Аналіз сучасного стану державного регулювання гарантій науково-педагогічних працівників в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз сучасного стану державного регулювання гарантій науково-педагогічних працівників в Україні

Вайновський Євгеній Олександрович аспірант кафедри управління та адміністрування, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, м. Дніпро

Анотація

Розгляд сучасного стану державного регулювання гарантій науково-педагогічних працівників в Україні дав змогу систематизувати ці гарантії:1) необхідність надання належних умов праці та медичне обслуговування; 2) здійснення оплати за підвищення кваліфікації; 3) надання правового, соціального і професійного захисту; 4) здійснення диференціації посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій; 5) установлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені та вчені звання;6) виплату науково-педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов'язків; 7) виплату науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;8) надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво, реконструкцію чи придбання житла тощо. Крім того, у статті обґрунтовано такі положення: 1) науково-педагогічний працівник - це особа, яка перебуває у трудових відносинах з закладом вищої освіти та здійснює професійну педагогічну діяльність, що включає в себе навчання, виховання та виконання науково-дослідної роботи (у це поняття варто включити три кваліфікуючі ознаки науково-педагогічого працівника ЗВО: наявність трудових відносин із ЗВО; здійснення викладання з урахуванням принципу професіоналізму; виділення науково-дослідної роботи як ознаки, що відмежовує викладача ЗВО від інших категорій педагогічних працівників. Викладач ЗВО - це науково-педагогічний працівник закладу вищої освіти, який здійснює професійну викладацьку діяльність у межах своєї спеціальності та кваліфікації, а також займається науково-дослідною роботою); 2) слід посилити контроль і відповідальність за дотримання вимоги, у межах якої встановленонауково-педагогічним працівникам тривалість основної подовженої оплачуваної відпустки 56 календарних днів; 3) особливу увагу слід приділити вирішенню конфліктних ситуацій щодо моббінгу в ЗВО тощо.

Ключові слова: державне регулювання, гарантії, науково-педагогічні працівники, Україна. державного регулювання моббінгу гарантія

Vaynovskiy Yevgeny Oleksandrovich PhD-Student of Department of the Department of Management and Administration of Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Dnipro,

ANALYSIS OF THE CURRENT STATE OF STATE REGULATION OF GUARANTEES OF SCIENTIFIC AND TEACHING EMPLOYEES IN UKRAINE

Постановка проблеми

Особливий вплив на процес розвитку українського суспільства має вища школа, тому що саме в ній здійснюється професійна підготовка спеціалістів для різних сфер діяльності. Як відомо, за останнє десятиліття в Україні відбулися суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя. Не минули ці зміни й сферу освіти. Поряд з позитивними явищами у цій сфері виникла й низка негативних проявів, що може становити загрозу для діяльності науково-педагогічних працівників. Сучасний стан системи освіти в цілому, та вищої школи в тому числі, подекуди не відповідає сучасним запитам суспільства. З огляду на це окреслилася проблема, з одного боку, щодо якості підготовки фахівців та відповідності кваліфікації випускників вишів запитам сучасного ринку праці. А з другого - надання гарантій науково-педагогічним працівникам. Усе це засвідчує, що обрана тема дослідження важлива для наукового дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Економічні, організаційні, правові та інші аспекти державного регулювання та забезпечення розвитку системи освіти загалом і науково-педагогічних працівників зокрема, досліджували в наукових працях С. Андреєв, В. Баглик, Г. Барабаш, С. Вавренюк, А. Губенко,С. Домбровська, Н. Карпеко, В. Коврегін, А. Кобець, С. Луценко, В. Мороз, С. Мороз, П. Огаренко, В. Подорваний, О. Поступна, П. Россохатський, В. Садковий та ін. [1].

Мета статті

Метою наукового дослідження є визначення напрямків розвитку механізмів державної політики щодо цифровізації правовідносин у сфері соціального та пенсійного забезпечення в Україні.

Виклад основного матеріалу

Виникла необхідність здійснення реформ у освітній сфері. На стан системи вітчизняної освіти звернуто увагу як науковців-практиків, так і теоретиків. З боку державних органів прийнято низку значних нормативно-правових актів у сфері освіти [2], проте ще залишаються не уточненими гарантії науково-педагогічних працівників. Держава, визнаючи складність ситуації, вказала на пріоритети державної політики в галузі освіти, одним з яких є вирішення проблеми кадрового забезпечення системи освіти шляхом підвищення соціального статусу та професіоналізму педагогічних працівників.

