Особливості доказування обставин вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із декларуванням недостовірної інформації

Summary

Andrii Rusaiev.

Features of proving the circumstances of committing a criminal offense related to submission of inaccurate information.

Because of limitations of the present criminal procedural researches on the problems of establishing and proving the facts of submission of inaccurate information, the investigation of these crimes is complicated by a number of circumstances (for instance, active opposition to the investigation, imperfection of national legislation, lack of investigative experience, etc.). Therefore, in this article, in order to establish the features of proving the circumstances of a criminal offense «Submission of inaccurate information», under Article 366-2 of the CC of Ukraine, the analysis of the current criminal and anti-corruption legislation of Ukraine was carried out, materials of law enforcement practice, positions of scientists were explored. It was established that criminal offense stipulated by Article 366-2 of the CC of Ukraine is corruption crime. A study of judicial practice, as well as the results of work of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine and the National Police of Ukraine show that in some cases this criminal offense (Article 366-1 of CC of Ukraine) could not be classified as corruption. Submission of inaccurate information is usually associated with corrupt behavior of the declarant, so this criminal offense is classified as corruption. The article outlines features of the system of circumstances, that need to be established during the investigation of submission of inaccurate information. Problems related to the proving some of them (usually the event of a criminal offense and intentional guilt) were examined. Forms of interaction of authorized bodies with NABU employees during the pre-trial investigation of submission of inaccurate information were outlined. It is emphasized, that the main task for detectives of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine is the duty to prove the circumstances relevant to criminal proceedings by collecting, verifying and analyzing information, which are important for establishing the objective truth. The results of this study indicate suggestions, recommendations and ways to solve current problems related to the pre-trial investigation of the submission of inaccurate information.

The conclusion highlighted that the declaration indicates the data provided to the declarant by family members, who may also provide inaccurate information (they are not the subjects of the declaration, so for non-compliance rules of filing the declaration, they will not be held liable for any of the types of legal liability). This mean that subject of declaration may be prosecuted for submission of «deliberately false information», not considering it as such.

Key words: proving, corruption crime, corruption, declaration, inaccurate information.

Постановка проблеми

Нині більшість громадян України вважають корупцію основною проблемою та загрозою існування держави в цілому. Кожен факт розкриття корупційних правопорушень в органах державної влади наближає нашу країну до побудови відкритої і прозорої державної влади, проте це суттєво не впливає на рівень корупції в нашій державі.

26 лютого 2019 р. Конституційний Суд України (далі КСУ) визнав ст. 368-2 Кримінального кодексу України (далі КК України) такою, що не відповідає Конституції України. Після цього відбулася декриміналізація незаконного збагачення, відповідні кримінальні провадження закрили, а особи, які незаконно набули активи в значних розмірах, не понесли кримінальної відповідальності за це діяння. Це рішення призвело до закриття сотень кримінальних проваджень як на стадіях досудового розслідування, так і судового розгляду щодо високопосадовців, підозрюваних у незаконному збагаченні. розслідування недостовірна інформація досудовий

Тому в ситуації, що склалася після вказаного рішення КСУ, важливим інструментом стримування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від учинення корупційних правопорушень, пов'язаних із незаконним збагаченням, залишалася норма, передбачена ст. 366-1 КК України «Декларування недостовірної інформації». Але 27 жовтня 2020 р. КС України скасував ст. 366-1 КК України, визнавши її неконституційною. Після цього парламентом України була розроблено новий законопроєкт, який наразі розглянуто та схвалено. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» від 4 грудня 2020 р. № 1074-ІХ вже набрав чинності. Ним доповнено КК України новими ст. ст. 366² і 366³, якими встановлюється відповідальність за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до цього Закону, якщо суб'єкт декларування умисно вніс завідомо недостовірні відомості до декларації, можливі заходи щодо притягнення його до відповідальності залежатимуть від суми недостовірних відомостей:

- якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відсутність протягом певного часу правових підстав для притягнення суб'єктів декларування до відповідальності за непояснені чи незрозумілі активи та механізму їх конфіскації, якщо не доведено вчинення конкретного кримінального правопорушення, в результаті якого ці активи було здобуто, знівелювало повноцінну роль системи електронного декларування у запобіганні корупційним правопорушенням, їх виявленні, а головне доказуванні та притягнені винних до відповідальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем корупційної злочинності, у тому числі доказування обставин декларування недостовірної інформації, особливостей розслідування цього кримінального правопорушення, присвячені роботи таких учених, як: П.П. Андрушко, О.С. Бондаренко, В.І. Галаган, М.Л. Грібов, О.О. Дудоров, В.М. Киричко, М.В. Кочеров, Є.Д. Лук'янчиков, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В.А. Пересада, О.В. Пчеліна, М.А. Погорецький, Т.І. Слуцька, Д.М. Стародуб, О.М. Стрільців, І.В. Терентьєв, З.М. Топорецька, В.І. Тютюгін, М.І. Хавронюк, П.В. Цимбал, А.М. Черенков, Ю.М. Чорноус, Р.М. Шехавцов та ін. Проте більшість вищезазначених науковців розглядає декларування недостовірної інформації в контексті комплексних досліджень службової чи корупційної злочинності. Виникає необхідність у науковому вирішенні проблем виявлення та доказування обставин декларування недостовірної інформації.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження діяльності уповноважених суб'єктів щодо доказування обставин кримінального правопорушення, пов'язаного із декларуванням недостовірної інформації.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на успішне запровадження в Україні окремих аспектів антикорупційної реформи (зокрема, прийняття законів: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України» тощо, створення спеціально уповноважених органів із запобігання корупції (Національне антикорупційне бюро України (далі НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі САП), Національне агентство з питань запобігання корупції (далі НАЗК), уведення обов'язкового електронного декларування на публічній службі, рівень корупції в нашій державі не зменшується й все глибше пронизує побутову, ділову та політичну сфери.

Варто акцентувати увагу, що 5 листопада 2020 р. у Верховній Раді України прийнято за основу проєкт Закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки» від 21 вересня 2020 р. N° 4135¹.

Як зазначено на офіційному веб-порталі парламенту України, законопроєктом пропонується затвердити Антикорупційну стратегію на 2020-2024 роки (далі Антикорупційна стратегія), яка додається до проєкту.

Одночасно у розділі ІІ «Прикінцеві положення» законопроєкту запропоновано визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», а також внести низку змін до Закону України «Про запобігання корупції». Сама Антикорупційна стратегія складається з чотирьох розділів, при цьому перший розділ присвячено концепції формування антикорупційної політики у 2020-2024 рр. та механізму її реалізації. Решта розділів документа містять опис певних проблем та очікувані стратегічні результати, яких слід досягти для їх вирішення.

Концепція формування антикорупційної політики у 2020-2024 рр. та пропонована до затвердження Антикорупційна стратегія базуються на поєднанні двох підходів:

- подальше удосконалення загальної системи запобігання та протидії корупції (розділи ІІ та ІУ);

- мінімізація корупції у найбільш пріоритетних з точки зору подолання корупції сферах, в тому числі за рахунок проведення найбільш успішних галузевих реформ (розділ ІІІ).

Проєктом Закону пропонується не лише затвердити Антикорупційну стратегію на 2020-2024 рр., а й внести зміни до деяких положень Закону України «Про запобігання корупції» з метою підвищення ефективності механізмів моніторингу та координації реалізації державної антикорупційної політики. Зокрема, пропонується:

- передбачити повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції щодо визначення порядку здійснення моніторингу, координації, оцінки ефективності реалізації державної антикорупційної політики;

- передбачити запровадження інформаційної системи з метою забезпечення відкритості відомостей про стан реалізації державної антикорупційної політики, інших заходів із запобігання та протидії корупції;

- переглянути періодичність підготовки національних доповідей щодо ефективності державної антикорупційної політики та порядок їх затвердження;

- визначити строки, на які мають розроблятись і затверджуватись Антикорупційна стратегія та відповідна державна програма;

- уточнити положення щодо збору та опрацювання статистичної інформації про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції².

Проте ефективність боротьби з корупцією в державі залежить не тільки від удосконалення антикорупційного законодавства шляхом внесення змін, доповнень чи взагалі прийняття нових нормативно-правових актів, а й від злагодженої діяльності та взаємодії уповноважених суб'єктів з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до їх підслідності, а також запобігання вчинення нових.

