Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Кафедра права

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Господарське право»

На тему:

Банкрутство в господарській діяльності

Київ 2023

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти банкрутства

1.1 Поняття та ознаки банкрутства

1.2 Види банкрутства

1.3 Передумови та причини виникнення банкрутства

Розділ 2. Особливості процесу та процедури банкрутства в господарській діяльності

2.1 Нормативно-правове регулювання банкрутства

2.2 Особливості процедури банкрутства за українським законодавством

2.3 Проблеми банкрутства в господарській діяльності та шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми обумовлена складністю та недостатньою науковою дослідженістю окремих аспектів даної проблеми.

Банкрутство - неминуче явище будь-якого сучасного ринку, який використовує неспроможність як ринковий інструмент перерозподілу капіталів і відбиває об'єктивні процеси структурної перебудови економіки.

Визначення ймовірності банкрутства має велике значення для оцінки стану самого підприємства (можливість своєчасної нормалізації фінансової ситуації, вжиття заходів для відновлення платоспроможності) та при виборі контрагентів (оцінка платоспроможності та надійності контрагента). На жаль, наразі процедура банкрутства в Україні поки що не відпрацьована повною мірою, що часто викликає розбіжності сторін та конфлікти. Через недосконалість чинного законодавства банкрутство із засобу оздоровлення підприємства часто перетворюється на переділ власності, можливість позбутися непотрібних боргів або метод ефективного тиску на власника, що не завжди сприяє покращенню фінансово-господарської діяльності підприємства і, як наслідок, лише посилює загальне становище в економічній та соціальній сферах.

Актуальність проблеми, її значення обумовили вибір теми, визначили мету та завдання дослідження.

Об'єкт дослідження - суспільно-правові відносини, що виникають при встановленні факту неможливості задовольнити вимоги кредиторів понад певний розмір зобов'язань у встановлені законодавством строки.

Предмет дослідження - особливості банкрутства в господарській діяльності.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні особливостей банкрутства в господарській діяльності.

Досягнення вказаної мети передбачає вирішення таких завдань:

1) Розглянути теоретичні аспекти банкрутства

2) Визначити особливості процесу та процедури банкрутства в господарській діяльності

Методологічну основу дослідження склали такі методи дослідження: метод синтезу та аналізу, емпіричний, структурно-функціональний, комплексний, а також метод роз'яснення правових норм.

Аналіз стану розробки проблеми. Досліджувана проблема розглянута у працях відомих науковців у сфері цивільного та господарського права, таких, як Е.О. Грицюк [10], О.І. Данило [11], О.М. Забродіна [15] та інших.

Структура дослідження обумовлена послідовністю вирішення поставлених задач дослідження. Дослідження складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний об'єм роботи складає 25 сторінок друкованого тексту, обсяг літературно-джерельної бази становить 23 джерела нормативного, публіцистичного та наукового характеру.

Розділ 1. Теоретичні аспекти банкрутства

1.1 Поняття та ознаки банкрутства

Банкрутство - це стан неплатоспроможного підприємства, коли справу про банкрутство порушено в судовому порядку або кредиторами здійснюється позасудова процедура банкрутства підприємства. Зокрема, під банкрутом розуміється підприємство, визнане банкрутом судом або, у разі позасудового провадження у справі про банкрутство, за рішенням зборів кредиторів і ліквідоване у зв'язку з банкрутством [22, c. 102].

Банкрутство вважається однією з найважливіших правових процедур, спрямованих на стабілізацію господарської діяльності та забезпечення довіри між її учасниками.

Процедури банкрутства надають можливість боржнику, який перебуває у скрутному фінансовому становищі, відновити свою платоспроможність, а в разі її неможливості - забезпечити найбільш повне задоволення інтересів кредиторів. Інститут банкрутства в сучасному світі є ринковим інструментом перерозподілу капіталу. Умови бізнес-середовища формуються під впливом державного регулювання та ринкового механізму. Неплатоспроможність (банкрутство) стає наслідком жорсткої ринкової конкуренції та неефективного управління капіталом.

Банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності є природним процесом очищення ринку від неконкурентоспроможних структур, оскільки у разі неспроможності (банкрутства) комерційної організації законодавство встановлює ліквідацію останньої як правовий наслідок. Інститут банкрутства виконує й інші функції, які передбачають можливе оздоровлення та відновлення платоспроможності таких неефективних суб'єктів господарювання; захист прав кредиторів під час господарської діяльності та у процесі банкрутства.

Деякі автори характеризують банкрутство як пожвавлення економіки, бізнесу, виробництва. З цієї точки зору процедура банкрутства є не тільки неминучою реальністю для більшості підприємств, але й очевидним благом. Банкрутство - це спосіб захисту від кредиторів, можливість отримати відстрочку по виплаті боргів, реструктуризувати та відновити бізнес. Метою банкрутства є повне збереження підприємства-боржника [23, c. 829].

Сучасне законодавство про банкрутство в першу чергу існує для того, щоб допомогти зменшити тертя, які інакше перешкоджали б переміщенню активів у їх найкраще та найкраще використання. Навіть ті, хто вважає, що це надто вузький опис цілей закону про банкрутство, майже напевно погодяться, що це якщо не основна мета, то головна. Коли фірма є неплатоспроможною - коли її зобов'язання перевищують її активи за справедливою вартістю - і кредитори розуміють, що не всі з них будуть виплачені в повному обсязі, кредитори мають стимули вимагати платежу або використовувати доступні судові процедури для арешту активів швидше за все. ніж пізніше [21, c. 2-3].

Узагальнюючи аналіз чинного законодавства у сфері банкрутства можна стверджувати, що сучасне законодавство містить п'ять ознак неплатоспроможності боржника: характер грошових зобов'язань; базовий розмір грошових вимог; спірність вимог; строк несплати; наявність виконавчого провадження. Дехто із вчених трaктує бaнкрутствo як oдну з юридичних пiдстaв лiквiдaцiї пiдприємствa, якa виявляється у нeспрoмoжнoстi суб'єктa пiдприємницькoї дiяльнoстi зaдoвoльнити у встaнoвлeний для цьoгo тeрмiн прeд'явлeнi йoму крeдитoрaми вимoги i викoнaти зoбoв'язaння пeрeд бюджeтoм. З іншoї тoчки зoру бaнкрутствo - це встaнoвлeна гoспoдaрським судoм нeспрoмoжнiсть бoржникa вiднoвити свoю плaтoспрoмoжнiсть, i зaдoвoльнити визнaнi судoм вимoги крeдитoрiв вiн здaтний лишe чeрeз зaстoсувaння лiквiдaцiйнoї процедури.

Аналіз норм чинного законодавства та праць науковців дозволяє визначити основні ознаки банкрутства. Так, деякі науковці визначають наступні: застосування інституту банкрутства, за загальним правилом, у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб`єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку); встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану); зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) в зв`язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов`язань боржника) над його активами (критeрiй нeoплaтнoстi, визнaчeний ч.4 ст.205 ГК [2]); неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта [20, c. 86].

З економічної точки зору поняття «банкрутство» характеризується як неспроможність або нездатність боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; фінансової - реалізацією катастрофічних ризиків в процесі фінансової, операційної та інвестиційної діяльності підприємства; юридичної - майновими правовідносинами між підприємством-боржником та його кредиторами, інтересами держави та суспільства [13, c. 247-248].

1.2 Види банкрутства

Вчені виділяють такі види банкрутства, як: реальне банкрутство (повна неплатоспроможність підприємства для відновлення його фінансової стійкості та платоспроможності у наступний період за рахунок реальних втрат капіталу); технічне банкрутство (викликане значним простроченням дебіторської заборгованості та перевищенням цієї заборгованості над кредиторською заборгованістю, а сума активів значно перевищує фінансові зобов'язання); навмисне банкрутство (створення або збільшення керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності, заподіяння економічної шкоди в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, наперед некомпетентне управління фінансами); фіктивне банкрутство (попереднє хибне оголошення підприємством своєї неплатоспроможності з метою введення кредиторів в оману з метою отримання від них відстрочки виконання своїх зобов'язань або знижки на суму кредиторської заборгованості) [7, с. 13].

Згідно з науковими роботами, класифікацію банкрутства можна проводити за такими ознаками, як: навмисні дії певних осіб щодо залучення підприємства до процедури банкрутства (навмисне та ненавмисне банкрутство); невідповідність стану активів підприємства їх реальному змісту (реальне, фіктивне та приховане банкрутство). У першому випадку банкрутство може відбутися внаслідок навмисних дій керівництва та власників, що пов'язане із отриманням певної вигоди. Банкрутство також відбувається внаслідок ненавмисних дій, внаслідок неефективної господарської діяльності. У другому випадку розрізняють: реальне банкрутство - активи підприємства відповідають їхньому реальному негативному стану. Справжнє банкрутство може виникнути внаслідок навмисних та ненавмисних дій. Фіктивне банкрутство - активи компанії не відповідають їхньому фактичному стану. Фіктивне банкрутство є результатом навмисних дій групи осіб, які мають на меті банкрутство підприємства, шляхом виведення або приховування активів. Однак фіктивне банкрутство може бути спробою повністю або частково зберегти вкладений капітал. Приховане банкрутство - активи підприємства не відповідають їхньому фактичному стану. Цей вид банкрутства є протилежністю виду фіктивного банкрутства, оскільки його метою не припинення діяльності підприємства, а, навпаки, приховування відомостей про реальний фінансовий стан продовження своєї діяльності. Фіктивне, приховане та навмисне банкрутство є кримінальними злочинами, тому кваліфікація таких дій та відповідальність за них регулюються кримінальним законодавством країни. Для виявлення фактів прихованого, фіктивного та навмисного банкрутства суб'єктів господарювання та розробки пропозицій щодо запобігання цьому процесу в Україні було створено спеціальну міжвідомчу робочу групу з аналізу практики та справ про банкрутство [12, с. 4-6].

Залежно від суб'єкта, який подав заяву про початок судочинства, можна умовно поділити банкрутство на добровільне (за ініціативою боржника) і примусове (за ініціативою кредитора). Дана класифікація корисна, оскільки подальший хід реалізації всієї процедури банкрутства, її реабілітаційна або ліквідаційна спрямованість, може бути задана вже на початковому етапі.

Необхідно відзначити, що в економічній літературі при використанні терміна «банкрутство» рідко уточнюється його зміст. У тих випадках, коли автори все-таки намагаються пояснити значення банкрутства, вони найчастіше досліджують сутність банкрутства, виходячи з причини виникнення кризи. З цієї точки зору виділяють банкрутство бізнесу, банкрутство власника і банкрутство виробництва [11, c. 108].

1.3 Передумови та причини виникнення банкрутства

За формою виникнення причини слід поділяти на: зовнішні та внутрішні. Зовнішні ? не залежать від діяльності підприємства, тобто причини, створюють умови господарювання: економічні ? кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів, монополізація ринку. Зовнішні причини практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати. Внутрішні ? причини пов'язані безпосередньо з господарюванням суб'єкта та залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві: невміння передбачити банкрутство й уникнути його в майбутньому; зниження обсягів продажів через погане вивчення попиту відсутності збутової мережі, реклами; зниження обсягу виробництва; наближення цін на деякі види продукції до цін на аналогічні, але більш високоякісні імпортні; невиправдано високі витрати; низька рентабельність продукції; занадто великий цикл виробництва; великі борги, взаємні неплатежі; розбалансованість економічного механізму відтворення капіталу підприємства.

У класичній ринковій економіці, як відзначають зарубіжні дослідники, 1/3 провини за банкрутство підприємства падає на зовнішні фактори і 2/3 - на внутрішні. За природою виникнення причини можна поділити на: кібернетичні на макро- та мікрорівні; культурно-етичні; випадкові; злочинні.

До кібернетичних причин на макрорівні відносяться: відсутність чіткої законодавчої бази банкрутства, достатньої розробленості адміністративної та кримінальної відповідальності за банкрутство, дієвого органу управління банкрутством як на рівні держави, так і в регіонах, законодавчо закріпленої необхідності проведення аналізу та відсутність розроблених методик його проведення також є причинами виникнення банкрутства. До кібернетичних причин на мікрорівні відносяться: внутрішньо-економічні причини, стратегія і тактика роботи підприємства, кваліфікаційний склад керівників та співробітників.

До культурно-етичних причин відносяться причини, які пов'язані з недотримання ділових зобов'язань. До випадкових причин відносяться причини внаслідок непередбачених обставин, наприклад, стихійного лиха, неспроможності його боржника. Злочинні причини безпосередньо проявляються через ухилення від оподаткування, не повернення кредитів і їх привласнення, а також привласнення грошей вкладників, для чого з метою уникнення відповідальності використовується механізм банкрутства як інструмент для закриття підприємства.

За часом дії причин їх можна поділити на: короткочасні, причинами яких може слугувати відсутність дозволу на поставку товару затримки в розрахунках; тривалої дії, причинами яких можуть слугувати помилки та упущення в управлінні підприємством: високі витрати, низька рентабельність, проведення збиткових операцій і інші причини, пов'язані безпосередньо до господарювання суб'єкта. За можливістю впливу підприємства на причини виникнення банкрутства їх слід поділити на: ті, що усуваються самим підприємством, а саме неплатоспроможність, погане керівництво; ті що важко усуваються, а саме корекція законодавства тощо; ті, що не усуваються, а саме стихійні лиха, нещасні випадки. За можливістю діагностування та прогнозування причин банкрутства можна виділити: ті, що діагностуються, тобто на самому підприємстві; прогнозовані, в саме платоспроможність ділових партнерів при укладанні договорів); ті, що не піддаються прогнозуванню, а саме банкрутство ділових партнерів, природні катаклізми та стихійні лиха, виробничі аварії [8, c. 45-46].

Можна зазначити, що для підприємств, які функціонують в умовах сучасної ринкової економіки, найбільш характерними є наступні фінансові ризики, а також ризики іншого характеру, що не дозволяють їм повноцінно розвиватися і здатні призвести до банкрутства: низький рівень ефективності управлінської діяльності, обумовлений відсутністю довгострокової стратегії і пріоритетом короткострокових результатів, наявність низькокваліфікованих і невмотивованих співробітників, неефективність фінансового менеджменту та недосконалість управління фінансовими витратами; недостатня відповідальність керівних осіб підприємства за прийняті рішення, неефективне використання майна і результатів фінансово-господарської діяльності; недостатній розмір статутного капіталу; відсутність механізму, який би дозволив ефективно виконувати судові рішення, особливо тих, що стосуються звернення стягнення на належне боржникові майно; недостатня єдність підприємства з точки зору майнового комплексу, що негативно позначається на його інвестиційній привабливості; великі витрати на соціально-культурні та житлово-комунальні об'єкти; використання практики перехресного субсидування, а також неоднорідність структури виробничих витрат; відсутність реальної інформації про те, яким є фінансово-економічний стан підприємства [10, c. 49].

Під впливом тенденцій в економіці, що сприяють погіршенню фінансового стану неконкурентоспроможних підприємств, сучасними передумови банкрутства підприємств є: посилення ролі ТНК, процеси злиття великих підприємств, об'єднання, тим самим збільшення рівня конкуренції; взаємозалежність економік різних країн і можливість виникнення ефекту доміно під час фінансово-економічних криз та банкрутств підприємств; динамічність піднесення світової економік внутрішні корпоративні скандали; зростання загрози пандемій, природних катаклізмів та кількості техногенних аварій; збільшення вимог та потреб споживачів до продукції та послуг підприємств; зростання частки наукомістких продуктів і послуг; Іnternet-злочини та віртуальні махінації; зростання кількості терористичних актів у світі, що може спричинити фінансові та економічні кризи; суттєве скорочення життєвого циклу товарів та послуг [18, c. 130]. Тим самим дані передумови означають не тільки збитки для засновників та власників а й кредиторів, партнерів, споживачів, а й погіршують соціальний клімат. Виходячи із факторів зовнішнього та внутрішнього впливу, сучасних передумов, науковці узагальнюють причини банкрутства у такі п'ять груп: банкрутство бізнесу (пояснене невигідним керування підприємством чи організацією, невірною маркетингової стратегією, нераціональне використання ресурсів); банкрутство власника (нестача необхідних ресурсів для простого відтворення та розшареного відповідно); банкрутство виробництва, тобто не конкурентоспроможність продукції; «недобросовісний менеджмент» [16, c. 4].

нормативний правовий банкрутство кредитор

Розділ 2. Особливості процесу та процедури банкрутства в господарській діяльності

2.1 Нормативно-правове регулювання банкрутства

Інститут банкрутства в Україні пройшов тривалий шлях становлення та розвитку. За радянських часів процедура неплатоспроможності була регламентована, однак практично не застосовувалася.

Лише проголошення України незалежною державою та визначення економічного вектору на розвиток ринкових відносин сприяло відродженню інституту банкрутства. У зв'язку з цим виникла необхідність нормативно-правового врегулювання підстав, процедур та наслідків неплатоспроможності боржника [17].

Форми (джерела) права, що регулюють міжгалузевий підінститут банкрутства державних підприємств, який, в свою чергу, структурно входить до галузей цивільного, господарського та господарського процесуального права.

Міжнародно - правові договори, до яких належать загальні (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права), галузеві (Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові стосунки у цивільних, сімейних і кримінальних справах, Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах) та спеціальні (зокрема, Європейська конвенція про деякі міжнародні аспекти банкрутства (Стамбул, 5 червня 1990 року) - не підписана та не ратифікована Україною, Директива 2001/17/ЄС про реорганізацію та ліквідацію страхових організацій, Директива 80/987 про наближення законодавства держав - членів ЄС у сфері захисту прав працівників у разі неспроможності їх роботодавця, Типовий Закон ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) “Про транскордонну неспроможність” від 15 грудня 1997 року, Регламентом Ради (ЄС) “Про провадження у справах про неплатоспроможність” від 29 травня 2000 року №1346/2000 та інші). Так, при дотриманні гарантій учасників провадження у справі про банкрутство визначальною є стаття 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права [5, ст. 1].

Закони України. До законодавчих актів, що регулюють досліджувану сферу правовідносин, належать Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про міжнародне приватне право», Закон України «Про міжнародні договори України», Закон України «Про управління об'єктами державної власності», Закон України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі». Конституція України встановлює основні засади реалізації права власності (ст.41). Також норми Конституції України визначають основні засади функціонування судочинства в Україні [1]. В свою чергу, Цивільний кодекс України дає дефініцію понять «власність», «форми власності», «юридична особа», «ліквідація», «товариство» [4]. Господарський кодекс у главі 8 «Державні та комунальні унітарні підприємства» визначає види підприємств за формами власності та особливості їх правового статусу: містяться визначення підприємства, підприємницької діяльності, державного підприємства, державного комерційного підприємства, державного унітарного підприємства, казенного підприємства [15, c. 295-296].

З метою реформування законодавства в даній сфері та вирішення поставлених завдань був прийнятий Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 р. №2597-VIII (КУзПБ №2597-VIII) [3], що започаткувало четвертий етап розвитку нормативно-правового регулювання банкрутства в Україні. Введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства дозволило уніфікувати нормативно-правову базу та привести її у відповідність до світових стандартів, крім комплексного врегулювання відносин в сфері регулювання банкрутства юридичних осіб, основною новелою Кодексу стало запровадження механізму вирішення заборгованості фізичних осіб, а також інші зміни: спрощено відкриття провадження у справі про банкрутство за рахунок зняття обмеження щодо суми боргу; відмінено граничний термін подання заяви кредитором після публікації про відкриття провадження; скорочено терміни розгляду справи про банкрутство до 170 календарних днів без права продовження збільшено повноваження суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника; надано право комітету кредиторів чи іншим кредиторам самостійно скликати збори; надано право комітету кредиторів погоджувати продаж майна боржника в процедурах ліквідації та санації, а забезпеченому кредитору - продаж майна, яке є предметом застави; значно зменшено права керівництва боржника при введенні процедури розпорядження майном; удосконалено механізм продажу активів; до субсидіарної (додаткової) відповідальності бенефіціарних власників боржника додана солідарна (сумісна) відповідальність його керівництва; збільшено до трьох років терміни щодо невизнання угод, які є невигідними для боржника або кредиторів; встановлено нові стандарти діяльності арбітражного керуючого; скасовано мирову угоду, як один з різновидів процедур банкрутства; скасовано можливість проведення спрощеної процедури банкрутства самим боржником.

2.2 Особливості процедури банкрутства за українським законодавством

Після відкриття справи про банкрутство боржник перебуває у особливому правовому режимі. Щодо боржника норми Кодексу України щодо процедури банкрутства мають пріоритет у застосуванні порівняно з іншими нормами чинного законодавства. Яскравим прикладом особливого правового режиму боржника у справі про банкрутство є те, що угоди, вчинені боржником після відкриття справи про банкрутство або протягом 3 років, що передують відкриттю справи про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними у межах розгляду у справі про банкрутство на вимогу арбітражного керуючого чи кредитора, якщо вони завдали шкоди боржнику чи кредиторам.

Підстави, які можуть бути визнання недійсними таких угод, містяться у ст.215 ЦК України не лише загальне правило про недійсність правочинів, а й у положеннях ст.42 Кодексу України про банкрутство, де закріплені підстави недійсності правочинів, дещо відмінні від тих, що передбачені положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Саме особливі підстави, які можуть бути підставою для визнання правочинів боржника недійсними, є одним з яскравих показників особливого правового режиму боржника.

Конкурсне провадження та судові процедури, що застосовуються до боржника, не аналогічні провадження у справах, пов'язаних з розглядом позовних заяв або скарг на дії органів державної влади. Згідно з Кодексом України про процедури банкрутства, до боржника-юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника, санація боржника, ліквідація банкрута.

Розпорядження майном боржника є системою заходів щодо нагляду та контролю над управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника, аналізу його фінансового становища і визначення чергового порядку (реорганізація чи ліквідація).

Реорганізація боржника - це система заходів, які вживаються під час конкурсного провадження з метою недопущення визнання боржника банкрутом і ліквідації, вкладених у поліпшення фінансово-економічного становища боржника, і навіть на повне чи часткове задоволення вимог кредиторів. частини шляхом реструктуризації підприємства, боргів, активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Ліквідація банкрута - судова процедура, яка запроваджується у разі підтвердження неплатоспроможності боржника та відсутності заходів, спрямованих на недопущення визнання боржника банкрутом.

Також слід зазначити, що кредитори та арбітражний керуючий вправі ініціювати визнання правочинів боржника недійсними відповідно до ст. 42 Кодексу України щодо процедур банкрутства. Ініціатором притягнення керівника чи інших осіб до субсидіарної відповідальності у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства може бути арбітражний керуючий, який виступає як ліквідатор. Поєднання судового нагляду за здійсненням конкурсного провадження та активної участі кредиторів та арбітражного керуючого має забезпечувати ефективне використання інструментів, передбачених Кодексом України про процедури банкрутства, спрямовані на погашення заборгованості боржника та відновлення його платоспроможності, є основною особливістю та складністю процедур банкрутства.

Таким чином Кодекс України про банкрутство має значну кількість правових інститутів, які можуть бути використані як боржником, так і кредиторами для досягнення відповідної мети у конкурсному виробництві. Розуміння можливостей процедур банкрутства необхідне для сучасних умов ведення бізнесу [14].

7 червня 2022 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо застосування процедур банкрутства у період дії воєнного стану» №7442.

Проект розроблено з метою спрощення доступу до процедури банкрутства та підвищення ефективності її застосування в умовах військових та післявоєнних умов. Крім того, законопроект має уточнити низку процесуальних питань та усунути невідповідності та недоліки, виявлені в ході практичного закриття положень Кодексу України про процедури банкрутства.

Частина законопроекту, що стосується періоду дії військового стану та шести місяців з дня припинення або скасування військового стану, містить мало пропозицій та частково дублює алгоритм роботи під час карантину [6].

2.3 Проблеми банкрутства в господарській діяльності та шляхи їх вирішення

Найбільш актуальні сучасні проблеми у сфері банкрутства та шляхи їх вирішення:

1. Реалізація майна боржника у разі відкриття провадження у справі про банкрутство/неспроможність

В умовах погіршення економічних умов зростання кількості підозрілих банкрутств є реальністю, яку не можна ігнорувати. Оскільки українська модель справ про неспроможність обрала досить стійкий ліквідаційний шлях розвитку, така ліквідація не повинна перетворюватися на поблажку у неплатежах із кредиторами. Без дієвого механізму майнової відповідальності тих, хто стоїть за українськими банкрутами, цього досягти навряд чи вдасться. Є надія, що такі законодавчі зміни буде рішуче підтримано мажоритарними кредиторами України, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд [19].

Слід пам'ятати, що результатом стягнення боргу кредитором при примусовому виконанні рішень може стати втрата боржником можливості відновити свою платоспроможність і працювати на благо народного господарства і виконувати зобов'язання перед всіма кредиторами.

Таким чином, для вирішення проблемних питань, пов'язаних з конкуренцією двох процедур: банкрутства/неспроможності та порядку примусового виконання рішень, пропонується віддати перевагу реалізації майна боржника у процедурі банкрутства/неспроможності.

2. За результатами дослідження факторів, які можуть негативно вплинути на діяльність арбітражного керуючого та ефективність процедури банкрутства (неспроможності), питання, пов'язані з невідповідністю періодичності звітності арбітражного керуючого механізму реалізації свого права на винагороду та відшкодування витрат, а також проблемних питань, пов'язаних із затримкою розгляду справи, що виникають внаслідок призначення іншого арбітражного управителя у разі припинення, зупинення або тимчасового зупинення діяльності арбітражного управителя.

3. Повноваження господарського суду у справах про банкрутство в умовах воєнного стану.

У ліквідаційному порядку неможлива або практично неможлива реалізація майна банкрута на непідконтрольній території України через неможливість проведення інвентаризації та визначення наявності майна, його стану та первісної вартості, відсутності ринку збуту через невпевненість у тому, що це майно не буде знищено, знищено або куплено за безцінь. У свою чергу, наявність активів боржника на цих територіях унеможливлює закриття конкурсного виробництва та завершення процедури ліквідації.

Для вирішення цієї проблеми експерти вважають за доцільне в даній категорії справ запропонувати зупинення провадження у справі про банкрутство.

4. Реалізація майна у межах справи про банкрутство у разі закінчення другого повторного аукціону без визначення переможця

Для вирішення проблеми пропонується розширити повноваження комітету кредиторів щодо прийняття рішень щодо такого майна.

Зокрема, передбачити:

* право комітету кредиторів прийняти рішення про викуп лота кредиторами в порядку черги за початковою ціною другого повторного аукціону, оплатою витрат, пов'язаних із утриманням, безпекою та реалізацією майна, сплатою винагороди арбітражному управителю за продаж майна;

* право комітету кредиторів ухвалити рішення про передачу непроданого майна банкрута за початковою ціною другого повторного аукціону кредитору в черговому порядку для погашення його вимог, якщо кредитор бажає зберегти за собою виявлення нереалізованого майна за умови, що це не порушує права власності інших кредиторів;

* право комітету кредиторів на ухвалення рішення про здійснення арбітражним керуючим прямого продажу юридичній або фізичній особі за ціною другого повторного аукціону.

Усі ці проблемні питання потребують вирішення шляхом внесення змін до законодавства [9].

Висновки

Банкрутство - це стан неплатоспроможного підприємства, коли справу про банкрутство порушено в судовому порядку або кредиторами здійснюється позасудова процедура банкрутства підприємства. Сучасне законодавство містить п'ять ознак неплатоспроможності боржника: характер грошових зобов'язань; базовий розмір грошових вимог; спірність вимог; строк несплати; наявність виконавчого провадження.

Науковці розрізняють такі види банкрутства, як: реальне банкрутство (повна неспроможність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність в силу реальних втрат капіталу); технічне банкрутство (викликане суттєвим простроченням дебіторської заборгованості та перевищенням цієї заборгованості над кредиторською, а сума активів істотно перевищує фінансові зобов'язання); навмисне банкрутство (створення або збільшення керівником або власником підприємства його неплатоспроможності, нанесення економічного збитку в особистих інтересах або інтересах інших осіб, заздалегідь некомпетентне фінансове керівництво); фіктивне банкрутство (заздалегідь неправдиве об'явлення підприємством про свою неплатоспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання від них відстрочки виконання своїх зобов'язань або знижки на суми кредиторської заборгованості).

Існує велика кількість причин та передумов, які можна класифікувати за різними ознаками, що сприяють виникненню банкрутства.

Нормативно-правове регулювання банкрутства здійснюється за допомогою низки правових актів, як міжнародних, так і державних. Важливим стало введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, що дозволило уніфікувати нормативно-правову базу та привести її у відповідність до світових стандартів, крім комплексного врегулювання відносин в сфері регулювання банкрутства юридичних осіб, основною новелою Кодексу стало запровадження механізму вирішення заборгованості фізичних осіб, а також інші зміни.

Перш, ніж господарський суд винесе рішення про те, чи слід приступити до оздоровлення або ліквідації банкрута, відповідне рішення має бути прийняте органом кредиторів, що самоорганізується (зборами кредиторів, комітетом кредиторів боржника), який господарюючий суб'єкт суд повинен оцінити, щоб визначити подальшу долю боржника. Активна участь кредиторів не закінчується запровадженням судового провадження чи переходом до наступного судового провадження у справі про банкрутство. Зокрема, кредитори як учасники справи про банкрутство можуть через комітет кредиторів чи самостійно ініціювати процес звільнення арбітражного керуючого. При цьому клопотання комітету кредиторів про усунення арбітражного керуючого тягне за собою усунення арбітражного керуючого - незалежно від наявності або відсутності підстав для такого усунення.

Найбільш актуальними проблемами банкрутства у господарській діяльності та шляхами їх вирішення є: реалізація майна боржника у разі відкриття провадження у справі про банкрутство/неспроможність (для вирішення проблемних питань, пов'язаних з конкуренцією двох процедур: банкрутства/неспроможності та процедури для примусового виконання рішень пропонується надавати перевагу реалізації майна боржника у справі про банкрутство/конкурс), окремі аспекти діяльності арбітражного керуючого, повноваження господарського суду у справах про банкрутство в умовах військового стану (це запропоновано припинити провадження у справі про банкрутство), реалізація майна в рамках справи про банкрутство у разі закінчення строку проведення повторних торгів без визначення переможця.

Список використаних джерел

1. Конституція України №254к/96-ВР від 28.06.1996. Верховна Рада України. Дата оновлення: 01.01.2020.

2. Господарський кодекс України №436-IV від 16.01.2003. Верховна Рада України. Дата оновлення: 01.01.2023.

3. Кодекс України з процедур банкрутства: Закон України № 2597-VIII від 18.10.2018. Верховна Рада України. Дата оновлення: 01.01.2023.

4. Цивільний кодекс України №435-IV від 16.01.2003. Верховна Рада України. Дата оновлення: 01.01.2023. Верховна Рада України.

5. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

6. Банкрутство в умовах воєнного стану. Новації трудового законодавства. 17.06.2022.

7. Бліннікова К.Є., Шацька З.Я. Банкрутство підприємства як економічне явище. Економіка інноваційної діяльності підприємств. С. 13-14

8. Брагіна О.С. Дослідження підходів щодо визначення сутності банкрутства підприємства. Економіка: реалії часу. Одеса, 2019. №4 (10). С. 40-49

9. В Мінюсті назвали найбільш актуальні на даний час проблеми у сфері банкрутства. Borgexpert. 10.02.2023.

10. Грицюк Е.О. Причини виникнення банкрутства в сучасних підприємствах. Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки. 2018. Вип. 4. С. 42-53

11. Данило О.І. Сутність банкрутства, його ознаки і види. Збірник наукових праць студентів кафедри економічної експертизи та аудиту бізнесу. 2019. Вип. 1. С. 107-110

12. Єгорова Н.В. Банкрутство в активному антикризовому управлінні. Вісник НТУУ «КПІ»: збірник наукових праць. 2013. №10. С. 191-196

13. Жадан Т.А., Мелень О.В., Якименко-Терещенко Н.В. Банкрутство підприємства: сутність поняття та основні ризик-фактори його виникнення в готельно-ресторанному бізнесі. Інфраструктура ринку: електрон. наук.-практ. журн. 2019. Вип. 37. С. 243-250

14. Жуков С. Процедури банкрутства: можливості для боржників та кредиторів. Юридична Газета. 13.04.2020.

15. Забродін О.М. Правове регулювання банкрутства державних підприємств в Україні. Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. Одеса: Фенікс, 2017. Вип. 60. С. 289-306

16. Марусяк Н.Л., Пильнюк Д.О. Банкрутство підприємства: сутність, причини та наслідки. Економіка та суспільство. 2021. №33. С. 1-7

17. Мікушева І.В. Розвиток нормативного регулювання відносин у сфері банкрутства в Україні. Міністерство юстиції України.

18. Рудика В.І., Великий Ю.М., Зьома О.Д. Економічна сутність поняття «банкрутство»: причини виникнення та наслідки на підприємстві. Інфраструктура ринку. 2018. №18. С. 127-132

19. Трут Д. Доведені до краю: проблеми відповідальності за доведення до банкрутства в українських реаліях. Інформаційне агентство «ЛІГА:ЗАКОН». №42.

20. Шпомер А.І., Шпак А.В. Поняття та ознаки банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності. Журнал східноєвропейського права. 2018. №47. С. 81-88

21. Jackson Thomas H. and Skeel, David A. Jr. "Bankruptcy and Economic Recovery". Faculty Scholarship at Penn Carey Law. 2013.

22. Mackeviиius J., Љneidere R., Tamuleviиienл D. The waves of enterprises bankruptcy and the factors that determine them: the case of Latvia and Lithuania. The International Journal Entrepreneurship and sustainability. Issues 2345-0282 (online). 2018.

23. Skvortsova T.A., Pasikova T.A., Vereshchagina L.N., etc. The Problem of Bankruptcy of Business Entities as a Consequence of the COVID-19 Pandemic. International Journal of Economics and Business Administration. Volume VIII, Issue 4, 2020. Pp. 828-837

Размещено на allbest.ru