Інституціональна складова державного управління соціальною безпекою в Україні
Інституціоналізація як шлях регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. Значення даного процесу в сфері державного управління безпекою, його оптимізація.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.02.2023 |
| Размер файла | 26,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Державний університет телекомунікацій
Інституціональна складова державного управління соціальною безпекою в Україні
Петькун Світлана Михайлівна,
кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри публічного управління та адміністрування
м. Київ
Анотація
У сучасному світі спостерігаються кризові явища в усіх структурних моделях влади й політичних системах країн, тривають дискусії щодо ефективності політичних, в тому числі державних інститутів, взаємовідносин суспільства та органів влади між собою, побудови соціально орієнтованої держави, створення ефективної соціальної безпеки громадян.
Тому важливим, організаційним завданням у розвитку соціальної безпеки держави, суспільства і громадянина є ефективне проведення інституціональних реформ в соціальній сфері, що особливо актуальне в процесі запровадження цифрових технологій в Україні.
Інституціоналізація - це саме той шлях регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності, який регулюється соціальними нормами, правилами, здатними діяти у напрямку задоволення певної суспільної потреби.
Недостатній рівень самостійності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень щодо розбудови соціальної інфраструктури, низький рівень функціонування системи соціального партнерства, недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян, відсутність прозорого механізму розмежування повноважень між державними та органами місцевого самоврядування, неврегульованість проблеми організації єдиної національної системи соціального, медичного та пенсійного страхування населення призвело до інституційної пастки, де соціальна система стає на шлях неефективного розвитку, або інволюції.
Розв'язання парадоксів та протиріч інституалізації державного управління щодо розвитку соціальної безпеки в Україні має всебічне запровадження цифрових трансформацій в державі, і повинна бути спрямована на сприяння цифровій інклюзії та забезпечення того, щоб усі люди, зокрема вразливі групи, мали доступ до нових технологій для поліпшення свого добробуту.
Ключові слова: соціальна безпека, інституціональний розвиток, інституційна пастка, цифровізація.
Abstract
Petkun Svitlana Mykhaylivna Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Public Management and Administration, State University of Telecommunications, Kyiv,
Institutional component of the state administration of social security in Ukraine
In the modern world, crisis phenomena are observed in all structural models of power and political systems of countries, there are ongoing discussions about the effectiveness of political institutions, including state institutions, the relationship between society and government bodies, the construction of a socially oriented state, and the creation of effective social security for citizens.
Therefore, an important organizational task in the development of social security of the state, society and citizens is the effective implementation of institutional reforms in the social sphere, which is especially relevant in the process of introducing digital technologies in Ukraine.
Institutionalization is precisely that way of regulating human activity, ensuring organization, orderliness, normativity of society's life and increasing its efficiency, which is regulated by social norms and rules capable of acting in the direction of satisfying a certain social need.
Insufficient level of independence of local executive bodies and of local selfgovernment bodies in making decisions regarding the development of social infrastructure, the low level of functioning of the social partnership system, the imperfection of the mechanisms of state support for the entrepreneurial initiative of citizens, the absence of a transparent mechanism for the separation of powers between state and local self-government bodies, the unresolved issue of the organization of a unified national system of social, medical and pension insurance population has led to an institutional trap, where the social system is on the path of inefficient development, or involution.
Solving the paradoxes and contradictions of the institutionalization of public administration regarding the development of social security in Ukraine should comprehensively introduce digital transformations in the state, and be aimed at promoting digital inclusion and ensuring that all people, in particular vulnerable groups, have access to new technologies to improve their well-being
Keywords: social security, institutional development, institutional trap, digitalization.
Основна частина
Постановка проблеми. Україна знаходиться в процесі глибоких політичних і соціально-економічних перетворень. І до сьогодні спостерігаємо незавершеність інституціональних реформ, незахищеність прав власності, неефективність і корумпованість сформованої системи державного управління та існування тіньових відносин, а також недостатньо розвинену систему соціальної безпеки держави, суспільства, людини, яка визначається слабкою правовою захищеністю, значною соціальною та майновою нерівністю, високим рівнем бідності населення тощо.
При всіх складнощах сучасного етапу розвитку та війни з росією, країна намагається реалізувати проголошену у Конституції України побудову соціальної держави, де пріоритетом є захист соціальних інтересів людини і суспільства та високий рівень соціальної безпеки.
Соціальна безпека держави визначає стан захищеності від зовнішніх та внутрішніх загроз соціальних інтересів громадянина і суспільства, забезпечує створення умов для людського та соціального розвитку, несе відповідальність за гармонізацію соціальної, економічної, екологічної складових сталого розвитку, формує соціальні перспективи майбутнім поколінням держави [1, с. 12].
Влада в свої основі є вертикальною. До останнього часу вважалося, що сильна вертикаль - це успішна влада. Сьогодні ієрархічність влади трансформується в горизонтальні, мережеві структури, де відбувається наближення влади до потреб громадян і де громадяни мають можливість впливати на формування, реалізацію та контроль публічної політики.
Впровадження нових моделей та підходів до інституціональних реформ на базі «цифрових» технологій з запровадженням філософії цінностей партнерства та прозорості між інститутами влади та громадянами, оперативність надання адміністративних та соціальних послуг, досягнення соціальної справедливості, забезпечення стійкого сталого розвитку суспільства стає провідною метою інституціоналізації державного управління соціальною безпекою.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У багатьох працях вітчизняних вчених досліджується питання методологічних підходів до визначення поняття «соціальна безпека», здійснено аналіз проблеми соціальної безпеки людини в поєднанні з категоріями соціальної безпеки держави та суспільства, шляхи досягнення результативності й ефективності соціального захисту. Серед вітчизняних науковців, які розкрили та узагальнили різноманітні аспекти з цієї проблематики, варто відзначити І. Гнибіденка, В. Гошовську, О. Давидюк, Л.Ільчук, М. Кравченко, Є. Крихтіна, О. Новікову, Т. Русанова, В. Паламарчука, С. Пирожкова.
Теоретико-методологічні основи управління соціальним розвитком, інституціоналізація державного управління висвітлені у працях таких дослідників як В. Бакуменко, Є. Бородін, Л. Гонюкова, В. Голубь, А. Дегтяр, В. Козаков, Н. Липовська, В. Мамонова, С. Москаленко, О. Петроє, І. Розпутенко, С. Серьогін, В. Скуратівський, В. Трощинський та інших.
Проте, незважаючи на вагомий доробок названих науковців, проблема дослідження інституціональних засад державного управління в сфері соціальної безпеки, особливо в умовах цифровізації, потребує подальшого дослідження.
Мета статті - проаналізувати особливості розвитку інституціональної складової системи державного управління соціальною безпекою на основі впровадження цифрових технологій.
Виклад основного матеріалу. Існує багато визначень поняття «інституціоналізація». Наведемо деякі. Так, Б. Маліновскі вважає, що: «Інституціоналізація - це процес «культурних реакцій» на певні людські потреби, збільшення різних причинно-культурних способів задоволення потреб або простіше - розвиток культури» [2, с. 150]. В. Мюгльман вживає цей термін для позначення процесу «застигання» (затвердіння) плинного соціального життя. Для Е.Гідденса «…інституціоналізація є процесом продукування певних норм поведінки на підставі відповідних компонентів свідомості та окремих дій. Система ж цих інституціоналізованих форм поведінки є суспільством» [3, с. 130].
Загальним для всіх названих підходів у визначенні поняття «інституціоналізації» є те, що вона трактується як процес упорядкування, закріплення, утворення певних усталених компонентів свідомості або дій.
Сутність інституціональної концепції полягає в тому, що в ній економічні процеси пояснюються не тільки економічними, але і соціально - політичними, правовими, етичними умовами життя, а також звичаями, традиціями і звичками, що існують як в житті окремої людини, так і суспільства в цілому. Зазначене, на нашу думку, є вкрай важливим з точки зору розуміння причин того, що в одних країнах певні соціально-економічні моделі та механізми ефективно працюють і забезпечують високі результати, а в інших - гальмуються і не спрацьовують.
Отже, можна визначити інституціоналізацію як шлях регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності, яке регулюється соціальними нормами, правилами, здатними діяти у напрямку задоволення певної суспільної потреби. Основним джерелом інституційних змін у соціальній сфері є світоглядні зміни у свідомості людей.
Доцільно звернути увагу на те, що традиційний інституціоналізм використовував поняття «інституції» в значенні майже тотожному поняттям політичні установи чи організації, а неоінституціоналізм відмовився від такого підходу, зосередившись на правилах.
Якщо під інституціоналізацією органу влади й державного управління розуміти процес утворення відповідних норм, правил, повноважень, регламентів, стандартів і процедур, які задають контекст існування, діяльності та взаємодії, то сутність цих правил ефективно пов'язує діяльність і державних органів, і учасників громадянського суспільства, і суб'єктів господарювання, наближаючи інституціональну реальність до очікувань громадян та суспільства. Як слушно зауважено О.Іляш: «Зробити інституційну революцію, змінити формальні соціальні норми можна швидко. А неформальні норми, традиції змінюються набагато повільніше, у зв'язку з чим з'являється могутній розрив між новими формальними інститутами і старими неформальними. У чому природа цього розриву в нашому випадку? Інститути працюють ефективно тоді, коли вони обслуговують базові соціальні стосунки. Тому вони можуть бути ефективні як в демократіях, так і в автократії, оскільки обумовлені тим, що у демократіях базові соціальні стосунки - горизонтальні, у не демократіях - вертикальні» [7, с. 29].
Упродовж усіх років незалежності України такі фактори як політична нестабільність, слабкість влади, низький соціальний захист громадянина, - все те, що формує соціальну безпеку країни, свідчать про інституціональну кризу в Україні. Тобто, спостерігається:
> незавершеність інституціональних реформ;
> перерозподіл власності, який не відповідає інтересам українського суспільства;
> неспроможність бюрократичних інституцій вирішувати соціальні проблеми;
> неефективність і корумпованість сформованої системи державного управління;
> незбалансованість економічної та соціальної безпеки;
> відсутність пріоритетності соціальної сфери серед інших сфер національної безпеки;
> поглиблення соціальних ризиків, загроз та небезпек на фоні низького рівня економічного розвитку країни, зростання рівня недовіри в суспільстві, низького рівня толерантності та соціальної відповідальності, низької правової грамотності населення;
> недостатня соціальна спрямованість державної політики, переважання особистих, корпоративних, регіональних інтересів над національними [1, с. 35].
> державні органи готують окремі, дискретні нормативно - правові акти замість того, щоб розробляти цілісну, прозору і зрозумілу суспільству та бізнесу державну соціальну політику, яка сприятиме підвищенню соціальної безпеки.
У цьому контексті варто визнати, що в Україні в силу особливостей історичного розвитку та сучасної суспільно-практичної дійсності, довго панувала думка, що суспільство та всі процеси, що відбуваються в ньому, виступають в ролі об'єктів управління. Метою власне самого управління уявляється їхнє впорядкування у процесі вироблення й досягнення мети. При цьому передбачається, що ця мета визначається якимось суб'єктом, в нашому випадку державою (або державними інституціями), яка знає, яким повинне бути суспільство і може впливати на нього. Таким чином, суб'єкт управлінського впливу представляється таким, що височіє над суспільством і покликаний вирішувати його долю.
Можна зробити висновок, що в цілому зазначене свідчить, що ще не подолано відчуження людини від держави, що у свою чергу впливає на оцінку інституціональної спроможності органів управління й відповідно на рівень довіри до них.
Отже, процес інституціоналізації має певні недоліки, а то й загрози щодо ефективності державного управління в сфері соціальної безпеки на особистісному та суспільному рівнях, зокрема:
> низький рівень соціальної відповідальності держави, бізнесу, громадян;
> відсутність прозорого механізму розмежування повноважень між державними та регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування;
> недостатній рівень самостійності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень щодо розбудови соціальної інфраструктури;
> недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища, низький рівень економічної активності населення;
> неврегульованість проблеми організації єдиної національної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, особливо медичного та пенсійного страхування населення [6].
Все це призвело до інституційної пастки, де соціальна система стала на шлях неефективного розвитку, або інволюції, де превалюють переваги «політичної доцільності» над формальними процедурами. Корупція, клієнтелізм стає своєрідним операційним кодом особистих мотивів «гравців» (які вважають, що дотримання неформальних норм є більш вигідним, ніж формальних), відсутності жорстких санкцій за порушення формальних правил, підтримкою неформальних правил іншими гравцями. Тобто, неформальні угоди заблокували вибір на користь інституціонального компромісу, або варіанту «гри за правилами», тому що формальні процедури ухвалення рішень були принесені в жертву «політичній доцільності».
Байдужість представників влади до соціальних потреб населення, відсутність збалансованих інтересів між владою та суспільством, низький рівень правової свідомості та законності, недостатній фаховий рівень керівників державних органів системи національної безпеки, структурна та функціональна незбалансованість політичної системи, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці [1, с. 39-40] позначаються на тому, що рішення ухвалюються «в надрах» органів влади та доводяться до виконання доволі часто без громадського обговорення та належного обґрунтування. Органи центральної влади повною мірою не задіяні у розробці цілісної, прозорої і зрозумілої суспільству соціальної політики. Все це призводить до того, що соціальна безпека як соціальний ідеал стабільного суспільства, його життєво важливі соціальні інтереси та цінності, соціальні норми, як сукупність умов стабільного розвитку, стають примарними.
Визначаючи важливу роль інституціоналізації в розвитку соціальної безпеки, варто окреслити роль інституціональних чинників модернізації публічної влади, і відповідно державного управління України, до яких можна віднести:
> процес становлення та прийняття суспільством нових соціальних правил (законів, нормативних структур, традицій тощо);
> створення організаційних структур, відповідальних за артикуляцію і порядок дотримання існуючих правил і складових соціальної інфраструктури інституціоналізованої поведінки;
> формування ставлення суб'єктів до соціальних правил і організаційних структур, що відображає згоду людей з певним інституційним порядком;
> залучення потенціалу громадської самоорганізації та інститутів громадянського суспільства до забезпечення соціальної безпеки;
> подолання протиріч у відносинах між центром та регіонами;
> формування конструктивного соціального партнерства між громадянським суспільством, органами місцевого самоврядування та органами місцевої влади;
> зростання спроможності територіальних громад;
> усвідомлення «мультицентристської» сутності природи регіонального управління, врахування принципів вертикальної та горизонтальної координації управлінських заходів щодо стимулювання регіонального розвитку [4, с. 5];
> поступову відмову від політики «єдиного центру» перерозподілу ресурсів, «вирівнювання» та прагнення досягти мінімізації соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку до політики врахування інтересів суб'єктів на регіональному рівні, створення рівних можливостей та сприятливих інституційних передумов для комплексного розвитку регіонів України, підвищення їх конкурентоспроможності шляхом координації секторального, територіально-просторового та управлінського підходу [5, с. 3-4].
У цьому розумінні можна зробити висновок, що процес оцінювання ефективності будь-якого органу влади й управління з точки зору формування та забезпечення соціальної безпеки, в першу чергу має приділити особливу увагу:
> наскільки діяльність органу влади в межах компетенції забезпечує соціальну безпеку суспільства та громадянина;
> наскільки управлінські рішення забезпечують розвиток і підвищення ефективності галузі/території, яка закріплена за органом влади;
> наскільки злагоджено й ефективно працює сам орган влади в інтересах громадян та суспільства загалом;
> наскільки орган влади спроможний до інституціональних змін та розвитку.
На нашу думку, розв'язання парадоксів та протиріч інституціоналізації державного управління щодо розвитку соціальної безпеки в Україні може вирішити всебічне запровадження цифрової трансформації держави.
Зокрема, цифрова трансформація переважно стосується трансформації управління та культурних змін на підтримку загального бачення й стратегії національного розвитку країни та досягнення цілей сталого розвитку [8].
Цифрова трансформація вимагає цілісного підходу, який інституціоналізується на всіх рівнях управління та суспільства. Це може бути реалізовано за допомогою плану, який передбачає формулювання спільного бачення трансформації влади й того, як цифрові технології буде використано для досягнення суспільних цілей та дотримання прав людини. Одним із важливих результатів цифрової трансформації є цифровізація публічних послуг, яка на державному рівні допомагає задовольняти очікування та потреби громадян у режимі реального часу і сприяє підвищенню якості та сталості наданих послуг. Підвищенню рівня соціальної безпеки громадян сприяє проєкт цифровізації надання державних послуг онлайн - «Дія». Нині додатком і порталом користується майже половина населення України - понад 17 млн громадян. На порталі доступно вже 72 послуги, а у застосунку - 9 послуг та 15 цифрових документів [9].
Цифрова трансформація влади повинна бути спрямована на сприяння цифровій інклюзії та забезпечення того, щоб усі люди, особливо соціально вразливі групи, мали доступ до нових технологій для поліпшення свого добробуту. Нині актуальною є доступність електронних послуг та адаптація сучасних цифрових технологій до потреб різних верств населення, зокрема адаптація цифрових послуг до потреб людей, які не мають доступу до інтернету чи технологій, для маломобільних осіб, для тих, що живуть за межею бідності, також це стосується людей, яким потрібно досягти доступності цифрових послуг на рівні користування та на рівні навичок. Такий підхід ставить людину в центр політики і сприяє реалізації її інтересів та забезпечення потреб.
Реалізація цифрової трансформації у найкоротші терміни дійсно може призвести до системної цифрової революції в Україні, яка дасть додатковий поштовх розвитку цифрової економіки, цифрових інновацій, електронного урядування та електронної демократії, розвитку інформаційного суспільства, розвитку цифрових навичок та цифрових прав громадян, що сприятиме створенню безбар'єрного цифрового середовища, підвищенню рівня добробуту суспільства та забезпечення соціальної безпеки громадян.
Висновки. Проведені наукові розвідки дали можливість дійти висновку, що успішне та ефективне державне управління в забезпеченні соціальної безпеки суспільства та громадянина має відбуватися на тлі всебічного запровадження цифрових технологій, а інституціональний розвиток країни все більше залежить від започаткування нового, якісно відмінного діалогу між державою та суспільством в умовах сучасних викликів. Тому перспективами подальших досліджень має стати аналіз та розробка «дорожньої карти» впровадження цифрових технологій для забезпечення соціальної безпеки держави, суспільства та громадянина, подальшого зростання рівня добробуту та захищеності населення в Україні.
Література
інституціоналізація безпека державний управління
1. Стан та перспективи соціальної безпеки в Україні: експертні оцінки: монографія / О. Новікова, О. Сидорчук, О. Панькова та ін. / Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ; НАН України; Інститут економіки промисловості. - К.; Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. - 184 с.
2. Bronislav Malinovski. A Scientific Theory of Culture. Chapell Hill: The University of North Carolina Press, 944, p. 150. URL https://monoskop.org/images/f/f5/Malinowski_ Bronislaw_ A_Scientific_Theory_of_Culture_and_Other_Essays_1961. (дата звернення: 12.07.22).
3. Гидденс Э. Социология. Социологические исследования. 1994. №2. С. 129-139.
4. Головаха Е., Панина Н. Постсоветская деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе. Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. №4. С. 5-23.
5. Варналій З., Білик Р. Інституційні засадитаорганізаційні механізми політики регіонального розвитку: завдання реформ європейського зразка. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2014, Вип. 3 (107). - С. 3-4.
6. Іляш О.І. Трансформаційні системи соціальної безпеки України: регіональний вимір: монографія. Л.: ПАІС, 2012. 592 с.
7.Іляш О.І. Інституціональні ризики соціальної безпеки. Соціально-економічні URL:///C:/Users/MAC/Desktop/. pdf (дата звернення: 11.09.22).
8. Цифрова адженда України - 2020: URL: https://ucci.org.ua/uploads/files/
58e78ee3c3922.pdfС.29 (дата звернення: 1.11.22).
9. Державні послуги онлайн [Онлайн], - Режим доступу: https://diia.gov.ua
References
1. State and prospects of social security in Ukraine: expert assessments: monograph / O. Novikova, O. Sydorchuk, O. Pankova, etc. / Lviv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Sciences; NAS of Ukraine; Institute of Industrial Economics. - K.; Lviv: LRIDU NADU, 2018. - 184 p.
2. Bronislav Malinovskiy. (1961) Nauchnaya teoriya kul'tury. Chapell-Khill: Izdatel'stvo Universiteta Severnoy Karoliny, 944, s. 150. https://monoskop.org/images/fZf5/Malinowski_ Bronislaw_A_Scientific_Theory_of_Culture_and_Other_Essays. (data zvernennya: 12.07..22).
3. Giddens E. (1994) Sotsiologiya. Sotsiologicheskiye issledovaniya. №2. S.129-139.
4. Golovakha Ye., Panina N. (2001). Postsovetskaya deinstitutsionalizatsiya i stanovleniye novykh sotsial'nykh institutov v ukrainskom obshchestve. Sotsiologiya: teoriya, metody, marketing. №4. S.5-23.
5. Varnaliy Z., Bilyk R. (2014) Instytutsiyni zasady ta orhanizatsiyni mekhanizmy polityky rehional'noho rozvytku: zavdannya reform yevropeys'koho zrazka. Sotsial'no-ekonomichni.problemy suchasnoho periodu Ukrayiny. Vyp. 3 (107).-S.3-4.
6. Ilyash O.I. (2012) Transformatsiyni systemy sotsial'noyi bezpeky Ukrayiny: rehional'nyy vymir: monohrafiya. L.: PAIS, 592 s.
7. Ilyash O.I. Instytutsirnal'ni ryzyky sotsial'noyi bezpeky. Sotsial'no-ekonomichni URL:///C:/Users/MAC/Desktop/. pdf. (data zvernennya: 11.09.22).
8. Tsyfrova adzhenda Ukrayiny - 2020: https://ucci.org.ua/uploads/files/58e78ee3c3922.pdf S.29. (data zvernennya: 1.11.22).
9. Government services online [Online], - Access mode: https://diia.gov.ua
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття державного управління, його значення та основні системи. Цілі, функції державного управління, його форми і методи. Дослідження типології розвитку держави. Сучасні підходи до розуміння теоретико-методологічних засад державного управління.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 23.06.2019Поняття кризи державного управління та його складові. Причини виникнення криз державного управління у соціально-економічних системах, аналіз процесу їх розвитку. Антикризове державне управління в Україні. Моніторинг розвитку системи державного управління.
контрольная работа [48,3 K], добавлен 20.05.2015Сутність, зміст та специфіка державного управління, його співвідношення з сучасною державною владою в Україні. Характеристика функціональної та організаційної структури державного управління, її аналіз та оцінювання, методи та шляхи вдосконалення.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 19.08.2010Загальне визначення ефективності державного управління: поняття, види та критерії. Системний підхід як методологія державного управління та методи його впровадження. Вимоги до управлінських рішень: наукова обґрунтованість, своєчасність та інформативність.
реферат [48,3 K], добавлен 20.03.2012Характеристика державного управління як виду соціального управління. Аналіз функцій та принципів державного управління. Функції та організація санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.
контрольная работа [29,7 K], добавлен 04.01.2008Державна служба України як чинник гуманізації державного управління. Розробка і реалізація державних програм у гуманітарній сфері. Проблеми гуманізації управління на ринку праці. Удосконалення державного управління України в гуманітарно-культурній сфері.
курсовая работа [399,2 K], добавлен 10.04.2016Конституційні засади органів безпеки України: їхні повноваження та обов'язки. Основні завдання, обов’язки та функції Ради Національної безпеки і оборони України. Проблеми та перспективи розвитку системи органів державного управління безпекою України.
курсовая работа [53,3 K], добавлен 08.09.2012Поняття і завдання управління у сфері житлово-комунального господарства, організаційно-правове забезпечення його державного управління. Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері житлово-комунального господарства, форми та методи управління.
курсовая работа [61,0 K], добавлен 04.12.2010Поняття державного управління, його принципи та функції, форми та методи. Державне управління як система і як процес. Державне управління в сучасній Росії. Державне управління в соціальній сфері, його соціальна ефективність. Державна соціальна політика.
курсовая работа [78,8 K], добавлен 13.05.2011Вищі органи державного управління економікою в Україні. Основні функції державного управління економікою. Національні особливості державного регулювання економічними процесами. Основні форми державного управління економікою.
курсовая работа [28,4 K], добавлен 18.03.2007
