Зміни правового регулювання призначення покарання за замах на кримінальне правопорушення за Кримінальним кодексом України 2001 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Зміни правового регулювання призначення покарання за замах на кримінальне правопорушення за Кримінальним кодексом України 2001 року

Горностай Єгор Віталійович,

студент IV курсу факультету прокуратури

Анотація

Агресивна війна, яку розпочала сусідня країна - терорист, стала важким викликом для нашого суспільства та випробовуванням на міцність нашої правової системи. Але попри все, надважливим завданням залишається питання практики застосування та вдосконалення положень Кримінального Кодексу України 2001 р. навіть в таких складних умовах. Особи продовжують вчиняти кримінальні правопорушення різного ступеню тяжкості й в цей час і мають понести справедливе покарання за це. Незважаючи на війну, держава повинна не тільки карати винних осіб за вчинене, а й забезпечувати виправлення злочинців та запобігати вчиненню ними та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Безперечним є те, що лише обґрунтований та виважений підхід до визначення конкретного виду та розміру покарання, інших правових наслідків, які наставатимуть для особи у зв'язку із вчиненням нею кримінального правопорушення, може забезпечити досягнення балансу між усіма цілями покарання під час його призначення.

Вчинення незакінчених кримінальних правопорушень є дуже поширеним на практиці та супроводжується численними проблемними аспектами призначення покарання, зокрема, за замах на кримінальний проступок чи злочин. Тривалі дискусії в науці та прогалини в законодавчому регулюванні замаху та призначення покарання за нього обумовлюють актуальність цієї теми.

Метою статті є ґенеза кримінально-правового регулювання призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, і зокрема, за замах, у чинному Кримінальному кодексі України та аналіз змін, які відбулися у цій сфері за останні 20 років. У роботі проаналізовано норми кримінального законодавства України, що регламентують спеціальні правила призначення покарання за замах. Підкреслено, що в законодавстві й судовій практиці призначення максимального та мінімального розміру покарання за цей вид незакінченого кримінального правопорушення не є незмінними та обумовлюються соціально-економічними, політичними, кримінологічними й правовими чинниками конкретних історичних періодів. Для України це особливо актуально. Чинне кримінальне законодавство закріплює принцип обов'язкового зменшення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, враховуючи більш низький ступінь суспільної небезпечності, що в деяких випадках є спірним положенням. Одночасно з цим підкреслено, що регулярні зміни норм про призначення покарання за замах, особливо стосовно максимального розміру покарання, не позбавлені суттєвих недоліків. Законодавець, змінюючи правила призначення покарання за нього, не бере до уваги, що багато санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України 2001 року не адаптовані до таких змін. У даній роботі ці та інші проблемні питання окреслені. Висловлено певні позиції щодо їх усунення. Запропоновано можливі варіанти реформування нормативно-правових положень для більш ефективного їх застосування у майбутньому.

Ключові слова: покарання, замах, незакінчене кримінальне правопорушення.

Abstract

Hornostai Yehor Vitaliyovych, IV year student of the Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav the Wise National University of Law

Changes to the legal regulation of punishment for attempted criminal offenses according to the Criminal code of Ukraine of 2001

The aggressive war started by a neighboring terrorist country has become a difficult challenge for our society and a test of the strength of our legal system. But despite everything, the question of the practice of applying and improving the provisions of the Criminal Code of Ukraine of 2001 remains an important task, even in such difficult conditions. Individuals continue to commit criminal offenses of various degrees of severity even at this time and should suffer a fair punishment for this. Despite the war, the state must not only punish guilty persons for what they have done, but also ensure the correction of criminals and prevent them and other persons from committing new criminal offenses.

It is indisputable that only a well-founded and balanced approach to determining the specific type and amount of punishment, other legal consequences that will occur to a person in connection with his commission of a criminal offense can ensure the achievement of a balance between all the goals of punishment during its imposition.

The commission of unfinished criminal offenses is very common in practice and is accompanied by numerous problematic aspects of sentencing, in particular, for attempted criminal misdemeanor or felony. Long discussions in science and gaps in the legislative regulation of attempted murder and the appointment of punishment for it determine the relevance of this topic.

The purpose of the article is the genesis of the criminal law regulation of punishment for an uncompleted criminal offense, and in particular, for attempted murder, in the current Criminal Code of Ukraine and an analysis of the changes that have occurred in this area for the past 20 years. The article analyzes the norms of the criminal legislation of Ukraine, which regulate special rules for imposing punishment for attempted murder. It is emphasized that in legislation and judicial practice, the designation of the maximum and minimum punishment for this type of uncompleted criminal offense is not constant and is conditioned by socio-economic, political, criminological and legal factors of specific historical periods. It is especially relevant for Ukraine.

Current criminal legislation enshrines the principle of mandatory reduction of punishment for an uncompleted criminal offense, taking into account the lower degree of public danger, which is a controversial provision in some cases. At the same time, it was underlined that the regular changes in the norms on the imposition of punishment for attempted murder, especially regarding the maximum amount of punishment, are not without significant drawbacks. The legislator, changing the rules for assigning punishment for him, does not take into account that many sanctions of the articles of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine of 2001 are not adapted to such changes. This work outlines these and other problematic issues. Certain positions regarding their elimination have been expressed. Possible options for reforming regulatory provisions for more effective application in the future are proposed

Keywords: punishment, attempt, unfinished criminal offense.

Основна частина

Постановка проблеми. Питання про кримінальну відповідальність за замах на кримінальне правопорушення, завжди були актуальними у вітчизняній кримінально-правовій науці. Незважаючи на те, що за останні десятиліття відбулося удосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність і здійснено ряд досліджень, присвячених питанням незакінченого кримінального правопорушення, в тому числі і замаху, і сьогодні ще існує розбіжність думок щодо підстав кримінальної відповідальності та меж караності за нього [1, с. 5].

Законодавець, у ст. 68 Кримінального кодексу України 2001 р. встановлює спеціальні правила призначення покарання за замах, які диференціюють покарання, враховуючи особливу специфіку інституту незакінченої кримінально протиправної діяльності.

Законодавець у ст. 68 Кримінального кодексу України 2001 року спочатку впроваджує систему факультативного пом'якшення покарання за замах на кримінальне правопорушення, а потім радикально замінює її на полярну систему обов'язкового пом'якшення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення.

Аналіз історичного розвитку норм Кримінального кодексу України 2001 р., які регулюють призначення покарання за замах, висвітлює численні прогалини, яких припустився законодавець за останні два десятки років. Безперечно, варто підкреслити, що окремі недоліки в процесі вдосконалення кримінальних норм про замах були усунені. Але сучасна законотворча діяльність продемонструвала, що помилки з минулого законодавець не враховує та створює аналогічні неузгодженості і надалі. Все це заважає ефективно застосовувати норми про призначення покарання за незакінчену кримінально протиправно діяльність на практиці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем, пов'язаним із призначенням покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, і зокрема, за замах, присвятили свої праці Бурдин В.М., Дякур М.Д. Красницький І.В. та Щутяк Л.С., Маслак Н.В. [2; 3; 4; 5]. Важливі аспекти застосування відповідних частин ст. 68 Кримінального кодексу України 2001 р. висвітили у своїх публікаціях Тихий В.П., Тютюгін В. І. Хавронюк М., та ін. [6; 7; 8; 1].

Мета статті - дослідження розвитку кримінально-правового регулювання призначення покарання за замах на кримінальне правопорушення у законодавстві України, аналіз змін, які відбулися у цій сфері за весь час з моменту набрання чинності Кримінальним кодексом у 2001 році і до сьогодення.

Виклад основного матеріалу. Кримінальний кодекс України 2001 року (далі КК) в ст. 68 передбачив систему факультативного пом «якшення покарання за замах на кримінальне правопорушення. Згідно з таким підходом рішення про ступінь пом'якшення покарання за замах на кримінальне правопорушення суд приймав в кожному випадку індивідуально, залежно від наявності певних обставин (характеру та ступеня суспільної небезпечності дій, вчинених винним; ступеня реалізації злочинного наміру та причин, за яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця та ін.).

Законодавець у 2008 р. суттєво змінив ст. 68 КК і додав нову частину щодо замаху наступного змісту: «За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу».

Така новела кардинально змінювала існуючий підхід у призначенні покарання за замах на кримінальне правопорушення і впроваджувала у ч. 3 ст. 68 КК систему обов'язкового пом'якшення покарання за замах, встановлюючи межі максимально можливого розміру покарання за нього.

Такі радикальні зміни безперечно були обумовлені новою політикою гуманізації покарання і враховували той факт, що ступінь суспільної небезпечності замаху на кримінальне правопорушення є значно нижчим за ступінь суспільної небезпечності закінченого кримінального правопорушення. А тому і суворість кримінальної відповідальності за них має бути різна. У Пояснювальних записках відповідних Комітетів Верховної Ради до цього закону зміни до ст. 68 КК ніяк не обґрунтовуються, а лише вказується його загальна мета - гуманізація кримінального законодавства та більш диференційований підхід до вибору мір покарання за кримінальне правопорушення.

Оскільки цей закон вніс суттєві зміни в інститут призначення покарання за замах, видається необхідним зазначити окремі прогалини впроваджених новел.

По-перше, встановлення системи обов'язкового кратного зниження максимальної межі найсуворішого покарання в санкції за замах, не було розраховано на вже існуючі санкції статей (частин статей) Особливої частини КК. З 2008 року і до сьогодення на практиці поширеною проблемою є випадки, коли при застосуванні ч. 3 ст. 68 КК остаточний строк покарання виходить за межі мінімуму санкції або дорівнює мінімуму, утворюючи абсолютно визначену санкцію (якщо санкція статті містить тільки один основний вид покарання). Більш того, навіть сьогодні за нові кримінальні правопорушення законодавець встановлює санкції, які вкрай утруднюють застосування положень ч. 3 ст. 68 КК. Наприклад, у разі замаху на колабораційну діяльність (ч. 1 ст. 111-1 КК) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк не більше 10 років. А санкція цієї статті передбачає позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Таким чином суд зобов'язаний призначити позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з абсолютно визначеним строком (10 років), що унеможливлює застосування індивідуалізації покарання. Крім того, досить поширеними є випадки, коли максимальний строк покарання за замах на кримінальне правопорушення нижче мінімального строку, який встановлено для цього покарання у санкції. Так, за замах на пособництво державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК) позбавлення волі може бути призначене на строк не більше 6 років. А санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 12 років.

Цю прогалину в доктрині кримінального права науковці пропонували усунути у різний спосіб [9, с. 17; 10, с. 31; 11, с. 212]. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного Кримінального Суду лише у 2018 р. у Постанові від 6 грудня 2018 р. визначив, що у таких випадках «…суд, призначаючи покарання, виявляється «зв'язаним» тим показником, який буде одержаний при застосуванні положень ч. 2 (та ч. 3) ст. 68 КК України».

По-друге, важливим питанням, яке не розглянув законодавець при внесенні змін до ст. 68 КК України, є питання диференційованої відповідальності за закінчений та незакінчений замах. Ч. ч. 2 та 3 ст. 15 КК містить законодавчо визначені види замаху. При кваліфікації вчиненого діяння як замаху, вид замаху обов'язково має бути визначено. Проте, нова ч. 3 ст. 68 КК передбачила обов'язкове зменшення максимального розміру покарання за замах без зазначення його виду. Тому врахування більш високого ступеня суспільної небезпечності закінченого замаху на кримінальне правопорушення при призначенні покарання стало можливе лише на підставі ч. 1 ст. 68 КК України, але тільки в тих випадках, коли після застосування ч. 3 ст. 68 КК розмір покарання не набуває абсолютно визначеного характеру. Таке положення видається недосконалим, адже суспільна небезпечність незакінченого замаху є нижчою ніж закінченого, і це має бути враховано при обов'язковому зменшенні покарання за замах на кримінальне правопорушення. Це викликає тривалі дискусії серед науковців.

По-третє, законодавець взагалі залишив без уваги можливість призначення довічного позбавлення волі за замах на особливо тяжкий злочин. У доктрині кримінального права це дало підставу для висунення різних пропозицій тлумачення ч. 3 ст. 68 КК. Так, одні науковці пропонували довічне позбавлення волі за замах не призначати, а альтернативне основне покарання у санкції кратно знижувати відповідно до спеціальних правил ч. 3 ст. 68 КК. Інші наголошували, що за замах довічне позбавлення волі призначати не можна, але й альтернативне основне покарання у санкції кратно знижувати на дві третини також не можна. Прихильники третього підходу не бачили перешкод щодо призначення довічного позбавлення волі за замах на особливо тяжкий злочин. Пленум ВСУ Постановою №8 від 12 червня 2009 року додав пункт 6-1 у Постанову №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та сформулював наступне розв'язання цієї проблеми: «.правила ч. ч. 2 і 3 ст. 68 КК не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин». Через два роки Верховний Суд України у Постанові від 12 вересня 2011 р. у справі №5-16кс11 також підтвердив цю позицію, підкресливши, що «..покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів і тому від нього не можна відрахувати дві третини строку. Враховуючи це суд під час призначення покарання за замах на вчинення злочину не повинен керуватися положеннями ч. 3 ст. 68 КК України».

У 2016 р. Закон України №1492-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» вніс чергові зміни у ст. 68 КК. Законодавець додав до чинної редакції ст. 68 КК після ч. 3 нову частину наступного змісту: «4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у ст. ст. 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у ст. ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443 цього Кодексу».

Впроваджені зміни усунули існуючу прогалину в питанні призначення\непризначення довічного позбавлення волі за замах на особливо тяжкі злочини. Проте цією новелою законодавець створив нову дискусію: чи можна до особи, яка вчинила замах на особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, одночасно застосовувати спеціальні правила пом'якшення покарання, передбачені ч. 4 та ч. 3 ст. 68 КК?

Варто особливо наголосити, що невирішеність цього питання породжувала численні труднощі на практиці. Крім того, навіть палати Верховного Суду приймали полярні рішення у справах щодо одночасного застосування ч. 3 та ч. 4 ст. 68 КК. У 2019 році колегія суддів Другої палати Верховного Суду визначила, що призначення покарання за замах на вчинення злочину, санкція якого передбачає довічне позбавлення волі та альтернативне покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, з урахуванням імперативного обмеження, встановленого ч. 4 ст. 68 КК, не може перевищувати двох третин максимального строку покарання у виді позбавлення волі (справа №345/3788/17, провадження №51-8393км18). А колегія суддів Першої палати Верховного Суду визнала, що одночасне застосування правил, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 68 КК, тягне за собою подвійну гуманізацію, а таке є явно несправедливим стосовно злочинів, за які передбачено найсуворіше строкове покарання (позбавлення волі на строк 15 років) (справа №664/425/16к, провадження №51-5790км18). І тільки Об'єднана палата Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду згодом нарешті сформулювала правову позицію по розв'язанню цього питання і підкреслила, що «…в такому разі застосуванню підлягає тільки правило пом'якшення покарання, передбачене у ч. 4 ст. 68 КК. Інші, менш суворі види покарання, передбачені у санкції, можуть бути призначені винній особі у повному обсязі». Ця позиція була підтверджена пізніше і в постанові Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду від 30.06.2020 р.

Наступні зміни 2018 р. стосувалися загальної заміни терміну «злочин» на термін «кримінальне правопорушення». Зміни 2022 р. стосувалися розширення переліку злочинів, на які положення ч. 4 ст. 68 КК не розповсюджуються. До цього переліку законодавець додав нову ст. 114-2 КК. Проте зазначені зміни не стосувалися сутності призначення покарання за замах на кримінальне правопорушення.

Висновки. Оцінюючи наведені законодавчі новели, слід зазначити, що хоча законодавець і реалізував концепцію більш справедливого та гуманного підходу при призначенні покарання за замах на кримінальне правопорушення, окремі дискусійні питання та прогалини він залишив невирішеними.

Для практики суттєвим недоліком була та залишається непристосованість санкції багатьох статей Особливої частини КК до застосування ч. 3 ст. 68 КК. Крім того, останні зміни особливої частини КК свідчать, що законодавець, встановлюючи кримінальну відповідальність за нові суспільно небезпечні діяння, геть забуває про існування спеціальних правил обов'язкового зменшення покарання за замах на дві третини. Санкції нових кримінальних правопорушень (наприклад колабораціонізм чи пособництво державі-агресору), містять незначну різницю між максимальною та мінімальною межею єдиного основного покарання. А це призводить до того, що при призначенні покарання за замах на такі кримінальні правопорушення остаточний строк покарання дорівнює мінімуму санкції статті й утворює абсолютно визначену санкцію (якщо санкція статті містить тільки один основний вид покарання). У таких випадках суд не може врахувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця, що протиречить положенням ч. 1 ст. 68 КК. Крім того, невідповідність санкцій статей Особливої частини КК (і нових статей 2022 р. також) спеціальним правилам ч. 3 ст. 68 КК, також утворює ситуації, коли суд змушений безпідставно призначити покарання за замах на кримінальне правопорушення нижче мінімуму, встановленого у санкції статті, що є порушенням положень ч. 1 ст. 69 КК. Розв'язати цю проблему може виключно сам законодавець, переглянувши усі санкції та привівши їх у відповідність.

Невирішеним залишилося питання диференційованого підходу при призначенні покарання за замах на кримінальне правопорушення залежно від його виду, визначеного у ч.ч. 2 та 3 ст. 15 КК. Тривалий час ця проблема залишається без належної уваги. У науці кримінального права давно вже пропонують внести зміни до ст. 68 КК та передбачити: а) за вчинення закінченого замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати трьох чвертей максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК; б) за вчинення незакінченого замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

Література

кримінальний замах законодавство покарання

1. Горностай А.В. Кримінальна відповідальність за замах на злочин. Х.: Юрайт, 2013. 232 с.

2. Бурдін В.М. Стадії вчинення злочину (кримінально-правове дослідження). Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2013. 304 с.

3. Дякур М.Д. Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності: автореф. дис… канд. юр. Наук. К., 2009. 18 c.

4. Красницький І.В., Щутяк Л.С. Відповідальність за замах на злочин за кримінальним правом України. Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів, 2015. 224 с.

5. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. Х.: Право, 2010. 232 с.

6. Тихий, В.П. Злочин, його види та стадії. К.: Промені, 2007. 40 с.

7. Тютюгін В. І. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Питання боротьби зі злочинністю. Х.: Право, 2010. Вип. 19. С. 36-47.

8. Хавронюк М. Покарання за готування до злочину і замах на злочин: парадокси національного Кримінального кодексу, особливо у порівнянні з іноземними. Підприємництво, госп-во і право. 2009. №5. С. 108-113.

9. Давидович І.І. Призначення покарання за незакінчений злочин: проблеми нормативного регулювання. Адвокат. 2013. №4 (151). С. 14-19.

10. Лащук Н.Р. Окремі аспекти призначення покарання за незакінчений злочин. Кримінальна юстиція під час підготовки майбутніх суддів, прокурорів та слідчих в контексті європейських стандартів: збірник статей за матеріалами Першої Міжнародної конференції (Львів, 19-22 лютого 2020 р.). Львів. 2021. С. 28-33.

11. Бабанли Р.Ш. Призначення покарання в Україні: теоретико-прикладні засади. Чернігів: Десна Поліграф, 2019. 488 с.

References

1. Gornostay, A.V. (2013). Kryminalna vidpovidalnist za zamakh na zlochyn [Criminal liability for attempted crime]. Kh.: Yurait, [in Ukrainian].

2. Burdin, V.M. (2013). Stadii vchynennia zlochynu (kryminalno-pravove doslidzhennia) [Stages of committing a crime]. Lviv: LNU im. I. Franka. [in Ukrainian].

3. Diakur, M.D. (2009). Zamakh na zlochyn: problemy kryminalno-pravovoi kvalifikatsii ta vidpovidalnosti [Attempted crime: problems of criminal qualification and responsibility]. Extended abstract of candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

4. Krasnytskyi, I.V., Shchutiak, L.S. (2015). Vidpovidalnist za zamakh na zlochyn za kryminalnym pravom Ukrainy [Liability for attempted crime under the criminal law of Ukraine]. Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav. Lviv. [in Ukrainian].

5. Maslak, N.V. (2010). Kryminalna vidpovidalnist za hotuvannia do zlochynu. [Criminal liability for preparation for a crime]. Kh.: Pravo. [in Ukrainian].

6. Tykhyi, V.P. (2007). Zlochyn, yoho vydy ta stadii [Crime, its types and stages]. K.: Promeni. [in Ukrainian].

7. Tiutiuhin, V.I. (2010). Pryznachennia pokarannia za nezakinchenyi zlochyn ta za zlochyn, vchynenyi u spivuchasti. [Punishment for an unfinished crime and for a crime committed with complicity]. Pytannia borotby zi zlochynnistiu, 19, 36-47. [in Ukrainian].

8. Khavroniuk, M. (2009). Pokarannia za hotuvannia do zlochynu i zamakh na zlochyn: paradoksy natsionalnoho Kryminalnoho kodeksu, osoblyvo u porivnianni z inozemnymy [Punishment for preparation for a crime and attempted crime: paradoxes of the national Criminal Code, especially in comparison with foreign ones]. Pidpryiemnytstvo, hosp-vo ipravo, 5, 108-113. [in Ukrainian].

9. Davydovych, I.I. (2013). Pryznachennia pokarannia za nezakinchenyi zlochyn: problemy normatyvnoho rehuliuvannia [Punishment for an unfinished crime: problems of regulatory regulation]. Advokat, 4 (151), 14-19. [in Ukrainian].

10. Lashchuk, N.R. (2021). Okremi aspekty pryznachennia pokarannia za nezakinchenyi zlochyn [Certain aspects of punishment for an unfinished crime]. Collection of articles IC'21: Persha Mizhnarodna konferentsiya «Kryminalna yustytsiia pid chas pidhotovky maibutnikh suddiv, prokuroriv ta slidchykh v konteksti yevropeiskykh standartiv» - «Criminaljustice during the training of future judges, prosecutors and investigators in the context of European standards». (pp.28-33). Lviv. [in Ukrainian].

11. Babanly, R. Sh. (2019). Pryznachennia pokarannia v Ukraini: teoretyko-prykladni zasady [Punishment in Ukraine: theoretical and applied principles]. Chernihiv: Desna Polihraf. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru