Регулювання будівельної галузі нормами адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Регулювання будівельної галузі нормами адміністративного права

Колпаков Валерій Костянтинович,

доктор юридичних наук, професор, Завідувач кафедри конституційного і адміністративного права

м. Запоріжжя

Анотація

Проблематика статті обумовлена дискурсом щодо наявності у регуляторному механізмі будівельного права норм різної юридичної природи, а також структуризації їх впливу на суспільні відносини будівельної сфери.

Метою статті є отримання нових знань про зміст і роль адміністративно - правових норм: а) у формуванні будівельного простору, б) в інтерференції методів регулювання різного походження, в) у формуванні інтегративних якостей системи нормативного забезпечення галузі.

Вихідна позиція автора збігається з поглядами дослідників, які вбачають актуальними регуляторами будівельної сфери методи притаманні адміністративному, господарському і цивільному праву. У такому ракурсі обґрунтовується домінуюче значення норм при застосуванні адміністративно - правового методу регулювання відносин будівельного права.

Підкреслено, що адміністративно-правові норми будівельного права асоційовані з нормативним правоврозумінням. Вони забезпечують державно - владними компонентами регуляторну систему, формують відносини влади та підпорядкування (прямого чи опосередкованого), генерують відносини адміністративно-деліктного змісту.

Зазначено, що адміністративно-правова норма у будівельному праві має такі ознаки: вона є правилом поведінки; це правило формально визначене; це правило загальнообов'язкове на будівельному просторі; об'єктивовано по волі держави; має метою регулювання будівельних суспільних відносин; забезпечено державними гарантіями.

Розкрито зміст функцій адміністративно-правових норм в будівельному праві. Детально висвітлено установчу, правонадільну, регулятивну, охоронну, організаційну функції.

Ключові слова: адміністративно-правова норма, будівельне право, відповідальність за порушення норм будівельного права, мета норм будівельного права, ознаки норм будівельного права, будівельне право, функції норм будівельного права.

Abstract

адміністративний правовий будівництво

Kolpakov Valery Kostyantynovich Doctor of Juridical Sciences, Professor, Head of the Department of Constitutional and Administrative Law, Zaporizhia National University, Zaporizhzhia

Regulation of the construction industry by norms of administrative law

The problems of the article are determined by the discourse on the presence of norms of different legal nature in the regulatory mechanism of public construction law, as well as the structuring of their influence on social relations in the construction sphere.

The purpose of the article is to obtain new knowledge about the role of administrative and legal norms in public construction law. The starting position of the author is that construction law belongs to branch formations of a complex legal nature, which causes the interference of regulatory methods of various origins.

The author, firstly, supports the position of researchers who recognize leading methods in this set of administrative, economic and civil law; secondly, it justifies the dominant role of norms in the application of the administrative-legal method of regulating public construction law relations.

It is emphasized that administrative and legal norms of public construction law are associated with normative legal understanding. They provide the state - authority components of the regulatory system, form relations of power and subordination (direct or indirect), generate relations of administrative-delict content.

It is noted that the administrative-legal norm in construction law has the following characteristics: it is a rule of conduct; this rule is formally defined; this rule is mandatory on the construction site; objectified at the will of the state; aims to regulate construction social relations; provided with state guarantees.

The content of the functions of administrative and legal norms in public construction law is revealed. The establishing, authorizing, regulatory, security, and organizational functions are covered in detail.

Keywords: administrative legal norm, construction law, responsibility for violation of construction law norms, purpose of construction law norms, signs of construction law norms, public construction law, functions of construction law norms.

Основна частина

Постановка проблеми статті обумовлена дискурсом щодо наявності у регуляторному механізмі будівельного права норм різної юридичної природи, а також структуризації їх впливу на суспільні відносини будівельної сфери.

У сьогоднішніх дослідженнях з цього приводу розробляються як мінімум чотири концепції: 1) будівельне право є підгалуззю права адміністративного^]; 2) будівельне право є підгалуззю права

господарського[2]; 3) будівельне право самостійна галузь у правові й системі України[3]; 4) будівельне право комплексна юридична галузь, регулювання якої забезпечується нормами різної правової природи[4].

