Природоохоронне право України у контексті глобалізаційних викликів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Академії адвокатури України

Природоохоронне право України у контексті глобалізаційних викликів

Наталія Рафаелівна Малишева, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, завідувач відділу

Олена Миколаївна Ковтун, кандидат юридичних наук, доцент

Резюме

Малишева Н.Р., Ковтун О.М. Природоохоронне право України у контексті глобалізаційних викликів.

У статті досліджується стан і перспективи розвитку в умовах глобалізації природоохоронного права як важливої складової екологічного права України. Увага зосереджується як на можливостях, так і на стримуючих факторах, пов'язаних із глобалізацією, в її впливі на тенденції розвитку природоохоронного права України. Робиться акцент на необхідності не механічного, а вдумливого підходу до адаптації природоохоронного законодавства України до вимог права ЄС, які накладаються Угодою про асоціацію Україна-ЄС.

Ключові слова: природоохоронне право, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, глобалізація, міжнародне право, право ЄС, Угода про асоціацію Україна-ЄС.

Резюме

Малышева Н.Р., Ковтун Е.Н. Природоохранное право Украины в контексте глобализационных вызовов.

В статье исследуется состояние и перспективы развития в условиях глобализации природоохранного права как важной составляющей экологического права Украины. Внимание сосредоточено как на возможностях, так и на сдерживающих факторах, связанных с глобализацией, в ее влиянии на тенденции развития природоохранного права Украины. Делается акцент на необходимости не механического, а вдумчивого подхода к адаптации природоохранного законодательства Украины к требованиям права ЕС, которые накладываются Соглашением об ассоциации Украина-ЕС.

Ключевые слова: природоохранное право, сохранения биологического и ландшафтного разнообразия, глобализация, международное право, право ЕС, Соглашение об ассоциации Украина-ЕС.

Summary

Abstract

Nataliia Malysheva, Olena Kovtun. Nature protection law of Ukraine in the context of globalization challenges.

The article examines the state and prospects of development of nature protection law as an important component of environmental law of Ukraine in the context of globalization challenges. Attention is focused on both the opportunities and the constraints associated with globalization, in its impact on the development trends of nature protection law in Ukraine. This branch of Ukrainian law as a whole is formed, both in the general norms of ecological law, as well as in the land, water, subsoil, forest, floristic legislation, and also in the territorial planning legislation. At the same time, new globalization challenges related to the need to address nature conservation and biodiversity protection are prompting an increasingly active shift in the legal regulation of relevant relations from the local and national to the international level. And nature protection legislation in its development must take into account appropriate approaches.

The general structural and systemic factors of the Ukrainian national legislation cannot be neglected. The article analyzes Ukraine 's participation in international cooperation in the field of nature protection and biodiversity conservation. Important factors that motivate Ukraine's environmental law to further development are related to Ukraine's European integration. One of the main aspects of Ukraine's implementation of the Association Agreement is the approximation of Ukrainian legislation to EU law. Moreover, "nature protection, in particular biological and landscape diversity (eco-networks) conservation and protection" stands out among the principal areas of environmental cooperation between Ukraine and the EU. International and European environmental requirements cannot be implemented mechanically, but thoughtfully, comprehensively analyzing the possible consequences for the law-making and law- enforcement sphere of Ukraine. It is from such positions that the article critically evaluates the Draft Law of Ukraine "On the Territories of the Emerald Network" in order to fulfill the Ukrainian obligations under the Association Agreement.

Key words: nature protection law; conservation of biological and landscape diversity; globalization; international law; EU law; Ukraine-EU Association agreement.

Вступ. Екологічна ситуація в світі змінюється швидше, ніж прогнозувалося ще півстоліття тому. Виникають нові проблеми, невідомі раніше загрози. Відбувається переоцінка цінностей, зокрема, вектор пріоритетів розвитку поступово зміщується від суто соціально-економічних в бік екологічних інтересів, оскільки останні починають усвідомлюватись не тільки (навіть не стільки) як гальмуючий чинник економічного зростання, а й як запорука самого виживання людства1. Світове співтовариство сьогодні має оперативно реагувати на виклики глобалізації. Особливо гостро це питання постало після поширення територією нашої планети пандемії СОУГО-19, що серед іншого суттєво вплинуло на пріоритети та темпи розвитку екологічного права2.

Від глобалізаційних викликів особливо страждають біологічні ресурси планети. Проблема є вельми актуальною для України, яка, займаючи менше 6 відсотків площі Європи, володіє близько 35 відсотками її біологічного різноманіття. Водночас у результаті господарської діяльності та знищення середовища існування флори і фауни кількість видів тварин і рослин на нашій території стрімко зменшується3. Так, якщо в середині 90-х рр. рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення в Україні нараховувалось 382 види тваринного світу4 та 541 вид рослинного світу5, то станом на 2009 р. ці показники сягнули 542 види тварин і 826 видів рослин і грибів6. І відповідний процес продовжується. Протистояти таким негативним тенденціям необхідно науково-технічними, організаційними, соціально-економічними, просвітницькими та іншими заходами. Далеко не останню роль у відповідному процесі відіграє право, можливості якого на різних рівнях наразі використовуються неповною мірою.

Ступінь розробленості проблеми. Проблематика природоохоронного права та законодавства є предметом дослідження вітчизняних вчених: В.І. Андрейцева, О.В. Бевз, М.Я. Ващишин, А.П. Гетьмана, А.Й. Годо- ванюка, П.О. Гвоздика, Р.А. Гольонка, М.А. Дейнеги, В.М. Єрмоленка, С.В. Єлькіна, Н.В. Ільків, Н.Д. Кра- сіліч, М.В. Краснової, Ю.А. Краснової, Н.Р. Кобецької, О.М. Ковтун, В.В. Костицького, П.Ф. Кулинича, В.І. Лозо, Н.Р. Малишевої, Х.М. Марич, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Ю.С. Петлюка, О.О. Статівки, Н.І. Тито- вої, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та ін. Дослідження базується також на працях зарубіжних вчених: Г.О. Аксеньонка, О.П. Анісімова, І.І. Євтихієва, Б.В. Єрофеєва, І.О. Іконицької, О.О. Забєлишенського, М.І. Краснова, О.І. Крассова, Н.Ф. Реймерса, Ф.Р. Штильмарка та ін.

Метою цієї статті є дослідження сутності та проблем національного природоохоронного права у контексті глобалізаційних викликів.

Виклад основного матеріалу. Приступаючи до дослідження заявленої проблематики, варто насамперед визначитись із категоріальним апаратом, навколо якого вибудовується дослідження. Базовими для даної проблеми є поняття «природоохоронного права» та «глобалізації». Тільки відштовхуючись від їх однозначного розуміння та динаміки взаємозв'язку, можна дійти адекватних висновків у контексті досягнення мети даного дослідження.

Не вдаючись до поглибленого аналізу змісту виділених понять, зазначимо лише, що під природоохоронним правом ми розуміємо систему правових норм, які регулюють відносини щодо збереження в максимально незайманому стані окремих категорій природних територій та об'єктів і надання їм з цією метою законодавством спеціального охоронного режиму. Відповідна система норм органічно входить складовою до екологічного права як галузі, в межах якої, крім того, регулюються відносини щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Поняття глобалізації як багатовимірного об'єктивного процесу не є усталеним ні в міжнародному, ні в національному правовому лексиконі, хоча глобалізаційна проблематика все активніше обговорюється в світі як на доктринальному, так і на прикладному рівнях7. При цьому зазвичай обмежуються виділенням ознак глобалізації, важливих для певного дослідження. Наслідуючи такий підхід, зазначимо, що зв'язок екології та глобалізації є двостороннім. З одного боку, глобалізація суттєво розширила межі міжнародних обмінів, торгівлі, що сприяло поширенню екологічних проблем далеко за межі їх первісного виникнення. Природоохоронні проблеми все більшою мірою структуруються не лише на локальному, регіональному чи національному, а й на загальнопланетарному рівні. З іншого ж боку, охопивши інформаційно-комунікаційну сферу, глобалізація «відкрила шлюзи» для інноваційно-технологічних обмінів, які своєю чергою сприяли осмисленню глобальних проблем, поширенню так званних «зелених технологій», інших можливостей вирішення природоохоронних проблем8. Так, від охорони видів тварин і рослин відбувся концептуальний перехід до теорії збереження біорізноманіття, а усвідомлення глобального рівня відповідної проблеми знайшло відображення в укладенні у 1992 р. Конвенції про біорізноманіття. Так само відбувся перехід від концепції охорони тропічних лісів як природного ресурсу, що перебуває під суверенітетом конкретної держави, до їх суспільного сприйняття як «легень планети», що потребують захисту міжнародним співтовариством9. На глобальний рівень поступово змістилось структурування й інших природоохоронних проблем.

