Ризик та відповідальність у приватному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризик та відповідальність у приватному праві

Наталія Тарасівна Дубицька, адвокат, дослідник Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Постановка проблеми

Дослідження приватної відповідальності та з'ясування її місця в системі юридичної є неповним без виявлення її особливостей. Це стосується і професійного ризику як малодослідженої теоретичної конструкції у цивільному праві. У доктрині поняття ризику досить часто ототожнюють з поняттям вини, що не завжди можна вважати виправданим. Причому порівняльний аналіз цих юридичних конструкцій доводить, що потрібно чітко розмежовувати діяльність, пов'язану з ризиком для життя, від діяльності, що вважається підвищено небезпечною для оточуючих внаслідок експлуатації відповідних «ризико- вих» об'єктів (використання яких спричиняє чи може завдати шкоди суспільству чи окремим громадянам).

Формулювання мети

З метою більш чіткої уніфікації термінів і понять доцільно звернутися до розмежування таких термінів, як: «цивільне право», «приватне право», «цивільне законодавство». З цього приводу варто звернути увагу на позиції науковців. Так, Є.О Харитонов зазначає: «Отже, цивільне право, що розглядається під таким кутом зору, є проявом приватного права на рівні національних правових систем, виступаючи тут як галузь національного права (цивільне право у об'єктивному сенсі, позитивне цивільне право)»¹.

Але, з іншого боку, професор пише: «Поділ права на приватне і публічне є науковою абстракцією, яка дозволяє в найбільш загальних рисах характеризувати два головних напрями правового регулювання суспільних відносин. Саме тому аналіз категорії приватного права, як правило, супроводжується характеристикою і права публічного». На нашу думку, така позиція має важливе фундаментальне підґрунтя поділу права на природне і позитивне, яке визначальним фактором регулювання правого суспільства ставить Людину, її честь і гідність, визначає Гуманність (людяність) як найвищий прояв добра і справедливості. Тому і справді не варто розглядати концепцію, парадигму «відповідальності» лише з точки зору її місця чи це право «приватне» чи «цивільне», адже йдеться про ті ж самі явища, тільки з різних класифікаційних критеріїв. Ми визнаємо дихотомію права, але галузева приналежність того чи іншого права не виключає дуалізму відповідальності (адже, на нашу думку, у сфері тих чи інших правовідносинах лежить поєднання і приватного, і публічного начал). Основоположною, визначальною метою має бути охорона і захист Людини як найвищої соціальної цінності в суспільстві. Це і є основною метою та слугувати результатом виявом ефективності правого регулювання відповідних правовідносин.

Адже, як видається, немає діяльності, яка була б не пов'язаною із небезпечними об'єктами, всякий процес використання відповідних технічних об'єктів може бути підвищено небезпечним для оточення. З цього приводу варто проаналізувати підстави та специфіку відповідальності за професійну діяльність, яка є небезпечною для того, хто її виконує чи щодо кого вона здійснюється. приватна відповідальність професійний ризик

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На нашу думку, варто погодитися з тими науковцями, які стверджують, що у разі заподіяння шкоди за умови здійснення такої діяльності слід кваліфікувати за ст. 1166 ЦК України, а не за ст. 1187, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Для того, щоб вирішити проблему, треба первинно дефініціювати поняття. Отже, спробуємо сформулювати поняття ризику як правової категорії, а звідси з'ясувати, як він співвідноситься з відповідальністю у цивільному праві. В правничій науці вже утвердилася точка зору про те, що категорія ризику визначає ймовірність настання небажаних подій і наслідків, але із врахуванням специфіки предмета й метода відповідних галузей права. У чинному законодавстві передбачено визначення поняття ризику, зокрема, у відповідних нормативно-правових актах. Скажімо, у Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» під ризиком слід розуміти «ступінь ймовірності настання певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних умов на території відповідного об'єкта підвищеної небезпеки і(або) за його межами» (ст. 1). Але, як видається, досить цікавим є розуміння ризику у цивільному праві. Так, він розглядається цивілістами як можливість виникнення негативного чи позитивного результату, що викликано професійним чи іншим характером діяльності особи або поєднанням із відповідним зобов'язанням випадкових юридичних фактів.

Поняття ризику у цивільному праві має й законодавче підґрунтя. Згідно зі ст. 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) однією з умов визнання діяльності підприємницькою є ризик. Що стосується, скажімо, ст. ст. 924 і 947 ЦК України, то передбачено дещо протилежне формулювання - головним чином йдеться про ризик «втрати, нестачі, псування або пошкодження». І цим, звичайно, не вичерпуються випадки застосування цього терміна у цивільному законодавстві.

На сьогодні виникають колізії у правозастосуванні поняття «ризик» внаслідок неоднозначного його тлумачення у нормах, які застосовують цей термін. Окреслена проблема зумовлена й відсутністю нормативного визначення даної категорії у цивільному праві, як і у будь-якій іншій галузі права.

Потрібно проблему ризику у таких різних її аспектах: зокрема, з погляду виконання зобов'язань, з огляду на підстави відшкодування збитків та у межах цивільної відповідальності. Не зовсім правильно ототожнювати поняття ризику із настанням невигідних несприятливих наслідків, а також розглядати як несприятливий результат. У такому розумінні даний термін пов'язується із приватною відповідальністю.

Така позиція безперечно заслуговує на увагу, але вона не позбавлена окремих недоліків. Адже ризик (як правова категорія) характеризується багатоаспектним характером, тому треба дослідити всі прояви даного явища. Специфіка співвідношення ризику та інтересу у цивільному праві теж, звичайно, заслуговує на увагу.

У науці висловлювалася думка про те, що відповідальність лише «за вину» є несправедливою стосовно потерпілого, тому що його право на відшкодування шкоди стає залежним від обставин, для нього байдужих.

Видається достатньо висвітленою в працях В.А. Ойгензіхта теорія суб'єктивного ризику, згідно з якою відсутність вини при виникненні відповідальності не означає, що взагалі відсутній який-небудь суб'єктивний чинник, умови цивільної відповідальності. Таким суб'єктивний фактором є ризик правопорушника. Ризик - це такий суб'єктивний стан особи, коли вона усвідомлено допускає з більшою чи меншою ймовірністю можливість заподіяння шкоди у майбутньому, при цьому особа не повинна передбачати неминучість їхнього заподіяння. В.А. Ойгензіхт² вважає, що свідоме допущення шкідливих наслідків наближає ризик до вини. У зв'язку з цим він виділяє категорію «винного ризику», який об'єднує протиправність і психічне ставлення суб'єкта до негативних наслідків, неминучість яких не повинна і не може бути передбачена. Ризик не виключає суб'єктивно-дуалістичний характер відповідальності, що стосується, зокрема, і вини. Адже остання і ризик досить різноманітні та самостійні за своєю юридичною природою. Сутність вини - вільний вибір суб'єктом негативного варіанта поведінки, ризик є радше необхідністю. Ризик передбачає лише усвідомлену альтернативу вибору роду діяльності, аж ніяк не характеризує відношення особи до своїх протиправних дій.

Відповідно, Ю. Фогельсон³, скажімо, слушно акцентує увагу на тому, що «інтерес і ризик невіддільні один від одного: де є інтерес, там існує і ризик». В унісон з даною позицією абсолютно обґрунтовано те, що ідея ризику властива концепції дихотономії приватної відповідальності: інтерес є метою та причиною відповідальності, протилежний бік і альтернатива реалізації якого зумовлені ступеням настання ризику. Видається, слід дослідити й такий елемент ризику у цивільному праві, як «можливість загрози збитків», а також зумовлену цим потребу її детальної аналізу. На сьогодні привертають особливу увагу подані у правничій літературі погляди про правомірний професійний ризик, згідно з якими звільняється від відповідальності працівник за відсутності з його боку неналежного догляду «упущення», натомість за умови неналежного використання «достатніх шансів» на успіх передбачається й відповідальність за необережність.

Отже, можна говорити про те, що відповідальність за ризик у цивільному праві має всі достатні підстави вважатися відповідальністю у її власному розумінні. Це пояснюється тими особливостями цивільного права, яке «знає» презумпцію вини, тобто заперечення останньої доводиться відповідачем у суді. На нашу думку, це зумовлює специфіку ризику як своєрідної категорії у правовій науці та її вплив на формування концепції цивільної відповідальності.

У науці цивільного права визнаються дві самостійні передумови виникнення «цивільної відповідальності за ризик»:

1) особливий вид діяльності, пов'язаний із використанням техніки (що є небезпечним для оточення);

2) через неможливість людини контролювати настання відповідних шкідливих наслідків); неналежна (яка може передбачати альтернативу настання несприятливих майнових наслідків для особи делінквента) поведінка суб'єкта правопорушення, яка визначається на засадах вини.

Вважається, що встановлення у договірних відносинах більш високої відповідальності за професійну діяльність організацій із збереження майна безпідставно до деякої міри визнавати «несправедливим і позбавленим виховного значення», оскільки останнє зумовлено особливим характером відповідних суспільних відносин. Разом із тим визначальним фактором цивільного правопорушення вважається поведінка, що не поєднується із законним регулюванням відповідних суспільних відносин⁴. У такому розумінні правовий вплив здійснюється через покладення відповідальності на засадах вини. Між тим, покладення відповідальності на «невинних осіб» слід розглядати в якості захисту на засадах ризику, причому аж ніяк не міру відповідальності. Видається небезпідставною критику теорії «ризику» в цивільному праві, відповідно до якої «відшкодування шкоди в окремих випадках професійної діяльності відбувається не на засадах відповідальності (вини), а також спеціальної форми відновлення майнового стану потерпілого, обґрунтованого засадами локалізації шкоди на особі, яка її завдала». Що стосується сутності відповідальності, у даному випадку все ж таки мається на увазі відповідальність «за відсутності протиправності» як наслідок винної відповідальності.

