Значущість міжнародних правових стандартів у контексті розвитку конституційного права України

Methodology. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of available scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions and recommendations.

The following methods of scientific reseach have been implemented: terminological, logical-semantic, functional, system-structural, logical-normative.

Вступ

Постановка проблеми. Слід наголосити, що міжнародні відносини, проходячи належні історичні періоди й етапами об'єктивно зумовлювали необхідність створення міжнародних правил поведінки відповідних суб'єктів правовідносин, зокрема складання договорів, протоколів, етикету, у сфері посольського права, ведення війни та міждержавних стосунків загалом. Тому, виходячи із стратегічних цілей та завдань державотворення України, набув актуальності вплив інституту міжнародних правових стандартів у контексті розвитку національного конституційного права.

Адже теперішні конституційні процеси в Україні характеризуються своєю неоднозначністю та строкатістю, що шкодить їх динамічності. Перш за все йде мова про політико-правовий вибір, пов'язаний із вступом нашої держави до цивілізованої європейської спільноти, що спричиняє передусім розширення кола суб'єктів конституційно-правових відносин й оптимізацію їх правового статусу, вдосконалення існуючих та утвердження нових інституцій держави та громадянського суспільства, котрі трансформуються із політичної у конституційно-правову площину й, тим самим, мають змістовно збагачувати систему чинного законодавства України, де провідна роль належить конституційному як базовому.

Ураховуючи вищеозначене, необхідність та значимість указаного дослідження викликана сьогоденням і засвідчує доцільність та перспективність даної тематики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремим аспектам означеній науковій проблематиці присвятили свої праці так вчені: М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, М. В. Буроменський, Ю. О. Волошин, Ю. Б. Ключковський, В. В. Кравченко, Є. О. Львова, С. В. Максименко, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, О. Ф. Фрицький, М. І. Хавронюк, О. О. Чуб, Ю. С. Шемшученко та ряд інших, напрацювання котрих містить корисний за обсягом фактичний матеріал та сприяє до подальших загальноправових розробок щодо імплементації міжнародних правових стандартів у національну систему права.

Постановка завдання. Осмислення та з'ясування значущості міжнародних правових стандартів, їх імплементації у контексті розвитку конституційного права України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Конституційне право будь-якої держави виступає як основоположна, фундаментальна та єдина профілююча галузь національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства і держави. Тому зважаючи на такий конституюючий характер, констатує Д. П. Мартиновський, зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства [і, с. 71]. Звісно, не без участі міжнародних правових стандартів, які стали своєрідним взірцем усього цивілізованого світу, в основі котрого лежить ключовий, фундаментальний принцип - верховенство права.

На думку вчених-конституціоналістів М. П. Орзіха та А. Р. Крусян, отримавши визнання міжнародного співтовариства міжнародні правові документи стають міжнародно-правовими стандартами, що сприймаються та закріплюються у національних правових системах різних країн [2, c. 207-208].

Щодо розуміння міжнародних правових стандартів, Ю. І. Римаренко вважає, що дефініція міжнародного стандарту формулюється як закріплені у міжнародних актах еталони, показники, норми, до дотримання та досягнення яких зобов'язуються або заохочуються держави [3, с. 99].

На переконання Н. М. Глевацької, міжнародні стандарти являють собою норми міжнародного права, які містяться у міжнародних договорах, котрі розробляються державами в межах різноманітних міжнародних міжурядових організацій. На створення та розвиток цих процесів впливають загальні тенденції інтернаціоналізації міжнародного життя, які опосередковано пов'язуються з внутрішньодержавними й міждержавними відносинами. У результаті цих процесів суб'єкти міжнародного права створюють стандартизовані правила поведінки, визнаючи їх юридично обов'язковими актами [4]. Як далі свідчить Ю. І. Римаренко, мова йде про своєрідні взірці, еталони, на які різні держави у своїй діяльності зобов'язані орієнтуватись, як і решта учасників суспільного життя. У преамбулі Загальної декларації прав людини, яка вважається головним джерелом цих стандартів, зазначається, що Декларація є взірцем відповідності, до якого повинні прагнути усі держави і народи [3, с. 99-100].

М. О. Баймуратов констатує той факт, що в багатьох наукових працях використовується поняття «міжнародне законодавство», при цьому їх автори порівнюють його із терміном «міжнародно-правові стандарти». Такий термін, зауважує учений, можна виправдано застосувати лише відносно міжнародно-правових норм, які містяться в різноманітних міжнародних договорах. Ці договори регулюють права та свободи кожної людини, оскільки їх підписали практично всі держави світового співтовариства. Термін «міжнародно-правові стандарти» слід застосовувати до решти груп міжнародно-правових норм, регулюючих найважливіші аспекти взаємин держав у межах багатосторонніх і багаторівневих міжнародних договорів [5, с. 35].

Не буде зайвим нагадати, що наука міжнародного права використовує спеціалізоване поняття «міжнародні стандарти в галузі прав людини» (international standards of human rights) [6, р. 6]. Під даним поняттям, заявляє Д. П. Мартиновський, розуміють сукупну взаємодію чинних норм і принципів прав людини, розроблених за участю держав у процесі міжнародної співпраці. Вони містяться у відповідних міжнародно-правових документах, але на сьогоднішній день вчені не створили єдиного дефінітивного розуміння щодо змісту цього поняття [7, с. 401].

Своєю чергою О. О. Чуб указує, що міжнародні стандарти в галузі прав людини і громадянина являють собою загальновизнані норми та принципи міжнародного права, втілені в міжнародних правових документах, забезпечення яких потребує всяка цивілізована держава, що входить до світової спільноти. Це універсальні та регіональні міжнародні договори, документи недоговірного характеру, рішення міжнародних судів, у тому числі рішення Європейського суду з прав людини [8, с. 22].

Водночас вітчизняні дослідники, зокрема П. М. Рабінович та М. І. Хавронюк, визначають міжнародні стандарти прав людини як закріплені у міжнародних актах та інших документах показники цих прав. Держави мають заохочуватися до досягнення цих показників, або ж зобов'язуватись у випадку небажання діяти добровільно з усвідомленням необхідності прийняття норм [9, с. 19].

Вдалим і нормативно продуктивним видається доктринальне визначення міжнародних правових стандартів М.О. Баймуратовим, який вбачає у них насамперед норми міжнародного права, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, розроблених, ухвалених і підписаних державами-учасницями зазначених договорів з метою вироблення загальних підходів до вирішення важливих питань, котрі мають для них загальний інтерес, а потім й імплементованих ними у вигляді міжнародно-правових зобов'язань держави за міжнародним договором в норми національного конституційного права через використання механізму національної імплементації [10, с. 19].

На думку Є. О. Львової, перенесення конституційних положень у науку міжнародного права стало поштовхом для переходу правової системи на якісно новий (глобальний) етап свого розвитку. Істотним елементом сучасного конституціоналізму в умовах глобалізації виступає наявність особливих процесуальних та інституціональних механізмів захисту конституції, її верховенства над іншими нормативними актами та забезпечення реалізації демократичних принципів [11].

Доволі продуктивною у цьому сенсі вбачається доктринальна позиція Ю. О. Волошина про те, що інтернаціоналізація конституційного права залежить від рівня суспільних відносин у тій чи іншій сфері в певній країні та рівня інтеграції держави в міжнародне та європейське співтовариство. При цьому можна визначити два основних джерела розвитку 105 інтернаціоналізації конституційного права держав Європи: 1) економіку, яка втілюється через розвиток спільного ринку, дедалі більше проникнення в національні економіки, 2) політичну або конституційну інтернаціоналізацію, ядром якої стали захист прав і свобод людини і громадянина, розвиток місцевого самоврядування та інститутів демократії [12, с. 269].

Оскільки сам факт наявності міжнародних правових стандартів є проявом глобального конституціоналізму, в обґрунтування зазначеної позиції італійський конституціоналіст М. Мадуро зазначає, що в наукових дебатах концепція глобального конституціоналізму та її нормативний потенціал часто-густо сприймаються з деякою підозрою, бо все більша критика Ради Безпеки ООН і глобальної фінансової діяльності вказує на необхідність створення системи стримувань і противаг на світовій арені. Але в процесі цієї діяльності виникають все нові й нові конституційні питання, пов'язані з конституціоналізацією і квазіконституційними інститутами, які протидіють сильним гравцям міжнародної системи та порушують норми міжнародного права, правила і процедури. Парадокс полягає в незбалансованому паралельному розвитку на міжнародній арені кількісних змін, пов'язаних з переговорами, укладанням угод і вирішенням спорів між безліччю груп, організацій і акторів - з одного боку, і недостатністю якісних конституційних засобів для додання їх рішенням обов'язкової сили і нормативності - з іншого [13, р. 8-9]. міжнародний правовий конституційний законодавство

У контекстуалізації поглиблення тенденції конституціоналізації на міжнародній арені, в міжнародному договірному праві, і одночасно об'єктивного зростання в ньому і в національному конституційному праві ролі й значення міжнародних правових стандартів, німецький конституціоналіст К. Вальтер, задається питанням, наскільки це виправдано - як із політичної, так і з юридичної точки зору - прив'язувати правопорядок до вимог «загального блага» і «верховенства права». Саме ці категорії він визначає у якості показника взаємодії конституційного права з міжнародним правом та впливу конституційного права на право міжнародне. У зв'язку з цим вчений посилається на існуючі полярні доктринальні думки щодо змісту зазначених понять, а також про роль кожного з них у процесі конституціоналізації міжнародного права [14, с. 197-198].

Своєю чергою, Б. Фассбендер надає принципу верховенства права ключову роль у названому процесі [15, с. 7-9]. Відтак дослідниця-конституціоналіст із Гейдельбергського університету А. Петерс стверджує, що класичні конституційні принципи, такі як верховенство права, демократичний політичний режим і федералізм, що становлять основу універсальної концепції конституціоналізму, не можуть існувати, не виходячи за межі замкненої системи конституційного права однієї держави [16, с. 260-262].

На переконання Є. О. Васильєва, це, фактично, відкриває» для цінностей конституційного права широкий шлях до глобального використання та позитивного впливу на право міждержавне - міжнародне право, і веде до створення, інституціоналізації та конституювання міжнародного конституційного права [17, с. 75].

Наступним важливим фактором, який підкреслює позитивну роль міжнародних правових стандартів у цьому процесі, є те, що з метою збереження конституціоналізму в епоху глобалізації актуальним уявляється розроблення світової Конституції, яка б увібрала в себе позитивний конституційний досвід держав і заповнила наявні недоліки національних конституцій, включаючи і сферу прав людини, втручання держави в особисте життя людини, місцеве самоврядування. Звісно, що концепція універсального конституціоналізму, на думку Ч. Макгруддена, пропонує подібні рішення для подібних конституційних проблем [18, с. 517-518].

Звертаючись до Основного Закону держави, ст. ст. 1 і 2 Конституції України обумовлюють суверенну рівність держави у міжнародному співтоваристві, а це положення відображається у Статуті ООН, де зазначено, що Організація Об'єднаних Націй заснована на принципі суверенної рівності всіх її учасників.

Своєю чергою, положення стаття 3 Конституції, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, повною мірою відповідають вимогам сучасного міжнародного права, які викладені у Всесвітній декларації прав людини 1948 року.

Більш того, саме Генеральна Асамблея ООН визнала це положення необхідною умовою для реалізації чи не найважливішого завдання, сформульованого у Статуті ООН.

Тому необхідно утвердити основні права людини, цінність людської особистості, рівноправність чоловіка і жінки, як і рівність великих та малих націй. Конституція України не обмежується гуманістичними положеннями, викладеними у статті з Конституції. її розділ II «Права, свободи й обов'язки людини і громадянина» містить 67 статей, 63 із яких присвячено саме правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина України.

Системний аналіз цих норм дає змогу констатувати, що за своїм змістовно-семантичним навантаженням вони є запозиченням положень міжнародних правових норм, що містяться у міжнародних договорах, у національне конституційне законодавство України.

В більшості випадків такі положення введено в Конституцію України із застосуванням механізму прямого запозичення (прямої рецепції /трансформації). Саме це, на наш погляд, підкреслює правовий характер державності України.

У статті 5 Конституції закріплюється фундаментальне положення, що саме народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Це підтверджує і підкреслює одну з найбільш важливих ідей Статуту ООН і сучасного міжнародного права - що визнання державного суверенітету в наш час є визнанням суверенітету народу, а не правителів, як раніше. Цей факт закріплено в п. 2 статті 1 Статуту ООН, де проголошується принцип рівноправності та народного самовизначення. Стаття 9 Конституції в контексті дослідження, що проводиться, має основоположне значення, бо вона закріплює національний механізм імлементації норм міжнародного права в систему національного конституційного законодавства, а більш спрощено - в конституційно-правовий механізм запозичення норм міжнародного права національною правовою системою. У статті 9 зафіксовано, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [19].

Варто підкреслити, що Конституція України як внутрішньодержавний акт, безпосередньо пов'язана із міжнародним правом, враховує його найбільш важливі положення, визнає на конституційному рівні юридичну чинність міжнародних правових актів.

Про це свідчить і положення статті 18 Конституції України де сказано, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [19].

На думку Д. П. Мартиновського, наведені положення мають системно-комплексний й методологічний характер.

По-перше, вони визначають примат міжнародного права в Україні.

По-друге, вищенаведені діяльнісні характеристики визначають Україну як правову і демократичну державу, де діє принцип верховенства права.

По-третє, вони є свідоцтвом про її повну міжнародну правосуб'єктність, особливо про її договірну складову, і фіксують право, можливість, готовність, спроможність держави щодо укладення, підписання міжнародних договорів та впровадження їх у національну правову систему (систему законодавства).

По-четверте, вони містять управлінську парадигму, до якої входить системокомплекс організаційних та організаційно-правових дій уповноважених суб'єктів, який має за мету запозичення норм міжнародного права до національної системи законодавства [20, с. 115].

Механізм імплементації міжнародних правових стандартів, підкреслює З. Саад, пов'язує та дає можливість органічно взаємодіяти між собою всім засобам арсеналу суб'єктів міжнародного права, які використовуються під час розкриття і впровадження їх на міжнародному і національному рівнях [21, с. 9].

Свого часу, вітчизняний дослідник ХХ століття А. С. Гавердовський, визначав імплементацію як цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, що здійснюється як індивідуально, так і колективно, або в межах міжнародних організацій з метою своєчасної, повної та всесторонньої реалізації прийнятих відповідно до міжнародного права зобов'язань [22, с. 62].

П. М. Рабінович вважає, по-перше, що імплементація міжнародних правових стандартів, є напрямом діяльності держави; а по-друге, окреслює механізм імплементації міжнародних правових стандартів, і принципів розкриття прав людини у вигляді системи юридичних засобів реалізації охорони і захисту прав у тій чи іншій державі, створених міжнародними організаціями та самою державою [23, с. 20].

Н. Раданович, аналізує можливі шляхи імплементації в українську національну правову систему рішень Європейського суду з прав людини як один із актуальних міжнародних засобів імплементації Конвенції з прав людини [24, с. 36--37]-

Н. І. Цись формулює власне розуміння інституту національної імплементації та окреслює його в суто внутрішньодержавному аспекті й більш вузькому значенні - як сукупність засобів реалізації міжнародно-правових стандартів, створених державою [25,С. 14].

О. А. Тарасов, зважаючи на наявність розбіжностей думок у доктрині імплементації міжнародних правових стандартів, наголошує на необхідності побудувати чітку конституційно-правову парадигму в реалізації механізму національної імплементації норм міжнародного права у норми національного законодавства [26].

У сучасних умовах, зазначають дослідники, міжнародне право є інструментом інтернаціоналізації внутрішнього права, скеровуючи його на потреби зовнішніх відносин, з одного боку, а з іншого - на приведення до певного рівня стандартів. Це диктується необхідністю забезпечення взаємодії правових систем із міжнародним правом та одна з одною [27, с. 81-82]. Отже, міжнародне право виходить на новий етап, що призведе до змін у національних конституціях.

Висновки

Таким чином, забезпечення утвердження відданості принципам і нормам міжнародного права, є соціально-історичним, суспільно обумовленим явищем і постає вагомим фактором світового визнання України як повноправного учасника міжнародних відносин, де значну роль відіграє готовність і можливість держави через систему договірного права, виконання та реалізацію договірних норм, впровадження їх в систему національного конституційного права виконувати приписи міжнародних правових стандартів.

Зважаючи, що конституційне право України виступає як основоположна галузь національного права держави, бо саме її правові норми регулюють основні суспільні відносини і враховуючи їх конституюючий характер, саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та законодавства, беззаперечно включаючи у цей важливий процес запозичення міжнародних правових стандартів, які є нормами міжнародного права.

Список використаних джерел

1. Мартиновський Д. П. Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного права: поняття, ознаки та місце в системі джерел. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020. № 2. С. 69-77.

2. Орзих М. Ф., Крусян А. Р. Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право: монография. К.: Алерта, 2006. 290 с.

3. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика / відп. ред. Ю. І. Римаренко. К.: КНТ, 2006. 740 с.

4. Глевацька Н. М. Міжнародні стандарти у системі місцевого самоврядування України. URL: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Npkntu_e/2009_15/ .../16.pdf

5. Баймуратов М. А. Международное публичное право: учебник. К.: Истина, 2004. 552 с. 45.

6. Darcy James. Human rights and international legal standards: what do relief workers need to know? Relief and rehabilitation network. F ebruary, 1997. 40 р.

7. Мартиновський Д. П. Міжнародні стандарти прав людини у системі українського судочинства. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Право. 2011. Вип. 2. С. 394-402.

8. Чуб О. О. Універсальні міжнародно-правові стандарти політичних прав громадян. Проблеми законності. 2009. № 102. С. 21-28.

9. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навч. посіб. К.: Атіка, 2004. 463 с.

10. Баймуратов М. Правова природа міжнародних стандартів місцевого самоврядування: від міжнародної угоди до імплементації у національне законодавство. Вибори та демократія. 2006. № 4. С. 17-24.

11. Львова Є. О. Тенденції становлення новітньої галузі міжнародного конституційного права. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/206/Lvova_tend_stanovl_mijn_const. pdf;jsessionid=A9FEiA9i8D8i7A9D87i33B3659oFC786?sequence=i 106.

12. Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: монографія / за ред. М. О. Баймуратова. К.: Логос, 2010. 428 с. 225 107.

13. Global constitutionalism: human rights, democracy and the rule of law / Wiener A., Lang A. F., Tully J., Madura M. Р., Kumm M. Global constitutionalism. Cambridg e, 2012. Vol. 1, n 1. Р. 1-15.

14. Walter С. International Law in a Process of Constitutionalization. New perspectives on the divide between national and international law / edited by J. E. Nijman and A. Nollkaemper. Oxford: Oxford Scholarship Online, 2007. P. 191-215.

15. Fassbender B. Der Schutz der Menschenrechte als zentraler Inhalt des volkerrechtlichen Gemeinwohls. Europaische Grundrechte-Zeitschrift (EuGRZ). 2003. № 1. P. 1-16. 110.

16. Peters A. The globalization of state constitutions. New perspectives on the divide between national and international law / edited by J. E. Nijman and A. Nollkaemper. Oxford : Oxford Scholarship Online, 2007. Р. 251-308.

