Правовий моніторинг як засіб аналітичної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий моніторинг як засіб аналітичної діяльності

Занадрук П.І. магістр права

м. Кам 'янець-Подільський

Анотація

В статті проведено аналіз сучасних досліджень щодо такого виду діяльності як моніторинг та правовий моніторинг як новий вид юридичної діяльності. При цьому розкриваються різні на сьогодні тлумачення визначення правового моніторингу. Особливо наголошується на значенні здійснення такого виду моніторингу. Звернуто увагу, що уже не один десяток років кількість нормативно-правових актів в державі збільшується, а якість їх не завжди належна. Зазначається, які допускаються суттєві порушення при нормотворенні - це наявність правових колізій, пробілів, дублювання норм, декларативність і неконкретність правових норм, значна частина бланкетних норм і недостатня їх реалізація, прийняття значної кількості змін до чинного законодавства, що не завжди науково обґрунтовано.

Все це призводить до послаблення авторитету законодавства і правової культури в цілому.

Правовий моніторинг є тим правовим інструментом, який може виправити допущені вже помилки і не допускати подібного у майбутньому. Тому виникла термінова потреба у законодавчому врегулюванні застосування цього актуального правового інституту.

В статті звернуто увагу на пропозиції науковців стосовно того, що може бути об'єктом правового моніторингу, хто може виступати у ролі суб'єктів такого дослідження і на яких принципах воно повинно проводитись.

Також необхідно ретельно вивчити питання підготовки відповідних фахівців для виконання цієї складної інтелектуальної роботи.

Ключові слова : моніторинг, правовий моніторинг, ефективність правових норм, удосконалення законодавства, фахівець з проведення правового моніторингу, цифрова трансформація.

Abstract

The article analyzes current research on monitoring and legal monitoring as a new type of legal activity. At the same time, different interpretations of the definition of legal monitoring are revealed. Particular emphasis is placed on the importance of this type of monitoring. For more than a decade, the number of regulations in the country has been increasing, and their quality is not always appropriate. It is noted that significant violations in rule-making are the presence of legal conflicts, gaps, duplication of norms, declarativeness and vagueness of legal norms, a significant part of blanket norms and their insufficient implementation, adoption of a significant number of changes to current legislation, which is not always scientifically justified. All this weakens the authority of legislation and legal culture in general. Legal monitoring is a legal tool that can correct mistakes that have already been made and prevent similar ones in the future. Therefore, there is an urgent need for legislative regulation of the application of this relevant legal institution. Typically, monitoring includes the collection and analysis of process data and the development of recommendations for appropriate decision-making. The purpose of monitoring is to prevent undesirable deviations in specific processes. At present, the concept, doctrine and methodology of legal monitoring is emerging in the theory of law. There are already several scientific works on this issue, including defended dissertations. This publication focuses mainly on the suggestions of scholars on what is meant by legal monitoring, what is its subject, what can be the object of legal monitoring, who can act as subjects of such research and on what principles it should be conducted.

Attention is also drawn to the need to carefully study the training of relevant professionals to perform this complex intellectual work.

Key words: monitoring, legal monitoring, efficiency of legal norms, improvement of legislation, specialist in conducting legal monitoring, digital transformation.

Вступ

Ще у 2005 році професор Тацій В.Я. зазначав, що «вітчизняні науковці дійшли невтішного висновку, що найхарактернішими рисами сучасного законодавства є, з одного боку, внутрішня неузгодженість і безсистемність, а з другого-прогалини, неврегульованість механізму реалізації та значна кількість суперечливих нормативних актів, які регулюють однорідну групу суспільних відносин, що створює плутанину та слугує підґрунтям для діяльності в обхід закону на «власний розсуд»[1]. Одною з причин такого стану, професор Оніщенко Н.М. приблизно тоді ж (у 2007 р.) назвала те, що «законотворення, на жаль, часто оминає професійних розробників-юристів... Правовою доктриною рідко керуються в законотворчій практиці» [2] .Через це «закони нерідко стають втіленням політичної волі» [3, с..11]. Однією з проблем наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні є відсутність чітко налагодженого механізму розгляду і врахування суб'єктами законодавчої діяльності пропозицій, які містяться в наукових працях: монографіях, дисертаційних дослідженнях, наукових статтях щодо прийняття нових чи внесення змін до чинних законодавчих актів. У зв'язку з цим значний масив слушних пропозицій залишається поза увагою законодавця.[4, с.266; 5, с.129]. На жаль, вказана проблема не вирішена й до сьогодні, «аналіз стану правового регулювання свідчить про збільшення кількісного, а не якісного показника нормативно-правових актів, відсутність чи недієвість механізмів реалізації тих актів» [6,с.265]. «Законодавство не отримало стабільності і системності, в ньому багато суперечностей, нечітко сформульовані положення, часто відсутній прогноз наслідків застосування нормативних актів.» [7,с.235]. Професор Панов М.І. стверджує, що «чинне законодавство України та його зміни є постійним предметом критики. До основних зауважень, які висловлюють науковці, юристи-практики, експерти з суспільного середовища, можна зарахувати: відсутність обов'язкової унормованої процедури моніторингу якості та ефективності законодавства; норми права змінюються надто швидко і часто; під час розробки норм права не враховується їх подальше застосування на практиці, а законодавець реагує надто повільно; нормотворча діяльність переважно зводиться до функції виправдовування та обмежується мінімальними компромісами; надмірність деталізованих правових приписів» [8,с.205-206].

Така ситуація обумовлює актуальність проведення аналітичного дослідження.

При цьому необхідно мати на увазі, що будь-яка серйозна аналітика починається з моніторингу. Професор Нижник Н.Р. зазначає: «Важливим компонентом, який сприятиме досягненню ефективності та дієвості чинного законодавства, відповідності його повноти й змістовності наповнення сучасним вимогам розвитку держави та її інститутів, є проведення моніторингу законодавчих актів України» [9,с.22]. На сьогодні в країні активно розвивається новий особливий вид моніторингу-правовий моніторинг.

Зазначена проблематика стала предметом докладного аналізу і вивчення.

Основні підґрунтя розробки даної тематики викладені в працях таких авторитетних учених, як: Андрійко О.В., Луцький Р.Н., Нижник Н.Р., Оніщенко Н.М., Онищук І.І., Подорожна Т.С., Чорнолуцький Р.В., Шутак І.Д. На сьогодні зростає роль моніторингових досліджень. Більшість вітчизняних дослідників зосереджують свою увагу на окремих аспектах. Так, окремі аспекти цього правового явища висвітлили в своїх напрацюваннях: Бахтіна Ю.С., Білоскурська О.В., Варич О.Г., Градова Ю.В., Гуменюк І., Дідич Т.О., Довженко Є.В., Косович В.М., Лепех Л.Л., Лисенко М.О., Макеєва О.М., Мельничук С.М., Муза О., Николина К.В., Петришина М.О., Погорєлова З.О., Тарахонич Т.І., Тернавська В.М.

Як слушно заявляє Мельничук С.М., за допомогою правового моніторингу «можна з'ясувати реальний стан правотворчої, інтерпретаційно-правової, правозастосовної форми та їх результатів, а також виявити відхилення та змоделювати їх усунення [10].

Аналіз останніх досліджень із зазначеної теми свідчить , що інтерес науковців до теоретичних та практичних аспектів окресленої проблеми зростає, оскільки названа проблема опрацьована ще не в повному обсязі та далеко не в усіх напрямках.

Метою статті є дослідження правового моніторингу як нового виду юридичної діяльності, його значення в удосконаленні законотворчості та правозастосування в нашій країні.

Результати дослідження

Правовий моніторинг - нове явище в науці і практиці. Очевидно, що передусім необхідно визначити сутнісний зміст терміну «моніторинг». Тут слід погодитись з думкою Голіцина В.К., що «як метод пізнання навколишньої дійсності та людської діяльності моніторинг використовувався людьми з незапам'ятних часів. Однак на рівень інформаційної технології він вийшов лише в останній третині ХХ століття, коли суспільство здобуло певну інфраструктуру (ЗМІ, телекомунікації, мережеві технології тощо)». [11,с.331]. Цей термін ввійшов у науковий обіг у 70- роках минулого століття. Він походить від латинського «monitoring», що вказує на того, хто наглядає, попереджує. За цей час «моніторинг» закріпився в соціології, психології, педагогіці, екології, економіці, медицині, а також в юриспруденції. Як бачимо, на початок ХХІ століття термін «моніторинг» входить в терміносистему багатьох галузей знань. Поняття «моніторинг» все більш широко застосовується у всіх сферах життя суспільства. Юридична наука видає різні визначення моніторингу. В теорії права під моніторингом розуміється системна діяльність з аналізу, оцінки, узагальненню результатів законотворчої діяльності і правозастосування та прогнозу. Це поняття означає комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують спеціально організоване, систематичне спостереження за станом і тенденціями розвитку об'єктів, процесів та явищ із метою їх контролю, оцінки (виявлення відповідності бажаному результату чи вихідному становищу) або прогнозування [12]. Це один із видів практичної діяльності, що є процесом відстеження за певними об'єктами або явищами в оперативному режимі часу. Зазвичай моніторинг включає збір і аналіз даних про процеси, а також напрацювання рекомендацій з прийняття відповідних заходів (мір). [13]. Моніторинг - це регулярний процес збору інформації для відстеження ходу виконання намічених планів.

Узагальнюючи думки дослідників цього явища, можна зробити висновок, що моніторинг - це постійне спостереження за певним процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або первісним пропозиціям. Метою моніторингу є попередження небажаних відхилень у тих чи інших процесах. Якщо виявляються позитивні відхилення,то результати такого моніторингу теж узагальнюються і отримується позитивний досвід.

На сьогоднішній час, як зазначає професор І.Д. Шутак «в українській теорії права тільки зароджується поняття, доктрина і методологія правового моніторингу. Діяльність з правового моніторингу не скоординована, як правило, не є обов'язковою і здійснюється за відсутності єдиної методологічної основи. Стан вітчизняного наукового доробку в сфері правового моніторингу суттєво відстає від зростаючих потреб у таких дослідженнях»[14,с.50].

Макеєва О.М. вважає, що «правовий моніторинг необхідний для реалізації принципу верховенства права, підвищення якості прийняття політико-правових рішень і транспарентності правотворчої діяльності, зниження рівня суперечливості законодавства, досягнення стабільності правової політики, підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення, впорядкування діяльності у сфері законотворчості, забезпечення єдиного правового простору держави й підвищення ефективності правозастосовної практики» [15,с.176]. Це інтелектуальна технологічна діяльність, що дозволяє підвищити дієвість державної політики у правовій сфері.

На думку професора Онищука І.І. «правовий моніторинг передбачає спостереження,аналіз, оцінювання формалізованої правотворчості та правозастосовних актів у відповідності з прописаними в регламентах вимогами для того, щоб, удосконалюючи норми та їх застосування, підвищити якість державного та муніципального управління» [16,с.58]. Далі Онищук І.І. слушно зазначає, що «переважна більшість дослідників.сходяться на думці, що правовий моніторинг є ефективним методом здійснення контролю якості нормативно-правових актів;формою оцінювання ефективності механізму правового регулювання;способом взаємозв'язку між нормативно- правовими актами та їх реалізацією; інструментом для вироблення рекомендацій з метою вдосконалення нормативно-правових актів» [16,с.60].

Градова Ю.В. вважає, що під правовим моніторингом слід розуміти «систематичну, комплексну, в межах законодавчо визначених повноважень,діяльність органів публічної влади та громадських формувань, спрямовану на спостереження, аналіз та оцінку правової системи з метою поліпшення її сучасного стану та прогнозування її подальшого розвитку» [17.с.18].

Николина К.В. у своєму дослідженні зазначає, що «правовий моніторинг можливо визначити як спеціальну діяльність, що має процедурний характер, здійснюється уповноваженими суб'єктами з метою аналізу та оцінки результатів правотворчого процесу, якості нормативно-правових актів, ефективності правозастосування, а також спостереження в динаміці за іншими правовими явищами, результатом чого є вироблення пропозицій щодо їх вдосконалення та/або прогнозування подальшого розвитку» [18,с.200]. авторитет законодавство правовий моніторинг

Інша дослідниця Лепех Л.Л. вважає, що: «Доцільно визначити правовий моніторинг як методично обґрунтовану комплексну систематичну діяльність уповноважених суб'єктів зі спостереження, аналізу, оцінки якості правових норм і практики їх застосування на предмет досягнення закладених у них цілей і планових результатів правового регулювання суспільних відносин, а також щодо прогнозування шляхів вдосконалення нормотворчої та правозастосовної діяльності» [19,с.187].

Бахтіна Ю.С. у своїй дисертації зазначає, що «під моніторингом розуміється саме спостереження (стеження, відстеження), тобто це - його основна ознака, але не єдина. Важливим елементом виступає мета такого спостереження, як от «виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій», «оцінка минулого, сьогодення і прогнозів на майбутнє». Автор зазначає ще одну важливу ознаку моніторингу - це системність, тобто «моніторинг - це не просто спостереження, це - обов'язково комплексна система, яка містить цілий ряд комплексних дій, як от спостереження,аналіз, оцінка, прогноз» [20].

Проаналізувавши наведені та інші визначення правового моніторингу, можна визначити характерні його риси: це постійний процес спостереження за об'єктом або явищем; цей процес носить системний характер; зібрана аналітична база аналізується і оцінюється результати аналізу і оцінювання є підставою для вироблення відповідних рекомендацій і прогнозів. Здійснення правового моніторингу охоплює правотворчий та правозастосовний процеси. При цьому слід погодитись із зауваженням професора Оніщенко Н.М., що треба розмежовувати поняття «моніторинг» і «аналіз». Вона обґрунтовує свою думку наступним: « 1) моніторинг-це постійно триваючий процес; 2) саме аналіз можливо і слід розглядати як складову моніторингу; 3) як аналіз - це здебільшого метод дослідження, то моніторинг - засіб осягнення відповідної реальності» [21,с.22].

Професор Онищук І.І. визначає, що є предметом правового моніторингу. В числі складових його зазначається: висвітлення передумов створення нових проектів нормативно-правових актів; виявлення суперечностей, колізій і прогалин між нормами права різних нормативно-правових актів; обґрунтування зміни чи скасування застарілих норм; виявлення дублювання норм; визначення актів такими, що втратили силу; та ін. [16].

На думку Лисенко М.О., «предметом правового моніторингу може виступати як окремий нормативно-правовий акт, так і група нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у певній сфері правовідносин» [22, с.103]. Як предмет правового моніторингу вибираються окремі характеристики об'єкта, які є найбільш важливими з погляду постановки мети моніторингу.

Дослідники зазначили, що може бути об'єктом проведення правового моніторингу. Об'єкти правового моніторингу різноманітні. Так, професор Нижник Н.Р. зазначає, що «об'єктами моніторингу можуть бути: закони або інші нормативні акти; стан дотримання прав людини (за сферами або певних категорій суб'єктів); функціонування гілок влади в аспекті права [9,с.24]. Градова Ю.В. вважає, що це «може бути будь-який правовий акт чи його проект та практика його реалізації..., правовий моніторинг охоплює (принаймні має охоплювати) всі елементи правової дійсності, всю правову систему суспільства в їх діалектичному взаємозв'язку, взаємодії та постійному розвитку» [5,с.20,21]. Професор Онищук І.І. більш докладно зазначає склад об'єктів. Це: нормативно-правовий акт та його структурна частина, форма нормативно-правового акта (закон, указ, постанова тощо); назва органу, що ухвалив акт (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України тощо); назва акта (заголовок); преамбула (за потреби); основна частина-розділи, глави, статті, частини, пункти, підпункти; санкції за недотримання нормативного акта та порядок відповідальності;положення про анулювання раніше ухвалених нормативних актів; дата (порядок) набуття чинності нормативно-правового акта [16,с.131].

Інші автори вважають,що об'єктом правового моніторингу повинні виступати не тільки правові інститути, але й інститути держави.

Щодо питання,хто може бути суб'єктом правового моніторингу, то у науковій літературі визначаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи, спеціально уповноважені для проведення моніторингу у межах питань свого відання та на підставі спеціальних повноважень, якими вони наділені відповідними нормативно-правовими актами. Це також можуть бути недержавні формування [16,с.132; 5,с.22]. Професор Онищук І.І. пропонує диференціювати суб'єкти правового моніторингу на три групи [16,с.144-147]. Градова Ю.В. вважає, що правовий моніторинг має стати обов'язковою функцією органів державної влади. Результати правового моніторингу залежать передусім і понад усе від ефективності його здійснення державними органами й організаціями. До проведення правового моніторингу необхідно залучати громадськість [17,с.12-13]. На переконання Петришиної М.О.: «Основним суб'єктом правового моніторингу в нашій державі може стати:1) окремий орган, головним завданням якого буде здійснення правового моніторингу нормотворчості і правозастосовної практики; 2) вже існуючий орган влади,наприклад Міністерство юстиції України; 3) вищі органи державної влади, між якими буде проведено розподіл відповідних повноважень та закріплено відповідальність за здійснення покладених на них обов'язків»[23,с.29]. Дослідники поділяють суб'єкти на статутні та ініціативні.

Особливе місце в системі правового моніторингу належить принципам моніторингу. Суб'єкти правового моніторингу повинні здійснювати свою моніторингову діяльність відповідно до певних принципів. Принцип - це керівна ідея, основне початкове положення теорії. Принципи моніторингу - це основоположні правила, якими повинні керуватися суб'єкти моніторингової діяльності. Так, Тарахонич Т.І. вважає, що «принципи правового моніторингу слід розуміти як основні напрями його здійснення, що спрямовані на досягнення позитивного результату в певній сфері правової дійсності». Далі автор зазначає, що у процесі здійснення правового моніторингу використовуються певна сукупність загальнонаукових принципів (законності, об'єктивності, комплексності, науковості, професіоналізму), так і спеціальні принципи (повнота,обґрунтованість, раціональність, детермінованість) [6,с.267, 268]. Бахтіна Ю.С. також зазначає, що «надаючи характеристику правового моніторингу, неможна обійти увагою принципи його здійснення, яким належить особливе місце в концепції його організації та проведення». Дослідниця пропонує наступні загальні принципи: законність, системність, комплексність, плановість, гласність, безперервність, інформаційна всеосяжність. На її думку, зазначені принципи відповідають характеру моніторингової діяльності та безумовно на них має ґрунтуватись діяльність суб'єктів моніторингу [24].

Николина К.В., крім зазначених Бахтіною Ю.С. принципів, пропонує ще наступні: демократизм, дотримання прав людини, об'єктивність та неупередженність, достовірність, професійність, диспозитивність, прозорість процедури, чіткість критеріїв оцінки [18,.с.201].

Дослідники звертають особливу увагу на такий принцип як професіоналізм, мотивуючи тим,що саме від професіоналізму суб'єктів правового моніторингу залежить характер моніторингової діяльності, її ефективність і результативність.

Петришина М.О. до основних завдань правового моніторингу відносить: «1) виявлення недоліків правового регулювання, а також визначення ефективності дій правових норм задля систематизації та удосконалення законодавства; 2) створення умов для впорядкування законодавства; 3) виявлення тенденцій та потреб у правовому регулюванні певного кола суспільних відносин; 4) визначення можливості та необхідності сприйняття зарубіжного досвіду розвитку демократичних правових інститутів» [23,с.27].

Професор Чорнолуцький Р.В. вважає, що «...всі суб'єкти правотворчості (нормотворчості), а також суб'єкти, що забезпечують нормотворчий процес (особливо включаючи нормативізацію та нормопроєктування).повинні ясно бачити, які існують в актах прогалини й суперечності, які документи явно лобіюють інтереси бізнесу, криміналу, відповідних груп політичної еліти, а які не відповідають вимогам, що пред'являються до нормативізації, нормо проектування та в широкому розумінні до юридичної техніки у сфері нормотворчості» [ 25,с.11].

Більшість дослідників висловлюють думку, що в Україні уже достатньо напрацьовано доктринальних положень щодо правового моніторингу і пора прийняти відповідний законодавчий акт. Так, професор Онищук І.І. вважає, що «розробка та прийняття Закону України «Про правовий моніторинг» зумовлюється необхідністю врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з оцінюванням ефективності, прогнозування правового регулювання суспільних відносин,визначенням конкретних правових, організаційних та інших заходів для його забезпечення» [ 26,с.9].

Градова Ю.В. також вважає, що «правовий моніторинг як один з актуальних правових інститутів має посісти пріоритетне місце в державно-правовому будівництві». І тому «існує нагальна потреба в урегулюванні моніторингу законодавства та правозастосовної практики шляхом прийняття Закону України «Про правовий моніторинг» [27,с.46].

Лепех Л.Л. підтримує думку, що «доцільно прийняти закон «Про обов'язковий моніторинг законодавства і правозастосовної практики», де були б законодавчо закріплені поняття «об'єкт моніторингу», «суб'єкт моніторингу», «прийоми і способи моніторингу», а також організаційні основи моніторингової діяльності (зокрема строки проведення)» [19,с.198]

У законі необхідно обов'язково докладно унормувати механізм здійснення правового моніторингу, порядок взаємодії при цьому між державними (і недержавними ) структурами. Можна погодитись з тими авторами, котрі вважають за доцільне також передбачити в законі обов'язок з постійного обміну між органами, іншими зацікавленими суб'єктами всією необхідною для проведення якісного правового моніторингу інформацією. Професор Онищук І.І. вважає: «Доцільно визначити види відповідальності за порушення Закону та контроль за забезпеченням реалізації правового моніторингу» [16,с.10]. Як слушно зазначає Градова Ю.В. «Правовий моніторинг - це той інститут, який істотно сприяє змістовному партнерству органів публічної влади між собою та з інститутами громадянського суспільства. Якщо нормотворці та правозастосовні не навчаться, при оперуванні нормативною базою, розуміти, якою мірою вона корисна й виконувана, якщо чиновники не враховуватимуть дані моніторингу, у проведенні якого братимуть участь експертні співтовариства й інститути громадянського суспільства, владі не вдасться вирішити жодного з тих стратегічних завдань, що стоять перед державою» [17,с.12].

Тут можна і треба скористатись й зарубіжним досвідом з цього питання. Досвід провідних країн західної демократії переконливо доводить, що розвиток системи правового моніторингу дозволяє у перспективі створити якісно нову модель державного управління» [5,.с.5]. Однак й треба погодитись із застереженням, що «сліпе копіювання іноземного досвіду досить часто виявляється не ефективним, оскільки при цьому не враховуються особливості національної системи показників» [28,с.58]. Звичайно, необхідно звернути увагу ще й на те, що в деяких державах уже давно прийняті відповідні законодавчі акти щодо правового моніторингу (наприклад, Білорусь, Казахстан, Росія), але на розвиток позитивних демократичних змін в таких країнах це не впливає. Значить, крім прийняття потрібних законодавчих актів,ще необхідно постійно підвищувати правову свідомість, насамперед тих, хто має відношення до законотворчості і правозастосування, а також правову культуру всього населення.

Слід продумати питання навчання і підвищення кваліфікації співробітників, котрі здійснюють і будуть у майбутньому безпосередньо здійснювати моніторинг. До моніторингової діяльності повинні залучатися професіонали, котрі володіють спеціальними знаннями у сфері законотворчості і правозастосування, мають досвід такої діяльності, щоб працювати компетентно, зі знанням справи, і мають відповідні особисті якості, які будуть сприяти успішному здійсненню такої діяльності. При проведенні моніторингу об'єктивність отриманих фактів в більшості залежить від суб'єкта-дослідника, його пізнавальних здібностей та критично-інтелектуальних зусиль. Такий дослідник повинен, насамперед, володіти відповідними професійними аналітичними методами.

Для сучасної дійсності характерним є величезний ріст обсягів інформації. Йде побудова інформаційного суспільства і електронної держави. Світ входить в новий рівень технологій, відбувається цифрова трансформація. Цифровий світ потребує побудови адекватної новій технологічній реальності моделі правового регулювання. За цими новими цифровими технологіями необхідно проводити й оцінку якості нормативно-правових актів. Все це збільшує можливості правового моніторингу. Однак для цього спеціалісти, котрі будуть проводити моніторинг, повинні мати відповідну юридичну і технологічну освіту.

Висновки

На основі дослідження наукових праць вітчизняних вчених та юристів-практиків висвітлено сучасні трактування поняття правового моніторингу, його місце і значення в удосконаленні чинного законодавства і розробленні майбутнього законодавства в Україні. Встановлено, що правовий моніторинг є перспективним і реальним на сьогодні засобом забезпечення ефективності нормативно-правових актів. Визначено, які правові явища можуть бути об'єктом правового моніторингу, і хто може бути суб'єктом цього процесу.

Однак реалізація на повну силу можливостей такого виду моніторингу можлива лише за умови його законодавчого оформлення, тобто прийняття відповідного закону про правовий моніторинг та належних підзаконних нормативно-правових актів. Тоді ми обов'язково побачимо і зрозуміємо, наскільки це буде ефективно для нормотворчого процесу.

Для того, щоб належним чином виконувати правовий моніторинг, не слід забувати про підготовку відповідних спеціалістів, насамперед юристів, котрі могли б і повинні здійснювати цю дуже непросту діяльність. Як слушно заявляють вітчизняні та зарубіжні фахівці, необхідно розробити цілісний підхід до навчання учасників законотворчого і нормотворчого процесу. При цьому їх слід постійно навчати використовувати новітні цифрові технології та можливості штучного інтелекту.

Перспективою подальших досліджень є характеристики функцій правового моніторингу, особливо прогностичної функції.

Список використаних джерел

1. Тацій В. Наукове забезпечення законотворчості в умовах формування національної правової системи. Віче. 2005.№9.

2. Оніщенко Н.М. Проблеми ефективності законодавства та сучасний розвиток. Віче. 2007.№12. С.3-6.

3. Оніщенко Н. М. Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень. Судова апеляція.2009.№3.С.9-14

4. Законодавча діяльність в Україні: стан, пріоритети, шляхи до вдосконалення

5. Градова Ю.В. Інститут правового моніторингу в конституційно-правовій теорії та практиці. Монографія. О., 2014. 183 с.

6. Тарахонич Т.І. Правовий моніторинг як один із шляхів вдосконалення правового регулювання. Альманах права.2019.Вип.10.С.265-270.

7. Червинская Н. Мониторинг еффективности законодательства.Legae si viata Noiembrie. 2013.С.234-237 «Наше право». 2017.№4. С.205-207.

8. Нижник Н., Гуменюк І., Муза О. Концептуальні основи утвердження правового моніторингу в Україні. Вісник Національної академії правових наук України.2012.№4.С.21-29.

9. Мельничук С.М. Роль моніторингу у процесі вдосконалення правових норм реалізації функцій сучасної держави Україна. Право і суспільство.2018 №5.С.29-33.

10. Голіцин В.К., Суслов О.П., Самченко Н.К. Концептуальні засади моніторингу. Бізнес- Інформ.2013.№9.С.330-335.

11. Костенко О.М. Аналітичний моніторинг у забезпеченні функціонування інформаційно- аналітичної системи управління діяльністю підприємств. Економіка АПК.2013.№2.С.106-110.

12. Handbook on Monitoring and Evolution of Results. New York, UNDP, 2002.

13. Шутак І.Д. Правовий моніторинг: застосування прогностичного методу. Філософські та методологічні проблеми права.2014.№2.С.47-57.

14. Макеєва О.М. Інформаційна функція правового моніторингу. Альманах права.2019.Вип.10.С.176-180.

15. Онищук І.І. Правовий моніторинг: теоретичні та прикладні засади. Дисертація ...доктора юридичних наук. К., 2018.554 с.

16. Градова Ю.В. Інституалізація правового моніторингу в Україні як спосіб захисту прав та свобод людини. Південноукраїнський правничий часопис.2014.№4.С.11-15.

17. Николина К.В. Процедурні особливості правового моніторингу текстуального виразу права: прагматичний підхід. Альманах права.2019.Вип.10.С.198-202.

18. Лепех Л.Л. Соціальна та юридична ефективність механізму правового регулювання. Дисертація ... кандидата юридичних наук. К., 2019. 234 с.

19. Бахтіна Ю.С. Правовий моніторинг як функція державного управління. Дисертація.кандидата юридичних наук. О., 2019. 246 с.

20. Оніщенко Н.М. Правовий моніторинг: від теорії до практики. Альманах права.2019.Вип.10.С.21- 26.

21. Лисенко М.О. Правовий моніторинг як адміністративно-правовий засіб забезпечення законності у правотворчій діяльності органів виконавчої влади. Часопис Київського університету права.2014.№3.С.101-105.

22. Петришина М.О., Сасова А.Б. Становлення та розвиток інституту правового моніторингу в Україні: проблеми та перспективи. Право та суспільство. 2015.№2.С.25-31.

23. Бахтіна Ю.С. Основні принципи організації та проведення правового моніторингу. Розвиток європейського простору очима молоді: економічні, соціальні та правові аспекти. М. Харків, 17 трав. 2019 р. Х.:ХНЕУ ім.. С. Кузнеця, 2019.

24. Чорнолуцький Р.В. Актуалізація феноменології моніторингу в правотворчості. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2020.№2.С.8-14.

25. Онищук І.І. Вдосконалення нормативно-правового регулювання моніторингу якості та ефективності нормативно-правових актів в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017.№1.С.7-12.

26. Градова Ю.В. Щодо необхідності розробки та прийняття Закону України «Про правовий моніторинг». Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія:Право. 2017. Вип.24.С.46-48.

27. Сурай І., Караченцева Н. Чинники якості законодавчої діяльності в Україні. Державне управління та місцеве самоврядування. 2016.№1.С.54-60.

Размещено на Allbest.ru