При здійсненні досудового розслідування у корупційних кримінальних правопорушеннях, пов'язаних із декларуванням недостовірної інформації (ст. 366-2 КК України), головним завданням для детективів НАБУ виступає обов'язок доказування обставин, що мають значення для кримінального провадження, шляхом збирання, перевірки, оцінки даних, які мають значення для встановлення об'єктивної істини.

В кримінальному процесі проблеми доказування завжди займали центральне місце. Насамперед це зумовлено певною специфічністю пізнавальної діяльності, пов'язаної з жорсткою регламентацією процедури, строків та іншими особливостями встановлення обставин кримінального правопорушення.

Теорія кримінальних процесуальних доказів завдяки зусиллям науковців збагатилась дослідженнями, які сприяли покращенню практики кримінального судочинства та вдосконаленню чинного законодавства.

Серцевиною кримінальної процесуальної діяльності є доказування, що займає в ній основне місце. Воно відбувається на всіх стадіях кримінального процесу.

Заслуговує на увагу позиція Т.М. Барабаш, яка зазначила, що українська правова система відстає у дослідженні процедури доказування (теорії доказування) порівняно з аналогічними положеннями іноземних держав. Законодавча влада США, Великобританії, Німеччини, Австрії приділяє значну увагу процесу дослідження доказів, конкретизації процесуальних аспектів елементів доказування, з урахуванням їх особливостей³.

Як відомо, вищевказане кримінальне правопорушення підслідне детективам НАБУ, слідчим Державного бюро розслідувань (далі ДБР) та Національної поліції України.

Детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування декларування недостовірної інформації відповідно до положень ст. 216 КПК України⁴, якщо наявна хоча б одна з таких умов:

1) його вчинено особою, визначеною в п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України;

2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).

В інших випадках кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-2 КК України, підслідне слідчим ДБР або Національної поліції України (залежно від суб'єкта):

- вчинено особою, визначеною в п. 1, 2 ч. 4 ст. 216 КПК України, досудове розслідування відповідних кримінальних проваджень здійснюють слідчі ДБР;

- в інших випадках органів Національної поліції України.

Ми погоджуємося з думкою А.М. Черенкова, що у розслідуванні декларування недостовірної інформації найбільшими проблемами є:

- складність процесу доказування умислу особи на вчинення кримінального правопорушення. Навіть після впровадження системи подачі і оприлюднення декларацій умисний характер діяння суб'єкта кримінального правопорушення залишився складно доказовим фактом, оскільки завжди є можливість в певний термін заявити про помилку. Також наявна можливість оскаржити і сам факт перебування майна в користуванні або власності особи;

- неможливість проведення та використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій під час розслідування цього злочину, оскільки він належить до категорії нетяжких;

- неоднозначність наукового тлумачення термінології, що застосовується під час кваліфікації кримінального правопорушення (чи є електронна декларація офіційним документом? Поняття офіційного документа закріплено в ст. 358 КК України, але з цього поняття не зрозуміло, чи входить до нього ця електрона декларація);

- роз'яснення НАЗК, зокрема правова позиція щодо висновків за результатами повної перевірки декларацій;

- відмова слідчих суддів розглядати клопотання, якщо провадження стосується народних депутатів;

- наявність труднощів фактичного підтвердження належності майна фігуранту, який його приховує, оформляючи на підставних осіб.

Особливу увагу уповноважені органи повинні приділяти не лише питанням законності придбання (отримання) майна особою, а й питанням його утримання. Адже досить часто підконтрольні суб'єкти, шляхом прямого порушення закону (зловживань) чи обходу закону (договір дарування, отримання спадку) «маскують» факт придбання майна. Водночас приховати фактичне утримання такого майна набагато складніше. До того ж, на практиці, стає досить складним відмежувати недостовірність від звичайної описки чи арифметичної помилки в антикорупційній декларації, що у свою чергу може стати базисом для зловживань з боку органів фіскального контролю, антикорупційного запобігання і досудового розслідування та неминуче призведе до порушення прав громадян;

- складність підтвердження факту, що декларація і вказані в ній відомості були подані безпосередньо й особисто декларантом, а не іншою особою;

- відсутність відомостей у вітчизняних базах даних податкової про доходи громадян (Державна фіскальна служба України надає відомості з 1998 р.).

Відкритим та неврегульованим є питання оцінки майна декларанта. Адже це буде прямо впливати на питання кваліфікації та розмежування від адміністративного правопорушення. Опис заборонених дій щодо недостовірного декларування та бездіяльності у вигляді умисного неподання декларації дає можливість для певних зловживань, оскільки на практиці неможливо уникнути «оцінки на власний розсуд» з боку правоохоронних органів та/або суду, а також відмежувати поняття «завідомо неправдиві» відомості від банальної арифметичної помилки, яка може бути допущена у тексті декларації, чи то ненавмисної «неуважності» суб'єкта декларування;

- невиконання запитів про міжнародно-правову допомогу, через відсутність криміналізації цих дій у інших країнах;

- реєстрація нерухомого і рухомого майна на офшорні компанії за кордоном;

- неможливість здобуття відомостей в деяких банках за кордоном (наприклад, у швейцарських банках) через національний захист такої інформації;

- проблеми отримання інформації щодо володільців банківських комірок (в Україні понад 150 банків, і спочатку необхідно отримати через тимчасовий доступ інформацію про всіх володільців, а вже потім вирішувати питання про обшук комірки);

- існування певної неузгодженості в законодавстві щодо необхідності декларування майна юридичної особи, бенефіціарним власником якого є суб'єкт декларування, та яким суб'єкт декларування фактично користується⁵.

У свою чергу, Є. Бондаренко виявив такі проблеми, що стосуються проведення досудового розслідування та доказування в кримінальних провадженнях, пов'язаних із декларуванням недостовірної інформації:

1) розмежування кримінальної відповідальності та адміністративної відповідальності у кваліфікації порушення вимог фінансового контролю;

2) відсутність виробленої судової практики;

3) необхідність доведення прямого умислу на внесення недостовірних відомостей до е-декларації або неподання декларації;

4) доведення фактичної наявності ведення державним службовцем спільного господарства з іншою особою (цивільною дружиною або чоловіком), якою за звітні періоди набувається у власність майно (нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби тощо) за відсутності офіційного доходу в необхідному розмірі для здійснення таких придбань⁶.

На практиці, як наголошує А.А. Вознюк, під час розслідування декларування недостовірної інформації виникають проблеми, пов'язані з недосконалістю законодавства, неефективною роботою системи органів кримінальної юстиції, а також іншими труднощами розслідування цього кримінального правопорушення, а саме:

1) позиція НАЗК, згідно з якою об'єкти декларування (наприклад, нерухомість, цінне рухоме майно, транспортні засоби тощо) декларуються відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду;

2) неможливість проведення слідчих (розшукових) дій;

3) відсутність відповідальності за незаконне збагачення, що надає можливість декларувати незаконні активи, надаючи їм у такий спосіб легальної форми;

4) оцінку у певних випадках подачі особою декларації після початку кримінального провадження як дійового каяття або зміни обстановки і подальше її звільнення від кримінальної відповідальності;

5) притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин зазвичай суб'єктів декларування, що належать до службових осіб самого нижчого рівня (поліцейських, голів сільських, селищних, міських, районних рад), та уникнення відповідальності службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище і які фігурують у низці скандалів у ЗМІ (це, зокрема, народні депутати, міністри, керівники правоохоронних органів, їх заступники, судді);

6) надзвичайно низький рівень взаємодії НАЗК з НАБУ та Національної поліції України у виявленні й розслідуванні декларування недостовірної інформації;

7) труднощі доказування умислу на подання недостовірної інформації до електронної декларації⁷.

Слушною є думка А.В. Мовчан, що діяльність спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції стикається з низкою проблем, пов'язаних з відсутністю якісної законодавчої бази, зокрема, не розроблення системних підходів стосовно діяльності суб'єктів протидії корупції та їх взаємодії з громадянським суспільством у цій сфері, відсутність концептуального бачення організаційно-правового забезпечення протидії корупції. Показові затримання прокурорів, суддів, чиновників так і не переросли в реальні судові вироки, а оприлюднення декларацій із сотнями тисяч і мільйонами доларів готівки, десятками квартир, будинками, земельними ділянками, елітними автомобілями, іншими цінностями викликало безліч запитань не лише у наших співвітчизників, а й у західних партнерів⁸.

Отже, для вирішення найбільш актуальних проблем у розслідуванні декларування недостовірної інформації варто виділити такі шляхи:

а) максимальна деталізація об'єктів декларування у законі;

б) приведення у відповідність із чинним законодавством роз'яснення НАЗК та його діяльність;

в) надання повного віддаленого доступу до реєстру декларацій НАЗК;

г) удосконалення повноважень НАЗК;

д) введення загального подання декларацій для всіх громадян;

е) спрощення процедури збору інформації і доказів для органів, уповноважених здійснювати досудове розслідування цього кримінального правопорушення (внести зміни до ч. 2 ст. 246 КПК України та передбачити можливість проведення негласних слідчих (розшукових) дій).

Висновки

Згідно з міжнародними принципами боротьби із корупцією мета декларування жодною мірою не полягає у виявленні доходів, витрат і майна чиновників (тобто, контролі за їх майном), а пов'язана саме з виявленням конфлікту їх інтересів, який може призвести до корупції.

На національному рівні декларування зазвичай вводиться для розв'язання двох основних завдань:

1) виявлення «індикатора корупції» фактів, що свідчать про можливе вчинення посадовою особою корупційного правопорушення;

2) виявлення конфлікту інтересів за обставин, коли особисті інтереси посадової особи можуть призвести до необ'єктивного виконання ним службових обов'язків.

З урахуванням міжнародної позиції, згаданої вище, важливою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є наявність в діях умислу на приховання в ході декларування «індикатора корупції» та/або конфлікту інтересів посадової особи. При цьому умисний характер вчиненого діяння має обов'язково підтверджуватися, що може полягати в наявності відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи чи інтересу третіх осіб, яким суб'єкт правопорушення мав керуватись при вчиненні кримінального правопорушення.

Слід звернути увагу, що в декларації вказуються дані, які надаються декларанту членами його сім'ї, які можуть повідомити і недостовірну інформацію (вони не є суб'єктами декларування, тому за невиконання правил заповнення декларації не будуть притягуватися до будь-якої із видів юридичної відповідальності). З цього випливає, що суб'єкт декларування може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за внесення «завідомо недостовірних відомостей», не вважаючи їх такими.

У судовій та правоохоронній системі України є загальновідомим факт застосування презумпції невинуватості. Обов'язок доказування умислу декларанта на внесення завідомо неправдивих відомостей покладається на осіб, уповноважених здійснювати досудове розслідування. Проте чи не доцільнішим би було, щоб обов'язок доведення своєї правоти і невинуватості покладався власне на самого декларанта, який би законними методами доводив, що не мав умислу на внесення завідомо неправдивих відомостей до е-декларації.

На нашу думку, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, недостовірною інформацією необхідно вважати розбіжності доходів і витрат суб'єкта декларування (наприклад, достатність офіційно отриманих доходів для придбання та/або утримання майна; неправдиві відомості щодо наявності та/або доходів від нерухомого майна, рухомого майна, корпоративних прав, нематеріальних активів, будь-яких інших доходів).

Література

1. Проєкт Закону про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки від 21.09.2020 р. № 4135. URL: Шр:/^1 .с 1 .rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1 ?р0511 =70007

2. Прийнято за основу проєкт Закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки». Новини. Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/199198.html

3. Барабаш Т.М. Моніторинг теорії доказування у процесуальному праві України. Судова апеляція. 2009. № 2(15). С. 14.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

5. Черенков А.М. Розслідування декларування недостовірної інформації: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2020. С. 29-31.

6. Бондаренко Є. Електронне декларування на Донеччині перші результати роботи та винесені вироки. Вісник Прокуратури. 2017. № 10. С. 34-35.

7. Вознюк А.А. Декларування недостовірної інформації: актуальні проблеми досудового розслідування. Актуальні питання судової експертології, криміналістики та кримінального процесу: мат. міжн. наук.-практ. конф. (м. Київ, 5 листоп. 2019 р.). Київ: КНДІСЕ Мін'юсту України, 2019. С. 109-113.

8. Мовчан А.В. Проблеми реформування системи протидії корупції в Україні. Реалізація державної антикорупційної політики в міжнародному вимірі: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7 груд. 2018 р.): у 2 ч. Київ, 2018. Ч. 1. С. 109, 113.