Зважаючи на підвищення соціальної значимості освіти та суспільної уваги до системи освіти, до правовідносин, що виникають у цій системі, а також до учасників цих відносин (тобто науково-педагогічних працівників), виникає необхідність щодо розгляду деяких проблем у цій сфері. Вони пов'язані з освітньою сферою загалом, а також з державно-правовими засобами їхнього вирішення.

Згідно з вітчизняним законодавством науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти (далі - ЗВО) провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність [там само]. Крім того, законодавець виокремив категорію наукових працівників ЗВО - це ті особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання [там само]. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів регулюється законодавством про наукову і науково-технічну та інноваційну діяльність [там само].

Для об'єднання науково-педагогічних працівників та працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищій школі, ученими вводяться поняття «учасники освітнього процесу» [1]. Під учасниками освітнього процесу у вищій школі, виходячи з його двосторонності, з одного боку, розглядаються працівники, студенти, слухачі, аспіранти, здобувачі, докторанти, а з іншого боку, професорсько-викладацький склад, а також частина працівників апарату управління ЗВО та ін. працівники, які займаються викладацькою діяльністю.

Деякі поняття даються науковцями-практиками й теоретиками (наприклад, здобувач вищої освіти, аспірант, слухач, претендент, науковець та ін.), але водночас низка дефініцій понять учасників освітнього процесу в нормативно-правових актах відсутня (наприклад, професорсько-викладацький склад, педагогічні працівники та ін.). Це, на наше переконання, зумовлює обмеження в гарантіяхнауково-педагогічнихпрацівників саме професорського рівня.

Крім того, у різних наукових напрацюваннях для позначення викладацького складу дослідники використовують такі терміни, як «педагогічні працівники», «науково-педагогічні робітники», «науково- педагогічний персонал», «науково-педагогічні кадри» та ін. У зв'язку з цим видається, що у нормативно-правових актах і наукових роботах для позначення однієї і тієї ж категорії повинен використовувати один термін для того, щоб уникати неправильного тлумачення цих понять у правозастосовчій діяльності.

Особливу увагу варто приділити поняттю «педагогічний працівник ЗВО». Під педагогічним працівником ЗВО слід розуміти осіб, в яких виникли й оформлені трудові відносини з закладами вищої освіти, та які (особи) здійснюють професійну педагогічну діяльність, що включає в себе навчання та виховання здобувачів вищої освіти та виконання науково-дослідної роботи.

Законодавець відносить до професорсько-викладацького складу ЗВО осіб, які обіймають посади декана, завідувача кафедри, професора, доцента, старшого викладача, викладача й асистента. Цей перелік можна доповнити посадою директора інституту, оскільки поряд з посадою декана факультету у закладах вищої освіти таких, як університет й академія, існує посада директора інституту, а функціональним обов'язкам ці посади фактично збігаються. Крім того, цей переліку варто також визначити до нормативно-правових актів, що регулюють відповідні відносини.

Посади, що віднесені до професорсько-викладацького складу, можна об'єднати одним терміном «викладач ЗВО». Дослідивши наявні визначення даного поняття, під викладачем ЗВО можна запропонувати розглядати науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти, здійснює професійну викладацьку діяльність у межах своєї спеціальності та кваліфікації, а також займається науково-дослідною роботою.

Дане визначення є найбільш більш точним, оскільки відображає необхідні кваліфікуючі ознаки спеціаліста-викладача ЗВО такі, як наявність трудових відносин із закладом вищої освіти; здійснення викладання на основі принципу професіоналізму; виділення науково-дослідної роботи як ознаки, що відмежовує викладача ЗВО від інших категорій педагогічних працівників.

Науково-педагогічні працівники мають право на:

1) захист професійної честі, гідності;

2) вибір форм, методів, засобів навчання, педагогічну ініціативу;

3) індивідуальну педагогічну діяльність;

4) участь у громадському самоврядуванні;

5) підвищення кваліфікації, перепідготовку, вибір змісту, програм, форм навчання, закладів, установ організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Вищенаведені можливості становлять певної мірою гарантії, на які можуть розраховувати науково-педагогічні працівники [1]. У той же час, держава має гарантувати науково-педагогічним працівникам таке:

- належні умови праці та медичне обслуговування;

- оплату підвищення кваліфікації;

- правовий, соціальний і професійний захист;

- диференціацію посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій,;

- установлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові

ступені та вчені звання;

- виплату науково-педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов'язків;

- виплату -педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

- надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво, реконструкцію чи придбання житла або надання службового житла тощо.

