Феномен правосуб’єктності людини-нотаріуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕН ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ-НОТАРІУСА

Наталія Манойло

Приватний нотаріус, Київський міський нотаріальний округ, кандидат філософських наук, докторант, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, м. Київ, Україна

Анотація

правосвідомість нотаріус відповідальний правочин

У статті аналізуються специфічні особливості правосвідомості людини, яка обіймає посаду нотаріуса в системі приватного нотаріату. Основний наголос робиться на тому, що саме приватний нотаріус володіє правосвідомістю на рівні відповідального за свої дії суб'єкта правочинів, оскільки така відповідальність не передбачена положенням про державного нотаріуса. Зазначається, що правова система, яка регулює відносини між людьми в суспільстві, що має форму держави, сформувалась на основі морально-етичної свідомості, яка апелює до внутрішнього сумління людини, що здійснила певний вчинок, який пробуджує в ній душевні переживання, муки совісті, бажання виправити здійснене, яке, проте, вже не може відновити статус-кво. З іншого боку, морально-етичне почуття досить швидко спрямовує душевні пошуки в напрямку самовиправдання, а не самозасудження, адже етичне за своєю суттю є проявом індивідуальної життєвої енергії, індивідуальної волі, яка не може тривалий час неволити, оскільки нормальним станом життєздатного організму є стан рівноважний. Натомість право, стаючи критерієм утвердження суспільної справедливості, будучи прийняте як принцип регулювання суспільних відносин в державі, діє в координатах «злочин - покарання». Отже, йдеться про відповідальність за вчинки кожної людини, яка має усвідомлювати себе не лише в якості біологічного індивіда, але і суспільної особи, завдячуючи чому вона тільки й спроможна реалізовувати свої власні вольові бажання. Підкреслюється, що саме нотаріус є тією людиною, яка, з одного боку, маючи вроджене почуття справедливості, а почуття - це завжди продукт соціалізації, властивий також і природі, з іншого, отримавши належну правову й морально-етичну освіту, яка завжди має соціальне спрямування, в усіх своїх діях чинить згідно закону як прояву загально-необхідного об'єктивного й відповідального.

Ключові слова. Людина, нотаріус, феномен, право, суб'єкт, відповідальність, правосуб'єктність. 

Abstract

The phenomenon of the legal entity of the person-notary. Nataliya Manoylo, Private notary of Kyiv city notarial district, candidate of philosophical sciences, doctoral student, National Pedagogical University of M.P. Drahomanova, Kyiv, Kyiv, Ukraine

The article analyzes the specific features of the legal awareness of a person who holds the position of a notary in the private notary system. The main emphasis is on the fact that it is the private notary who possesses legal awareness at the level of the subject of the transaction responsible for his actions, since such responsibility is not provided for in the regulations on the state notary public. It is noted that the legal system, which regulates relations between people in a society that has the form of a state, was formed on the basis of moral and ethical consciousness, which appeals to the inner conscience of a person who has committed a certain act, which awakens in him mental experiences, pangs of conscience, desire to correct what has been done, which, however, cannot restore the status quo. On the other hand, the moral-ethical feeling rather quickly directs the soul's search in the direction of self-justification, and not self-condemnation, because the ethical in its essence is a manifestation of individual vital energy, individual will, which cannot be enslaved for a long time, since the normal state of a viable organism is a state of equilibrium . Instead, the law, becoming a criterion for the establishment of social justice, being accepted as a principle of regulation of social relations in the state, operates in the "crime - punishment" coordinates. So, it is about the responsibility for the actions of each person, who must realize himself not only as a biological individual, but also as a social person, thanks to which he is only able to realize his own voluntary desires. It is emphasized that the notary is the person who, on the one hand, having an innate sense of justice, and the feeling is always a product of socialization, also characteristic of nature, on the other hand, having received a proper legal and moral and ethical education, which always has a social orientation , in all his actions he acts in accordance with the law as a manifestation of the generally necessary objective and responsible.

Keywords: Person, notary, phenomenon, law, subject, responsibility, legal personality.

Постановка проблеми

Одвічна проблема людини в тому, що її свідомість постійно перебуває в стані амбівалентності: з одного боку, вона відчуває себе як цілком об'єктивну самість, з іншого, вимушена постійно узгоджувати й підпорядковувати свої дії з іншими людьми. Найбільшою мірою це проявляється в діяльності людей, чия професійна діяльність жорстко визначена вимогами закону як прояву об'єктивного загального, яке не можна жодним чином обійти навіть в тому випадку, коли вона має достатньо підстав вважати норми закону несправедливими. Що завжди властиво законам, які приймаються на певний час, але з його плином змінюються. Але закон не має зворотної сили. В цьому екзистенціальна драма людини, яка має відстоювати у своїй професійній діяльності справедливість, пріоритет права перед законом.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Ця проблема постійно в центрі уваги кожної людини, але в першу чергу правознавців, позбавлених можливості приймати закони. Тому література з цієї проблематики невичерпна, але її вирішення весь час відкладається на майбутнє, яке має бути виключно справедливим.

Методологічною основою для аналізу проблеми є філософська антропологія в її класичному й сучасному вимірі.

Мета статті - розкрити феномен відповідальної правосуб'єктності людини, яка обіймає посаду приватного нотаріуса.

Виклад основного матеріалу

Будь-яке суспільство розвивається в соціально-політичному, економічному, науково-технологічному, соціокультурному плані завдяки активному прояву творчої енергії, властивої провідній його частині. В історії людства вона не охоплювала все населення, а лише незначну його долю, названу Х. Ортегою-і-Гасетом, «добірною меншиною» [5, с.18]. Інший видатний дослідник історії А. Тойнбі підтвердив це тим, що цивілізаційний прогресивний розвиток забезпечується тим, що певні суспільні утворення запозичують досвід, властивий практичним і теоретичним досягненням тих народів, які у своєму розвитку орієнтувались на не стільки на збереження усталених традицій, а на власну творчу еліту, здатну своїми ідеями і практичною енергією спонукати народні маси на звершення, можливе за творчого мімезису [7, с.242].

Ефективне й водночас об'єктивне дослідження проблем людського буття полягає в органічному/діалектичному поєднанні індивідуального й загального, суб'єктивного й суб'єктного, визначеного законом як проявом загального. Гегель у зв'язку з цим стверджував: «Саме в собі віднесене всезагальне не існує ніде, крім як у «я». У зовнішній природі ...всезагальне тільки через знищення одиничного буття піднімається до найвищого виявлення діяльності своєї сили й, отже, не досягає ще дійсного для-себе-буття. Точно так же і природна душа спочатку є тільки реальна можливість цього для-себе-буття. Тільки в «я» ця можливість вперше стає дійсністю. У ньому здійснюється пробудження вищого роду, ніж природне пробудження, обмежене лише відчуттям одиничного, бо «я» є блискавка, що наскрізь пробиває природну душу, пожираючи її природність; тому в «я» ідеальність природності, отже, сутність душі стає для душі. До цієї мети прагне весь антропологічний розвиток» [1, с.217]. Завдання людини, таким чином, в тому, щоб не знищувати себе в загальному, а, навпаки, реалізувати себе через його потужність, виражену в законі, який для природи є її суб'єктом без того, щоб вона ставала на шлях пізнання. В цьому її перевага перед людиною, яка зобов'язується самою природою до слідування законам, які вона має відкрити і які їй допомагає відкрити система освіти, сприяючи перетворенню суб'єктивного в суб'єктне.

Зміст антропології в її викладі природознавчими дисциплінами не тотожний змісту, який відкриває в ній філософія. При підготовці фахівців до діяльності у сфері суспільно-правових відносин вся система навчальних дисциплін має бути заснована на принципі єдності природо- і людинознавства. Воля розуму в природі - це її закони. Культура, яку демонструє людині еволюція природи, це постійний процес вдосконалення форм її буття [4, с.157-166]. Людина, вивчаючи природну еволюцію, має усвідомлювати, що такі процеси відбуваються і в ній самій. Але якщо обробка/культура організму з віком відбувається сама собою, то потреба в необхідності обробляти буденну свідомість сама по собі не з'являється. Світоглядну культуру якраз і формує система освіти, насамперед вищої.

Світогляд - це форма самосвідомості людини, структурні складові якої виступають як мотиваційно-методологічні домінанти її поведінки. В такому разі він завжди є проявом вольових екзистенціальних рішень її самої. Звідси визначеність людського буття буденним, граничним і мета-граничним рівнем, які виділяє філософська антропологія в її новітньому вигляді.

Міфологічний світогляд утверджує єдність змісту уявлень людини про світ зі способом його організації. На його основі формується буденний рівень буття людини, субстанціональними підвалинами якого є стереотипність життєвих установок, некритичність мислення, відсутність реальної віри у власну суб'єктність і, як наслідок, безконтрольність афективно-вольових рішень і дій, визнання залежності від обставин, змінити які, як їй видається, неможливо.

Суб'єктно-екзистенціальні домінанти релігійного світогляду в його філософському обрамленні освячують родові ознаки людини, якими є розум і любов. Поєднуючись із самопізнавально спрямованою волею кожної людини, вони формують в ній розумно-вольовий рівень буття, який долає домінанти буденного буття, спрямовуючи її на морально-етичне, що органічно переходить в граничне як етико-правове самовдосконалення засобами актуалізації власного душевного й духовного потенціалу.

Філософія, закликаючи людину до самопізнання та будучи уособлена в пізнавальній творчості видатних мислителів, являє собою диво відкриття субстанціональних засад Буття в усіх його проявах. Філософський світогляд, таким чином, ні на мить не зупиняється у поглибленні й вдосконаленні мислення як методологічної основи своїх світо- й людино-пізнавальних пошуків. Оволодіваючи людиною, він виводить її свідомість на метаграничний рівень буття, якому не властивий спокій байдужості. Звідси й прагнення до оновлення суспільства, яким переймається, разом з іншими суб'єктами подібного рівня буття, як окремий нотаріус, так і їх нотаріальна спільнота.

Досліджуючи феномен людини-нотаріуса, важливо розрізняти принаймні два аспекти його приналежності до граничного чи мета-граничного рівнів буття.. Перший. Нотаріус як професія і робота - це одна справа. Другий. Нотаріус як внутрішнє покликання - це інший підхід. У першому випадку це особистість, сформована відповідною профільною юридичною освітою, по закінченні якої видається диплом і йде пошук роботи. Сама освіта вже формує особистість, в основі професійних знань якої філософія як методологія пізнавальної діяльності, що завжди має світоглядне спрямування. У другому випадку йдеться про феномен нотаріуса, який не обов'язково має прикладне професійне застосування. Це може бути людина, якій вроджене почуття справедливості та гостра потреба в дослідженні всіх секретів її сутності та утвердження в якості норми суспільного життя. Секретар це не просто писар чи посвідчувач законності певних нотаріальних діянь, це й людина-дослідник, людина філософ і літератор. Людина з такими почуттями неодмінно має непереборне бажання не лише досліджувати для власного задоволення складні процеси людських взаємовідносин у сфері нотаріату, але й поза нею. Записуючи отримані результати, вона залишає їх для нащадків. Якщо для сучасників, то засобом активної викладацької та просвітницької діяльності.

Право як мірило і критерій справедливості постає в процесі надання морально-етичним категоріям статусу належного як обов'язкового, що відповідає державно-політичній формі організації суспільства. Ми у своєму дослідженні виходимо з того, що мораль - це вчення про належний для суспільства спосіб прояву властивих кожній людині особливостей прояву її індивідуального норову, вдачі, характеру, усталених звичок, а також сформованого на їх основі способу мислення. Звідси моральна критика етичного, яке проявляє себе у вигляді вродженої їй життєвої енергії, необхідної для самозбереження в боротьбі з конкурентним середовищем. Моральні чесноти - це вимога загального заради блага індивідуального, що розробляються заради її блага. Але для цього потрібно мислити не на основі індивідуальних особливостей вродженого характеру та властивої йому сили волі, а на основі усвідомлення того, що вона є соціальною істотою.

Співвідношення нормативного етико-правового змісту в його державно- примусовому виконанні не є надто ефективним з різних причин. Головною можна вважати те, що виключно нормативне зобов'язання порушує свободу волі людини. Особливо ж тієї, яка свідомо обрала для себе професію, в основі якої якраз і є право на свободу волі в її розумно-вольовому спрямуванні. Адже професія юриста здобувається тривалим перебуванням в просторі знань про справедливість як основу правосвідомості, тому не може не вплинути на підсвідомі прояви свавільної волі їх витісненням. Ось чому в більшості випадків це внутрішнє душевне спонукання спрямовується на усвідомлене її розуміння. Це ситуація, яку можна описати в категоріях виклик-і-відгук: душа кличе людину до спорідненого з її викликами відгуку.

Провідна роль спільноти нотаріусів в її правовому впливі на суспільство суттєво підсилюється заповідями латинського нотаріату. Оскільки вони лише перераховані, але понятійно не визначені, нами наведені відповідні визначення понять Честь, Правда, Закон, Справедливість, Гідність. Цього вимагає методологічний статус понять, оскільки без чіткого визначення їх зміст визначається суто інтуїтивно, а не науково. Визначення деяких із цих, як і багатьох інших, понять у юридичних словниках лише повторює вимоги відповідних Законів, даючи перелік вимог і зобов'язань, а не їх світоглядно- методологічний і водночас суспільно значимий гуманістичний зміст.

В Законі «Нотаріат в Україні», як і в юридичних словниках, визначення головних понять не зовсім відповідають вимогам логіки до такої мисленнєвої пізнавальної операції. Крім того, понятійне визначення потрібно давати не органу чи системі органів, як це має місце в Законі, а ціннісно сформованій соціокультурній єдності посадових осіб, підпорядкованих у своїй професійній взаємодії єдиній цілі - бути суб'єктом саморозвитку і водночас суб'єктом безпосереднього суб'єктно спрямованого впливу на суспільство в цілому. Таке визначення відповідає не лише природній сутності людини, оскільки в природі все зі всім взаємодіє об'єктивно. Що стосується людини як природно- соціальної істоти, то її діяльність набуває соціально-духовного спрямування в тому випадку, коли їх єднає спільна ціль і спільне розуміння свого покликання, усвідомлене його відкриттям в собі самій, а не якимось законом, який її зобов'язує зовнішнім примусовим чином. Звідси й наведене нами визначення: Нотаріат - це суспільна організація людей, об'єднаних спільним розумінням розвитку властивого їм внутрішнього почуття справедливості, необхідного як для власного саморозвитку, так і для суспільства в цілому, оскільки воно є основою для правового регулювання відносин між людьми, що мають статус громадян.

Наголосимо на тому, що йдеться саме про громадянський статус людини. Адже вона не стає громадянином від того, що їй виповнюється певний вік і вона автоматично стає носієм громадянської свідомості. Громадянин - це правове поняття, яке передбачає такий рівень світоглядної самосвідомості людини, яка спонукає її до правового регулювання власної життєдіяльності, яке, в свою чергу, передбачає відповідальність за будь-які дії, а не лише за протиправні. На відміну від звичайної людини, яка, як відзначають представники екзистенціальної філософії, зокрема Ж.П. Сартр, з одного боку, бажає вільно проявляти свої суб'єктивні спонуканні, з іншого, не має жодного бажання відповідати за їх можливі асоціальні наслідки.

Пересічна людина напевно не знає зміст екзистенціальної філософії. Але чудово розуміють суть людини мислителі. Сартр стверджує, що людина відповідальна не лише за власну індивідуальність, але й за всіх інших «індивідуалістів». «Суб'єктивізм означає, з одного боку, що індивідуальний суб'єкт сам себе обирає, з іншого боку - що людина не може вийти за межі людської суб'єктивності. Саме другий смисл і є глибокий смисл екзистенціалізму» [6, с.324]. Тобто, він є формою гуманізму з позицій людини, яка не піднялась у своєму пізнавально-освітньому й виховному сенсі до гуманізму в його об'єктивному громадянському правовому розумінні. Це людина сьогодення, на що звернув увагу А. Камю, пропонуючи жити днем нинішнім, а не прийдешнім, якого не існує. Це справді так, адже «розум безсилий перед криком серця» [3, с.240]. Оскільки дня прийдешнього не існує в свідомості такої людини, вона тим самим звільнена від відповідальності, яка завжди настає після вчинку. Вірніше, вона сама себе звільнила, бо серце в майбутньому неодмінно зупиниться. Про це не хочеться думати, тому громадянський розум мовчить.

На противагу сердечним істинам, які, якщо дати їм волю, заводять в неволю, нотаріус - це світоглядна професія, сформована на основі філософсько-правової свідомості, рівень розуміння якої не можна зводити до функцій посвідчення законів наявними печатками на паперах. Почуття справедливості складно сформувати засобами навчально-освітнього виховання, якщо таке почуття не властиве людині від природи, в якій все влаштовано так, щоб для всього сущого в ній були перспективи виживання. Звичайно, що це потребує активного пристосування до умов середовища, але це закон. Звідси й визначення Е Мореном того факту, що «людина за своєю природою - істота культурна, оскільки вона за своєю культурою - істота природна» [4, с.84]. То ж природно, що й закони, які люди приймають для регулювання суспільних законів, мають спиратись не на абстрактні уявлення про якусь надприродну сутність людини, а на її розуміння в якості природно-соціальної істоти.

Нотаріальна спільнота, маючи високий рівень професійних правових знань, включно зі знаннями соціокультурного змісту і спрямування, здатна займати провідну роль в суспільстві не лише як суб'єкт правосвідомості, але і в якості прикладу морально-етичної поведінки. Тому правове не слід розглядати лише як букву закону, яка має властивість приховувати його внутрішній гуманістичний смисл. Він, на наше переконання, найбільшою мірою відкритий нотаріальній спільноті в тому її визначенні, яке ми вище навели.

Звідси провідна думка про те, що будь-які створені людьми державні інститути можуть ефективно функціонувати за умови, що в них працюють люди як суб'єкти розумно-вольової дії. Головний засіб гуманізації суспільного життя, на нашу думку, полягає у відмові від його бюрократичної регламентації та надання суб'єктності невеличким об'єднанням споріднених духовно людей. В нашому дослідженні йдеться про нотаріальну спільноту, об'єднану не лише професійно, але й солідарно.

Об'єктивне усвідомлення сутнісних сил людини найвищою мірою викладене у працях видатних мислителів. Культура поведінки людини значною мірою, якщо не вирішальною, визначається результатом діалогу з видатними мислителями з приводу спільних із ними проблем, які в них знайшли своє глибинне розуміння й вирішення. Або ж стали наслідком настійливого застосування власних зусиль заради розширення розуміння лаконічних мудрих висловів, які не просто зберігає пам'ять, а спонукає до адекватних їх прихованому змісту дій. Виховання й освіта - це виявлення змісту тих душевних сховищ, які містяться в мовних текстах, яка і творить людину не тільки для уміння розмовляти, говорити, але для уміння мислити згідно понять не лише як методів пізнання, але і як методів діяльності.

Зрозуміло, що нотаріальна спільнота не має змоги безпосередньо спілкуватись із видатними мислителями. Але й долучення до текстів не є таким легким, як це може здатись. Між тим така потреба ніколи не є зайвою, адже глибокі роздуми про сутність правових понять, які містяться в філософських текстах, найбільшою мірою сприяють підвищенню інтелектуального рівня будь-якої людини. Надто ж тієї категорії, яка опікується утвердженням в суспільстві справедливості, яка не може бути досягнута, якщо кожен буде розуміти її на свій власний розсуд. Рівень кваліфікації завжди залежить від міри наповненості індивідуальної свідомості знаннями, визначеними мислителями, чий авторитет визнаний історичним досвідом побудови суспільств, які взяли їх праці для побудови цивілізованих типів державності. Сприяти цьому можна, якщо утвердити живий діалог зацікавлених представників нотаріальної спільноти з провідними філософами, чий науковий рівень підкріплений відповідними роздумами над текстами класиків світової філософсько-правової думки.

На користь цього той факт, що в католицизмі благодать Святого Духа виходить не лише із текстів Святого Писання, але й текстів тих мислителів, які постійно перебувають в їх духовному просторі, не відчуваючи при цьому їх вичерпності. Авторський діалог із мудрістю, властивою Конфуцію, дозволяє твердження: «Той, хто, повторюючи старе, пізнає нове, може бути наставником людей» [2, с.144]. Наставляти ж звичним нагадуванням про необхідність виконувати норми професійної етики, не міркуючи над її категоріями, якими є заповіді латинського нотаріату, означає даремно витрачати час. Якщо постійно бути в їх змісті, а не в їх словесному позначенні, тоді відбудеться витіснення афективних егоцентричних душевних порухів та їх заміна на соціально значимі. А бути в змісті означає ніщо інше, як міркування над афористичними визначеннями морально-етичних і етико-правових понять. «Вчитель сказав: «Вчитись і не міркувати - даремно втрачати час, розмірковувати й не вчитись - згубно» [2, с.144]. Ф. Аквінський тому й назвав Арістотеля Вчителем, Філософом, що його вчення стало основою для обгрунтування необхідності просвітлювати свідомість одкровеннями об'єктивного розуму в усіх напрямках пізнавально-практичної діяльності людини.

Для нотаріуса право - це не лише законодавча норма, прийнята певним державним органом. Право для нього - це його внутрішня потреба в єдності зі всіма іншими людьми на основі спільного з ними від самого народження почуття справедливості, але наповненого світлом об'єктивного розуму. Звідси відповідне спрямування життєдіяльності на загальне, а не на часткове чи на окреме. Звідси визначення нотаріусом права як індивідуально усвідомленого й тому для себе самого внормованого напрямку формування соціуму від себе до інших людей, що стає прикладом для наслідування, наочно демонструючи реальний масштаб властивого йому творчого потенціалу, здійсненого і завдяки і всупереч раніше встановлених норм. Подібний метаграничний рівень свідомості дозволяє стверджувати, що спільнота нотаріусів насправді здатна виконувати роль духовно-практичного феномена в бутті сучасної людини і суспільства.

Висновок

Нотаріус як представник професійної спільноти правознавців, будучи поставлений в жорсткі умови безумовного дотримання діючих законів, відповідно до яких він зобов'язаний посвідчувати певні документи, з об'єктивною необхідністю постійно вдосконалює своє розуміння правосвідомості в її гуманістичному суспільному спрямуванні. До цього його спонукає глибинне субстанціональне розуміння своєї право-суб'єктної відповідальності не лише за дотримання законності, але й розуміння об'єктивної необхідності постійного вдосконалення законотворчої діяльності. Адже людина за своїм творчим потенціалом завжди випереджає внормовану законодавчо-правову дійсність.

Напрямки подальших досліджень. Вони визначені потребами суспільства в максимально можливому наближенні емпірично достовірної буденної дійсності до тих меж, які пропонує філософський рівень мислення в його намаганні вийти за межі буденності та бажанні досягнути світла Абсолюту.

Література

1. Гегель. Енциклопедія філософських наук. В 3 т. Філософія духа. - Москва: Видавництво «Мисль», 1977. - с. 471.

2. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. В 1 т. - Москва: Видавництво «Мисль», 1972. - с. 363.

3. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде. // Сумерки богов. - Москва: Видавництво Политиздат, 1989. - с.222-318.

4. Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека. // Київ: Видавництво: КАРМЭ-СИНТО, 1995. - с. 240.

5. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. Київ: Видавництво Основи, 1994. - с.15-139.

6. Сартр Ж.П. Экзистенциализм - это гуманизм. // Сумерки богов. - Москва: Видавництво Политиздат, 1989. - с.319-344.

7. Тойнбі А. Дослідження історії: У 2-х т. / А. Тойнбі [Перекл. з англ. В. Шовкуна]. Київ: Видавництво Основи, 1995. В 1 т. - с. 614.

References

1. Hehel. (1977). Entsiklopedlya fllosofskih nauk: v 3 tt. Fllosoflya duha [Encyclopedia of Philosophical Sciences. In 3 volumes. Philosophy of spirit]. Moscow. «Misl». 3 v. P. 471 [in USSR].

2. Drevnekitayskaya filosofiya. Sobranie tekstov v dvuh tomah. 1972 (1972). [Ancient Chinese philosophy. A collection of texts in two volumes]. Moscow. «Misl». 1 v. P. 363 [in USSR].

3. Kamiu A. (1989). Myf o Syzyfe. Эззе ob absurde. Sumerky bohov. [Twilight of the gods. The myth of Sisyphus. An essay on the absurd]. Moscow. Polytyzdat. pp.222-318. [in USSR].

4. Moren E. (1995) Utrachennaya paradigma: priroda cheloveka. [The lost paradigm: human nature]. Kyiv: Кагте-sinto, 1995. P. 444 [in Ukraine].

5. 5.Ortega-I-Gaset H. Bunt mas [Rebellion of the masses]. Yzbrannie tvori. Kyiv: Osnovy, 1990. (1990) P. 495-546 [in Ukraine].

6. 6.Sartr Zh.P. (1989) Ekzistentsializm - eto gumanizm. Sumerky bohov. [Existentialism is humanism. Twilight of the Gods] Moscow. Polytyzdat. P. 319-344 [in USSR].

7. 7.ToynbI A. DoslIdzhennya IstorlYi: U 2-h t. [History research: In 2 volumes]. Kyiv: Osnovy, 1995. 1v. P. 614 [in Ukraine].

Размещено на Allbest.ru