Як зазначає А.П. Гетьман, глобалізація з точки зору екологічного права ставить низку додаткових питань, що зумовлено об'єктивними факторами. Світове співтовариство, міжнародна спільнота відчувають гостру потребу в послідовних, своєчасних і ефективних рішеннях щодо глобальних проблем у сфері екології10.

Глобалізаційні прояви серед іншого вплинули на тенденції розвитку природоохоронного права і форму його відображення - природоохоронне законодавство.

Найбільш гостро сьогодні постали (як у планетарному, так і в національному контексті) проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття; формування, збереження мережі особливо охоронюва- них природних територій (територій та об'єктів природно-заповідного фонду, екологічної мережі, інших територій особливої охорони за національним, європейським і міжнародним правом).

У вирішенні цих проблем Україна спирається на основні ідеї та принципи сталого розвитку, вперше представлені Всесвітньою комісією з питань навколишнього середовища і розвитку під головуванням Гро Харлем Брундтланд в Доповіді 42-й сесії Генеральної асамблеї ООН в 1987 р.11 і згодом розвинуті на численних світових форумах, зокрема: на конференції ООН з питань ^навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) та багатьох інших. Базовою ідеєю концепції сталого розвитку виступає інтеграція трьох компонентів - економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища. Всі три компоненти мають бути врівноважені, заперечується пріоритетність жодного з них у підходах до регулювання та прийняття управлінських чи господарських рішень на всіх рівнях. Принцип сталого розвитку є основоположним серед іншого для вирішення проблем збереження біорізноманіття. глобалізація природоохоронний законодавство угода

Серед індикаторів впровадження концепції сталого розвитку в частині збереження біорізноманіття можемо виділити: наявність ефективного природоохоронного законодавства та його дотримання; показники формування національної екологічної мережі, інтегрування її до Смарагдової мережі, дотримання охоронного режиму територій особливої охорони, насамперед природно-заповідного фонду (як головної складової національної екологічної мережі); характер охоронного режиму щодо видів тварин і рослин, які особливо охороняються тощо.

Оцінюючи стан нормативно-правового регулювання в сфері збереження біорізноманіття, слід зазначити, що в Україні сформовано систему природоохоронного законодавства, що включає блоки конституційно- правового регулювання природоохоронних відносин; спеціального еколого-правового регулювання; регламентацію природоохоронних відносин екологізованими нормами інших галузей права України; міжнародно- правове регулювання12.

Так, спеціальне природоохоронне регулювання базується на нормах законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р., положення «Про Зелену книгу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. та низки інших.

Правовий режим біологічного та ландшафтного різноманіття, крім того, регулюється так званими поре- сурсними кодексами та законами: Земельним, Лісовим, Водним кодексами України, Кодексом України про надра, Законами України «Про рослинний світ», «Про тваринний світ». Так, однією з категорій земель, поділених за основним цільовим призначенням, згідно з п. «в» ст. 19 Земельного кодексу України, є землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, правовий режим яких визначається главою 7 цього Кодексу (ст. ст. 43-46)13.

Згідно зі ст. 39 Лісового кодексу України, однією з категорій лісів є ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо)14.

Відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра різновидом надрокористування є створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.)15.

Водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення належать до водних об'єктів загальнодержавного значення (ст. 5 Водного кодексу України)16.

До законодавчих актів, що містять норми природоохоронного спрямування, належать також закони «Про Генеральну схему планування території України», «Про мисливське господарство та полювання», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про землеустрій», «Про оцінку впливу на довкілля», «Про стратегічну екологічну оцінку» та деякі інші.