Крім цього, наявні роботи, у яких галузева належність будівельного права прямо не визначається. Їх автори прямують такими шляхами: а) взагалі не торкаються питання галузевої належності; б) містять тези за якими наявність у автора відповідної позиції можна припустити; в) застосовують конструкції, які не «вписуються» у усталену галузеву архітектоніку. Наприклад, пропонують визнати його належність до сфери правової дійсності з поділом на приватне і публічне.

На наш погляд існуючі розбіжності у розуміння природи будівельного права не є аномаліями і обумовлені, з одного боку складною структурою будівельної справи, з іншого існуючими варіаціями у розумінні принципів побудови галузевих конструктів, зокрема підгалузей адміністративного права.

На наш погляд, підґрунтям для вирішення цієї проблеми мають стати дослідження ролі і змісту норм різних юридичних галузей в будівельному праві. З огляду на зазначене, стаття «Регулювання будівельної галузі нормами адміністративного права», що пропонується до вашої уваги, претендує на роль одного з перших досліджень у розробці актуальних проблем будівельного права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасних адміністративно - правових дослідженнях проблематика будівельного права займає самостійне місце. Вони утворюють органічну частину дискурсу щодо наявності у регуляторному механізмі будівельного права норм різної юридичної природи, а також структуризації їх впливу на суспільні відносини будівельної сфери.

Свій вираз вони знайшли у дослідженнях В.М. Єрмоленка (Містобудівне право в системі права України), П.М. Кулікова (Правове регулювання будівельної діяльності в сучасних умовах державотворення України), І.О. Мамонтов (Концептуалізація будівельного права як нової галузі у правовій системі України), В.А. Ціленко (Правове регулювання будівельної діяльності: склад будівельних правовідносин), В.М. Бевзенко (Публічне будівельне право України) та інших. У той же час, регулюючий вплив засобів адміністративного права, і зокрема його норм, на відносини будівельної сфери залишається на периферії дослідницьких інтересів.

Мета статті обумовлена потребами розвитку містобудівництва та еволюційним тенденціями у правотворенні і є двоєдиною.

По-перше, вона полягає у отриманні нових знань про зміст і роль адміністративно-правових норм: а) у формуванні будівельного простору, б) в інтерференції методів регулювання різного походження, в) у формуванні інтегративних якостей системи нормативного забезпечення галузі.

По-друге, у запроваджені цих знань в практику правового регулювання будівельної галузі та її нормативного забезпечення з врахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. №473, від 14 червня 2022 р. №700, від 27 вересня 2022 р. №1073.

Виклад основного матеріалу. Будівельне право належить до галузевих утворень комплексної юридичної природи, що обумовлює інтерференцію методів регулювання різного походження. Провідними у їх сукупності визнаються ті, що притаманні адміністративному, господарському і цивільному праву.

Кожний з них має особливості, які конкретизуються в унікальних характеристиках відносин, що цими методами формуються, але незмінним залишається визнання дослідниками домінуючої ролі норм у властивостях їх впливу.

Адміністративно-правові норми, як системна складова відповідного методу, адаптують архітектоніку галузевих конструкцій і внутрішні корелятивні зв'язки з феноменами правового простору владного змісту. Їм належить визначальна роль у детермінації адекватного сучасній динаміці державотворення розуміння публічності будівельного права.

Саме вони найбільш адекватно окреслюють смисловий контур адміністративно-правового регулювання, забезпечують державно-владними компонентами регуляторну систему, формують відносини влади та підпорядкування (прямого чи опосередкованого), а також відносини адміністративно-деліктної сфери.

Дослідження адміністративно-правових норм в будівельному праві неминуче змушує до врахування інтенсивних теоретичних розвідок щодо осмислення юридичних інструментів в альтернативах праворозуміння.

На цьому тлі активізувалось осягнення сутності і змісту категорії «праворозуміння» і були детерміновані його основні типи: нормативний (нормативізм, юридичний позитивізм), соціологічний, природно-правовий. Змістовні властивості кожного з них базуються на позиціонуванні адміністративно-правової норми.

У рамках нормативного праворозуміння право трактується як сукупність норм, а норма як правило поведінки, встановлене державою iобов'язкове для всіх суб'єктів права, яким воно адресоване.

З позицій нормативізму, по-перше, норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене застосування заходів впливу; по-друге, за допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулятивним засобом щодо предмета галузі права; по-третє, головне призначення юридичних норм полягає в тому, щоб забезпечити детальне, точне iкоректне нормативне регулювання суспільних відносин.

За соціологічним підходом норми спочатку виникають та консолідуються у реальних суспільних відносинах. Після цього держава підтверджує обов'язковість встановленого правила прийняттям відповідного нормативного акту. Тобто, класичні форми права, або джерела норм (акт, договір, прецедент), у цій теорії ранжуються як вторинні прояви права.

Таким чином, детермінуються і розмежовуються: а) нормативні можливості, які локалізовані у законах та інших подібних актах і б) «правова дійсність», якою визнають створенні нормою правовідносини.

Саме така «правова дійсність» у соціологічному праворозумінні визначається реальним правом.

Як слідство, за цією концепцією, першоосновою правових досліджень визнаються дослідження «правової дійсності», тобто відносин конкретних юридичних справ, наприклад судових чи справ про адміністративні правопорушення (наприклад, норм статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва»).

Дослідження «нормативних можливостей», тобто норм зафіксованих у законах, розглядаються як допоміжні.

Природно-правовий підхід впроваджує думку, за якою будь-яка норма права повинна виходити з природних, невід'ємних прав людини.

Зазначимо, що у такому праворозумінні засновано низку положень Конституції України, наприклад, право на життя (ст. 27), право на повагу до його гідності (ст. 28), право на працю (ст. 43); Кодексу України про адміністративні правопорушення, наприклад, передача замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об'єкті, розробленої з порушенням вимог законодавства щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення (стаття 96-1. Порушення законодавства під час планування і забудови територій).

З огляду на зазначене, необхідно підкреслити існування й інших концепцій праворозуміння. Це, наприклад, діалогічна, правової реальності, феноменолого-комунікативна, лібертарно-інституційна, динаміческа.

Спільні для всіх поглядів властивості концентруються у нормах позитивного законодавства. Але їх роль у константах різних видів праворозуміння трактується по різному.

Так, соціологічний та природно-правовий підходи визнають існування неправових законів (фактично неправових позитивних норм) і допускають можливість їх невиконання.

Натомість, нормативний (позитивістський) підхід вимагає беззастережного виконання всіх законів (норм позитивного законодавства). Саме на цьому постулаті базується принцип законності.

Ця ситуація породжує не лише теоретичні труднощі. Вони виникають також у правозастосовній діяльності. Адже, неправові закони можна не виконувати. Такий посил культивує у людини переконаність у привілеї особисто кваліфікувати норму закону як правову (яку потрібно виконувати), чи неправову (яку можна не виконувати).

Розв'язання цього питання полягає у визнанні того, що будь-який громадянин чи організація повинна у своїй діяльності виходити тільки з нормативного підходу, з того що вимоги закону завжди повинні виконуватися. Інші підходи можуть використовуватися суб'єктами, які займаються науковими дослідженнями, вивченням практики правозастосування, розробкою і прийняттям нормативних документів, а також судами.

Сучасне розуміння адміністративно-правової норми інтегрує опрацювання нормативності права у філософії права, в теорії права, в галузевих сферах юриспруденції і у теорії адміністративного права. Воно враховує еволюцію осмислення феномену «норма права» в історичному процесі взаємодії людини, суспільства і держави.

На підставі зазначеного, адміністративно-правова норма в будівельному праві це цілісне, логічно завершене і зафіксовано у джерелі права обов'язкове правило поведінки, яке відповідає вимогам формально-правової визначеності, розповсюджується на всіх суб'єктів асоційованих з адміністративно-правовим простором; об'єктивовано по волі держави (встановлено, санкціоновано, схвалено державою) и забезпечене державними гарантіями, серед яких важливе місце займають заходи примусу.

