Договірна та деліктна відповідальність: значення та критерії розмежування

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра цивільного права

Договірна та деліктна відповідальність: значення та критерії розмежування

Ус М.В., к.ю.н., доцент

м. Харків



Анотація

Стаття присвячена проблематиці співвідношення режимів договірної та деліктної відповідальності. Її актуальність обумовлена тим, що диференціація цивільно-правової відповідальності на сьогодні викликає певні складнощі, коли шкода завдається при паралельній наявності договірних зв'язків між сторонами спору.

Під час дослідження встановлюється значення правильної кваліфікації відносин відповідальності; критерії розмежування двох її видів.

Автор виходить з того, що потреба в чіткому розмежуванні договірної та деліктної відповідальності, безперечно, існує, адже можуть різнитися правила регулювання тих чи інших правовідносин, і особа долатимеме за допомогою одного позову законодавчі обмеження, встановлені для іншого виду відповідальності. Така поведінка видається неприпустимою, адже законодавець встановив певні особливості не просто так, а задля досягнення певної правової мети. Зокрема, можуть різнитися строки позовної давності, розмір відшкодування, питання вини, правила відшкодування при завданні шкоди кількома особами, підстави звільнення від відповідальності.

Робиться висновок про те, що контрагент має притягатися саме до договірної відповідальності у випадку порушення прав (як конститутивних, так і допоміжних), що становлять зміст договору. Тобто повинен бути наявним необхідний причинний зв'язок між порушенням договору і шкодою, що настала. В протилежному випадку така особа несе деліктну відповідальність, не дивлячись на існування договірних зв'язків між потерпілим і заподіювачем шкоди.

Наведене, в свою чергу, вимагає правильного тлумачення договору з метою встановлення того, про що дійсно домовилися його сторони.

Дослідження має прикладне значення, адже автором наводяться як гіпотетичні приклади, так і приклади із судової практики, де поставала потреба правильної кваліфікації відносин відповідальності.

Ключові слова: договірна відповідальність; деліктна відповідальність; кваліфікація; критерії розмежування; порушення договору; зміст договору.



Abstract

Contractual and delictual liability: meaning and structuring criteria

Us M.V., Сandidate of Law, ass. professor of the Department of Civil Law, National University of Law named after Yaroslav the Wise, Kharkiv

The article is concerned with the problem of the relationship between contractual and delictual liability. Its relevance is due to the fact that the differentiation of civil liability today causes some difficulties if the damage is caused at the parallel contractual relations between the parties of the dispute.

The study establishes the importance of the correct qualification of liability relations; the criteria for distinguishing its two types.

The author proceeds from the fact that the need for a clear delineation of Contractual and delictual liability, undoubtedly, exists, as the rules for certain legal relationships may differ, and a person will use one claim to overcome the legislative restrictions established for another type of liability. This behavior seems unacceptable, as the legislator has established certain features for a reason, to achieve a certain legal purpose. In particular, the limitation period, the compensation amount, the issue of guilt, the rules of compensation for harm to several persons, and the grounds for exemption from liability may differ.

It is concluded that the counterparty should be brought to contractual liability in the event of a violation of rights (both constitutive and auxiliary), being the contract tenor. That is the contract breach and the resulting damage must have a causal connection. Otherwise, such a person is delictually liable, despite the contractual relations between the victim and the harm-doer.

The above, in turn, requires the proper interpretation of the contract to establish the real subject of the parties' agreement.

The study has applied relevance as the author provides both hypothetical examples and examples from the case law, showing the need for the right qualification of liability relationships.

Keywords: contractual liability; delictual liability; qualification; the criteria for distinguishing; contract breach; contract tenor.



Постановка проблеми

Нерідко невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань одночасно супроводжується порушенням абсолютних прав (права власності, особистих немайнових прав). У зв'язку із цим набуває актуальності питання правильної кваліфікації тих спірних правовідносин, що склалися і, як наслідок - питання про притягнення порушника до деліктної або договірної відповідальності Одразу зауважимо, що термін «деліктна відповідальність» вужчий від «позадоговірної відповідальності», оскільки останній включає в тому числі випадки відшкодування недоговірної шкоди, які не охоплюються поняттям «деліктна відповідальність», приміром, відшкодування шкоди за ч. 2 ст. 1184 ЦК.. Його вирішення перебуває у площині тлумачення правових норм, адже законодавець не завжди дає на нього пряму відповідь.

Зрозуміло, що поставлена проблема заслуговує монографічного вивчення. Тут ми можемо окреслити лише контури такого дослідження.

Встановлюючи режим договірної або деліктної відповідальності, законодавець керується тим, що норми однієї з них будуть ефективно впливати на учасників цивільного обороту. Разом з тим, диференціація цивільно- правової відповідальності на сьогодні викликає певні складнощі, коли шкода завдається при паралельній наявності договірних зв'язків між сторонами спору.

В актуальній судовій практиці проблема вибору між деліктною та договірною відповідальністю найчастіше постає у випадку наявності договору і його невиконанням (неналежним виконанням), що одночасно являє собою об'єктивну сторону складу злочину щодо життя чи здоров'я [1]; при пошкодженні майна під час виконання договору [2]; при відшкодуванні моральної шкоди, завданої невиконанням (неналежним) виконанням договору [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання співвідношення режимів договірної та деліктної відповідальності не отримало належної уваги серед українських науковців. В науковій літературі радянського і пострадянського періоду анонсованої проблематики частково торкалися у своїх дослідженнях такі вчені: Г. В. Єрьоменко [4], В. І. Зоідзе [5], С. Є. Сіротенко [6], М. М. Тоболовська [7], К. А. Флейшиц [8], Р. О. Халфіна [9].

