Право на справедливі умови праці крізь призму положень Європейської соціальної хартії та практики Європейського комітету з соціальних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Право на справедливі умови праці крізь призму положень Європейської соціальної хартії та практики Європейського комітету з соціальних прав

Яна Володимирівна Сімутіна, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник

Резюме

Сімутіна Я.В. Право на справедливі умови праці крізь призму положень Європейської соціальної хартії та практики Європейського комітету з соціальних прав.

У статті проаналізовано положення ст. 2 Європейської соціальної хартії, яка закріплює право на справедливі умови праці. Окрема увага приділена дослідженню відповідної практики Європейського комітету з соціальних прав, а також його висновкам щодо України в межах тематичної частини «Трудові права». На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про поточний стан імплементації стандартів ЄСХ у національне трудове законодавство та окреслено існуючі проблеми з виконанням державою Україна взятих на себе зобов'язань в частині забезпечення права на справедливі умови праці.

Ключові слова: право на справедливі умови праці, Європейська соціальна хартія (переглянута), Європейський комітет з соціальних прав, імплементація, соціальні стандарти, національне законодавство.

Резюме

Симутина Я.В. Право на справедливые условия труда через призму положений Европейской социальной хартии и практики Европейского комитета по социальным правам.

В статье проанализированы положения ст. 2 Европейской социальной хартии, которая закрепляет право на справедливые условия труда. Особое внимание уделено исследованию соответствующей практики Европейского комитета по социальным правам, а также его выводам относительно Украины в пределах тематической части «Трудовые права». На основании проведенного анализа сделан вывод о текущем состоянии имплементации стандартов ЕСХ в национальное трудовое законодательство и обозначены существующие проблемы с выполнением государством Украина взятых на себя обязательств в части обеспечения права на справедливые условия труда.

Ключевые слова: право на справедливые условия труда, Европейская социальная хартия (пересмотренная), Европейский комитет по социальным правам, имплементация, социальные стандарты, национальное законодательство.

Summary

Yana Simutina. The right to just conditions of work through the prism of the provisions of the European Social Charter and the practice of the European Committee of Social Rights.

The author analyzes the provisions of Article 2 of the European Social Charter, which enshrines the right to just conditions of work. The European Social Charter (revised) in 1996 (ESC, the Charter), which, together with the European Convention on Human Rights (ECHR), are the main documents of the Council of Europe on human rights. If the ECHR is designed to ensure civil and political rights, the ESC includes provisions on the protection of social rights to improve the living standards and social well-being of the member states of the Council of Europe and is considered the European Social Constitution.

The paper is focused on the relevant practice of the European Committee of Social Rights (ECSR), as well as its conclusions on Ukraine in terms of the right to just conditions of work within the thematic group “Labour Rights”. The analysis of the conclusions of the ECHR shows no progress, but rather regression in terms of Ukraine's fulfillment of its obligations to implement the ESC. Thus, in the 2014 the ECHR found that the conclusions on the right to just conditions of work in Ukraine concern 6 situations and are as follows: 4 conclusions of conformity (paragraphs 1, 2, 4, 6 of the Article 2); 1 conclusion of non-conformity (paragraph 7), and in respect of the other situation related to the paragraph 5, the Committee needs further information in order to examine the situation. Instead, in 2018 the ECHR concludes that the situation in Ukraine is in conformity with only two paragraphs (1, 2) of the Article 2 of the Charter. The situation in Ukraine is not in conformity with the paragraphs 5 and 7 of the Article 2 of the Charter, on the grounds that workers may give up their right to compensatory time off in exchange for a financial compensation; possibilities of transfer to daytime work are not sufficiently provided for; laws and regulations do not provide for continuous consultation with workers' representatives on night work conditions and on measures taken to reconcile the needs of workers with the special nature of night work; there is no provision in the legislation for compulsory medical examinations prior to employment on night work and regularly thereafter. In addition, for two paragraphs (4, 6) the conclusions were deferred pending further information.

Given the above, the author concludes that today the acute problem in Ukraine is not only to “modernize” or “liberalize” the regulation of labour relations, as business and government insist, but, above all, to reform labour legislation comprehensively taking into account international and European social and labour standards, in particular, the European Social Charter, ratifying which, the state of Ukraine has undertaken to ensure its citizens basic labour and social human rights.

Key worlds: right to just working conditions, European Social Charter (revised), European Committee of Social Rights, implementation, social standards, national legislation.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах реформування трудового законодавства в нашій державі під гаслом його лібералізації та спрощення ще більш актуальним стає звернення до міжнародних та європейських стандартів у сфері праці, які для національного законотворця мають бути дороговказом і водночас тими червоними лініями, вихід за межі яких означатиме фактичне нехтування зобов'язаннями, що взяла на себе держава Україна, стаючи членом тих чи інших міжнародних та європейських організацій і ратифікуючи відповідні акти.

Одним із таких актів є Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. (далі - ЄСХ, Хартія), яка разом з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод 1950 р. є основними документами Ради Європи щодо прав людини. Якщо остання покликана забезпечити громадянські і політичні права людини, то ЄСХ включає в себе положення, присвячені захисту соціальних прав з метою підвищення життєвого рівня та соціального добробуту населення держав-членів Ради Європи та вважається Соціальною конституцією Європи.

ЄСХ була ратифікована Законом України № 137-У від 14 вересня 2006 р. із заявами, набула чинності з 1 лютого 2007 р. На сьогодні Україна вважає обов'язковими для себе 28 статей та 76 пунктів частини II Хартії. Таким чином, на сьогодні залишаються не ратифікованими п. п. 1, 2 ст. 12 «Право на соціальне забезпечення», ст. 13 «Право на соціальну та медичну допомогу», ст. 19 «Право трудящих-мігрантів та їхніх сімей на захист і допомогу) та ст. 25 «Право працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця». Україна також не приєдналася до п. 3 ст. 2 ЄСХ щодо встановлення щорічної оплачуваної відпустки тривалістю не менше чотирьох тижнів; п. 1 ст. 4 Хартії, яка гарантує право на справедливу винагороду працівників, що забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень, та до п. 3 ст. 31 Хартії щодо встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб¹.

ЄСХ передбачає механізм контролю, що складається з процедури звітування державами-учасницями шляхом подання періодичних письмових доповідей про імплементацію Хартії в національне законодавство (Протокол 1991 р.). З цією метою положення Хартії було розділено на чотири тематичні групи, за кожною з яких держави-сторони щороку подають доповідь. Спеціальним органом, що покликаний контролювати дотримання Хартії державами-сторонами, є Європейський комітет з соціальних прав (далі - ЄКСП, Комітет), який на підставі вивчення національних доповідей готує свої висновки щодо відповідності ситуації з соціальними правами кожному положенню відповідної тематичної групи, за яким держава взяла на себе зобов'язання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До вивчення права на справедливі умови праці, як складової права на працю, та проблем його забезпечення в Україні в тих чи інших аспектах зверталося чимало представників науки трудового права, зокрема, Л.П. Амелічева, О.Є. Костюченко, О.А. Трюхан та ін. Питання імплементації європейських соціальних стандартів у трудове та соціально-забезпечувальне законодавство України були предметом наукових розвідок Н.Б. Болотіної, Л.Ю. Малюги, О.В. Тищенко, М.М. Феськова. Значну увагу дослідженню ролі та значення ЄСХ для законодавства нашої держави, зобов'язань, взятих Україною за нею та юридичних наслідків їх невиконання присвятили у своїх роботах А.Л. Федорова, О.В. Святун. Водночас проблеми забезпечення права на справедливі умови праці крізь призму положень ЄСХ та практики ЄКСП на сьогодні у науковій літературі залишаються недостатньо висвітленими.

Формулювання мети статті. З огляду на вказане, мета цієї статті полягає в тому, щоб на підставі порівняльного аналізу чинного законодавства України про працю з положеннями Європейської соціальної хартії та практики Європейського комітету з соціальних прав визначити стан їх імплементації та окреслити існуючі проблеми з виконанням державою Україна взятих на себе зобов'язань в частині забезпечення права на справедливі умови праці.

Виклад основного матеріалу

Національне законодавство не містить поняття «справедливі умови праці» та оперує іншими термінами, однак у міжнародно-правових актах використовується саме термін «справедливі умови праці»².

Справедливість як оціночне поняття у праві у багатьох аспектах має дискусійний характер, однак для подальшого розвитку в Україні відносин у сфері праці необхідно створити ефективні правові механізми забезпечення працівникам справедливі умови праці³.

Категорія «справедливий» вживається у двох статтях Хартії, присвячених умовам праці та винагороді за працю. Отже, в ЄСХ поняття «справедливий» зачіпає лише трудову діяльність, а саме правове регулювання умов праці, зокрема, тривалості робочого часу, часу відпочинку та винагороди за працю.