Загальною метою адміністративно-правових норм в будівельному праві є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері адміністрування будівельного простору.

За їх допомогою формуються, охороняються і захищаються будівельні правовідносини, зорганізується і забезпечується функціонування публічної будівельної адміністрації.

Наприклад, уводиться поняття «режим забудови територій», який не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок; визначається, що зміст державного регулювання у сфері містобудування включає експертизи містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів; покладається на державу обов'язок щодо захисту авторських прав і забезпечення свободи творчості архітекторів тощо.

Таким чином, адміністративно-правова норма у будівельному праві має такі ознаки: 1) вона є правилом поведінки; 2) це правило формально визначене; 3) це правило загальнообов'язкове на будівельному просторі; 4) об'єктивовано по волі держави; 5) має метою регулювання будівельних суспільних відносин; 6) забезпечено державними гарантіями.

Визначення адміністративно-правової норми через правило поведінки відбиває класичний підхід до її розуміння притаманній дорадянському, радянському і пострадянському адміністративному праву. З огляду на те, що він залишається домінуючим у сучасній теорії права, є підстави визнати його справедливим для сучасного будівельного права.

Зауважимо, що наведене судження є коректним для континентальної правової системи. У системах де основним джерелом права визнано судовий прецедент, це питання виглядає інакше. Так, в англійському праві норма у сфері будівництва спрямована на розв'язання конкретної ситуації. Вона не має функції встановлювати правило поведінки на майбутнє. Таким чином, прецеденти не є правилом поведінки. Це зразки, на підставі яких можуть прийматися рішення щодо подібних справ.

Поняття «формальна (правова) визначеність» за правило застосовується до джерела права, наприклад, до нормативного акту. Вона передбачає точне позначення причин, що породжують правові наслідки, а також безпосередньо самих наслідків. Ця визначеність необхідна для відмежування неправомірного від правомірного, юридично значущого від юридично байдужого, для позначення змісту прав і обов'язків учасників правовідносини, а також заходів, які застосовуються з метою охорони захисту права.

У будівельному праві питання правової визначеності відіграють важливу роль при судовому розгляді справ, наприклад, при дослідженні питань правомірності дозволів на проведення будівельних робот.

Правова визначеність є однією з вимог верховенства права. Конституційний суд України у своїх рішеннях до розуміння правової визначеності звертався декілька разів, у тому числі і відносно адміністративно-правових норм. Зокрема це рішення від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (щодо конституційності положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України); від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 (щодо конституційності абзацу 8 пункту 5 частини 1 статті 11 Закону України «Про міліцію»); від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 (щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення); від 27 лютого 2018 року №1 - р/2018 (щодо конституційності низки положень Податкового кодексу України); від 20 червня 2019 року №6-р/2019 (щодо конституційності Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів») та інші.

У наведених рішеннях позиція Конституційного суду України переконливо окреслена і зводиться до наступного: 1) Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: а) як зрозумілість норм права; б) як право особи розраховувати стабільність законодавства; в) як можливість передбачати наслідки застосування норм права; 2) Правова визначеність полягає у чіткості, передбачуваності і їх однозначному розумінні юридичних норм; 3) Вона є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом; 4) Правова визначеність є однією з вимог верховенства права; 5) Вона забезпечує: а) адаптацію суб'єкта

правозастосування до нормативних умов правової дійсності; б) його впевненість у своєму правовому становищі; б) захист від свавільного втручання з боку держави у сферу його прав; 6) Відповідно до неї, жодна людина не може зазнавати покарання, окрім як у разі явного порушення закону, який не повинен дозволяти карати особу ретроспективно.

Формальна визначеність відрізняє юридичні норми від норм релігійних, моралі, звичаїв, які можуть існувати і діяти без формального закріплення. Норми права, на відміну від останніх, мають обов'язкову «юридичну оболонку». Вони видані уповноваженим органом, виражені в строго визначеному джерелі, мають дату набуття чинності, можуть бути в установленому порядку змінені, скасовані тощо.

Загальнообов'язковість адміністративно-правової норми інтерпретується як обов'язок її адресатів виконувати волю держави конвертовану (інтегровану) у зміст норми. Адресатами норми традиційно визнаються суб'єкти (особи здатні здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки) причетні до відносин, на регулювання яких спрямована норма.

Так, до події адміністративного правопорушення причетними особами (крім потерпілого і порушника) є свідки. При цьому, особи, які знаходились у відповідному місці і у відповідний час можуть свідками бути, а можуть не бути. Якщо така особа має інформацію щодо події правопорушення, то вона є свідком (стаття 272 «Свідок» Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі). Особи, які відповідної інформації у своєму розпорядженні не мають, не можуть бути свідками і не є адресатами норми.

Зростання захопленості некласичними теоріями праворозуміння обумовлює доречність ознайомлення з деякими поглядами їх представників на проблематику адресатів норми права.

У їх дослідженнях обґрунтовується концепція, відповідно до якої норма позитивного права має своїм адресатом агента влади: публічного службовця, поліцейського, суддю, тобто чиновника. При такому підході вважається, що пересічна людина сприймає норми права опосередковано: а) через власний досвід; б) через запозичені з соціальної практики шаблони правомірного і неправомірного.

В результаті у людини формуються обґрунтовані припущення про можливі реакції представників влади на факти її можливих вчинків. Суб'єктивна оцінка цих реакцій слугує підставою для корекції людиною своєї поведінки. Звідси випливає, що сформульовані у джерелі позитивного права норми лише диспозиції законодавця носіям влади щодо їхнього реагування на поведінку громадян. Отже, у некласичних теоріях права наявні спроби переосмислити властивості такого наріжного каменю юридичної дійсності, як норма.

В будівельному праві норми адміністративного права об'єктивуються по волі держави і містять державне волевиявлення. Це стосується і норм, які приймаються недержавними суб'єктами.

Так, Закон України «Про архітектурну діяльність» встановлює, що саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов'язкові для виконання всіма членами таких організацій, у той же час, контроль за діяльністю саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури (ст. 16-1).

Виконання приписів адміністративно-правової норми будівельного права гарантується публічно-правовими засобами, які притаманні адміністративній владі, а саме: а) організаційними, до яких належать видання норм, створення умов для їх введення в дію, матеріально-технічне забезпечення реалізації тощо; б) роз'яснювальними, до яких належать доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та акцентування уваги на настання негативних наслідків за ігнорування тощо; в) стимулюючими до яких належить вжиття заохочувальних заходів до суб'єктів, які додержуються відповідних приписів; г) примусових, до яких належить притягнення до юридичної відповідальності, вжиття інших адміністративно - примусових заходів впливу.

У зв'язку з цим виникає питання щодо обов'язковості уповноважуючих та заохочувальних норм. Адже для суб'єктів, яким вони адресовані, їх розпорядження зовсім не обов'язкові (людина може використовувати своє право, відмовитися від нагороди).

Обов'язковість таких норм виявляється у тому, що вони накладають зустрічні обов'язки на іншу сторону правовідносин. Так, наказ про заохочення працівника накладає обов'язок на відповідного керівника здійснити дії щодо реалізації заохочення.

Важливою особливістю будівельних адміністративно-правових норм є системна єдність їх сукупності. Кожна з них органічна частина галузевого механізму і поза ним діяти не може.

Так, норми, що містяться в статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими встановлюється відповідальність за порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва чинні тільки разом: а) з нормативними актами технічного характеру (будівельними нормами[5]), що встановлює обов'язкові вимоги до об'єкта нормування у будівництві; б) нормами статті 12 цього ж Кодексу, згідно яких до адміністративної відповідальності притягуються особи по досягненні 16-річного віку до моменту вчинення правопорушення, статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ, статті 254, що зобов'язує складати протокол про адміністративне правопорушення, і статті 255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення та ін.

Призначення норм адміністративного права виявляється у їх функціях. Функції це напрями дії норм, напрями їх впливу на адміністративно-правову реальність. У функціях конкретизуються властивості правових норм, компоненти її структури, їх взаємодія та упорядкованість зв'язків. Більшість норм права є багатофункціональними, тобто кожна норма може виконувати не одну, а кілька функцій. Розглянемо найважливіші з них.

Установча функція. Виявляється у оформленні та закріпленні адміністративно-правовому просторі організаційних структур, інституцій та інших суб'єктів регульованих відносин. Наприклад: утворити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Правонадільна функція. Призначена для встановлення різних компонентів статусу організаційних структур, інституцій та інших суб'єктів регульованих відносин. Так, наприклад, Департамент містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації є юридичною особою публічного права, бюджетною, неприбутковою установою, підпорядкований голові Київської облдержадміністрації, а також підзвітний і підконтрольний Міністерству розвитку громад та територій України, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері містобудування та архітектури.

Регулятивна функція. Полягає у встановленні правил належної поведінки, упорядкування сформованих адміністративно-правових відносин. Виконуючи цю функцію, правові норми беруть участь у регулюванні прав, свобод та законних інтересів суб'єктів спілкування на адміністративно - правовому просторі. У рамках цієї функції виділяються дві підфункції: обмежувальна та стимулююча.

Призначення обмежувальної підфункції полягає у встановленні суб'єктам певного варіанта поведінки, що відповідає інтересам адміністративно-правового регулювання. Так, наприклад, Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради згідно Положення про нього є спеціально уповноваженим органом з питань містобудування, архітектури Івано-Франківської міської ради, крім видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва та надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки.

Призначення стимулюючої підфункції полягає у спонуканні суб'єктів правовідносин до конкретних дій, які відповідають інтересам адміністративно-правового регулювання. Так, Закон України «Про архітектурну діяльність» містить такі норми у статті 2 «Державне сприяння архітектурній діяльності». Відповідно до неї, держава забезпечує умови для здійснення архітектурної діяльності шляхом сприяння підвищенню кваліфікації кадрів в галузі архітектури; захисту авторських прав і забезпечення свободи творчості архітекторів; створення сприятливих умов для діяльності творчих спілок архітекторів; заохочення архітекторів видатні досягнення у сфері містобудування та архітектури; стимулювання заходів, спрямованих на розвиток національної архітектури.

Охоронна функція. Націлює норми права на охорону і захист основ суспільного устрою, соціальних та державних інститутів, забезпечення охорони та стабільності конституційного ладу, громадського порядку, громадської безпеки. Спирається на владні повноваження суб'єктів публічного адміністрування. Корелюється з примусом і юридичною відповідальністю. Так, наприклад, застосування будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що не відповідають державним нормам, стандартам, технічним умовам, проектним рішенням, а також тих, що підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 96-1 КУпАП).

Організаційна функція. Реалізується у здійсненні нормами адміністративного права організуючого впливу на різні сфери будівельного простору.

Так, наприклад, норми статті 16-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимагає відповідних суб'єктів містобудування організовувати розроблення комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади шляхом узгодженого прийняття рішень щодо цілісного (комплексного) просторового розвитку населених пунктів як єдиної системи розселення і території.

Крім перелічених, дослідники виділяють функції: аксіологічну, компенсаційну, мотиваційну, інформаційно-орієнтуючу, інформаційно-0комунікативну, інформаційно-прогностичну, гносеологічну, виховну та інші.

Висновки. Дослідження адміністративно-правових норм в будівельному праві дозволяє сформулювати наступне.

По-перше, норми адміністративного права займають провідне місце в системі засобів регулюючого впливу на відносини будівельної галузі. Саме вони адаптують архітектоніку галузевих конструкцій і внутрішні корелятивні зв'язки з феноменами правового простору владного змісту. Їм належить визначальна роль у детермінації адекватного сучасній динаміці державотворення розуміння публічності будівельного права.

По-друге, нормативні акти будівельного права асоційовані з нормативним правоврозумінням. Вони, та їх норми: а) забезпечують виникнення, розвиток, існування і припинення правових відносин; б) окреслюють смисловий контур адміністративно-правового регулювання; в) забезпечують державно-владними компонентами регуляторну систему; г) формують відносини влади та підпорядкування (прямого чи опосередкованого); д) генерують відносини адміністративно-деліктного змісту.

По-третє, з їх допомогою формуються, охороняються і захищаються публічні будівельні правовідносини, зорганізується і забезпечується функціонування публічної будівельної адміністрації.

По-четверте, адміністративно-правова норма у будівельному праві має такі ознаки: 1) вона є правилом поведінки; 2) це правило формально визначене; 3) це правило загальнообов'язкове на будівельному просторі; 4) об'єктивовано по волі держави; 5) має метою регулювання будівельних суспільних відносин; 6) забезпечено державними гарантіями.

По-п'яте, важливою особливістю сукупності адміністративно-правових норм будівельного права є системність. Кожна з них є органічною складової складного механізму і реалізується лише у взаємодії з іншими його компонентами. Так, норми щодо відповідальності діють в інтеграції, по-перше, з будівельними нормами змісту, які встановлюють обов'язкові вимоги до об'єктів нормування у будівництві; по-друге, з нормами, що встановлюють загальні вимоги і процедури їх застосування.

Література

1 Мороз А.М. Адміністративно-правове забезпечення нормування у будівництві: дис… докт. філософ: 081 Нац. акад. вн. спр. К., 2022. 288 с.

2 Ціленко В.А. Правове регулювання будівельної діяльності: склад будівельних правовідносин. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2014. №2. С. 225-235.

3 Мамонтов І.О. Концептуалізація будівельного права як нової галузі у правовій системі України. Будівельне право: проблеми теорії і практики: зб. наук. пр. Київ - Тернопіль: Бескиди, 2017. 236 с. С. 23-27;

4 Куліков П. М Правове регулювання будівельної діяльності в сучасних умовах державотворення України. Будівельне право: проблеми теорії і практики: зб. наук. пр. Київ - Тернопіль: Бескиди, 2017. 236 с. С. 7-10.

5 Про будівельні норми: Закон України від 05.11.2009. №1704-VI. Відомості Верховної Ради України, 2010, №5, ст. 41.

References

1. Moroz A.M. (2022) Administratyvno-pravove zabezpechennya normuvannya u budivnytstvidys [Administrative and legal security of the regulation of everyday life:]: dys… dokt. filosof: 081 Nats. akad. vn. spr.K., 2022. 288s. [in Ukraine].

2. Tsilenko V.A. (2014) Pravove rehulyuvannya budivel'noyi diyal'nosti: sklad budivel'nykh pravovidnosyn [Legal regulation of construction activity: structure of construction legal relations]. Visnyk Natsional'noho universytetu «Yurydychna akademiya Ukrayiny imeni YaroslavaMudroho». 2014. №2. S. 225-235. [in Ukraine].

3. Mamontov I.O. (2017) Kontseptualizatsiya budivel'noho prava yak novoyi haluzi u pravoviy systemi Ukrayiny [Conceptualization of construction law as a new field in the legal system of Ukraine]. Budivel'nepravo:problemy teoriyi ipraktyky: zb. nauk. pr. Kyyiv-Ternopil': Beskydy, 2017. 236 s. S. 23-27

4. Kulikov P.M. (2017) Pravove rehulyuvannya budivel'noyi diyal'nosti v suchasnykh umovakh derzhavotvorennya Ukrayiny [Legal regulation of construction activity in modern conditions of state formation of Ukraine] Budivel'ne pravo: problemy teoriyi i praktyky: zb. nauk. pr. Kyyiv-Ternopil': Beskydy, 2017. 236 s. S. 7-10.

5. Zakon Ukrayiny «Pro budivel'ni normy» vid 05.11.2009. №1704-VI [Law of Ukraine «On building regulations»: dated November 5, 2009. No. 1704-VI] Vidomosti VerkhovnoyiRady Ukrayiny, 2010, №5, st.41.

Размещено на Allbest.ru