Особливості реалізації права застави кредитором

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості реалізації права застави кредитором

Ольга Олександрівна Ліпатнікова

аспірантка Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого

Резюме

Ліпатнікова О.О. Особливості реалізації права застави кредитором

У статті представлено результат теоретичного аналізу сутності реалізації права застави кредитором. Визначено співвідношення реалізації права застави із теоретичною моделлю реалізації права. Автор вказав на необхідність пристосування загальної моделі реалізації права до права застави, яке включає звернення стягнення на майно і реалізацію заставленого майна. Момент виникнення права застави пов'язується із укладанням договору застави, реалізації права застави кредитором зумовлюється порушенням боржником основного зобов'язання. Порядок реалізації заставленого майна визначається законом, а не підзаконними актами.

Ключові слова: зобов'язання, право застави, іпотека, реалізація права застави, звернення стягнення на майно.

Резюме

Липатникова О.А. Особенности реализации права залога кредитором

В статье представлен результат теоретического анализа сущности реализации права залога кредитором. Определено соотношение реализации права залога с теоретической моделью реализации права. Автор указал на необходимость адаптации общей модели реализации права к праву залога, которое включает обращение взыскания на имущество и реализацию заложенного имущества. Момент возникновения права залога связывается с заключением договора залога, реализация права залога кредитором обусловлена нарушением должником основного обязательства.

Порядок реализации заложенного имущества определяется законом, а не подзаконными актами.

Ключевые слова: обязательство, право залога, ипотека, реализация права залога, обращение взыскания на имущество.

Summary

Olga Lipatnikova. Peculiarities of the exercise of the right of pledge by the creditor.

The article presents the result of a theoretical analysis of the essence of the realization of the right of pledge by the creditor. The correlation of the realization of the right of pledge with the theoretical model of realization of the right is determined. The author pointed out the need to adapt the general model of realization of the right to the right of pledge, which includes the application of foreclosure on the property and the sale of the pledged property. The moment of occurrence of the right of pledge is connected with the conclusion of the pledge agreement, realization of the right of pledge by the creditor is caused by violation by the debtor of the basic obligation. The procedure for the sale of mortgaged property is determined by law, not bylaws. The article points to the need to reform the legislation governing the sale of mortgaged property.

The author points out that the exercise of the right of pledge is associated with a breach of the principal obligation. The protection of the creditor's rights in the implementation of the pledge is carried out by applying for foreclosure on the specially designated property of the debtor or property guarantor. The right of pledge arises from the moment of concluding the pledge agreement, and in cases when the agreement is subject to notarization - from the moment of its notarization, except for the cases established by law.

The right of pledge arises from the moment of concluding the pledge agreement or from the moment of its certification by a notary. The exercise of the right of pledge involves a sequence of actions not only of the creditor, but also of other bodies and persons within the judicial or notarial jurisdiction.

In essence, the realization of the right of pledge by the creditor is similar to the realization of the right in general theoretical terms, but requires a certain adaptation of the theoretical model to the right of pledge. The possibility of exercising the rights of the creditor (pledgee) under the pledge agreement is always associated with the moment of violation (non-performance or improper performance) of the main obligation and involves two stages: foreclosure on the property and the sale of the pledged property.

Key words: obligations; right of pledge; mortgage; realization of the right of pledge; foreclosure on property.

Постановка проблеми

право застава майно кредитор

Актуальність дослідження особливостей реалізації прав кредитора у разі застави посилюється зростанням попиту на використання конструкції застави у різних варіаціях у цивільно-правовому обороті, необхідністю удосконалення механізму регулювання заставних відносин у площині зростаючої кількості судових спорів у сфері застави. Окрім суто прикладного існує також і теоретичний бік проблеми, пов'язаний із узгодженням сутності реалізації права застави із загальнотеоретичними підходами до поняття реалізації права.

Аналіз останніх досліджень і публікації

Проблеми права застави та його реалізації активно досліджували такі вчені, як Ч.Н. Азімов, І.І. Пучковська, В.В. Скворцов, В.Н. Ковальов, Ю.П. Пацурківськии, О.А. Старостіна, С.П. Гришаєв, С.В. Сарбаш, О.О. Шапошніков, Т.С. Шкрум, О.С. Кізлова, Є.О. Харитонов, Л.С. Леонова; цієї тематики торкалися й практичні працівники, зокрема Н.В. Саутенко. Втім, наразі значне коло питань залишаються невирішеними, зокрема потребує свого вирішення проблема реалізації права застави кредитором.

Мета

Виходячи з цих міркувань, мета даної статті полягає в тому, щоб запропонувати результат теоретичного моделювання у вигляді формулювання особливостей реалізації прав кредитора у разі застави, у тому числі в площині співвідношення із реалізацією права як теоретичною категорією.

Виклад основного матеріалу

Аналіз визначень застави, закріплених у ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу», свідчить про виокремлення законодавцем права застави як самостійної категорії у відносинах, що складаються у зв'язку із застосуванням цього виду забезпечення виконання зобов'язання. Історичний розвиток інституту застави показує, що існує кілька підстав виникнення права застави, зокрема: договір; закон; судове рішення та заповіт. При цьому дві останні підстави не притаманні національній правовій системі, тому і цивільне законодавство, і доктрина цивільного права до підстав виникнення права застави частіше відносять договір і закон. Хоча за приписами ст. 574 ЦК України застава виникає з договору, закону або рішення суду. Акцентуємо, що у цій нормі йдеться про виникнення застави, а не права застави. Головним джерелом виникнення права застави лишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоду про встановлення застави. При цьому договір застави відокремлюється від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання (кредитний договір, договір позики), але може існувати у вигляді умови про заставу, бути включений до основного договору (кредитний договір, договір позики).

Застава, як і будь-який інший вид забезпечення, має акцесорний характер, який знаходить свій прояв у наявності зв'язку із основним зобов'язанням. Так, за загальним правилом, застава може збільшуватися або зменшуватися у сумі залежно від зміни суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, акцесорність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зобов'язання і не має самостійного існування щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання припиняє його належним виконанням і стає підставою для припинення застави. Характерно, що норми ЦК про припинення зобов'язань (гл. 50 ЦК України) не містять такої підстави, як припинення акцесорного внаслідок припинення з виконанням основного, що слід визнати певним упущенням законодавця.

У науковій літературі висловлюється думка про заставу як спосіб захисту, встановлений договором або законом в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником договірного зобов'язання. Цим самим істотно зміщуються акценти від виконання функції забезпечення належного виконання обов'язків боржником до забезпечення прав кредитора шляхом надання йому виконання за порушеним боржником зобов'язанням у порядку захисту иого прав за рахунок забезпечувального джерела - певного майна - предмета застави Пучковська І.Й. Теоретичні проблеми забезпечення зобов'язань: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Харків, 2018. 42 с. С. 4. URL: http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Puchkovska/a_Puchkovska.pdf.. Таким чином, заставу слід вважати не способом забезпечення належного виконання зобов'язання, а насамперед можливістю захисту кредитора у разі порушення зобов'язання, і лише тоді й відбувається реалізації прав заставодержателя (кредитора). Тут доцільно визначити, що являє собою реалізація права у загальнотеоретичному аспекті. В.В. Лазарєв писав, що реалізація права, будучи діяльністю, відповідною йому, пози- ціонується і як певний процес, і як результат. Причому реалізація права оцінюється з об'єктивного і суб'єктивного боків. З об'єктивного - це певна чітка послідовність правомірних дій, включаючи застосування правових засобів і способів здійснення правових приписів. Суб'єктивна ж сторона реалізації права охоплює відношення суб'єкта до правових вимог і стан його волі у момент вчинення відповідних дій у визначеній формі Лазарев В.В. Применение советского права / науч. ред.: Волков Б.С. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. 200 а С. 62.. Такий підхід повністю пов'язує реалізацію права із його застосуванням і правозастосовною діяльністю, що характерні для публічного права. Водночас стосовно реалізації права застави такі розробки можуть бути застосовані за умов певної «адаптації» до сфер приватного права і пристосування до заставних правовідносин.

Реалізація права застави пов'язується із порушенням основного зобов'язання, тому захист прав кредитора при реалізації застави відбувається шляхом звернення стягнення на спеціально виокремлене для цього майно боржника або майнового поручителя. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.

Заставне право передбачає два етапи реалізації права заставодержателя: а) звернення стягнення на майно; б) реалізація заставленого майна. В цьому плані можна стверджувати певну схожість реалізації права застави як сукупність певних дій із реалізацією права в загальному виді.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК України). Закони України «Про заставу» та «Про іпотеку» встановлюють додаткову форму стягнення - на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Слід зауважити, що звернути стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя, а не його обов'язком, який залежно від обставин вирішує питання щодо реалізації права або зупинення звернення стягнення на предмет застави. З метою запобігання зверненню стягнення на заставлене майно та припиненню даної процедури боржник або заставодавець (якщо ним є особа, відмінна від боржника) мають право виконати основне зобов'язання, а якщо таке виконання передбачається частинами - шляхом виконання простроченої частини зобов'язання.

Вартість предмета застави, як правило, перевищує розмір боргу за забезпеченим зобов'язанням, а страхування заставленого маина на випадок иого загибелі дозволяє кредитору отримати задоволення своєі'вимо- ги за рахунок страхового відшкодування у разі настання страхового випадку. При заставі вимоги кредитора як заставодержателя задовольняються переважно перед іншими кредиторами боржника в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави відбувається: а) у судовому порядку (на підставі рішення суду); б) у нотаріальному порядку (на підставі виконавчого напису нотаріуса); в) у договірному порядку (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя). При застосуванні перших двох варіантів застосовується примусова процедура, що виконується державним виконавцем. При застосуванні третього варіанта сторони в договорі про задоволення вимог заставодержателя передбачають один із двох способів: перехід права власності на предмет застави до кредитора або надання заставодержателю можливості продати предмет застави (укласти договір купівлі-продажу).

Так, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлює наступні способи звернення стягнення на заставлене рухоме майно: 1) у позасудовому порядку відповідно до ст. 26 зазначеного Закону: а) передача предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою основного зобов'язання; б) продаж заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах (ст. 30 зазначеного Закону); в) відступлення заставодержателю права задоволення забезпеченої заставою вимоги у разі, якщо предметом застави є право грошової вимоги (наприклад, застава майнових прав за договором банківського вкладу або за будь-яким іншим договором, відповідно до якого заставодавець має отримати грошові кошти за поставлений товар, надану послугу, виконану роботу, надання речі в користування, комісія тощо).

На думку О.В. Дзери, вказаний позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави кореспондується з вимогою, передбаченою ст. 23 Закону України «Про заставу», і його реалізація передбачає заміну кредитора у зобов'язанні відповідно до вимог гл. 47 Цивільного кодексу України. Якщо взяти до уваги, наприклад, порядок відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, майнові права за яким передані в заставу банку, то внаслідок звернення стягнення на такий предмет застави у вищевказаний спосіб права кредитора (тобто заставодавця) перейдуть до боржника (тобто заставодержателя) у разі невиконання заставодавцем або боржником основного зобов'язання, забезпеченого такою заставою. Проте право звернути стягнення на майнові права за договором банківського вкладу може бути реалізовано заставодержателем лише після виконання останнім необхідних відповідно до закону дій (ст. ст. 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень») та спливу відповідного строку. Внаслідок цього відбудеться поєднання кредитора і боржника за договором банківського вкладу в одній особі (тобто в особі заставодержателя), що, відповідно, призведе до припинення зобов'язання за договором банківського вкладу на підставі ст. 606 ЦК України, а отже, й до припинення застави у зв'язку з припиненням права вимоги, яке становило предмет застави (ст. 593 ЦК України). За рахунок коштів банківського вкладу внаслідок звернення стягнення на нього відбудеться погашення заборгованості боржника за основним зобов'язанням (наприклад, за отриманим кредитом, гарантією) і в разі його виконання таким чином у повному обсязі зобов'язання боржника припиниться відповідно до ст. 599 ЦК України. Внаслідок недостатності суми банківського вкладу для виконання основного зобов'язання воно залишається невиконаним і може бути припинене на підставах, передбачених гл. 50 ЦК України.

Реалізація заставленого майна як складова реалізації права застави здійснюється виконавцем на підставі виконавчого документа - виконавчого листа суду, виконавчого напису нотаріальних органів, якщо інше не передбачене законом чи договором. Заставодержатель, маючи нотаріально посвідчений договір, не може самостійно вчинити стягнення, він повинен звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, якщо ж договір не нотаріальний, то необхідне судове провадження, рішення суду, виконавчий лист. Тобто, реалізація права застави передбачає послідовність дій не тільки кредитора, а й інших органів і осіб у межах судової чи нотаріальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів. Порядок реалізації заставленого майна передбачений Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.

Реалізація майна здійснюється організатором аукціону (публічних торгів), а майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, відповідним органом приватизації. Фізична або юридична особа, що виявила бажання зареєструватись як учасник аукціону (далі - покупець), сплачує за реєстрацію її як учасника аукціону реєстраційний внесок, розмір якого встановлюється організатором аукціону і не може перевищувати одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносить кошти шляхом безготівкового перерахування на вказаний в інформації про аукціон рахунок у розмірі 10 відсотків початкової вартості реалізації майна. Відшкодування витрат, пов'язаних з реалізацією майна, покладається на заставодавця.

Наведені нормативні приписи, як і в цілому Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, не відповідають реаліям сьогодення і потребують істотного оновлення. До того ж вони не узгоджені із приписами актів вищої юридичної сили, зокрема Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, а не постановою Кабінету Міністрів України. Таким чином, назріла необхідність реформування законодавства, що визначає порядок реалізації заставленого майна.

Висновки

За своєю сутністю реалізація права застави кредитором має схожість із реалізацією права у загальнотеоретичному плані, але вимагає певного пристосування теоретичної моделі до права застави. Можливість реалізації прав кредитора (заставодержателя) за договором застави завжди пов'язується з моментом порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов'язання та передбачає два етапи: звернення стягнення на майно та реалізацію заставленого майна.

Література

1. Цивільне право Украіни. Особлива частина: підручник. 3-є вид. / за ред. О.В. Дзери. Київ: Юрінком Інтер, 2010. 1176 с.

Размещено на Allbest.ru