17. Васильєв Є. О. Роль органів місцевого самоврядування України у створенні локальної системи зовнішньоекономічної діяльності: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Київ, 2016. 191 с.

18. McCrudden Ch. Common Law of Human Rights? Transnational Judicial Conversations on Constitutional Rights. Oxford Journal of Legal Studies. 2000. Vol. 20. No. 4. P. 499 -532.

19. Конституція України: прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

20. Мартиновський Д. П. Міжнародні правові стандарти в конституційному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національний авіаційний ун-т, Київ. 2021. 238 с.

21. Саад З. Имплементация международных соглашений по правам человека в арабском мире (гражданские и политические права): автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10. К., 1994. 22 с.

22. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. К.: Вища школа. Головное изд-во, 1980. 320 с.

23. Рабінович П. М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичний аспект). Український часопис прав людини. 1995. № 2. С. 16-23.

24. Раданович Н. Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Право України. 1999. № 12. С. 36-39.

25. Цись Н. І. Імплементація норм міжнародного права у національне кримінальне законодавство України (загальна частина): автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Київ, 1994. 23 с.

26. Тарасов О. В. Трансформация и отсылка как способы национальноправовой имплементации международных обязательств: морфологический и системологический анализ. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/11884/1/Tarasov. Pdf

27. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть : учебник. М.: Издательство БЕК, 1996. 371 с.

References

1. Martynovsjkyj, D. P. (2020). Mizhnarodni pravovi standarty u sferi konstytucijnogho prava: ponjattja, oznaky ta misce v systemi dzherel [International legal standards in the area of constitutional law: concepts, marks and places in the source system]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoji Rady Ukrajiny, 2, 69-77. (in Ukrainian)

2. Orzykh, M. F., Krusjan, A. R. (2006). Sovremennyj konstitucionalizm v Ukraine. Vvedenie v ukrainskoe konstitucionnoe pravo [Modern constitutionalism in Ukraine. Introduction to Ukrainian Constitutional Law]. K. (in Russian)

3. Rymarenko, Ju. I. (2006). Pryvatne zhyttja i policija. Konceptualjni pidkhody. Teorija ta praktyka [Private life and the police. Conceptual approaches. Theory and practice]. K.: KNT. (in Ukrainian)

4. Ghlevacjka, N. M. International standards in the system of local self-government in Ukraine. Retrived from: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Npkntu_e/2009_15/ .../16.pdf (in Ukrainian)

5. Bajmuratov, M. A. (2004). Mezhdunarodnoe publychnoe pravo [Public International Law]. K.: Ystyna. (in Russian)

6. Darcy James. (1997). Human rights and international legal standards: what do relief workers need to know? Relief and rehabilitation network. February. (in English)

7. Martynovsjkyj, D. P. (2011). Mizhnarodni standarty prav ljudyny u systemi ukrajinsjkogho sudochynstva [International human rights standards in the Ukrainian judicial system]. Naukovyj visnyk Akademiji municypaljnogho upravlinnja. Serija: Pravo, 2, 394-402. (in Ukrainian)

8. Chub, O. O. (2009). Universaljni mizhnarodno-pravovi standarty politychnykh prav ghromadjan [Universal international legal standards of political rights of citizens]. Problemy zakonnosti, 102, 21-28. (in Ukrainian)

9. Rabinovych, P. M., Khavronjuk, M. I. (2004). Prava ljudyny i ghromadjanyna [Human and civil rights]. K.: Atika. (in Ukrainian)

10. Bajmuratov, M. (2006). Pravova pryroda mizhnarodnykh standartiv miscevogho samovrjaduvannja: vid mizhnarodnoji ughody do implementaciji u nacionaljne zakonodavstvo [Legal nature of international standards of local self-government: from international agreement to implementation in national legislation]. Vybory ta demokratija, 4, 17-24. (in Ukrainian)

11. Ljvova Je. O. Trends in the formation of the newest branch of international constitutional law. Retrived from: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/206/Lvova_tend_stanovl_mijn_const. pdf;jsessionid=A9FE1A918D817A9D87133B36590FC786?sequence=1 106. (in Ukrainian)

12. Voloshyn, Ju. O. (2010). Konstytucijno-pravove zabezpechennja jevropejsjkoji mizhderzhavnoji integhraciji: teoretyko-metodologhichni aspekty [Constitutional and Legal Support of European Interstate Integration: Theoretical and Methodological Aspects]. K.: Loghos. (in Ukrainian)

13. Wiener, A., Lang, A. F., Tully, J., Maduro, M. R., Kumm, M. (2012). Global constitutionalism: human rights, democracy and the rule of law. Global constitutionalism. Cambridge. (Vol. 1). n 1. R. 1-15. (in English) Walter, S. (2007). International Law in a Process of Constitutionalization. New perspectives on the divide between national and international law / edited by J. E. Nijman and A. Nollkaemper. Oxford : Oxford Scholarship Online, 2007. P. 191 -215. (in English) 15- Fassbender, В. (2003). Der Schutz der Menschenrechte als zentraler Inhalt des volkerrechtlichen Gemeinwohls. Europaische Grundrechte-Zeitschrift (EuGRZ), 1, 1-16. 110. (in German)

16. Peters, A. (2007). The globalization of state constitutions. New perspectives on the divide between national and international law / edited by J. E. Nijman and A. Nollkaemper. Oxford : Oxford Scholarship Online, (in English)

17. Vasyljjev, Je. O. (20i6).The Role of Local Self-Government Bodies of Ukraine in Creating a Local System of Foreign Econ. Activity: PhD diss. Kyjiv. (in Ukr.)

18. McCrudden, Ch. (2020). Common Law of Human Rights? Transnational Judicial Conversations on Constitutional Rights. Oxford Journal of Legal Studies. (Vol. 20), 4, 499-532. (in English)

19. Constitution of Ukraine: adopted at the V session of the Verkhovna Rada of Ukraine on June 28,1996. Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny. 1996, 30. St. 141. (in Ukrainian)

20. Martynovsjkyj, D. P.(202i). International legal standards in the constitutional law of Ukraine: PhD diss. Kyjiv. (in Ukrainian)

21. Saad, Z. (1994). Implementation of International Human Rights Treaties in the Arab World (Civil and Political Rights): PhD thesis abstract. K. (in Russian)

22. Ghaverdovskyj, A. S. (1980). Ymplementacyja norm mezhdunarodnogho prava [Implement. of international law]. K.: Vyshha shkola. Gholovnoe yzd-vo. (in Rus.)

23. Rabinovych, P. M. (1995). Problemy jurydychnogho zabezpechennja prav ljudyny (zaghalj noteoretychnyj aspekt) [Problems of legal support of human rights (general theoretical aspect)]. Ukr. chasopys prav ljudyny, 2,16- 23. (in Ukr.)

24. Radanovych, N. (1999). Mizhnarodno-sudovi zasoby implementaciji Jevropejsjkoji Konvenciji pro zakhyst prav ljudyny і osnovnykh svobod [International judicial means of implementing the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms]. Pravo Ukrajiny, 12, 36-39. (in Ukrainian)

25. Cysj, N. I. (1994). Implementation of international law in the national criminal legislation of Ukraine (general part): PhD thesis abstract. Kyjiv. (in Ukrainian)

26. Tarasov, О. V. O. Transformation and Reference as Modes of National Implementation of International Obligations: Morphological and Systemological Analysis. Retrived from: http://dspace.nlu.edu.Ua/ bitstream/ 123456789/ 11884/1/ Tarasov. Pdf (in Russian)

27. Lukashuk, Y. Y. (1996). Mezhdunarodnoe pravo. Obshhaja chastj [International law. General part]. M.: Yzdateljstvo BEK. (in Russian)

Размещено на Allbest.ru