Прикметно, що експерти ЄКСП, аналізуючи періодичні доповіді держав, беруть до уваги не тільки законодавчі норми, а й правозастосовну практику, тобто реальне гарантування прав, які визнані в документі та ратифіковані державою, адже закріплення у національному законодавстві всіх основних видів соціального захисту, передбачених Хартією, жодною мірою не свідчить про реальне виконання державою своїх зобов'язань⁴.

З часу ратифікації ЄСХ Україною Комітет ухвалював висновки щодо тематичної групи, присвяченої трудовим правам, у 2010, 2014 та 2018 рр. Оскільки за кожною групою статей доповіді надаються один раз на чотири роки, то наступні висновки по Україні за цією тематичною групою мають бути ухвалені Комітетом у 2022 р. європейський трудовий соціальний

Право на справедливі умови праці відповідно до ЄСХ передбачає низку аспектів: розумна тривалість робочого часу, належна кількість днів оплачуваної відпустки, безпека й охорона здоров'я на роботі, щотижневі періоди відпочинку, відомості про умови трудового договору та праці, а також право на справедливу винагороду. Однак у межах цього дослідження зосередимо увагу лише на положеннях ст. 2 ЄСХ, яка гарантує право на справедливі умови праці та складається з 7 пунктів.

У п. 1 ст. 2 Хартії працівникам гарантується право на розумну тривалість робочого дня та тижня, а також вказується на поступове скорочення робочого тижня настільки, наскільки це дозволяє підвищення продуктивності праці та інші відповідні фактори. У зв'язку з цим у законодавстві, колективних договорах чи за допомогою інших обов'язкових засобів потрібно гарантувати розумний період тривалості роботи, включно з понаднормовим часом, щоб гарантувати, що такі обмеження поважають на практиці, це має контролювати відповідний орган⁵.

При цьому слід звернути увагу, що в ЄСХ прямо не визначено, якою ж є розумна тривалість робочих годин. Відповідно ЄКСП оцінює ту чи іншу ситуацію, виходячи з конкретних обставин. У своїх Висновках Комітет неодноразово зазначав, що «розумна тривалість відповідно до Хартії різнилася залежно від місця та в різні періоди. Крім того, поступове зменшення кількості годин залежить від підвищення продуктивності й інших важливих чинників. Такими чинниками є характер роботи, зокрема ризики, які загрожують безпеці та здоров'ю працівників. При цьому, ризики є вищими для працівників, які працюють впродовж багатьох годин поспіль протягом тривалого періоду часу. Зокрема, надмірно довгий час, як-то 16 годин упродовж 24 годин, або за певних умов понад 60 годин на тиждень - суперечить положенням Хартії. Питання надурочної роботи, таким чином, не можна просто залишити на розсуд роботодавця чи працівника. Використання та/чи тривалість понаднормової роботи має бути обмежено, щоб уникнути появи для працівників ризиків нещасних випадків у кінці робочого дня»⁶.

Не зважаючи на те, що ситуацію в Україні щодо обґрунтованої тривалості робочого часу було визнано відповідною п. 1 ст. 2 в кожному з висновків з часу ратифікації Хартії, ухвалених у 2010, 2014 та 2018 р.,

Комітет нагадував, про зобов'язання України привести своє законодавство у відповідність до стандартів Директиви 2003/88/ЕС у контексті реалізації Угоди між Україною та ЄС⁷.

Також увагу Комітету було приділено регулюванню роботи в очікуванні чергування за викликом. Зокрема, на думку ЄКСП, такі періоди - це насправді періоди, протягом яких працівник зобов'язаний бути в розпорядженні роботодавця для виконання роботи (якщо цього вимагає останній). Однак це зобов'язання, навіть якщо можливість виконання роботи лише гіпотетична, безперечно перешкоджає працівнику займатися діяльністю на власний вибір у цей час, доступний перед початком роботи у встановлений час, і не може передбачати жодної певності щодо виконання своєї роботи чи ситуації залежності, властивої їй. Тому періоди чергування за викликом хоч і не становлять ефективний робочий час, не можна вважати періодом відпочинку в значенні ст. 2 Хартії, за винятком певних професій чи особливих обставині відповідно до належних процедур⁸.

На додаток до щотижневих періодів відпочинку й щорічної відпустки п. 2 ст. 2 ЄСХ гарантує право на оплачуваний державний святковий день. При цьому Хартія не передбачає чітко визначеної кількості державних святкових днів, яка може відрізнятися залежно від держави-сторони. У зв'язку з цим Комітетом не було встановлено невідповідності цьому положенню, якщо держави-сторони забезпечують замало державних святкових днів. Натомість у ряді висновків він зазначив, що за загальним правилом робота під час державних святкових днів має бути заборонена, але у конкретних, визначених законом чи колективним договором випадках, робота в ці дні може виконуватися. До того ж така робота має бути компенсована. З огляду на різні підходи, ухвалені в різних країнах щодо форм та розмірів такого відшкодування і відсутність схожих рис між державами-сторонами у цьому питанні, держави мають свободу розсуду в цій сфері, яка обмежується вимогою, що всі працівники мають право на належну компенсацію в разі роботи в державний святковий день. При цьому Комітет зазначив, що робота, яка виконується в державний святковий день, означає певні обмеження для працівника, якому їх потрібно компенсувати вищою винагородою, ніж та, що виплачується зазвичай. Відповідно на додаток до оплачуваного державного святкового дня, робота в такий день має оплачуватися принаймні за подвійною ставкою. Винагороду також може бути надано у вигляді компенсаційного вихідного, і тоді такий час має бути принаймні удвічі перевищувати відпрацьовані дні⁹.

Беручи до уваги передбачені трудовим законодавством України гарантії працівникам щодо оплати роботи у святкові й неробочі дні, зокрема закріплені у ст. 107 КЗпП України, у всіх висновках з цього питання, що приймалися ЄКСП щодо України, було встановлено, що ситуація з оплатою роботи, яка виконується у державний святковий день, відповідає п. 2 ст. 2 Хартії.

Пункт 3 ст. 2 Хартії гарантує право на принаймні чотири тижні (або 20 робочих днів) щорічної оплачуваної відпустки. Зобов'язання за цим пунктом вважається виконаним державою-стороною, якщо переважна більшість працівників у державі користуються передбаченим правом.

Як було зазначено вище, Україна не ратифікувала п. 3 ст. 2 ЄСХ. При цьому Комітет у Висновках 2018 р. підкреслив відсутність суттєвих перешкод в українському законодавстві й практиці для ратифікації цього положення Хартії. До того ж цей стандарт передбачає Директива 2003/88/ЕС, яку Україна має враховувати у світлі виконання своїх зобов'язань за Угодою про асоціацію між Україною та ЄС¹⁰.

Наступний п. 4 ст. 2 ЄСХ, що тісно пов'язаний зі ст. 3 Хартії (право на безпечні та здорові умови праці), вимагає від держав-сторін усунути ризики, які властиві роботам з небезпечними або шкідливими умовами праці. Щодо цього Комітет, зокрема, зазначив, що у випадках, коли усунути або достатньою мірою зменшити такі ризики неможливо, від держав-сторін вимагається забезпечити певну форму компенсації для працівників, які піддаються ризикам, що повинна регулюватися на централізованому рівні, та її не можна покладати на угоди між соціальними партнерами.

Пунктом 4 ст. 2 ЄСХ передбачено дві форми компенсації: скорочення робочого часу й додаткові оплачувані вихідні дні. ЄКСП вказав, що метою компенсації має бути забезпечення працівникам достатнього та регулярного часу для відновлення після стресу та втоми, а відтак для збереження пильності у роботі. За жодних обставин відповідним і належним засобом досягнення цілей п. 4 ст. 2 не можна розглядати фінансову компенсацію, ранній вихід на пенсію чи забезпечення харчовими добавками. Заходи компенсації у вигляді одного додаткового вихідного дня і обмеження максимальної тривалості робочого тижня в 40 годин, на думку Комітету, є недостатніми, оскільки не передбачають регулярного й достатнього часу на відновлення для працівників, які зазнали впливу ризиків¹¹.

Вивчаючи ситуацію в Україні, у Висновках 2018 року Комітет відзначив, що відповідно до статті 7 Закону України “Про охорону праці” роботодавець за свої кошти може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Водночас, у світлі вищенаведеного, було наголошено на необхідності отримання вичерпної й актуальної інформації щодо типу компенсаційних заходів, які застосовуються, вказавши, де це можливо, які заходи застосовуються до різних категорій працівників, які піддаються впливу залишкових ризиків, і який відсоток працівників охоплено цими компенсаційними заходами, а також про ефективне впровадження заходів, покликаних усунути чи зменшити професійні ризики, і зазначив, що в разі відсутності в наступній доповіді запитуваної інформації буде неможливо встановити, що ситуація в Україні відповідає вимогам щодо цього питання¹².