У продовження відзначимо, що з метою правового регулювання праці науково-педагогічних працівників вищої школи з урахуванням поставлених державою завдань є створення режиму найбільшого сприяння. Одним з перших кроків на шляху створення такого режиму вбачиться внесення змін до вітчизняного законодавства норми щодо порядку проведення конкурсного відбору педагогічних кадрів. Така зміна дозволила б укладати з викладачами ЗВО трудовий договір на невизначений термін, що, безумовно, відповідає основній ідеї трудового права - переважного укладання трудового договору на невизначений термін.

Аналізуючи практику укладання трудових договорів з професорсько- викладацьким складом ЗВО, однією з проблем убачається нечітке визначення прав та обов'язків викладачів ЗВО у трудових договорах, а причиною цього є неврегульованість питання на законодавчому рівні. На нашу думку, необхідне затвердження кваліфікаційних характеристик за посадами професорсько- викладацького складу.

У цьому контексті слід провести розмежування трудових договорів від цивільно-правових відносин, укладання яких нерідко має місце на практиці, особливо в недержавних ЗВО, і навести докази того, що професійна діяльність викладача, пов'язана з проведенням занять у рамках освітнього процесу ЗВО не є роботою цивільно-правового характеру, а з урахуванням низького рівня правової дисципліни у ЗВО варто встановити обмеження на укладання з викладачами ЗВО договорів цивільно-правового характеру під час здійснення останніми викладацької діяльності.

Для підвищення ефективності використання робочого часу обов'язковою умовою є здійснення планування роботи викладача. Очевидно, що в сучасних умовах немає необхідності в розробленні єдиного формою індивідуального плану роботи викладача, оскільки це питання доцільно вирішувати лише на рівні ЗВО. На практиці досить часто виникають проблеми виконання плану з окремих видів робіт, особливо викладачами-сумісниками. З огляду на це пропонується встановлювати на локальному рівні стимулюючі надбавки викладачам, які успішно виконують усі види робіт.

Інститут робочого дня безпосередньо пов'язаний із нормуванням праці. Зміст освітнього процесу включає різні види навчальних занять (лекції, практичні, семінарські заняття, курсові та дипломні роботи тощо), які вимагають для їх проведення часу різної тривалості. На цій підставі можна вважати, що на рівні Міністерства освіти та науки України мають бути прийняті норми часу для розрахунку навчальної роботи й основних видів навчально-методичної та інших робіт, які одночасно будуть гарантією дотримання прав викладацького складу.

У той же час, на рівні ЗВО можуть бути прийняті інші норми часу роботи викладача, але не нижче встановлених лише на рівні Міністерства освіти та науки України. Ця умова повинна бути обов'язковою, оскільки на практиці мають місце випадки невключення окремих видів роботи викладачів у навчальне навантаження.

Час відпочинку педагогічних працівників також має певні особливості. Ураховуючи специфіку організації робочого часу науково-педагогічних працівників й особливості освітнього процесу, викладачам не встановлюється перерва протягом робочого дня із зазначенням конкретних часових рамок. Щоденний (міжзмінний) відпочинок у зв'язку зі специфікою викладацької діяльності також немає чітко встановлених часових меж. Фактично у кожного викладача щоденний відпочинок має індивідуальні тимчасові межі.

На практиці ЗВО, здійснюючи освітню діяльність, що нерідко залучають викладачів до роботи у вихідні та неробочі святкові дні (для роботи зі здобувачами заочної форми навчання, а також для роботи з виїздом у філії та представництва). Законодавець спеціальних норм для науково-педагогічних працівників у цьому разі не встановлює, тому діють загальні норми.

Вітчизняне законодавство [2] визначає підстави залучення працівників до роботи у вихідні та неробочі святкові дні, аналіз яких дозволяє зробити висновок про те, що жодна з підстав не може бути застосована до викладацької діяльності, яку реалізують науково-педагогічні працівники. А в інших випадках таке залучення можливе лише за письмовою згодою працівника та з урахуванням думки виборного профспілкового органу, крім того, потрібне видання відповідного наказу. Однак такого порядку на практиці ЗВО не завжди дотримуються. Робота у вихідні та неробочі святкові дні не знаходять відображення в табелі обліку робочого часу, а, відтак, відповідно не оплачується у підвищеному розмірі.