Протилежної точки зору з цього приводу дотримувався В.А. Ойгензіхт⁵, який стверджував, що «ризик може поряд з виною бути суб'єктивною підставою цивільної відповідальності за наявності одних лише об'єктивних підстав є безпідставними, зокрема, з огляду на їх необґрунтованість».

Безумовно, така точка зору заслуговує на увагу. Але вона відображає лише один бік проблеми кваліфікації цивільної відповідальності. Серед прихильників теорії ризику слід виділити й позицію С.М. Братуся⁶, який вважав, що суб'єктивною підставою виникнення юридичного обов'язку відшкодувати шкоду і відповідальності, що випливає із невиконання зазначеного обов'язку, є ризик як допущення «ймовірних», випадкових умов, що спричиняють негативні наслідки для інших осіб. І це твердження є небезпідставним, воно не втратило своєї актуальності й сьогодні. Адже відповідальність за загальним правилом настає в результаті правопорушення - протиправного і винного заподіяння шкоди. Що ж стосується інших законних підстав з відшкодування шкоди, які називають у літературі відповідальністю (законодавче положення), то автори теорії «ризику» пропонують говорити не про відповідальність, а про обов'язок відшкодувати шкоду чи сплатити штраф. Таким чином, з огляду на загальновизнану доктриною цивільного права та передбачену в чинному законодавстві вже усталену термінологію, можемо зробити висновок про те, що за умови наявності неповного складу правопорушення так звана «відповідальність» виникає не з правопорушення, а із спеціальних, передбачених законодавцем, юридичних фактів. Між тим, як видається, заперечення ризику як підстави цивільної відповідальності за загальним правилом має визначатися на засадах вини. Хоча дане твердження, на нашу думку, слід розглядати лише в одній площині (теорії «заподіяння»). Як випливає з контексту теорії «відповідальності», що ґрунтується на розумінні прихильників концепції «вини з обмеженнями», пояснюється це тим, що, як правило, відповідальність за заподіяну шкоду настає за наявності вини заподію- вача шкоди, а в окремих випадках, які передбачені в чинному законодавстві, і навіть без вини, що є небезпідставним. Незважаючи на ці сталі концепції, не враховано колізії теорій відповідальності та ризику, який не визначає і не виключає відповідальності, а тим більше й протиправності чи винності. Це також можна пояснити наступними аргументами: по-перше, цивільне, як і будь-яке інше законодавство використовує поняття ризику не в розумінні покладення їх на іншу особу, а щодо залишення збитків на носії ризику; подруге, відповідальність за обґрунтований ризик виключає як протиправність, так і саме притягнення особи до відповідальності, адже «обґрунтований ризик» свідчить про факт наявності вини заподіювача і тому не виключає ні протиправності, ні відповідальності, що й треба було довести. Треба згадати і позицію з цього приводу В.Д. Примака, який вважає, що «ризик як підстава або суб'єктивна умова відповідальності не здатний спростувати повною мірою обставин, що викликають саму відповідальність»⁷. На нашу думку, з підходом співвідношення ризику та цивільної відповідальності як не однопорядкових, а отже, й не поєднуваних понять, важко погодитися, зокрема, з огляду на те, що в деяких випадках відсутності однієї із форм вини (умислу чи необережності) законодавець визначає склад правопорушення залежно від наявності чи відсутності виправданого ризику як самостійної підстави відповідальності⁸. Зокрема, виходячи із законів формальної логіки, поняття, які порівнюються, повинні перебувати в одній теоретичній площині (суміжні явища). Тому професійний ризик має бути пов'язаний все-таки з протиправністю і виною як умовами цивільної відповідальності.

Погляди тих вчених, які безвинну відповідальність не вважають цивільною відповідальністю, є небезпідставними. Це можна аргументувати тим, що цивільній відповідальності, головним чином і без вини, притаманна насамперед компенсаційна функція, на відміну від кримінальної, яка виконує карально-виховну й обґрунтовано пов'язана з виною. Для цивільної відповідальності важливим є не кара, а відшкодування шкоди потерпілому в повному обсязі, тому вина в деяких випадках не має жодного юридичного значення для притягнення правопорушника до цивільної відповідальності. Суттєвим є те, що фактична шкода і порушене чуже суб'єктивне право, яке повинно бути відновлене будь-яким способом за рахунок заподіювача, хоча і невинуватого.