Пункт 5 ст. 2 ЄСХ гарантує працівникам період щотижневого відпочинку, який за можливості має збігатися з днем, що за традиціями або звичаями відповідної країни чи регіону визнається днем відпочинку.

На думку Комітету, право на щотижневі періоди відпочинку не можна замінити компенсацією, а працівникам заборонено відмовлятися від відпочинку. Однак період відпочинку можна використати в інший день, якщо цього вимагає тип діяльності чи з економічних причин. У будь-якому разі має бути передбачено інший день відпочинку впродовж тижня¹³.

Стосовно ситуації в Україні з щотижневим періодом відпочинку, то Комітет у Висновках 2010 р. встановив, що українське законодавство та практика щодо цього питання відповідали вимогам цього пункту¹⁴. У Висновках 2014 р. Комітет відклав прийняття рішення щодо цього пункту, запитавши інформацію про те, чи при наданні подвійної компенсації працівники втрачають щотижневий відпочинок¹⁵. У Висновках 2018 р., коли додаткову інформацію з цього питання було отримано, Комітет дійшов висновку про невідповідність законодавства України ЄСХ у цій частині через те, що працівники можуть відмовитися від свого права на додатковий вихідний в обмін на фінансову компенсацію, адже положення українського законодавства про можливість виплати компенсації без надання іншого дня відпочинку з погляду Комітету суперечить вимогам п. 5 ст. 2 ЄСХ, не гарантуючи, що працівники не можуть відмовитися від свого права на щотижневий відпочинок¹⁶.

Пункт 6 ст. 2 Хартії гарантує працівникам право на письмове інформування на початку їх працевлаштування щодо важливих аспектів договору чи трудових відносин. Ця інформація має стосуватися принаймні таких аспектів: сторони; робоче місце; дата початку дії трудового договору чи трудових відносин; якщо трудовий договір чи трудові відносини тимчасові - передбачувана їх тривалість; тривалість щорічної оплачуваної відпустки; строк повідомлення у випадку розірвання договору чи трудових відносин; винагорода; стандартний робочий день або тиждень; посилання на колективні договори, що регулюють умови праці¹⁷.

З огляду на це, у своїх Висновках 2018 р. Комітет висловив глибоку стурбованість через не завжди обов'язкову письмову форму трудового договору в Україні. У випадку, коли трудовий договір не укладено письмово, його все одно потрібно оформити у вигляді наказу чи розпорядження, а працівники мають право отримати письмову інформацію принаймні щодо основних елементів, які тлумачить Комітет. У зв'язку з відсутністю достатніх відомостей у доповіді України у Висновках 2018 р. це питання було відкладено¹⁸.

Пункт 7 ст. 2 ЄСХ гарантує компенсаційні заходи для осіб, які працюють у нічний час. При цьому у національному законодавстві чи практиці має бути забезпечено, щоб працівники, зайняті на роботах у нічний час, користувалися додатковими засобами, які враховують особливий характер такої роботи.

У Висновках ЄКСП 2014 р. зазначалося, що національна ситуація не відповідає положенню Хартії на підставі того, що право на справедливі умови роботи у нічний час не гарантуються, а саме:

- у законодавстві немає положення щодо обов'язкових медичних оглядів працівників, які працюють у нічний час, перед виходом на роботу у нічний час і регулярно у подальшому;

- не встановлено, що законодавством передбачено можливість переведення працівника, який працює у нічний час, на денну роботу;

- не встановлено, що забезпечується проведення постійних консультацій з представниками працівників стосовно умов роботи у нічний час і вжитих заходів для узгодження потреб працівників з особливим характером роботи у нічний час¹⁹.

У наступних Висновках 2018 р. Комітет також визнав ситуацію в Україні несумісною з вимогами п. 7 ст. 2 Хартії, оскільки можливості переведення на денну роботу не були достатньо забезпечені; у законодавстві не було передбачено постійні консультації з представниками працівників щодо умов праці в нічний час і заходів, ужитих для узгодження потреб працівників з особливим характером нічної роботи; у законодавстві відсутні положення про обов'язкові медичні огляди до працевлаштування на роботу в нічний час і далі регулярно впродовж такої роботи. Україна зобов'язана узгодити своє національне законодавство з Директивою 2003/88/ЕС, у якій встановлено такі ж стандарти роботи в нічний час²⁰.

Висновки

Проведений аналіз положень ЄСХ в частині права на справедливі умови праці та висновків ЄКСП за тематичною групою № 2 «Трудові права» свідчить про відсутність прогресу, а радше - регрес в частині виконання Україною своїх зобов'язань з імплементації ЄСХ. Так, у Висновках 2014 р. ЄКСП встановив, що з шести ратифікованих Україною пунктів ст. 2 Хартії за чотирма (п. п. 1, 2, 4, 6) ситуація в Україні відповідає стандартам ЄСХ; за одним (п. 7) - не відповідає і за одним (п. 5) висновок було відкладено. Натомість у Висновках 2018 р. лише за двома (п. п. 1, 2) Комітет визнав, що національне законодавство і ситуація в Україні відповідає стандартам ЄСХ; за двома (п. п. 5, 7) - не відповідає вимогам; і за двома (п. п. 4, 6) висновки було відкладено до отримання додаткової інформації.

Враховуючи зазначене, сьогодні однією із найгостріших проблем нашої держави є не тільки необхідність «осучаснення» чи «лібералізації» регулювання трудових відносин, на якій активно наполягають представники бізнесу та влади, а й насамперед проведення системного і комплексного реформування трудового законодавства з урахуванням загальновизнаних європейських стандартів, зокрема, Європейської соціальної хартії, ратифікувавши яку, держава Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення своїм громадянам основних трудових і соціальних прав.

Література

1. Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої): Закон України від 14 вересня 2006 р. № 137-V. URL: http s://zakon.rada. gov.ua/laws/show/137-16#Text

2. Трюхан О.А. Право на справедливі умови праці: міжнародно-правовий аспект. Альманах міжнародного права. Вип. 14. С. 60.

3. Костюченко О.Є. Справедливість умов праці як базова основа для реформування трудового законодавства України. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 11. С. 134.

4. Федорова А.Л. Основні тенденції та проблеми розвитку міжнародних механізмів захисту соціальних прав людини. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2013. Вип. 117 (ч. I). С. 48-54. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apmv_2013_117% 281%29 7

5. Conclusions XIV-2 (1998), Norway. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights. 2018. P. 65. URL: https://rm.coe.int/digest-2018-parts-i-ii-iii-iv-en/1680939f80

6. Conclusions XIV-2, Statement of Interpretation on Article 2§1. Р. 32. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights. 2008. URL: https://rm.coe.int/168049159f

7. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 5. URL: https://www.msp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

8. European Committee of Social Rights, Conclusions 2014, Ukraine. P. 5 URL: https://www.msp.gov.ua/files/evrointegro/2014.pdf

9. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights, 2018. P. 66-67. URL: https://rm.coe.int/digest-2018-parts- i-ii-iii-iv-en/1680939f80

10. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 6. URL: https://www.msp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

11. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights, 2018. P. 68-69. URL: https://rm.coe.int/digest-2018-parts-і-ii-iii-iv-en/1680939f80

12. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 6. URL: https://www.msp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

13. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights, 2018. P. 70. URL: https://rm.coe.int/digest-2018-parts-i-iii-iv-en/1680939f80

14. European Committee of Social Rights, Conclusions 2010, Ukraine. URL: http://hudoc.esc.coe.int/fre/?i=2010/def/UKR/2/5/EN

15. European Committee of Social Rights, Conclusions 2014, Ukraine. P. 8. URL: https://www.msp.gov.ua/files/evrointegro/2014.pdf

16. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 9. URL: https://www.msp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

17. Digest of the case law of the European Committee of Social Rights, 2018. P. 70. URL: https://rm.coe.int/digest-2018-parts-i- ii-iii-iv-en/1680939f80

18. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 9. URL: https://wwwmsp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

19. European Committee of Social Rights, Conclusions 2014, Ukraine. P. 12. URL: https://www.msp.gov.ua/files/evrointegro/ 2014.pdf

20. European Committee of Social Rights, Conclusions 2018, Ukraine. P. 11. URL: https://wwwmsp.gov.ua/files/international/ CR_2018_UKR_EN.pdf

Размещено на Allbest.ru