Мета статті. Метою статті є з'ясування питання про те, яке значення має правильна кваліфікація відповідальності (обрання між договірною та деліктною вимогами); які критерії розмежування двох видів цивільно-правової відповідальності.



Виклад основного матеріалу

Питання правильної кваліфікації правовідносин виникає тоді, коли маємо справу із загальною формою відповідальності, а саме: відшкодування майнової шкоди (збитків), компенсація моральної шкоди, адже спеціальні форми відповідальності (сплата неустойки, втрата завдатку) можуть встановлюватися лише щодо порушення договору, а, отже, можуть мати лише договірний характер.

Якщо подивитися на проблему в історичній ретроспективі, то слід констатувати, що для древнього права була характерна єдність договірної і деліктної відповідальності, де невиконання договору було однорідно делікту і потерпіла особа завжди мала вимогу про відшкодування шкоди. У зв'язку із цим історію римського права іноді називають перетворенням деліктних позовів у контрактні, зауважуючи при цьому, що «договір і делікт - це два полюси: невиконання договору не протиставлено вчиненню делікта, а це юридичні факти, що характеризуються однорідними наслідками і стоять на одній лінії» [10; с. 73, 105, 225].

В радянський період переважало негативне ставлення до можливості вибору між деліктною і договірною відповідальністю. В Постанові пленуму Верховного Суду СРСР від 10 червня 1943 р. «Про судову практику за позовами із завдання шкоди» було закріплено: якщо фактичний склад справи дає підстави для договірної відповідальності, то вимога за правилами про позадоговірну відповідальність не може бути пред'явлена. Іншими словами, якщо сторони перебувають у договірних відносинах, то вони мають у своєму розпорядженні лише договірні способи захисту, а позов про завдання шкоди як позадоговірний можливий лише у випадках відсутності попереднього договірного зв'язку [11; с. 104].

На сьогодні кожний правопорядок пропонує свій варіант вирішення окресленої проблеми, починаючи від повного заперечення можливості вибору між договірними і деліктними вимогами (практика Франції) і завершуючи безумовним його визнанням (практика Великобританії).

Звернення до сучасної правозастосовчої практики України надає підстави стверджувати, що вона виходить із необхідності розмежування двох режимів відповідальності.

Для того, щоб розгляд анонсованої проблематики побудувати на прикладній основі, доцільно насамперед визначитися із тим, яке практичне значення відповідного розмежування.

По-перше, можуть різнитися строки давності притягнення до договірної та деліктної відповідальності.

Зокрема, у ст.258 ЦК встановлена спеціальна позовна давність за вимогами з договору купівлі-продажу (у зв'язку з недоліками проданого товару) і договору перевезення вантажу (пошти). Так, суд у справі про стягнення збитків за пошкодження через пожежу вантажу, прийнятого до перевезення автомобільним транспортом, коли відповідач просив застосувати наслідки спливу однорічного строку позовної давності, а відповідач наполягав на трирічному строку давності заявленої деліктної вимоги, зазначив: з огляду на те, що відносини між позивачем та відповідачем засновані на договорі, це виключає можливість застосування ст. 1187, 1192 ЦК [2]. Розглядаючи іншу справу про стягнення збитків, спричинених неналежним виконанням договору перевезення вантажу, суд акцентував увагу на тому, що «помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на ст. 1166 ЦК» [12].

Безумовно, встановлення скорочених строків позовної давності за вимогами у зв'язку з перевезенням вантажу (пошти) здійснено законодавцем заради певної мети, приміром, задля підтримання транспортних організацій, що виконують суспільно корисні функції з перевезення, тобто є наслідком відповідної правової політики. Тому дозволяти усувати такі «свідомі» законодавчі обмеження шляхом пред'явлення деліктних вимог з посиланням на порушення права власності неправильно.

З іншого боку, договором може бути збільшена позовна давність, встановлена договором.

Також для потерпілого у деяких деліктних зобов'язаннях встановлюються пільгові правила щодо застосування строків позовної давності: на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, позовна давність не поширюється (п. 3 ч.1 ст.268 ЦК). При цьому не має значення - чи перебували заподіювач і потерпілий у договірних правовідносинах, адже згідно ст.1196 ЦК відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю під час виконання договірних зобов'язань відшкодовується за правилами про недоговірну шкоду.

По-друге, в деліктній і договірній відповідальності можуть неоднаково вирішуватися питання розміру відшкодування. Зокрема, перевізник несе обмежену відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ч.2 і ч.3 ст.924 ЦК) у розмірі фактичної шкоди. Так само зберігач несе відповідальність за збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі у розмірі її вартості або суми, на яку знизилася її вартість (ч.1 ст.951 ЦК). За загальним же правилом, згідно ст.22 ЦК в рамках договірної відповідальності відшкодовуються і прямі збитки, і упущена вигода.