В сучасних умовах постійного оновлення судової практики можна дійти висновку про те, що неоднозначне застосування судами одних і тих самих норм про цивільну відповідальність призводить до відсутності чітких критерії правильної кваліфікації цивільного правопорушення.

Чи може настати відповідальність за правомірне діяння, за умови, якщо в результаті виникають негативні несприятливі обтяження (ущемлення), позаяк вже у іншій правовій площині, в інших правовідносинах, які виникають, скажімо, у формі позбавлення певного права (але це вже є відповідальність). Тобто, чи можуть одні правовідносини породжувати закономірно інші? І чи можна говорити про відповідальність за правомірне діяння. А, можливо, все-таки, в цьому і полягає особливість саме цивільної (або приватної відповідальності)? Видається, специфіка останньої полягає якраз в її поліфонічному характері.

Якщо ж можливість притягнути суб'єкта цивільного правовідносин до цивільної відповідальності зумовлюватиметься нічим іншим, як відсутністю відповідної норми права (чи прогалиною в українському законодавстві), скажімо, про рекламу чи маркування продукції, то навіть за умови наявності потенційної можливості двозначного сприйняття розповсюдженої інформації елемент протиправності буде відсутній (точніше - недобросовісності). Але ж така законодавча техніка є малоефективною. Бо право особи має бути захищено! Якщо ж всупереч відсутності даного елементу буде винесений правозастосовний акт, то він буде вступати в конфлікт з тією початковою задачею, яку все ж таки ставив законодавець у статті Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»⁹.

Висновки

Як видається, цілком обґрунтованим є те, що застосування терміна «відповідальність без вини» є некоректним, правильніше говорити про відповідальність за ризик, оскільки дійсною умовою притягнення до відповідальності є дія випадку як зворотна сторона юридичного ризику. З цим твердженням можна погодитися, але лише щодо деліктної відповідальності. З урахуванням існування в цивільних відносинах двох видів зобов'язань - договірних і недоговірних, цілком виправдано поділяти відповідальність без вини на договірну і недоговірну-деліктну. При цьому під договірною відповідальністю без вини слід розуміти відповідальність, підставою виникнення якої є порушення договірних зобов'язань або норм цивільного законодавства, що регулюють договірні правовідносини (наприклад, ст. 614, ч. 2, 3 ст. 950 ЦК України). Позадоговірна відповідальність без вини виникає не з порушення договору, а внаслідок завдання шкоди, тобто з деліктів (ст. ст. 1173-1176, 1187, 1209 ЦК України). На відміну від деліктної, договірна відповідальність без вини виникає в рамках уже існуючих правовідносин, де вже чітко визначені боржник і кредитор, їхні права і обов'язки.

Підставою виникнення договірної відповідальності є порушення відносного суб'єктивного права, конкретного обов'язку. За загальним правилом, договірні зобов'язання сторони приймають на себе добровільно. Боржник, укладаючи договір, порівнює або принаймні має порівнювати свої можливості зі змістом прийнятих на себе обов'язків; він усвідомлює характер узятих обов'язків і цілком конкретно передбачає можливість настання відповідальності в разі їхнього порушення.

Отже, ризик - це виправдана необхідність, обґрунтована потребою у залученні шкідливих об'єктів у конкретній сфері діяльності. У зв'язку з цим настання договірної відповідальності в переважній більшості випадків позбавлене ступеня раптовості, а отже, і ризику.

Таким чином, можна зробити висновок, що в системі особливостей відповідальності у приватному праві концепція ризику потребує більш ґрунтовного і глибокого наукового дослідження, адже впливає на формування теорії приватної відповідальності зокрема.

Література

¹ Харитонов Є.О. Проблемні питання визначення співвідношення понять «приватне право», «цивільне право» та «цивільне законодавство». Часопис цивілістики. 2013. Вип. 14. С. 7-14. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chac_2013_14_2

² Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве: монография. Душанбе: Ирфон, 1972. 225 с.

³ Фогельсон Ю.Б. Страховые убытки. Некоторые проблемы правового регулирования. Убытки и практика их возмещения: сб. статей / под ред. Рожковой М.А. Москва: Статут, 2006.

⁴ Петрицин Н.Т. Ризик та цивільна відповідальність. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 14. С. 1-5.

⁵ Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. Душанбе: Дониш, 1983. 256 с.

⁶ Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). Москва, 1976. 85 с.

⁷ Примак В. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання: гарантії. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. № 3. С. 34-47. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/uazt_2017_3_6

⁸ Петрицин Н.Т. Ризик та відповідальність у цивільному праві. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 14. С. 1-5.

⁹ Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 36. Ст. 164. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80#Text

Размещено на Allbest.ru