Не поодинокими є випадки виникнення ситуацій, коли викладач фактично не має вихідних днів протягом кількох тижнів, що є порушенням прав викладачів на відпочинок. Слід зауважити, що для усунення цих порушень необхідно забезпечити дотримання порядку, що визначає розмір оплати роботи у вихідні та неробочі святкові дні, виходячи з фактично відпрацьованого часу із застосуванням коефіцієнта 2 [там само].

На наш погляд, обґрунтованим є дотримання вимоги, у межах якої встановлено науково-педагогічним працівникам, у тому числі вищої школи, тривалість основної подовженої оплачуваної відпустки 56 календарних днів. У разі якщо ця вимога не дотримується у ЗВО, то посилити контроль за цим і відповідальність за невиконання.

Щодо тривалої відпустки тривалістю до одного року, то, уважаємо, що ця відпустка мало гарантована державою, оскільки не вирішено питання оплати такої відпустки. Законодавець фактично ігнорує це питання, що дає підстави вважати, що така відпустка може надаватися і без оплати, тоді, ніж така відпустка відрізняється від відпустки без збереження заробітної плати. Спірним питанням бачиться і мета такої відпустки. Аналіз статутів деяких ЗВО показує, що тривала відпустка пов'язується на рівні ЗВО з виконанням певної роботи, що є неправильним тлумаченням. З огляду на це видається необхідним ліквідувати зазначені прогалини у вітчизняному законодавстві. В іншому випадку тривала відпустка науково-педагогічних працівників залишається радше гіпотетичним правом, ніж реальною можливістю.

На локальному рівні особливу увагу слід приділити вирішенню конфліктних ситуацій щодо моббінгу в ЗВО. Адже з 23 грудня 2022 року вступили в дію зміни до вітчизняного законодавства у сфері моббінгу (цькування, приниження тощо на роботі) [2]. Дане негативне явище притаманне, на жаль, і сфері освіти. На цій підставі вважаємо, що в ЗВО при ректорах мають бути призначені помічники, які повинні займатися питаннями моніторингу та реагування на моббінг.

Висновки

Отже, проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:

1) науково-педагогічний працівник - це особа, яка перебуває у трудових відносинах з закладом вищої освіти та здійснює професійну педагогічну діяльність, що включає в себе навчання, виховання та виконання науково- дослідної роботи. У це поняття варто включити три кваліфікуючі ознаки науково-педагогічого працівника ЗВО: наявність трудових відносин із ЗВО; здійснення викладання з урахуванням принципу професіоналізму; виділення науково-дослідної роботи як ознаки, що відмежовує викладача ЗВО від інших категорій педагогічних працівників. Викладач ЗВО - це науково-педагогічний працівник закладу вищої освіти, який здійснює професійну викладацьку діяльність у межах своєї спеціальності та кваліфікації, а також займається науково-дослідною роботою;

2) посилити контроль і відповідальність за дотримання вимоги, у межах якої встановлено науково-педагогічним працівникам тривалість основної подовженої оплачуваної відпустки 56 календарних днів;

3) особливу увагу слід приділити вирішенню конфліктних ситуацій щодо моббінгу в ЗВО тощо.

Література:

1. Кобець А. С. Державна політика інтеграції освіти і науки України в системі інноваційної економіки: засади, механізми управління, напрями забезпечення : монографія. Донецьк : ТОВ «Юго-Восток», 2012. 472 с.

2. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/877-16#Text.

References:

1. Kobets, A.S. (2012). State policy of integration of education and science of Ukraine in the system of innovative economy: foundations, management mechanisms, directions of support [Derzhavna polityka intehratsiyi osvity i nauky Ukrayiny v systemi innovatsiynoyi ekonomiky: zasady, mekhanizmy upravlinnya, napryamy zabezpechennya]. Donetsk: TOV «Yugo-Vostok». [in Ukrainian].

2. Ofitsiynyy veb-sayt Verkhovnoyi Rady Ukrayiny [Official website of the Verkhovna Rada of Ukraine]. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16#Text. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/877-16#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru