Особисті немайнові права юридичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru

Особисті немайнові права юридичних осіб

Орел Лілія Василівна,

доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри публічного та приватного права Київського університету імені Бориса Грінченка



Анотація

немайновий право юридичний

Метою статті є теоретико-правовий аналіз концепції, поняття і видів особистих немайнових прав юридичних осіб, а також надання пропозицій щодо внесення змін до Цивільного кодексу України стосовно особистих немайнових прав юридичних осіб.

Необхідно конкретизувати, якими саме особистими немайновими правами володіють юридичні особи. Для цього потрібно комплексно дослідити проблеми особистих немайнових прав юридичних осіб, провести їх детальний аналіз, щоб з'ясувати їх загальне поняття, зміст, правову природу, систему, взаємозв'язки.

Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні особистих немайнових прав юридичних осіб, які визначаються як абсолютні неекономічні невідчужувані права, що спрямовані на формування нематеріальних умов для діяльності цих осіб, і діють з моменту їх створення до моменту припинення. У статті розглядаються ознаки, притаманні більшості особистих немайнових прав юридичних осіб: неекономічність, невіддільність, абсолютність, загальність, спрямування на індивідуалізацію, інформатизацію та створення інших сприятливих умов для діяльності юридичної особи, дія з моменту створення особи до її припинення.

Досліджуються немайнові права юридичних осіб на найменування, місцезнаходження, ділову репутацію, інформацію та різні види таємниць. Опрацьовуються поняття нематеріальних благ юридичної особи та прав на них, а також питання змісту і захисту цих прав.

Висновки. Визначається необхідність удосконалення норм цивільного законодавства стосовно прав на найменування, місцезнаходження, недоторканності володіння, інформації, таємниці комунікації, особистих паперів для юридичної особи, а також щодо впровадження особистих немайнових прав на індивідуальність, вільну діяльність, об'єднання та конкуренцію.

Ключові слова: особисті немайнові права, юридичні особи, право на ім'я, право на місцезнаходження, право на ділову репутацію, право на інформацію, право на індивідуальність, право на конкуренцію, право на вільну діяльність.



Orel Liliia V.,

Doctor of Law, Associate Professor, Head of the Department of Public and Private Law at the Faculty of Law and International Relations, Borys Grinchenko Kyiv University

PERSONAL NON-PROPERTY RIGHTS OF LEGAL PERSONS

Abstract

The purpose of the article is the theoretical and legal analysis of the concept, definition and types of personal non-property rights of legal persons, as well as providing proposals for amendments to the Civil Code of Ukraine regarding personal non-property rights of legal persons.

It is necessary to specify what personal non-property rights legal persons have. This requires a comprehensive study of the problems of personal non-property rights of legal persons, to conduct a detailed analysis to clarify their general concept, content, legal nature, system, relationships.

The scientific novelty lies in a comprehensive study of personal non-property rights of legal persons, which are defined as absolute non-economic inalienable rights aimed at creating intangible conditions for the activities of these persons, and operate from their creation to termination. The article considers the features inherent in most personal non-property rights of legal persons: inefficiency, inseparability, absoluteness, universality, focus on individualization, informatization and creation of other favorable conditions for the legal persons, the action from the moment of creation to its termination.

The intangible rights of legal persons to the name, location, business reputation, information and various types of secrets are investigated. The concepts of intangible assets of a legal persons and rights to them, as well as the content and protection of these rights are studied.

Conclusions. The article emphasizes the need to improve the rules of civil law regarding the rights to name, location, inviolability of property, information, secrecy of communication, personal papers for legal persons, as well as the introduction of personal non-property rights to individuality, freedom, association and competition.

Key words: personal non-property rights, legal persons, right to name, right to whereabouts, right to reputation, right to information, right to individuality, right to competition, right to activity.



Постановка проблеми. Складне економічне становище сучасної України змушує концентрувати увагу дослідників на майновій сфері. Нові напрями розвитку цивілістич- ної науки покликані об'єднати немайнову та майнову сфери, оскільки матеріальне життя є втіленням нематеріального задуму. Оскільки юридичні особи втілюють об'єднані інтереси фізичних осіб, такі суб'єкти наділяються всіма правами, які необхідні для задоволення інтересів людей, що стоять за ними, в тому числі й особистими немайновими.

Цивільним законодавством України передбачено, що юридичні особи мають особисті немайнові права, проте досить обмежено. У Цивільному кодексі України лише закріплюється, що кожна юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати [1, ст. 94]. Хоча Кодексом надається можливість юридичним особам користуватися особистими немайновими правами фізичних осіб, що за природою притаманні юридичній особі, широкого втілення на практиці вони не знаходять. Це відбувається з різних причин, однією з яких є прогалина у регулюванні особистих немайнових прав саме для юридичних осіб.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження українських науковців у цій сфері в основному присвячені особистим немайно- вим правам фізичних осіб та окремим правам юридичних осіб. Серед вагомих наукових розробок у даному напрямку варто згадати таких авторів, як О. М. Бірюков, Т. В. Боднар, М. К. Галянтич, С. Д. Гринько, А. Б. Гри- няк, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, Н. О. Давидова, Ю. О. Заіка, В. Я. Калакура, В. І. Кисіль, О. В. Ко- хановська, В. М. Кравчук, Н. С. Кузнєцова,І. М. Кучеренко, Л. В. Красицька, В. В. Луць, Б. К. Левківський, Р. А. Майданик, Ю. Д. Притика, З. В. Ромовська, С. О. Сліпченко, І. В. Спа- сибо-Фатєєва, Р. О. Стефанчук, С. Я. Фурса, Є.О.Харитонов, Я. М.Шевченко, Р. Б.Шишка, С.І.Чорнооченко, С.І.Шимон, Л.С.Яворська та інші.

Дещо наближено до предмету нашого дослідження були праці таких європейських та американських вчених, як: Джеймс Гріф- фін [2], Неус Турбіско Касальс [3], Патрі- ціяК.Верган [4], ПітерА.Френч [5], С.Кел- лей [6], Е. Ортс [7], Ф. Халліс [8], Р. Конрад [9], Е.К.Гудпастер [10], Альберт Касаміглія [11] та інші. Проте вони вивчали не особисті не- майнові права юридичних осіб, а так звані «моральні права корпорацій» [2; 3; 4; 9; 10; 11] та «групові права» [3; 6; 8]. Відзначалося також те, що правами людини можуть володіти не лише окремі люди, але і їх об'єднання [2; 5; 7]. У числі таких об'єднань ми виділяємо юридичних осіб.

Метою статті є теоретико-правовий аналіз концепції, поняття і видів особистих немайнових прав юридичних осіб, а також надання пропозицій щодо внесення змін до

Цивільного кодексу України стосовно особистих немайнових прав юридичних осіб.

Необхідно конкретизувати, якими саме особистими немайновими правами володіють юридичні особи. Для цього потрібно комплексно дослідити проблеми особистих немайнових прав юридичних осіб, провести їх детальний аналіз, щоб з'ясувати їх загальне поняття, зміст, правову природу, систему, взаємозв'язки.

Також необхідно здійснити детальний аналіз законодавства, яке так чи інакше торкається особистих немайнових прав юридичної особи, і визначити, які норми не відповідають вимогам сьогодення та потребам юридичних осіб для їх нормальної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Особисті немайнові права юридичних осіб в українській цивілістичній науці виступають проблемою, яка потребує комплексного дослідження, оскільки праці на цю тему відсутні, а наявні дослідження особистих немайнових прав стосувалися здебільшого фізичних осіб. У вітчизняному цивільному законодавстві за юридичною особою закріплені деякі особисті немайнові права, проте вони потребують детальнішого регулювання, також потребують регламентації деякі нові особисті немай- нові права, що можуть мати ці особи.

Передовсім, висувається теорія, згідно з якою юридичні особи мають особисті немайнові права, притаманні їм як організаціям, що втілюють інтереси людей, реалізують волевиявлення фізичних осіб, зокрема тих, які формують волю юридичних осіб, тому повинні регулюватися і охоронятися цивільним правом на рівні з правами фізичних осіб [12, с. 94]. Внаслідок цього необхідні відповідні зміни в цивільному законодавстві, які полягатимуть у належній охороні та регулюванні особистих немайнових прав юридичних осіб. Вирішення цієї проблеми вбачається у закріпленні в Книзі 2 Цивільного кодексу України, яку пропонуємо назвати «Особисті немайнові права», без прив'язки до фізичних осіб, особистих немайнових прав юридичних осіб.

Юридична особа повинна мати особисті немайнові права, які є свого роду продовженням прав людини, оскільки вони потрібні юридичній особі, у кінцевому результаті, для задоволення інтересів людей. Юридичні особи є організаціями, що створюються за волею та в інтересах людей, які реалізують їх у формі юридичних осіб. Навіть якщо юридична особа створюється не шляхом об'єднання осіб, а шляхом об'єднання майна - все одно вона створюється задля задоволення інтересів людей. Здійснюючи і захищаючи особисті немайнові права, юридична особа виявляє волю фізичних осіб, які стоять за юридичною особою.

Особисті немайнові права юридичної особи - це абсолютні неекономічні невідчу- жувані права кожної юридичної особи, які спрямовані на створення нематеріальних умов для діяльності юридичної особи, що діють з моменту виникнення і до припинення особи [12, с. 115].

Більшості особистих немайнових прав юридичних осіб притаманні такі ознаки: неекономічність, невіддільність, абсолютність, загальність (належать усім юридичним особам), спрямування на індивідуалізацію, інформатизацію та створення інших сприятливих умов для діяльності юридичної особи, дія з моменту створення особи до її припинення.

Система особистих немайнових прав юридичних осіб - це сукупність елементів, тобто кожного з особистих немайнових прав цієї особи, які пов'язані генетичними, структурними, функціональними зв'язками та певним чином упорядковані, можуть групуватися між собою за цими зв'язками та становити субін- ститут цивільного права [12, с. 199].

На основі дослідження внутрішніх структурних зв'язків, аналізу базових, похідних і допоміжних структурних компонентів системи, варто виділити такі особисті не- майнові права юридичних осіб як елементи субінституту в межах підгалузі особистих не- майнових прав цивільного права:

базові;

похідні;

допоміжні.

Базові особисті немайнові прав визначають основний обсяг повноважень юридичної особи, похідні права детальніше розкривають їхній зміст, тобто є структурними елементами для базових, а допоміжні в разі необхідності можуть знадобитися для реалізації базового особистого немайнового права. Так, особисте немайнове право юридичної особи на діяльність є базовим, його похідними будуть права на вільну діяльність, на вибір діяльності, а допоміжними можуть бути право на зв'язки, на об'єднання.

Аналіз функціональних зв'язків дозволив нам розділити всі необхідні на сьогоднішній день для юридичної особи особисті немайнові права на:

інформаційні - комплекс прав, пов'язаних з інформацією. Функціональне призначення цієї групи прав полягає в інформатизації юридичної особи, тобто забезпеченні можливості заволодіти необхідною для її діяльності інформацією, зберігати її від зайвого розголосу та розпоряджатися нею на власний розсуд. До них належать особисті немай- нові права на інформацію, на різного роду таємниці [13];

індивідуалізаційні - ті, що дозволяють юридичній особі вирізнитися серед інших. Функціональне призначення цих прав спрямоване на задоволення потреб у формуванні, функціонуванні й розвитку юридичної особи як носія індивідуальних властивостей, системи різноманітних ознак індивідуальності, що можуть набуватися особою під час її створення та в процесі своєї діяльності. До них можна віднести особисті немайнові права на найменування, на місцезнаходження, на індивідуальність юридичної особи [14];

демократизаційні - права, що необхідні на сьогоднішній день юридичній особі для забезпечення свободи своєї діяльності, яка є основою демократії. Сюди слід включити особисті немайнові права на вибір діяльності, на вільну діяльність, на зв'язки, на об'єднання, на конкуренцію, на ділову репутацію [15]. Саме ці права юридичної особи найбільшою мірою утискаються як з боку державних органів управління, так і з боку конкурентів, що не дає юридичним особам можливості в повному обсязі на демократичних засадах суспільства проводити свою діяльність. Особисті немайнові права цієї групи потребують втілення їх у норми цивільного законодавства найбільше.

Особистими немайновими правами, які передбачаються цивільним законодавством, є право на ділову репутацію та деякі інформаційні права. Також відображення у ньому знаходять такі нематеріальні блага, як найменування та місцезнаходження, хоча й без вказівки на особисті немайнові права на них. Всі ці права потребують детальнішої регламентації у цивільному законодавстві, яка повинна базуватися на відповідних теоретичних положеннях.

Найменування юридичної особи - це індивідуальне словесне позначення особи з урахуванням її організаційно-правової форми та характеру діяльності. Особливості найменування залежать від виду юридичної особи, тому під час вибору свого найменування юридична особа повинна враховувати норми не лише загального, але і спеціального законодавства.

Право на найменування - це особисте немайнове право юридичної особи на вибір відповідно до законодавства свого позначення для індивідуалізації та використання його в процесі своєї діяльності у різних сферах суспільного життя, а також на зміну його у встановленому законом порядку.

Змістом права на найменування є такі правомочності: володіння, що полягає у можливості мати певне найменування, яке юридична особа обрала відповідно до закону; користування, що включає можливість використовувати своє найменування, беручи участь у суспільних відносинах; розпорядження, що означає можливість визначати правову долю найменування, змінити його.

Доцільно врегулювати право юридичної особи на найменування поряд з нормами, які закріплюють особисте немайнове право на ім'я фізичних осіб. Варто внести зміни до статей 294, 295 і 296 Цивільного кодексу України і викласти їх в такій редакції [16, с. 142]:

«Стаття 294. Право на ім'я (найменування)

Фізична (юридична) особа має право на ім'я (найменування).

Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.

Юридична особа може обирати собі найменування та володіти ним у відповідності до законодавства.

У разі перекручення імені фізичної (найменування юридичної) особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені (найменування) було здійснене в документі, такий документ підлягає заміні за кошт того, хто зробив перекручення. Якщо перекручення імені (найменування) здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене в тому ж засобі масової інформації за його кошт.»

«Стаття 295. Право на використання імені (найменування)

Фізична (юридична) особа має право використовувати своє ім'я (найменування) у всіх сферах своєї діяльності.

Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як дійової особи допускається лише за її згоди, після смерті фізичної особи - за згоди її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер.

Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звітах, стенограмах, протоколах, аудіо-, відеозаписах, архівних матеріалах тощо), допускається без її згоди.

Ім'я (найменування) особи, яка вчинила правопорушення, фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили рішення суду, обвинувального вироку суду та в інших випадках, передбачених законом.

Ім'я (найменування) потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згоди.

Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згоди.

Використання початкової літери імені особи в засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.»

«Стаття 296. Право на зміну імені (найменування)

Особа має право на зміну свого імені (найменування).

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та власне ім'я.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та власне ім'я за згоди батьків або одного з них (якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері), чи за згоди піклувальника (якщо над фізичною особою встановлено піклування).

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові в разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

Прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені в разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

Прізвище фізичної особи може бути змінене в разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

Юридична особа може змінити своє найменування, якщо це не суперечить закону, внісши відповідні зміни до органу державної реєстрації, установчих документів та повідомивши про це своїх контрагентів.

Підставами для відмови у зміні імені є: здійснення стосовно заявника кримінального провадження; офіційне звернення правоохоронних органів про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей про себе.»

Юридична особа має базове особисте немайнове право на місцезнаходження, яке включає в себе похідні права на вибір місця знаходження та його зміну, які розкривають його зміст, а також має право на недоторканність володіння, яке є допоміжним та доповнює суть базового права на місцезнаходження.

Місцезнаходження - це територіальне місце розташування юридичної особи, необхідне для її діяльності в цілому. Ним може виступати фактичне місце ведення діяльності, розташування офісу, з якого проводиться керування діяльністю юридичної особи і всі решта приміщень.

Право на місцезнаходження - це особисте немайнове право юридичної особи визначати своє територіальне розташування на власний вибір та змінювати його в порядку, визначеному законом. Юридична особа має також право на недоторканність володіння, що передбачає заборону проникнення до її приміщень та територій без згоди юридичної особи чи відповідної правової підстави.

Володіючи правом на місцезнаходження, юридична особа може на власний розсуд обирати собі місце розташування, його територіальне розміщення; користуючись цим правом, вона може встановлювати правила поведінки у своєму приміщенні, зазначати свою адресу, беручи участь у суспільних відносинах; розпоряджаючись місцезнаходженням, особа може відмовитись від цього місця розташування і змінити його у відповідному порядку на інше.

У зв'язку з цим слід внести зміни до статей 310 та 311 Цивільного кодексу України, доповнивши їх таким чином [16, с. 145]:

«Стаття 310. Право на місце проживання (місцезнаходження)

Фізична (юридична) особа має право на місце проживання (місцезнаходження).

Особа має право на вільний вибір місця проживання (розташування) та його зміну, крім випадків, установлених законом.»

«Стаття 311. Право на недоторканність володіння

Житло фізичної особи є недоторканним.

Проникнення до житла фізичної особи чи до іншого володіння фізичної та юридичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбуватися лише за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до володіння особи, проведення в ньому огляду та обшуку.»

Особистим немайновим правом юридичної особи, яке частково закріплене в цивільному законодавстві, є право на ділову репутацію. Проте прописується лише право на її недоторканність, яке фактично зводиться до можливості її захисту у випадку посягання на неї.

Право на ділову репутацію має позитивний зміст, і включає в себе більший обсяг правомочностей, зокрема володіння (формування позитивної ділової репутації шляхом створення позитивного враження про себе, свою діяльність, накопичення позитивних відгуків), користування (отримання корисних властивостей від ділової репутації в цілях, для яких створювалася юридична особа), розпорядження (визначення долі своєї ділової репутації, яке здійснюється шляхом її зміни, зокрема покращення).

Ділова репутація юридичної особи - це нематеріальне благо у вигляді загальної думки про цю особу, що склалася на підставі оцінки професійної, громадської та іншої діяльності юридичної особи та її власників, учасників, керівників, працівників, дотримання ними законодавства, ділової етики та норм моралі.

Право на ділову репутацію юридичної особи - це особисте немайнове право кожної юридичної особи на формування, зміну та використання суспільної думки про себе та свою діяльність.

Варто прописати право юридичної особи на ділову репутацію в ЦК України, зокрема внести зміни до статті 299, які будуть враховувати регулювання права юридичної особи [16, с. 147]:

«Стаття 299. Право на ділову репутацію

Фізична та юридична особи мають право на ділову репутацію.

Фізична та юридична особи можуть формувати, змінювати та використовувати свою ділову репутацію в різних сферах діяльності не забороненими законом способами та не порушуючи права інших осіб.

Особа може звернутися до суду за захистом своєї ділової репутації.»

Інформаційні права юридичної особи включають як саме право на інформацію, так і право на різного роду таємниці, які запропоновано поділяти на загальні, що можуть належати будь-якій юридичній особі (кореспонденція, особисті папери), та спеціальні, якими є таємниці за видом професійної діяльності (банківська, комерційна, нотаріальна, адвокатська).

Особисте немайнове право юридичної особи на інформацію - це можливість вільного доступу до відомостей, необхідних для її існування і діяльності, володіння, користування та розпорядження нею на власний розсуд, якщо це не заборонено законом.

З огляду на це до Цивільного кодексу України необхідно внести зміни, оскільки всі інформаційні права в ньому ідентифікуються як право на інформацію. Слід розмежувати право на інформацію та право на таємницю: стаття 302 ЦК України містить і право на інформацію (п. 1 ч. 1), і деякі сторони права на таємницю (п. 2 ч. 1), і обов'язки особи (ч. 2), тому варто або перейменувати статтю, або розділити її і внести деякі зміни, що, на наш погляд, буде правильніше.

Пропонуємо викласти особисте немай- нове право на інформацію в ЦК України у такій редакції [16, с. 148]:

«Стаття 302. Право на інформацію

Фізична і юридична особи мають право на заволодіння, використання та розпорядження інформацією на власний розсуд, якщо це не заборонено законом.

Поширюючи інформацію, особа повинна робити посилання на джерело, перевірити її на достовірність, якщо вона отримана не з офіційних джерел.

Вона може використовувати та поширювати інформацію, не перевіряючи на достовірність, якщо отримала її з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних реєстрів, офіційних сайтів, звіти, стенограми тощо).»

Таємниця юридичної особи - це відомості про дії та події, які відбуваються в процесі діяльності юридичної особи, що не підлягають розголошенню в силу закону, через можливість спричинення розголошенням шкоди юридичній особі чи іншим причетним до цієї інформації особам.

Юридична особа має право на таємницю зв'язку через різні його види (поштовий, мобільний, електронний), яке полягає у володінні, користуванні та розпорядженні інформацією, що надійшла до юридичної особи через цей зв'язок. Запропоновано називати це право на таємницю комунікації, оскільки цей термін включає всі види сучасного зв'язку.

Пропонуємо внести зміни до ЦК України з урахуванням появи нових видів зв'язку та права на нього юридичної особи [16, с. 149]:

«Стаття 306. Право на таємницю комунікації

Фізична та юридична особи мають право на таємницю зв'язку через листування, телеграф, телефон, факс, мобільний, Ін- тернет та інші види технічного зв'язку.

Інформація, яка надійшла до фізичної чи юридичної особи через поштовий, мобільний, електронний чи інший зв'язок, належить лише цій особі.

Ця особа може використовувати дану інформацію та розпоряджатися нею на свій розсуд.

Використання кореспонденції шляхом опублікування можливе лише за згодою особи, яка направила, та особи, яка отримала її. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті303 цього Кодексу.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

Кореспонденція, яка стосується особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Порушення таємниці комунікаційного зв'язку може бути дозволено судом у випадках, установлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.»

Особисті папери юридичної особи - це документи, робочі записки, замітки, записні книжки, архівні матеріали, календарі з позначками та інші записи внутрішньої діяльності юридичної особи в паперовій чи електронній формі. Юридична особа має право на особисті папери, яке полягає у володінні, користуванні та розпорядженні інформацією, що міститься в них, а також встановлювати обмежений доступ до такої інформації, якщо вона не має публічного характеру.

Статтю 304 ЦК України «Розпоряджання особистими паперами» пропонуємо виключити, а її зміст урахувати в статті 303 «Право на особисті папери»:

«Стаття 303. Право на особисті папери

Фізична та юридична особи мають право на особисті папери (документи, записки, замітки, зображення та інші записи в паперовій чи електронній формі) і таємницю на інформацію, що містяться в них, якщо вона не має публічного характеру.

Особа має право на використання інформації, яка знаходиться в особистих паперах, що належать їй.

Вона може давати дозвіл на ознайомлення з особистими паперами та використання інформації, яка в них містяться.

Поширення відомостей, які містяться в особистих паперах, можливе лише за згодою особи, якій належать ці папери.

Якщо відомості стосуються таємниці іншої особи, потрібна також згода цієї особи на їх поширення.

Якщо фізична особа, якій належали особисті папери чи якої стосується інформація, що в них міститься, померла, особисті папери можуть використовуватися за згодою їхніх спадкоємців, якщо за життя вона не залишила розпорядження про заборону доступу третіх осіб до особистих паперів.

Особа може розпоряджатися особистими паперами на власний розсуд.

Вона може давати дозвіл на розпорядження ними, у тому числі на випадок смерті фізичної особи чи на випадок припинення юридичної особи.»

Професійна таємниця юридичної особи - це інформація за родом діяльності особи, для якої законодавством встановлюється обмежений режим доступу. Юридична особа може мати за родом діяльності не лише обов'язок зберігати професійну таємницю (банківську, адвокатську, нотаріальну, комерційну, службову), але й право на неї для забезпечення інтересів клієнтів та водночас своїх.

На основі аналізу професійної таємниці та її видів, пропонуємо зміст статті304 ЦК України перенести в 303, а замість чинної 304 статті викласти таку [6, с. 150]:

«Стаття 304. Право на професійну таємницю

Фізична та юридична особи мають право на професійну таємницю (банківську, адвокатську, нотаріальну, комерційну, службову).

Фізична та юридична особи можуть встановлювати обмежений режим доступу до інформації за родом її діяльності, що не є публічною, якщо це не заборонено законом та не суперечить правам чи законним інтересам інших осіб.

Фізична та юридична особи не повинні втручатися до інформації про інших осіб, якщо вона носить обмежений режим доступу. Вони не можуть розголошувати інформацію, яка є таємницею іншої особи.»

На противагу зловживанню правом на таємницю деякими фізичними особами, які залишаються невідомими за обличчям юридичних осіб, пропонуємо виключити з переліку відомостей інформацію про учасників юридичних осіб. Пропонуємо змінити такий пункт «відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю» Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» на «відомості про учасників юридичних осіб».

Особисті немайнові права на індивідуальність, на конкуренцію, на діяльність не знаходять свого відображення в цивільному законодавстві, тому потребують цивільно-правового регулювання найбільше.

Індивідуальність юридичної особи - це її своєрідність, яку становлять якісні відмінності цієї особи за допомогою сукупності засобів індивідуалізації: найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо.

Право на індивідуальність юридичної особи - це особисте немайнове право, яке полягає в можливості формувати та використовувати ознаки, які її індивідуалізують, сукупність яких становить особливість юридичної особи, що робить її своєрідною та пізнаваною серед інших осіб.

Змістом права на індивідуальність є правомочності щодо володіння нею, яке полягає в можливості мати певні ознаки, набувати їх в процесі створення та діяльності; користування - безперешкодно використовувати їх у процесі діяльності для досягнення своїх цілей; розпорядження - відмовлятися, змінювати, надавати в користування ту чи іншу ознаку, якщо це не суперечить законодавству.

У ЦК України слід закріпити особисте немайнове право на індивідуальність юридичної особи, доповнюючи статтю 300 [16, с. 152]:

«Стаття 300. Право на індивідуальність

Фізична та юридична особи мають право на індивідуальність.

Фізична та юридична особи мають право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності.

Юридична особа має право на прояв своєї індивідуальності у вигляді формування, зміни та використання ознак, які її індивідуалізують.»

Конкуренція юридичних осіб - це змагання між юридичними особами певного виду діяльності, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних переваг. Вона допомагає втілити прагнення осіб до самоствердження і їх соціальний розвиток.

Право на конкуренцію - це особисте не- майнове право юридичних осіб на змагальність, суперництво з іншими особами певного виду діяльності, використання різних методів конкурентної боротьби, що не суперечать законодавству та моральним засадам, для досягнення кращих результатів своєї діяльності та здобуття ними переваг серед інших осіб.

Зміст особистого немайнового права на конкуренцію полягає в можливості мати вільні та рівні з іншими суб'єктами умови для здійснення своїх функцій (володіння); використовувати всі можливі законні добросовісні засоби для випередження своїх конкурентів (користування); змінювати умови для конкурування та форми реалізації конкуренції (розпорядження).

У ЦК України варто додати статтю, яка б регулювала особисте немайнове право на конкуренцію [16, с. 153]:

«Стаття 312-1. Право на конкуренцію

Юридична особа має право на змагальність з іншими особами певного виду діяльності для досягнення кращих результатів своєї діяльності та здобуття нею переваг серед інших юридичних осіб.

Вона може мати вільні та рівні з іншими суб'єктами умови для здійснення своїх функцій, розвитку своєї діяльності, може використовувати та змінювати різні способи конкурентної боротьби, які не суперечать законодавству та моральним засадам суспільства.»

Особисте немайнове право юридичної особи на діяльність, як базове, включає права на вибір діяльності, невтручання в діяльність, вільні взаємовідносини та об'єднання з іншими особами.

Юридична особа має право на вільну діяльність, під якою розуміється вільне здійснення внутрішньої діяльності юридичної особи, невтручання державних органів влади та інших осіб у діяльність особи.

Змістом права на вільну діяльність юридичної особи визначаються правомочності щодо володіння (можливість за власним розсудом визначати діяльність, взаємодію між своїми структурними елементами, встановлювати обмеження для втручання в неї), користування (можливість здійснювати широкий спектр дій щодо налагодження взаємодії всередині організації, усувати можливі перешкоди для втручання з боку інших суб'єктів, отримувати переваги перед іншими суб'єктами, що займаються аналогічною діяльністю) і розпорядження (можливість юридичної особи обмежити свою діяльність, надавати іншим особам можливість брати участь у своїй діяльності).

Варто перейменувати статтю 312 ЦК України, а також додати до неї норму, яка б регулювала право юридичної особи на вільну діяльність [16, с. 154]:

«Стаття 312. Право на вільну діяльність

Фізична та юридична особи мають право на вибір діяльності та її вільне здійснення.

Фізична особа може вільно обирати та змінювати рід заняття.

Юридична особа може вільно обирати та змінювати вид діяльності згідно із законодавством, якщо законом не встановлено обмежень щодо такої діяльності чи не передбачено отримання спеціального дозволу для зайняття такою діяльністю.

Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу чи обіймати певні посади у встановлених законом випадках.

Забороняється використання примусової праці фізичної особи, крім військової (чи альтернативної) служби, роботи чи служби, яка виконується за вироком (чи іншим рішенням) суду та відповідно до закону про воєнний чи надзвичайний стан.

Забороняється примушувати юридичну особу займатися тим чи іншим видом діяльності, крім передбачених випадків для юридичних осіб публічного права.

Потрібно детальніше прописати правила державної перевірки діяльності юридичних осіб, зокрема додати до частини 6 статті 19 Господарського кодексу України положення про те, що «державні органи повинні дотримуватись певних термінів проведення перевірок, не проводити одні й ті ж самі перевірки відносно однієї юридичної особи, повідомляти про порядок їх здійснення».

Юридична особа має право на вільну співпрацю з іншими особами, на об'єднання з ними для здійснення своїх функцій.

Варто закріпити особисте немайнове право юридичних осіб на об'єднання в цивільному законодавстві, зокрема прописати в статті 314 ЦК України [16, с. 155]:

«Стаття 314. Право на об'єднання

Фізичні та юридичні особи мають право на об'єднання.

Належність чи неналежність фізичної особи до певної організації не може бути підставою для обмеження її прав.

Юридичні особи мають право на вільну співпрацю з іншими особами, об'єднуватися з ними для здійснення своїх функцій, якщо таке об'єднання не суперечить нормам, що регулюють діяльність юридичної особи.»

Для захисту особистого немайнового права юридичної особи можуть застосовуватися практично всі загальні способи, закріплені в статті 16 ЦК України, та спеціальні, зокрема поновлення порушеного особистого немайнового права, право на відповідь та спростування недостовірної інформації, заборона поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права, ефективність яких на сьогодні підтверджується судовою практикою. Перелік способів захисту залишається відкритим, тому спостерігається тенденція до появи нових.

Найпоширенішими способами захисту особистих немайнових прав юридичної особи у суді є відшкодування збитків та моральної шкоди. На противагу думці, відповідно до якої юридичній особі неможливо завдати моральної шкоди, доводиться: моральна сторона відносин може бути між усіма суб'єктами; за юридичною особою стоять люди, які її створюють, вона діє за допомоги людей; якщо завдають шкоди особистим не- майновим правам юридичної особи, ці люди можуть зазнавати душевних хвилювань; в результаті це впливає на юридичну особу загалом; вона може вимагати компенсації моральної шкоди за порушення особистих не- майнових прав.



Висновки

Таким чином, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що юридична особа має особисті немайнові права, які належним чином не врегульовані в цивільному законодавстві, що слід виправити. Варто удосконалити ЦК України щодо цих прав: слід вписати до Книги 2 норми, які будуть прямо регулювати особисті немайнові права юридичної особи, та перейменувати її на «Особисті немайнові права» без будь-яких прив'язок.

Основні особисті немайнові права юридичної особи, які необхідно туди вписати, - це право на найменування, на місцезнаходження, на недоторканність володіння, на ділову репутацію, на інформацію, на таємницю комунікації, на особисті папери, на професійну таємницю, на індивідуальність, на конкуренцію, на об'єднання, на вільну діяльність. Перелік особистих немайнових прав юридичної особи залишається відкритим, їх вивчення може слугувати новим етапом дослідження цієї тематики.



Список використаних джерел

Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (Дата звернення: 01.03.2021).

GriffinJ. On Human Rights. New York: Oxford University Press, 2008. 256 р.

CasalsN.T. Group Rights as Human Rights: A Liberal Approach to Multiculturalism. Netherland: Springer, 2006.

Werhane P. H. Persons, Rights, and Corporations. Englewood Cliffs, NJ: Prentice- Hall, 1985.

FrenchP.A. The Corporation as a Moral Person. American Philosophical Quarterly. 1979. N. 3. Р. 207-215.

Charles O'Kelley. The Constitutional Rights of Corporations Revisited: Social and Political Expression and the Corporation after First National Bank V. Bellotti, 67 GEO. L.J. 1347 (1979).

Orts E. W. Business Persons: A Legal Theory of the Firm. Oxford: Oxford University Press, 2013.

Hallis F. Corporate Personality. Oxford : Oxford University Press, 1930.

Konrad R. Morality and Corporations: Avoiding Schizophrenia. Detroit, Michigan: American Philosophical Western Division Meetings. (April 25, 1980).

Goodpaster E. K. Testing Morality and Organizations. The International Journal of Applied Philosophy. 1984. No 2. P. 35.

CalsamigliaA. Sobre el principio de igualdad. J. Muguerza Madrid: Debate, 1989.

ФедюкЛ.В. Особисті немайнові права юридичних осіб : монографія. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2013. 00 с.

ОрелЛ.В. Інформатизаційні права юридичних осіб : монографія. Київ : Інтерсер- віс, 2016. 160 с.

ОрелЛ.В. Індивідуалізаційні права юридичних осіб : монографія. Київ : Інтерсер- віс, 2017. 192 с.

ОрелЛ.В. Демократизаційні права юридичних осіб : монографія. Київ, Інтерсер- віс, 2018. 200 с.

ОрелЛ. (у співавторстві). Оновлення Цивільного кодексу України: формування підходів : Монографія / За ред. проф. Довгер- та А. С. і проф. Харитонова Є. О. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 674 с.



References

Verkhovna Rada of Ukraine. (2003). Civil

Code of Ukraine: Law of Ukraine No276. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435- 15#Text (Last accessed: 01.03.2021) [in Ukrainian].

Griffin,J. (2008). On Human Rights. New York: Oxford University Press, 256.

Casals,N.T. (2006). Group Rights as Human Rights: A Liberal Approach to Multiculturalism. Netherland : Springer, 55, 56.

Werhane,P.H. (1985). Persons, Rights, and Corporations. Englewood Cliffs, NJ: Prentice- Hall, 34.

French, P. A. (1979). The Corporation as a Moral Person. American Philosophical Quarterly, 3, 207-215.

Charles O'Kelley. (1979). The

Constitutional Rights of Corporations Revisited: Social and Political Expression and the Corporation after First National Bank V. Bellotti, 67 GEO. L.J. 1347.

Orts,E.W. (2013). Business Persons: A Legal Theory of the Firm. Oxford: Oxford University Press.

Hallis,F. (1930). Corporate Personality. Oxford : Oxford University Press, 102.

KonradR. (April 25, 1980). Morality and

Corporations: Avoiding Schizophrenia. Detroit, Michigan: American Philosophical Western Division Meetings.

Goodpaster,E.K. (1984). Testing Morality and Organizations. The International Journal of Applied Philosophy, 2, 35.

Calsamiglia, A. (1989). Sobre el principio de igualdad. J. Muguerza Madrid: Debate.

Fediuk,L.V. (2013). Personal non

property rights of legal persons. Ivano- Frankivsk: Vasyl Stefanyk Precarpathian

National University [in Ukrainian].

OrelL.V. (2016). Information rights of legal persons. Kyiv: Interservise [in Ukrainian].

OrelL.V. (2017). Individualization rights of legal persons. Kyiv: Interservise [in Ukrainian].

OrelL.V. (2016). Democratization rights of legal persons. Kyiv: Interservise [in Ukrainian].

OrelL.V. and others. (2020). Update of the Civil Code of Ukraine: formation of approaches. Odessa : Gelvetyka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru