Захист соціальних прав у цивільному процесі: проблеми методології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захист соціальних прав у цивільному процесі: проблеми методології

Мельник Я.Я.

доктор юридичних наук

старший науковий співробітник

навчально-наукового інституту права

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, адвокат

Захист прав в цивільному процесі аплікується на конкретне матеріальне право, яке було порушене, невизнане чи то оспорене. Кожне право яке захищається судом, може підпадати під дію процесуальної форми, яка може мати спроможність в процесуальних інститутах забезпечувати охорону соціальних прав. Що ставить питання про аналіз соціалізацію процесу.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч. 2 ст. 4 ЦПК України). Такі підходи законодавця є водночас лаконічними, з іншого боку абстрактними та не передбачають конкретизації за галузевою ознакою порушеного, невизнаного чи то оспореного цивілістичного права (в тому й числі соціального), що є характерним для загальних положень, загальної частини цивільного процесу як галузі права.

Вважається, що цивільне судочинство є однією із форм захисту цивілістичних прав яке має певні завдання, які полягають справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України) [4].

Враховуючи «завдання» та «мету» цивільного судочинства із буквального розуміння змісту ст. 2 ЦПК України не випливає її соціально-правовий зміст (бодай напрямок), навантаження. Робиться акцент суто на загальних формулярах процесуальної форми. Щоправда, аналіз норм Цивільного процесуального кодексу України вказує на локальні сфери орієнтації норм під призмою «соціально-правової ідеї». До прикладу, ч. 3 ст. 15 ЦПК України передбачає, що безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги [4]. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» перелік осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу мають такі категорії осіб, які є, як правило, соціально-незахищеними [1]. Проте даний перелік осіб не співпадає у деяких категоріях, із тими особами, які опинились в складних життєвих обставинах. Такі обставини визначені ст.1 Закону України «Про соціальні послуги» (.. .(а)похилий вік; (б)часткова або повна втрата рухової активності, пам'яті; (в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; (г)психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; (ґ)інвалідність; (д)бездомність; (е)безробіття; (є)малозабезпеченість особи;... (і)жорстоке поводження з дитиною; (ї)насильство за ознакою статі; (й) домашнє насильство; (к)потрапляння в ситуацію торгівлі людьми;..) [2].

У ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава [3, ст. 3] (курсив власний - Я.М.). А вже в ст. 3 Основного Закону зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також зазначено, що «.... права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.» [3].

В Науково-практичному коментарі до Цивільного процесуального кодексу України до ст. 10 ЦПК України (верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи) зазначено, що суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі (1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом (тут суд повинен застосувати тільки закон, який ґрунтується на Конституції України і не суперечить їй); (2) коли закон, який був чинним до внесення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; (3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів АРК, суперечить Конституції України; (4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України [4].

У науці цивільного процесу устоялось твердження про те, що процесуальні правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються в ході розгляду і вирішенні цивільної справи уявляються як правовідносини, з приводу приналежних учасникам цивільного процесу процесуальних прав та процесуальних обов'язків [5-8].

На думку Л.В. Діденко, загальними критеріями класифікації цивільних процесуальних правовідносин є наступні: (а) за ступенем індивідуалізації суб'єктів: абсолютні та відносні; (б) за критерієм функціонального призначення: регулятивні та охоронні; (в) за критерієм часу дії: довгострокові та короткострокові; (г) за кількістю суб'єктів: прості та складні; (д) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами: односторонні та двосторонні; (ж) за критерієм характеру обов'язків: активні та пасивні; (з) за характером волевиявлення сторін: договірні та управлінські [8]. Нами ж, попри такий підхід виокремлювались додатковий вид - цивільні процесуальні правовідносини безпеки. Під ними пропонується розуміти суспільні відносини, які виникають з підстав загрозливих та небезпечних умов для здійснення цивільного судочинства та які зумовлюються за таких обставин потребою підстав вжиття відповідних процесуальних заходів задля забезпечення належної охорони та захисту як процесуальних прав, свобод та інтересів, що стали предметом розгляду цивільної справи [6].

Висновки

Соціалізація процесуального права є новим методологічним горизонтом розвитку демократії та правосуддя, становлення соціальної держави та ролі соціального права у збалансованому громадянському суспільстві. Проте підходи до здійснення форм правосуддя у тій чи іншій процесуальній формі, характеризують процедури та правила судочинства як такі, що «знекровлені» на соціально-правовий елемент. Як наслідок, можуть наставати наслідки, від яких обрання форми судового захисту не стільки привносить позитивний ефект внаслідок здійснення судочинства, скільки негативний. Соціалізація процесу не має на меті затягування процесу розгляду а вирішення справи, а, скоріш, врахувати особливості суб'єктів цивільного процесу. Ці особливості і є умовою не тільки справедливого здійснення правосуддя, а й його ефективності, оскільки поведінка осіб, врахування їх особливостей реалізації прав та обов'язків утворить для суду умови пластичності процесуальної форми, яка буде нейтралізована на предмет не виконання процесуальних обов'язків, затягування, зловживання правами, тощо. Адже процесуальна форма відображатиме природній стан та потреби матеріального права, носіїв матеріальних прав. Саме таке соціально- правове завдання процесу як форми (її подвійності) при розгляді і вирішенні цивільної справи судом. В іншому випадку, у випадку так званої « процесуальної рівності» без врахування соціального змісту суб'єктивних прав сторін у справі чи то інших учасників процесу, процесуальна форма завідомо не відповідатиме призначенню цивільного процесу, а його мета буде недосяжною чи то віддаленою (щоразу віддалятись).

Список використаних джерел

цивільний судочинство захист право

1. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 року № 3460-VI. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3460-17#Text.

2. Про соціальні послуги: Закон України від17 січня 2019 року № 2671-VIII. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text.

3. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: Вид. 2-ге, перероб. та доп./за заг. ред. д. ю. н., професора, академіка Академії наук вищої школи України. М.М. Ясинка. Київ: Алерта, 2020. 810 с.

5. Особливості дії цивільних процесуальних обов'язків в Цивільному процесуальному праві України: Монографія: / М.Б. Мельник, Я.Я. Мельник, М.М. Ясинок / [за загальною редакцією д. ю. н., професора М.М. Ясинка]. К. Алерта, 2014. 336 с.

6. Мельник Я. Цивільні процесуальні правовідносини правової безпеки в цивільному судочинстві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право. 2016. № 37. С.20-25. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2016_37%282%296.

7. Єфімов О.М. Цивільні процесуальні правовідносини та передумови їх виникнення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. 2015. Випуск 32. Том. 2. С. 32-35. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/4479/1/%D0%A6%D0%98%D0%92%D0%86%D0%9B%D0%AC%D0%9D%D0%86%20%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D0%A6%D0%95%D0%A1%D0%A3%D0%90%D0%9B%D0%AC%D0%9D%D0%86%20%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%9E%D0%92%D0%86%D0%94%D0%9D%D0%9E%D0%A1%D0%98%D0%9D%D0%98.pdf.

8. Діденко Л.В. Види цивільних процесуальних правовідносин. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Випуск б. Том 1. С. 115--120. URL.:http://www.nvppp.in.ua/vip/2018/6/tom_1/24.pdf.

Размещено на Allbest.ru