слугує інструментом застосування всіх зусиль, направлених на охорону прав людини та законних інтересів постраждалих осіб.

Щоб зрозуміти саму структуру, діяльність Інтерполу, розглянемо саме поняття Інтерполу та знакові для Інтерполу дати.

Інтерпол - це міжнародна організація кримінальної поліції, яка створена для координації взаємодії правоохоронних органів держав та здійснення спільних заходів щодо боротьби з міжнародною злочинністю [9].

Ця організація фактично була заснована у 1914 році на 1 Конгресі Кримінальної поліції в Монако. Діяльність Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол регламентована статутом, що вступив в дію 13 червня 1956 року, останні зміни внесені 01 січня 1986 року [10]. З прийняттям нового статуту, пов'язують нову історію Інтерполу. Відповідно до статті 1 організація, іменована «Міжнародною комісією кримінальної поліції» називається відтепер: Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол. Штаб-квартира Інтерполу з 1989 року знаходиться в місті Ліон (Франція). Робочі мови Інтерполу - англійська, французька, арабська та іспанська.

Метою Інтерполу є: забезпечувати широку взаємодію всіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країни та у дусі Загальної Декларації прав людини; створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню кримінальної злочинності і боротьбі з нею (ст.2 Статуту).

У ст.3 Статуту зазначено, що організації забороняється будь-яке втручання чи діяльність політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру. Згідно з положеннями Статуту Інтерполу можна зробити висновок, що цю організацію можна віднести до міжнародних міжвідомчих організацій. Про це свідчить рівень представництва держав у системі Інтерполу і наявність у нього правосуб'єктності. Співробітництво країн в Інтерполі стосується визначеного кола питань, пов'язаних з участю поліцейських органів країн-членів у боротьбі з кримінальною злочинністю.

Починаючи з 1990 року Україна стала здійснювати свої перші кроки до самостійності і незалежності та прагнення до Європейського рівня співпраці. На початку 1991 року вже обговорювалася можливість самостійного членства України в Інтерполі, але через вертикальну залежність від МВС СРСР реалізувати це не вдалося. 24.08.1991 р. Верховною Радою України було прийнято Історичний документ виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення незалежності України. 30.09.1992 року Україна, як вже самостійна держава постановою Кабінет Міністрів України №555 від 30.09.1992 р. прийняла пропозицію від Міністерства внутрішніх справ, погоджену з Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ та Службою безпеки, про вступ України до Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол. Цього ж року Кабінетом Міністрів України від імені Уряду подано заявку про вступ України до цієї організації. 1992 та1993 роки для України були знаковими, бо саме у ці роки нашу країну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції (1992 рік 61-а сесія Генеральної асамблеї Інтерполу). Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 році після створення Національного центрального бюро Інтерполу.

За цей період пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з передових підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні.

25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України своєю Постановою (№220) затвердив положення «Про Національне центральне бюро Інтерполу», яке було продубльовано Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 року «Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу». У відповідності з цією Постановою встановлювалось, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Міністерство внутрішніх справ.

26.02.1997 р. спільним наказом №54/1858 МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України затверджено Інструкцію про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів [11]. Відповідно до положень вказаного наказу, у кожному Головному управлінні Національної поліції в областях було засновано підрозділи Інтерполу, які забезпечують взаємодію та обмін інформацією між правоохоронними органами України та інших держав під час здійснення діяльності, пов'язаної із попередженням, розкриттям та розслідуванням кримінальних правопорушень, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України, здійснюють міжнародний розшук злочинців та безвісно зниклих осіб, встановлюють осіб невпізнаних трупів, перевіряють осіб, документів, транспортних засобів, іноземних суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з вимогами вказаної інструкції Інтерпол виступає як суб'єкт екстрадиційних відносин, тому що головним етапом, який є основною підставою для здійснення екстрадиції є процедура оголошення особи (підозрюваного) у міжнародний розшук. Оголошення особи в міжнародний розшук складалося з таких етапів: направлення запиту правоохоронного органу до Нацбюро; перевірка запиту на предмет дотримання міжнародних актів, яка проводиться Нацбюро. Після чого складався відповідний запит, до якого додавалися Завірені копії процесуальних документів, вказаних в інструкції разом з перекладом на будь - яку з офіційних мов Інтерполу (англійська, французька арабська та іспанська). Генеральним секретаріатом Інтер- полу, після отримання запиту про публікацію чи зняття повідомлення від НЦБ, Трибуналу МКС або ООН, організовувалося його вивчення, в ході якого здійснювалося: пошук з метою виявлення аналогічних даних в наявній базі; виявлення розбіжностей та введення нових даних; сканування відбитків пальців; перевірка точності, достовірності та повноти наданих відомостей, а також адміністративна та юридична їх оцінка, зокрема на предмет відповідності Статуту Інтерполу.

Далі готувався проект повідомлення, який публікувався мовою оригіналу, а також здійснювався переклад трьома іншими офіційними мовами Інтерполу - англійська, французька арабська та іспанська [9].

Нажаль на період змін, які відбулися у кримінальному процесуальному законодавстві України (20.11.2012 р.) зміни у законодавстві щодо діяльності Інтерполу в Україні не відбулися, особовий склад Інтерполу у своїй практичний діяльності продовжував користуватися «Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів» затвердженої наведеним вище спільним наказом №54/1858 від 26.02.1997 р.

Починаючи з 2020 року МВС України, Офісом Генеральної прокуратури, Національного Антикорупційного бюро України, Службою Безпеки України, Державного Бюро розслідування, Міністерства Фінансів України, Міністерства Юстиції України переглянуто попередні вимоги щодо діяльності НЦБ Інтерполу в Україні, в яких враховано реформи у сфері правоохоронної, судової діяльності України і зміни, які відбулися у кримінальному процесуальному законодавстві України.

Так, 17.08.2020 р. наказом №613/380/ 93/228/414/510/2801/5 МВС України, Офісу Генеральної прокуратури, Національного Ан- тикорупційного бюро України, Служби Безпеки України, Державного Бюро розслідування, Міністерства Фінансів України, Міністерства Юстиції України затверджено «Інструкцію про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол» [12]. В основу вказаної інструкції покладено вимоги попередньої Інструкції від 26.02.1997 р. але зі змінами.

Отже, розглянемо деякі новели «Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол».

Відповідно ч. 2 першого розділу: Цю Інструкцію розроблено з урахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол (із змінами) від 13 червня 1956 року (далі - Статут Інтерполу), Статуту Комісії з контролю файлів Інтерполу, затвердженого Резолюцією 85-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG-2016-RES-06, Правил Інтерполу з обробки даних, затверджених Резолюцією 80-ї сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу AG/2011/RES/07 (із змінами), та міжнародних договорів України у сфері міжнародно-правового співробітництва.

Другим розділом вказаної інструкції передбачено Цілі і форми міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу [12]. Відповідно до вимог вказаного розділу Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з органами Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентними органами іноземних держав та міжнародними установами з використанням інформаційної системи Інтерполу здійснюється з питань та у формах, визначених правилами Інтерполу. правовий кримінальний процесуальний інтерпол україна

Використання інформаційної системи Інтерполу правоохоронними органами України здійснюється відповідно до встановленого цією Інструкцією порядку у формі надсилання запиту/ звернення до уповноваженого підрозділу або у формі прямого доступу.

Так, згідно умов інструкції [12] уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту/звернення забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу шляхом надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень: червоного оповіщення (RED NOTICE); синього оповіщення (BLUE NOTICE); зеленого оповіщення (GREENNOTICE); жовтого оповіщення (YELLOW NOTICE); чорного оповіщення (BLACK NOTICE); пурпурного оповіщення (PURPLE NOTICE); помаранчевого оповіщення (ORANGE NOTICE).

Види оповіщень (циркулярів) Інтерполу:



Червоні оповіщення або «оповіщення з червоним кутом» («розшукується») використовуються для організації арешту з подальшою екстрадицією злочинців, що розшукуються на міжнародному рівні.

Ці повідомлення базуються на діючому на національному рівні постанові про арешт, або рішенні суду, що вступило в законну силу, а також прискорюють процес екстрадиції для країн, які визнають ці повідомлення як запит про тимчасовий арешт (з 1998 року це 129 країн-учасниць Інтерполу - 69%). Повідомлення складається з 3-х основних елементів - детальні відомості про особу, юридична інформація та заходи, що необхідно вжити в разі встановлення особи. Усього в даний час в Генеральному секретаріаті виставлено більше 50 тис. таких карток, з них - 478 Україною.

Сині оповіщення використовуються для пошуку інформації про особу або незаконну діяльність осіб, залучених у кримінальну діяльність:

- найчастіше - для відстеження та встановлення місцезнаходження правопорушників, коли рішення про екстрадицію не прийнято;

- а також для встановлення місцезнаходження свідків злочинів.

Усього в даний час в Генеральному секретаріаті виставлено більше 2-х тис. таких карток - 16 Україною.

Зелені оповіщення використовуються для попередження й надання оперативних відомостей про осіб та кримінальні злочини, що вони вчинили, які ймовірно можуть повторити ці злочини в інших країнах.

Цей вид повідомлень найчастіше використовуються у випадках педофілії, організованої злочинності та хуліганства. Публікація їх може бути ініційована Генеральним секретаріатом Інтерполу. Усього в даний час в Генеральному секретаріаті виставлено 1,5 тис. карток, з них - 8 Україною.

Жовті оповіщення використовуються, щоб допомогти встановити місцезнаходження безвісти зниклих й ідентифікувати осіб, які не можуть ідентифікувати себе самостійно, і можуть бути опубліковані на загальному (публічному або незахищеному) веб-сайті Інтерполу. Усього в даний час в Генеральному секретаріаті виставлено більше 2-х тис. таких карток, з них - 81 Україною.

Чорні оповіщення використовуються для ідентифікації тіл невпізнаних трупів та містять детальний опис знайдених трупів, а також відбитки пальців (у разі їх наявності). Усього в даний час в Генеральному секретаріаті виставлено 820 таких карток, з них - 3 Україною.

Пурпурні оповіщення використовуються для попередження про способи вчинення злочинів, предмети, методи і способи приховування злочинів; запиту інформації, яка може сприяти досудовому розслідуванню злочинів.

Помаранчеві оповіщення використовуються для попередження поліції, суб'єктів суспільства та інших міжнародних організацій про потенціальні загрози від замаскованої зброї, поштових відправлень з вибухівкою та інших небезпечних матеріалів, про осіб, методи та способи терористичних актів.

Також існує так зване «спеціальне оповіщення». Цей вид оповіщень став застосовуватися після Резолюції 1267 Ради Безпеки ООН, у якій міститься звертання до Генерального Секретаря ООН про роботу з Інтерполом для підтримки ООН у боротьбі проти терористичних акцій Аль-Каїди, Талібана, ІДІЛ та інших.

Спеціальне оповіщення Інтерпол - Рада Безпеки ООН видається відносно особи або групи осіб, що підлягають санкціям ООН через:

- заморожування активів,

- заборону пересування, ембарго на поставку зброї.

П'ятим розділом цієї інструкції передбачено «Порядок надсилання циркулярних оповіщень (циркулярів)». Найбільш поширеним є саме «червоний» циркуляр, який означає, що компетентні органи держав-членів Інтерполу зобов'язуються заарештувати особу у разі її затримання на своїй території. Перше червоне повідомлення було опубліковано у 1946 році. В 2005 році кількість повідомлень зросла до 15,000 та 32,000 циркулярів в обігу, було арештовано 3,545 злочинців, чиї імена були в повідомленнях або циркулярах, а на теперішній час кількість повідомлень складає більше 40 тис. та більше 110 тис. циркулярів в обігу. Затримання особи у зв'язку з її перебуванням у міжнародному розшуку, як правило, відбувається під час проходження прикордонного контролю. Іноді особа навіть не підозрює про розшук. Перевірити факт перебування в міжнародному розшуку особа може в публічній базі Інтерполу. Однак туди направляються лише «червоні» оповіщення (до того ж не завжди). Також потрібно враховувати, що у кожної держави-учасниці є можливість обійти перевірку запиту на розшук з боку Генерального секретаріату, випустивши так звану «розсилку» (diffusion). «Розсилка» потрапляє безпосередньо і без попередньої перевірки Генерального секретаріату в базу обміну даними між національними бюро.

При цьому правові наслідки «червоного» циркуляра та «розсилки» є однаковими - це підстава для арешту особи. Водночас деякі країни (наприклад, Великобританія) критично ставляться до «розсилок» через відсутність фільтру з боку Інтерполу (на відміну від «червоного» повідомлення). їхні суди зазвичай відмовляють у тимчасовому арешті на підставі «розсилки». Однак у судовій практиці України зазначена деталь не має особливого значення. На відміну від «червоних» циркулярів, «розсилки» не потрапляють до публічної бази Інтерполу. Тож для отримання актуальної інформації про те, чи перебуває особа в міжнародному розшуку, їй варто звернутися із запитом до Комісії з контролю за файлами Інтерполу.

Оголошення особи в міжнародний розшук складається з таких етапів: направлення запиту правоохоронного органу до ДМПС НПУ (Інтерполу); перевірка запиту на предмет дотримання міжнародних актів, яка проводиться ДМПС НПУ (Інтерполу). У разі позитивного проходження перевірки ДМПС НПУ (Інтерполу) звертається за опублікуванням запиту до Генерального секретаріату Інтерполу (далі - Генеральний секретаріат). Але існують випадки повторної перевірки запиту Генеральним секретаріатом.

У разі повторної перевірки запиту Генеральний секретаріат має право в односторонньому порядку прийняти рішення про відмову в міжнародному розшуку та вилучення відомостей про розшук особи з баз даних Інтерполу, якщо злочини, за вчинення яких розшукується особа, мають політичний, військовий, релігійний або расовий характер. Також сюди належать економічні причини переслідування.

Крім того, уповноважений підрозділ надсилає до органів Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентних органів іноземних держав та міжнародних установ запити, документи або інформацію відповідно до міжнародних договорів України у випадках, в яких передбачається використання каналів зв'язку Інтерполу.

Шостим розділом вказаної інструкції [12] передбачено порядок запитування публікації оповіщень Генеральним секретаріатом Інтерполу.

Згідно умов ч. 1 шостого розділу вказаної інструкції уповноважений підрозділ запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну.

Публікація Червоного оповіщення запитується за таких умов:

- вчинене особою діяння кваліфіковано як злочин відповідно до Кримінального кодексу України;

- особу в установленому законодавством порядку оголошено в розшук правоохоронними органами України:

- для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше двох років;

- для виконання вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі на термін щонайменше шість місяців, або якщо невідбута особою частина покарання становить не менше шести місяців.

Для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу формуляр для запиту публікації Червоного оповіщення, до якого додаються офіційні документи серед яких є документи які потребують перекладу на одну з робочих мов Інтерполу, а саме:

1. Стислий і зрозумілий опис злочину, вчиненого особою, яка розшукується, зокрема час, місце, спосіб та інші суттєві обставини вчинення злочину, а також інформацію про особисту участь особи у вчиненні злочину, мотиви, з яких його вчинено, та завдану шкоду;

2. завірену копію письмового повідомлення про підозру або обвинувального акта;

3. завірену копію ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування;

4. завірені копії ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про оголошення розшуку особи на стадії судового розгляду;

5. завірену копію обвинувального вироку суду, яким особу засуджено до позбавлення волі, з підтвердженням набуття ним законної сили, на стадії виконання вироку;

Запит про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення надсилається уповноваженим підрозділом за умови його погодження із центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) і повідомлення ним про намір надіслати запит про видачу (екстрадицію) особи, яка розшукується, у разі її арешту, затримання чи встановлення місцезнаходження на території іноземної держави.

Перед тим як перейти до стадій видачі, варто звернути увагу, що центральними органами України щодо екстрадиції є Офіс Генеральної прокуратура України (щодо видачі підозрюваних у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування) та Міністерство юстиції України (щодо видачі підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях на стадії судового провадження або виконання вироку).

Починається процедура із затримання особи, яка перебуває в міжнародному розшуку, після її виявлення на території України. Порядок затримання розшукуваної особи мало відрізняється від будь-якого іншого затримання, тому варто користуватися правом на подачу скарги на незаконне затримання в порядку ст.206 КПК України, яка повинна бути розглянута у найкоротший строк. Не пізніше ніж через 60 годин з моменту затримання особа повинна бути доставлена до суду для розгляду одного з клопотань: про тимчасовий арешт (якщо не був отриманий запит про видачу (екстрадицію) або про екстрадицій- ний арешт (якщо запит про видачу (екстрадицію) був отриманий). Зазвичай прокурор першим подає клопотання саме про тимчасовий арешт на строк до 40 днів.

Варто зазначити, що в ч.6 ст.583 КПК України не передбачена можливість застосування альтернативного, більш м'якого, запобіжного заходу (домашній арешт, порука, особисте зобов'язання тощо): слідчий суддя або застосовує тимчасовий арешт, або відмовляє у клопотанні та звільняє з-під варти [13]. Безальтернативність тимчасового арешту звужує права затриманих осіб, які перебувають у міжнародному розшуку, якщо порівнювати з іншими категоріями затриманих, що можна розцінювати як порушення принципу рівності перед законом, а також права на свободу та особисту недоторканність.

У судовій практиці, одним з найпоширеніших підстав для відмови у тимчасовому арешті є відсутність засвідченого перекладу положень КК іноземної держави.

Отже, як бачимо спільна співпраця всіх суб'єктів екстрадиційних відносин (слідчі органи Національної поліції, прокурор, Інтерпол) дають або позитивний, або негативний результат під час здійснення процедури екстрадиції. Під час здійснення першого етапу екстрадиції - оголошення розшуку особи (підозрюваного) саме від ДМПС НПУ (Інтерполу) залежить доля подальшого арешту та екстрадиції.

На практичному досвіді застосування можливостей ДМПС НПУ (Інтерполу) існували та до теперішнього часу існують деякі проблемні питання пов'язанні зі здійсненням перекладу на одну з робочих мов Інтерполу (англійська, французька, арабська та іспанська) необхідних процесуальних документів. Вказана вимога суперечить можливостям працівників правоохоронних органів, а саме здійснення перекладу процесуальних документів, які становлять слідчу таємницю. Нажаль до теперішнього часу в Національній поліції України та в інших державних органах України, пов'язаних з проведенням досудового розслідування так і не вирішено проблему з заснуванням спеціального підрозділу, який би відповідав за переклад службових матеріалів у зв'язку з чим відповідальність за здійснення перекладу службових матеріалів покладається на той орган, який оголошує особу у міжнародний розшук.

Також слід зазначити на те, що під час здійснення перекладу приватними компаніями існує також загроза розголошення відомостей досудового розслідування (ст.222 КПК України «Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування»), тому що, більшість таких компаній використовують перекладачів з усієї України в режимі онлайн, а отже у слідчого не має можливості належним чином попередити перекладача про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей досудового розслідування.

Також слід зауважити на проблематиці, яка стосується пошуку відповідної приватної компанії, яка має ліцензію на здійснення перекладу та на так званий «апостіль», адже країни, які входять до складу Гаазької конвенції від 1961 (повна назва: «Гаазька конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 5 жовтня 1961 року») вимагають засвідчення офіційних документів за допомогою «апостілю» [14].

Згідно з електронним ресурсом Міністерства Юстиції України, апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ [16].

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції [17].

Правила проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджені спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України та Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року №237/803/151/5 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 12 грудня 2003 року №1151/8472 [15].

Відповідно до цих Правил апостиль проставляється: на документах, які виходять від органів судової влади України; на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції; на адміністративних документах.

Тобто згідно вище перелічених документів України на оригіналах перекладу процесуальних документів проставляється апостиль, який завіряється нотаріусом, апостиль проставляється у вигляді відбитка штампа. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля не дозволяється.

Таким чином не в кожній приватній компанії, яка здійснює переклади є нотаріальне засвідчення апостилем. Це також негативно впливає на здійснення перекладу процесуальних документів.

Як було зазначено раніше робочими мовами Інтерполу є: англійська, французька, арабська та іспанська. Згідно з електронним ресурсом англійського товариства «English Dom» - англійська мова фактично є офіційною мовою для понад 70 країн світу. Більшість із них - колишні англійські колонії. Основними країнами, де офіційно визнано англійську мову є: Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія, Ірландія, Канада, Індія [18].

Вказані країни, включаючи Іспанію та Францію, є країнами на території яких поширюється дія Гаазької конвенції 1961 року, тобто під час перекладу необхідних процесуальних документів для оголошення у міжнародний розшук виникає додаткова потреба у завіренні цих документів «апостилем».



Висновки

На нашу думку, слід врахувати наукові дослідження вітчизняних науковців та внести відповідні зміни до КПК України, які б визначали правовий статус циркулярів Інтерполу про розшук і арешт особи як правової підстави для її затримання. Також, вважаємо за необхідне вирішити проблематику здійснення перекладу основних процесуальних документів, необхідних для оголошення особи у міжнародний розшук, проведення процедури екстрадиції шляхом заснування у правоохоронних органах та державних підрозділах, на які покладено обов'язки боротьби зі злочинністю відповідного підрозділу, який буде займатися перекладами процесуальних документів.



Бібліографічний список

1. Смелік В.Б. Міжнародно-правові засади інституційної системи Інтерполу: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.11 «Міжнародне право». Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2006. 20 с.

2. Бандурка О.М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції: [наук.-практ. посібник]. Харків: Держ. спеціалізоване вид-во «Основа», 2003. 324 с.

3. Маланюк А.Г. Провадження у кримінальних справах, пов'язане з міжнародними відносинами, за законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Академія адвокатури України. Київ, 2004. 20 с.

4. Чорноус Ю.М. Криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру: автореф. дис. док. юрид. наук: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Національна академія внутрішніх справ. Київ, 2013. 31 с.

5. Numbeo. Веб-сайт. Статистичні дані щодо рівня злочинності в Україні

6. Злочинність в Україні: як змінювалася ситуація в 2013-2020 роках. Слово і Діло. Аналітичний портал. 28 січня 2021.

7. Чи повернулася Україна в «лихі 90-ті»: як змінився рівень злочинності з 1992 року. Слово і Діло. Аналітичний портал. 10 вересня 2020.

8. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального провадження за законодавством України та Республіки Молдова: навчальний посібник / [В.С. Березняк, Н.В. Павлова, Н.К. Паустовська, В.М. Федченко, Л.А. Філяніна]. Київ: Алерта, 2019. 310 с.

9. Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол. / Судові та правоохоронні органи України. Мультимедійний навчальний посібник /[ Удалова Л.Д., Рожнова В.В., Заїка С.О., Мельник О.В., Форостяний А.В., Ключник К.П.]. Національна академія Внутрішніх справ Кафедра кримінального процесу.

10. Європейська конвенція з прав людини (Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року) / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. Амстердам - Київ, 1996. С. 12-17.

11. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. Наказ №3/1/2/5/2/2 від 09.01.97 МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України

12. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол. Наказ №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 МВС України, Офісу Генеральної прокуратури, Національного Антикорупційного бюро України, Служби Безпеки України, Державного Бюро розслідування, Міністерства Фінансів України, Міністерства Юстиції України»

13. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року №4651-VI: зі змінами та допов. станом на 08.06.2022

14. Гаазька конвенція від 05.10.1961

15. Про затвердження Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав Наказ Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 05.12.2003 №237/803/151/5

16. Порядок реалізації положень конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Міністерство юстиції. Офіційний веб сайт.

17. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Набула чинності 22.12.2003

18. Можно ли использовать английский для общения во всех странах мира? 11 січня 2022. English Dom. Веб сайт.



References

1. Smelik V.B. (2006). Mizhnarodno-pravovi zasady instytutsiinoi systemy Interpolu: avtoref. dys. kand. yuryd. nauk: spets.12.00.11 «Mizhnarodne pravo». [International legal foundations of the Interpol institutional system: autoref. thesis Ph.D. law Sciences: special 12.00.11 «International Law»]. Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka. Kyiv [in Ukrainian].

2. Bandurka O.M. (2003). Interpol: Mizhnarodna orhanizatsiia kryminalnoi politsii: nauk.-prakt. posibnyk. [Interpol: International Criminal Police Organization: scientific and practical. manual]. Kharkiv: Derzh. spetsializovane vyd-vo «Osnova». [in Ukrainian].

3. Malaniuk A.H. (2004). Provadzhennia u kryminalnykh spravakh, poviazane z mizhnarodnymy vidnosynamy, za zakonodavstvom Ukrainy: avtoref. dys. kand. yuryd. nauk: 12.00.09 «Kryminalnyi protses ta kryminalistyka; sudova ekspertyza; operatyvno-rozshukova diialnist» [Proceedings in criminal cases related to international relations under the legislation of Ukraine: autoref. thesis Ph.D. law Sciences: 12.00.09 «Criminal process and criminology; forensic examination; operational and search activity»]. Akademiia advokatury Ukrainy. Kyiv [in Ukrainian].

4. Chornous Yu.M. (2013). Kryminalistychne zabezpechennia dosudovoho slidstva u spravakh pro zlochyny mizhnarodnoho kharakteru: avtoref. dys. dok. yuryd. nauk: 12.00.09 «Kryminalnyi protses ta kryminalistyka; sudova ekspertyza; operatyvno-rozshukova diialnist». Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav. [Forensic provision of pre-trial investigation in cases of crimes of an international nature: autoref. thesis dock. law Sciences: 12.00.09 «Criminal process and criminology; forensic examination; operational and search activity»]. Kyiv, [in Ukrainian].

5. Numbeo. Veb-sait. Statystychni dani shchodo rivnia zlochynnosti v Ukraini [Numbeo. Website. Statistical data on the level of crime in Ukraine].

6. Zlochynnist v Ukraini: yak zminiuvalasia sytuatsiia v 2013-2020 rokakh. Slovo i Dilo. Analitychnyi portal. [Crime in Ukraine: how the situation changed in 2013-2020. Word and Deed. Analytical portal]. 28 sichnia 2021.

7. Chy povernulasia Ukraina v «lykhi 90-ti»: yak zminyvsia riven zlochynnosti z 1992 roku. Slovo i Dilo. Analitychnyi portal. [Has Ukraine returned to the «bad 90s»: how has the level of crime changed since 1992. Word and Deed. Analytical portal. September 10, 2020]. 10 veresnia 2020.

8. Berezniak V.S., Pavlova N.V., Paustovska N.K., Fedchenko V.M. & Filianina L.A. (2019). Mizhnarodne spivrobitnytstvo u sferi kryminalnoho provadzhennia za zakonodavstvom Ukrainy ta Respubliky Moldova: navchalnyi posibnyk [International cooperation in the field of criminal proceedings under the legislation of Ukraine and the Republic of Moldova: study guide]. Kyiv: Alerta, 2019. [in Ukrainian].

9. Udalova L.D., Rozhnova V.V., Zaika S.O., Melnyk O.V., Forostianyi A.V., Kliuchnyk K.P Mizhnarodna orhanizatsiia kryminalnoi politsii - Interpol. / Sudovi ta pravookhoronni orhany Ukrainy. Multemediinyi navchalnyi posibnyk. [International criminal police organization - Interpol. / Judicial and law enforcement bodies of Ukraine. Multimedia study guide]. Natsionalna akademiia Vnutrishnikh sprav Kafedra kryminalnoho protsesu.

10. Yevropeiska konventsiia z prav liudyny (Konventsiia pro zakhyst prav i osnovnykh svobod liudyny vid 4 lystopada 1950 roku) (1996). / Prava liudyny i profesiini standarty dlia yurystiv v dokumentakh mizhnarodnykh orhanizatsii [European Convention on Human Rights (Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of November 4, 1950) / Human rights and professional standards for lawyers in documents of international organizations]. Amsterdam, Kyiv, [in Ukrainian].

11. Pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok vykorystannia pravookhoronnymy orhanamy mozhlyvostei NTsB Interpolu v Ukraini u poperedzhenni, rozkrytti ta rozsliduvanni zlochyniv [In the approval of the Instruction on the procedure for the use by law enforcement agencies of the capabilities of the National Security Service of Interpol in Ukraine in the prevention, detection and investigation of crimes]. Nakaz №3/1/2/5/2/2 vid 09.01.97 MVS Ukrainy, Heneralnoi prokuratury Ukrainy, Sluzhby bezpeky Ukrainy, Derzhavnoho komitetu u spravakh okhorony derzhavnoho kordonu Ukrainy, Derzhavnoi mytnoi sluzhby Ukrainy, Derzhavnoi podatkovoi administratsii Ukrainy.

12. Pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok vykorystannia pravookhoronnymy orhanamy Ukrainy informatsiinoi systemy Mizhnarodnoi orhanizatsii kryminalnoi politsii - Interpol [On the approval of the Instructions on the procedure for the use by law enforcement agencies of Ukraine of the information system of the International Criminal Police Organization Interpol]. Nakaz №613/380/93/228/414/510/2801/5 vid 17.08.2020 MVS Ukrainy, Ofisu Heneralnoi prokuratury, Natsionalnoho Antykoruptsiinoho biuro Ukrainy, Sluzhby Bezpeky Ukrainy, Derzhavnoho Biuro rozsliduvannia, Ministerstva Finansiv Ukrainy, Ministerstva Yustytsii Ukrainy»

13. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine] vid 13 kvitnia 2012 roku №4651- VI: zi zminamy ta dopov. stanom na 08.06.2022.

14. Haazka konventsiia [The Hague Convention] vid 05.10.1961

15. Pro zatverdzhennia Pravyl prostavlennia apostylia na ofitsiinykh dokumentakh, pryznachenykh dlia vykorystannia na terytorii inshykh derzhav [On approval of the Rules for affixing an apostille on official documents intended for use on the territory of other states] Nakaz Ministerstva zakordonnykh sprav Ukrainy, Ministerstva osvity i nauky Ukrainy, Ministerstva yustytsii Ukrainy vid 05.12.2003 №237/803/151/5.

16. Poriadok realizatsii polozhen konventsii, shcho skasovuie vymohu lehalizatsii inozemnykh ofitsiinykh dokumentiv. Ministerstvo yustytsii. Ofitsiinyi veb sait [The procedure for implementing the provisions of the convention, which cancels the requirement of legalization of foreign official documents. Department of Justice. Official website].

17. Konventsiia, shcho skasovuie vymohu lehalizatsii inozemnykh ofitsiinykh dokumentiv [Convention abolishing the requirement of legalization of foreign official documents.]. Nabula chynnosti 22.12.2003

18. Mozhno ly yspolzovat anhlyiskyi dlia obshchenyia vo vsekh stranakh myra? [Is it possible to use English to communicate in all countries of the world?]. 11 sichnia 2022. English Dom. Veb-sait.

Размещено на allbest.ru