Що стосується розміру відшкодування в деліктних зобов'язаннях, то нечітке розмежування та непослідовність законодавця у використанні таких юридичних термінів як «збитки» і «шкода» створювало проблеми у правозастосовчій практиці при відповіді на питання - чи підлягають недоотримані доходи (упущена вигода) відшкодування у випадку делікту? Спірність питання обумовила також позиція Президії Вищого арбітражного суду України, яка ще 01.04.1994 р. була висловлена у роз'ясненні №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (згодом змінене та доповнене), в п. 1 якого зазначено: «Слід розрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст.623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України)». цивільний правовий договірний деліктний відповідальність

Той факт, що категорія «збитки» здебільшого вживається законодавцем в гл.51 ЦК («Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання»), тоді як в гл.82 ЦК «Відшкодування шкоди» мова йде про деліктні відносини та відшкодування шкоди, а не збитків, підштовхує до висновку про розмежування вказаних понять за підставою виникнення: договір чи делікт.

Тим не менш ст.22 ЦК не встановлює виключного правового зв'язку поняття «збитки» із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є договір. І такий підхід до обсягу деліктної відповідальність правопорушника, безумовно, є справедливим та виправданим, адже можлива ситуація, що фактично майно власника зменшене або знищене не було, проте й очікуваного доходу через протиправні дії третьої особи також не принесло. Вказаний підхід поділяється і сучасною судовою практикою [13].

Тобто як в межах деліктної, так і договірної відповідальності розмір відшкодування за загальним правилом є повним і складається із фактичної шкоди і упущеної вигоди. Поряд із цим за шкоду в рамках окремих договірних конструкцій законодавець встановлює обмежену відповідальність.

Також необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування у договірних зобов'язаннях не береться до уваги майновий стан боржника порівняно із майновим станом кредитора як підстава для зменшення обсягу відшкодування, тоді як за правилами про деліктну відповідальність суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину (ч.4 ст.1193 ЦК).

По-третє, по-різному вирішується питання вини в договірній і деліктній відповідальності. Вина у цивільному праві - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди.

«Невжиття всіх залежних заходів» найчастіше розуміється в тому числі у зіставленні із поведінкою розумної людини, іншими словами - слід оцінювати, до яких заходів вдалася б за відповідних умов розумна людина. І хоча поняття вини - єдине для всього цивільного права, зміст критерію розумного очікування в деліктному й договірному праві різниться. І це цілком закономірно, адже розумність у різних ситуаціях вимагає різного. І від того, хто зобов'язався вчинити певну дію на нашу користь, ми вправі очікувати більшого, аніж від того, хто нічого нам не обіцяв [14; с. 280-281].

У деліктних зобов'язаннях заподіяння шкоди завжди є раптовим, що створює можливість вимагати від потерпілого прийняття максимальних заходів обачності і обережності для запобігання заподіянню шкоди. Водночас у договірних зобов'язаннях сторони мають можливість передбачення випадків невиконання зобов'язання і наслідків такого невиконання. Тому при вирішенні питання про відшкодування шкоди значення надається навіть легкій необережності кредитора [4; с. 146].

По-четверте, важливість правильної кваліфікації відповідальності, яку несе порушник, обумовлено й тим, що законодавчі правила про відповідальність можуть корегуватися умовами договору. Безумовно, це можливо із врахуванням меж договірної свободи [15]. Отже, при притягненні до відповідальності порушника необхідно визначитися: а чи застосовуються до відповідних правовідносин положення укладеного договору.

По-п'яте, за загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану невиконанням договору кількома боржниками, має характер часткової (ст. 540 ЦК), у свою чергу, відповідальність осіб, які спільно вчинили делікт, є солідарною (ст. 1190 ЦК). Звичайно, позивачеві вигідніше звернутися до одного із солідарних боржників з вимогою про повне відшкодування (за всіх боржників), тобто скористатися деліктним, а не договірним позовом, який вимагає пред'явлення позову до кожного боржника окремо пропорційно розміру його відповідальності.

Викладене вище, демонструючи значущість розмежування деліктної і договірної відповідальності, вимагає відповіді на питання про те, а який критерій лежить в основі кваліфікації відносин відповідальності.

Насамперед потрібно виходити з того, що суб'єктивні права і обов'язки складають зміст правовідношення, яке в залежності від суб'єктного складу (або від ступеня визначеності зобов'язаних осіб, структури міжсуб'єктних зв'язків, характеру взаємозв'язку управомоченої і зобов'язаної особи) є або абсолютним, або відносним (зокрема, договірним). При цьому статично учасники цивільного обороту пов'язані абсолютними правовідносинами, в яких управомоченій особі протистоїть невизначене коло пасивно зобов'язаних суб'єктів. Внаслідок укладення договору з конкретною особою цей зв'язок витісняється відносним. При цьому з іншими (третіми) особами власник як і раніше залишається в абсолютних правовідносинах. Отже, якщо між суб'єктами цивільного обороту виникло з приводу певного блага договірне правовідношення, одночасна наявність між ними абсолютного правовідношення, об'єктом якого є те ж саме благо, виключається. Тому шкода, яка завдана матеріальному об'єкту договору та іншим благам, переданим на його виконання (наприклад, замовник передає обладнання підрядникові за договором підряду, необхідне для проведення робіт) має відшкодовуватися за правилами, передбаченими договором та відповідними законодавчими положеннями. Звідси слідує, що при вирішенні спору між сторонами договору норми, що стосуються відшкодування позадоговірної шкоди, застосуванню не підлягають, якщо інше не передбачено у законі. Більше того, якщо позивач все ж таки заявляє деліктну вимогу, то в судовому процесі все одне виникнуть питання зобов'язального права, і судовий розгляд фактично буде вестися навколо договірного правовідношення.

Деліктні зобов'язання мають недоговірний характер, тобто охороняють права потерпілого у всіх випадках, коли шкоду завдано поза зв'язком з конкретним правовідношенням загалом, договорами чи іншими зобов'язаннями, коли шкода є наслідком порушення однією зі сторін не конкретного свого обов'язку в цьому правовідношенні, а абсолютного права іншої сторони та загальної заборони посягати на права й інтереси інших осіб. Тож протиправна поведінка у випадку недоговірної відповідальності полягає у порушенні загальнообов'язкової для кожної особи заборони завдавати шкоди іншій особі. За таких умов не виконується юридичний обов'язок, встановлений законом або іншим актом цивільного законодавства, та який має абсолютний характер.

Договірна ж відповідальність має місце при невиконанні (неналежному виконанні) цивільного обов'язку, що випливає з укладеного сторонами договору. В результаті цього виникає додатковий обов'язок (обов'язок з відшкодування шкоди), котрий приєднується до невиконаного (неналежно виконаного) обов'язку.

Розглянемо такий приклад. Укладено договір зберігання: поклажодавцеві належить вимога про надання послуг зберігання і про видачу речі; зберігач зобов'язаний відповідну послугу надати, а річ, на вимогу поклажодавця, повернути. У процесі зберігання річ зіпсувалася. У поклажодавця існує право вимоги відшкодування збитків у сумі, на яку знизилася вартість речі. З якого фактичного складу ця вимога виникає? Вочевидь, в цей склад входить укладення договору і, головне, факт зіпсуття речі, викликаний діями (бездіяльністю) зберігача. Без останнього і до його настання у поклажодавця відповідного права вимоги не існує. Тож має місце право вимоги і обов'язок (разом утворюючі правовідносини), відмінні від існуючих до настання відповідного юридичного факту (за змістом і підставою виникнення) [16; с. 930-931].

Розмежування договірної і деліктної відповідальності в наведеній ситуації не викликає складнощів. Більше проблем при кваліфікації відносин відповідальності постає тоді, коли шкода майну контрагента заподіюється не напряму у зв'язку із невиконанням (неналежним) виконанням конститутивних (основних) договірних обов'язків.

В науковій літературі при характеристиці подібних ситуацій можна зустріти такі формулювання: спричинено шкоду, яка лише віддалено пов'язана з прийнятими на себе сторонами зобов'язаннями [7; с. 22]; шкода настала в результаті дії або бездіяльності, зовнішньої відносної щодо договору [9; с. 13]. При цьому слід додати, що дослідники, як правило, ухиляються від аналізу подібних ситуацій, обмежуючись лише загальними висловлюваннями.

Проаналізуємо такі випадки на прикладі договору підряду. Припустимо, фізична особа уклала договір підряду, предмет якого становить виконання робіт з ремонту двигуна автомобіля. Однак при цьому було пошкоджено шкіряний салон транспортного засобу - випадково розлита хімічна суміш. Який характер відповідальності підрядника?

В наведеному прикладі предметом договору є ремонт двигуна - тобто складової частини складної речі. Щоб здійснити такий ремонт передачі потребує вся складна річ, тобто при завданні шкоди у титульному договірному володінні підрядника перебуває вся річ - автомобіль.

І якщо предметом договору є ремонт складової частини складної речі і вся складна річ була для цього передана контрагентові, то це не означає, що за договором підряду у підрядника згідно ст.841 ЦК не виникло обов'язку із забезпечення схоронності всього того, що було передано (речі в цілому, всіх її складових частин) за договором, якщо виключення не передбачені самим договором чи законом.

При розв'язанні відповідного спору слід виходити з того, що у сторін договірного зобов'язання наявні як конститутивні (основні) права і обов'язки, що визначають сутність зобов'язання, так і другорядні (додаткові), спрямовані на забезпечення здійснення і виконання перших. Отже, логічно, що у підрядника під час виконання робіт або у виконавця під час надання послуг виникає допоміжний юридичний обов'язок із забезпечення схоронності відповідного блага. До того ж у ст.841 ЦК, приміром, прямо зазначено, що підрядник зобов'язаний вживати всіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна; у ч.1 ст.1021 ЦК вказується, що комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента, тощо. І цей обов'язок підрядника (виконавця) має виконуватися за правилами гл.66 ЦК «Зберігання». Тобто справедливо і розумно, щоб замовник робіт чи послуг, укладаючи відповідний договір, міг розраховувати на такий рівень забезпечення її схоронності під час виконання робіт (надання послуг), який би мав місце за умов укладення договору зберігання.

Отже, виконавець робіт в наведеному прикладі має нести договірну відповідальність за пошкодження салону автомобіля.

Продовжуючи дослідження проблеми, звернемося до іншого прикладу. Особа уклала договір мийки автомобіля. При укладенні договору сторони домовилися про те, що через годину власник забере транспортний засіб; в протилежному випадку працівники мийки відгонять автомобіль на майданчик біля мийки, де він буде чекати на власника. Замовник повернувся за автомобілем через дві години, а його колеса після розміщення на майданчику виявилися проколотими третіми особами.

Для відповіді на питання про правовий режим відповідальності контрагента (підрядника) так само необхідно визначитися із тим, а чи був у підрядника обов'язок зберігати авто після завершення підрядних робіт.

Видається, що за таких умов має спрацьовувати протилежне правило, а саме: після завершення робіт або після припинення вчинення дій щодо надання послуг обов'язок із забезпечення схоронності речі припиняється, якщо сторони не погодили інше або якщо інше не передбачено законом. Тобто шляхом тлумачення укладеного договору ми встановлюємо те, чи домовлялися сторони про зберігання речі після завершення виконання робіт чи надання послуг. Якщо ні, то обов'язку зі зберігання у підрядника не виникає. Тому за дії третіх осіб у наведеному прикладі підрядник не має нести відповідальності.

Якщо ж договір буде протлумачений таким чином, що обов'язок зберігати існував протягом всього часу, поки власник не забере автомобіль, а він був пошкоджений третіми особи, то в такому випадку, власник може звернутися як з деліктним позовом до безпосереднього заподіювача шкоди, так і з договірним позовом до підрядника. У разі отримання відшкодування у підрядника, такий підрядник набуває право зворотньої вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача шкоди.

Приклади подібних ситуацій можна виявити і в судовій практиці. Так, ВСС з розгляду цивільних та кримінальних справ у 2013 р. розглядав справу, в якій внаслідок сильного вітра на автомобіль позивача, переданий для виконання робіт із заміни шин, на території шиномонтажу впало дерево, що мало наслідком пошкодження транспортного засобу. ВСС скасував рішення суду апеляційної інстанції, який виходив із того, що позивач не передавав автомобіль на збереження підряднику відповідно до ст.841 ЦК України, тому на нього покладено обов'язок лише не пошкодити автомобіль під час виконання ремонтних робіт.

Тим не менш, скасовуючи рішення апеляції, суд касаційної інстанції зазначив, що застосувавши до спірних правовідносин ст.841 ЦК України, апеляційний суд залишив поза увагою те, що ця стаття регулює договірні відносини, а між сторонами виникли деліктні правовідносини [17]. Однак, не зважаючи на таку кваліфікацію судом спірних правовідносин, уявляється, що вказана шкода має відшкодовуватися за правилами не деліктної, а саме договірної відповідальності згідно ст.841 ЦК, оскільки шкода виникла у зв'язку з невиконанням підрядником його договірних обов'язків [6; с. 22].

Отже, контрагент несе договірну відповідальність у випадку порушення прав (як конститутивних, так і допоміжних), що становлять зміст договору. І тут не має значення, чи були відповідні дії контрагента необхідними для виконання договору. Приміром, можна відремонтувати двигун, а пошкодити при цьому салон автомобіля. Дії із забезпечення схоронності салону автомобіля, безперечно, не є необхідними для ремонту двигуна. Тим не менш, допоміжний обов'язок із забезпечення схоронності всієї речі слідує із договору. І тут важливо правильно протлумачити умови договору, щоб з'ясувати те, про що дійсно домовилися сторони, зокрема, визначити часові рамки існування тих чи інших обов'язків. В протилежному випадку така особа повинна притягатися до деліктної відповідальності, не дивлячись на наявність договірних зв'язків між потерпілим і заподіювачем шкоди.

Тому на підтримку заслуговує висловлювання М.М. Агаркова про те, що складнощі полягають в тому, що саме є змістом зобов'язання, щодо якого виникло питання. Якщо діяльність, якою заподіяно шкоду, порушує зобов'язання, якщо діяльність суперечить поведінці, до якої зобов'язаний боржник, то відповідальність настає за правилами про договірну відповідальність [18; с. 71].

В наведеному контексті також доцільно згадати позицію ВП ВС про характер відповідальності банку в тому випадку, коли працівник банку прийняв від позивача грошові кошти для зарахування на його депозитний рахунок, про що зробив відмітки в ощадній книжці, але відповідні грошові кошти на рахунок не вніс (договір депозиту був укладений раніше, позивачка вносила додаткові кошти на депозитний рахунок). В результаті розгляду вказаної справи ВП ВС зробила висновок, що у разі пред'явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернені вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником і банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов'язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх [1].

Такий підхід видається правильним, адже той факт, що протиправна поведінка заподіювача шкоди одночасно містить ознаки складу злочину не має впливати на кваліфікацію цивільно-правових відносин щодо відшкодування шкоди. Тому слід не погодитися з позицією К.А. Флейшиц, яка у свій час вказувала: якщо не всяка неправомірна дія, яка спричинила шкоду, являє собою кримінально каране діяння, то таке діяння одночасно означає і цивільний делікт; договірна відповідальність за шкоду, заподіяну таким діянням, виключається [19; с. 134].

Критерій про порушення прав і невиконання обов'язків, які слідують саме із договору, важливий і для такої категорії справ, коли особа, перебуваючи у договірних правовідносинах, завдає шкоду майну іншої особи і воно не являє собою благо, що передається на виконання договору, тобто, знову ж таки виходить, що права, які порушуються, не становлять зміст договору.

В цьому контексті доцільно згадати спори про споживання електроенергії поза приладами обліку: в судовій практиці неодноразово поставало питання про те, яка відповідальність настає внаслідок самовільного підключення до мережі електропостачання поза приладами обліку (договірна чи деліктна). Потреба його вирішення була обумовлена необхідністю встановлення можливості застосування положення ч.4 ст.1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування. Так, у справі №6-5985св10 ВСУ скасував рішення суду апеляційної інстанції, який кваліфікував споживання електроенергії шляхом підключення розетки прихованою електропроводкою поза електролічильником як позадоговірну відповідальність. Апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини виникли поза межами дії договору сторін про користування електричною енергією, а шкода, щодо якої заявлено позов, виникла в результаті неправомірних дій відповідача. Отже, враховуючи матеріальне та сімейне становище відповідача, котрий має низький заробіток, наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, необхідно зменшити розмір відшкодування з 8417 грн. 8 коп. до 2000 грн. В свою чергу, ВСУ вказав на договірний характер шкоди і задовольнив позов в повному обсязі [20].

В іншій справі ВСУ, навпаки, зазначив, що в разі укладення між споживачем і енергопостачальником відповідного договору про користування електричною енергією, розкрадання такої енергії є самовільними, протиправними діями, що не пов'язані з договором. Спірні правовідносини виникли поза межами дії договору сторін про користування електричною енергією [21].

Вирішуючи окреслене питання, необхідно виходити з того, що можливість споживання електроенергії поза приладами обліку може виникати як при наявності договору, так і за його відсутності. Помилково стверджувати, що лише наявність договору створює для споживача можливість споживати електроенергію поза приладами обліку.

Тобто для договірної відповідальності має бути наявним необхідний причинний зв'язок між порушенням договору і шкодою, що настала. Якщо ж шкода настає в результаті зовнішньої дії або бездіяльності по відношенню до договору, і якщо мало місце порушення обов'язку, що виник не з договору, а з інших підстав - відповідальність повинна бути лише деліктною.

Як було зазначено вище, винятки з правила про договірну відповідальність через порушення договірних обов'язків можуть передбачатися на рівні закону. З огляду на положення сучасного законодавства України можна зробити висновок, що питання вибору між договірною та деліктною відповідальністю при заподіянні шкоди здоров'ю (життю) під час виконання договірних зобов'язань вирішується на користь деліктної вимоги. Так, у ст.1196 ЦК закріплено, що підстави відповідальності контрагента за договором за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань, мають визначатись відповідно до ст.1166 ЦК, а у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки - з урахуванням особливостей, встановлених ст. 1187 ЦК. Вказане правило діє незалежно від того, чи має потерпілий статус суб'єкта підприємницької діяльності. Це один з небагатьох прикладів виключень, встановлених на законодавчому рівні. І такий підхід уявляється правильним, оскільки тим самим законодавець намагається захистити найбільш слабкого учасника правовідносин - потерпілого, котрий стає кредитором у зобов'язанні поза власною волею. Вищенаведені ж переваги пред'явлення деліктної вимоги свідчать про те, що в більшості випадків потерпілі контрагенти будуть всебічніше й ефективніше захищені, коли застосовуватимуться правила саме про деліктну відповідальність.

Таким чином, з огляду на особливу соціальну значущість життя і здоров'я осіб як об'єктів правової охорони, у разі заподіяння шкоди життю (здоров'ю) під час виконання договірних зобов'язань перевага має надаватися деліктній вимозі за винятком випадків, коли договором встановлені більш сприятливі для потерпілого контрагента правила відшкодування завданої шкоди [22].

Винятком зі сфери договірної відповідальності також слугують випадки відшкодування шкоди, завданої життю, здоров'ю, майну внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) - параграф 3 гл.82 ЦК та Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції». Особливості, зокрема, полягають в тому, що відшкодування такої шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг) і вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг). Зазначаючи, що немає значення чи перебував потерпілий в договірних правовідносинах (абз. 2 ч.1 ст.1209 ЦК) законодавець вказує на те, що правила відшкодування такої шкоди є винятком із загального правила про договірну відповідальність.

Такий підхід законодавця знову ж таки обумовлений міркуваннями «публічного порядку» про охорону життя і здоров'я, а також боротьбою проти дефектної продукції, яка в тому числі може заподіяти шкоду і майну особи. Це стало наслідком поступової трансформації договірної відповідальності у деліктну за заподіяння шкоди у сфері споживання і користування недоброякісними товарами [4; с. 148-154].

Що стосується відшкодування моральної шкоди, завданої під час виконання договірних зобов'язань, то тут слід було б законодавцеві для уникнення протиріч піти шляхом закріплення положень, аналогічних нормам ст.1196 ЦК. В чинній же редакції ст.1196 ЦК (враховуючи її посилання на норми ст.ст. 1166 та 1187 ЦК) мова йде лише про відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань. Зазначене в котрий раз підтверджує наявність потреби в удосконаленні положень ст.1196 ЦК. Через таку правову невизначеність виникали значні проблеми під час правозастосування.

Актуальна відповідь в кінці кінців була надана на рівні ВС: відшкодування моральної шкоди є універсальним способом захисту, який застосовується завжди, коли шкода завдана, без значення - чи заподіяна вона у зв'язку із невиконанням договору окремого виду чи ні і чи передбачено таке відшкодування положеннями ЦК, що регламентують відповідний договір [3].