Особливо важливу роль у системі правового регулювання природоохоронних відносин відіграють програмні та стратегічні документи, що затверджуються як на законодавчому рівні (Загальнодержавна програма формування національної екомережі України на 2000-2015 роки17, так і на рівні підзаконного регулювання: Концепція Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N° 675-р (далі - Концепція)18 та Концепція Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 р., схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-р.19

Концепція визнає «біорізноманіття» національним багатством України, збереження та невиснажливе використання якого є одним із пріоритетів державної екологічної політики. Але загальнодержавна Програма збереження біорізноманіття, на жаль, до цього часу не прийнята. Так само на стадії концепції зупинилось розроблення й Програми розвитку заповідної справи, хоча відповідно до ст. 5 Закону України від 18 березня 2004 р. «Про державні цільові програми» схвалення концепції програми є другою з десяти передбачених Законом стадій розроблення та виконання державних цільових програм20. А якщо до викладеного додати, що строк дії єдиної профільної Загальнодержавної програми формування національної екомережі України закінчився ще в 2015 р., то доведеться констатувати, що сфера охорони природи в Україні на сьогодні не спрямовується жодним спеціальним програмно-стратегічним документом. Відтак розроблення та прийняття Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття, розрахованої на найближчі 20 років, є нагальною потребою.

В умовах глобалізації особливо важливим вектором правового регулювання природоохоронних відносин є міжнародне співробітництво. Україна - сторона низки багатосторонніх, регіональних та двосторонніх міжнародних договорів, що регулюють міждержавні відносини у сфері охорони природи, зокрема, збереження біорізноманіття. Найбільш значущими серед них є: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971); Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972); Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - CITES (Вашингтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бонн, 1979); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн, 1979); Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992); Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995); Європейська ландшафтна конвенція (Флоренція, 2000), Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат (Київ, 2003.).

У цілому можна констатувати, що на основі системного поєднання норм численних правових актів в Україні здійснюється охорона біорізноманіття, відбувається розвиток територій та об'єктів, що особливо охороняються, формування екологічної мережі, яка має забезпечити територіальне поєднання відповідних територій та об'єктів в єдину загальнонаціональну мережу. В установленому порядку вирішуються питання забезпечення збереження та визначення допустимого використання, режиму відповідних особливо цінних в природоохоронному, науковому, естетичному, рекреаційному та іншому відношенні територій і об'єктів, тобто система національного природоохоронного законодавства України в своїх основних частинах є сформованою. Однак ця система не є статичною і потребує вдосконалення. Не вирішеними на сьогодні залишаються й деякі проблеми правореалізації. Так, відповідно до Закону України «Про Червону книгу України» Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів тваринного і рослинного світу у межах України, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів і заходи щодо їх збереження. Занесені до Червоної книги України види підлягають охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони. Згідно з ч. 6 ст. 12 відповідного Закону Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років. Доводиться, однак, констатувати, що це положення законодавства постійно порушується. Після прийняття Закону було здійснено два видання Червоної книги: друге видання - в 1994-1996 рр. (перше видання датувалось 1980 р.), третє видання - в 2009 р. І сьогодні, по перебігу 12 років, четвертого видання досі немає.

Слід зазначити, що певні нові чинники, які спонукають природоохоронне право України до подальшого розвитку, пов'язані з євроінтеграцією України. Відомо, що 27 червня 2014 р. була підписана, а 1 вересня 2017 р. набула чинності в повному обсязі Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію, або Угода)21. Одним із основних аспектів виконання Україною Угоди є наближення законодавства України до права ЄС у низці правових сфер. Стосовно природоохоронного законодавства узгодження здійснюється відповідно до Глави 6 «Навколишнє середовище» Розділу V «Економічне та галузеве співробітництво» (ст. ст. 360-366) і Додатку XXX до відповідної Глави. Причому «охорона природи, зокрема збереження і захист біологічного та ландшафтного різноманіття (екомережі)» ст. 361 Угоди виділяється серед 13 головних напрямів екологічного співробітництва Україна-ЄС.

У числі правових актів ЄС, з якими Україна має узгодити свою систему права, Додаток ХХХ до Угоди називає Директиву 79/409/ЄЕС щодо збереження диких птахів, після поправки - Директива 2009/147/EC про охорону диких птахів (скорочено - Пташина директива) та Директиву № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни зі змінами й доповненнями, внесеними Директивами №№ 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003 (скорочено - Оселищна директива). Ці дві директиви обумовлюють створення європейської мережі NATURA-2000. Для країн, які не належать до Євро- союзу, території спеціального збереження та середовища існування рідкісних і зникаючих видів формують Смарагдову мережу Європи (Emerald), яка є аналогом програми Natura 2000. Об'єкти в межах Смарагдової мережі разом із територіями НАТУРА-2000 становлять ядро Загальноєвропейської екологічної мережі (Pan- European Ecological Network (PEEN)22. Смарагдова мережа (мережа Емеральд) - це природоохоронна мережа територій особливого природоохоронного інтересу (Areas of Special Conservation Interest, ASCI), що формується в межах території Європи згідно із Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979), до якої Україна приєдналась у 1996 р. На думку деяких фахівців у царині екологічного права, Смарагдова мережа є доповненням до екомережі та засобом забезпечення довготривалого виживання найцінніших європейських видів і природних середовищ їхнього існування. Вона доповнює мережу ЄС «Натура 2000» і відіграє роль підготовки держав-кандидатів на членство в ЄС до інтеграції в мережу ЄС «Натура 2000»23.

На виконання природоохоронних зобов'язань за Угодою про асоціацію було розроблено проєкт Закону України «Про території Смарагдової мережі» (зареєстровано у Верховній Раді України 4 грудня 2020 р., № 4461).

Підтримуючи в цілому необхідність інкорпорації до законодавства України вимог як Угоди про асоціацію, так і всіх міжнародних зобов'язань за багатосторонніми конвенціями, Стороною яких є Україна, все ж зазначимо, що головне при цьому - не порушити єдність правової системи України, не внести дисбалансу до співвідношення її елементів. При розробленні нових законопроєктів необхідно спершу неформально осягнути всю систему чинного правового регулювання у відповідній сфері. Оцінюючи з цієї позиції поданий законопроєкт, зазначимо, що він повністю абстрагується від існуючої в Україні системи природоохоронного правового регулювання, абсолютно відокремлено від неї запроваджує нові правові режими так званих «територій Смарагдової мережі», що пропонується створювати окремо чи поруч із вже запровадженою і врегульованою в законодавчому порядку екологічною мережею. Це закономірно призведе до хаосу як у правовому регулюванні відповідних відносин, так і в правозастосовній сфері.

При цьому у пояснювальній записці до законопроєкту безпідставно стверджується, що принцип збереження біорізноманіття на рівні природних оселищ (біотопів) не впроваджений у національне законодавство України. Ці оцінки вважаємо науково необгрунтованими, такими, що можуть спричинити суттєві колізії в природоохоронному законодавстві України, конфлікти у відносинах між власниками і користувачами земельних ділянок та інших природних об'єктів - з органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Законопроєкт створює суттєві загрози функціонуванню відпрацьованої системи правового регулювання та розвитку природоохоронної справи в цілому. Вважаємо, що окремі об'єкти екологічної мережі України, які відповідають критеріям, визначеним у рамках виконання Бернської Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі, можуть в установленому порядку подаватись для реєстрації як об'єкти Смарагдової мережі, залишаючись при цьому складовими єдиної територіальної системи екологічної мережі України.

На нашу думку, вимоги щодо об'єктів Смарагдової мережі, а також об'єктів «NATURA 2000», зокрема критерії, яким повинні відповідати території, що пропонуються для включення до зазначених мереж, а також критерії, за якими має оцінюватись репрезентативність та стан об'єктів, встановлення особливостей системи моніторингу природоохоронного статусу оселищ та видів в межах територій «Смарагдової мережі» та деякі інші аспекти, доцільно було б врегулювати в чинному законодавстві України шляхом внесення відповідних змін до законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про екологічну мережу» та деяких інших актів законодавства. Вважаємо, зокрема, що прогалиною національного природоохоронного законодавства є те, що поняттями «Смарагдова мережа» і навіть «екологічна мережа» до цього часу не оперує базовий національний екологічний Закон «Про охорону навколишнього природного середовища». Виходячи з цього, вважаємо за необхідне внести зміни до ч. 2 ст. 60 цього Закону, виклавши її в наступній редакції: «Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему - екологічну мережу України, що включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що відповідно до законодавства України підлягають особливій охороні». Слід також включити до ст. 60 Закону нову ч. 3 такого змісту: «В межах екологічної мережі відповідно до міжнародних зобов'язань України виділяються території Смарагдової мережі. Критерії відбору територій екологічної мережі для включення до Смарагдової мережі та визначення переліків видів флори і фауни, типів природних оселищ, для яких визначаються території Смарагдової мережі, регулюються законодавством України та її міжнародними договорами».

Висновки

Система природоохоронного законодавства України в цілому є сформованою. Водночас нові глобалізаційні виклики, пов'язані з необхідністю вирішення проблем охорони природи та збереження її біо- різноманіття, спонукають до все активнішого перенесення акцентів у правовому регулюванні відповідних відносин з локального та національного на міжнародний рівень. І природоохоронне законодавство у своєму розвитку має враховувати відповідні підходи. При цьому не можна нехтувати загальними структурно-системними чинниками побудови національного законодавства України, впроваджувати міжнародні та європейські вимоги не механічно, а вдумливо, всебічно аналізуючи можливі наслідки для правотворчої і правозас- тосовної сфери України24. Лише обравши такий вектор реформування, національне природоохоронне законодавство відповідатиме сучасним глобалізаційним викликам і сприятиме розвиткові України на засадах сталого розвитку, який має запобігти екологічній катастрофі та альтернативи якому сьогодні не існує.

Література

1. Малишева Н.Р. Нові виклики глобалізації та потенціал екологічного права: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. «Еволюція правового регулювання аграрних, земельних та екологічних відносин», присвяченої 90-річчю професора Н.І. Тито- вої. Актуальні проблеми соціального права. 2016. Вип. 3. С. 52-54.

2. Arden Rowell. COVID-19 & Environmental Law.

3. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року. Закон України від 28 лютого 2019 р. № 2697-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 16. Ст. 70.

4. Червона книга України. Тваринний світ / редкол. М.М Щербак (гол. ред.) та інші. Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1994. 464 с.: іл. (в опр.).

5. Червона книга України. Рослинний світ / ред. кол. Ю.Р. Шеляг-Сосонко (гол. ред.) та ін. Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1996. 608 с.: іл. (в опр.). Червона книга України.

6. Стеценко С.Г., Васечко Л.О. Глобалізація та право: національний вимір: монографія. Київ: Атіка, 2011. 132 с. С. 16-24.

7. Малишева Н.Р. Глобалізація - екологія: методологія взаємодії та нові можливості екологічного права. Особливості правового регулювання екологічних, земельних, аграрних природоресурсних відносин в умовах глобалізації: зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Івано-Франківськ - м. Яремче, 20-22 вересня 2019 р.) відп. ред. Н.Р. Кобецька. Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2019, 241 с. С. 20-23.

8. ООН призывает к сохранению горных тропических лесов. Новости ООН. 9.02. 2004.

9. Гетьман А.П. Екологічна функція держави в сучасних глобалізаційних процесах. Проблеми законності: зб. наук. пр. Харків, 2015. Вип. 128.

10. Наше общее будущее. UN doc. A/42/427.

11. Ковтун О.М. Правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: навч. посіб. Київ: Прецедент, 2010. 229 с.

12. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. з наступними змінами.

13. Лісовий кодекс України (в редакції Закону від 8 лютого 2006 р. з наступними змінами).

14. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р. (з наступними змінами).

15. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. (з наступними змінами).

16. Загальнодержавна програма формування національної екомережі України на 2000-2015 роки. Затверджено Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1989-Ш.

17. Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки.

18. Концепція Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року. Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-р.

19. Про державні цільові програми: Закон України.

20. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.

21. Інфолист Смарагдова мережа та НАТУРА 2000: запитання та відповіді.

22. Правовий режим природно-заповідного фонду України: історія формування, юридичні аспекти та закордонний досвід (посібник). / за заг. ред. О. Кравченко. Львів: Вид-во «Компанія «Манускрипт». 2017. 92 с.

23. Малишева Н.Р. Євроінтеграція: догма чи дороговказ для розвитку екологічного права України. Сучасний стан та перспективи розвитку екологічного, земельного й аграрного права в умовах євроінтеграції. Харків, Право, 2017. 322 с. С. 76-79.

Размещено на Allbest.ru