Зарубіжний досвід запобігання домашньому насильству (у межах держав Європейського Союзу)

Артеменко Олена Вікторівна - кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та фінансового права

Summary

Домашнє насильство визнано одним із найактуальніших викликів порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина. Ситуація, яку породжує це явище, зачіпає приватні й суспільні інтереси, зокрема право людини на безпечне середовище та гармонійний розвиток, нерідко набуваючи ознак суспільно небезпечного діяння із заподіянням істотної шкоди правоохоронним інтересам держави, особи й суспільства.

Характерною ознакою сучасного поступу вітчизняної юриспруденції у сфері забезпечення законних прав і свобод людини та громадянина є посилення боротьби з домашнім насильством. При цьому, основна увага приділяється нормативно-правовому забезпеченню охорони особи від домашнього насильства як на рівні законодавства, так і шляхом затвердження та впровадження підзаконних нормативно- правових актів.

Пандемія COVID-19 спричинила уповільнення темпів людського розвитку у всьому світі, не тільки завдавши економічних збитків, але й ще більше загостривши соціальні проблеми. Введений у багатьох країнах режим соціальної ізоляції лише посилив іншу, вже раніше існуючу «пандемію» - домашнє насильство.

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою вивчення сучасних тенденцій розв'язання проблематики домашнього насильства та з'ясування шляхів, динаміки й механізмів спільних зусиль міжнародного товариства в розробленні дієвих заходів профілактики, запобігання й протидії зазначеному явищу.

Метою дослідження виступає комплексний аналіз зарубіжного досвіду запобігання домашньому насильству.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі питання, що стосуються зарубіжного досвіду запобігання домашньому насильству, постали доробком цілої плеяди науковців, серед яких варто виділити праці: А. Васильєва, А. Галай, В. Глушкова, В. Голіна, В. Грищука, О. Дудорова, М. Хавронюка, М. Бандурки, А. Благи, Л. Головко, М. Качинської, К. Левченка, В. В. Муранова, С. Проневича та інших.

Виклад основного матеріалу

Для початку варто зауважити, що останніми роками спостерігаються негативні тенденції щодо збільшення кількості кримінальних правопорушень у вигляді домашнього насильства не лише в Україні, але й в усьому світі. Застосування насильства щодо жінок, дітей та інших членів сім'ї є порушенням основних прав людини. Незважаючи на посилення уваги до проблематики домашнього насильства в усьому світі та багато позитивних зрушень у політиці та практиці, кампаніях і заходах щодо боротьби з цим негативним явищем, проблема домашнього насильства в різних його формах усе ще посідає одне з найважливіших місць у системі проблем загальнодержавного рівня будь-якої країни.

Відтак, доцільним вбачається аналіз успішного досвіду зарубіжних країн щодо протидії домашньому насильству та впровадження його в сиситему вітчизняного законодавства [1].

Основою національного законодавства України у сфері попередження та протидії насильству в сім'ї виступають міжнародні стандарти подолання домашнього насильства. До основних стандартів ООН належать: Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р; Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок, затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 2263 від 7 листопада 1967 р.; Конвенція про ліквідацію всіх формдискримінації стосовно жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р. та ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 грудня 1980 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р. № 1543- ХІІ «Про правонаступництво України»); Загальні рекомендації № 12, 14 та 19 Комітету ООН з ліквідації дискримінації стосовно жінок; Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок № 48-104 від 20 грудня 1993 р.; Пекінська Декларація та Платформа дій, ухвалена на Четвертій міжнародній конференції ООН зі становища жінок 15 вересня 1995 р.; Модельний закон «Про запобігання домашньому насильству», схвалений 2 лютого 1996 р. Комісією ООН з прав людини; Резолюція A/HRC/7/L.22/REV про викорінення насильства щодо жінок від 27 березня 2008 року [2].

У багатьох європейських країнах ця проблема активно обговорюється і досліджується. Наша країна теж не залишається осторонь цього процесу [3]. На початку ХХІ сторіччя Україна стала однією з перших країн Східної Європи, яка визнала домашнє насильство важливою суспільною проблемою, позбавивши кривдників можливості ховатись за ширмою невтручання у приватне життя [4].

У 2011 р. у Стамбулі було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція), яка є одним із найбільш прогресивних міжнародних інструментів протидії проявам домашнього насильства [5]. З метою реалізації положень Стамбульської конвенції Верховною Радою України було прийнято два важливих Закони: від 6 грудня 2017 р. «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 785-Vm [6] та від 7 грудня 2017 р. «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-Vm (далі - Закон від 7 грудня 2017 р.) [7].

Цими законодавчими актами Україна підтвердила свою небайдужість до проблем домашнього насильства, хоча варто зауважити, що наша держава лише підписала Стамбульську конвенцію, проте її не ратифікувала.

У зв'язку із тим, що Україна цілеспрямовано крокує до членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), актуальним та необхідним постає використання позитивного зарубіжного досвіду. Відтак, розглянемо досвід держав-членів ЄС, зокрема Франції, Польщі, Австрії та ФРН, тобто тих держав, якими, власне, і було ратифіковано Стамбульську конвенцію.

Досвід Франції у площині кримінально- правової протидії домашньому насильству характеризується високим ступеним відповідальності за будь-які прояви домашнього насильства. Закон від 4 квітня 2006 р. вводить до Кримінального кодексу цієї країни норму, відповідно до якої обтяжувальною обставиною для всіх злочинів є здійснення їх щодо подружжя і партнера. Секцією 3 глави 2 титулу 3 книги 1 Кримінального кодексу Франції визначено перелік обтяжуючих обставин щодо всіх злочинів. У ньому обтяжувальною обставиною зазначено і вчинення злочинів щодо подружжя чи партнера. Це положення поширюється також на партнерів, які живуть із постраж- далою особою за угодою громадянської солідарності, на колишнє подружжя, на партнерів, які живуть разом, за умови, що правопорушення вчинене тоді, коли пара перебувала разом або після розлучення, та вчинене саме внаслідок стосунків між кривдником і постраждалою особою [2].

О. Старчук відзначає, що у Франції протидія домашньому насильству розпочалася у рамках Національної державної програми щодо боротьби з насильством жінок і з подружнім насильством у зв'язку з прийняттям Закону Франції «Про посилення попередження і покарання за насильство в сім'ї або у відношенні неповнолітніх» [8]. Особливістю цього Закону постало те, що судді отримали можливість видавати спеціальні постанови, спрямовані на забезпечення безпеки жертвам сімейного насильства та надавали змогу жінці, яка стала жертвою насильства у сім'ї, змінити місце проживання або змусити чоловіка покинути спільне місце проживання [9].

Відповідними кваліфікованими складами злочинів, де обтяжувальною обставиною є вчинення злочину щодо подружжя і партнера, згідно з КК Франції є: тортури чи варварство (ст. 222-3); заподіяння смерті без попереднього наміру (ст. 2228); насильство, що спричинило каліцтво або постійну інвалідність (ст. 222-10); насильство, що призвело до втрати працездатності більше ніж вісім днів (ст. 222-12); насильство, що призвело до втрати працездатності менше ніж вісім днів (ст. 22213), вбивство (ст. 221-4), зґвалтування (ст. 222-24), інше сексуальне посягання (ст. 222-28). Крім цього, ст. 222-31-1 та 222-312 передбачають відповідальність за такий вид сексуального насильства в сім'ї, як ін- цест, вчинений стосовно неповнолітніх. Вчинення цього злочину тягне за собою позбавлення батьківських прав. Відповідно до ст. 222-18-3 КК Франції карається погроза будь-яким способом вчинити злочин проти подружжя, співмешканця, партнера, який живе з кривдником згідно з угодою громадянської солідарності. Крім цього, як до, так і після ув'язнення можливим є виселення кривдника з дому. До розгляду справи законодавство уможливлює припинення співжиття кривдника та потерпілого і заборону будь-яких контактів між ними (ст. 138-9 Кримінального процесуального кодексу) [10].

Одним із можливих позитивних аспектів впровадження досвіду Франції в законодавство України є злагоджена взаємодія їхніх підрозділів поліції з «гарячою мобільною лінією», що дає змогу оперативно прибувати на місце вчинення насильства. Підрозділи поліції повинні негайно забезпечити особі захист від того члена сім'ї, який вчинив насильство. Суд може призначати такий захід протидії насильству у сім'ї, як використання електронних ОРБ- браслетів. За допомогою цих браслетів поліція отримує сигнал про те, що особа, яка вчинила насильство в сім'ї, наближається до потерпілої, і, відповідно, може оперативно зреагувати на це.

Наступний проаналізований досвід є досвід сусідньої держави, а саме Польщі. Домашнє насильство, згідно з польським законодавством, є кримінальним правопорушенням, яке карається у відповідності до ст. 207 КК Польщі, розміщеній у розділі ХХУІ «Злочини проти сім'ї і опікунства». Зокрема, той, хто завдає фізичної чи психологічної шкоди найближчій особі або іншій особі, яка постійно чи тимчасово перебуває у залежності від винної особи, підлягає покаранню у виді позбавлення волі на строк від 3 місяців до 5 років. Якщо винний діяв із особливою жорстокістю, то строк покарання у виді позбавлення волі становить від 1 до 10 років. Якщо постраждала особа намагається вчинити самогубство внаслідок дій винуватця, то строк покарання у виді позбавлення волі становить вже від 2 до 12 років [11].

Незважаючи на наявність у КК Польщі окремої норми, яка передбачає відповідальність за домашнє насильство, з метою подолання проблеми насильства в сім'ї додатково був ухвалений і спеціальний Закон «Про протидію злочинам у сім'ї», який запровадив такий запобіжний захід, як виселення особи, яка вчинила домашнє насильство, зі спільного із жертвою житла, якщо є вагомі причини вважати, що кривдник може знову вчинити насильницький злочин щодо потерпілої особи. Власне, на основі цього Закону було запроваджено процедуру «Синіх Хартій», значення якої полягає в тому, що у разі фіксації факту домашнього насильства працівник поліції уповноважений до застосування відповідних заходів [12].

Окрім того, у межах процедури «Сині Хартії» було введено карту «Б», яку жертва домашнього насильства заповнює в спокійній обстановці після вжиття поліцією необхідних заходів проти агресора, оскільки після акту домашнього насильства, власне, сама жертва не завжди може адекватно оцінити ситуацію й чітко відповісти на запитання поліції та надати всю необхідну інформацію, щоб допомогти правоохоронним органам розробити правильну стратегію надання належної допомоги у межах конкретної родини [13]. Ця процедура є досить дієвим заходом боротьби з домашнім насильством. Зокрема, це пов'язано з тим, що жоден випадок насильства, вчинений агресором, не ігнорується, а супроводжується активним реагуванням поліції, яка здійснює оперативні заходи, що спрямовані на припинення насильства в родині. домашній насильство міжнародний

Таким чином, підсумовуючи, зазначимо, що з польського досвіду варто використати впровадження спеціальних інформаційних карток-пам'яток (на кшталт формуляра «Блакитна Карта - В»), у яких міститиметься інформація про права жертви насильства в сім'ї та можливості її звернення до компетентних органів, з обов'язковим зазначенням контактних телефонів, за якими вона може звернутися по допомогу. Такі інформаційні картки- пам'ятки повинні завжди вручатися жертвам насильства в сім'ї з метою формування в них переконання в тому, що насильству не лише можна, а й необхідно протистояти.

Наступний проаналізований нами досвід - досвід у досліджуваній сфері Австрії, власне парламентом якої у 1996 році було прийнято Акт «Про захист від насильства в сім'ї». Цей нормативно-правовий документ надає право потерпілому на захист від кривдника у його/її життєвому середовищі і в соціальному оточенні, надаючи поліції повноваження виселяти правопорушників й накладати заборонні ордери. Разом з тим, в Австрії були засновані так звані «центри втручання», які забезпечують безкоштовними консультаціями, надають допомогу та підтримку потерпілим від насильства у сім'ї. Якщо правопорушник погрожує або завдає шкоди особі, яка проживає в тому ж приміщенні, поліція має право виселити правопорушника зі спільного житла та заборонити йому повертатися, незважючи на те, що він може бути власником будинку чи квартири. Правопорушник повинен віддати ключі від приміщення поліцейському. Якщо він виявляє намір забрати свої речі, то зобов'язаний попередити постражда- лу особу про свій прихід. Протягом цього часу суд повинен ухвалити рішення, водночас, користуючись правом накладення тимчасової судової заборони, яка чинна впродовж 3 місяців. У випадку ж, коли потерпіла особа подала на розлучення, - заборона може бути продовжена до, власне, самого факту розлучення. Попри те, що кривдник отримує заборону заходити до свого помешкання, йому можуть заборонити навіть з'являтися поблизу будинку та в інших визначених місцях, де він може зустрітися з постраждалою особою. Власне, ця ж особа може подати заяву на присудження штрафу, якщо кривдник порушує письмову вимогу суду [14]. Зокрема, порушення заборонного ордера є адміністративно караним діянням, а відмова звільнити приміщення може тягти за собою кримінальну відповідальність. Цікавим є те, що в Австрії передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу саме до потерпілої особи, яка дозволила кривднику повернутися до житла [15].

Таким чином, позитивним досвідом Австрії для України будемо вважати захист жертви домашнього насильства за допомогою позбавлення права власності кривдника, зокрема, в частині запровадження адміністративої відповідальності для потерпілої особи, яка дозволила кривднику повернутися до житла.

І останньою досліджуваною державою, у межах предмета нашого аналізу, є ФРН. Досліджуючи досвід Німеччини у сфері протидії насильству в сім'ї, слід зауважити, що в цій країні діє спеціальний Закон Німеччини від 1 січня 2002 року «Про захист від насильства в сім'ї». Особливою ознакою політики законодавця Німеччини у сфері, що досліджується, є орієнтація на вилучення особи, яка здійснила насильство в сім'ї, з родини. Слід зауважити, що досвід вилучення особи, що здійснила насильство в сім'ї, з родини практикують такі європейські країни, як Австрія, Іспанія, Нідерланди, Чехія, Швеція та інші [16].

Також, на нашу думку, у протидії насильству в сім'ї в Німеччині досить позитивним постає діяльність, з-поміж низки підрозділів кримінальної поліції, так званих відділів уповноважених у справах про насильство в сім'ї, які, власне, й розглядають справи про домашнє насильство [17]. Саме працівники зазначених підрозділів, пройшовши відповідну підготовку і поглибивши знання в досліджуваній нами сфері, є більш спроможними ефективно провести розслідування, виявити обставини вчинення факту насильства в сім'ї та ухвалити правильне рішення у справі, водночас налагодивши контакти з жертвою та особою-агресором, громадськими організаціями з метою більш дієвого попередження випадків домашнього насильства та недопущення подібного роду дій у майбутньому.

Варто звернути увагу на застосування судом таких спеціальних заходів, як заборона входження до свого будинку/квар- тири, неможливість перебування поблизу помешкання ближче ніж установив суд, обмеження контактів із дітьми, дружиною, іншою особою, що постала постраждалою від насильства в сім'ї, заборона наближення до потерпілих осіб, зустрічі з ними й намагання відновити контакти, використовуючи мобільні та інші способи зв'язку [18].

Також актуальними у розрізі досліджуваної проблематики вбачаються норми Закону Німеччини «Про побутове насильство», відповідно до яких потерпілій особі надається право правової претензії на виділення їй житла. Зокрема, у випадку заподіяння фізичної шкоди здоров'ю або обмеження свободи та, за певних умов, - виникнення загрози такого порушення, суд може зобов'язати кривдника звільнити місце проживання незалежно від того, у шлюбі партнери чи ні; навіть власник квартири або єдиний квартиронаймач, орендар, який вчиняє насильство, може бути примусово відселений від «жертви» [19].

У системі кримінально-правової протидії домашньому насильству Німеччини позитивним є передбачення спеціальної норми, яка встановлює кримінальну відповідальність за крадіжку з боку родичів або осіб, які проживають в одному будинку, криміналізація інцесту, обов'язок кривдника залишити помешкання та можливість заборонити йому перебувати у визначених місцях, проживати в певному населеному пункті або в межах певної території. Вважаємо за доцільне включення аналогічних норм і до системи вітчизняного законодавства.

Висновки та пропозиції

Аналіз законодавства зарубіжних держав дає підстави стверджувати, що в цілій плеяді країн законодавство у сфері протидії насильству в сім'ї ще не є досконалим, а в тих країнах, що мають окремі спеціальні закони про запобігання домашньому насильству, не завжди є достатній досвід успішної боротьби з цим суспільно небезпечним явищем. Деякі ж країни взагалі саботують і ті нормативні вимоги, які передбачені навіть на законодавчому рівні з протидії домашньому насильству. Водночас, досвід проаналізованих нами країн Європейського Союзу дозволив виокремити доволі успішні та дієві практики, які є ефективними при нормативному забезпеченні й невідворотному їх застосуванні.

Домашнє насильство не має меж, а тому обмін позитивним досвідом між країнами у боротьбі з цим негативним явищем допоможе розробити дієві заходи, які дозволять зменшити рівень прояву домашнього насильства. Існує загальна тенденція до розширення заходів правового захисту та запровадження як захисного, так і карального способів вирішення проблеми. У багатьох країнах впроваджений інститут охоронних ордерів, який покликаний заборонити агресивну поведінку й домагання, а також захистити потерпілу особу від кривдника. У більшості країн запроваджений систематичний збір даних, що дозволяє проаналізувати кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, розслідувань, судових переслідувань та винесених вироків щодо осіб, які вчинили домашнє насильство. Власне, вести мову про достатній рівень розвитку держави можна лише тоді, коли кожний її мешканець буде впевнений, що отримає належний захист навіть і, в першу чергу, у ситуації насильства в сім'ї та не буде боятись звертатись до правоохоронних органів у таких прикрих випадках.

Література

1. Vasrnk O., Gulac O., Shust V., Marchenko S., Halai A., Halai V. (2020) Legal Grounds for Social Work Organization in Rural Communities of Ukraine. European Journal of Sustainable Development. Volume 9, № 3, pp. 503-512. URL: http://ojs.ecsdev. org/index.php/ejsd/article/view/1099/1079. Doi:10.14207/ejsd.2020.v9n3p503 (дата звернення: 23.02.2022).

2. Насильство в сім'ї та діяльність органів внутрішніх справ щодо його подолання: навчально-методичний посібник для курсантів вищих навчальних закладів МВС України /Укладачі: Запорожцев А.В., Лабунь А.В., Заброда Д.Г., Басиста І.В., Дроздова І.В., Брижик В.О., Мусієнко О.М. Київ, 2012. 246 с.

3. Л. Гбур (2021 р.). Нормативно-правове забезпечення протидії та запобігання домашньому насильству над жінками. Науково-практичний журнал «Право. Людина. Довкілля», 12(3), 137-144 с. DOI:http:// dx.doi.org/10.31548/law2021.03.017.

4. Ладиченко В.В., Головко Л.О., Висоцький В.М. Протидія домашньому насильству в країнах Східної Європи. Соціально-правові студії. 2021. Випуск 4 (14). С. 62-68

5. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська Конвенція) від 11.05.2011 р. URL: lillyis:// rm.соe.іnt/1680093d9e (дата звернення: 23.02.2022).

6. Закон України Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами: прийнятий 06.12.2017 р. № 785-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2227-19#Text (дата звернення: 23.02.2022).

7. Закон України Про запобігання та протидію домашньому насильству: прийнятий 7 грудня 2017 р. № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229- 19#Text (дата звернення: 23.02.2022).

8. Старчук О.В. Заходи запобігання та протидії домашнього насильства: український досвід в міжнародному контексті. Історико- правовий часопис. 2019. 2 (14). С. 83-87.

9. Loi n 2006-399 du 4 avril 2006 renforgant la prevention et la repression des violences au sein du couple ou commises contre les mineurs. URL: https://www.legifrance. gouv.fr/loda/id/JORFTEXT000000422042/ (дата звернення: 23.02.2022).

10. Code penal. URL: https://www. legifrance.gouv.fr/affichCode.do;jsessionid = A0F3FAD8A018BB1EB9389A8ED747D96. tplgfr25s_2?idSectionTA=LEGISCTA00000 6165281&cidTexte = LEGITEXT000060707 19&dateTexte=20180321 (дата звернення: 23.02.2022).

11. Kodeks karny. USTAWA z dnia 6 czerwca 1997 r. Dz. U. 1997 Nr 88 poz. 553. URL: http://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/ WDU19970880553/U/D19970553Lj.pdf (дата звернення: 23.02.2022).

12. Ustawa o przeciwdzialaniu przemocy w rodzinie z dnia 29 lipca 2005 r. URL: https://sip.lex.pl/akty-prawne/dzu- dziennik-ustaw/ przeciwdzialanie-przemocy- w-rodzinie-17219697 (дата звернення: 23.02.2022).

13. Митник У.М. Кримінально-правова протидія домашньому насильству в окремих країнах Європейського Союзу. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2019. Том 3. С. 83-87.

14. Грозик Л.О. Механізм подолання домашнього насильства: досвід Австрії. Попередження та протидія насильству у суспільстві (зарубіжний досвід): Збірник тез доповідей учасників XXI студентської науково-прак- тичної конференції іноземними мовами, м. Харків, 2020. С. 177-178.

15. Легенька М.М. Зарубіжний досвід протидії насильству в сім'ї та можливості його використання в Україні. Право і безпека. 2017. № 4 (67). С. 111-116.

16. Харламов В.С. Институт охранного ордера в зарубежном законодательстве. Криминология Вчера, сегодня, завтра. 2014. № 1 (32). С. 34-40.

17. Фриц Зайфферт. Борьба с насилием в социальной среде - «домашнее насилие» и защита жертвы. Ainring: BPFI, 2013. С. 30.

18. Gesetz zum zivilrechtlichen Schutzvor Gewalttaten und Nachstellungen (Gewaltschutzgesetz - GewSchG). URL: http://www.gesetze-im-internet.de/gewschg/ BJNR351310001.html (дата звернення: 23.02.2022).

19. Міжнародний досвід попередження та протидії домашньому насильству: монографія / А.О. Галай та ін. Київ: КНТ,

Размещено на Allbest.ru