Не зупиняючись докладно на цій проблематиці із врахуванням того, що на сьогодні вона докладно висвітлена як в науковій літературі [6], так і на рівні судової практики, звернемо увагу, що висловивши відповідну позицію, ВС фактично усунув законодавчу прогалину, застосувавши тлумачення.



Висновки

Вищенаведене дає змогу зробити такі висновки.

По-перше, потреба в чіткому розмежуванні двох видів відповідальності: договірної та деліктної, безперечно, існує, адже можуть різнитися правила регулювання тих чи інших правовідносин, і особа може долати за допомогою одного позову законодавчі обмеження, встановлені для іншого виду відповідальності. Така поведінка видається неприпустимою, адже законодавець встановив певні особливості не випадково, а задля досягнення певної правової мети.

По-друге, контрагент притягається саме до договірної відповідальності у випадку порушення прав (як конститутивних, так і допоміжних), що становлять зміст договору. Тобто повинен бути наявним необхідний причинний зв'язок між порушенням договору і шкодою, що настала. У зв'язку із цим постає потреба у правильному тлумаченні умов договору.

В протилежному випадку така особа несе деліктну відповідальність, не дивлячись на існування договірних зв'язків між потерпілим і заподіювачем шкоди.



Література

1. Постанова ВП ВС від 08.06.2021 р. у справі №662/397/15-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

2. Рішення ВГСУ від 28.10.2015 р. у справі №912/4963/14. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

3. Постанова ВП ВС від 16.05.2018 р. у справі №761/25718/17. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

4. Єрьоменко Г.В. Еволюція конкуренції норм договірної і деліктної відповідальності // Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики / Кол. монографія; За ред. Я.М. Шевченко. К.: Юридична думка, 2007. С. 144-168.

5. Зоидзе В.И. Соотношение договорной и внедоговорной (деликтной) ответственности в советском гражданском праве: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Тбилиси, 1980. 23 с.

6. Сиротенко С.Е. К вопросу о договорном и недоговорном характере морального вреда // Актуальные проблемы гражданского права (личные неимущественные права): Сб. статей и иных материалов / Под ред. Р.А. Стефанчука. К.: Алерта, КНТ; ЦУЛ, 2009. С. 521-534.

7. Тоболовская М.М. Вопросы договорной и внедоговорной ответственности в советском социалистическом гражданском праве: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М.М. Тоболовская. Ленинград, 1950. 22 с.

8. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения / Е.А. Флейшиц. М.: Госюриздат, 1951. 239 с.

9. Халфина Р.О. Современный рынок: правила игры. М.: Ассоциация «Гуманитарное знание», 1993. 138 с.

10. Гусаков А. Деликты и договоры. Историко-юридическое исследование. М: Унив. тип., 1896. 246 с.

11. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. 219 с.

12. Постанова ВГСУ від 20.08.2013 р. у справі №3/80/5022-1078/2012. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

13. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області 22.04.2019 р. у справі №361/5617/16-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

14. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т.11: Недоговірні зобов'язання / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Серія «Коментарі та аналітика». Х.: Право, 2014. 416 с.

15. Ус М.В. Межі договірного регулювання цивільно-правової відповідальності // Сучасні проблеми цивільного права та процесу: матеріали «круглого столу», присвяч. пам'яті проф. Ч.Н. Азімова, 19 грудня 2014 р. Х.: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2014. С.101-103.

16. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / под общ. ред. В.А. Белова. М.: Юрайт-Издат, 2008. 993 с.

17. Ухвала ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.06.2013 р. у справі №6-13757св13. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

18. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. М.: АО "Центр ЮрИнфоР", 2002. Т. 2. 452 с.

19. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда // Советское право в период Великой Отечественной войны. М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. Ч. 1. 431 с.

20. Ухвала ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.11.2008 р. у справі №6-12165св08. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

21. Ухвала ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.10.2007 р. у справі №6-14914св07. Єдиний державний реєстр судових рішень України.

22. Ус М.В. Конкуренція вимог при відшкодуванні шкоди, завданої здоров'ю (життю) фізичної особи під час виконання договірних зобов'язань // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2015. №34. С. 114-119.



References

1. Postanova V.P. VS vM 08.06.2021 r. u spravі №662/397/15-c [Resolution of the Supreme Court of Ukraine dated June 8, 2021 in case No. 662/397/15-ts].

2. Rishennja V.G.SU vM 28.10.2015 r. u spravі №912/4963/14 [Decision of VGSU dated October 28, 2015 in case No. 912/4963/14].

3. Postanova V.P. VS vM 16.05.2018 r. u spravі №761/25718/17 [Resolution of the Supreme Court of Ukraine dated May 16, 2018 in case No. 761/25718/17].

4. Єr'omenko, G.V. (2007). Evoljudja konkurencu norm dogovіmoї і dehktno'i vovlst [Evolution of competition of norms of contractual and tort liability]. Evoljudja civU'nogo zakonodavstva Ukratni: problemi teorit і praktiki - Evolution of civil legislation of Ukraine: problems of theory and practice, 144-168 [in Ukrainian].

5. Zoidze, V.I. (1980). Sootnoshenie dogovornoj i vnedogovornoj (deliktnoj) otvetstvennosti v sovetskom grazhdanskom prave [Correlation of contractual and non-contractual (delict) liability in Soviet civil law]. Extended abstract of candidate's thesis. Tbilisi [in Russian].

6. Sirotenko, S.E. (2009). K voprosu o dogovorom i nedogovornom haraktere moral'nogo vreda [To the question of the contractual and non-contractual character of moral harm]. Aktual'nye problemy grazhdanskogo prava (lichnye neimushhestvennye prava) - Actual problems of civil law (personal non-property rights), 521-534 [in Russian].

7. Tobolovskaja, M.M. (1950). Voprosy dogovornoj i vnedogovornoj otvetstvennosti v sovetskom socialisticheskom grazhdanskom prave [Questions of contractual and non-contractual responsibility in Soviet socialist civil law]. Extended abstract of candidate's thesis. Tobolovskaja. Leningrad [in Russian].

8. Flejshic, E.A. (1951). Objazatel'stva izprichinenija vreda i iz neosnovatel'nogo obogashhenija [Obligations from causing harm and from unjust enrichment]. M.: Gosjurizdat [in Russian].

9. Halfina, R.O. (1993). Sovremennyj rynok: pravila igry [Modern market: rules of the game]. M.: Associacija «Gumanitarnoe znanie» [in Russian].

10. Gusakov, A. (1896). Delikty i dogovory. Istoriko-juridicheskoe issledovanie [Torts and contracts. Historical and legal research]. M: Univ. Tip. [in Russian].

11. Tolstoj, Ju. K. (1955). Soderzhanie i grazhdansko-pravovaja zashhita prava sobstvennosti v SSSR [Content and civil law protection of property rights in the USSR]. L.: Izd-vo Leningr. un-ta [in Russian].

12. Postanova VGSU vid 20.08.2013 r. u spravi №3/80/5022-1078/2012 [Decree of the VGSU dated 20.08.2013. at reference No. 3/80/5022-1078/2012].

13. Rishennja Brovars'kogo mis'krajonnogo sudu Kiivs'koi oblasti 22.04.2019 r. u spravi №361/5617/16-c [Decision of the Brovary regional court of the Kyiv region 22.04.2019 at the right No. 361/5617/16-c].

14. Spasibo-Fateeva, I.V. (2014). Civd'nij kodeks Ukra'ini: naukovo-praktichnij komentar (pojasnennja, tlumachennja, rekomendacii z vikoristannjam pozicij vishhih sudovih instancij, Ministerstva justicii, naukovciv, fahivciv) The Civil Code of Ukraine: scientific and practical commentary (explanations, confusion, recommendations for different positions of the higher courts, the Ministry of Justice, sciences, fakhivtsiv)]. (vol. 1-11). H.: Pravo 32855070 [in Ukrainian].

15. Us, M.V. (2014). Mezhi dogovirnogo reguljuvannja civil'no-pravovoi vidpovidal'nosti [Inter-contractual regulation of civil-legal validity]. Proceedings from: «Krugliy stil», prisvjach. pam'jati prof. Ch.N. Azimova «Cuchasni problemi civil'nogo prava ta procesu» - The “round table”, conferred. in memory of prof. Ch.N. Azimova «Common problems of civil law and the process». (pp. 101-103). H.: Nac. jurid. un-t im. Jaroslava Mudrogo [in Ukrainian].

16. Belov, V.A. (2008). Grazhdanskoe pravo: aktual'nye problemy teorii i praktiki [Civil law: actual problems of theory and practice]. M.: Jurajt-Izdat [in Russian].

17. Uhvala VSSU z rozgljadu civil'nih ta kriminal'nih sprav vid 19.06.2013 r. u spravi №6-13757sv13 [Praised by the Supreme Court of Ukraine for the consideration of civil and criminal rights as of June 19, 2013. at the right No. 6-13757sv13].

18. Agarkov, M.M. (2002). Izbrannye trudy po grazhdanskomu pravu [Selected works on civil law]. (vol. 1-2). M.: AO "Centr JurInfoR" [in Russian].

19. Flejshic, E.A. (1948). Objazatel'stva iz prichinenija vreda // Sovetskoe pravo v period Velikoj Otechestvennoj vojny [Obligations from causing harm // Soviet law during the Great Patriotic War]. M.: Jurid. Izd-vo Ministerstva justicii SSSR [in Russian].

20. Uhvala VSSU z rozgljadu civil'nih ta kriminal'nih sprav vid 26.11.2008 r. u spravi №6-12165sv08 [Praised by the Supreme Court of Ukraine for the consideration of civil and criminal rights as of November 26, 2008. at the right No. 6-12165sv08]

21. Uhvala VSSU z rozgljadu civil'nih ta kriminal'nih sprav vid 10.10.2007 r. u spravі №6-14914sv07 [Praised by the Supreme Court of Ukraine for the consideration of civil and criminal rights as of 10.10.2007. at the right No. 6-14914sv07].

22. Us, M.V. (2015). Konkurencija vimog pri vidshkoduvanni shkodi, zavdanoi zdorov'ju (zhittju) fizichnoi osobi pid chas vikonannja dogovirnih zobov'jazan' [Competition was not possible with the birth of a child, the head of a healthy (life) physical individual, and the hour of reaching a contracted goiter]. Naukovij vlsnik Uzhgorods'kogo nacwnal'nogo umversitetu. Serija «Pravo» - Scientific Bulletin of the Uzhgorod National University. Series "Law", 34, 114-119 [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru