Правоохоронна функція Національної поліції

Key words: law enforcement function, law protection activity, law protection system, law enforcement agencies, National Police, law enforcement agency, police services.

Постановка проблеми

Кожній державі притаманна реалізація певних державних функцій. Окрема конкретна функція держави поєднує в собі зміст, форми та методи здійснення впливу відповідною гілкою державної влади (законодавчою, виконавчою, судовою), застосування якого пов'язано з особливостями конкретного об'єкту державного впливу.

За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції здійснюються в межах держави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики.

Одним із найбільш важливих показників рівня цивілізованості суспільства є реальність забезпечення прав і свобод людини, «людина має отримати від держави ефективний захист не лише у законі, але й на практиці». правоохоронні органи поліція держава

Правоохоронні органи виконують ті внутрішні функції в державі, які мають завданням протидію загрозам правам і свободам людини, власності, правопорядку. Саме тому більшість країн світу значну увагу приділяє вдосконаленню організації та діяльності правоохоронних органів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні питання про розуміння понять «правоохоронні органи», «правоохоронні функції», «правоохоронна діяльність» є одними із найбільш дискусійних. До теперішнього часу проблемою залишається визначення критерію, за яким той чи інший державний орган можна віднести до правоохоронного, ознак та функцій правоохоронного органу, а також місця і ролі органів внутрішніх справ в системі правоохоронних органів.

Правоохоронна функція Національної поліції стала предметом дослідження таких науковців як О.М. Бандурка, О.І. Безпалова, В.Т. Білоус, В.П. Бож'єва, М.М. Бурбика, С.М. Гусаров, К.Ф. Гуценка, О.М. Литвинов, М.А. Ковальов, А.Т. Комзюк, В.М. Косюта, В.І. Малюга, М.І. Мичко, О. М. Музичук, В.О. Невядовський, М.О. Потебенько, М.В. Руденко, Р. Тевліна, О.Ю. Салманова тощо.

Метою дослідження є визначення функцій Національної поліції, зокрема аналіз правоохоронної функції в умовах модернізаційних перетворень.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на той факт, що термін «правоохоронні органи» широко вживається не лише у засобах масової інформації, але й у нормативних актах та юридичній літературі, в Україні ще не склалося чітке уявлення про його зміст через відсутність законодавчого тлумачення останнього.

Так, М.І. Мельник та М.І. Хавронюк правоохоронними органами вважають лише ті державні органи, які, діючи в межах кримінально-процесуальної чи адміністративної процедури, ведуть боротьбу зі злочинністю та правопорушеннями, що тягнуть юридичну відповідальність винятково у сфері публічного права (Мельник, 2002, с.205).

O. М. Бандурка вважає, що правоохоронними органами прийнято називати ті державні установи й організації, які функціонують у суспільстві й основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями (Бандурка, 1999, с.182).

P. Тевлін розглядає поняття «правоохоронні органи» у широкому та вузькому розумінні. Правоохоронні органи у вузькому розумінні він визначає як державні органи, які спеціально створені для боротьби зі злочинністю і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законом заходи примусу і перевиховання щодо правопорушників. Систему їх становлять органи юстиції, суду, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки. У широкому розумінні, на думку Р. Тевліна, правоохоронні органи це всі інші державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку. До них належать спеціальні державні інспекції, контролюючі органи тощо. При цьому автор зазначає, що громадські організації, які беруть участь у правоохоронній діяльності, не входять до системи правоохоронних органів (Тевлін, 1985, с. 53).

У чинній Конституції України дане поняття вживається лише один раз (у ч. 3 ст. 17), де спеціальне завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. У коментарі до цієї статті, підготовленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, до правоохоронних органів автори відносять: СБУ, внутрішні війська МВС України, поліцію та деякі інші державні структури, статус яких нині визначається підзаконними актами.

Такі вчені, як К.Ф. Гуценко та М.А. Ковальов, виділяють правоохоронні органи виходячи з основних функцій правоохоронної діяльності, тобто для виконання функцій правоохоронної діяльності існують конкретні органи, які відповідно й називаються правоохоронними (Гуценко, 1999, с.275).

Правоохоронні органи виконують наступні функції: охорона конституційного (державного) ладу; охорона прав і свобод людини; охорона власності; охорона громадського порядку; охорона природних ресурсів і навколишнього природного середовища; боротьба зі злочинністю. Деякі вчені вказують на ще декілька функцій, зокрема профілактичну, захисну, функцію охорони громадського порядку, громадської безпеки і власності, ресоціалізаційну, оперативно-розшукову, функцію розслідування злочинів, судового розгляду справ, виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів тощо.

Правоохоронна функція є неодмінною властивістю державної влади.

Правоохоронні органи, що виступають спеціально уповноваженими органами державної влади, які професійно і на постійній основі здійснюють охорону й захист основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку, символізують присутність держави в нашому повсякденному житті, її здатність втрутитися й захистити, коли такий захист потрібен. Такі органи уособлюють монополію держави на застосування примусу (сили), що в свою чергу є необхідною умовою забезпечення ефективної дії права.

О.І. Безпалова зазначає, що правоохоронна функція держави це напрямок діяльності держави, який реалізовується системою уповноважених на те органів державної влади (переважно правоохоронними органами), органів місцевого самоврядування та громадськості, що уповноважені виключно в рамках наданих законом повноважень здійснювати юридичні заходи впливу (у тому числі примусові заходи) з метою забезпечення законності та правопорядку (Безпалова, 2014, с.420).

На рівні центральних органів виконавчої влади одним з ключових відомств, яке в своїй поточній діяльності безпосередньо займається реалізацією правоохоронної функції держави є Міністерство внутрішніх справ України. Вказане відомство головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини; захисту державного кордону; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відмінною рисою органів МВС є те, що при виконанні покладених на них державою завдань вони мають право застосовувати найбільш жорсткі заходи державного примусу, зокрема, вогнепальну зброю.

Основною складовою системи Міністерства внутрішніх справ є Національна поліція України.

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію», Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Завданнями поліції, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Національну поліцію» від 28 жовтня 2015 року № 877, є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги;

5) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, як ми бачимо, національна поліція України, як центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку є правоохоронним органом держави, оскільки виконує завдання із забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності та ін., а значить вона здійснює особливий вид державної діяльності правоохоронну.

Укладачі науково-практичного коментарю дещо розширили термін «Національна поліція» розкритий законодавцем в положеннях закону України «Про Національну поліцію» і зазначили, що «на відміну від міліції поліція це професійний, висококваліфікований, збройний орган правового порядку, призначений для захисту прав та безпеки громадян і їхнього майна». Отже, слід констатувати належний рівень висвітлення змісту досліджуваного терміна як у межах законодавства, так і серед науковців.

Правоохоронна діяльність Національної поліції, як і діяльність інших державних органів України, здійснюється з урахуванням та на основі низки принципів. Закон України «Про Національну поліцію» у ст. 6-12 визначає ключові принципи діяльності поліції, серед яких: принцип верховенства права; принцип дотримання прав і свобод людини; принцип законності; принцип відкритості та прозорості; принцип політичної нейтральності; принцип взаємодії з населенням на засадах партнерства; принцип безперервності.

Висновок

Таким чином, виходячи з вищесказаного, Національна поліція України реалізує правоохоронну функцію держави в особливій притаманній їй формі в межах та порядку визначеними чинним законодавством України. А саме: реалізація правоохоронної функції держави Національною поліцією України здійснюється за трьома основними напрямами: правотворчому, виконавчо-розпорядчому та практично-правоохоронному.

В рамках правотворчого напряму, поліція може створювати відповідні правові норми, що втілюються у певні нормативні акти, які є підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Зокрема, керівник поліції вносить на розгляд міністра внутрішніх справ України пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг; підписує накази поліції; скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів поліції; у межах повноважень надає доручення, обов'язкові для виконання поліцейськими, державними службовцями і працівниками поліції; затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату поліції. Крім того, за поліцією закріплені повноваження видавати, відповідно до закону, дозволи на рух окремих категорій транспортних засобів, видавати та погоджувати дозвільні документи у сфері безпеки дорожнього руху.

За виконавчо-розпорядчим напрямом керівник поліції у межах компетенції організовує та контролює виконання поліцією Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, а також наказів і доручень міністра внутрішніх справ України з питань, що належать до сфери діяльності поліції. Він представляє поліцію у відносинах з іншими органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, іншими організаціями в Україні та за кордоном, звітує перед Міністром внутрішніх справ України про виконання покладених на поліцію завдань і повноважень, забезпечує дотримання визначеного Міністром внутрішніх справ України порядку обміну інформацією між Міністерством внутрішніх справ України і поліцією. Практично-правоохоронний напрям реалізується в рамках повноважень (прав та обов'язків) поліції, що закріплені законом України «Про Національну поліцію».

Зокрема, поліція відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

- вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень;

- припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;

- здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;

- здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності;

- вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях;

- здійснює охорону об'єктів права державної власності у випадках та порядку, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами;

- бере участь у здійсненні державної охорони;

- здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до законе.

Отже, правоохоронна діяльність Національної поліції України включає в себе заходи, які спрямовані на захист прав і свобод громадян та держави, забезпечення публічної безпеки та порядку, боротьбу зі злочинністю за правотворчим, виконавчо-розпорядчим та практично-правоохоронним напрямами.

Література

1. Бандурка О. Реформа системи органів виконавчої влади України. Вісник Національної академії прокуратури України. 2011. № 1. С.12-17.

2. Безпалова О.І. Адміністративно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції держави. Х.: НікаНова, 2014. 544 с.

3. Гуценко К.Ф. Правоохранительные органы: учеб. для студ. юрид. вузов и ф-тов. М.: Зерцало, 1999. 416 с. Конституція України. Відомості Верховної Ради України, 1996. № 30.

4. Концепція реформування кримінальної юстиції України: Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008. Офіційний вісник України. 2008. № 27. Ст. 838.

5. Мельник М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. К.: Атіка, 2002. 576 с.

6. Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми: тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 2016. С. 312-315.

7. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877 Офіційний вісник України. 2015. № 89. Ст. 2971.

8. Про Національну поліцію: закон від 02.07.2020 № 580-УШ. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40-41. Ст. 379.

9. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні органи» у широкому та вузькому розумінні. Радянське право. 1985. № 7. С. 51-54.

10. References

11. Bandurka O. (2011) Reforma systemy orghaniv vykonavchoji vlady Ukrajiny [Reform of the system of organs of vikonavchos vlady of Ukraine]. Bulletin of the National Academy of the Prosecutor's Office of Ukraine. № 1. P.12-17.

12. Bezpalova O.I. (2014) Administratyvno-pravovyj mekhanizm realizaciji pravookhoronnoji funkciji derzhavy [Administrative and legal mechanism for the implementation of the right-protective functions of the state]. Kh.: NikaNova. 544 p. (in Ukrainian)

13. Gutsenko K.F. (1999) Pravookhranyteljnye orghany [Law enforcement agencies: textbook. for stud. legal universities and f-comrade]. M.: Zertsalo, 1999. 416 p. (in Russian)

14. Konstytutsiya Ukrayiny. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, 1996. № 30.

15. Kontseptsiya reformuvannya kryminaTnoyi yustytsiyi Ukrayiny: Zatv. Ukazom Prezydenta Ukrayiny vid 8 kvitnya 2008 r. № 311/2008. Ofitsiynyy visnyk Ukrayiny. 2008. № 27. St. 838.

16. Melnik M. I. (2002) Pravookhoronni orhany ta pravookhoronna diyal'nist' [Law enforcement agencies and law enforcement activities]. K.: Atika, 576 p.

17. Pravookhoronna funktsiya derzhavy: teoretyko-metodolohichni ta istoryko-pravovi problemy [Law protection function of the state: theoretical, methodological and historical and legal problems: abstracts add.] Intern. sci.-pract. conf. Kharkiv, 2016. S. 312-315.

18. Pro zatverdzhennya Polozhennya pro Natsional'nu politsiyu: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrayiny vid 28 zhovtnya 2015 r. № 877. Ofitsiynyy visnyk Ukrayiny. 2015. № 89. St. 2971.

19. Pro Natsional'nu politsiyu: zakon vid 02.07.2020 № 580-VIII. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Tevlin R. (1985) Pro ponyattya «pravookhoronni orhany» u shyrokomu ta vuz'komu rozuminn [About the concept of «rightchorony organs» in a wide and narrow mind]. Radianska righ. №. 7. S. 51-54.

Размещено на Allbest.ru